Справа № 344/21654/24
Провадження № 33/4808/206/25
Категорія ст.130 ч.2 КУпАП
Головуючий у 1 інстанції Андрусів Л. М.
Суддя-доповідач Васильєв
08 травня 2025 року м. Івано-Франківськ
Суддя Івано-Франківського апеляційного суду Васильєв О.П.,
за участю особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та його захисника адвоката Вороняка В.А.,
розглянувши справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою адвоката Вороняка В.А., яку подано в інтересах ОСОБА_1 , на постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 29 січня 2025 року, якою
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1
визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.130 КУпАП та призначено стягнення у вигляді штрафу у розмірі 2000 (дві тисячі) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 34000 (сімнадцять тисяч) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк три роки, без оплатного вилучення транспортного засобу, стягнуто судовий збір у розмірі 605 грн. 60 коп.,
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 вчинив правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 130 КУпАП
Так, судом встановлено, що 28 листопада 2024 року о 14 год. 05 хв. по вул. Пилипа Орлика, 7 в м. Івано-Франківськ, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки «Renault Master» номерний знак НОМЕР_1 з ознаками наркотичного сп'яніння, а саме: звужені зіниці, які не реагують на світло; виражене тремтіння пальців рук; неприродна блідість. Від проходження медичного огляду на стан наркотичного сп'яніння у встановленому законом порядку відмовився, що підтверджується довідкою лікаря про відмову 322 від 28.11.2024 року. Дане правопорушення вчинено повторно протягом року. Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.5 ПДР України.
В апеляційній скарзі адвокат Вороняк В.А. просить скасувати постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 29 січня 2025 року та прийняти нову постанову, якою закрити провадження у справі за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення в діях ОСОБА_1 .
Вважає, що оскаржувана постанова винесена з грубим порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Суд неповно з'ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, а також не сприяв повному, об'єктивному та неупередженому розгляду справи.
Звертає увагу, що судом зазначено, що відмова від проходження огляду підтверджується довідкою №322 від 28.11.2024 року, проте в матеріалах справи наявна довідки датується 29.11.2024 р.
При складанні протоколі не зазначено про залучення свідків та вказано , що документи у правопорушника не вилучалися, тимчасовий дозвіл на право керування не видавався, що не відповідає обставинам справи.
У направленні на огляд водія на стан сп'яніння не вказано за допомогою якого технічного засобу працівник поліції змогла виявити у водія ОСОБА_1 ознаки сп'яніння. Також не містить даних про те, що ОСОБА_1 відмовився від проходження даного огляду. Крім того не зазначено серії та номеру протоколу про адміністративне правопорушення, складеного поліцейським.
У матеріалах справи відсутні дані про причини зупинки працівниками поліції водія ОСОБА_1 під час керування транспортним засобом.
Зокрема, захисник стверджує, що працівники поліції прийшли до неправильного висновку про наявність ознак сп'яніння у ОСОБА_1 , оскільки при доброму освітленні - зіниці звужені, а при поганому - розширені. Крім того, ОСОБА_1 наголошував патрульним, що хворіє на цукровий діабет, переніс інфаркт і є інвалідом 3 групи.
На місці зупинки ОСОБА_1 не було запропоновано пройти тест на стан сп'яніння, всупереч ст. 266 КУпАп.
Під час встановлення особи водія ОСОБА_1 працівниками поліції було виявлено що останній притягнутий до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП постановою Івано-Франківського міського суд від 09.09.2024 року, на нього було накладено стягнення у розмірі 17000 грн та позбавлено права керування транспортним засобом строком на 1 рік. Отримавши дану інформацію, працівники поліції на місці почали складання актів вилучення посвідчення водія у громадянина ОСОБА_1 , у зв'язку із виконанням постанови Івано-Франківського міського суду. Проте, дана обставина не зазначена в матеріалах провадження, натомість у протоколі зазначено, що документи не вилучалися і тимчасовий дозвіл не видавався.
Звертає увагу, що час складання протоколу про адміністративне правопорушення співпадають із часом складення інших процесуальних документів.
