Провадження № 11-кп/803/1791/25 Справа № 205/9754/24 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
08 травня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря
судового засідання ОСОБА_5
захисника ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , на ухвалу Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 квітня 2025 року про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України,
Обставини, встановлені рішенням суду першої інстанції, короткий зміст оскарженого рішення.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 квітня 2025 року продовжено строк тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 до 11 червня 2025 року з визначенням застави у розмірі 121 120 грн.
В обґрунтування прийнятого рішення судом першої інстанції послався на те, що ОСОБА_7 раніше засуджений, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, яке, відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до категорії тяжких злочинів, за яке передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років та вчинене, згідно обвинувального акту, в період іспитового строку, встановленого вироком суду. Крім того, у провадженні Ленінського районного суду м. Дніпропетровська перебуває не розглянуте кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні аналогічного злочину. Таким чином, з огляду на покарання, яке може бути призначене ОСОБА_7 у разі визнання його винуватим, а також враховуючи його схильність до вчинення злочинів, наявними є ризики, передбачені ч.1 ст.177 КПК України, зокрема те що він, перебуваючи на волі, зможе переховуватись від суду та вчиняти нові злочини.
Зазначає, що обвинувачений ОСОБА_7 не має стійких соціальних зв'язків, не одружений та офіційно не працевлаштований.
Вказує, що наявні наведені ризики є дійсними та триваючими і вони виключають на даний час можливість зміни обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу на більш м'який.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі захисник просить застосувати до ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту з використанням електронного засобу контролю.
В обґрунтування апеляційних вимог посилається на те, що суд не звернув уваги на доводи сторони захисту щодо тривалого тримання обвинуваченого під арештом, що знижує настання ризиків. Не надано оцінки невиконання стороною обвинувачення вимог КПК України стосовно доведеності існування великого ступеня імовірності справдження ризиків. Суд залишив без уваги доводи сторони захисту стосовно невиконання зі сторони обвинувачення обов'язку стосовно забезпечення в судове засідання свідків сторони обвинувачення, що порушує загальні засади кримінального процесу про розгляд кримінального провадження у розумні строки.
Зазначає, що суд не надав правової оцінки тим обставинам стосовно того, що зміст клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу має формальний характер зокрема прокурор під час обрання запобіжного заходу з урахуванням змісту клопотання обмежився лише переліком законодавчих підстав для застосування такого заходу до підзахисного. Також самому змісті клопотання перелічені особи які взагалі не є учасниками провадження, що є підставою вважати, що клопотання було взято із іншого провадження. Крім того у клопотанні сторона обвинувачення зазначає про можливий тиск на потерпілу та свідків, проте, останні в суді вже давали свідчення та пояснення. Єдиний свідок який залишився не допитаним, це слідча, яка приймала участь у кримінальному провадженні та яка складала протокол впізнання, протокол допиту свідка та потерпілої.
Вказує, що суд не надав правової оцінки тим обставинам стосовно того, що прокурор не навів конкретних підстав для продовження застосування до підзахисного найсуворішого запобіжного заходу та залишив без уваги докази, які були досліджені під час судового засідання зокрема, суд не звернув увагу на доводи сторони захисту зокрема, на той факт, що під час допиту потерпіла повідомила обставини, які суперечать показам та поясненням, які потерпіла надавала на стадії досудового розслідування.
Також зазначає, що суд першої інстанції під час прийняття оскаржуваного рішення не надав правової оцінки доводам сторони захисту стосовно відсутності у клопотанні прокурора будь яких обґрунтувань високого ступеня імовірності справдження ризиків таких як переховування від суду, незаконного впливу на свідків та потерпілого, вчинення іншого правопорушення, що давало би об'єктивні підстави для продовження застосування найсуворішого запобіжного заходу.
Також вказує, що судом в наслідок неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, прийнято помилкові висновки щодо наявності в матеріалах клопотання обґрунтувань, які могли би переконати суд у необхідності застосування продовження найсуворішого заходу забезпечення кримінального провадження, що як наслідок призвело до винесення незаконної та невмотивованої ухвали про продовження застосування найсуворішого заходу забезпечення кримінального провадження у виді тримання під вартою
Позиції учасників судового провадження.
