ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
12.05.2025Справа № 910/2743/25
За позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР-ЕКОТРАНС»
про стягнення 394 645, 15 грн
Суддя Я.А.Карабань
Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).
Акціонерне товариство «Українська залізниця» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР-ЕКОТРАНС» (надалі - відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 394 645,15 грн, з яких: 357 333, 00 грн штраф та 37 312, 15 грн пеня.
Позовні вимоги, з посиланням на ст. 230, 231, 509, 525, 526, 530, 598, 599, 610, 626, 627, 629, 631 Цивільного кодексу України та ст. 193, 216 Господарського кодексу України, обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором про закупівлю матеріально-технічних ресурсів № ОД/НХ-24-524НЮ від 11.09.2024, в частині своєчасної поставки товару.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.03.2025 прийняти позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі № 910/2743/25. Визнано справу малозначною та постановлено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).
08.04.2025 від представника відповідача надійшов відзив, у якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що прострочення строків поставки товару сталося з незалежних від відповідача обставин, зокрема, з посиланням на дію форс-мажорних обставин. Вказує, що з 18.11.2024, на всій території України, зокрема, в регіонах розташування виробничих потужностей, діяли графіки погодинних та аварійних відключень електроенергії у зв'язку з масованими ракетними ударами, які унеможливили виконання виробничих процесів у звичайному режимі. Зазначає, що заявлений позивачем розмір штрафних санкцій становить майже 15 % від загальної ціни договору, що є значним майновим тягарем та має караючий характер, а не компенсаторний. Також відповідач вказує, що позивач не надав жодного доказу того, що затримка поставки спричинила зупинку перевезень, через прострочення виникли фінансові або репутаційні втрати, а також доказів того, що позивач зазнав реальної шкоди.
08.04.2025 від представника відповідача надійшло клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій на 90 %.
09.04.2025 від представника позивача, на виконання вимог ухвали суду, надійшла виписка банку про рух коштів, а також письмове підтвердження, що ціна позову не змінилась.
11.04.2025 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій останній не погоджується з доводами відповідача викладеними у відзиві, та зокрема, зазначає, що розділом 10 договору сторони передбачили порядок дій сторін, у визначені строки, при дотриманні яких, сторона звільняється від відповідальності за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань. Зазначає, що відповідачем було повідомлено позивача про неможливість виконати заявку 30.12.2024, тобто майже через місяць після погодженого сторонами строку поставки товару. Вказує, що посилання відповідача на лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 не може вважатись сертифікатом Торгово-промислової палати України в розумінні ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» та не є доказом настання форс-мажорних обставин за договором.
16.04.2025 від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, до яких останній долучив лист Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕС-ПОІНТ» за вих. № 73/12-24 від 20.12.2024.
17.04.2025 від представника позивача надійшли заперечення, зокрема, щодо долучення до матеріалів справи листа Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕС-ПОІНТ» за вих. № 73/12-24 від 20.12.2024.
21.04.2025 від представника відповідача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи листа Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕС-ПОІНТ» за вих. № 73/12-24 від 20.12.2024, разом із клопотанням про визнання поважними причин подання вказаного листа після подання відзиву, оскільки до моменту подання відзиву 07.04.2024 об'єктивна потреба в долученні вказаного листа була відсутня та лише у відповіді на відзив позивачем були викладені нові доводи, на спростування яких відповідачем подано лист.
Розглянувши вказане клопотання відповідача, суд зазначає таке.
Згідно з ч. 3 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Відповідно до статті 161 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.
Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.
Підстави, час та черговість подання заяв по суті справи визначаються цим Кодексом або судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
Статтею 113 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.
Відповідно до ч. 4 та ч. 5 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.
Так, ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.03.2025, зокрема, встановлено відповідачу строк - протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання суду: обґрунтованого письмового відзиву на позовну заяву.
Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0610239163214, ухвала суду від 11.03.2025 була отримана відповідачем 24.03.2025, а відтак, останній день строку для подання відповідачем відзиву та доказів є саме 09.04.2025.
08.04.2025 відповідачем було подано до суду відзив на позов, разом з тим, клопотання про долучення доказів відповідачем направлено в системі «Електронний суд» 21.04.2025, тобто після закінчення строку встановленого судом та законом.
