м. Вінниця
09 травня 2025 р. Справа № 120/16119/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитришеної Р.М., розглянувши письмово в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та зобов'язання вчинити дії
У Вінницький окружний адміністративний суд звернувся з адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані протиправними, на думку позивача, діями відповідача щодо встановлення з 25.02.2022 по 28.10.2024 розміру грошового забезпечення, виходячи з посадового окладу та окладу за військове звання, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704.
З метою зобов'язання відповідача з 25.02.2022 по 28.06.2022, з 01.07.2022 по 30.11.2022, з 01.12.2022 по 31.12.2022, з 01.01.2023 по 31.12.2023, з 01.01.2024 по 28.10.2024 на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", перерахувати та виплатити грошове забезпечення (основні, додаткові та одноразові види грошового забезпечення), виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року, 01 січня 2024 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30 серпня 2017 року, також з метою нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за період з 25.02.2022 по день фактичної виплати грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Ухвалою від 06.12.2024 відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання. Установлено строк для подання заяв по суті.
Відповідач 24.12.2024 подав відзив на позов, у якому заявлені вимоги заперечує. По суті спору відповідач вказав, постановою Кабінету Міністрів України № 103 від 21.02.2018 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб", яка набула чинності 24.02.2018, в пункт 4 Постанови № 704 внесено зміни та викладено його в наступній редакції: "Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12, 13 і 14".
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18, залишеною без змін постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 20.10.2022, визнано протиправним і скасована п. 6 Постанови № 103. Однак, зміни до Постанови № 704, якою необхідно керуватися при розрахунку грошового забезпечення військовослужбовців, не вносилися. Тому, відповідач вважає, що розрахунковою величиною для обрахунку грошового забезпечення військовослужбовців, починаючи з дати набрання чинності Постановою № 704 - 01.03.2018, є стала величина - прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2018.
Щодо компенсації втрати частини доходів, відповідач зазначив, що позивач до військової частини НОМЕР_1 із заявою про компенсацію йому втрати частини доходів у зв'язку з несвоєчасною виплатою не звертався, а військова частина в свою чергу не відмовляла у цій виплаті, тому відсутнє порушене право позивача щодо виплати йому компенсації втрати частини доходів.
Враховуючи, що розгляд справи по суті розпочався, інших заяв і документів не надходило, а визначений строк для їх подання закінчився, клопотань щодо продовження процесуального строку не надходило, відтак суд розглядає справу в письмовому провадженні за наявними в ній доказами.
Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи позову та відзиву, встановив такі обставини
ОСОБА_1 у період з лютого 2022 року по жовтень 2024 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Позивач вказує, що протягом 2022-2024 років грошове забезпечення йому нараховувалося та виплачувалося відповідачем із розрахунку розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, що є неправомірним.
Тому, вважаючи, що такими діями порушені його права, звернувся до суду.
Відтак спірним питанням у цій справі є визначення розміру посадового окладу, окладу за військовими (спеціальними) званнями позивачу за спірний період шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року чи шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018.
Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв'язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд зазначає таке.
За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 (далі - Закон №2011-XII) визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
За змістом частини другої статті 9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина третя статті 9 Закону №2011-ХІІ).
Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", якою збільшено розмір грошового забезпечення військовослужбовців.
В силу пункту 10 Постанови № 704, ця постанова набирає чинності з 01 березня 2018 року.
За первинною редакцією пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704, передбачено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
За загальним правилом, примітка застосовується законодавцем для супроводу та зв'язку з нормою права, якої вона стосується. Тобто, примітка повинна бути у безпосередньому зв'язку з нормою, в даному випадку п. 4 постанови Кабінету Міністрів України №704, і не повинна суперечити змісту основної норми, яку вона супроводжує.
Відтак, застосуванню у спірних правовідносинах підлягають саме положення основної норми постанови КМУ №704, пункт 4 якої має нормативний характер, тобто містить правила поведінки для невизначеного широкого кола осіб.
21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (далі - Постанова № 103).
Пунктом 6 Постанови № 103, внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Так, до Постанови №704 були внесені зміни, внаслідок яких пункт 4 Постанови №704 викладено у новій редакції, а саме: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".
Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України №103, яким були внесені зміни до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України №704.
Вказаною постановою були скасовані зміни, у тому числі до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України №704, та відновлено його попередню редакцію (станом на 30.07.2018), згідно якої розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Із наведеного слідує, що з 29.01.2020 - дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18 - діє редакція пункту 4 постанови №704, яка діяла до зазначених змін.
Отже, з 29 січня 2020 року була відновлена дія пункту 4 Постанови КМУ №704 у первісній редакції, котра визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01 січня 2018.
Таким чином, з 29 січня 2020 року виникають підстави для розрахунку грошового забезпечення з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та відсоткової надбавки за вислугу років, а також додаткових видів грошового забезпечення, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою № 704 у відповідності до вимог статті 9 Закону №2011-ХІІ.
Суд при вирішенні цього спору бере до уваги висновки Верховного Суду зроблені у постанові від 12 вересня 2022 року у справі №500/1813/21 (адміністративне провадження № К/9901/37717/21), зокрема пункт 62, а саме:
"(1) з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;
(3) встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.".
Тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням (та похідних від них розмірів грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань та одноразової грошової допомоги у зв'язку із звільненням з військової служби) розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік згідно Законів України Про Державний бюджет України на відповідний рік).
Водночас, постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 "Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704", було скасовано підпункт 1 пункту 3 змін, та внесено зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704, відповідно до яких установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Згідно з ч. 1 ст. 52 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" № 794-VII від 27.02.2014 постанови Кабінету Міністрів України набирають чинності з дня їх офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими постановами, але не раніше дня їх опублікування.
