26.03.2025 року м.Дніпро Справа № 908/2948/23(908/114/24)
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,
суддів: Паруснікова Ю.Б., Чередка А.Є.
секретар судового засідання Жолудєв А.В.
розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства “БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» на рішення Господарського суду Запорізької області від 04.04.2024 (суддя Юлдашев О.О.)
у справі № 908/2948/23(908/114/24)
за позовом - Акціонерного товариства “БАНК КРЕДИТ ДНІПРО»
до відповідача-1: ОСОБА_1
до відповідача-2: ОСОБА_2
про визнання недійсним договору
у справі № 908/2948/23
про неплатоспроможність боржника Фізичної особи ОСОБА_1
До Господарського суду Запорізької області 15.01.2024 надійшла позовна заява Акціонерного товариства «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» до відповідачів - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , про визнання недійсним договору позики від 06.01.2021 року, для розгляду в межах справи № 908/2948/23 про неплатоспроможність ОСОБА_1 .
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 04.04.2024 в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням Акціонерним товариством “БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 04.04.2024 у справі № 908/2948/23 (908/114/24), ухвалити нове, про задоволення позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказує на те, що оскаржуване рішення прийнято при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених в рішенні, обставинам справи, неправильному застосуванні норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що:
- єдиною метою укладання так званого договору позики 06.01.2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на суму 200000,00 гривень є створення штучної кредиторської заборгованості з можливістю порушення провадження про неплатоспроможність ОСОБА_1 та в межах цієї справи оспорити договори забезпечення, які уклала ОСОБА_1 з АТ «Банк Кредит Дніпро» на виконання кредитних договорів ТОВ «Ялинівка Нова» та уникнути звернення стягнення на предмет іпотеки та застави;
- на момент відкриття провадження по неплатоспроможності ОСОБА_1 ТОВ «Ялинівка Нова» вже мало прострочену заборгованість перед АТ «Банк Кредит Дніпро» по кредитному договору № 101121-АЕ від 10.11.2021 та по кредитному договору № 190122-А від 19.01.2022, яка складала 7 748 342,01 гривень;
- судом першої інстанції не взято до уваги ту обставину, яка підтверджує штучність укладання цієї угоди є те, що протягом двох років ОСОБА_2 не вчиняв жодної дії на примусове стягнення заборгованості в розмірі 200 000,00 гривень. Ним не надано до суду доказів про вчинення ним примусового стягнення заборгованості. Окрім того, на сайті «Судова влада» також відсутня інформація про наявність судового провадження стосовно позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в сумі 200 000,00 гривень
- представник позивача неодноразово звертав увагу суду на те, що розписка від 06.01.2021 та лист від 24.12.2021 складені/виготовлені ОСОБА_1 напередодні подання нею заяви про відкриття справи про неплатоспроможність (літо, осінь 2023р), тобто ОСОБА_1 і ОСОБА_2 надали суду підробні документи;
- Господарський суд Запорізької області безпідставно та з порушенням закону відмовив в задоволенні клопотань про призначення судової експертизи та про витребування доказів: оригіналів розписки від 06.01.2021 та листа ОСОБА_1 від 24.12.2021;
- АТ «Банк Кредит Дніпро» не є стороною оспорюваного правочину, а тому обмежений у можливості надання доказів у справі. Крім того, судом не враховано специфіку справ у сфері банкрутства (неплатоспроможності), коли будь-який підозрілий правочин має ставитися під сумнів і мають вживатися всі необхідні заходи для встановлення дійсних обставин справи, які дозволять спростувати або підтвердити чинність правочину. Позивачем наведені вагомі мотиви недійсності правочину і необхідності детального дослідження витребовуваних доказів;
- головуючий суддя пунктом 2 резолютивної частини в «позапроцесуальний» спосіб ухвалою від 26.03.2024 зобов'язав Відповідачів подати до суду відзив із його нормативним та документальним обґрунтуванням, всупереч спливу строку на його подання. Наведені дії є прямим свідченням порушення принципу рівності учасників справи перед судом та грубого порушення принципу змагальності;
- ухвалою від 26.01.2024 року суд зобов'язав відповідачів в строк до 16.02.2024 року надати суду оригінал договору позики - розписки від 06.01.2021, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Проте, у строк до 16.02.2024 року, витребувані судом оригінали суду так і не були надані. Відповідачі, не подали витребувані судом оригінали доказів та не повідомили суд про неможливість їх подання. Незважаючи на невиконання вимог ухвали суду від 26.01.2024 року та не надання для огляду оригіналу договору позики - розписки від 06.01.2021, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що унеможливило перевірити факт існування вказаного договору, не вживаючи жодних заходів процесуального примусу (ч. 3 ст. 42 ГПК України) суд ухвалою від 07.03.2024 року відмовив позивачу у задоволенні клопотань, в тому числі і клопотання про витребування оригіналів, закрив підготовче провадження та призначив справу по суті на 26.03.2024 року;
- очевидним порушенням норм процесуального права є те, що в судовому засіданні, яке відбулося 04.04.2024 в режимі відеоконференції та в якому Господарський суд Запорізької області проголосив вступну та резолютивну частини рішення, в порушення ст. ст. 209, 210, 217, 218 ГПК України судом взагалі не досліджувалися будь-які докази по справі. Також учасники справи були позбавлені можливості прийняти участь у судових дебатах (дебати були відсутні). Отже, суд заслухавши представника позивача стосовно заявленого клопотання про призначення судової експертизи, вийшов у нарадчу кімнату, а після повернення з нарадчої кімнати проголосив вступну та резолютивну частини рішення про відмову в задоволенні позовних вимог;
- внаслідок численних грубих порушень норм процесуального права судом першої інстанції не були встановлені всі необхідні обставини справи, порушені права позивача, а також по суті й інших кредиторів, оскільки неналежне з'ясування обставин справи та ігнорування правомірних і мотивованих клопотань позивача призвело до ухвалення незаконного рішення і залишення серед кредиторів боржника особи зі штучною заборгованістю[КЕЛ6]. Суд, відмовивши у позові з підстав недоведеності, фактично поклав ризик настання негативних наслідків, пов'язаних з невчиненням процесуальних дій (не проведення судової експертизи), на позивача, чим порушив принцип змагальності сторін (пункт 4 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України), суть якого визначена у статті 13 цього Кодексу та полягає в тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, повинен сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, чого Господарським судом Запорізької області зроблено не було;
- оспорюваний договір позики має всі ознаки фраудаторного правочину.
