номер провадження справи 26/56/24
01.04.2025 Справа № 908/1634/24(908/3392/24)
м.Запоріжжя Запорізької області
Суддя Юлдашев Олексій Олексійович, розглянувши матеріали позовної заяви
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “МЕНЕЛАЙ», код ЄДРПОУ 40673981 (69118 Україна, м. Запоріжжя, проспект Героїв Національної гвардії України (проспект 40-річчя Перемоги), буд. 63, прим. 1)
до відповідача: ФО ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 )
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: розпорядник майна, арбітражний керуючий Венська Оксана Олександрівна (свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого № 174 від 24.04.2013; адреса: 49000, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 62, а/с 162)
про стягнення 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання у розмірі 3 336 955, 80 грн
в межах справи № 908/1634/24
про банкрутство - Товариства з обмеженою відповідальністю “МЕНЕЛАЙ», код ЄДРПОУ 40673981 (69118 Україна, м. Запоріжжя, проспект Героїв Національної гвардії України (проспект 40-річчя Перемоги), буд. 63, прим. 1)
кредитор - ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 )
розпорядник майна - арбітражний керуючий Венська Оксана Олександрівна (свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого № 174 від 24.04.2013; адреса: 49000, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 62, а/с 162)
Представники сторін:
від позивача - Доманський В.П.
від відповідача - Богач А.О.
третя особа - не з'явилась
До Господарського суду Запорізької області 25.12.2024 надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю “МЕНЕЛАЙ» до ОСОБА_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: розпорядник майна, арбітражний керуючий Венська Оксана Олександрівна, про стягнення 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання у розмірі 3 336 955, 80 грн, для розгляду в межах справи № 908/1634/24 про банкрутство позивача.
27.12.2024 автоматизованою системою документообігу Господарського суду Запорізької області здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справу № 908/3392/24 розподілено судді Юлдашеву О.О.
Ухвалою суду від 01.01.2025 прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “МЕНЕЛАЙ» до розгляду в межах справи № 908/1634/24 про банкрутство позивача, відкрито провадження з розгляду позовної заяви. Постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження. Судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 28.01.2025 о/об 11-30 год.
Сторони не направили своїх представників у судове засідання про що, повідомлені своєчасно та належним чином.
До суду 24.01.2025 надійшла заява відповідача про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження та відзив на позовну заяву.
Зазначені документи залучені судом до матеріалів справи.
Ухвалою від 28.01.2025 відкладено судове засідання на 01.04.2025.
Розглянувши зазначену заяву відповідача про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження, суд зазначає наступне.
За положеннями ч.6 ст.12 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Згідно зі ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.
Заяви (позовні заяви) учасників провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) або інших осіб у спорах, стороною в яких є боржник, розглядаються в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) за правилами спрощеного позовного провадження.
Позивач має право в позовній заяві заявити мотивоване клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Якщо суд за результатами розгляду клопотання позивача дійде висновку про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, він зазначає про це в ухвалі про відкриття провадження у справі.
В матеріалах позовної заяви відсутнє клопотання позивача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
Відповідно до ч. 5 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Згідно з ч. 1-4 ст. 250 ГПК України, питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
У випадку, передбаченому частиною другою статті 247 цього Кодексу, за наслідками розгляду відповідного клопотання позивача суд з урахуванням конкретних обставин справи може:
1) задовольнити клопотання та визначити строк відповідачу для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження; або
2) відмовити в задоволенні клопотання та розглянути справу за правилами загального позовного провадження.
Якщо суд за результатами розгляду клопотання позивача дійде висновку про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, він зазначає про це в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Якщо відповідач в установлений судом строк подасть заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, суд залежно від обгрунтованості заперечень відповідача постановляє ухвалу про:
1) залишення заяви відповідача без задоволення;
2) розгляд справи за правилами загального позовного провадження та заміну засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.
Суд зазначає, що відповідач подаючи заяву про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження не надав суду будь-яких вагомих аргументів стосовно неможливості розгляду даної справи саме за правилами спрощеного позовного провадження.
