Справа № 946/3195/25
Провадження № 3/946/1049/25
Іменем України
13 травня 2025 року м. Ізмаїл
Суддя Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області Яковенко І.І., розглянув справу про адміністративне правопорушення відносно
ОСОБА_1 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Глина Тираспільського району Республіки Молдова, громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
за ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП),
встановив:
28.04.2025 о 18:42 год. ОСОБА_1 керував мотоблоком марки «Салют» у складі з причепом, без державного номерного знаку, по вул. Дружби біля будинку 15 в с. Муравлівка Ізмаїльського району Одеської області, з явними ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: різкий запах алкоголю з порожнини рота, але від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння у встановленому порядку відмовився, порушивши вимоги п. 2.5. Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001 (далі - ПДР), чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст.130 КУпАП.
Притягуваний ОСОБА_1 у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Так, при складанні протоколу про адміністративне правопорушення 28.04.2025 притягуваний був повідомлений про те, що справа розглядатиметься Ізмаїльським міськрайонним судом Одеської області 13.05.2025 об 11:00 годині, про що свідчить його особистий підпис у протоколі, копія якого йому була вручена. Зазначені обставини дають змогу суду дійти висновку про наявність даних про своєчасне сповіщення притягуваного ОСОБА_1 про місце і час розгляду справи. Однак, у судове засідання притягуваний не з'явився.
Відповідно до даних службової записки керівника апарату суду, з 22.04.2025 в Ізмаїльському міськрайонному суді Одеської області не здійснюється відправка поштової кореспонденції у зв'язку з відсутністю маркової продукції, у зв'язку з чим суд позбавлений можливості відкласти судове засідання та здійснити повторний виклик притягуваного.
Справу може бути розглянуто під час відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (ч. 1 ст. 268 КУпАП).
Оскільки є дані про своєчасне сповіщення притягуваного ОСОБА_1 про місце і час розгляду справи і від нього не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, суд у відповідності до ч. 1 ст.268 КУпАП вважає за можливе розглянути справу за його відсутності.
Вина ОСОБА_1 у відмові від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння повністю підтверджується дослідженими судом доказами.
Так, відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці данні встановлюються, зокрема, протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, а також іншими документами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію», поліція для виконання покладених на неї завдань та здійснення повноважень, визначених законом, може застосовувати такі технічні прилади, технічні засоби та спеціалізоване програмне забезпечення: фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні прилади та технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень; спеціальні технічні засоби перевірки на наявність стану алкогольного сп'яніння.
На відеозаписі події правопорушення з відеотехніки службового транспортного засобу зафіксовано, як ОСОБА_1 рухався на мотоблоці з причепом, після чого був зупинений поліцейськими. Крім того, на відеозаписі з однострою поліцейських зафіксовано, як працівники поліції неодноразово пропонували притягуваному ОСОБА_1 пройти огляд на стан сп'яніння на місці поліцейським за допомогою технічних засобів або лікарем в медичному закладі, однак притягуваний в обох випадках відмовився від цього, та крім того зазначив, що рухався з кладовища де вживав алкогольні напої, а саме вино, оскільки поминав померлих, що зафіксовано як на самому відеозаписі так і зазначено власноруч в протоколі про адміністративне правопорушення самим притягуваним. Після цього поліцейським чітко було повідомлено ОСОБА_1 про те, що на нього буде складено протокол про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп'яніння.
Вказані обставини справи також підтверджуються даними протоколу про адміністративне правопорушення, згідно з якими ОСОБА_1 керував мотоблоком з причепом з явними ознаками алкогольного сп'яніння (різкий запах алкоголю з порожнини рота), але від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому порядку відмовився. Суд визнає цей доказ таким, що складений повноважною особою, а саме поліцейським, який відповідно до абз. 1 п. 1 ч. 1 ст. 255 КУпАП є уповноваженою особою органів внутрішніх справ (Національної поліції) на складання протоколів про адміністративні правопорушення, у тому числі за ст. 130 КУпАП.
Суд визнає зазначені докази допустимими, оскільки вони зібрані з дотриманням вимог ст. 266 КУпАП, Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.12.2008 № 1103, а також Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженою Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров'я України 09 листопада 2015 року № 1452/735, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 11 листопада 2015 за № 1413/27858 (далі - Інструкція).
