26.03.2025 року м.Дніпро Справа № 904/6787/23
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,
суддів: Іванова О.Г., Чередка А.Є.
секретар судового засідання Жолудєв А.В.
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія-Простір" на ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 07.02.2024 за підсумками попереднього судового засідання та за результатами розгляду заяви конкурсного кредитора АТ КБ "ПРИВАТБАНК"
у справі № 904/6787/23
про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія-Простір"
Ухвалою господарського суду від 24.01.2024 відкрито провадження у справі №904/6787/23 за заявою АТ КБ "ПриватБанк" про визнання банкрутом ТОВ "Компанія-Простір". Введено процедуру розпорядження майном боржника строком на 170 календарних днів. Призначено розпорядником майна боржника - ТОВ "Компанія-Простір" арбітражного керуючого Глеваського Віталія Васильовича. Призначено попереднє засідання суду на 18.03.2024.
До господарського суду через систему "Електронний суд" надійшла заява про визнання грошових вимог АТ КБ "ПриватБанк" в розмірі 2 051 566 981,40 грн. та судового збору на суму 6 056,00 грн.
Ухвалою господарського суду від 06.05.2024 визнано грошові вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д; ідентифікаційний код юридичної особи 14360570) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія-Простір" (49000, місто Дніпро, вулиця Гоголя, будинок 15, кімната 416; ідентифікаційний номер юридичної особи 38214370) на суму:
- 1 черга - 6 056,00 грн. (витрати по сплаті судового збору);
- 4 черга - 1 497 054 834,49 грн. (заборгованість);
- 6 черга - 471 670 019,75 грн. (пеня).
Решту вимог відхилено.
Ухвалою господарського суду від 06.05.2024, у тому числі, визнано Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" кредитором Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія-Простір" у розмірі 93 196,00 грн. витрат на сплату судового збору та авансування винагороди арбітражному керуючому - 1 черга, 1 620 553 830,38 грн. основної заборгованості - 4 черга, 471 670 019,57 грн. пені - 6 черга.
Від Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія-Простір" надійшла апеляційна скарга, згідно якої просить скасувати ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 06.05.2024 (за підсумками попереднього судового засідання) та на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 06.05.2024 (за результатами розгляду заяви конкурсного кредитора АТ КБ "ПРИВАТБАНК") у справі № 904/6787/23 та ухвалити нове рішення, яким визнати додаткові грошові вимоги АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на загальну суму заборгованості за відсотковою винагородою за користування майном у розмірі 568 981 133,16 грн. (4 черга задоволення вимог кредиторів); на загальну суму заборгованості з пені - 469 552 029,2 грн. (6 черга задоволення вимог кредиторів) та зменшити розмір з 3 % річних на суму 24 837 729,6 грн. та інфляційне збільшення боргу на суму 124 250 380,09 грн. до їх оптимального рівня.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що ухвала прийнята за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи та невідповідності висновків суду обставинам справи, при неправильному застосуванні норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що:
- під час судового засідання 29.04.2024 року Боржник зазначав про важливість детального опрацювання контррозрахунків, які підготовлено аудиторською фірмою та надано до суду, а також наголошено про важливість подання відповіді від АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на виявлені недоліки, що зафіксовані у звіті аудиторської фірми. Як наслідком, судом не прийнято до уваги таких клопотань від представника Боржника, не взято до уваги такі контррозрахунки та у той же день винесено ухвалу за додатковими грошовими вимогам АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та за результатом розгляду попереднього засідання не давши при цьому жодної можливості Боржнику отримати розуміння від Банку щодо належності виявлених помилок за нарахуваннями;
- судом не надано жодної правової оцінки на подані боржником - ТОВ «Компанія-Простір» висновки аудиту, контр розрахунки, заперечення, котрі зазначено у повідомлення про розгляд грошових вимог АТ КБ «ПРИВАТБАНК» тощо. У жодній з ухвал суду відсутній факт про те, що Боржником ПОДАНО заперечення щодо сум заявлених АТ КБ «ПРИВАТБАНК», подано аудиторський висновок з контррозрахунками у вигляді звіту та виявленими чіткими протиріччями на розрахунки банку. Суд не здійснив юридичної оцінки всіх фактичних обставин справи та доводів Боржника, тому винесені ухвали не можна вважати обґрунтованими;
- Боржником виявлено завищення суми відсоткової винагороди на 7 222 349,99 грн., Боржник має змогу визначити суму відсоткової винагороди, яка є обґрунтованою відповідно до поданого контр розрахунку від Боржника за результатом проведення аудиторської перевірки, а саме: 576 203 483,15 грн. - 7 222 349,99 грн.=568 981 133,16 грн. Отже, ТОВ «Компанія-Простір» просить суд взяти до уваги вищенаведені аргументи та зменшити суму додаткових вимог з відсоткової винагороди до розміру 568 981 133,16 грн;
- Договором фінансового лізингу не передбачено, що при підрахунку пені за основу буде взято рік з чисельністю 360 діб. Чисельність 360 діб у п. 2.3.2 обумовлена сторонами договору саме для підрахунку відсоткової винагороди, а не для пені. Нарахування пені, як зазначалось вище регламентовано п.7.1 Договору, де нарахування йде за кожен день прострочення платежу. На відміну від умов п.2.3.2 (щодо відсоткової винагороди) за п 7.1 Договору домовленості сторін про зменшення кількості днів у році не було. Отже, ТОВ «Компанія-Простір» просить суд взяти до уваги вищенаведені аргументи та зменшити суму додаткових вимог з пені до розміру 469 552 029,2 грн;
- виникнення такої кількості збитків АТ КБ «ПРИВАТАБАНК», у вигляді інфляційних витрат та 3 % річних, є наслідком умисних або необережних дій самого кредитора, а тому, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, наявні підстави для їх зменшення судом до їх оптимального рівня;
- судом надано перевагу саме розрахункам та доводам кредитора, що свідчить про встановлення їх привілейованість над наданими контррозрахунками з боку боржника, що отримані та опрацьовані ТОВ «Компанія-Простір» за результатом проведеної аудиторської перевірки, хоча останні не було досліджено судом взагалі та не спростовані кредитором. Отже, оскаржені ухвали суду прийнято без дотриманням п. 2 ч. 3 ст. 2 ГПКУ.
Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду.