Відповідно до ч. 8 ст. 80 Господарського кодексу України, докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Враховуючи викладене вище, а також те, що відповідачем клопотання про продовження або встановлення додаткового строку на подання доказів не заявлялось, а також не обґрунтовано неможливості подання таких доказів разом із відзивом. Крім цього, суд зазначає, що лист Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕС-ПОІНТ» за вих. № 73/12-24 датований ще 20.12.2024 та відповідачем необґрунтовано неможливості подання його раніше, а тому, суд приходить до висновку про залишення без розгляду клопотання відповідача про долучення Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕС-ПОІНТ» за вих. № 73/12-24 від 20.12.2024 до матеріалів справи.
Інших заяв чи клопотань на адресу суду від сторін не надходило.
Враховуючи викладене вище, беручи до уваги відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об'єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання), за наявними в ній матеріалами.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
11.09.2024 між позивачем (надалі - покупець) та відповідачем (надалі - постачальник) укладено договір про закупівлю матеріально-технічних ресурсів № ОД/НХ-24-524НЮ (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого, постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупцю товар, відповідно до специфікації № 1 (додаток № 1), що є невід'ємною частиною цього договору, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей товар на умовах цього договору.
Згідно з п. 4.2. договору, поставка товару проводиться партіями протягом строку дії договору тільки на підставі наданої письмової рознарядки покупця, яка вважається дозволом на поставку та є підтвердженням готовності покупця до приймання товару. Партією товару вважається обсяг одиниць товару, визначений покупцем у рознарядці, якщо інше не вказано в самій рознарядці.
Строк поставки товару: протягом 14 календарних днів з дати надання письмової рознарядки покупцем.
Місце поставки товару: м. Сміла.
Відповідно до п. 4.5. договору, сторони домовились, що рознарядка покупця на товар направляється ним постачальнику в один з таких способів:
- на поштову адресу постачальника, зазначену в цьому договорі (листом з оголошеною цінністю та описом вкладення і повідомленням про вручення);
- вручається уповноваженому представнику постачальника під розпис;
- шляхом відправлення на електронну адресу постачальника (зазначену в цьому договорі) скан-копії відповідної рознарядки в форматі PDF або в будь-якому іншому форматі, який забезпечує можливість ознайомлення зі змістом документу. Документ вважається отриманим постачальником з дати його направлення покупцем на електронну адресу постачальника, підтвердженням чого є відповідна роздруківка з поштового програмного забезпечення покупця.
Датою поставки товару вважається дата підписання сторонами акта прийому-передачі товару або видаткової накладної (п. 4.6. договору).
Згідно з п. 6.3. договору, ціна договору становить 2 644 000, 00 грн без ПДВ.
Відповідно до п. 7.2. договору, оплата за кожну партію поставленого товару за цим договором проводиться покупцем на 45 календарний день з дати підписання акта прийому-передачі товару або видаткової накладної та відповідно до рахунку-фактури на поставлену партію товару, при наявності документів, зазначених у п. 5.4. цього договору.
Згідно з п. 8.3.1. договору, постачальник зобов'язаний забезпечити поставку товару у строки та на умовах, що встановлені цим договором.
Відповідно до п. 9.3.1. договору, при порушенні строків поставки постачальник оплачує покупцю штраф у розмірі 15 % від вартості непоставленого в строк товару на умовах, передбачених п. 4.2. цього договору, а за прострочення понад 15 календарних днів додатково стягується пеня у розмірі 0, 1 % від вартості непоставленого в строк товару, яка нараховується за кожен день прострочення до моменту виконання постачальником зобов'язання щодо поставки товару або до останнього дня строку дії цього договору (якщо постачальник не виконав і не підтвердив намір виконати своє зобов'язання щодо поставки, яке виникло під час дії цього договору).
Згідно з п. 10.1. договору, сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором, якщо таке невиконання є наслідком дії обставин або подій непереборної сили, які виникли після укладання цього договору (або існували на момент укладання, але не впливали на можливість виконання цього договору) та виникли поза волею сторін, зокрема: надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами цього договору, обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи, але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, антитерористичними операціями, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, воєнний стан, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, акти тероризму, диверсія, піратство, вторгнення, революція, заколот, повстання, масові заворушення, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпоргу тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, інші стихійні лиха та інші випадки передбачені законодавством України.
