Справа № 202/98/24
(2/199/250/25)
Іменем України
31.01.2025 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська
у складі головуючого судді - Авраменка А.М.,
при секретарі судового засідання - Циганок К.С.,
за участю: представника позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , Дніпровської міської ради, третя особа - Шоста дніпровська державна нотаріальна контора, про встановлення факту проживання зі спадкодавцем однією сім'єю до часу відкриття спадщини, -
08 січня 2024 року до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська звернулась позивач із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого з урахуванням на подальше уточнення послалась на те, ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який доводився позивачу цивільним чоловіком, з яким позивач прожила останні п'ятнадцять років. Так, після овдовіння позивача вона та ОСОБА_5 , що були знайомі з молодості, вирішили жити разом у кімнаті АДРЕСА_1 . З 2005 року по день смерті ОСОБА_5 останній разом із позивачем мешкали лише за вказаною адресою, мали відносини притаманні родині, спільний бюджет, піклувались один про одного. ОСОБА_5 30 листопада 2005 року склав заповіт на користь позивача, який змінив у 2018 році, склавши новий 15 лютого 2018 року на користь онуки позивача - відповідача ОСОБА_4 . Після смерті ОСОБА_5 , оскільки в нього не було родичів, позивач разом зі своїми дітьми поховала спадкодавця. Відповідач ОСОБА_4 звернулась до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_5 . Через деякий час і позивач звернулась із заявою про прийняття спадщини, однак отримала постанову нотаріуса про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину, мотивовану пропуском строку для прийняття спадщини та відсутністю доказів родинних зв'язків зі спадкодавцем. За таких обставин, бажаючи прийняти спадщину як спадкоємець четвертої черги за законом, позивач звернулась до суду із даним позовом, в якому просила встановити факт постійного проживання позивача разом зі спадкодавцем ОСОБА_5 станом на час відкриття спадщини однією сім'єю з січня 2005 року по день смерті спадкодавця.
Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 26 лютого 2024 року позовну заяву направлено за підсудністю до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська.
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 29 березня 2024 року позовну заяву залишено без руху, надано стороні позивача відповідний строк для усунення виявлених недоліків позову.
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 23 квітня 2024 року у зв'язку із повним та своєчасним усуненням позивачем всіх виявлених недоліків позову позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі, яку вирішено розглядати в порядку загального позовного провадження з викликом сторін. Цією ж ухвалою витребувано копію спадкової справи.
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 липня 2024 року, без виходу до нарадчої кімнати та із занесенням до протоколу судового засідання, за заявою сторони позивача судом до участі у справі залучено Дніпровську міську раду як співвідповідача.
Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 24 жовтня 2024 року, без виходу до нарадчої кімнати та із занесенням до протоколу судового засідання, підготовне провадження закрито, а справу призначено до судового розгляду по суті.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала, наполягала на задоволенні позову в повному обсязі з викладених у позові підстав та обставин.
Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з'явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась, направила суду заяву, в якій визнала позовні вимоги, просила провести розгляд справи за її відсутності.
Представник відповідача Дніпровської міської ради проти задоволення позовних вимог заперечував, надав відзиву на позов, в якому представник так само просив відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що позивач не є спадкоємцем за заповітом через складення спадкодавцем нового заповіту на користь ОСОБА_4 , яка подала заяву про прийняття спадщини із пропуском встановленого законом строку на прийняття спадщини. Також не подано і позивачем своєчасно заяви про прийняття спадщини після смерті спадкодавця, оскільки позивач не була зареєстрована разом зі спадкодавцем. Послався представник і на недоведеність заявленого позивачем факту її спільного проживання однією сім'єю зі спадкодавцем, оскільки покази свідків, які перебувають у дружніх відносинах з позивачем, не можуть бути прийняті до уваги як єдині докази.
Сторона позивача у відповіді на відзив послалась на те, що покази свідків та письмові докази є належними доказами підтвердження заявленого позивачем юридичного факту, членами сім'ї є вважаються не тільки близькі родичі, а заявлений позивачем юридичний факт підтверджуються сукупністю поданих суду доказів - і показами свідків, і письмовими доказами.
За таких обставин, керуючись положеннями ст.ст.211, 223, 240, 280 ЦПК України, суд вважає за можливе провести судове та здійснити розгляд справи за наведеної явки учасників справи.
Вислухавши представників сторін, допитавши свідків та дослідивши матеріали цивільної справи, суд приходить до наступного висновку на підставі нижчевикладеного.