У зв'язку з викладеним, суд відмовляє відповідачу у задоволенні заяви про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.
В судовому засіданні Позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив його задовольнити. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між ОСОБА_3 та ВАТ КБ «НАДРА» 21.03.2008 був укладено кредитний договір №51/П/56/2008-840 на підставі якого ВАТ КБ «НАДРА» надав Відповідачу кредитні кошти на суму 282822 доларів США. Оскільки свої кредитні зобов'язання не виконані, то Банк звернувся до суду з позовною заявою щодо стягнення заборгованості. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 05 квітня 2016 у справі № 757/8324/13-ц стягнуто з Відповідача заборгованість за кредитним договором №51/П/56/2008-840 від 21.03.2008 року в розмірі 622 593,71 доларів США, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ складає 13 710 423 грн.10коп. 05 серпня 2020 року між ПАТ КБ «Надра» та ТОВ ФК «Дніпрофінансгруп» був укладений Договір №GL48N718070_blank про відступлення прав вимоги, за умовами якого до ТОВ ФК «Дніпрофінансгруп» перейшло право вимоги за Кредитним Договором (з додатками, додатковими угодами, договорами про внесення змін та доповнень тощо) №51/П/56/2008-840 укладеним від 21.03.2008 року між ОСОБА_1 та ВАТ КБ «Надра» та договорами забезпечення. В подальшому 30.09.2020 року між ТОВ ФК «Дніпрофінансгруп» та ТОВ «Брайт Інвестмент» був укладений договір №GL48N718070_blank_01 про відступлення прав вимоги відповідно до умов якого до ТОВ «Брайт Інвестмент» перейшло право вимоги за кредитним договором №51/П/56/2008-840 укладеним від 21.03.2008 року між ОСОБА_1 та ВАТ КБ «Надра» та договорами забезпечення. Та 04.06.2024 року між ТОВ «Брайт Інвестмент» та ТОВ «МЕНЕЛАЙ» було укладено Договір купівлі-продажу прав вимоги №04062024-12П, відповідно до якого ТОВ «Брайт Інвестмент» відступило ТОВ «МЕНЕЛАЙ» право вимоги, за кредитним договором №51/П/56/2008-840 укладеним від 21.03.2008 року між ОСОБА_1 та ВАТ КБ «Надра» та договорами забезпечення. Відповідачем не виконано умови кредитного договору щодо погашення кредитної заборгованості до теперішнього часу. Внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення. Отже Позивачем було нараховано 3% річних на суму заборгованості визначеної рішенням суду в межах позовної давності з врахуванням Закон № 2120-ІХ та Закону № 540-ІХ.
Представник Відповідча у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог та просить суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог. На підставу своїх заперечень Відповідач зазначає, що жодних повідомлень та доказів про заміну кредитора у спірних правовідносинах та переходу до них відповідних прав не було направлено. Крім того Відповідач стверджує, що кредитний договір № 51/П/56/2008-840 від 21.03.2008 р. припинив свою дію. Відповідачем зазначено, що не надано доказів, що рішення суду є невиконаним з боку Відповідачки та доказів щодо дійсного розміру заборгованості. Також безпідставно Позивачем заявлено суму без будь-якої прив'язки до гривневого еквіваленту, що є неприпустимим за даних правовідносин. Також Відповідачем було заявлено строк позовної давності.
Відповідно до ст. 240 ГПК України - у судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника Позивача та Представника Відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив наступне.
Судом встановлено, що 21.03.2008 року між ОСОБА_3 та Відкритим акціонерним товариством КБ «Надра» (найменування змінено на Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра» на виконання вимог Закону України «Про акціонерні товариства») було укладено Кредитний договір № №51/П/56/2008-840, відповідно до умов якого, Банк надав Відповідачу кредит у іноземній валюті у розмірі 282822 доларів США з виплатою процентної ставки 13,89 % річних строком до 10 березня 2033 року.