До апеляційної скарги додано клопотання про призначення судової експертизи та витребування оригіналів доказів (вирішено ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 03.03.2025).
Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду.
Хронологія надходження інших процесуальних документів до суду.
07.03.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від відповідача-2 надійшла заява про неможливість у визначені судом строки надати витребовувані документи по справі № 908/2948/23(908/114/24).
25.03.2025 до Центрального апеляційного господарського суду від позивача надійшло клопотання про встановлення обставин відсутності факту укладання договору позики, оформленого у вигляді розписки від 06.01.2021, відповідно до якого наче б то ОСОБА_2 надав ОСОБА_1 в позику 200 000,00 гривень.
Відповідачі своїм правом на подання відзиву не скористалися.
За приписами ч. 3 ст. 263 ГПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
В судовому засіданні 26.03.2025 брала участь представниця позивача (апелянта). Відповідачі, будучи повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, уповноважених представників не направили, про причини неявки суд не проінформували.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У рішеннях від 28.10.1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз'яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.
У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").
«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G.B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб'єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.
Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.
Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").
Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
Згідно ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя навіть в умовах воєнного стану.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов'язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Обов'язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).
Тобто сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об'єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).
Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об'єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.
Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, зважаючи на те, що суд не визнавав обов'язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, приймаючи до уваги необхідність дотримання розумних строків провадження та обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах, а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі представників відповідачів.
Представник апелянта просив суд апеляційну скаргу задовольнити, оскаржуване судове рішення скасувати та прийняти в цій частині нове - про задоволення позову.
Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об'єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, 06 січня 2021 року ОСОБА_1 під розписку отримала від ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 200 000,00 грн.
Згідно умов розписки, 06.12.2021 ОСОБА_1 зобов'язалась повернути ОСОБА_2 отримані грошові кошти у розмірі 200 000,00 грн.
ОСОБА_2 16.12.2021 було направлено Вимогу на адресу ОСОБА_1 про повернення боргу у розмірі 200 000,00 грн.
У відповідь на вимогу, про повернення грошових коштів, ОСОБА_1 листом від 24.12.2021 повідомила, що станом на момент виникнення зобов'язань та по момент написання цієї відповіді знаходиться у скрутному фінансовому становищі, тому на даний час у неї відсутня можливість повернути отримані згідно розписки від 06.01.2021 грошові кошти у розмірі 200 000,00 грн.
Тобто, фактично Позичальник підтвердив заборгованість перед ОСОБА_2 у розмірі 200 000,00 грн.
Судом встановлено, що дана розписка складена 06.01.2021р., містить ідентифікаційні дані Позикодавця та Позичальника, суму яка була отримана у борг, дату повернення відповідної суми та підпис Позичальника.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що заявником не доведено причинно-наслідкового зв'язку між дружніми стосунками ОСОБА_2 з ОСОБА_3 та недійсністю правочину укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Щодо посилань заявника на те, що правочин на підставі якого заявлено вимоги кредитором ОСОБА_2 є фіктивним, фраудаторним та таким, що мав за мету виключно включення до реєстру вимог кредиторі боржника штучно створених вимог, то господарський суд вважав їх необґрунтованими та такими, що не підтвердженні відповідними доказами.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.
До Господарського суду Запорізької області 15.01.2024 надійшла позовна заява Акціонерного товариства «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» до відповідачів - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , про визнання недійсним договору позики від 06.01.2021 року, для розгляду в межах справи № 908/2948/23 про неплатоспроможність ОСОБА_1 .
Підставами позову є те, що оспорюваний договір позики від 06.01.2021, який укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у формі розписки, відповідно до якої останній начебто надав ОСОБА_1 в позику 200 000,00 гривень, підлягає визнанню недійсним з огляду на те, що він не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (зокрема, є фраудаторним та таким, що був оформлений для заявлення штучних вимог в процедурі банкрутства. Більше того, наявні достатньо обґрунтовані підстави вважати, що зазначена вище розписка була оформлена в іншу дату, ніж в ній зазначено, зокрема, безпосередньо перед зверненням боржника з заявою про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність.
Так, у відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.
За змістом статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Варто зазначити, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 ЦК України).
Як передбачено ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Правочин завжди має бути правомірною дією, не може суперечити закону, інакше він не буде дійсним, законодавцем встановлено презумпцію правомірності правочину, якщо його недійсність прямо не встановлено законом або якщо він не визнаний недійсним у судовому порядку.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04.06.2019 у справі №916/3156/17 зазначено, що правочином є правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб'єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків. Правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту.
Презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладений в постанові від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010).
Так, визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, а загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені нормами статті 215 ЦК України.
Тому в кожній справі про визнання правочину недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.
Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
Недійсність договору як приватно - правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати.
В свою чергу, інститут визнання недійсними правочинів боржника в межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад контрагентів боржника (постанова Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 21/89б/2011(913/45/20).
Укладення боржником договору поза межами «підозрілого періоду» не виключає можливості звернення зацікавлених осіб (арбітражного керуючого або кредитора) з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України чи інших законів (подібна за змістом правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 28.10.2021 у справі № 911/1012/13).
Кредитор (кредитори) та арбітражний керуючий є тими зацікавленими особами у справі про банкрутство, які мають право звертатися з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів, у межах справи про банкрутство, і таке звернення є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість відновлення порушених прав кредиторів та боржника (постанова Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19)).
Необхідно зауважити, що статтею 16 ЦК України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 ГК України визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, статтею 20 ГК України.
Судом встановлено, що 28.11.2023 Господарський суд Запорізької області по справі № 908/2948/23 постановив ухвалу, якою, зокрема, визнав вимоги Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» до боржника у розмірі 7 748 342,01 грн забезпечені заставою та іпотекою майна боржника, та 5 368,00 грн судового збору враховуються позачергово.
Оскільки позивач є кредитором у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 , а його легітимною ціллю є максимально можливе задоволення грошових вимог, він вправі оскаржити правочини боржника, які вважає фраудаторними, посилаючись на загальні (передбачені цивільним законодавством) чи спеціальні підстави для визнання правочинів недійсними, які визначені ст. 42 КУзПБ (означеною нормою закріплено право кредитора оскаржити правочини боржника у межах справи про банкрутство).
У даному випадку про недійсність правочину заявлено в межах справи про неплатоспроможність ОСОБА_1 , суб'єктом звернення є кредитор і таке звернення ґрунтується, в тому числі на загальних підставах, передбачених Цивільним кодексом України (статті 3, 13).
Позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц.
Пунктом 6 частини 1 статті 3 ЦК України визначено, що основними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Наведене регламентує, що дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони або відповідного правовідношення.
Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.
Цей принцип є своєрідною межею здійснення учасниками цивільних правовідносин своїх прав і виконання обов'язків, яка відділяє дозволену поведінку від недозволеної, справедливі, добросовісні і розумні дії від вчинків, які не відповідають цим критеріям.
Даний принцип віднайшов своє відображення у положеннях Цивільного кодексу України, які врегульовують правовідносини сторін, пов'язані з укладенням правочину.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Тобто, принцип свободи договору не є безумовним, межі дії цього принципу визначаються критеріями справедливості, добросовісності, пропорційності, розумності, а погоджені сторонами умови договору повинні відповідати не лише вимогам цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства, а й засадам справедливості, добросовісності, розумності як складової елемента загального конституційного принципу верховенства права.
Згідно ч.ч. 2, 3 ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Формулювання "зловживання правом" необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб'єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.
Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що:
- особа (особи) "використовувала/використовували право на зло";
- наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб'єкти, чиї права безпосередньо пов'язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб'єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які "потерпають" від зловживання нею правом, або не перебувають);
- враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).
Апеляційний суд наголошує, що спеціальними нормами в окремих сферах передбачено, що правочини про відчуження, обтяження активів або прийняття зобов'язань особою, вчинені особою з метою уникнення виконання іншого майнового зобов'язання цієї особи або з метою унеможливити задоволення вимоги стягувача за рахунок майна, є за певних умов нікчемними або можуть бути визнані недійсними. У юридичній науці такі правочини відомі як фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду інтересам кредиторів).
Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що цілеспрямовано вчиняються боржником на ухилення від виконання своїх зобов'язань.
Загальної норми, яка б безпосередньо встановлювала нікчемність або можливість бути визнаними недійсними договорів, які мають такий юридичний дефект, цивільне законодавство не містить.
Водночас, колегія суддів наголошує, що до фраудаторного правочину як зловживання правом, намір заподіяти зло є неодмінним і єдиним визначальним критерієм зловживання правом.
Як зазначено в постанові Судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.06.2021 у справі №904/7905/16 договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог. Застосування конструкції "фраудаторності" при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору.
Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути:
- момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, упродовж трьох років до порушення провадження у справі про банкрутство, після відкриття провадження судової справи, відмови у забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі;
- контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов'язані або афілійовані юридичні особи);
- щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.
Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов'язані, із зменшенням його платоспроможності) після виникнення у нього зобов'язання діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора.
Отже, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину - правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (див. висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19 (905/1646/17)).
Апеляційний суд зазначає, що фраудаторним може виявитися будь-який правочин, що вчиняється між учасниками господарських правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам. Тож такий правочин може бути визнаний недійсним в порядку позовного провадження у межах справи про банкрутство відповідно до статті 7 КУзПБ на підставі пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та частин третьої, шостої статті 13 ЦК України з підстав недопустимості зловживання правом.
У такому разі звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсними правочинів боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.
Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (постанова Верховного Суду від 24.07.2019 у справі №405/1820/17).
Дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом (постанова Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 922/1903/18).
Судом встановлено наступні обставини.
Підставою для подання позовної заяви є те, що оспорюваний договір позики оформлений у вигляді розписки від 06.01.2021, який укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , відповідно до якого останній наче б то надав ОСОБА_1 в позику 200 000,00 гривень не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Позивач вважає, що єдиною метою укладання так званого договору позики 06.01.2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на суму 200 000,00 гривень є створення штучної кредиторської заборгованості з можливістю порушення провадження про неплатоспроможність ОСОБА_1 та в межах цієї справи оспорити договори забезпечення, які уклала ОСОБА_1 з АТ «Банк Кредит Дніпро» на виконання кредитних договорів ТОВ «Ялинівка Нова» та уникнути звернення стягнення на предмет іпотеки та застави.
Також в позовній заяві зазначено про те, що договір позики має всі ознаки фраудаторного правочину.
Одночасно з поданням позовної заяви позивачем заявлено клопотання про призначення експертизи давності створення документів (судової фізико-хімічної експертизи матеріалів документів), а саме наступних документів: розписки від 06.01.2021 та листа від 24.12.2021.
Також, 01.03.2024 представником позивача подано до суду першої інстанції уточнення клопотання про призначення експертизи, до якого додано копію запиту до експертної установи від 24.01.2024 та копія відповіді експертної установи від 01.02.2024.
В обгрунтування заяви про призначення судової експертизи зазначено, що у позивача є достатньо обґрунтовані сумніви щодо того, що розписка від 06.01.2021 та відповідь (лист) від 24.12.2021 ОСОБА_1 складала саме в ці дати. Наявні всі підстави вважати, що ці документи оформлені перед подачею заяви про відкриття провадження про неплатоспроможність ОСОБА_1 .
Зокрема, відомості про цю позику не були відображені в деклараціях ОСОБА_2 за попередні роки, відсутні будь-які інші об'єктивні дані щодо цієї позики і періоду її укладення (докази направлення поштою вимог про її повернення тощо), натомість додано докази нібито особистого вручення вимоги, що не може вважатись об'єктивним доказом з огляду на підозру в наявності умислу про спотворення дати на розписці та про фіктивність договору.
Так, ухвалою Господарського суду Запорізької області від 25.09.2023 прийнято заяву фізичної особи ОСОБА_1 про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність до розгляду.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 05.10.2023 у справі №908/2948/23 відкрито провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 ; введено процедуру реструктуризації боргів боржника; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; оприлюднено повідомлення про відкриття провадження; призначено керуючим реструктуризацією арбітражного керуючого Микитьона Віктора Васильовича; заборонено боржнику відчужувати майно; встановлено керуючому реструктуризацією боржника виконати певні дії.
Ухвалами господарського суду Запорізької області від 28.11.2023 у справі №908/2948/23 визнані вимоги Акціонерного товариства «Банк Кредит Дніпро» у розмірі 7748342,01 грн - забезпечені заставою та іпотекою майна боржника, та 5 368,00 грн судового збору - враховуються позачергово; ОСОБА_2 у розмірі 200 000,00 грн основного боргу з другою чергою задоволення, та 5 368,00 грн судового збору - враховуються позачергово; Головного управління ДПС у м. Києві як відокремлений підрозділ ДПС у розмірі 16 757,84 грн основного боргу з другою чергою задоволення, та 5368,00 грн судового збору - враховуються позачергово.