Судом встановлені наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
Так, в судовому засіданні встановлено, що 30 листопада 2005 року ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , склав заповіт на користь позивача, яким заповідав позивачу усе належне йому майно, що підтверджується копією вищевказаного заповіту посвідченого державним нотаріусом Четвертої ДДНК Циганко О.В. за реєстровим №5-3209, копією витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі заповіту.
15 лютого 2018 року ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , було складено новий заповіт, посвідчений державним нотаріусом Четвертої ДДНК Коцар І.В. за реєстровим №1-176. Вказаним заповітом ОСОБА_5 заповів усе належне йому майно вже відповідачу ОСОБА_4 . Дані обставини підтверджуються копією вказаного заповіту, копією витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі заповіту.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5 , внаслідок чого відкрилась спадщина на належне йому майно, зокрема на приміщення АДРЕСА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть, копіями правовстановлюючих документів, копією довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та іншими матеріалами спадкової справи.
26 вересня 2023 року відповідач ОСОБА_4 звернулась до Шостої ДДНК із заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_5 , а ІНФОРМАЦІЯ_3 - із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом, за наслідками чого 21 травня 2024 року державним нотаріусом Шостої ДДНК винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії - відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, що мотивовано пропуском ОСОБА_4 встановленого законом шестимісячного строку для прийняття спадщини та відсутності доказів спільного проживання спадкодавиці та спадкодавця. Дані обставини підтверджуються копіями матеріалів спадкової справи.
17 жовтня 2023 року вже позивачем подано до Шостої ДДНК заяву про прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_5 як спадкоємицею четвертої черги, а 07 грудня 2023 року - заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом, у відповідь на що державним нотаріусом 07 грудня 2023 року винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, а саме відмовлено позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину. Відмова мотивована посиланням на відсутність доказів реєстрації позивача за однією адресою разом зі спадкодавцем, подання заяви про прийняття спадщини після спливу встановленого законом шестимісячного строку, а також відсутність доказів спільного проживання позивача разом зі спадкодавцем до моменту смерті останнього не менше п'яти років. Дані обставини підтверджуються копіями матеріалів спадкової справи.
Як слідує зі змісту копії листа Відділу формування та ведення реєстру територіальної громади Управління у сфері державної реєстрації Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради від 10 листопада 2023 року, місце проживання спадкодавця ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за життя було зареєстровано за адресою АДРЕСА_2 , інші особи за вказаною адресою зареєстрованими на дату смерті спадкодавця не значиться.
В той же час, як встановлено судом в ході розгляду справи з пояснень допитаних в якості свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які були сусідами спадкодавця, за життя і до дня смерті ОСОБА_5 останній разом із позивачем після 2006 року мешкали удвох як чоловік та жінка за адресою належної спадкодавцю кімнати у гуртожитку - АДРЕСА_2 , разом відмічали свята, ходили в магазин за продуктами та іншими покупками, купили разом диван у кімнату, доглядали один за одним, зокрема у випадку хвороби, позивач прасувала речі спадкодавця, готувала їжу на обох. Свідки, як сусіди, сприймали спадкодавця та позивача яку подружню пару. У позивача та спадкодавця була дача, овочі та фрукти з якої останні використовували для консервації. Позивач на момент смерті спадкодавця жила з ним, а після смерті - продовжила проживати у тій же кімнаті гуртожитку. Позивач була присутня на похованні, а її родичі займались його організацією, що підтверджується і копією свідоцтва про поховання.
Згідно акту від 24 жовтня 2023 року, складеного сусідами спадкодавця, останній разом із позивачем понад п'ятнадцять років (тобто з 2008 року) мешкали разом у одній кімнаті гуртожитку за адресою АДРЕСА_2 до дня смерті спадкодавця. Дані обставини підтверджуються і копією довідки КП «Жилсервіс-3» ДМР від 26 січня 2010 року, а також додатково підтверджується і чисельними фотографіями, на яких свідки впізнали спадкодавця та позивача разом у побутовій обстановці.
Правовідносини, які виникли між сторонами, врегульовані нормами Конституції України, ЦК України, СК України, Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженим Наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року №296/5 (далі - Порядок).
Так, відповідно до ст.124 Конституції України, ст.ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.