05 серпня 2020 року відповідно до результатів відкритих торгів, оформлених протоколом електронних торгів № UA-EA-2020-05-12-000017-b від 22.05.2020 року між ПАТ КБ «Надра» та ТОВ ФК «Дніпрофінансгруп» був укладений Договір №GL48N718070_blank про відступлення прав вимоги. За умовами даного Договору ТОВ ФК «Дніпрофінансгруп» набуло право вимоги до боржників, майнових поручителів та фінансових поручителів зокрема за Кредитним Договором (з додатками, додатковими угодами, договорами про внесення змін та доповнень тощо) №51/П/56/2008-840 від 21.03.2008, укладеним між ОСОБА_3 та ВАТ КБ «Надра» та договорами забезпечення.
30 вересня 2020 року між ТОВ ФК «Дніпрофінансгруп» та ТОВ «БРАЙТ ІНВЕСТМЕНТ» був укладений Договір №GL48N718070_blank_01 про відступлення прав вимоги. За умовами даного Договору ТОВ «БРАЙТ ІНВЕСТМЕНТ» набуло право вимоги до боржників, майнових поручителів та фінансових поручителів зокрема за Кредитним Договором (з додатками, додатковими угодами, договорами про внесення змін та доповнень тощо) №51/П/56/2008-840 від 21.03.2008, укладеним між ОСОБА_3 та ВАТ КБ «Надра» та договорами забезпечення.
04 червня 2024 року між ТОВ «БРАЙТ ІНВЕСТМЕНТ» та ТОВ «Менелай» був укладений Договір купівлі-продажу прав вимоги №04062024-12П. За умовами даного Договору ТОВ «Менелай» набуло право вимоги до боржників, майнових поручителів та фінансових поручителів зокрема за Кредитним Договором (з додатками, додатковими угодами, договорами про внесення змін та доповнень тощо) №51/П/56/2008-840 від 21.03.2008, укладеним між ОСОБА_3 та ВАТ КБ «Надра» та договорами забезпечення.
Частиною 1 ст. 512 ЦК України, визначено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно з ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 516 ЦК України).
Позивачем було надано докази на підтвердження набуття права вимоги за Кредитним Договором (з додатками, додатковими угодами, договорами про внесення змін та доповнень тощо) №51/П/56/2008-840 укладеним від 21.03.2008 року між ОСОБА_1 та ВАТ КБ «Надра» та договорами забезпечення.
Відповідно до ст.517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
З матеріалів справи вбачається, що на момент укладення кредитного договору Відповідач був зареєстрований за адресою: м. Бердянськ, вул. Дюміна, буд. 25. Дану адресу також зазначено і у відзиві на позовну заяву, а також в інших заявах Відповідача.
В умовах правового режиму воєнного стану, введеного у країні відповідно до Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022 (зі змінами), затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, роботу мережі об'єктів поштового зв'язку Укрпошти ускладнено.
Відповідно до Наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22 грудня 2022 року № 309 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією», зареєстрований в Міністерстві юстиції України 23 грудня 2022 року за № 1668/39004 (в редакції чинні на момент укладання договору відступлення права вимоги) м.Бердянськ є тимчасово окупованою територією. Отже відділення поштового зв'язку що розташовані на території, що тимчасово окупована ворогом, не працюють.
Крім того п.4.3.12 кредитного договору №51/П/56/2008-840 від 21 березня 2008 року передбачено, що Позичальник зобов'язаний протягом двох робочих днів повідомляти Банк про зміну адреси, місця роботи, номерів телефонів, прізвища та імені, а також про факти розлучення, одруження, народження дітей та інших обставин, що можуть вплинути на виконання зобов'язань за цим Договором, з наданням відповідних документів, що їх підтверджують.
Матеріли даної справи не містять жодних належних та достовірних доказів на підтвердження повідомлення Відповідачем первісного кредитора про зміну адреси.