Сторони можуть додатково домовитися про обставини, що визнаються ними як обставини непереборної сили, шляхом підписання додаткової угоди до договору, яка має бути виконана у письмовій формі та підписана уповноваженими представниками сторін і скріплена печатками.
Відповідно до п. 10.2. договору, сторона, що не може виконати зобов'язання за цим договором внаслідок дії обставин непереборної сили, повинна протягом 5 робочих днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі, з подальшим наданням підтверджуючих документів у строк, що не перевищує 30 робочих днів. Належним доказом наявності вищезазначених обставин та їх тривалості є сертифікат, виданий Торгово-промисловою палатою України або уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами.
Якщо будь-які обставини непереборної сили, що підтверджені у порядку встановленому цим договором, прямо спричинять несвоєчасність виконання договору, то умови договору можуть бути подовжені на строк, рівний тривалості цих обставин, про що сторони укладають додаткову угоду (п. 10.3. договору).
Згідно з п. 10.5. договору, якщо сторона без поважних причин не повідомила іншу сторону у строки, визначені п. 10.2. цього договору, про виникнення (наявність) обставин непереборної сили та/або не надала підтверджуючі ці обставини документи, така сторона у подальшому не має права вимагати подовження умов цього договору та звільнення від відповідальності, передбаченої за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань за цим договором.
Відповідно до п. 16.1. договору, строк дії цього договору встановлюється з моменту його підписання сторонами до 31.12.2024. На період дії воєнного стану строк дії договору визначається з урахуванням Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178.
Специфікацією № 1 до договору (додаток № 1) сторони погодили, що поставляється товар на загальну суму 2 644 000, 00 грн без ПДВ.
18.11.2024 позивач направив на електронну адресу відповідача (tov.ukrecotrans@gmail.com) письмову рознарядку (заявку) № НХ-02/3246 на поставку товару на загальну суму 2 644 000, 00 грн, що підтверджується роздруківкою з електронної пошти позивача (а.с. 9-10).
Так, на виконання умов договору та письмової рознарядки (заявки) № НХ-02/3246 від 18.11.2024, за загальний період з листопада 2024 року по січень 2025 року відповідачем поставлено, а позивачем прийнято товар на загальну суму 2 644 000, 00 грн, що підтверджується видатковими накладними: № 8 від 30.11.2024 на суму 261 780, 00 грн, № 9 від 18.12.2024 на суму 186 914, 00 грн, № 11 від 23.12.2024 на суму 106 808, 00 грн, № 12 від 24.12.2024 на суму 261 780, 00 грн, № 13 від 27.12.2024 на суму 106 808, 00 грн, № 14 від 28.12.2024 на суму 261 780, 00 грн, № 15 від 30.12.2024 на суму 183 246, 00 грн, № 1 від 13.01.2025 на суму 183 246, 00 грн, № 2 від 15.01.2025 на суму 157 068, 00 грн.
Також відповідач листом за вих. № 188 від 23.12.2024 повідомляв позивача, що через незалежні від відповідача обставини, а саме: масовані ракетні атаки на енергетичну інфраструктуру України та значні перебої з постачанням електроенергії, вчасне виконання зобов'язань за заявкою № НХ-02/3246 від 18.11.2024 є неможливим. Вказаний лист отриманий позивачем 26.12.2024, що підтверджується інформацією з сайту АТ «Укрпошта» за трекінгом № 0407040160399.
Предметом даного позову є вимоги позивача до відповідача про стягнення 357 333, 00 грн штрафу та 37 312, 15 грн пені.
Підставами позову є порушення відповідачем умов договору, в частині своєчасної поставки товару.
Договір укладений між позивачем та відповідачем є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.
Вказаний договір є підставою для виникнення в його сторін прав та обов'язків: майново-господарських зобов'язань згідно ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно із ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Норми вказаної статті кореспондуються з положеннями статті 193 Господарського кодексу України.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно із ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з п. 4.2. договору, поставка товару проводиться партіями протягом строку дії договору тільки на підставі наданої письмової рознарядки покупця, яка вважається дозволом на поставку та є підтвердженням готовності покупця до приймання товару. Партією товару вважається обсяг одиниць товару, визначений покупцем у рознарядці, якщо інше не вказано в самій рознарядці.