Зі змісту ч. 1 ст. 266 КУпАП випливає, що оглядові на стан алкогольного сп'яніння підлягають особи, які керують транспортними засобами і щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного сп'яніння.
А за змістом ч. 2 ст. 266 КУпАП, під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків; матеріали відеозапису обов'язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.
Враховуючи, що до протоколу долучені матеріали відеозапису, на яких зафіксована процедура початку проведення огляду, зокрема, пропозицію поліцейського його пройти, то в даному випадку в силу наведеної ч. 2 ст. 266 КУпАП не було необхідним залучення свідків.
Відповідно до п. 2 Розділу І «Загальні положенні» Інструкції, огляду на стан сп'яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України (далі - поліцейський) є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння згідно з ознаками такого стану.
У п. 3 Розділу І «Загальні положення» Інструкції визначені ознаки алкогольного сп'яніння, які дають підстави поліцейському вважати, що особа перебуває у стані сп'яніння, серед яких запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів, які були виявлені поліцейським у притягуваного ОСОБА_1 , а тому були підставами для проведення його огляду.
Відповідно до п. 2.5. ПДР водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Однак, з сукупності усіх досліджених судом доказів випливає, що ОСОБА_1 в порушення вимог вказаного п. 2.5 ПДР на вимогу поліцейських пройти у встановленому порядку огляд з метою встановлення стану алкогольного сп'яніння відмовився.
При цьому при визначенні нормативного акту, що передбачає відповідальність за вчинене ОСОБА_1 правопорушення суд виходить з такого.
Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23.12.2005 із змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України № 18 від 19.12.2008, «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», при розгляді кримінальних та адміністративних справ зазначених категорій суди мають ураховувати положення правових норм, у яких визначено поняття «транспортні засоби», зокрема, примітки до ст. 286 КК, ч. 7 ст. 121 КУпАП, п. 1.10 ПДР.
Після прийняття вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України та внесення змін до неї ст.121 КУпАП неодноразово змінювалася, та станом на час розгляду цієї справи про адміністративне правопорушення, поняття «транспортні засоби» визначено у ч. 12 ст. 121 КУпАП, згідно якій під транспортними засобами слід розуміти всі види автомобілів, трактори та інші самохідні машини, трамваї і тролейбуси, а також мотоцикли та інші транспортні засоби.
При цьому слід звернути увагу на те, що у примітці до ст. 286 КК дещо по іншому визначене поняття транспортного засобу, а саме відповідно до неї під транспортними засобами слід розуміти всі види автомобілів, трактори та інші самохідні машини, трамваї і тролейбуси, а також мотоцикли та інші механічні транспортні засоби.
Відмінність полягає у тому, що ч. 12 ст. 121 КУпАП до транспортних засобів, окрім інших, віднесені інші транспортні засоби, а приміткою до ст. 286 КК - інші механічні транспортні засоби. Ці поняття не є тотожними, і кожне з них визначене у п. 1.10. ПДР.
Так, згідно п. 1.10. ПДР механічний транспортний засіб - це транспортний засіб, що приводиться в рух з допомогою двигуна; цей термін поширюється на трактори, самохідні машини і механізми, а також тролейбуси та транспортні засоби з електродвигуном потужністю понад 3 кВт. Тоді як транспортний засіб - це пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів.
Отже, особливістю механічного транспортного засобу є приведення його в рух з допомогою двигуна, тоді як для транспортного засобу ця особливість не властива, це лише пристрій, призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів. Тобто поняття «транспортний засіб» є більш широким ніж поняття «механічний транспортний засіб» та перше поняття охоплює друге. Відмінність механічного транспортного засобу від транспортного засобу полягає в обов'язковій наявності двигуна або електродвигуна потужністю понад 3 кВт у першому, і у необов'язковій його (їх) наявності у другому.
Виходячи з викладеного та з п. 1.10. ПДР, не всі транспортні засоби є механічними транспортними засобами, але всі механічні транспортні засоби є транспортними засобами, зокрема, велосипед та причіп є транспортними засобами, але не механічними.