Захисник підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити.
Мотиви апеляційного суду.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши надані матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, апеляційний суд приходить до наступних висновків.
Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Статтею 199 КПК України, передбачено порядок продовження строку тримання під вартою, а з частини третьої даної норми слідує, що звертаючись до суду з клопотанням про продовження строків тримання під вартою, прокурор має викласти, зокрема обставини, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують продовження тримання особи під вартою.
При вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 , в достатній мірі досліджені обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження строку тримання під вартою та зроблений обґрунтований висновок про існування обставин, які виправдовують подальше перебування обвинуваченого під вартою.
Врахована наявність об'єктивних причин, які не дозволяють закінчити судовий розгляд з ухваленням вироку до спливу строку тримання обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою, а також існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, зокрема: переховування обвинуваченого від суду, а також ризику вчинення іншого кримінального правопорушення.
Враховуючи характер та тяжкість покарання, що кореспондується з характером суспільного інтересу, даних про обвинуваченого, іншими обставинами у їх сукупності, існують підстави вважати, що продовжують існувати вказані вище ризики.
Крім того встановлено, що ОСОБА_7 раніше неодноразово засуджений, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, яке, відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до категорії тяжких злочинів, за яке передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк до 8 років, яке вчинив в період іспитового строку. Також враховується, що в провадженні Ленінського районного суду м. Дніпропетровська перебуває не розглянуте кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні аналогічного злочину, що може спонукати обвинуваченого до спроби уникнути покарання шляхом переховування від суду, а також продовжити свою злочинну діяльність.
Як додаткову обставину в підтвердження ризику переховування, апеляційний суд враховує введення в Україні воєнного стану через агресію російської федерації проти України, яка суттєво погіршує криміногенну обстановку, зокрема ускладнює належний виклик таких осіб, а також контроль за виконанням більш м'яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою.
Таким чином, продовження існування зазначених вище ризиків у їх сукупності, виправдовують подальше перебування обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою, що відповідає, і є співрозмірним тяжкості і характеру діяння, яке інкримінуються останньому, та більш м'які запобіжні заходи, як на це вказує захисник, не забезпечать належної процесуальної поведінки ОСОБА_7 , а тому продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою є найбільш прийнятним за наявних умов.
Оцінюючи вищевказані обставини, апеляційний суд також приймає до уваги практику ЄСПЛ, зокрема, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Отже, продовження застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою з визначенням альтернативного запобіжного заходу у виді застави обвинуваченому ОСОБА_7 , є таким, що в повній мірі відповідає наведеним вище нормам закону, правовим позиціям Європейського Суду з прав людини та обставинам цього кримінального провадження і на даному етапі кримінального провадження зможе запобігти визначеним ризикам та забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого.
Визначення обвинуваченому ОСОБА_7 застави в сумі 121 200 гривень, який встановлений в розмірі, передбаченому до мінімального, визначеного п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України, з огляду на обставини кримінального правопорушення, особу обвинуваченого та наявних ризиків, в повній мірі відповідає нормам кримінального процесуального закону та завданням кримінального провадження і є достатнім та необхідним для запобігання визначених судом ризиків та забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого.
Підстав вважати вказаний розмір застави завідомо непомірним для обвинуваченого ОСОБА_7 не вбачається, виходячи з практики Європейського суду з прав людини, відповідно до якої, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втратити заставу, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання перешкоджати встановленню істини у провадженні.
Колегія суддів приймає до уваги зауваження захисника ОСОБА_6 щодо тривалого перебування обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою, та звертає увагу, що оскільки на даний час судом першої інстанції ще не прийнято остаточного рішення і триває судовий розгляд, з огляду на положення с т. 28, ч. 1 ст. 318 КПК України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно дотримуватись розумних строків розгляду цього кримінального провадження та вжити термінових заходів щодо дотримання вищенаведених вимог кримінального процесуального закону.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає ухвалу суду першої інстанції законною, обґрунтованою, вмотивованою, підстави для її скасування відсутні, тому апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 слід залишити без задоволення.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , - залишити без задоволення.
Ухвалу Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 квітня 2025 року про продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4