Щодо кредитного договору № 101121-АЕ від 10.11.2021 року (надалі «Кредитний договір І), судом встановлено, що: «…відповідно до пункту 1.1. Кредитного договору 1, - на умовах, викладених в Договорі, Банк зобов'язується надати Позичальнику (ТОВ «Ялинівка Нова») Кредит (грошові кошти на умовах, зазначених в Договорі) одним або кількома Траншами (сума Кредиту у повному обсязі або частина суми Кредиту) в національній валюті України (UAH) в загальній сумі 4 000 000,00 (чотири мільйони гривень 00 копійок) та в межах встановленого строку Кредиту (до Кінцевої дати погашення, визначеної п.2.5.2 Договору), а Позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використовувати і повернути Банку Кредит та сплатити плату (проценти та комісії за Договором) за Кредит у порядку та на умовах цього Договору.
Додатковою угодою від 24.02.2023 сторони погодили, що загальна сума кредиту складає 3 942 246,57 гривень.
Пунктом 2.1. передбачено, що сторони домовились, що Банк на підставі відповідної Заяви Позичальника на видачу Траншу надає Позичальнику Кредит у вигляді одного Траншу або декількох Траншів, загальна сума яких не може перевищувати Загальну суму Кредиту.
Банк акцептує Заяву на видачу Траншу шляхом надання Траншу в дату надання Траншу, зазначену в Заяві на видачу Траншу (п. 2.4 Кредитного договору 1).
Цільове призначення Кредиту: поповнення обігових коштів, у тому числі придбанню насіння, засобів захисту рослин, добрив, паливо-мастильних матеріалів, запчастин для ремонту сільськогосподарської техніки, виплата заробітної плати, сплата податків і зборів, сплата транспортних послуг, тощо крім погашення банківських кредитів, придбання основних засобів, видачі та погашення фінансової допомоги, поповнення статутного капіталу, виплати дивідендів, розміщення депозитів тощо.
Кредит надається шляхом зарахування Кредитором коштів з позичкового рахунку на поточний рахунок Позичальника у Банку для подальшого використання за цільовим призначенням (пункти 2.8, 2.9 Кредитного договору 1).
Пунктом 2.5.2 Кредитного договору 1 (з урахуванням додаткової угоди від 24.02.2023) передбачено, що Позичальник зобов'язаний повернути Кредит/Транш в терміни, встановлені в Заяві на видачу Траншу та в дати, встановлені Графіком погашення/зниження Загальної суми Кредиту, що є Додатком 2 до цього Договору, але в будь якому випадку не пізніше Кінцевої дати погашення - « 25» травня 2023 року (включно) якщо тільки не застосовується інший термін повернення Кредиту, встановлений на підставі додаткової угоди Сторін або до іншого терміну відповідно до умов цього Договору.
У разі надання Кредиту з Графіком зниження ліміту Кредиту та у разі не приведення Позичальником розміру фактичної заборгованості боргу до розміру встановленому у відповідному Графіку на відповідну дату, заборгованість в розмірі різниці між Лімітом Кредиту на відповідну дату та сумою фактичної заборгованості за Кредитом є простроченою на наступний день з такої дати. Розмір простроченої заборгованості за кожним Траншем визначається Банком самостійно.
Кредит вважається повернутим в момент зарахування грошової суми в повному обсязі на рахунок UA96 3057 4900 0002 9099 0000 5715 0 в Банку. Повернення Кредиту здійснюється в валюті, в якій було отримано Кредит/Транш. Сума заборгованості за Кредитом/Траншем, що не сплачена Позичальником у визначений цим Договором термін, наступного робочого дня вважається простроченою. У разі якщо термін повернення Кредиту/Траншу припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, терміном повернення Кредиту/Траншу вважається перший робочий день, наступний за ним (пункт 2.5.3.Кредитного договору 1).
Відповідно до пунктів 2.6., 2.6.1 Кредитного договору 1 процентна ставка за користування Кредитом/Траншем у межах строку користування встановлюється фіксована в розмірі 17,0% (сімнадцять) процентів річних, якщо інший розмір процентної ставки не застосований згідно умов цього Договору, а з моменту підписання додаткової угоди від 24.02.2023 процентна ставка становить 27% річних. Проценти за користування Кредитом/Траншем, наданими за цим Договором, нараховуються Банком щомісячно в останній робочий день поточного місяця, або у день повного погашення заборгованості за Кредитом/Траншем (достроково або при настанні строку погашення), за методом факт/факт відповідно до вимог чинного законодавства на строкову суму заборгованості за Кредитом, тобто строки погашення якої не порушено.
В пункті 2.6.2 сторони передбачили, що проценти підлягають сплаті у валюті відповідно до наданого Кредиту/Траншу та сплачуються Позичальником в період з 01 по 10 число (включно) кожного місяця, наступного за тим, за який були нараховані проценти, а в місяці повного погашення заборгованості за Кредитом/Траншем (достроково або при настанні строку погашення) - в день їх нарахування, але в будь-якому випадку не пізніше дати погашення Кредиту/Траншу, вказаної в пункті 2.5.2. цього Договору. У разі якщо день сплати процентів припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, проценти сплачуються наступного робочого дня.
Кредит, наданий Банком, забезпечується всім належним Позичальнику майном та коштами, на які може бути звернено стягнення в порядку, встановленому чинним законодавством України. Позичальник зобов'язується докласти максимальних зусиль та здійснити всі необхідні дії для надання забезпечення за цим Договором та належним чином оформити забезпечення. Під «належним оформленням забезпечення» Сторони розуміють підписання Позичальником та/або іншими Заставодавцями/Іпотекодавцями Договору(ів) застави/іпотеки у формі та за змістом, прийнятним для Банку, а також надання копій документів, які свідчать про право власності на предмет застави/іпотеки, що передається в забезпечення (пункти 3.1, 3.2 Кредитного договоруї).
Позичальник зобов'язується використовувати кредитні кошти за цільовим призначенням і повернути отриманий Кредит/Транш та сплатити нараховані проценти, комісії та інші платежі у терміни (строки) та в порядку, які встановлені цим Договором (п.5.1 Кредитного договору 1).
