09 травня 2025 року м. Миколаїв Справа № 915/730/25
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Ільєвої Л.М., розглянувши заяву представника фізичної особи-підприємця Кравченко Людмили Володимирівни (вх. № 6970/25 від 07.05.2025 р.) про забезпечення позову у справі № 915/730/25 за позовом фізичної особи - підприємця Кравченко Людмили Володимирівни до Миколаївської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення, -
Фізична особа-підприємець Кравченко Людмила Володимирівна звернулась до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Миколаївської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення від 06.03.2025 р. № 41/65 “Про відмову ФОП Кравченко Л.В. у продовженні договору оренди землі від 06.03.2007 року № 4783 на земельну ділянку площею 9 кв.м для обслуговування тимчасово розміщеного торгового кіоску по пр. Богоявленському, поблизу житлового будинку № 340».
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що на підставі рішення Миколаївської міської ради від 27.10.2004 р. за № 24/16 було затверджено технічну документацію для укладення договору оренди земельної ділянки загальною площею 9 кв.м за рахунок земель, раніше наданих рішенням міської ради від 28.02.2001 р. № 28/6 в оренду для обслуговування торгівельного кіоску в комплексі торгівельних кіосків та павільйонів поблизу житлового будинку № 340 по пр. Жовтневому, та надано вищезазначену земельну в оренду строком на 5 років, про що між сторонами укладено договір оренди землі № 4783 від 19.02.2007 р., який зареєстровано в книзі записів договорів оренди землі 06.03.2007 р. В подальшому дія договору оренди неодноразово продовжувалась. Як вказує позивач, згідно з договором про зміни № 76-15 від 02.06.2015 р. до договору оренди землі № 4783 від 19.02.2007 р., а саме п. 3.1., договір діє до 27.04.2016 р. Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний письмово повідомити про це орендодавця за 6 місяців до спливу строку оренди землі. За ствердженням позивача, ФОП Кравченко Л.В. неодноразово зверталась до Миколаївської міської ради про поновлення договору оренди земельної ділянки для обслуговування торгівельного кіоску, а саме 02.09.2015 р., 10.02.2018 р. та 20.10.2020 р., до заяв додавались проекти додаткової угоди до договору оренди землі № 4783 від 19.02.2007 р. Як стверджує позивач, відповідачем з 2018 року по даний час надавались листи про те, що звернення відносно продовження договору оренди землі ФОП Кравченко Л.В. поблизу житлового будинку № 340 по пр. Богоявленському для подальшого обслуговування торгового кіоску з продажу хлібобулочної продукції знаходиться на розгляді Миколаївської міської ради. Також в листах зазначено, що проект рішення міської ради з питання продовження договору розглядається міською радою, тобто знаходяться в роботі. Позивачем ініційовано звернення до господарського суду з позовною заявою про визнання додаткової угоди укладеною, провадження за якою відкрито у справі № 915/1598/24.
Разом з тим, як зазначає позивач, ним отримано рішення Миколаївської міської ради № 41/65 від 06.03.2025 р. про відмову ФОП Кравченко Л.В. у продовженні договору оренди землі від 19.02.2007 р. Так, позивач вважає, що з метою відновлення порушеного права позивача є необхідність у скасуванні рішення Миколаївської міської ради, так як воно є неправомірним та прийнято внаслідок обставин, які були дозволені Миколаївською міською радою на етапі розміщення торгівельного кіоску та наразі не визнається органом, який дозволив певний стан речей позивачеві. Окрім того, оскаржуване рішення прийнято відповідачем через 9 років після звернення ФОП Кравченко Л.В. щодо продовження договору оренди землі.
Разом з позовною заявою до господарського суду від представника ФОП Кравченко Л.В. - адвоката Гавловської Ю.В. через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшла заява про забезпечення позову у справі № 915/730/25 (вх. № 6970/25), згідно з якою заявник просить суд вжити заходів до забезпечення позову ФОП Кравченко Людмили Володимирівни до Миколаївської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення, з метою чого просить заборонити відповідачу Миколаївській міській раді та іншим установам та організаціям вчиняти певні дії відносно ФОП Кравченко Л.В. щодо примусового звільнення земельної ділянки в будь-який спосіб за адресою: пр. Богоявленському, поблизу житлового будинку № 340 у м. Миколаєві, також примусового демонтажу торгівельного кіоску, який знаходиться за вищезазначеною адресою, і заборонити Акціонерному товариству «Миколаївобленерго» здійснювати відключення торгівельного кіоску ФОП Кравченко Л.В. по пр. Богоявленському, поблизу житлового будинку № 340 у м. Миколаєві, від постачання електричної енергії до набрання рішення господарського суду Миколаївської області законної сили по даній справі.
В обґрунтування вказаної заяви про забезпечення позову заявник вказує, що в оскаржуваному рішенні № 41/65 від 06.03.2025 р у п. 1.1., 1.2. зазначено про те, що договір оренди землі, який зареєстрований в книзі записів договорів оренди землі від 06.03.2007 р. № 4783, визнано припиненим, також зобов'язано фізичну особу-підприємця Кравченко Людмилу Володимирівну повернути територіальній громаді м. Миколаєва земельну ділянку. Окрім того, в листі Миколаївської міської ради від 13.04.2025 р. зазначено, що на виконання рішення № 41/65 від 06.03.2025 ФОП Кравченко Л.В. необхідно звільнити земельну ділянку від споруд по пр. Богоявленському, поблизу житлового будинку № 340 у м. Миколаєві та повернути її Миколаївській міській раді за актом приймання-передачі.