Відповідно до офіційної публікації Постанови, вона набрала чинності 20.05.2023.
При цьому, жодним із положень Постанови № 481 не надано зворотної дії в часі застосування її приписів.
Також у вказаній Постанові № 481 не розкрито зміст, яким чином врегульовувати спірні правовідносини щодо врахування сталої величини (1762 гривень) для розрахунку розмірів посадового окладу і окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб до 20 травня 2023 року (дня набрання чинності Постанови № 481).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
За обставинами цієї справи, підстави для перерахунку грошового забезпечення позивача виникли у зв'язку із набранням чинності судовим рішенням у справі № 826/6453/18 та зростанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, 01 січня 2023 року.
Зважаючи на відсутність приписів в Постанові № 481 про її застосування із іншої дати, ніж дата набрання чинності, суд, станом на час вирішення спору та у період до 19.05.2023, не має підстав формувати інші висновки, ніж ті, які містяться в усталеній практиці Верховного Суду, та покликання на які наведено вище.
Суд наголошує, що положення пункту 4 Постанови КМУ № 704, котра визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, діяли станом на січень 2020, січень 2021, січень 2022 та станом на січень 2023.
Враховуючи зазначене, суд вважає протиправними дії відповідача щодо не проведення позивачу перерахунку грошового забезпечення на підставі п. 4 Постанови № 704 в редакції від 30.08.2017, тому належним способом відновлення порушення права позивача буде саме зобов'язання відповідача здійснити перерахунок грошового забезпечення за період з 25.02.2022 по 28.06.2022, з 01.07.2022 по 30.11.2022, з 01.12.2022 по 31.12.2022, з 01.01.2023 по 19.05.2023 (включно), з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2022 року та станом на 01.01.2023 Законами України про бюджет на відповідні роки.
Водночас, з огляду на положення постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481, суд вважає, що з 20.05.2023 розрахунковою величиною для визначення розміру посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб є 1762 гривень.
У цьому випадку, відповідачем здійснювалось нарахування та виплата ОСОБА_1 грошового забезпечення у період проходження ним служби у військовій частині з 20.05.2023 по 28.10.2024 виходячи з розміру розрахункової величини 1762 грн, що відповідає положенням постанови № 481.
Відтак, позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.
Оцінюючи вимогу про виплату компенсації втрати частини доходів, суд виходить з наступного.
Згідно зі статтею 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 за № 1153/2008, встановлено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Правове регулювання порядку нарахування та виплати громадянам компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати врегульовано Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон № 2050-III).
Згідно зі статтями 1- 3 Закону № 2050-III, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян.
Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Отже, підставою для здійснення компенсації втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) наявність доходу; 2) порушення встановлених строків його виплати (як з вини, так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 3) затримка виплати доходу один і більше календарних місяців; 4) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; 5) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).
З метою реалізації Закону № 2050-III Кабінет Міністрів України 21.02.2001 прийняв постанову № 159, якою затвердив Порядок № 159. Порядок № 159 поширює свою дію на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року (пункт 2 Порядку № 159). Компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян.
Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону № 2050-III дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Водночас компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (пенсійним органом) добровільно чи на виконання судового рішення.
При вирішенні цього спору суд враховує узагальнену правову позицію Верховного Суду, висловлену в постанові від 29.04.2021 у справі 240/6583/20 такого змісту:
"…системний аналіз норм, що регулюють спірні правовідносини, дає підстави для висновку, що індексація є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.
Використане у статті 3 Закону № 2050-III формулювання, що компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення".
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у складі колегій суддів Касаційного адміністративного суду у постановах від 30 вересня 2020 року у справі № 2-а-1/11, від 31 серпня 2021 року у справі № 264/6796/16-а та ряду інших.
Крім того, у постанові Верховного Суду від 15.10.2020 у справі № 240/11439/19 зроблено висновок саме про наявність підстав для одночасного задоволення позовних вимог про зобов'язання нарахувати та виплатити як грошове забезпечення військовослужбовця, так і компенсацію втрати частини доходу у зв'язку з несвоєчасністю його виплати.
З огляду на викладене, суд дійшов до висновку, що військову частину НОМЕР_1 слід зобов'язати нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за період з 25.02.2022 по 19.05.2023 включно, а саме з 25.02.2022 по день фактичної виплати.
Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що встановлені у справі обставини дають підстави для висновку, що позов належить задовольнити частково.
При цьому, задовольняючи позовні вимоги в частині, суд, використовуючи повноваження, передбачені ч. 2 ст. 9 КАС України, самостійно визначає формулювання резолютивної частини судового рішення, з метою її більш ефективного виконання та надання повного захисту правам позивача.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд ураховує, що позивач відповідно до статті 5 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору, а відтак присудження такого на користь останнього не передбачено.
Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо встановлення ОСОБА_1 розміру грошового забезпечення за період з 25.02.2022 по 19.05.2023 (включно), а також всіх інших належних за цей період додаткових видів грошового забезпечення, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 перерахувати ОСОБА_1 за період з 25.02.2022 по 28.06.2022, з 01.07.2022 по 30.11.2022, з 01.12.2022 по 31.12.2022, з 01.01.2023 по 19.05.2023 (включно) грошове забезпечення та інші належні за цей період додаткові види грошового забезпечення на підставі постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції від 30.08.2017 № 704, виходячи з розміру посадового окладу, окладу за військове звання, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2022, 1 січня 2023, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017, відповідно.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати за період з 25.02.2022 по 19.05.2023 включно, а саме з 25.02.2022 по день фактичної виплати.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 );
Відповідач: військова частина НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ - НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ).
Повне судове рішення складено 12.05.2025.
Суддя Дмитришена Руслана Миколаївна