Справа № 183/501/25
№ 1-кп/183/419/25
12 травня 2025 року м. Самар
Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді ОСОБА_1 , секретаря судового засідання ОСОБА_2 , розглянув у судовому засіданні обвинувальний акт у кримінальному провадженні No 22024040000001488 відносно:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки м. Дніпропетровська, зареєстрованої та фактично проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , маючої на утриманні трьох неповнолітніх дітей 2004, 2010, 2012 року народження, працюючої продавцем у магазині продовольчих товарів.
обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 114-2 КК України,
за участю прокурора - ОСОБА_4
захисника ОСОБА_5
обвинуваченої ОСОБА_3
Прокурор в судовому засіданні заявив клопотання про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченій ОСОБА_3 .
В обґрунтуванні якого зазначив, що продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обумовлюється наявністю ризиків, передбачених п.п. 1, 2, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які продовжують існувати. У зв'язку з чим метою продовження вказаного запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченою покладених на неї процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватись від суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується. Підставою для продовження запобіжного заходу є наявність обґрунтованого обвинувачення у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що обвинувачена, може здійснити вищезазначені дії а також тим, що інший, більш м'який запобіжний захід не зможе запобігти вищезазначеним ризикам.
Щодо ризику переховуватись від суду зазначив, що ОСОБА_3 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 114-2 КК України, за які кримінальним законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до дванадцяти років, що у подальшому, у разі визнання її судом винною у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, може спонукати останню до втечі та унеможливить притягнення до встановленої законом кримінальної відповідальності.
Крім того, інкриміновані ОСОБА_3 кримінальні правопорушення вчинені останньою під час дії воєнного стану в Україні на користь російської федерації, що свідчить про її дії на користь держави-агресора, всупереч існуючому в Україні суспільному порядку.
Так, встановлено, що ОСОБА_3 має право перетинати державний кордон України під час дії на території України режиму воєнного стану згідно Правил перетинання державного кордону громадянами України, встановлених постановою Кабінету Міністрів України No57 від 27.01.1995.
Відповідно до листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ No511-550/0/4-13 від 04.04.2013 «Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України», слідчому судді, суду слід враховувати, що рішення про застосування одного із видів запобіжних заходів, який обмежує права і свободи підозрюваного, обвинуваченого, має відповідати характеру певного суспільного інтересу що, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості.
Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного/обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Так, згідно ст.ст. 7-9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. У рішенні по справі «Летельє проти Франції» від 26.06.1991 Європейський суд з прав людини вказав, що наявність вагомих підстав підозрювати затриманого у вчиненні злочину є неодмінною умовою правомірності тримання під вартою. У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилитись від суду.
Крім цього, у рішенні по справі «Харченко проти України» від 10.02.2011 Європейський суд з прав людини вказав, що розумність строку тримання під вартою не може оцінюватись абстрактно, вона має оцінюватись в кожному конкретному випадку залежно від особливостей конкретної справи.
Також, відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини «термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (справа «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011, справа «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30.08.1990 року), також вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення (справа «Мюррей проти Об'єднаного Королівства» від 28.10.1994, справа «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30.08.1990).
Слід зазначити, що невідворотність покарання за вищевказане кримінальне правопорушення вже саме по собі є підставою та мотивом для обвинуваченої переховуватися від суду.
Враховуючи вищевикладене, у сторони обвинувачення наявні обґрунтовані підстави вважати, що в разі застосування запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, ОСОБА_3 може змінити місце фактичного проживання, виїхати за межі території України, у тому числі на тимчасово окуповану територію України, та переховуватися від суду.
Щодо ризику знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, прокурор зазначив, що в ході досудового розслідування встановлено обставини вчинення кримінального правопорушення, у тому числі знаряддя та засоби його здійснення. Встановлено, що для своєї злочинної діяльності ОСОБА_3 використовувала стільниковий (мобільний) телефон, в якому містився обліковий запис під назвою « ОСОБА_6 », в Інтернет-месенджері «Telegram».
Вказаний Інтернет-месенджер зберігає інформацію в хмарному пристрої. У разі незастосування до ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, існує реальна можливість, що вона, при отриманні доступу до хмарного пристрою, видалить всю наявну переписку облікового запису та сам обліковий запис. Зазначене унеможливить або створить ускладнення в дослідженні доказів та доведенні вини особи.
Щодо ризику інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, прокурор зазначив, що в ході досудового розслідування встановлено, що злочинні дії ОСОБА_3 вчиняла у проміжок часу з 05.05.2023 до 14.06.2023 включно.
Вказані обставини свідчать про те, що протиправна діяльність ОСОБА_3 мала постійний та регулярний характер.