Згідно ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
За змістом положень ст.41 Конституції України, ст.ст.179, 181, 316, 317, 319, 321, 328 ЦК України правом власності є право особи на річ (нерухоме майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, які він здійснює на власний розсуд. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом, та на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
За змістом норм ст.ст.1216-1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до ст.ст.1220, 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у ст.ст.1261-1265 ЦК України (спадкування за законом). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини, яким є день смерті спадкодавця (час відкриття спадщини).
За змістом ст.ст.1233, 1235, 1236, 1247, 1248 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Заповідач має право охопити заповітом права та обов'язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов'язки, які можуть йому належати у майбутньому. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини.
Згідно ст.1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених ст.1259 ЦК України.
Нормою ст.1264 ЦК України визначено, що у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Положеннями ст.3 СК України визначено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
За змістом норм ст.ст.1268-1270, 1272 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст.1270 ЦК України (шість місяців з часу відкриття спадщини), він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого ст.1270 ЦК України, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.
Нормою ст.29 ЦК України передбачено, що місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Підпунктом 3.20 п.3 глави 10 розділу ІІ Порядку передбачено, що у разі відсутності у паспорті спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання доказом постійного проживання із спадкодавцем може бути: довідка органу реєстрації місця проживання про те, що місце проживання спадкоємця на день смерті спадкодавця було зареєстровано за однією адресою зі спадкодавцем.
Разом з тим, за змістом норм ст.ст.2, 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин - смерті спадкодавця) місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об'єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги.
За змістом положень ст.ст.1296, 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину. Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов'язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно.
Положеннями ст.41 Конституції України, ст.321 ЦК України, ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, крім випадків та у порядку, встановленому законом. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
За змістом ст.ст.12, 13, 76, 81, 89 ЦПК України суд розглядає справи в межах вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доказування не можу ґрунтуватись на припущеннях. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Оцінюючи дослідженні в судовому засіданні докази в їх сукупності та взаємозв'язку, суд вважає їх належними, допустимими, достовірними та достатніми для прийняття рішення у справі по суті.
Аналізуючи встановлені судом на підставі таких доказів фактичні обставини в контексті викладених норм законодавства, суд приходить до наступного висновку.
Так, вирішуючи позовні вимоги про встановлення факту постійного проживання позивача зі спадкодавцем, суд виходить з того, що за змістом норм чинного процесуального законодавства (ст.ст.293, 315 ЦПК України), якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв'язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини. Якщо ж між сторонами правовідносин із встановлення такого факту вбачається спір про право, питання про його встановлення вирішується в порядку позовного провадження. Схожі за змістом роз'яснення надано у п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» №7 від 30 травня 2008 року.
Справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов'язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім'єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини, яка відкрилася до 01 січня 2004 року тощо. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04 березня 2021 року по справі №521/19930/19.
Юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника. Якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв'язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не про встановлення факту прийняття спадщини. До таких висновків дійшов Верховний Суду у постанові від 12 листопада 2020 року по справі №750/12880/19.
При вирішенні судом позовних вимог про встановлення факту постійного проживання позивача зі спадкодавцем необхідно враховувати, що відсутність реєстрації місця проживання позивача за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації згідно зі ст.2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо обставини, встановлені ч.3 ст.1268 ЦК України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами, які були надані позивачем, та оцінені судом. Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року по справі №404/2163/16-ц, від 10 січня 2019 року по справі №484/747/17, від 01 липня 2020 року по справі №222/1109/17, від 21 жовтня 2020 року по справі №643/16216/17, від 21 липня 2021 року по справі №706/874/18, від 07 червня 2022 року по справі №175/4514/20, від 07 червня 2023 року по справі №227/5018/21.
У справах про спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який (які) прийняв (прийняли) спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування. Такий правовий висновок вбачається зі змісту постанов Верховного Суду від 18 грудня 2019 року по справі №265/6868/16-ц, від 19 травня 2020 року по справі №175/1941/16-ц, від 31 березня 2021 року по справі №463/4616/18, від 06 жовтня 2021 року по справі №234/17030/18, від 10 листопада 2021 року по справі №759/19779/18, від 19 січня 2022 року по справі №280/4/18, від 22 червня 2022 року по справі №755/13736/20, від 07 грудня 2022 року по справі №2-21/2010.
Слід розмежовувати сферу дії статті 74 СК України і статті 1264 ЦК України, оскільки зазначені норми регулюють різні правовідносини (сімейні та спадкові). Якщо вимога про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу заявлена у зв'язку з таким проживанням не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини, відповідні відносини є спадковими і до них слід застосовувати статтю 1264 ЦК України.