Хронологія надходження інших процесуальних документів до суду.
12.08.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від кредитора АТ КБ «ПРИВАТАБАНК» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить скаргу залишити без задоволення, а ухвали суду першої інстанції - без змін.
28.08.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від ліквідатора ТОВ "Компанія-Простір" арбітражного керуючого Глеваського В.В. надійшли письмові пояснення на апеляційну скаргу, в яких просить скаргу залишити без задоволення, а ухвали суду першої інстанції - без змін.
13.11.2024 до Центрального апеляційного господарського суду від уповноваженої особи засновників ТОВ "Компанія-Простір" надійшли пояснення щодо поданої апеляційної скарги, в яких підтримує вимоги скаржника та наголошує на наявності підстав для скасування оскаржуваної ухвали в частині та прийняття нового рішення про часткове визнання вимог кредитора.
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оскільки апеляційне провадження здійснюється за поданою боржником апеляційною скаргою, а уповноваженою особою засновників ТОВ "Компанія-Простір" не подано апеляційної скарги, у суду відсутній обов'язок надавати оцінку приведених останнім підставам для оскарження ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 07.02.2024.
Інші учасники справи про банкрутство ТОВ "Компанія-Простір" своїм правом на подання відзиву не скористалися.
За приписами ч. 3 ст. 263 ГПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
В судовому засіданні 26.03.2025 брали участь представники боржника ТОВ "Компанія-Простір" (апелянта), кредитора АТ КБ «ПРИВАТАБАНК» та арбітражний керуючий Глеваський В.В. Інші учасники провадження у справі № 904/6787/23, будучи належним чином повідомленими про місце, дату та час судового засідання, не з'явилися, явку уповноважених представників не забезпечили, про причини відсутності суд не проінформували.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У рішеннях від 28.10.1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз'яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.
У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").
«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G.B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб'єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.
Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.
Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").
Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
Згідно ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя навіть в умовах воєнного стану.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов'язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Обов'язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).
Тобто сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об'єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).
Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об'єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.
Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, зважаючи на те, що суд не визнавав обов'язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, з огляду на необхідність дотримання розумних строків провадження, приймаючи до уваги обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах, а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі учасників справи, які не з'явилися.
Представник апелянта у судовому засіданні 26.03.2025 підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив суд ухвали в оскаржуваній частині щодо визнання грошових вимог скасувати та прийняти в цій частині нове рішення - про їх відхилення.
Представник кредитора та арбітражний керуючий заперечили проти задоволення вимог апеляційної скарги, посилалися на відсутність підстав для її задоволення та необхідність залишення ухвал суду першої інстанції без змін, як таких, що прийняті за правильного застосування норм матеріального та процесуального права, при повному з'ясуванні усіх обставин, що мають значення для справи.
Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення присутніх учасників справи, їх представників, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об'єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, зазначає наступне.
Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017р. №2147-VIII викладено Господарський процесуальний кодекс України у новій редакції, яка набрала чинності 15.12.2017р..
Згідно ч. 6 ст. 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство (неплатоспроможність) у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Кодексом України з процедур банкрутства.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу України з процедур банкрутства від 18.10.2018 № 2597-VIII (зі змінами, що набрав чинності 21.10.2019р.) Провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України. Застосування положень Господарського процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 4 Прикінцевих та перехідних положень встановлено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.
Ухвали господарського суду, постановлені у справі про банкрутство (неплатоспроможність) за результатами розгляду господарським судом заяв, клопотань та скарг, а також постанова про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури або процедури погашення боргів боржника можуть бути оскаржені в порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 1 ст. 9 КУзПБ).
За положеннями ч. 1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, 28.12.2023 через систему "Електронний суд" Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області із заявою про порушення провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія-Простір" на підставі ст. 34 Кодексу України з процедур банкрутства.
Ухвалою господарського суду від 24.01.2024 відкрито провадження у справі №904/6787/23 за заявою АТ КБ "ПриватБанк" про визнання банкрутом ТОВ "Компанія-Простір". Введено процедуру розпорядження майном боржника строком на 170 календарних днів. Призначено розпорядником майна боржника - ТОВ "Компанія-Простір" арбітражного керуючого Глеваського Віталія Васильовича. Призначено попереднє засідання суду на 18.03.2024.
24.01.2024 на офіційному сайті Верховного Суду опубліковано оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ "Компанія-Простір", №72346.
22.02.2024 до господарського суду через систему "Електронний суд" надійшла заява про визнання грошових вимог АТ КБ "ПриватБанк" в розмірі 2 051 566 981,40 грн. та судового збору на суму 6 056, 00 грн.
06.03.2024 через систему "Електронний суд" від розпорядника майна боржника надійшло повідомлення про розгляд грошових вимог АТ КБ "ПриватБанк", за змістом якого арбітражним керуючим визнано заявлені вимоги в повному обсязі.
15.03.2024 через систему "Електронний суд" від боржника надійшла заява про розгляд грошових вимог АТ КБ "ПРИВАТБАНК", за змістом якої боржник просить заявника надати уточнені розрахунки заявленої додаткової заборгованості.
08.04.2024 через систему "Електронний суд" від АТ КБ "ПриватБанк" надійшла заява про залучення до матеріалів справи письмових пояснень до заяви про визнання додаткових грошових вимог.
26.04.2024 до Господарського суду Дніпропетровської області надійшло клопотання ТОВ "Компанія-Простір", в якому повідомлено, що в результаті проведених аудиторських процедур щодо оцінки правильності проведеного банківською установою нарахування окремих сум заборгованості та їх відповідності нормам договору фінансового лізингу № 4К16066ЛИ 20.08.2016р. аудиторами встановлені наступні відхилення: - завчасне нарахування сум лізингових платежів; - відхилення сумам нарахованої відсоткової винагороди і пені; Встановлені відхилення ставлять під сумнів правильність проведеного банківською установою нарахування окремих сум заборгованості та їх відповідність нормам договору фінансового лізингу № 4К16066ЛИ від 20.08.2016р. На підставі вищезазначеного, встановити правильність проведеного нарахування окремих сум заборгованості Акціонерним товариством комерційним банком «ПРИВАТБАНК» є неможливим через встановлені відхилення, а також відсутність додаткової інформації. До клопотання долучено Звіт аудиторської фірми "АУДІТ-ВІД та К" від 19.04.2024 р. № 142.