На місці зупинки транспортного засобу ОСОБА_1 не було ознайомлено із складеними відносно нього адміністративними матеріалами.
Зауважує, що ОСОБА_1 не відмовлявся від проходження огляду в медичному закладі, а наполягав на тому, щоб цей огляд проводився в будь-якому іншому медичному закладі. Крім того, ОСОБА_1 було долучено за наслідками само звернення ОСОБА_1 до медичного закладу КНП «ПОК ЦПЗ ІФ ОР» №57 від 28.11.2024 року згідно якої в останнього алкогольного та наркотичного сп'яніння не виявлено.
В судовому засіданні апеляційної інстанції захисник адвокат Вороняк В.А. та ОСОБА_1 підтримали вимоги апеляційної скарги в повному обсязі, просили скасувати постанову суду щодо ОСОБА_1 та закрити провадження на підставі п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП у зв'язку із відсутністю в його діях події і складу адміністративного правопорушення.
Перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, дослідивши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанову судді необхідно залишити без змін з наступних підстав.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що Європейський суд неодноразово вказував, що адміністративне правопорушення, санкція за вчинення якого у КУпАП передбачає адміністративний арешт, визнається кримінальним правопорушенням у розумінні Конвенції (справа "Гурепка проти України"), а позбавлення прав на управління транспортним засобом також розглядається Європейським Судом кримінально-правовою санкцією, оскільки “право керувати автомобілем є дуже корисним в щоденному житті і для здійснення діяльності.
Визнання кримінально-правового змісту справи свідчить про те, що особа, яка притягається до відповідальності за вчинення такого правопорушення повинна користуватися основними гарантіями, які забезпечуються при обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, серед яких право знати, у вчиненні якого правопорушення його підозрюють або обвинувачують, бути чітко і своєчасно повідомленим про свої права та обов'язки, мати захисника, оскаржувати судові рішення в апеляційному та касаційному порядку та інші.
Апеляційний суд також неодноразово звертав увагу на недосконалість КУпАП, який було введено в дію Постановою Верховної Ради Української РСР №8074-10 від 07.12.1984 року та вказував на необхідність здійснення правосуддя, виходячи з загальних принципів здійснення судочинства, з метою забезпечення справедливої процедури і юридичної визначеності.
Апеляційний суд вважає, що підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції можуть бути тільки істотні порушення вимог процесуального законодавства, які перешкодили суду правильно встановити фактичні обставини та надати вірну оцінку сукупності досліджених доказів та прийти до обґрунтованого висновку про доведеність вини у вчиненні правопорушення.
Так, діючий КУпАП не містить визначення правових підстав для скасування судового рішення суду першої інстанції у зв'язку з чим при вирішанні цього питання необхідно виходити із загальних принципів здійснення судочинства.
Апеляційний суд вважає, що судове рішення суду першої інстанції підлягає обов'язковому скасуванню у тому, випадку, коли за наявності підстав для закриття провадження суд не закрив провадження по справі, або коли рішення було ухвалено незаконним складом суду.
Зокрема, підлягає обов'язковому скасуванню судове рішення у тому разі, коли вину обвинуваченого не доведено сукупністю належних та допустимих доказів по справі, коли відсутня подія правопорушення або коли в діях особи, яка притягається до відповідальності відсутній склад відповідного правопорушення.
Так, враховуючи, що в своїх захисник адвокат Вороняк А.В. посилається на те, що суд першої інстанції прийшов до безпідставного висновку про доведеність вини у вчиненні правопорушення, суд апеляційної інстанції у повному обсязі перевірив вищевказані доводи та прийшов до висновку, що вони повністю спростовуються сукупністю досліджених судом доказів.
Зокрема, захисник адвокат Вороняк А.В. стверджував, що самостійне проходження ОСОБА_1 огляду на стан сп'яніння у медичному закладі КНП «ПОК ЦПЗ ІФ ОР» №57 від 28.11.2024 року та встановлення факту перебування його у тверезому стані унеможливлює його притягнення до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.130 КУпАП.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Оцінка доказів, відповідно до ст. 252 КУпАП, відбувається за внутрішнім переконанням особи, що приймає рішення, та ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному досліджені всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю, а жодний доказ не має наперед встановленої сили.