При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. До числа спадкоємців четвертої черги не входить особа, яка хоча і проживала спільно зі спадкодавцем, але перебувала у зареєстрованому шлюбі з іншою особою. Зазначене положення поширюється щодо осіб, а саме чоловіка або жінки, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, але перебувають в іншому зареєстрованому шлюбі; проте не поширюється щодо інших осіб, які перебувають у зареєстрованому шлюбі з іншою особою, але проживали однією сім'єю зі спадкодавцем на інших засадах, ніж фактичні шлюбні відносини.
Згідно з частиною другою статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Тлумачення наведеної норми права вказує, що для визначення статусу сім'ї необхідно встановити три складові: особи спільно проживали; ці особи пов'язані спільним побутом; ці особи мають взаємні права та обов'язки.
За загальним правилом дія актів цивільного законодавства в часі має футороспективний характер, тобто спрямована на майбутнє. У зв'язку з чим акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності; із загального правила про застосування актів цивільного законодавства до спадкових відносин, що виникають з моменту відкриття спадщини, абзацом 1 пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачається виняток і допускається застосування ЦК України до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання ним чинності. Відповідно, п'ятирічний строк, передбачений
статтею 1264 ЦК України, повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю, у тому числі до набрання чинності цим Кодексом.
Наведені у чотирьох абзацах вище правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 18 вересня 2023 року по справі №582/18/21.
Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини. Згідно з абзацом п'ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року у справі №5-рп/99 членами сім'ї є, зокрема, особи, які постійно мешкають і ведуть спільне господарство. Обов'язковими умовами для визнання їх членами сім'ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім'ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім'ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов'язки. Згідно з роз'ясненнями, наданими Пленумом Верховного Суду України у пункті 21 постанови від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування», при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Зазначений п'ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім'єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки.
Отже для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів, а саме: 1) проживання однією сім'єю із спадкодавцем; 2) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п'ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім'єю. Про проживання однією сім'єю можуть свідчити, у сукупності, наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інші обставини, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини. Зазначене узгоджується з висновками, викладеними Верховним Судом у постановах від 21 березня 2019 року у справі № 461/4689/15-ц, від 10 жовтня 2019 року у справі №520/8495/17, від 17 жовтня 2019 року у справі №712/1294/17, від 31 березня 2022 року у справі №461/4532/20, від 12 січня 2023 року у справі №754/6012/21, від 20 лютого 2023 року у справі №520/11160/18, від 08 серпня 2023 року у справі №752/13615/20-ц. Для встановлення спільного проживання однією сім'єю до уваги також можуть братися показання свідків про спільне проживання та ведення спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання), фото/відео матеріали, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім'ї, витрачання коштів на спільні цілі. Вказане узгоджується із висновками Верховного Суду у постановах від 12 грудня 2019 року у справі №466/3769/16, від 27 лютого 2019 року у справі №522/25049/16-ц, від 11 грудня 2019 року в справі №712/14547/16-ц, від 24 січня 2020 року у справі №490/10757/16-ц, від 08 грудня 2021 року у справі №531/295/19.
Наведений у двох абзацах вище правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 31 жовтня 2024 року по справі №368/383/22, від 27 листопада 2024 року по справі №522/15751/21, від 17 грудня 2024 року по справі №711/82/24.
Спираючись на наведені вище правові висновки, оцінюючі в їх контексті та в контексті наведених вище норм законодавства встановлені в ході розгляду справи фактичні обставини, зокрема підтверджений свідками та низкою письмових доказів (акт, довідка, фотографії) факт проживання позивача разом з померлим спадкодавцем ОСОБА_5 до моменту смерті останнього лише удвох в одній кімнаті гуртожитку безперервно та значно більше п'яти років аж до відкриття спадщини, а характер та особливості такого проживання, сприйняття оточуючими (сусідами) свідчать про ведення позивачем та спадкодавцем спільного господарства, наявність між ними взаємних прав та обов'язків, піклування один про одного тощо, суд приходить до висновку про правомірність та обґрунтованість заявлених позовних вимог, а отже і наявність достатніх підстав для задоволення позову, однак частково.