За результатом розгляду заяви, суд першої інстанції, враховуючи фактичні обставини справи та судову практику, дійшов висновку про необхідність визнання грошових вимог банку до боржника до ТОВ "Компанія-Простір" на суму 1 968 724 854,24 грн. та судового збору на суму 6 056,00 грн., яка підлягає погашенню у наступному порядку:
- 1 черга - 6 056,00 грн. (витрати по сплаті судового збору);
- 4 черга - 1 497 054 834,49 грн. (заборгованість);
- 6 черга - 471 670 019,75 грн. (пеня)..
В іншій частині грошові вимоги судом було відхилено.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КУзПБ провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України.
Кредитор - юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, а також адміністратор за випуском облігацій, який відповідно до Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки" діє в інтересах власників облігацій, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких до боржника або іншої особи забезпечені заставою майна боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника (абз. 11 ст. 1 КУзПБ).
Згідно з абз. 5 ст. 1 КУзПБ грошове зобов'язання - це зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України.
Тобто грошовим зобов'язанням в абзаці п'ятому статті 1 КУзПБ законодавець визначає зобов'язання, змістом якого є право вимоги кредитора і кореспондуючий йому обов'язок боржника зі сплати коштів, що виникло відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших передбачених чинним законодавством України підставах (див. постанову судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15).
Визначення статусу вимог кредитора (конкурсні чи поточні) пов'язується безпосередньо з моментом виникнення цих вимог. При цьому набуття статусу кредитора законодавець пов'язує з наявністю у особи (як фізичної, так і юридичної) грошових вимог до боржника, поданих у встановленому законом порядку.
Відповідний висновок наведений Верховним Судом у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 19.01.2021 у справі №916/4181/14, а також Верховним Судом у постановах від 25.06.2020 у справі № 916/1965/13, від 21.09.2020 у справі № 916/2878/14, від 04.11.2020 у справі № 904/9024/16.
Як передбачено п. 14 ст. 39 КУзПБ з моменту відкриття провадження у справі пред'явлення конкурсними та забезпеченими кредиторами вимог до боржника та їх задоволення можуть здійснюватися лише у порядку, передбаченому цим Кодексом, та в межах провадження у справі.
У відповідності до ч. 1 ст. 45 КУзПБ конкурсні кредитори за вимогами, що виникли до дня відкриття провадження у справі про банкрутство, зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують, протягом 30 днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство. Відлік строку на заявлення грошових вимог кредиторів до боржника починається з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Частиною 4 ст. 45 КУзПБ визначено, що для кредиторів, вимоги яких заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, усі дії, вчинені у судовому процесі, є обов'язковими так само, як вони є обов'язковими для кредиторів, вимоги яких були заявлені протягом встановленого строку. Вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, задовольняються в порядку черговості, встановленої цим Кодексом. Кредитори, вимоги яких заявлені після завершення строку, визначеного частиною першою цієї статті, є конкурсними, однак не мають права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів.
Таким чином, законодавцем у ч. 1 ст. 45 КУзПБ визначено строк для подання конкурсними кредиторами письмових заяв з грошовими вимогами до боржника, а також документів, що їх підтверджують, протягом 30-ти днів з дня офіційного оприлюднення оголошення про відкриття провадження у справі про банкрутство. Пропуск кредитором зазначеного строку зберігає за ним статус конкурсного кредитора у разі обґрунтованості його вимог до боржника, однак, в силу абз. 3 ч. 4 ст. 45 КУзПБ позбавляє його права вирішального голосу на зборах та комітеті кредиторів.
Крім того, за приписами ч. 6 ст. 45 КУзПБ кредитор має право отримувати від розпорядника майна інформацію щодо вимог інших кредиторів. Такий кредитор може подати розпоряднику майна, боржнику та суду заперечення щодо визнання вимог інших кредиторів. Заяви з вимогами конкурсних кредиторів або забезпечених кредиторів, подані в межах строку, визначеного частиною першою цієї статті, розглядаються господарським судом у попередньому засіданні суду. Вимоги кредиторів, заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, розглядаються господарським судом у порядку черговості їх отримання у судовому засіданні, яке проводиться після попереднього засідання господарського суду. За результатами розгляду зазначених заяв господарський суд постановляє ухвалу про визнання чи відхилення (повністю або частково) вимог таких кредиторів. Ухвала господарського суду є підставою для внесення відомостей про таких кредиторів до реєстру вимог кредиторів.
Виходячи з вимог Кодексу України з процедур банкрутства обов'язок надання правового аналізу поданих кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог, покладений саме на господарський суд, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство (правова позиція Верховного Суду у постановах від 07.06.2018 у справі № 904/4592/15, від 21.05.2018 у справі № 904/10198/15).
При цьому заявник сам визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги, адже законодавцем у справах про банкрутство обов'язок доказування обґрунтованості вимог кредитора певними доказами покладено на заявника грошових вимог. У випадку ненадання заявником-кредитором сукупності необхідних документів на обґрунтування своїх вимог, суд у справі про банкрутство відмовляє у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів. Водночас, покладення обов'язку доказування обґрунтованості відповідними доказами своїх вимог до боржника саме на кредитора кореспондує його праву на власний розсуд подавати суду ті чи інші докази, що дозволяє суду застосовувати принцип диспозитивності господарського судочинства та приймати рішення про визнання чи відмову у визнанні вимог кредитора, виходячи з тієї сукупності доказів, яка надана кредитором-заявником грошових вимог (висновок викладений у постанові Верховного Суду від 27.08.2020 у справі № 911/2498/18).
Відтак, саме на кредитора покладений обов'язок доказування наявності кредиторських вимог у справі про банкрутство, який передбачає подання сукупності документів, які дозволять суду переконатися в обґрунтованості грошових вимог кредитора. Неподання такої сукупності документів може мати наслідком відмову суду у визнанні спірних вимог кредитора (див. постанови Верховного Суду від 01.12.2022 у справі № 918/1154/21, від 27.02.2024 у справі №902/1406/15).