Дослідивши у повному обсязі сукупність зібраних по справі доказів та оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, з врахуванням всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин справи, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Апеляційний суд виходить з того, що відповідно до ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях і всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь, а оцінка доказів, відповідно до приписів ст. 252 КУпАП, відбувається за внутрішнім переконанням особи, що приймає рішення та ґрунтується на всебічному, повному, та об'єктивному досліджені всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю, а жодний доказ не має наперед встановленої сили.
Апеляційний суд, з метою перевірки доводів апеляційної скарги, вважав за належне повторно дослідити наявні в матеріалах справи докази.
Перевіряючи доводи захисника адвоката Вороняка В.А. щодо невинуватості ОСОБА_2 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 130 КУпАП, апеляційний суд, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами по справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку посадова особа встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Оцінка доказів, відповідно до ст. 252 КУпАП, відбувається за внутрішнім переконанням особи, що приймає рішення, та ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному досліджені всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю, а жодний доказ не має наперед встановленої сили.
Так, згідно даних протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №1184016 від 28.11.2024 року, ОСОБА_1 28.11.2024 року о 14 год. 05 хв. в м. Івано-Франківськ, вул. Пилипа Орлика, 7, керував ТЗ Рено Мастер д.н.з. НОМЕР_1 з ознаками наркотичного сп'яніння, а саме: звужені зіниці, які не реагують на світло; виражене тремтіння пальців рук; неприродна блідість. Від проходження медичного огляду на стан наркотичного сп'яніння у встановленому законодавством порядку відмовився, що підтверджується довідкою лікаря про відмову №322 від 28.11.2024. дане правопорушення, вчинене повторно протягом року, чим порушив п. 2.5 ПДР, за що відповідальність передбачена ч.1 ст. 130 КУпАП. (а.с. 1).
Протокол складений уповноваженою особою - інспектором 2 взвод2 2 роти УПП бат. УПП в Івано-Франківській області лейтенантом поліції Гуменюком Б.Б., містить всі необхідні реквізити, підписаний особою, яка його склала та ОСОБА_1 .
Статтею 254 КУпАП передбачено, що у випадку виявлення адміністративного правопорушення, складається протокол про адміністративне правопорушення, який є основним процесуальним документом і єдиною підставою для розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Протокол про адміністративне правопорушення є документом, що офіційно засвідчує факти неправомірних дій і розцінюється як основне джерело доказів.
Відповідно до вимог ст. 256 КУпАП протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; при наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами.
У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви свого відмовлення від його підписання.
При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснюються його права і обов'язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі.
В своїх судових рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово вказував на те, що формулювання обвинувачення є важливою умовою справедливого та об'єктивного судового розгляду.
В рішенні у справі «Маттоціа проти Італії" Європейський Суд зазначив, що «обвинувачений у вчиненні злочину має бути негайно і детально проінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення». Хоча ступінь "детальності" інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту.
На переконання апеляційного суду, протокол про адміністративне правопорушення відповідає вимогам статей 254, 255, 256 КУпАП і не містить недоліків, які б свідчили про істотне порушення права на захист особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, чи будь-яких інших процесуальних порушень.
Даними відеозаписів підтверджено, що працівник поліції ознайомив ОСОБА_1 зі змістом протоколу та висунутого звинувачення, з правами та обов'язками, які передбачені законом, повідомив про можливість надати пояснення щодо висунутого обвинувачення та ознайомитись з матеріалами справи.
Право відмовитись давати свідчення щодо себе, закріплене ст. 63 Конституції України, є важливою гарантією захисту від незаконного тиску на особу з метою змусити її своїми показаннями створити підставу для притягнення її до відповідальності. Дотримання права не свідчити проти себе є складовою реалізації права особи на справедливий і публічний розгляд її справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, закріпленого у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Проте заборона притягнення до відповідальності особи на підставі її відмови давати пояснення не свідчить про неможливість використання у доказуванні факту мовчання особи в ситуаціях, які чітко вимагають необхідність надання таких пояснень.