Частковість задоволення позовних вимог полягає у встановленні заявленого позивачем факту не з січні 2005 року, а з січня 2008 року, оскільки оцінка судом доказів у сукупності дозволяє суду достеменно встановити заявлений факт лише із вказаної дати. Також частковість задоволення позовних вимог полягає у відмові в задоволенні позову щодо відповідача ОСОБА_4 , оскільки остання не прийняла спадщини у встановлений законом строк, а отже не може вважатись належним співвідповідачем по справі.
Стосовно заперечень сторони відповідача Дніпровської міської ради проти навість часткового задоволення позовних вимог, то суд такі заперечення оцінює критично і не приймає їх до уваги, виходячи з того, що заявлений позивачем факт у задоволеній судом частині знайшов своє належне підтвердження в ході розгляду справи. Так, як слідує зі змісту постанови Верховного Суду від 27 травня 2021 року у справі №552/196/20 власне ставлення позивача до нині померлого подружжя, періодичне придбання їм продуктів харчування та участь в сплаті комунальних послуг, а згодом і похованні, не є підтвердженням факту спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю, їх пов'язаності спільним побутом та взаємними правами і обов'язками, що в розрізі зі статті 1264 ЦК України, дає право на спадщину. А згідно постанови Верховного Суду від 06 жовтня 2022 року у справі №496/2083/19 показання свідків та спільні фотографії не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім'єю жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Саме даними правовими висновками в першу чергу відповідач обґрунтовує свої заперечення проти позову. Однак суд не може їх застосувати до спірних правовідносин сторін, оскільки вказані висновки зроблені судом касаційної інстанції коли у відповідних справах єдиними доказами були: або докази ставлення позивача до нині померлого, періодичне придбання продуктів харчування та участь в сплаті комунальних послуг, а згодом і похованні або докази у виді показів свідків та спільні фотографії. Тобто кожен із вказаних висновків релевантний лише для тих випадків, коли доказова база у справі (види доказів), в якій зроблено ці висновки, збігається із доказовою базою у справі, до якої ці висновки застосовуються, а тому їх спільне (одночасне) застосування неможливе. В той же час, у даній цивільній справі, що вирішується, в якості доказів наявні і покази свідків, і спільні фотографії, і низка письмових доказів, якими підтверджуються спільне проживання, ставлення один до одного, участь у похованні, наявність спільного побуту, взаємних прав та обов'язків, піклування один про одного, сприйняття оточуючими тощо. Тобто наявні докази, які за своїм змістом, характером та видом підтверджують більше широке коло обставин, є більш різноманітними, ніж у кожній із справ, на правові висновки за якими спирається і наводить сторона відповідача.
Також критично суд оцінює сумніви сторони відповідача Дніпровської міської ради в достовірності показів свідків через те, що останні були особисто знайомі із позивачем та померлим, перебувають із ними у приятельських відносинах. Така оцінка судом тверджень сторони відповідача зумовлена тим, що матеріали справи не містять жодних доказів, які б слугували підставами для поставлення показів свідків судом під сумнів, а відтак твердження представника відповідача є лише його особистими припущеннями, які недостатньо для спростовування показів свідків. Більш того, саме особи, які входили у ближнє коло спілкування позивача та померлого спадкодавця, в першу чергу і мають володіти інформацією щодо обставин їх спільного проживання, яка стороннім особа, вочевидь, відомою бути не може.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.41, 124 Конституції України, ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, ст.ст.11, 15, 16, 29, 179, 181, 316, 317, 319, 321, 328, 1216-1218, 1220, 1223, 1233, 1235, 1236, 1247, 1248, 1258, 1264, 1268-1270, 1272, 1296, 1297 ЦК України, пп.3.20 п.3 глави 10 розділу ІІ Порядку, ст.ст.2, 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», ст.ст.2, 5, 12, 13, 76-81, 89, 95, 133, 141, 223, 258, 259, 263-265, 268, 352, 354, 355 ЦПК України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_3 ) до ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_2 ; адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_3 ), Дніпровської міської ради (ЄДРПОУ 26510514; адреса місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 75), третя особа - Шоста дніпровська державна нотаріальна контора (ЄДРПОУ 02891026; адреса місцезнаходження: 49081, м. Дніпро, пр. Слобожанський, 15), про встановлення факту проживання зі спадкодавцем однією сім'єю до часу відкриття спадщини - задовольнити частково.
Встановити факт проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , разом зі спадкодавцем ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини, а саме з січня 2008 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У задоволенні іншої частини позовних вимог -відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя А.М. Авраменко