Справа № 344/4269/25
Провадження № 22-ц/4808/663/25
Головуючий у 1 інстанції Кіндратишин Л. Р.
Суддя-доповідач Томин
12 травня 2025 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
головуючої Томин О.О.,
суддів: Бойчука І.В., Пнівчук О.В.,
за участю секретаря Кузнєцова В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського міського суду від 17 березня 2025 року, постановлену в складі судді Кіндратишин Л.Р. в м. Івано-Франківську, у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 , про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини,
У березні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою в порядку окремого провадження, у якій просила встановити факт, що вона самостійно виховує та утримує неповнолітнього сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 та проживає разом з нею по АДРЕСА_2 .
В обґрунтування заяви вказувала, що на даний час перебуває на військовій службі як бойовий медик у військовій частині НОМЕР_1 в АДРЕСА_3 , куди була переведена 17.05.2023 року. Згідно довідки з військової частини до складу її сім'ї входять вона, син ОСОБА_4 та дочка ОСОБА_5 . Вона з сином з 17.05.2023 року до цього часу проживають разом за адресою АДРЕСА_2 . Дочка ОСОБА_5 мобілізувалась і проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 у АДРЕСА_4 .
Син ОСОБА_4 навчається у 7-Б класі ліцею №4 Івано-Франківської міської ради.
В характеристиці та інформації про результати психологічного обстеження з ліцею №4 зазначено, що батько з дитиною не спілкується, у вихованні дитини участі не бере, син зазначає, що батька давно не бачив, взаємини дитини та батька емоційно холодні, відсторонені.
Стверджувала, що батько дитини - ОСОБА_2 після того, як пішов служити у 2014 році, остаточно покинув їх. На даний час його місце перебування їй невідомо. Зі слів його сестри, з 2019 року до цього часу він не перебуває на військовій службі.
Вказувала, що за останні 6 років батько жодного разу не приїхав до дитини, йому байдужа їхня доля, коштів на утримання дитини не надає, відмовився допомагати їй у вихованні та розвитку сина, мотивуючи тим, що йому це непотрібно. Усі витрати на дитину оплачує вона сама.
Синові уже 12 років, батько взагалі не виконує своїх батьківських обов'язків з 2014 року. Їй відомо, що ОСОБА_2 вже тривалий час має іншу сім'ю та проживає у Житомирській області, але не відомо де саме.
Юридичне встановлення факту, що вона самостійно виховує та утримує сина, необхідне їй з метою захисту прав та інтересів дитини, а також її прав та інтересів як матері, що самостійно виховує та утримує дитину, в тому числі для подальшого оформлення соціальної допомоги як матері, що самостійно утримує дитину.
Також встановлення вказаного юридичного факту їй необхідне з метою захисту її прав та інтересів як матері, що самостійно та одноособово займається вихованням та утриманням дитини, оскільки виникають питання щодо переміщення дитини без документального оформлення згоди батька, який не проживає разом з дитиною. Такі ж складнощі виникають під час медичних обстежень, маніпуляцій, які необхідні дитині. Крім того, встановлення цього факту дасть їй можливість одноосібно звертатись до державних та освітніх закладів від імені та в інтересах дитини.
Крім цього, вказувала, що її як військовослужбовця у будь-який момент можуть перевести в іншу військову частину в зоні бойових дій, а син залишиться сам без опіки та піклування матері. Інших осіб, які могли б опікуватись та піклуватися про сина немає.
Просила заяву про встановлення цього факту задовольнити.
Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 17 березня 2025 року відмовлено у відкритті окремого провадження за вказаною заявою ОСОБА_1 .
Не погоджуючись з цією ухвалою, вважаючи її незаконною та необґрунтованою, постановленою з порушенням норм процесуального права, заявник ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу.
Зазначає, що суд не взяв до уваги її доводи та прийняв незаконне рішення, яким позбавив її можливості реалізувати надане законами України право доступу до суду.
Вказує, що у неї з батьком дитини спору щодо його участі у вихованні дитини немає. Також на її думку, немає достатніх підстав для позбавлення його батьківських прав. Крім того, таке не відповідатиме найкращим інтересам дитини, оскільки під час війни, коли життя кожної людини в Україні потенційно в небезпеці, а життя військовослужбовця тим більше, вона не може подавати позов про позбавлення батьківських прав, щоб не порушити право своєї дитини та не погіршити її становища.
Вважає, що суд дійшов помилкового висновку про відмову у відкритті окремого провадження у справі в зв'язку з тим, що вбачається спір про право.