Зокрема, відповідно до практики розгляду справ Європейським судом з прав людини право на мовчання та право не давати свідчення проти себе не є абсолютними правами «не можна сказати, що рішення обвинуваченого мовчати впродовж усього кримінального провадження обов'язково не повинно мати наслідків, коли суд, що розглядає справу, намагатиметься оцінити докази проти нього. Питання, чи порушують статтю 6 негативні висновки, зроблені з мовчання обвинуваченого, має вирішуватися у світлі всіх обставин справи».
Право особи не давати пояснення не повинно перешкоджати «тому, щоб мовчання обвинуваченого в ситуаціях, які чітко вимагають його пояснення, бралося до уваги при оцінюванні переконливості доказів наведених обвинуваченням (справа «Джон Мюррей проти Сполученого Королівства»).
Апеляційний суд вважає, що гарантії щодо реалізації права не свідчити проти себе не позбавляють суд можливості враховувати відмову особи, яка обвинувачується у вчиненні адміністративного правопорушення від дачі показань, за умови доведеності її вини поза розумним сумнівом на підставі сукупності доказів, досліджених судом.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що у протоколі про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 не висловив заперечення щодо керування транспортним засобом.
При цьому, зі змісту відеозапису вбачається, що ОСОБА_1 повністю розумів суть висунутого стосовно нього обвинувачення та мав можливість організувати ефективний захист своїх інтересів.
Так, відповідно до матеріалів протоколу про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 звинувачувався в тому, що повторно протягом року вчинив правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП, оскільки, будучи водієм транспортного засобу, в порушення вимог п.2.5 Правил дорожнього руху, відмовився від проходження огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Згідно з даними направлення ОСОБА_1 , як водія транспортного засобу, на огляд з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції в КНП «ПОК ЦПЗ ІФ ОР», складеного 28.11.2024 року, у результаті огляду, проведеного уповноваженою особою патрульної служби, виявлено ознаки сп'яніння: звужені зіниці, які не реагують на світло, виражене тремтіння пальців рук, неприродна блідість. Від огляду водій відмовився (а.с. 2).
Відповідно до довідки №322 від 29.11.2024 року, виданої КНП «ПОК ЦПЗ ІФ ОР», відомо, що ОСОБА_1 під час медичного огляду лікарем ОСОБА_3 з метою виявлення ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, або перебування під впливом лікарських засобів, що знижують увагу та швидкість реакції в КНП «Прикарпатський обласний клінічний центр психічного здоров'я ІФ ОР» 28.11.2024 року, від огляду відмовився. (а.с. 3).
Апеляційний суд вважає, що неправильність стосовно невірної дати складання довідки (замість 28.11.2024 року вказано 29.11.2024 року) носить ознаки технічної помилки, яка є очевидною та не впливає на правильність зазначених в ній даних.
Апеляційний суд, враховуючи сукупність досліджених доказів та зміст відеозапису, який долучений до матеріалів справи, вважає, що довідка є належним та допустимим доказом та містить дані , які відповідають дійсності.
Апеляційний суд вважає безпідставними посилання апелянта на те, що оформлення протоколу та інших процесуальних документів відповідно до дати , яку зазначено у вказаних документах, здійснювалось одночасно, оскільки вищевказані обставини не свідчать про недопустимість вказаних доказів.
До матеріалів справи також долучено: розписку до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №184016 щодо відсторонення ОСОБА_1 від керування транспортним засобом та передачу керування ним іншому водію (а.с. 4), копія постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №3564647 (а.с. 5), довідка про те, що ОСОБА_1 був притягнутий до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП (а.с. 6), ксерокопія посвідчення водія ОСОБА_1 (а.с. 7).
Крім того, апеляційним судом були досліджені відеозаписи з нагрудних відеокамер інспекторів патрульної поліції, якими підтверджується факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом.