Строк поставки товару: протягом 14 календарних днів з дати надання письмової рознарядки покупцем.
Місце поставки товару: м. Сміла.
Відповідно до п. 4.5. договору, сторони домовились, що рознарядка покупця на товар направляється ним постачальнику, зокрема, шляхом відправлення на електронну адресу постачальника (зазначену в цьому договорі) скан-копії відповідної рознарядки в форматі PDF або в будь-якому іншому форматі, який забезпечує можливість ознайомлення зі змістом документу. Документ вважається отриманим постачальником з дати його направлення покупцем на електронну адресу постачальника, підтвердженням чого є відповідна роздруківка з поштового програмного забезпечення покупця.
Як вже зазначалось судом вище, позивач 18.11.2024 направив на електронну адресу відповідача (tov.ukrecotrans@gmail.com) письмову рознарядку (заявку) № НХ-02/3246 на поставку товару на загальну суму 2 644 000, 00 грн, що підтверджується роздруківкою з електронної пошти позивача (а.с. 9-10).
Отже, враховуючи положення п. 4.2. договору, відповідач повинен був поставити товар до 02.12.2024 включно.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору, відповідач у межах погодженого сторонами строку поставив лише товар на суму 261 780, 00 грн, що підтверджується видатковою накладною № 8 від 30.11.2024.
Однак товар на загальну суму 2 382 220, 00 грн був поставлений відповідачем поза межами погодженого сторонами строку, що підтверджується видатковими накладними: № 9 від 18.12.2024 на суму 186 914, 00 грн, № 11 від 23.12.2024 на суму 106 808, 00 грн, № 12 від 24.12.2024 на суму 261 780, 00 грн, № 13 від 27.12.2024 на суму 106 808, 00 грн, № 14 від 28.12.2024 на суму 261 780, 00 грн, № 15 від 30.12.2024 на суму 183 246, 00 грн, № 1 від 13.01.2025 на суму 183 246, 00 грн, № 2 від 15.01.2025 на суму 157 068, 00 грн.
Факт порушення термінів поставки товару відповідачем не заперечується.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем свого зобов'язання за договором у частині своєчасної поставки товару позивачем заявлено до стягнення 357 333, 00 грн штрафу та 37 312, 15 грн пені за загальний період з 04.12.2024 по 14.01.2025.
Пунктом 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За змістом ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
За приписами ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Відповідно до п. 9.3.1. договору, при порушенні строків поставки постачальник оплачує покупцю штраф у розмірі 15 % від вартості непоставленого в строк товару на умовах, передбачених п. 4.2. цього договору, а за прострочення понад 15 календарних днів додатково стягується пеня у розмірі 0, 1 % від вартості непоставленого в строк товару, яка нараховується за кожен день прострочення до моменту виконання постачальником зобов'язання щодо поставки товару або до останнього дня строку дії цього договору (якщо постачальник не виконав і не підтвердив намір виконати своє зобов'язання щодо поставки, яке виникло під час дії цього договору).
Відповідно до частини 2 статті 231 Господарського кодексу України у разі, якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, за порушення строків виконання зобов'язання, якщо інше не передбачено законом чи договором, стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України.
У даному випадку, суд вважає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить приписам статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Перевіривши розрахунки штрафу в сумі 357 333, 00 грн (2 382 220, 00 грн (вартість несвоєчасно поставленого товару) х 15 %) та пені в сумі 37 312, 15 грн за загальний період з 04.12.2024 по 14.01.2025, суд встановив, що вони є арифметично вірними, відповідають положенню чинного законодавства та умовам договору, а тому вимоги про стягнення штрафу в розмірі 357 333, 00 грн та пені в розмірі 37 312, 15 грн є обґрунтованими.
Що стосується посилань відповідача на те, що він звільняється від відповідальності за невиконання умов договору, через дію форс-мажорних обставин у зв'язку з тим, що з 18.11.2024, на всій території України, зокрема, в регіонах розташування виробничих потужностей, діяли графіки погодинних та аварійних відключень електроенергії через масовані ракетні удари, які унеможливили виконання виробничих процесів у звичайному режимі, суд зазначає таке.