Натомість обов'язок надання правового аналізу поданих кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог, покладений на господарський суд, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство. Під час розгляду заявлених грошових вимог суд користується правами та повноваженнями наданими йому процесуальним законом. Суд самостійно розглядає кожну заявлену грошову вимогу, перевіряє її відповідність чинному законодавству та за результатами такого розгляду визнає або відхиляє частково чи повністю грошові вимоги кредитора (подібні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 914/1126/14, від 26.02.2019 у справі № 908/710/18, від 24.10.2019 у справі № 910/10542/18, від 02.06.2022 у справі № 917/1384/20, від 01.12.2022 у справі №918/1154/21, від 27.02.2024 у справі № 902/1406/15).
Грошові вимоги АТ КБ "ПриватБанк" до ТОВ "Компанія-Простір" обґрунтовані наступним. 20.08.2016 між ПАТ КБ "ПриватБанк" (правонаступником якого є АТ КБ "ПриватБанк") та ТОВ "Компанія-Простір" (Лізингоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу №4К16066ЛИ (Договір) відповідно до п. 1.1. якого банк передає лізингоодержувачу майно, а лізингоодержувач приймає майно від банка в платне користування, а після виплати всієї суми лізингових платежів у власність, у визначені даним договором строки, на умовах фінансового лізингу.
У пункті 1.2. Договору сторони узгодили, що вартість майна становить: 879 358 241,00 грн.
Відповідно до п. 6.2.11. Договору, в редакції додаткової угоди від 22.07.2016, Лізингоодержувач зобов'язався сплачувати банку: винагороду за відкриття рахунку "Фінансовий лізинг (оренда)"; лізинговий платіж (суму, що відшкодовує при кожному платежі частину вартості майна); відсоткову винагороду за користування майном; інші витрати банка, безпосередньо пов'язані з цим договором.
Пунктом 6.2.8. Договору на Лізингоотримувача покладено обов'язок не зменшувати суму лізингових платежів, а також не затримувати виплату чергового лізингового платежу, якщо дані зміни не погоджені сторонами та не передбачені договорами про внесення змін до цього договору.
Розмір, структура, строки сплати лізингових платежів встановлюються Додатком №2 (п. 2.1. Договору).
За змістом п. 2.3.2. Договору Лізингоодержувач сплачує банку винагороди на рахунок, зазначений у п. 1.4. Договору, зокрема, відсоткову винагороду за користування майном у розмірі 12% річних від суми залишку несплаченої вартості майна, виходячи з фактичної кількості днів користування майном, та 360 днів у році, щомісяця в період з 25-го числа місяця по останній день місяця, а так само в термін сплати останньої суми лізингового платежу, який зазначений у Додатку №2.
Відповідно до Додаткової угоди від 03.11.2016 починаючи з 07.11.2016 відсоткова винагорода становить 10,5% річних.
У пункті 7.1. Договору сторони визначили, що у випадку порушення Лізингоодержувачем зобов'язань по сплаті лізингових платежів, по сплаті винагороди, сплачує банку за кожний випадок порушення пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, яка розраховується у відсотках річних від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Через невиконання ТОВ "КОМПАНІЯ-ПРОСТІР" взятих на себе зобов'язань за Договором фінансового лізингу №4К16066ЛИ від 20.08.2016 р. щодо сплати лізингових платежів, винагороди за користування майном, АТ КБ "ПриватБанк" був вимушений звернутися за захистом своїх прав і законних інтересів до суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічне положення закріплено й у ч. 1 ст. 188 ГК України.
За змістом п. 9.1. Договору, строк дії цього договору з дати підписання цього договору до 25.07.24 року. У частині невиконаних сторонами зобов'язань договір діє до повного їх виконання. Зазначений строк може бути змінений у випадках дострокового виконання зобов'язань Лізингоодержувача за договором, у випадку розірвання договору.
За змістом пунктів 8.2., 8.2.3. Договору цей договір підлягає розірванню в односторонньому порядку за ініціативою банку шляхом письмового повідомлення про це Лізингоодержувача за три дні у випадку повної або часткової несплати лізингового платежу Лізингоодержувачем, якщо прострочення сплати становить більше ніж ЗО днів, а також у випадку порушення строків сплати винагород за Договором.
У повідомленні про розірвання сторони зазначають причину дострокового розірвання цього договору. При цьому для розірвання цього договору, договір про внесення змін сторони не укладають (п. 8.4. Договору).
Згідно із п. 8.3. Договору у випадку розірвання цього договору, майно повинне бути повернути лізингоодержувачем у термін розірвання, по акту прийому-передачі майна в тому стані, в якому воно було отримано з урахуванням нормального зносу.
У зв'язку з тим, що Боржник прострочив сплату лізингових платежів більше ніж на 30 днів, а також порушив строки сплати винагороди, АТ КБ «ПриватБанк» було направлено Боржнику повідомлення від 01.11.2023 за вих. №Е.Upr 1/3-231101/41032 про розірвання договору фінансового лізингу.
Цим повідомленням АТ КБ «ПриватБанк» проінформував ТОВ "КОМПАНІЯ-ПРОСТІР" про розірвання договору з 05.12.2023 року, а також запропонував сплатити наявну заборгованість та передати майно по акту прийому-передачі.
Погашень залишку заборгованості за Договором ТОВ "КОМПАНІЯ-ПРОСТІР" здійснено не було.
Відповідно до ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (ч. 4 ст. 631 ЦК України).
Згідно із п. 6.2.4. Договору Лізингоодержувач зобов'язався повернути майно банку у випадку розірвання договору у стані, в якому воно було отримано з урахуванням нормального зносу, сплативши при цьому банку заборгованість по лізингових платежах на поточну дату, інших платежах за цим договором, а також відшкодувавши заподіяні цим збитки, в строк не пізніше дати розірвання цього договору.
Як вже зазначалось вище, відповідно до пунктів 2.3.2., 2.3.3. Договору Лізингоодержувач сплачує відсоткову винагороду за користування майном виходячи з фактичної кількості днів користування майном.
Таким чином, АТ КБ "ПриватБанк" заявлено грошові вимоги до боржника по відсотковій винагороді за користуванням майном в розмірі 576 203 483, 15 грн. та лізингових платежах в розмірі 854 605 368, 81 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Частиною 1 статті 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
За змістом частин 1 та 3 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Також заявником у поданій заві про визнання грошових вимог заявлено інфляційне збільшення боргу ТОВ "КОМПАНІЯ-ПРОСТІР" перед Банком в розмірі 124 250 380, 09 грн. та 24 837 729, 60 грн. - 3 % річних в порядку частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.