Враховуючи, що до сфери регулювання ч. 12 ст. 121 КУпАП віднесені адміністративні правопорушення на транспорті, то саме її положення, а не положення примітки до ст. 286 КК слід застосувати при розгляді справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , як спеціальної норми. А тому відповідальність за ст. 130 КУпАП настає при описаних в її диспозиції обставин під час керування саме транспортних засобів в розумінні ч. 12 ст. 121 КУпАП.
Крім того, слід звернути увагу також на таке.
Відповідно до п. 1.10. ПДР, мопед - це двоколісний транспортний засіб, який має двигун з робочим об'ємом до 50 куб.см або електродвигун потужністю до 4 кВт. Цим же пунктом ПДР визначене поняття мотоциклу - це двоколісний механічний транспортний засіб з боковим причепом або без нього, що має двигун з робочим об'ємом 50 куб.см і більше; до мотоциклів прирівнюються моторолери, мотоколяски, триколісні та інші механічні транспортні засоби, дозволена максимальна маса яких не перевищує 400 кг.
При цьому слід зазначити, що наведеним п. 1.10. ПДР не визначено особливості конструкції цих транспортних засобів, а лише визначені обов'язкові їх ознаки - для мопеду це двоколісність та двигун з робочим об'ємом до 50 куб. см або електродвигун потужністю до 4 кВт., для мотоциклу це двоколісність з боковим причепом або без нього та двигун з робочим об'ємом 50 куб. см і більше, а для прирівняних до мотоциклів транспортних засобів це моторолери, мотоколяски, триколісні та інші механічні транспортні засоби (транспортний засіб, що приводиться в рух з допомогою двигуна), дозволена максимальна маса яких не перевищує 400 кг. Саме тому при визначенні поняття мопеду та мотоциклу слід виходити саме з основних ознак, що наведені в цій нормі.
Таким чином, і мопед, і мотоцикл, і прирівняні до мотоциклів моторолери, мотоколяски, триколісні та інші механічні транспортні засоби (транспортний засіб, що приводиться в рух з допомогою двигуна), дозволена максимальна маса яких не перевищує 400 кг, відносяться до транспортних засобів, і відрізняються лише робочим об'ємом та потужністю двигуна. Але об'єм та потужність двигуна при вирішенні питання про притягнення до адміністративної відповідальності за ст. 130 КУпАП не має значення, оскільки усі вони відносяться до транспортних засобів.
Отже, враховуючи, що ОСОБА_1 керував мотоблоком, обладнаний двигуном з причепом (який, до речі, відповідно до п. 1.10. ПДР теж відноситься до транспортного засобу), то він керував транспортним засобом в розумінні ч. 12 ст. 121 КУпАП, а тому підпадає під регулювання ст. 130 КУпАП.
Таким чином, аналіз сукупності усіх досліджених у суді доказів дозволяє суду дійти висновку про наявність адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та про доведеність винності ОСОБА_1 в його вчиненні.
При накладенні адміністративного стягнення на ОСОБА_1 , суд враховує характер вчиненого правопорушення, особу винного, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують та обтяжують його відповідальність.
Характер вчиненого ОСОБА_1 правопорушення вказує на те, що він вчинив грубе порушення порядку користуванням правом керування транспортного засобу, що відповідно до ч. 2 ст. 30 КУпАП є однією з підстав для накладення адміністративного стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами.
Обставин, які відповідно до ст. ст. 34, 35 КУпАП пом'якшують та обтяжують відповідальність ОСОБА_1 за вчинене ним адміністративне правопорушення, суд не вбачає.
Санкцією ч. 1 ст. 130 КУпАП окрім основного стягнення у виді однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, передбачено ще й обов'язкове додаткове стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами на строк один рік.
А вирішуючи питання про те, чи можливо накласти на притягуваного таке додаткове стягнення як позбавлення права керування транспортним засобом, суд виходить з такого.
Відповідно до даних довідки старшого інспектора САП Ізмаїльського РВП ГУНП в Одеській області, ОСОБА_1 посвідчення водія на право керування транспортними засобами не отримував.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права (ст. 8 Конституції України).