Згідно із статтею 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона, яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17.08.2022 у справі № 922/854/21.
Між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов'язання має бути причинно-наслідковий зв'язок. Тобто неможливість виконання зобов'язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин (правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21).
З аналізу наведеного слідує, що на особу, яка порушила зобов'язання, покладається обов'язок доведення того, що відповідне порушення є наслідком дії певної непереборної сили, тобто, що непереборна сила не просто існує, а безпосередньо призводить до порушення стороною свого зобов'язання (необхідність існування причинно-наслідкового зв'язку між виникненням форс-мажорних обставин та неможливістю виконання стороною своїх зобов'язань).
Згідно з п. 10.1. договору, сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором, якщо таке невиконання є наслідком дії обставин або подій непереборної сили, які виникли після укладання цього договору (або існували на момент укладання, але не впливали на можливість виконання цього договору) та виникли поза волею сторін, зокрема: надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами цього договору, обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи, але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, антитерористичними операціями, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, воєнний стан, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, акти тероризму, диверсія, піратство, вторгнення, революція, заколот, повстання, масові заворушення, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпоргу тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, інші стихійні лиха та інші випадки передбачені законодавством України.
Сторони можуть додатково домовитися про обставини, що визнаються ними як обставини непереборної сили, шляхом підписання додаткової угоди до договору, яка має бути виконана у письмовій формі та підписана уповноваженими представниками сторін і скріплена печатками.
Відповідно до п. 10.2. договору, сторона, що не може виконати зобов'язання за цим договором внаслідок дії обставин непереборної сили, повинна протягом 5 робочих днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі, з подальшим наданням підтверджуючих документів у строк, що не перевищує 30 робочих днів. Належним доказом наявності вищезазначених обставин та їх тривалості є сертифікат, виданий Торгово-промисловою палатою України або уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами.
Якщо будь-які обставини непереборної сили, що підтверджені у порядку встановленому цим договором, прямо спричинять несвоєчасність виконання договору, то умови договору можуть бути подовжені на строк, рівний тривалості цих обставин, про що сторони укладають додаткову угоду (п. 10.3. договору).
Згідно з п. 10.5. договору, якщо сторона без поважних причин не повідомила іншу сторону у строки, визначені п. 10.2. цього договору, про виникнення (наявність) обставин непереборної сили та/або не надала підтверджуючі ці обставини документи, така сторона у подальшому не має права вимагати подовження умов цього договору та звільнення від відповідальності, передбаченої за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань за цим договором.
Так, відповідно до частини 1 статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю.
Наразі Торгово-промислова палата України ухвалила рішення спростити процедуру засвідчення форс-мажорних обставин та з метою позбавлення обов'язкового звернення до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП і підготовки пакету документів у період дії воєнного стану, на сайті Торгово-промислової палати України розміщено загальний офіційний лист щодо засвідчення форс-мажорних обставин.
Зокрема, листом від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, що розміщений в мережі Інтернет, та адресований «Всім кого це стосується», Торгово-промислова палата України на підставі ст. ст. 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997 №671/97-ВР, Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Разом з цим, незважаючи на те, що такий загальний офіційний лист щодо засвідчення форс-мажорних обставин стосується невизначеного кола осіб, це не означає, що такий лист звільняє від цивільно-правової відповідальності сторону договору. Зокрема, у будь-якому разі стороні необхідно буде довести, що зобов'язання невиконане саме у зв'язку з воєнними діями.
13.05.2022 ТПП України опублікувала на своєму сайті пояснення, що в період дії воєнного стану у разі порушення зобов'язань згаданий вище лист від 28.02.2022 можна роздрукувати із сайту ТПП України та долучати до повідомлення про форс-мажорні обставини, які унеможливили виконання договірних зобов'язань у встановлений термін, для спроможності обґрунтованого перенесення строків виконання зобов'язань та вирішення спірних питань мирним шляхом. Також вказується, що у разі необхідності сторона, яка порушила свої зобов'язання в період дії форс-мажорних обставин, має право звертатися до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП за отриманням відповідного Сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), дотримуючись порядку, встановленого Регламентом ТПП України від 18.12.2014, за кожним зобов'язанням окремо.