У зв'язку з порушенням Лізингоодержувачем термінів сплати лізингових платежів та винагороди за користування майном, відповідно до п.7.1. Договору Банком була нарахована пеня у розмірі 471 670 019,75 грн.
Перевіривши надані АТ КБ "ПриватБанк" розрахунки заборгованості, господарський суд дійшов наступних висновків.
В наданих заявником розрахунках заявленої заборгованості Банк просить суд визнати грошові вимоги до боржника 576 203 483,15 грн. винагороди за користування майном.
Загальний розмір заборгованості ТОВ "Компанія-Простір" перед Банком" зі сплати винагороди за користування майном складає 699 623 479,99 грн.
Однак, ухвалою господарського суду від 24.01.2024 було визнано частину заявлених АТ КБ "ПриватБанк" грошових вимог до ТОВ "Компанія-Простір" у розмірі 123 498 995, 44 грн. заборгованості з винагороди за користування майном.
Отже, вимоги АТ КБ "ПриватБанк" щодо заборгованості з винагороди за користування майном підлягають частковому задоволенню та визнаються судом в розмірі 576 124 485,00 грн.
Також, в наданих заявником розрахунках заявленої заборгованості Банк просив суд визнати грошові вимоги до боржника 854 605 368,81 грн. заборгованості зі сплати лізингових платежів.
Заявлені вимоги на суму 854 605 368,81 грн. в частині заборгованості зі сплати лізингових платежі АТ КБ "ПриватБанк" нараховані станом на 23.01.2024 (дата відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ "Компанія-Простір".
Відповідно до ч. 4 ст. 14 ЗУ "Про фінансовий лізинг" вбачається, що відмова від договору фінансового лізингу є підставою для припинення договорів щодо додаткових чи супутніх послуг, що були визначені як обов'язкові для отримання об'єкту фінансового лізингу, укладених лізингодавцем або лізингоодержувачем.
Господарським суд встановлено, що станом на дату розірвання (05.12.2023) укладеного Договору фінансового лізингу №4К16066ЛИ від 20.08.2016 розмір лізингових платежів складає 771 842 240,25 грн.
Таким чином, суд виснував, що вимоги АТ КБ "ПриватБанк" щодо заборгованості зі сплати лізингових платежів підлягають частковому визнанню, а саме: в розмірі 771 842 240,25 грн.
Враховуючи викладене, заборгованість ТОВ "Компанія-Простір" на користь ТОВ АТ КБ "ПриватБанк" є не погашеною та становить 1 968 724 854, 24 грн.
Натомість скаржник звертає увагу, що визнані судом основні грошові вимоги АТ КБ «ПРИВАТБАНК» за Договором лізингу складаються з частини заборгованості з винагороди за користування майном.
Проаналізувавши зміст Додаткових вимог, Боржником встановлено, що самі Розрахунки заборгованості за Договорами (надалі - Розрахунок), здійсненні автоматизованою програмою кредитора, у зв'язку з чим ТОВ «Компанія-Простір» дійшло висновку, що не маючи достатніх економічних навиків, економічної освіти та подібної програми обчислення, не може самостійно підтвердити правомірність та правильність нарахування заявлених додаткових вимог. Тим паче, при аналізі поданих документів боржником надано ряд заперечень щодо розрахунків, а також у боржника виникло ряд питань, без тлумачення яких проаналізувати надані документи не є можливим самостійно про що було зазначено у Повідомленні про розгляд додаткових грошових вимог Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» від 15.03.2024.
У зв'язку з тим, що заявлена сума додаткових грошових вимог АТ КБ «Приватбанк» має великий розмір, а Боржник не мав достатніх економічних знань ТОВ «Компанія-Простір» прийнято рішення звернутися за консультацією до аудиторської установи, з метою отримання висновку щодо правильності проведених АТ КБ «Приватбанком» нарахувань заявлених сум. Такий висновок повинен був стати ключовою «допомогою» Боржнику для опрацювання наданих документів кредитором. Саме на підставі аудиторських рекомендацій боржник мав на меті перерахувати заявлені суми кредитором та надати контррозрахунки для заперечення розрахунків АТ КБ «ПРИВАТ БАНК».
19.03.2024 р. Боржником та аудиторською фірмою ТОВ "АУДИТ-ВІД та Ко" підписано Договір № 33 з виконання узгоджених процедур (супутніх послуг), про що Боржником було повідомлено суд клопотанням від 08.04.2024 р.
19.04.2024 ТОВ «Компанія-Простір» отримало звіт про узгоджені процедури на підставі виконання умов Договору № 33 з виконання узгоджених процедур (супутніх послуг) від 19 березня 2024 р.
Метою такого звіту було висвітлити результати проведеної перевірки нарахувань банківською установою окремих сум заборгованостей, а саме сум лізингових платежів, відсоткової винагороди, пені на прострочені лізингові платежі та на прострочену суму відсоткової винагороди за користування майном та їх відповідності нормам договору фінансового лізингу № 4К16066ЛИ від 20.08.2016р., та надати ТОВ «Компанія-Простір» допомоги в оцінці правильності нарахування банківською установою вищезазначених платежів.
В результаті проведених аудиторських процедур щодо оцінки правильності проведеного банківською установою нарахування окремих сум заборгованості та їх відповідності нормам договору фінансового лізингу № 4К16066ЛИ від 20.08.2016р. аудиторами встановлені наступні відхилення: - завчасне нарахування сум лізингових платежів; - відхилення по сумам нарахованої відсоткової винагороди і пені. Встановленні відхилення ставлять під сумнів правильність проведеного банківською установою нарахування окремих сум заборгованості та їх відповідність нормам договору фінансового лізингу № 4К16066ЛИ від 20.08.2016 р.
Під час судового засідання 29.04.2024 року Боржник зазначав про важливість детального опрацювання контррозрахунків, які підготовлено аудиторською фірмою та надано до суду, а також наголошено про важливість подання відповіді від АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на виявлені недоліки, що зафіксовані у звіті аудиторської фірми.
Як наслідком, судом не прийнято до уваги таких клопотань від представника Боржника, не взято до уваги такі контррозрахунки та у той же день винесено ухвалу за додатковими грошовими вимогам АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та за результатом розгляду попереднього засідання не давши при цьому жодної можливості Боржнику отримати розуміння від Банку щодо належності виявлених помилок за нарахуваннями.
