Справа № 473/6164/24
іменем України
"09" травня 2025 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області у складі головуючого судді Ротар М.М. за участю секретаря судового засідання Багрін І.А.
За участю позивача ОСОБА_1 , представника позивача - адвоката Венгер Є.В.
відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Вознесенську цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частину нерухомого майна
встановив:
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаною позовною заявою, мотивуючи свої вимоги тим, що він перебував в зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 з 26 жовтня 2003 року. На підставі рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 11 грудня 2015 року шлюб між сторонами розірвано. У період перебування у шлюбі, за договором купівлі-продажу від 30.11.2004 року, придбано житловий будинок, що розташований в АДРЕСА_1 . Право власності зареєстроване за відповідачем ОСОБА_2 .
Вказує, що після розлучення він проживає у зазначеному будинку, іншого житла не має, і з відповідачем не можуть дійти згоди щодо розподілу спільного майна. Оскільки між сторонами виник спір стосовно поділу спільного сумісно нажитого майна подружжя, позивач звертається з даною позовною заявою до суду.
На підставі викладеного просить визнати за ним право власності на 1/2 частину житлового будинку та земельної ділянки, що надана для його обслуговування за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою судді від 07 листопада 2024 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у цивільній справі в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.
20 листопада 2024 року від відповідача ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому вона заперечувала проти задоволення позовних вимог, зазначила, що позивач знав про порушення свого права із грудня 2015 року, а отже звернувшись до суду з позовом у 2024 році пропустив строк позовної давності. На підставі цього, відповідач просила застосувати строк позовної давності та відмовити в задоволенні позову.
12 грудня 2024 року від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач зазначає, що про порушення свого права він дізнався у вересні 2024 року, коли відповідач звернулася до державного реєстратора з заявою про зняття його реєстрації місця проживання в будинку. В той же час він постійно проживав у будинку, користувався та ніколи не втрачав зв'язок з нерухомістю.
Ухвалою суду від 07 лютого 2025 року підготовче провадження закрито та призначено розгляд справи по суті.
Позивач та представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили задовольнити.
Відповідачка в судовому засіданні позовні вимоги визнавала частково, при цьому не заперечувала набуття вказаного нерухомого майна в період шлюбу і за спільні кошти, однак вважала, що частки не можуть бути рівними, оскільки з нею проживають їх спільні діти.
Вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи та докази, якими сторони обгрунтували вимоги та заперечення, суд прийшов до наступного.
Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до вимог ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Вимогами ст.10 ЦПК України передбачено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до вимог ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Суд в межах заявлених позовних вимог та наданих сторонами доказів по справі встановив наступні обставини та правовідносини.
26 жовтня 2003 року між сторонами у Іршиківській сільській раді Староконстянтинівського району Хмельницької області було зареєстровано шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 . (а.с.7)
Сторони мають двох дітей доньку ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та доньку ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 . (а.с.8,9)
Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 11 грудня 2015 року шлюб між сторонами розірвано. Рішення набрало законної сили 22.12.2015 року. (а.с.16,17)
Відповідно до Договору купівлі-продажу житлового будинку від 30.11.2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Вознесенського районного нотаріального округу Воронкіним В.О. відповідач ОСОБА_2 набула у власність житловий будинок з всіма господарськими та побутовими спорудами та будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_2 . Право власності відповідача ОСОБА_2 зареєстровано у КП «Вознесенське міжміське бюро технічної інвентаризації 15.12.2004 року. (а.с.11,12).
Земельна ділянка площею 0,1625 га, яка призначена для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 4822085400:16:016:0018 та яка розташована за адресою АДРЕСА_2 також зареєстрована на праві приватної власності за ОСОБА_2 .
У вказаному будинку сторони проживають на час розгляду справи. Позивач ОСОБА_1 був зареєстрований у житловому будинку з 29.03.1996 року по 24.09.2024 рік.
Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. (ч. ч. 1, 3 ст. 61 СК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 69, ст. 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.
Відповідно до п. 30 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК.
При цьому суд враховує правові позиції ВСУ з аналогічних спорів, в яких ВСУ роз'яснює, що у процесі розгляду спорів про поділ майна подружжя необхідно враховувати такі обставини: час придбання майна; кошти, за які таке майно було придбано (джерело придбання); мета придбання майна, яка дозволяє визначити правовий статус сумісної власності подружжя.
Суд підкреслює, що тільки у випадку, якщо придбання майна відповідало зазначеним критеріям, таке майно може бути визнане спільно нажитим і підлягає розподілу між подружжям на підставі ст. 60 СК України.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17 (провадження №14-325цс18) зроблено висновок, що «у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує».
При цьому, суд виходить з того, що у сімейному законодавстві діє презумпція спільності майна подружжя. Спростувати цю презумпцію може сторона, яка надає докази протилежного, що мають відповідати вимогам належності та допустимості і це є її процесуальним обов'язком.
Відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2019 року у справі № 339/116/16-ц (провадження № 61-15462св18), а також у постанові Верховного Суду від 28 грудня 2022 року у справі № 676/4308/21 (провадження № 61-7301св22).
У разі, якщо спірне майно учасниками справи набуто в період перебування в шлюбі, той факт, що воно зареєстровано на одного з подружжя, не позбавляє іншого права на частку в такому майні. Зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду від 19 грудня 2022 року у справі № 330/1569/19.
Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006 року).
Таким чином враховуючи спірні цивільно-правові відносини між учасниками справи, які вирішуються тільки в судовому порядку, суд оцінивши достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, вимоги норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що у судовому засіданні знайшов підтвердження той факт, що нажите майно є спільною сумісною власністю подружжя, тому суд приходить до висновку, що необхідно визнати за позивачем право власності на частину вказаного майна, а саме визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку та земельну ділянку, що надана для його обслуговування та розташовані за адресою АДРЕСА_1 .
Керуючись ст.ст. 11, 12 13, 78, 79, 89, 141, 206, 264, 265, 351,352,354, 355, ЦПК України, 16 ЦК України, 3, 21, 36, 60, 61, 69, 70, 71, 72, 74 СК України, суд
ухвалив:
позов - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 право власності на 1/2 частину житлового будинку з всіма господарськими та побутовими спорудами та будівлями, що знаходиться по АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,1625 га, кадастровий номер 4822085400:16:016:0018 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) по АДРЕСА_1 .
Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому рішення суду не було вручено в день його проголошення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення виготовлено 13 травня 2025 року.
Суддя М.М. Ротар