У Рішенні від 02.11.2004 № 15-рп/2004 (далі - Рішення) Конституційний Суд України зазначив, що одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.
Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.
У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності правопорушення і стягнення, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх досягнення.
Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину. Категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного (п/п. 4.1 п. 4 вказаного Рішення).
Принцип рівності всіх громадян перед законом - конституційна гарантія правового статусу особи, що поширюється, зокрема, на призначення кримінального покарання. Притягнення особи, яка вчинила злочин, до кримінальної відповідальності не лише означає рівність усіх осіб перед законом, а й передбачає встановлення в законі єдиних засад застосування такої відповідальності (п/п. 4.2 п. 4).
Хоча у зазначеному Рішенні від 02.11.2004 № 15-рп/2004 Конституційного Суду України йдеться про покарання за злочин, висновки, що наведені у ньому, є застосовними й у справах про адміністративні правопорушення при вирішенні питання про накладення адміністративного стягнення за адміністративні правопорушення, адже незалежно від виду правопорушення, чи то воно є кримінальним, чи то адміністративним, у будь-якому разі, має бути дотримана засада справедливості.
Завданням КУпАП є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством. (ст. 1 КУпАП).
Згідно зі ст. 23 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
Відповідно до ч. 2 ст. 30 КУпАП, позбавлення наданого даному громадянинові права керування транспортними засобами застосовується на строк до трьох років за грубе або повторне порушення порядку користування цим правом або на строк до десяти років за систематичне порушення порядку користування цим правом. А згідно ч. 3 ст. 30 КУпАП, якщо особою, позбавленою права керування транспортним засобом, до закінчення строку дії такого стягнення вчинено нове адміністративне правопорушення, за яке застосовано стягнення у виді позбавлення права керування транспортним засобом, до стягнення за вчинення нового адміністративного правопорушення приєднується невідбута частина стягнення. При цьому загальний строк позбавлення права керування транспортним засобом може перевищувати гранично допустимий строк, передбачений частиною другою цієї статті.
Суд звертає увагу на те, що безпосередньо у ст. 30 КУпАП не встановлено обмежень щодо накладення додаткового стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, коли воно передбачене у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КУпАП, особам, які на момент вчинення адміністративного правопорушення не мали права керувати транспортними засобами.
Суб'єкт адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КК, є фізична особа, яка досягла 16-річного віку (загальний), і керує транспортним засобом, незалежно від того, чи має вона на це право. Отже, додаткових вимог до суб'єкта, який керував транспортним засобом, а саме наявність у нього права на керування транспортними засобами, ст. 130 КУпАП не містить.
Отже, ані норми Загальної частини КУпАП, ані ч. 1 ст. 130 КУпАП не містять жодних застережень чи умов застосування додаткового стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами щодо осіб, які вчинили правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП, при керуванні транспортним засобом (при виконанні функцій водія), у тому числі, зумовлених відсутністю у винного посвідчення водія на право керування транспортними засобами. Лише у тому випадку, коли правопорушник не виконував функцій водія транспортного засобу, наприклад, при передачі керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані сп'яніння чи під впливом лікарських препаратів, не тягне за собою накладення додаткового стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами, як таке, що вчинене іншою особою, окрім водія, що прямо передбачено у санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Відповідно до положень ст. 15 Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 № 3353-XII право на керування транспортними засобами відповідної категорії підтверджується посвідченням водія транспортного засобу з установленим терміном дії. Забороняється керування транспортними засобами особам, до яких застосовано адміністративне стягнення чи кримінальне покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, протягом строку позбавлення, а також особам, щодо яких державним виконавцем встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами.
Положенням про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1993 № 340, передбачено, що позбавлення водіїв права на керування транспортними засобами здійснюється відповідно до законодавства (п. 20).
Виходячи із системного аналізу зазначених норм, суд вважає, що правова природа додаткового стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами не зводиться виключно до вилучення посвідчення водія та не вичерпується такою дією, а застосовується на певний період, тривалість якого визначається судом відповідно до санкції відповідної статті (частини статі) КУпАП, і полягає у забороні керувати транспортними засобами.