Апеляційним судом встановлено, що, дійсно, боржник повідомляв суд про складність розуміння здійснених банком нарахувань та неможливість самостійної перевірки правильності обчислення суми заявлених грошових вимог, у зв'язку з чим просив про відкладення розгляду заяви кредитора.
До судового засідання 29.04.2024, в якому відбувся розгляд заяви АТ КБ «ПРИВАТБАНК», ТОВ «Компанія-Простір» 26.04.2024 подало до суду клопотання із зазначенням виявлених недоліків в розрахунках та відхилень у сумах, додавши до нього Звіт аудиторської фірми "АУДІТ-ВІД та К" від 19.04.2024 р. № 142.
Однак, господарським судом, всупереч принципам змагальності та рівності сторін, не було надано оцінки такій заяві боржника та наданому ним доказу, в якому містився контррозрахунок розміру кредиторських вимог банку.
Суд зауважує, що докази, які подаються до господарського суду, підлягають оцінці відповідно до статті 86 ГПК України, за якою суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення повинно бути зазначена мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.
Згідно з правовим висновком Верховного Суду у постанові від 14.01.2021 у справі №922/2216/18: «з огляду на вимоги статей 79, 86, частини п'ятої статті 236, статті 237 ГПК України господарський суд у вирішенні спору має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується або ґрунтуються заперечення боржника проти нього.
У даному випадку господарський суд не здійснив юридичної оцінки всіх фактичних обставин справи та доводів Боржника, чим припустився порушень норм процесуального права.
Між тим, надаючи оцінку значимості таких порушень, колегія суддів враховує положення ч. 2 ст. 277 ГПК України, за змістом яких порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Перевіряючи правильність здійснених кредитором нарахувань, суд зазначає наступне.
Боржником заперечувалася загальна сума відсоткової винагороди.
За результатом отриманих розрахунків в аудиторському звіті, ТОВ «Компанія Простір» перевірено показники відсоткової винагороди за формулою як це і робив Аудит, а саме:
Відсоткова винагорода за користування майном (поточної відсоткової винагороди) «=» залишок поточної заборгованості за лізинговими платежами «Х» на відсоткову ставку відсоткової винагороди за користування майном «: 100 : 360» днів (п. 2.3.2. Договору лізингу) «Х» на кількість днів, за які нарахована заборгованість.
Відсоткова винагороди при порушенні зобов'язання (відсоткова винагорода при прострочені) «=» залишок простроченої заборгованості за лізинговими платежами «Х» відсоткову ставку (при порушені зобов'язання) «: 100 : 365» днів (у році) «х» на кількість днів, за які нарахована заборгованість.
Загальна відсоткова заборгованість з винагороди за користування майном «=» сума попереднього показника відсоткової заборгованості з винагороди за користування майном «+» сума поточної відсоткової винагороди за користування майном «-» сума сплаченої відсоткової винагороди за користування майном на поточну дату «+» сума поточної відсоткової винагороду при порушенні зобов'язання (відсоткова винагорода при прострочені).
За результатом чого, ТОВ «Компанія-Простір», погодився з тим, що сума відсоткової винагороди є завищеною на 7 222 349,99 грн. Така сума збільшення була зафіксована і у розрахунках доданих до звіту аудитора.
У зв'язку з тим, що Боржником виявлено завищення суми відсоткової винагороди на 7222349,99 грн., Боржник має змогу визначити суму відсоткової винагороди, яка є обґрунтованою відповідно до поданого контррозрахунку від Боржника за результатом проведення аудиторської перевірки, а саме: 576 203 483,15 грн. - 7 222 349,99 грн. = 568981133,16 грн.
На підставі чого, ТОВ «Компанія-Простір» просить суд взяти до уваги вищенаведені аргументи та зменшити суму додаткових вимог з відсоткової винагороди до розміру 568981133,16 грн.
Колегія суддів відхиляє такі аргументи як необґрунтовані з огляду на таке.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 12.03.2019р. по справі №904/5452/18 позов АТ КБ “ПриватБанк» до ТОВ “КОМПАНІЯ-ПРОСТІР» про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу №4К16066ЛИ від 20.08.16р. у розмірі 332 285 448,49 грн., яка складається з: 152 223 976,05 грн. заборгованість зі сплати лізингових платежів, 123 498 995,44 грн. заборгованість з винагороди за користування майном, 56 562 477,00 грн. пеня - задоволено. Стягнуто з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "КОМПАНІЯ-ПРОСТІР" на користь АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК "ПРИВАТБАНК" 152 223 976,05 грн. заборгованість зі сплати лізингових платежів, 123 498 995,44 грн. заборгованість з винагороди за користування майном, 56 562 477,00 грн. пені та 616 700,00 грн. витрат зі сплати судового збору.
Це рішення набрало чинності, боржником не виконувалося (й докази виконання в матеріалах справи відсутні).
Отже, на сьогодні судом по справі № 904/5452/18 вже було встановлено, що зобов'язання ТОВ “КОМПАНІЯ-ПРОСТІР» з оплати відсоткової винагороди, пені за Договором фінансового лізингу № 4К16066ЛИ від 20.08.2016 р., які були стягнуті зазначеним рішенням, не є припиненими.
У зв'язку з тим, що Боржник прострочив сплату лізингових платежів більше ніж на 30 днів, а також порушив строки сплати винагороди, АТ КБ «ПриватБанк» було направлено Боржнику повідомлення від 01.11.2023 за вих. №Е.Upr 1/3-231101/41032 про розірвання договору фінансового лізингу.
Цим повідомленням АТ КБ «ПриватБанк» проінформував ТОВ “КОМПАНІЯ-ПРОСТІР» про розірвання договору з 05.12.2023 року.
Однак, як вже було зазначено, закінчення строку дії Договору фінансового лізингу №4К16066ЛИ від 20.08.2016 р не є підставою для припинення визначених Договором зобов'язань, оскільки, згідно з ст. 599 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України такою підставою є виконання, проведене належним чином, - якого не відбулося.
Боржником не було доведено факт оплати винагороди, пені та судового збору.