Відповідачем не було заявлено заяв, клопотань щодо витребування доказів на підтвердження або спростування повідомлення про заміну кредитора попередніми кредиторами.
Наслідками неповідомлення боржника є відповідальність нового кредитора за ризик настання несприятливих для нього наслідків і визнання виконання боржником зобов'язання первинному кредитору належним.
Неповідомлення боржника про заміну кредитора не тягне за собою відмову у позові новому кредитору, а може впливати на визначення розміру боргу перед новим кредитором у випадку проведення виконання попередньому або ж свідчити про прострочення кредитора. Тобто факт неповідомлення боржника про відступлення права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов'язання не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язань.
З огляду на викладене, саме по собі неповідомлення позичальника про відступлення права вимоги, на що посилається Відповідач, не припиняє зобов'язань сторін за кредитним договором і не може бути підставою для відмови у стягненні 3% річних за тривале невиконання зобов'язання на користь нового кредитора. Доказів виконання зобов'язання первісному кредитору Відповідачем не надано.
Відповідачем зобов'язання за кредитним договором виконувались не належними чином у зв'язку з чим ПАТ КБ «НАДРА» звернулося до Печерського районного суду м. Києва з позовною заявою про стягнення заборгованості з Відповідача.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 05 квітня 2016 у справі №757/8324/13-ц стягнуто з Відповідача на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «Надра» заборгованість за кредитним договором №51/П/56/2008-840 від 21.03.2008 в розмірі 622 593,71 доларів США, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ (1долар=22, 021461) складає 13 710 423 (тринадцять мільйонів сімсот десять тисяч чотириста двадцять три) грн.10коп., у тому числі: 279560,56 доларів США, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ складає 6 156 331 грн. 97 коп.- непогашений кредит, 245720,96 доларів США, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ складає 5411134 грн. 54 коп.- несплачені відсотки та 97 312,19 доларів США, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ складає 2 142 956 грн. 60 коп.
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 22 листопада 2017 по справі №757/8324/13-ц, рішення Печерського районного суду м. Києва від 05 квітня 2016 року в частині стягнення з Відповідача залишено без змін.
Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
У постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року в справі № 3-123гс14 зроблено висновок, що зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК). Належним є виконання зобов'язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.
За загальним правилом зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом (стаття 598 ЦК). Перелік цих підстав наведено у статтях 599-601, 604-609 ЦК. Системний аналіз зазначених норм дає змогу дійти висновку, що закон не передбачає такої підстави для припинення зобов'язання, яке лишилося невиконаним, як закінчення строку дії договору. Отже, сам факт закінчення строку дії двостороннього правочину, виконання якого здійснено тільки однією стороною, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін цього правочину та не звільняє другу сторону такого правочину від відповідальності за невиконання нею свого обов'язку (постанова Верховний Суд у постанові від 11.08.2020 року у справі № 752/26170/18).
У постанові від 26.01.2021 року по справі № 522/1528/15-ц Велика Плата Верховного Суду зробила висновок про те, що рішення суду про стягнення кредитної заборгованості не є підставою для припинення дії кредитного договору, окрім підстав визначених законом або умовами кредитного договору.
Оскільки матеріали даної справи не місять доказів на підтвердження виконання кредитних зобов'язання в повному обсязі, то на теперішній час кредитний договір №51/П/56/2008-840, укладений 21 березня 2008 року між ОСОБА_3 та ПАТ КБ «Надра», не припинив свою дію.
Відповідно до розрахунку 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання, яке становить 622 593,71 доларів США, за період з 23.11.2017 по 23.02.2022 розмір нарахованих 3% річних на суму боргу становить 79 470,25 доларів США.