З огляду на це, загальний лист ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 щодо засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), зумовлених військовою агресією російської федерації проти України, не відповідає вимогам конкретизації впливу відповідної форс-мажорної обставини на конкретне зобов'язання (а доведення причинно-наслідкового зв'язку в такому випадку є обов'язковим).
Суд відзначає, що ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв'язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов'язання. Іншими словами, сама по собі військова агресія російської федерації проти України не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов'язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні.
Воєнний стан як обставина непереборної сили звільняє від відповідальності лише в разі, якщо саме внаслідок пов'язаних із ним обставин юридична чи фізична особа не може виконати ті чи інші зобов'язання.
Наведене вище в сукупності дає підстави для висновку, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання.
Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 30.05.2022 у справі №922/2475/21.
Доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.
Отже, сам по собі лист ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не засвідчує форс-мажорні обставини саме для спірних правовідносин, але у сукупності з доказами, наданими відповідачем, може їх підтверджувати.
Судом встановлено, що відповідач лише 23.12.2024 направив позивачу лист за вих. № 188 від 23.12.2024, в якому повідомив позивача, що через незалежні від відповідача обставини, а саме масовані ракетні атаки на енергетичну інфраструктуру України та значні перебої з постачанням електроенергії, вчасне виконання зобов'язань за заявкою № НХ-02/3246 від 18.11.2024 є неможливим. Разом з тим, суд зазначає, що доказів звернення до Торгово-промислової палати України для посвідчення форс-мажорних обставин у межах договору про закупівлю матеріально-технічних ресурсів № ОД/НХ-24-524НЮ від 11.09.2024, як і доказів повідомлення позивача про настання форс-мажорних обставин у порядку передбаченому пунктом 10.2. договору, відповідачем суду не надано.
Судом також враховано, що відповідач не надав доказів на підтвердження наявності такого причинно-наслідкового зв'язку, зокрема, не підтверджено неможливості виконувати свої зобов'язання за договором у передбачені ним строки, неможливості здійснювати господарську, підприємницьку діяльність з метою отримання прибутку, тощо.
З огляду на викладене, посилання відповідача на те, що він звільняється від відповідальності за невиконання умов договору, в зв'язку з тим, що з 18.11.2024, на всій території України, зокрема, в регіонах розташування виробничих потужностей, діяли графіки погодинних та аварійних відключень електроенергії через масовані ракетні удари, які унеможливили виконання виробничих процесів у звичайному режимі є необґрунтованими.
Разом з тим, розглянувши клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій на 90 %, суд зазначає таке.
Згідно із ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до частини першої статті 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 Цивільного кодексу України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.
У даному випадку суд враховує, що порушення виконання зобов'язань за договором не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин (зворотного матеріали справи не містять).
Приймаючи до уваги ступінь виконання основного зобов'язання, яке виконано повністю, поведінку відповідача щодо виконання зобов'язання за договором, незначний строк прострочення, відсутність збитків у позивача (доказів протилежного матеріали справи не містять), його майновий стан, суд, враховуючи принцип справедливості, балансу інтересів сторін, дійшов висновку про зменшення розміру пені та штрафу на 30 %.
Враховуючи викладене, суд задовольняє позовні вимоги про стягнення з відповідача в розмірі 250 133, 10 грн штрафу та 26 118, 50 грн пені.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.
Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.
На підставі викладеного, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача 250 133, 10 грн штрафу та 26 118, 50 грн пені.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
При цьому, у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.
Керуючись статтями 86, 129, 233, 237-238, 240, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР-ЕКОТРАНС» (02099, місто Київ, вулиця Бориспільська, будинок 10, офіс 203, ідентифікаційний код 45235388) на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03150, місто Київ, вулиця Єжи Гедройця, будинок 5, ідентифікаційний код 40075815) 250 133 (двісті п'ятдесят тисяч сто тридцять три) грн 10 коп. штрафу, 26 118 (двадцять шість тисяч сто вісімнадцять) грн 50 коп. пені та 5 919 (п'ять тисяч дев'ятсот дев'ятнадцять) грн 68 коп. судового збору.
3. У задоволенні іншої частини позову відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
5. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст. 256 ГПК України.
Суддя Я.А. Карабань