Просить ухвалу суду скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.
Відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Апелянт ОСОБА_1 в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримала, просила суд її задовольнити.
Заінтересована особа - ОСОБА_2 в засідання суду апеляційної інстанції не з'явився, повідомлявся про дату, час і місце розгляду справи у встановленому законом порядку.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
ОСОБА_1 звернулася до суду в порядку окремого провадження із заявою про встановлення юридичного факту, а саме встановлення факту самостійного виховання дитини та утримання неповнолітнього сина, зокрема, з метою (згідно з доводами заявника) отримання соціальної допомоги як матері, що самостійно виховує дитину, а також отримання права подати подання на залишення на військовій службі у тиловій частині у зв'язку із самостійним вихованням та утриманням неповнолітньої дитини або ж звільнення з військової служби.
Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, суд першої інстанції керувався тим, що у цій справі є спір про право, що згідно ч. 4 ст. 315 ЦПК України є підставою для відмови у відкритті провадження у справі.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його правильним, з огляду на наступне.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).
Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина перша статті 293 ЦПК України).
Суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (частина перша статті 315 ЦПК України).
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (частина друга статті 315 ЦПК України).
Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду (частина четверта статті 315 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 вересня 2022 року в справі №139/122/14-ц (провадження №61-3238св22) вказано, що під спором про право розуміють перешкоди у здійсненні цивільного права, які згідно із законом можуть бути усунені за допомогою суду. Спір про право пов'язаний виключно з порушенням, оспоренням або невизнанням, а також недоведенням суб'єктивного права, при якому існують конкретні особи, які перешкоджають в реалізації права. При відсутності цих елементів відсутній спір про право.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 січня 2023 року в справі №198/99/15-ц (провадження №61-7049св22) вказано, що згідно з частиною шостою статті 294 ЦПК України, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах. Спір про право - це формально визнана суперечність між суб'єктами цивільного права, що виникла за фактом порушення або оспорювання суб'єктивних прав однією стороною цивільних правовідносин іншою і яка потребує врегулювання самими сторонами або вирішення судом. Отже, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов'язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням суб'єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають в реалізації такого права.
У справі, яка переглядається, заявник просить суд встановити факт самостійного виховання та утримання нею неповнолітньої дитини. Однак, встановлення такого факту може мати негативні наслідки для батька дитини.
З огляду на зазначене вбачається, що у справі, яка розглядається, є спір про право, зокрема, спір щодо участі одного з батьків у вихованні дитини та/або ухилення від участі у вихованні, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження з обов'язковим залученням органу опіки та піклування (частини четверта, п'ята статті 19 СК України).
Доведення факту одноосібного виховання дитини пов'язане з настанням (існуванням) обставин, за яких інший із батьків не виконує своїх батьківських обов'язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов'язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.
Такий факт одноосібного виховання дитини одним із батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.
Факт, про встановлення якого просить ОСОБА_1 , не підлягає з'ясуванню в порядку окремого провадження, оскільки з поданої заяви вбачається спір про право, який не може розглядатися в судовому порядку безвідносно до дій заінтересованих осіб щодо конкретних прав, свобод та інтересів заявника.
Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов'язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов'язків з виховання дитини.
Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право.
Заява ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення не підлягає судовому розгляду в окремому провадженні, оскільки за встановлених у цій справі обставин існує спір про право щодо участі одного з батьків у вихованні й утриманні дитини.
З урахуванням закріпленого в сімейному законодавстві принципу невідчужуваності сімейних обов'язків, неможливості відмови від них, у тому числі від обов'язків виховання дитини, питання про встановлення факту самостійного виховання дитини не може з'ясовуватись безвідносно до дій другого з батьків та може вирішуватись у межах спору про право між батьками дитини за загальним правилом у позовному провадженні.
Аналогічні правові висновки висловила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.09.2024 року у справі №201/5972/22.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що вимога, з якою заявник ОСОБА_1 звернулася до суду, має спір про право, що згідно ч. 4 ст. 315 ЦПК України є підставою для відмови у відкритті провадження у справі.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та зводяться до власного тлумачення закону, а тому відхиляються апеляційним судом у зв'язку з їх необґрунтованістю.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що ухвала постановлена судом в межах норм визначених процесуальним законом, а доводи апеляційної скарги не спростовують її законність.
Керуючись статтями 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Івано-Франківського міського суду від 17 березня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Головуюча: О.О. Томин
Судді: І.В. Бойчук
О.В. Пнівчук
Повний текст постанови складено 13 травня 2025 року.