Позбавлення права керувати транспортними засобами має відповідати загальній меті будь-якого стягнення, передбаченій ст. 23 КУпАП. У контексті розглядуваного питання особливої уваги набуває досягнення мети стягнення щодо запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами, з дотриманням засади справедливості та принципу рівності всіх перед законом.
Так, внаслідок порушення особою, незалежно від наявності чи відсутності у неї посвідчення подія, правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту створюється реальна небезпека для життя і здоров'я інших осіб та спричиняється відповідна шкода, а тому додаткове стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами в окремих випадках є необхідним з метою попередження спричинення такою особою шкоди майну, здоров'ю чи навіть смерті іншим особам через порушення нею правил дорожнього руху в майбутньому, а також для дієвого впливу на сприйняття суспільством, у тому числі іншими водіями.
При цьому, слід звернути увагу на підвищену суспільну небезпечність дій осіб, які керують транспортними засобами, не маючи достатніх теоретичних і практичних знань та не отримавши у передбаченому законом порядку посвідчення водія, оскільки вірогідність настання дорожньо-транспортної пригоди у такому випаду є значно вищою, а тому попереджувальна мета додаткового стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами у такому випадку набуває особливого значення.
Крім того, як зазначила Об'єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду (далі - ОП ККС ВС) у постанові від 04.09.2023 у справі №702/301/20, особі, яку визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого відповідною частиною статей 286, 286-1 КК, суд може призначити додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами незалежно від того, чи мала така особа на момент вчинення кримінального правопорушення отримане у передбаченому законом порядку посвідчення на право керування транспортними засобами.
Також ОП ККС ВС у вказаній постанові зазначила, що підхід щодо неможливості призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами особі, яка не отримувала посвідчення водія на право керування транспортними засобами, не відповідає засаді справедливості та принципу рівності всіх перед законом, а також нівелює попереджувальну мету покарання.
Незважаючи на те, що у вказаній постанові йдеться про додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами за вчинення особою кримінальних правопорушень, передбачених ст.ст. 286, 286-1 КК, але правовий висновок, наведений у ній, підлягає застосуванню і у справах про адміністративні правопорушення при вирішенні питання про можливість застосування додаткового адміністративного стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, оскільки незалежно від виду правопорушення, чи то воно є кримінальним, чи то адміністративним, у будь-якому разі, йдеться про той самий захід примусу, а саме про позбавлення права керувати транспортними засобами, у зв'язку з вчиненням правопорушення, а також, у будь-якому разі, має бути дотримана засада справедливості та принцип рівності всіх перед законом при застосуванні цього заходу примусу.
Тому, враховуючи зазначене, виходячи із аналізу положень ст.ст. 1, 23, 30, 33, ч. 1 ст. 130 КУпАП, особі, яку визнано винуватою у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та яка виконувала функції водія під час вчинення цього правопорушення, суд має призначити додаткове стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами незалежно від того, чи мала така особа (водій) на момент вчинення цього адміністративного правопорушення отримане у передбаченому законом порядку посвідчення на право керування транспортними засобами.
Отже, враховуючи зазначені обставини справи, беручи до уваги особу ОСОБА_1 , а також безальтернативну санкцію ч. 1 ст. 130 КУпАП, суд дійшов висновку, що з метою його виховання в дусі додержання законів України, а також запобігання вчиненню ним нових правопорушень на нього необхідно накласти адміністративне стягнення у виді штрафу з позбавленням права керування всіма видами транспортних засобів.
В силу ч. 1 ст. 40-1 КУпАП, з ОСОБА_1 має бути стягнутий судовий збір в розмірі, передбаченому п. 5 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», а саме 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2025, що складає 605,60 грн.
Керуючись ст. ст. 283 - 285 КУпАП, суд -
постановив:
ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накласти на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у сумі 605,60 грн (шістсот п'ять гривень шістдесят копійок).
Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду через Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області протягом десяти днів з дня її винесення.
Постанова про накладення адміністративного стягнення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги та підлягає зверненню до виконання протягом трьох місяців з моменту її винесення. В разі ж оскарження постанови перебіг строку давності звернення її до виконання зупиняється до розгляду скарги.
Ізмаїльського міськрайонного суду І.І. Яковенко