Зокрема, відеозаписами Clip-1, Clip-2 зафіксовано транспортний засіб марки Рено Мастер, до якого підходять працівники поліції. За кермом знаходиться водій ОСОБА_1 , якого працівники поліції просять надати посвідчення водія. Далі працівниця поліції повідомляє ОСОБА_1 , що його посвідчення водія підлягає вилученню у зв'язку із наявністю постанови, яка набрала законної сили і якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. ОСОБА_1 повідомляють, що відносно нього буде складено адміністративному постанову, у зв'язку із порушенням ч. 4 ст. 126 КУпАП. Роз'яснюють йому права, передбачені ст. 268 КУпАП та ст. 63 Конституції України. Далі зафіксовано момент складання адміністративних матеріалів за ч. 4 ст. 126 КУпАП. Водія розписався, що він ознайомлений із правами та змістом постанови.
Clip-4, Clip-5 зафіксовано, що водія ОСОБА_1 перевіряють на наявні у нього ознак наркотичного сп'яніння, а саме як зіниці реагують на світло. Далі водія повідомляють, що у нього наявні ознаки наркотичного сп'яніння: зіниці, що не реагують на світло та тремтіння пальців рук. ОСОБА_1 не заперечував проти того, щоб проїхати до медичного закладу для проходження огляду. Після цього ОСОБА_1 разом із працівниками поліції проїхав до медичного закладу. Однак, у медичному закладі водій ОСОБА_1 повідомив, що бажає пройти огляд в іншому медичному закладі, оскільки вважає лікаря некомпетентним. Працівник поліції повідомляє, що згідно Наказу 1482 водія доставляють до найближчого медичного закладу. ОСОБА_1 повідомляє, що він не відмовляється від проходження огляду, проте бажає, щоб огляд проводив інший лікар. Лікар повідомляє, що відмова від проходження огляду прирівнюється до перебування в стані сп'яніння. ОСОБА_1 повідомляє, що бажає самостійно пройти огляд в іншому медичному закладі, а тому повертається разом з працівниками поліції повертається на місце зупинки транспортного засобу.
Clip-3 зафіксовано, як ОСОБА_1 ознайомлюють зі змістом протоколу щодо вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. ОСОБА_1 надає письмові пояснення, розписується, що ознайомлений із своїми правами та змістом протоколу.
Clip-6, Clip-7 зафіксовано, що транспортний засіб марки РеноМастер д.н.з. НОМЕР_1 стоїть із ввімкненою аварійною світловою сигналізацією та згодом рух даного транспортного засобу.
Суд апеляційної інстанції вважає, що відеозапис є вичерпно інформативним, носить безсторонній характер, позбавлений упередження та суб'єктивного ставлення, а відтак надає можливість повно та об'єктивно дослідити обставини правопорушення, детально відновити послідовність подій та конкретизувати поведінку її учасників.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що вищевказаними відеозаписами зафіксовані реальні дані, які не можуть бути спотворені та мають істотне значення для розгляду справи, дозволяють встановити психологічне ставлення ОСОБА_1 до вчиненого правопорушення та інші обставини, які прямо вказують на нього, як на правопорушника, який керував транспортним засобом з ознаками сп'яніння та відмовився від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку.
Зокрема, зі змісту доводів сторони захисту та пояснень ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції вбачається, що він не заперечує, що дійсно відмовлявся від проходження огляду на стан сп'яніння лікарем медичного закладу ОСОБА_3 , оскільки не довіряв їй та вважав її некомпетентною.
Апеляційний суд неодноразово вказував, що за своїм правовим змістом, згода водія транспортного засобу пройти відповідний огляд на стан сп'яніння полягає в тому, що водій погоджується виконувати та виконує всі законні вимоги лікаря, який проводить такий огляд та які спрямовані на отримання об'єктивного висновку щодо перебування водія у стані наркотичного сп'яніння.
Відмова водія виконувати вимоги лікаря, намагання самостійно контролювати порядок проведення огляду на стан сп'яніння та керувати лікарем і давати йому вказівки щодо визначення певних методів проведення обстеження, безпідставна відмова від здачі біологічних зразків та інші дії, які спрямовані на ускладнення виконання лікарем своїх обов'язків щодо огляду на стан сп'яніння та унеможливлюють проведення об'єктивного огляду на стан сп'яніння свідчать про те, що водій транспортного засобу фактично відмовляється від проходження огляду на стан сп'яніння і не бажає проходити такий огляд.