Договір набуває чинності з моменту його підписання обома Сторонами та скріплення печатками (у разі якщо вони використовуються Сторонами) і діє до повного та належного виконання Сторонами своїх зобов'язань за Договором (п. 9.1 Кредитного договору 1).
В якості забезпечення Кредитного договору №101121-АЕ від 10.11.2021 року між AT «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_1 24.02.2023 року укладено договір застави №240223-ЗАВ, відповідно до якого ОСОБА_1 передала в заставу майно, а сааме: тип: загальний легковий універсал-В, марка (модель) LEXUS NX 300 H 2016 року випуску.
AT «Банк Кредит Дніпро» виконало свої зобов'язання по кредитному договору, - надало кредитні кошти в сумі передбаченій кредитним договором 1, що підтверджується заявою на видачу кредиту, виписками по рахунку, меморіальними ордерами.
Станом на 26.05.2023 заборгованість по кредитному договору № 101121-АЕ від 10.11.2021 складає 4 190 122,07 грн.
Щодо кредитного договору № 190122-А від 19.01.2022 року (надалі «Кредитний договір 2).
Відповідно до пункту 1.1. Кредитного договору 2, - на умовах, викладених в Договорі, Банк зобов'язується надати Позичальнику (ТОВ «Ялинівка Нова») Кредит (грошові кошти на умовах, зазначених в Договорі) одним або кількома Траншами (сума Кредиту у повному обсязі або частина суми Кредиту) в національній валюті України (UAH) в загальній сумі 5 000 000,00 (п'ять мільйонів гривень 00 копійок) та в межах встановленого строку Кредиту (до кінцевої дати погашення, визначеної п.2.5.2 Договору), а Позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використовувати і повернути Банку Кредит та сплатити плату (проценти та комісії за Договором) за Кредит у порядку та на умовах цього Договору.
Додатковою угодою від 24.02.2023 сторони погодили, що загальна сума кредиту складає 3 362 460,27 гривень.
Пунктом 2.1. передбачено, що сторони домовились, що Банк на підставі відповідної Заяви Позичальника на видачу Траншу надає Позичальнику Кредит у вигляді одного Траншу або декількох Траншів, загальна сума яких не може перевищувати Загальну суму Кредиту.
Банк акцептує Заяву на видачу Траншу шляхом надання Траншу в дату надання Траншу, зазначену в Заяві на видачу Траншу.
Банк приймає рішення про акцептування чи неакцептування Заяви на видачу Траншу на власний розсуд, тобто зобов'язання Банку щодо надання Траншу за Договором є відкличними (п. 2.4 Кредитного договору 2).
Цільове призначення Кредиту: поповнення обігових коштів, у тому числі придбання насіння, засобів захисту рослин, добрив, паливо-мастильних матеріалів, запчастин для, ремонту сільськогосподарської техніки, виплата заробітної тати, сплата податків і зборів, стата транспортних послуг, тощо крім погашення банківських кредитів, придбання основних засобів, видачі та погашення фінансової допомоги, поповнення статутного капіталу, витати дивідендів, розміщення депозитів тощо.
Кредит надається шляхом зарахування Кредитором коштів з позичкового рахунку на поточний рахунок Позичальника у Банку для подальшого використання за цільовим призначенням (пункти 2.8, 2.9 Кредитного договору 2).
Пунктом 2.5.2 Кредитного договору 2 (з урахуванням додаткової угоди від 24.02.2023) передбачено, що Позичальник зобов'язаний повернути Кредит/Транш в терміни, встановлені в Заяві на видачу Траншу та в дати, встановлені Графіком погашення/зниження Загальної суми Кредиту, що є Додатком 2 до цього Договору, але в будь якому випадку не пізніше Кінцевої дати погашення - « 25» травня 2023 року (включно) якщо тільки не застосовується інший термін повернення Кредиту, встановлений на підставі додаткової угоди Сторін або до іншого терміну відповідно до умов цього Договору.
У разі надання Кредиту з Графіком зниження ліміту Кредиту та у разі не приведення Позичальником розміру фактичної заборгованості боргу до розміру встановленому у відповідному Графіку на відповідну дату, заборгованість в розмірі різниці між Лімітом Кредиту на відповідну дату та сумою фактичної заборгованості за Кредитом є простроченою на наступний день з такої дати. Розмір простроченої заборгованості за кожним Траншем визначається Банком самостійно.
Кредит вважається повернутим в момент зарахування грошової суми в повному обсязі на рахунок № НОМЕР_1 в Банку. Повернення Кредиту здійснюється в валюті, в якій було отримано Кредит/Транш. Сума заборгованості за Кредитом/Траншем, що не сплачена Позичальником у визначений цим Договором термін, наступного робочого дня вважається простроченою. У разі якщо термін повернення Кредиту/Траншу припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, терміном повернення Кредиту/Траншу вважається перший робочий день, наступний за ним (пункт 2.5.3.Кредитного договору 2).
Відповідно до пунктів 2.6., 2.6.1 Кредитного договору 1 процентна ставка за користування Кредитом/Траншем у межах строку користування встановлюється фіксована в розмірі 13,0% (сімнадцять) процентів річних, якщо інший розмір процентної ставки не застосований згідно умов цього Договору, а з моменту підписання додаткової угоди від 24.02.2023 процентна ставка становить 25% річних. Проценти за користування Кредитом/Траншем, наданими за цим Договором, нараховуються Банком щомісячно в останній робочий день поточного місяця, або у день повного погашення заборгованості за Кредитом/Траншем (достроково або при настанні строку погашення), за методом факт/факт відповідно до вимог чинного законодавства на строкову суму заборгованості за Кредитом, тобто строки погашення якої не порушено.
В пункті 2.6.2 сторони передбачили, що проценти підлягають сплаті у валюті відповідно до наданого Кредиту/Траншу та сплачуються Позичальником в період з 01 по 10 число (включно) кожного місяця, наступного за тим, за який були нараховані проценти, а в місяці повного погашення заборгованості за Кредитом/Траншем (достроково або при настанні строку погашення) - в день їх нарахування, але в будь-якому випадку не пізніше дати погашення Кредиту/Траншу, вказаної в пункті 2.5.2. цього Договору. У разі якщо день сплати процентів припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, проценти сплачуються наступного робочого дня.