Доказів сплати заборгованості за рішенням Печерського районного суду м. Києва від 05 квітня 2016 винесеного у справі №757/8324/13-ц в повному обсязі та/або частково Відповідачем до суду не подано. Натомість Позивачем надано до матеріалів справи копію Договору №GL48N718070_blank відступлення права вимоги від 05.08.2020 року з витягом з Додатку №1, Договору № GL48N718070_blank_01 відступлення права вимоги від 30.09.2020 року з витягом з Додатку №1, Договору № 04062024-12П відступлення права вимоги від 04.06.2024 року з Додатком, з яких вбачається, що сума заборгованості основного боргу за кредитним договором № 51/П/56/2008-840, укладеним 21 березня 2008 року становить 279560,56 доларів США, що узгоджуються із сумою заборгованості за кредитним договором № 51/П/56/2008-840, укладеним 21 березня 2008 року стягнутої за рішенням Печерського районного суду м. Києва від 05 квітня 2016 у справі №757/8324/13-ц. Зокрема судом було стягнуто з Відповідача на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний Банк «Надра» суму непогашеного кредиту (основного боргу) у розмірі 279 560,56 доларів США.
Таким чином сума основного боргу за рішенням суду, яка несплачена Відповідачем, як на дату відступлення права вимоги так і по теперішній час не зменшилась, а рішення суду залишається не виконаним.
Відповідно до ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Наявність невиконаних зобов'язань з кредитним договором підтверджується у тому числі і Договорами відступлення права вимоги з Додатком, з якого вбачається розмір невиконаних кредитних зобов'язань, який було передано у тому числі Позивачу.
При цьому Відповідачем не надано до суду жодних доказів на підтвердження повного або часткового виконання рішення суду.
Верховний Суд неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Верховний суд у своїй постанові від 23 жовтня 2024 року по справі № 753/25081/21 дійшов висновку, що «справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру».
За приписами ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною першою статті 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимог згідно з ч.2 ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах прав та інтереси позивача забезпечені ч.2 ст.625 ЦК України, яка регламентує насліди прострочення виконання грошового зобов'язання.
ВАТ КБ «Надра» свої зобов'язання виконав у повному обсязі, а саме - в порядку передбаченому Договором видав Відповідачу грошові кошти.
Відповідач належним чином взяті на себе зобов'язання за кредитним договором №51/П/56/2008-840, укладений 21 березня 2008 року не виконала, у зв'язку з чим утворилась заборгованість, яка підтверджена рішенням Печерського районного суду м. Києва від 05 квітня 2016 винесеного у справі №757/8324/13-ц.
Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення боргу. Оскільки чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків, то наявні правові підстави для застосування до спірних правовідносин приписів статті 625 Цивільного кодексу України.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат та 3 % річних на суму боргу відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18, від 19.06.2019 №703/2718/16-ц, від 19.06.2019 №646/14523/15
Саме лише прийняття судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 08.11.2019 у справі №127/15672/16-ц, від 10.04.2018 та 27.04.2018 у справах №910/16945/14 та №908/1394/17, від 16.11.2018 у справі №918/117/18, від 30.01.2019 у справах №905/2324/17 та №922/175/18, від 13.02.2019 у справі №924/312/18, від 11.03.2020 у справі № 910/5587/19.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446 цс 18, вказано, що у частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення. Тому при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні.
Внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Норми частини другої статті 625 ЦК щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях.
У випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, передбачені частиною другою статті 625 ЦК інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти.
Таких висновків у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд України у постанові від 01 березня 2017 року у справі № 6-284цс17. Також, аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 296/10217/15-ц (провадження № 14-727цс19), від 05.10.2022 року у справі №463/9914/20.
Згідно ч. 4 ст. 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Для стягнення 3% річних застосовується загальна позовна давність в 3 роки (ст. 257 ЦК України).
З 24 лютого 2022 року відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено режим воєнного стану. Відповідно до пункту 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 Цивільного кодексу України, продовжуються на строк його дії.
Таким чином з моменту введення режиму воєнного стану у справах про стягнення інфляційного збільшення та 3 % річних розрахунок заборгованості законно та доцільно розраховувати за останні три роки до 24.02.2022 року.
Законом України № 540-ІХ від 30.03.2020 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено, зокрема пунктом 12 такого змісту:
« 12. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19 такого змісту, в редакції Закону України № 3450-IX від 08.11.2023:
«У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану».