Так, порядок проведення огляду на стан алкогольного сп'яніння визначений ст. 266 КУпАП, приписами Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом від 09 листопада 2015 року № 1452/735, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 11 листопада 2015 року за № 1413/27858 (далі - Інструкції), та Порядком направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року № 1103.
Відповідно до п. 2 Розділу І Інструкції огляду на стан сп'яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння згідно з ознаками такого стану.
Згідно з ч. ч. 2, 3 ст. 266 КУпАП огляд водія на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. У разі незгоди водія (судноводія) на проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров'я. Аналогічні приписи містить Інструкція.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що за приписами ч. 2 ст. 266 КУпАП під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису і лише в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків.
Апеляційний суд вважає, що працівниками поліції було правомірно та у відповідності до вимог КУпАП зафіксовано відмову водія ОСОБА_1 від проходження огляду на стан сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу та в медичному закладі.
Таким чином доводи апелянта щодо неналежності відеозапису, є неспроможними, оскільки не спростовують правильність встановлених судом фактичних обставин.
У разі невиконання вимог п. 2.5 ПДР України, передбачена адміністративна відповідальність за ст. 130 КУпАП, а саме за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп'яніння, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що для настання адміністративної відповідальності, не має значення причина відмови особи, яка керує транспортним засобом від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп'яніння, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції за виключенням обставин, які встановлені ст.17 КУпАП.
Апеляційний суд звертає увагу, що факт відмови водія від проходження огляду на стан сп'яніння за своїм правовим змістом є правопорушенням, а не процесуальною дією, яка дозволяє виявити волевиявлення особи, яка підозрюється у керуванні транспортним засобом у стані сп'янінням щодо її бажання проходити огляд на стан алкогольного сп'яніння у встановленому законом порядку.
Факт відмови водія від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння за допомогою технічного засобу поліцейським або в медичному закладі встановлюється судом на підставі доказів, які досліджені та оцінені судом за внутрішнім переконанням.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що у рішенні по справі "О'Галлоран та Франціє проти Сполученого Королівства" від 29.06.2007 року Європейський суд з прав людини постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
Апеляційний суд неодноразово звертав увагу на те, що користування джерелом підвищеної небезпеки покладає на водія транспортного засобу певні додаткові обов'язки, які пов'язані із необхідністю забезпечення безпечного використання транспортних засобів.
Апеляційний суд вважає, що таке обмеження прав конкретної особи повністю відповідає інтересам суспільства щодо забезпечення безпеки дорожнього руху.
Апеляційний суд неодноразово звертав увагу на те, що правомірність дій поліцейських щодо зупинки транспортного засобу не знаходиться у причинному зв'язку з обов'язком водія транспортного засобу пройти відповідний медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного сп'яніння.
Право органів Національної поліції вимагати пройти у встановленому порядку медичний огляд у відповідності до п.2.5 ПДР України кореспондується із обов'язком водія не керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння або перебуваючи під впливом наркотичних чи токсичних речовин.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до національного законодавства працівник поліції самостійно на власний розсуд приходить до висновку про наявність ознак сп'яніння у водія транспортного засобу та вирішує питання щодо необхідності проходження водієм транспортного засобу огляду на стан сп'яніння.
Разом з тим, відмова від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку є порушенням вимог п. 2.5 ПДР України та утворює склад правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП.
При цьому, апеляційний суд вважає, що самостійне проходження ОСОБА_1 огляду на стан сп'яніння у медичному закладі КНП «ПОК ЦПЗ ІФ ОР» №57 від 28.11.2024 року та встановлення факту перебування його у тверезому стані не може бути визнано обставиною , яка унеможливлює його притягнення до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.130 КУпАП. Так, судом першої інстанції ОСОБА_1 визнаний винним в тому, що відмовився проходити огляд на стан сп'яніння у встановленому законом порядку, чим порушив вимоги п.2.5 ПДР України і не був визнаний винним в тому, що керував транспортним засобом у стані сп'яніння.