Кредит, наданий Банком, забезпечується всім належним Позичальнику майном та коштами, на які може бути звернено стягнення в порядку, встановленому чинним законодавством України. Позичальник зобов'язується докласти максимальних зусиль та здійснити всі необхідні дії для надання забезпечення за цим Договором та належним чином оформити забезпечення. Під «належним оформленням забезпечення» Сторони розуміють підписання Позичальником та/або іншими Заставодавцями/Іпотекодавцями Договору(ів) застави/іпотеки у формі та за змістом, прийнятним для Банку, а також надання копій документів, які свідчать про право власності на предмет застави/іпотеки, що передається в забезпечення (пункти 3.1, 3.2 Кредитного договору2).
Позичальник зобов'язується використовувати кредитні кошти за цільовим призначенням і повернути отриманий Кредит/Транш та сплатити нараховані проценти, комісії та інші платежі у терміни (строки) та в порядку, які встановлені цим Договором (п. 5.1 Кредитного договору2).
Договір набуває чинності з моменту його підписання обома Сторонами та скріплення печатками (у разі якщо вони використовуються сторонами) і діє до повного та належного виконання Сторонами своїх зобов'язань за Договором (п.9.1 Кредитного договору 2).
В якості забезпечення Кредитного договору № 190122-А від 19.01.2022 року між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_1 19.01.2022 року укладено договір іпотеки №190122-І, відповідно до якого ОСОБА_1 передала в іпотеку наступне майно: квартира загальною площею 56,20 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; квартира загальною площею 36,0 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
AT «Банк Кредит Дніпро» виконало свої зобов'язання по кредитному договору, - надало кредитні кошти в сумі передбаченій кредитним договором 2, що підтверджується заявою на видачу кредиту, виписками по рахунку, меморіальними ордерами.
Станом на 26.05.2023 заборгованість по кредитному договору № 190122-А від 19.01.2022 року складає 3 558 219,94 грн.
Отже, загальна заборгованість за вказаними кредитними договорами складає 7748342,01 грн».
Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 19.09.2024 ухвалу Господарського суду Запорізької області від 28.11.2023 у справі № 908/2948/23 в частині визнання вимог ОСОБА_2 до боржника фізичної особи ОСОБА_1 скасовано. Грошові вимоги ОСОБА_2 у розмірі 200 000,00 грн основного боргу з другою чергою задоволення, та 5 368,00 грн судового збору відхилено. В іншій частині ухвалу Господарського суду Запорізької області від 28.11.2023 у справі №908/2948/23 залишити без змін.
Вказана постанова набрала законної сили та є чинною.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_2 не підтверджено належними та достатніми документальними доказами грошові вимоги до ОСОБА_1 на суму 200 000,00 грн.
У згаданій постанові зазначено: «…Заявником не надано суду доказів наявності у нього грошових коштів в сумі 200 000,00 грн, як і не зазначено джерело їх походження.
При цьому судом приймається до уваги пояснення апелянта щодо того, що ОСОБА_2 є суб'єктом декларування, а тому зобов'язаний був відобразити факт наявності перед ним грошових зобов'язань (дебіторську заборгованість) на вказану суму, доказів чого ним не надано.
ОСОБА_2 не зазначено, які правовідносини існували між ним та ОСОБА_1 , за яких обставин відбувалося попередні перемовини та погодження умов запозичення, а також на якій підставі ним було передано без будь-якого забезпечення значну суму грошових коштів останній.
З огляду на наведене, видається достатньо сумнівним факт можливості надання позики ОСОБА_1 й розписка останньої підлягала більш ретельній та детальній перевірці судом першої інстанції при вирішенні питання щодо визнання заявлених кредиторських вимог.
Також, ОСОБА_2 не наведено суду обґрунтованих пояснень щодо тривалого протягом двох років незатребування суми позики та не надано будь-яких доказів щодо її повернення, в тому числі шляхом примусового стягнення.
У своїй заяві ОСОБА_2 вказує на те, що 16.12.2021 він направив вимогу на адресу боржника про повернення боргу, однак матеріали справи не містять вимоги від 16.12.2021 та доказів її направлення боржнику - ОСОБА_1 .
Заявником кредиторських вимог представлено суду лише копію розписки та лист Гряник 24.12.2023.
Водночас, без наявності доказів направлення вимоги (фіскальний чек/квитанція/накладна про відправлення/опис вкладення до цінного листа) у суду першої інстанції були відсутні підстави для визнання факту направлення вимоги боржнику.
Крім того, відсутні в матеріалах справи й докази отримання ним 24.12.2023 від ОСОБА_1 відповіді на вимогу.
В свою чергу, у суду немає жодних об'єктивних даних, які б підтверджували дати створення цих документів саме тими датами, які зазначені в цих документах.
Отже, є недоведеною (непідтвердженою належними, допустимими та достатніми доказами) обставина виникнення у ОСОБА_2 вимог до ОСОБА_1 на суму 200 000,00 грн».
Таким чином, позивачем обгрунтовано ставиться під сумнів дійсність складення розписки між сторонами саме 06.01.2021 і саме з метою звичайного запозичення грошових коштів, а не для можливих інших неправомірних цілей.
Зазначені обставини щодо дати позики не можуть бути доведені інакшим способом, ніж як призначення судової експертизи задля якої і було заявлено клопотання про витребування оригіналів документів. При цьому для визначення давності виконання/складання договору позики від 06.01.2021 (розписки) та відповіді ОСОБА_1 від 24.12.2021 на вимогу/лист ОСОБА_2 від 16.12.2021 відповідне клопотання про призначення судової фізико-хімічної експертизи також було подане до суду позивачем.
Крім того, згідно ухвали Господарського суду Запорізької області суду від 26.01.2024 суд ухвалив, зокрема: «Відповідачам надати всі документи, які стосуються спору, відповідно до ст. 165 ГПК України пропонується у строк до 16.02.2024 подати до суду відзив із його нормативним та документальним обґрунтуванням., одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду направити копію відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, докази направлення/надання надати суду (додати до відзиву), у т.ч. завірену належним чином копію Договору позики від 06.01.2021 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (оригінал на огляд суду).
У зв'язку з систематичним невиконанням відповідачами вимог суду, ухвалами Господарського суду Запорізької області від 20.02.2024 та від 26.03.2024 (пункт 2 резолютивної частини) було зобов'язано відповідачів - в повному обсязі виконати вимоги ухвали суду від 26.01.2024.
Проте оригінали документів: розписки від 06.01.2021 та листа-відповіді ОСОБА_1 від 24.12.2021 на вимогу ОСОБА_2 від 16.12.2021 суду представлено не було, про причини їх неподання не повідомлено.