Відмінено вказаний карантин з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 (постанова Кабінету міністрів України від 27.06.2023 № 651).
Отже, на час дії установленого на території України карантину строки, визначені статтями 257, 258 ЦК України, були продовжені, а у подальшому - зупинені на строк дії воєнного стану, який (загальновідомий факт) діє безперервно до цього часу.
Таким чином Позивач, звернувшись до суду в частині вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за період з 23 листопада 2017 року до 23 лютого 2022 року дотримався строків давності, які продовжувалися відповідно до Закону № 540-ІХ. (постанова Верховного Суду від 25.09.2024 року у справі №206/2984/23).
Таким чином Позивач правомірно скористався наданим йому законодавством правом вимагати сплати Відповідачем відсотків річних за прострочення виконання грошового зобов'язання з оплати суми 622 593,71 доларів США основного боргу, погашення якої не було здійснено відповідачем до теперішнього часу за період з 23.11.2017 року по 23.02.2022 року.
Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Заборони на виконання грошового зобов'язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству.
Велика Палата Верховного Суду в Постанові від 23.10.2019 року у справі № 723/304/16-ц зробила наступний правовий висновок щодо стягнення заборгованості в іноземній валюті: «Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті.
Крім того, висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18), від 16 січня 2019 року у справах № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) та № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).
Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 611 ЦК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором, або законом.
Проаналізувавши встановлені у справі обставини, оцінивши досліджені докази, в їх сукупності та взаємозв'язку за своїм внутрішнім переконанням, господарський суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог.
Згідно з ч. 1ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За змістом ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Крім того, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У відповідності до п. 4 ч. 2 ст.129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.
Згідно із ч. 2-3 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Поняття і види доказів викладені у статті 73 ГПК України, згідно якої доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (ст. 74 ГПК України).
Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст.79 ГПК України).
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, з'ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.
Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та інші проти Швеції" зазначив, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond doubt"). Натомість у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Крім того у пунктах 1-3 частини 1 статті 237 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, питання, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
Відтак, відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування такому відхиленню чи спростуванню, а також навести ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 7 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Відтак, судом встановлено на підставі допустимих доказів, наявних в матеріалах справи, наявність факту порушення Відповідачем умов, визначених змістом зобов'язання, та факту неналежного виконання грошового зобов'язання. Перевіривши надані позивачем розрахунки 3% річних, суд встановив, що вони здійснені правильно, відповідно до вимог чинного законодавства.
На підставі вищевикладеного, позовні вимоги є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст.129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 2, 7 Кодексу України з процедур банкрутства, ст.ст. 73, 74, 123, 129, 232, 233, 236-241, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Відмовити відповідачу у задоволенні заяви про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.
Позов задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання у сумі 79 470 (сімдесят дев'ять тисяч чотириста сімдесят) долари США 25 центів на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕНЕЛАЙ», ЄДРПОУ 40673981 (69118 Україна, м. Запоріжжя, проспект Героїв Національної гвардії України (проспект 40-річчя Перемоги), буд. 63, прим. 1).
Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ) на користь Державного бюджету України (отримувач: ГУК у Зап.обл/м.Зап./Вознес./22030101, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37941997, Банк отримувача: Казначейство України (ел.адм.подат.), код банку отримувача (МФО) 899998, рахунок отримувача UA768999980313131206083008513) 40 043 (сорок тисяч сорок три) грн 46 коп. судового збору.
Видати накази.
У зв'язку із запровадженням воєнного стану на території України, веденням бойових дій на території Запорізької області, інтенсивними ракетними та артилерійськими обстрілами м. Запоріжжя з початку військової агресії РФ по теперішній час, що загрожувало життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів та працівників суду в умовах збройної агресії проти України, повне рішення складено, оформлено і підписано у відповідності до вимог ст.ст. 240, 241 ГПК України 13.05.2025.
Суддя О.О. Юлдашев
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.