Крім того, огляд на стан сп'яніння було проведено лікарем медичного закладу всупереч вимогам ст.266 КУпАП без участі працівника поліції та після спливу трьох годин з моменту виникнення правових підстав для проведення такого огляду у зв'язку з чим вищевказаний доказ не може бути визнаний таким, що доводить факт перебування водія транспортного засобу у тверезому стані. Крім того, апеляційний суд враховує, що вищевказаний огляд було проведено лікарем медичного закладу ОСОБА_3 , що свідчить про те, що відмова ОСОБА_1 від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку була безпідставною та незаконною.
З матеріалів справи вбачається, що поліцейським було дотримано вимог закону та за наявності підстав вважати, що ОСОБА_1 , як водій транспортного засобу, перебуває у стані наркотичного сп'яніння, йому було запропоновано пройти медичний огляд на стан сп'яніння закладі охорони здоров'я. Сукупність досліджених судом доказів свідчить, що ОСОБА_1 безпідставно відмовився від проходження огляду, чим порушив вимоги п.2.5 ПДР України.
Вимога працівників поліції пройти огляд ОСОБА_1 на стан наркотичного сп'яніння була аргументованою, вмотивованою та ґрунтувалась на правових підставах. Доводи апелянта щодо неправомірності дій патрульних поліцейських безпідставні та спростовані наявними в матеріалах справи доказами.
При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що факт відмови водія від проходження огляду на стан сп'яніння за своїм правовим змістом є правопорушенням, а не процесуальною дією, яка дозволяє виявити волевиявлення особи, яка підозрюється у керуванні транспортним засобом у стані сп'янінням щодо її бажання проходити огляд на стан алкогольного сп'янінням у встановленому законом порядку.
Згідно з ч. 2 ст. 130 КУпАП повторне протягом року вчинення будь-якого з порушень, передбачених частиною першою цієї статті, тягне за собою накладення штрафу на водіїв у розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк три роки та з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого або адміністративний арешт на строк десять діб з позбавленням права керування транспортними засобами на строк три роки та з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого і на інших осіб - накладення штрафу у розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого або адміністративний арешт на строк десять діб з оплатним вилученням транспортного засобу чи без такого.
Апеляційний суд вважає. що висновок судді суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 130 КУпАП, відповідає фактичним обставинам справи і підтверджується дослідженими доказами, що узгоджуються між собою, та яким суддя дав належний аналіз і оцінив їх у сукупності, в тому числі на предмет того, чи вони отримані з дотриманням встановленого законом порядку та передбаченим способом, підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню, є належними та допустимими.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що вчинене ОСОБА_1 адміністративне правопорушення, передбачене ч.2 ст.130 КУпАП , за своїм характером є грубим суспільно небезпечним проступком у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху та створює підвищену небезпеку, як для самого водія, так і для його пасажирів та інших учасників дорожнього руху і може призвести до тяжких непоправних наслідків.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що притягнення до адміністративної відповідальності водіїв, які керують транспортним засобом у стані сп'яніння пов'язано із необхідністю створення безпечних умов для учасників дорожнього руху, збереження життя і здоров'я громадян.
Апеляційний суд вважає, що обране судом адміністративне стягнення відповідає вимогам ст. 23 КУпАП, відповідно до якої адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення та запобігання вчиненню нових правопорушень самим правопорушником та іншими особами.
При цьому, апеляційний суд виходить з того, що при визначенні стягнення необхідно враховувати його виховну дію, оскільки покарання, повинно бути направлено не тільки на забезпечення виправлення правопорушника та попередження вчинення ним нових правопорушень, а також повинно бути спрямовано на попередження вчинення правопорушень іншими особами.
Застосовуючи справедливе стягнення за вчинене правопорушення, суд таким чином констатує, що відповідні діяння є суспільно небезпечними та за їх вчинення настають певні негативні наслідки.
З огляду на наведене, підстав для скасування постанови не вбачається.
Керуючись ст. 294 КУпАП,-
Апеляційну скаргу захисника адвоката Вороняка В.А. залишити без задоволення.
Постанову Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 29 січня 2025 року щодо ОСОБА_1 залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення.
Суддя Івано-Франківського
апеляційного суду О.П. Васильєв