Згідно умов п. 2.3.2. Договору фінансового лізингу №4К16066ЛИ Лізингоодержувач сплачує банку винагороди на рахунок, зазначений у п. 1.4. Договору№4К16066ЛИ, зокрема, відсоткову винагороду за користування майном у розмірі 12% річних від суми залишку несплаченої вартості майна, виходячи з фактичної кількості днів користування майном, та 360 днів у році, щомісяця в період з 25-го числа місяця по останній день місяця, а так само в термін сплати останньої суми лізингового платежу, який зазначений у Додатку №2.
Відповідно до додаткової угоди від 03.11.2016 року, починаючи з 07.11.2016 року відсоткова винагорода становить 10,5% річних. Пунктом 2.3.3. Договору фінансового лізингу №4К16066ЛИ встановлено, що у випадку порушення Лізингоодержувачем зобов'язань по сплаті лізингових платежів, передбачених цим договором, відсоткова винагорода за користування майном складає 21% річних від суми залишку несплаченої вчасно частини вартості майна, згідно Додатку №2. (відповідно до Додаткової угоди від 03.11.2016 року).
Тобто сторони в Договорі фінансового лізингу №4К16066ЛИ погодили розмір процентів річних відсоткової винагороди, періоди, в які застосовуються ті чи інші проценти та умови за яких застосовуються підвищені проценти.
При цьому в п. 2.3.2. Договору визначено, що Лізингоодержувач сплачує банку відсоткову винагороду за користування майном у розмірі 12% річних (з 07.11.2016 року - 10,5% річних) від суми залишку несплаченої вартості майна, виходячи з фактичної кількості днів користування майном, та 360 днів у році, щомісяця в період з 25-го числа місяця по останній день місяця, а так само в термін сплати останньої суми лізингового платежу, який зазначений в Додатку №2.
Слід зауважити, що вказані умови пунктів Договору є пов'язаними та стосуються саме сплати відсоткової винагороди за користування майном, порядку її обчислення. При цьому пункт 2.3.3. Договору лише зазначає про збільшення розміру ставки відсоткової винагороди у разі порушення лізингоодержувчем зобов'язання по сплаті платежів, і відповідно, у цьому випадку також виходячи з фактичної кількості днів користування майном, та 360 днів у році. Іншого договором не зазначено.
Відповідно до п. 164, 165 Інструкції з бухгалтерського обліку операцій із фінансовими інструментами в банках України, затв. Постановою Правління Національного банку України 21.02.2018 № 14, - банк визначає умови нарахування та сплати доходів і витрат (дата нарахування, термін сплати за обумовлений період, метод визначення умовної кількості днів, період розрахунку), а також неустойки в разі порушення боржником зобов'язання договором між банком і контрагентом згідно з вимогами законодавства України.
Розрахунковий період для нарахування процентних доходів (витрат) визначається договором відповідно до вимог законодавства України.
Для обрахування процентних доходів і витрат застосовуються такі методи визначення кількості днів:
1) метод “факт/факт» - передбачає, що для розрахунку використовується фактична кількість днів у місяці та році;
2) метод “факт/360» - передбачає, що для розрахунку використовується фактична кількість днів у місяці, але умовно в році 360 днів;
3) метод “30/360» - передбачає, що для розрахунку використовується умовна кількість днів у році - 360, у місяці - 30.
Умовами Договору фінансового лізингу№4С16069ЛИ від 20.08.2016 р у п. 2.3.2. визначено розрахунки процентів, виходячи з саме 360 днів у році.
Методика розрахунків заборгованості за продовження порушення зобов'язань боржником не змінювалася, що вказує на правильність (відповідність умовам договору і закону) розрахунків АТ КБ «ПриватБанк» в цій частині вимог.
Апелянтом цих висновків суду не спростовано, аудиторський звіт причини відхилень розрахованих сум відсоткової винагороди з відповідними сумами за Розрахунком банку не пояснює. Крім того, останній не містить належного обґрунтування застосування іншої методики визначення кількості днів з урахуванням умов Договору в їх логічній послідовності та комплексному взаємозв'язку між собою.
Щодо заявленої суми пені, то як слідує з матеріалів справи, боржник наголошував на тому, що пеня обчислена неправильно (див. повідомлення про розгляд грошових вимог банку).
Так, у пункті 7.1. Договору фінансового лізингу №4К16066ЛИ сторони визначили, що у випадку порушення Лізингоодержувачем зобов'язань по сплаті лізингових платежів, по сплаті винагороди, сплачує банку за кожний випадок порушення пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, яка розраховується у відсотках річних від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Банк посилається на те, що: «у зв'язку з триваючим невиконанням зобов'язань Договору фінансового лізингу №4К16066ЛИ після винесення Рішення Господарським судом Дніпропетровської області від 12.03.2019р. по справі №904/5452/18, Боржнику нарахована пеня відповідно до п. 7.1 Договору фінансового лізингу, яка становить на 23.01.2024 р. - 471670019,75 грн. (розраховано на дату 23.02.2022).
В судовому рішенні по справі №904/5452/18 відсутні встановлені факти щодо неправомірності застосування АТ КБ “ПриватБанк» у підрахунку пені за Договором фінансового лізингу №4К16066ЛИ від 20.08.2016 р., показника 360 днів у році, не зазначено про необхідність застосовувати 365 днів при обрахуванні пені.
Контррозрахунок ТОВ "КОМПАНІЯ-ПРОСТІР" не може бути прийнятий до уваги, оскільки, вбачається, що ТОВ "КОМПАНІЯ-ПРОСТІР" у своєму контррозрахунку було застосовано показник 365 днів при перерахуванні суми пені за весь період, що включає і вже стягнуту суму пені судовими рішеннями, що є неправомірним.
Отже, пеня за несплату лізингових платежів до дати розірвання Договору фінансового лізингу №4К16066ЛИ нарахована правомірно, оскільки ТОВ "КОМПАНІЯ-ПРОСТІР" було порушено зобов'язання зі сплати лізингових платежів».
Не оспорюючи право на нарахування боржнику пені, колегія суддів, втім, не може погодитися з правильністю здійснення такого розрахунку, з огляду на те, що нарахування пені, як зазначалось вище регламентовано п.7.1 Договору, де нарахування йде за кожен день прострочення платежу.
На відміну від умов п.2.3.2 (щодо відсоткової винагороди) за п 7.1 Договору домовленості сторін про зменшення кількості днів у році досягнуто не було.