Отже, на думку заявника, в будь-який час на підставі оскаржуваного рішення, Миколаївська міська рада може вимагати виконання рішення та звільнення земельної ділянки, в тому числі примусовий демонтаж торгівельного кіоску. Окрім того, заявник вважає, що відмова у продовженні оренди землі може слугувати підставою для відключення від електропостачання торгівельного кіоску позивача.
Розглянувши вказану заяву представника позивача про забезпечення позову в порядку ст. 136-140 ГПК України та матеріали позовної заяви, господарський суд дійшов наступних висновків.
Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному статтями 55, 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову у судовому процесі.
Відповідно до статті 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
За правилами цієї статті заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду.
Отже, забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача чи інших учасників справи для того, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь особи, яка звернулась з позовом, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені в частинах другій, п'ятій, шостій та сьомій статті 137 Господарського процесуального кодексу України).
Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.
Саме такий сталий правовий висновок Верховного Суду викладено у низці постанов останнього, зокрема, від 24.10.2022 у справі № 916/950/22 та від 15.05.2019 у справі №910/688/13.
З наведеного слідує, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття або відмова у застосування останніх знаходяться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.
Згідно з частиною першою статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
В силу частини четвертої статті 137 Господарського процесуального кодексу України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
У разі наміру звернутися до суду з немайновою позовною вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, то в даному випадку не має взагалі застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
При цьому в таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду. Така правова позиція викладена в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18, а також у постановах Верховного Суду від 18.12.2018 у справі № 912/1616/18, від 26.09.2019 у справі № 917/751/19, від 15.01.2020 у справі № 915/1912/19, від 11.02.2021 у справі №915/1185/20.
Адекватність заходу щодо забезпечення позову, який застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.
Заходи щодо забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів щодо забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Саме на необхідності оцінки цих обставин неодноразово акцентував Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постановах від 23.03.2020 у справі № 910/7338/19, від 24.06.2020 у справі № 902/1051/19, від 11.08.2020 у справі № 911/3136/19, від 26.08.2020 у справі № 907/73/19, від 19.10.2020 у справі N 915/373/20.
За таких обставин, обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу. Така правова позиція наведена в постановах Верховного Суду від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 15.01.2019 у справі № 915/870/18, від 31.08.2020 у справі № 917/1274/19.
Наразі суд зазначає, що позивачем заявлено позовну вимогу немайнового характеру (визнання незаконним та скасування рішення). Отже, оскільки у даному випадку позивач звернувся до суду з немайновими позовними вимогами, судове рішення у разі задоволення таких вимог не вимагатиме примусового виконання, то в даному випадку не має взагалі застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
До матеріалів заяви про забезпечення позову заявником, серед іншого, додано наступні документи: лист виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 13.04.2025 р. № 9416/02.02.01-22/12/3-25, попередження адміністрації Корабельного району від 06.11.2024 р. про необхідність самостійного демонтажу незаконно розміщеного об'єкту, копія рішення Миколаївської міської ради від 06.03.2025 р. № 41/65 “Про відмову ФОП Кравченко Л.В. у продовженні договору оренди землі від 06.03.2007 року № 4783 на земельну ділянку площею 9 кв.м для обслуговування тимчасово розміщеного торгового кіоску по пр. Богоявленському, поблизу житлового будинку № 340».
Проаналізувавши матеріали заяви про вжиття заходів забезпечення позову, а також подані докази, суд дійшов висновку, що запропоновані заявником заходи забезпечення позову не співмірні із заявленими вимогами про визнання незаконним та скасування рішення, позивачем не доведено наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову (заборона демонтажу споруди і заборона відключення електроенергії) і предметом позовної вимоги (визнанням незаконним і скасування рішення), зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити ефективний захист/поновлення прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду, виходячи з предмета та підстав позову у даній справі.
До того ж заявником не доведено взагалі вчинення з боку відповідача або інших органів заходів щодо примусового демонтажу торгівельного кіоску, а також вчинення АТ «Миколаївобленерго» заходів щодо відключення торгівельного кіоску ФОП Кравченко Л.В. по пр. Богоявленському, поблизу житлового будинку № 340 у м. Миколаєві, від постачання електричної енергії.
Предметом спору у даній справі є вимога про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування про відмову у продовженні договору оренди землі, отже, заборона іншим установам та організаціям вчиняти дії щодо демонтажу торговельного кіоску не стосується предмета спору, а відтак, такий захід забезпечення позову не може бути застосовано судом (п. 4 ч. 1 ст. 137 ГПК України).
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 137 ГПК України позов забезпечується: забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання.
Забезпечення позову є однією з найважливіших гарантій захисту прав, свобод та інтересів юридичних осіб, певним заходом для створення можливості реального виконання рішення суду, у разі задоволення позовних вимог; прийняття передбачених законом заходів щодо забезпечення позову є правом суду, який розглядає спір. Заходи про забезпечення позову застосовується судом, виходячи з обставин справи, змісту заявлених позовних вимог.
Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи.
Як вказано вище, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Заходи забезпечення позову повинні узгоджуватись з предметом та підставами позову.
Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Таким чином, враховуючи викладене, господарський суд вважає, що заява представника ФОП Кравченко Л.В. - адвоката Гавловської Ю.В. про забезпечення позову є необґрунтованою та не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 136, 137, 140, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд -
У задоволенні заяви представника фізичної особи - підприємця Кравченко Людмили Володимирівни про забезпечення позову у справі № 915/730/25 (вх. 6970/25 від 07.05.2025 р.) відмовити.
Ухвала набирає законної сили в порядку ст.235 ГПК України та може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня її підписання.
Ухвалу підписано 09.05.2025 року.
Суддя Ільєва Л.М.