У зв'язку з чим, ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 03.03.2025 було ухвалено ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) надати суду у строк до 17.03.2025 року оригінали розписки від 06.01.2021 та листа-відповіді ОСОБА_1 від 24.12.2021 на вимогу ОСОБА_2 від 16.12.2021.
У визначений судом строк відповідачем-2 оригінали доказів суду не надано.
Натомість ОСОБА_2 в особі його представника Константін Аліси Володимирівни, 07.03.2025 направив заяву про неможливість у визначені судом строки надати витребувані документи по справі.
У заяві повідомлено про те, що: «Станом на час написання даної заяви, ОСОБА_2 завершив перевірку наявності у себе оригіналів розписки від 06.01.2021, листа-відповіді ОСОБА_1 від 24.12.2021 на вимогу ОСОБА_2 від 16.12.2021 за місцем його постійного проживання, станом на дату складання даної заяви. За результатами перевірки, Козлову не вдалося встановити наявність або відсутність у нього оригіналів документів, так як зазначені документи в оригіналах, були направлені Господарським судом Запорізької області на адресу його представника - адвоката Шелест Ю.В. В той же час, остання наразі перебуває за кордоном та поза межами території нашої держави. Під час спроби з'ясувати чи передавалися від неї до ОСОБА_2 такі документи, остання повідомила що на даний час не має можливості це перевірити, підтвердити та спростувати, у зв'язку із раптовістю такого запиту, браком часу та її фактичним перебуванням за кордоном, а тому надала лише скан копію документів, що надійшли їй від Господарського суду Запорізької області…».
Колегією суддів визнаються неповажними підстави ненадання оригіналів доказів, з огляду на їх непідтвердженність відповідними доказами, а також враховуючи те, що відповідачем-2 систематично невиконувалися вимоги суду щодо надання оригіналів розписки від 06.01.2021 та листа-відповіді ОСОБА_1 від 24.12.2021, тобто останній неналежно здійснював свої процесуальні обов'язки та ухилявся від встановлення обставин, що мають значення для справи. Своєю поведінкою відповідач-2 створював штучні перепони суду для перевірки обгрунтованості підстав заявлених позовних вимог.
Варто наголосити, що АТ «Банк Кредит Дніпро» не є стороною оспорюваного правочину, а тому був обмежений у можливості надання доказів у справі та доведення обставин, на які він посилається у своєму позові, зокрема, щодо давності виготовлення документів, які не можна з'ясувати без призначення судової фізико-хімічної експертизи.
Водночас, у своїй ухвалі від 03.03.2025 Центральний апеляційний господарський суд звертав увагу учасників справи, що за приписами ч. 7 ст. 81 ГПК України будь-яка особа, в якої знаходиться доказ, повинна видати його на вимогу суду.
Як визначено ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
У відповідності до ч. 10 ст. 81 ГПК України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду (див. постанову Верховного Суду від 18.05.2023 у справі № 908/3468/13).
Зважаючи на все вищевикладене, зокрема, обставини встановлені судом в постанові ЦАГС від 19.09.2024, апеляційний суд визнає встановленою обставиною укладення договору позики, оформленого у вигляді розписки від 06.01.2021, відповідно до якого ОСОБА_2 надав ОСОБА_1 в позику 200 000,00 гривень, датою не 06.01.2021.
На користь цього свідчить й те, що з даних Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування вбачається, що ОСОБА_2 подано декларації щорічну за 2021 рік, щорічну за 2022 рік, декларації за 5 місяців 2023р. (роздруковані з вказаного сайту примірники декларацій додані позивачем до позовної заяви) і в усіх цих деклараціях в розділі 12 (Загальна інформація про установу, в якій відкриті рахунки або до якої зроблені відповідні внески, чи про фізичну особу, якій позичено кошти) відсутні відомості про те, що ним надано позику будь-якій фізичній особі в сумі 200 000,00 гривень.
Відтак, якби договір позики було укладено саме у ту дату, яка зазначена у розписці, то ОСОБА_2 був зобов'язаний за законодавством України відобразити позику у декларації за відповідний період. Невчинення цих дій додатково підтверджує, що на той момент розписки не існувало.
Відтак, не є достовірно підтвердженими обставини вчинення правочину з позики 06.01.2021 й суд не переконано у протилежному.
Крім того, судом враховується, що на момент відкриття провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 , ТОВ «Ялинівка Нова» вже мало прострочену заборгованість перед АТ «Банк Кредит Дніпро» по кредитному договору № 101121-АЕ від 10.11.2021 та по кредитному договору № 190122-А від 19.01.2022, яка складала 7 748 342,01 гривень, про що зазначено вище по тексту постанови.
У підсумку, видаються обгрунтованими твердження позивача (апелянта), що єдиною метою укладання договору позики між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на суму 200 000,00 гривень є створення штучної кредиторської заборгованості з можливістю порушення провадження про неплатоспроможність ОСОБА_1 та в межах цієї справи отримання контролю в процедурі банкрутства шляхом здобуття більшості голосів в представницьких органах кредиторів, з подальшим оскарженням договорів забезпечення, які уклала ОСОБА_1 з АТ «Банк Кредит Дніпро» на виконання кредитних договорів ТОВ «Ялинівка Нова» та уникнення звернення стягнення на предмет іпотеки та застави.
Підтвердженням дійсної мети з метою подальшого ухилення від погашення кредитних зобов'язань за рахунок предмету забезпечення є подання (в межах справи №908/2948/23 про неплатоспроможність ОСОБА_1 ) обраним Боржником арбітражним керуючим - Микитьоном Віктором Васильовичем позовних заяв від 29.11.2023 року про визнання недійсними договорів іпотеки та застави, відповідно до яких боржник ОСОБА_1 передала в заставу та іпотеку майно для забезпечення виконання кредитних договорів №101121-АЕ від 10.11.2021 та № 190122-А від 19.01.2022, укладених між АТ «Банк Кредит Дніпро» та позичальником коштів - ТОВ «Ялинівка Нова». Зазначені позовні заяви ухвалами від 03.01.2024 прийняті до провадження Господарським судом Запорізької області (справи № 908/2948/23 (908/3700/23) та 908/2648/23 (908/3701/23) для розгляду в межах справи № 908/2948/23 про неплатоспроможність ОСОБА_1 .
Відповідачами не спростовано, що цілі сторін правочину - договору позики від 06.01.2021 не були направлені на створення штучної кредиторської заборгованості у обсязі, достатньому для реалізації процедури банкрутства/неплатоспроможності, та з метою подальшого ухилення ОСОБА_1 від виконання кредитних зобов'язань ТОВ «Ялинівка Нова» за рахунок предмету забезпечення.