При цьому, у разі не застосування до обвинуваченої ОСОБА_3 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, остання, знаходячись на свободі, маючи в постійному користуванні мобільний термінал систем зв'язку та іншу комп'ютерну техніку, а також вільний доступ до глобальної мережі Інтернет, може продовжити надавати допомогу у веденні агресивної війни проти України, шляхом надання представникам збройних сил та спецслужб Російської Федерації інформації щодо розташування підрозділів, військової техніки та об'єктів критичної та військової інфраструктури Збройних сил України, що, у свою чергу, може призвести до тяжких наслідків та заподіяти шкоду обороноздатності Держави.
Так, обрання/продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_3 спрямоване на забезпечення виконання нею процесуальних обов'язків, попередження та своєчасне припинення (вчинення) спроб переховуватися від суду, знищення доказів, вчинення іншого кримінального правопорушення, перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином.
Відтак у сторони обвинувачення є достатні підстави вважати про об'єктивну наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, що свідчить про неможливість їх запобігання шляхом застосування до ОСОБА_3 інших більш м'яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою, так як жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти наведеним ризикам.
Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Так, з урахуванням повномасштабного вторгнення збройних сил та інших формувань російської федерації, а також численних протиправних дій з боку представників держави-агресора на території України, застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до ОСОБА_3 відповідає суспільному інтересу.
Продовження відносно ОСОБА_3 тримання під вартою відповідає вимогам ч. 2 ст. 183 КПК України, оскільки остання обґрунтовано обвинувачується у вченні особливого тяжкого кримінального правопорушення, за яке законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від восьми до дванадцяти років.
Оцінюючи в сукупності викладене, варто прийти до висновку, що інші менш суворі запобіжні заходи не зможуть запобігти уникненню вищезазначених ризиків з боку ОСОБА_3 та відповідно до ст.ст. 183, 194, 199 КПК України, останній необхідно продовжити строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
У свою чергу, згідно з ч. 4 ст. 183 КПК України під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 КК України. Враховуючи перераховані вище обставини, стороною обвинувачення вбачаються підстави для не визначення розміру застави при застосуванні запобіжного заходу ОСОБА_3 .
Захисник в судовому засіданні заперечував проти задоволення клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_3 , зазначивши, що остання заміжня, має неповнолітніх дітей, постійне місце роботи, міцні соціальні зв'язки. Клопотання є необґрунтованим, та відсутня наявність ризиків, передбачених п. 1, 2, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, тому просив запобіжний захід змінити на домашній арешт. Обвинувачена підтримала думку свого захисника.
Вислухавши думку учасників судового процесу, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках та за встановленою процедурою.
Продовжуючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою суд виходить з того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права обвинуваченої, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства.
Відповідно до ч.1 ст.331 КПК України, за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування.
При вирішенні клопотання прокурора про необхідність продовження обвинуваченій раніше обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд враховує вимоги ч. 2 ст. 177 КПК України, відповідно до якої підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачена може здійснювати дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.
Перед судом прокурором доведено, що на теперішній час продовжують існувати та не зменшились передбачені п. 1, 2, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України ризики, які стали підставою для застосування та продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та які суд вважає достатньо обґрунтованими.
Клопотання захисника про зміну запобіжного заходу обвинуваченій на домашній арешт, суд вважає, таким , що не може бути задоволено, враховуючи імперативні вимоги ч. 6 ст. 176 КПК України.
Враховуючи сукупність викладених обставин, з метою забезпечення виконання обвинуваченою покладених на неї процесуальних обов'язків, для запобігання вищевказаним ризикам, суд дійшов висновку, що відносно обвинуваченій доцільно продовжити дію застосованого раніше до неї запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Вказане в повній мірі відповідатиме меті, з якою застосовується цей вид запобіжного заходу, в тому числі зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи та не суперечить практиці ЄСПЛ і вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема, правовим позиціям, викладеним в рішеннях ЄСПЛ у справах «Летельє проти Франції», «Лабіта проти Італії».
Враховуючи сукупність викладених обставин, з метою забезпечення виконання обвинуваченою покладених на неї процесуальних обов'язків, для запобігання вищевказаним ризикам, суд дійшов висновку, що відносно обвинуваченої доцільно продовжити дію застосованого раніше до нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Вказане в повній мірі відповідатиме меті, з якою застосовується цей вид запобіжного заходу, в тому числі зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи та не суперечить практиці ЄСПЛ і вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 177, 178, 314, 331, 376 КПК України, суд
Клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 114-2 КК України - задовольнити.
Обвинуваченій у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 114-2 КК України, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , продовжити строк раніше обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою по 23 травня 2025 року включно.
Ухвала в частині продовження обвинуваченій строку запобіжного заходу може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду протягом 5 днів з дня її оголошення.
Суддя ОСОБА_1