У такому висновку суд приймає також до уваги відсутність поданих відповідачами відзивів, заперечень проти заявленого до них у цій справі позову та покладених в його обгрунтування обставин.
Натомість у відповідності до змісту оскаржуваного судового рішення, на переконання суду першої інстанції, є необґрунтованими та такими, що не підтвердженні відповідними доказами посилання заявника на те, що правочин на підставі якого заявлено вимоги кредитором ОСОБА_2 є фраудаторним та таким, що мав за мету виключно включення до реєстру вимог кредиторі боржника штучно створених вимог. Суд уважав, що оскільки оскаржуваний договір був укладений раніше Договору іпотеки та Договору застави, то сторони об'єктивно не могли передбачати та мати наміри завдати шкоди кредитору АТ «Банк Кредит Дніпро». Заявником не доведено та не надано доказів того, що боржник, який має невиконанні зобов'язання, строк яких настав перед іншим кредитором, укладаючи договір, діє недобросовісно та зловживає правом стосовно кредитора, оскільки вчиняє правочин, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Судом встановлено, що заявником не надано належних та допустимих доказів, які би достеменно підтверджували наявність підстави для визнання договору недійсним при поданні відповідної заяви. Заявником не доведено належними та допустимими доказами обставини, які б свідчити про те, що укладення договору є дією боржника, що спрямована на уникнення звернення стягнення на майно.
Колегія суддів не може погодитися з такими висновками господарського суду та вважає їх помилковими, зважаючи на вищенаведені обставини.
При цьому суд наголошує, що саме відповідачами не надано жодного доказу на спростування доводів позивача щодо фраудаторності укладеного між ними правочину.
Необхідно зазначити, що стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Згідно ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).
Тобто, обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Схожий стандарт під час оцінки доказів застосований ЄСПЛ у рішенні від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.
ЄСПЛ у рішенні від 21.10.2011 у справі "Дія-97" проти України" зазначив, що процесуальні правила призначені для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, а також, що учасники судового провадження повинні мати право розраховувати на те, що ці правила застосовуватимуться. Цей принцип застосовується до усіх - не лише до сторін провадження, але й до національних судів.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.
За змістом ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, сама концепція доказування по принципу вірогідності будується саме на підставі поданих сторонами доказів, а в даному випадку такі відповідачами не подано, доводи позивача, які підтверджені судовими рішеннями у справі № 908/2948/23 та обставинами спірних правовідносин щодо забезпечення та виконання кредитних договорів №101121-АЕ від 10.11.2021 та № 190122-А від 19.01.2022, укладених між AT «Банк Кредит Дніпро» та позичальником коштів - ТОВ «Ялинівка Нова», пред'явленими позовами у справах № 908/2948/23 (908/3700/23) та 908/2648/23 (908/3701/23), не спростовані.
За результатами аналізу всіх наявних у справі доказів в їх сукупності, апеляційний суд доходить висновку, що докази на підтвердження фраудаторності договору позики 06.01.2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на суму 200 000,00 гривень є більш вірогідними, ніж докази, надані на спростування цих обставин.
Отже, доводи апеляційної скарги знайшли своє документальне підтвердження, а позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Наведе виключає необхідність надання оцінки решті доводів скаржника.
Підсумовуючи усе вищенаведене, колегія суддів зауважує, що відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Принцип справедливості судового розгляду (ст. 6 Конвенції) в рішеннях ЄСПЛ трактується як належне відправлення правосуддя, право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду тощо.
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що: «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Ван де Гурк проти Нідерландів").
ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію стосовно того, що одним із елементів права на справедливий суд є право на виправлення судової помилки, включаючи право на скасування неправосудного рішення та прийняття правового рішення по справі.
Суд має пересвідчитися, чи провадження в цілому, включаючи спосіб збирання доказів, було справедливим, як того вимагає п. 1 статті 6 (див., mutatismutandis, рішення у справі «Шенк проти Швейцарії» (Schenk v. Switzerland) від 12.07.1988, серія A № 140, с. 29, п. 46).
Відповідно до п. 48 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Мала проти України" від 03.07.2014, остаточне 17.11.2014: "Більше того, принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення у справах "Проніна проти України" (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, п. 25, від 18 липня 2006 року, та "Нечипорук і Йонкало проти України" (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine), заява № 42310/04, п. 280, від 21.04.2011).
Згідно ч. 1 та 2 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
За таких умов, апеляційним судом встановлено наявність правових та фактичних підстав для скасування рішення Господарського суду Запорізької області від 04.04.2024 у справі № 908/2948/23(908/114/24) як такого, що прийнято за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, не відповідності висновків суду встановленим обставинам, при неправильному застосування норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, та прийняття в цій частині нового рішення - про задоволення позову: визнання недійсним договору позики, укладеного на підставі розписки від 06.01.2021 складеної ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 .
Частиною 14 статті 129 ГПК України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Так як апеляційну скаргу та позов задоволено, суд відповідно змінює розподіл судових витрат наступним чином: витрати зі сплати судового збору за подання позову та апеляційної скарги належить стягнути з відповідачів на користь позивача пропорційно задоволеним вимогам щодо кожного з них.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 277, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства “БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» на рішення Господарського суду Запорізької області від 04.04.2024 у справі № 908/2948/23(908/114/24) задовольнити.
Рішення Господарського суду Запорізької області від 04.04.2024 у справі №908/2948/23(908/114/24) - скасувати.
Постановити нове рішення про задоволення позову.
Визнати недійсним договір позики, укладений на підставі розписки від 06.01.2021 складеної ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 .
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Акціонерного товариства “БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» (01033, м. Київ, вул. Жилянська, 32, код ЄДРПОУ 14352406) судові витрати за подання позову в розмірі 2 422,40 грн та апеляційної скарги в розмірі 3 633,60 грн, про що видати наказ.
Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Акціонерного товариства “БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» (01033, м. Київ, вул. Жилянська, 32, код ЄДРПОУ 14352406) судові витрати за подання позову в розмірі 2 422,40 грн та апеляційної скарги в розмірі 3 633,60 грн, про що видати наказ.
Видачу наказів на виконання даної постанови доручити Господарському суду Запорізької області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови підписано 13.05.2025
Головуючий суддя В.Ф. Мороз
Суддя Ю.Б. Парусніков
Суддя А.Є. Чередко