У Таблиці розрахунку, яку надано Банком, у стовпчику «Кiлькiсть днiв, за якi нарахована заборгованість за відсотками, пенею та комісією», вбачається, що пеня обчислюється за кожен день прострочення протягом всього календарного року і дорівнює 365 добам.
Відповідно до п. 9 Положення про основи процентної політики Національного банку України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 21.04.2016 №277, облікова (ключова) ставка Національного банку (далі - облікова ставка) застосовується в значенні, визначеному Законом України Про Національний банк України та є основним інструментом грошово-кредитної політики, за допомогою якого Національний банк досягає її цілей. Облікова ставка є основним індикатором змін у грошово-кредитній політиці.
За загальним правилом, облікова ставка НБУ визначається у відсотках річних, а тому математично обчислення облікової ставки в розрізі одного дня здійснюється шляхом поділу розміру облікової ставки (річної процентної ставки) на 365/366 днів.
Таким чином, пеня має обчислюватися за формулою:
Ставка пені за порушення строків розрахунків = (ставка НБУ X 2) : 365 днів (у році).
Сума пені за порушення строків розрахунків (в валюті кредиту) «=» сума залишку заборгованості за відсотковою винагородою за користування майном/ залишок простроченої заборгованості за лізинговими платежами на поточний період «X» ставку пені за порушення строків розрахунків «: 100» «X» на кількість днів, за які нарахована заборгованість.
Загальний залишок пені «=» суми пені за порушення строків розрахунків за лізингові платежі «+» відсоткова винагорода «-» сума погашеної пені.
Натомість АТ КБ «ПРИВАТБАНК» за основу математичного розрахунку використовувався показник розрахункового період за рік з чисельністю днів у ньому у кількості 360.
Необхідно зазначити, що оскільки договором № 4К16066ЛИ від 20.08.2016р. не встановлений показник розрахункового періоду для нарахування пені за подвійною ставкою НБУ, доцільно прийняти його у розмірі фактичної кількості днів у році, а саме: 365 днів.
Вказаний метод передбачено п.п. 1 п. 165 Постанови правління НБУ «Про затвердження Інструкції з бухгалтерського обліку операцій із фінансовими інструментами в банках України» від 21.02.2018р. № 14: «Для обрахування процентних доходів і витрат застосовуються метод “факт/факт» - передбачає, що для розрахунку використовується фактична кількість днів у місяці та році».
При цьому посилання кредитора на п. п. 1.6 1.8, 2.9 Правил бухгалтерського обліку доходів і витрат банків України, затверджених постановою Правління НБУ від 18.06.2003 №255 (чинних до 27.02.2018), п. п. 164, 165 Інструкції з бухгалтерського обліку операцій із фінансовими інструментами в банках України, затвердженої постановою Правління НБУ від 21.02.2028 №14 (чинної з 01.03.2018) як на підставу обрання кредитором методу визначення кількості днів «факт/360» є необґрунтованим, оскільки останніми передбачено право вибору банком відповідного методу, який у подальшому з урахуванням вимог цивільного законодавства повинен бути погоджений сторонами у договорі, але, як свідчать матеріали справи банком цього не було зроблено, доказів щодо зменшення кількості діб кредитором суду не представлено.
Отже, нарахування з пені є некоректними, а зміна коефіцієнту нарахувань вплинула на загальний розмір пені.
Судом встановлено, що для здійснення правильного підрахунку пені з чисельністю діб у кількості 365, Боржник звернувся до аудиторів.
За результатом проведеного контр розрахунку встановлено завищення показника пені на загальну суму 2 117 990,55 грн.
Перевіривши заявлену до визнання суму кредиторських вимог з пені 471 670 019,8 грн, співставивши її з контррозрахунком боржника, дослідивши методику нарахування, колегія суддів здійснила власний перерахунок, виходячи з встановлених обставин щодо правильного визначення кількості днів у році, та встановила, що банком безпідставно нараховано 2117990,55 грн пені внаслідок допущеної помилки у формулі.
Таким чином, суд погоджується з доводами апелянта, що доведеною є сума заборгованості з пені 469 552 029,2 грн (471 670 019,8 грн. - 2 117 990,55 грн.), відхиляючи протилежні твердження кредитора.
Так само, суд не може прийняти до уваги посилання ліквідатора на неналежність доказу - Аудиторського звіту, оскільки визначальним є правильність застосування у формулі фактичної кількості днів, що встановлюється за результатом оцінки умов Договору у їх співвідношенні до приписів законодавства. Арбітражний керуючий не був позбавлений можливості самостійно здійснити перерахунок за правильною формулою, однак у своєму поясненнях на апеляційну скаргу останній не надав зауважень щодо правильності суми нарахувань із застосуванням коефіцієнту « 360» днів. У такому випадку судом надано перевагу контррозрахунку боржника, як більш переконливому. Тобто доводи скаржника у відповідній частині скарги підтвердилися та визнаються судом змістовними.
В той же час, колегія суддів вважає безпідставними аргументи апелянта про те, що виникнення такої кількості збитків АТ КБ «ПРИВАТАБАНК», у вигляді інфляційних витрат та 3 % річних є наслідком умисних або необережних дій самого кредитора, а тому, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, наявні підстави для їх зменшення судом до їх оптимального рівня.
Так. відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
На підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч. 1 ст. 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (штрафу, пені) до її розумного розміру (аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 15.02.2023 у справі №910/437/22, від 13.07.2022 у справі № 925/577/21, від 28.06.2022 у справі № 902/653/21, від 30.03.2021 у справі № 902/538/18).
Аналіз приписів статей 551 ЦК України, 233 ГК України свідчить, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання (постанова Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №914/1517/18).
Варто зауважити, що положення статей 233 ГК України та 551 ЦК України при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій є універсальними у правозастосуванні (пункт 8.26. постанови Верховного Суду від 09.03.2023 у справі №902/317/22).
Реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (пункт 88 постанови Верховного Суду від 02.03.2023 у справі № 905/1409/21).
В постанові від 08.03.2020 у справі № 902/417/18 Велика палата Верховного Суду зазначила таке: за частиною третьою статті 509 ЦК України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості; справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин; зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі; господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013 слідує, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц (п. 8.35).
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання (п. 8.38).
Вказана правова позиція була відображена в подальшому у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 916/880/20.
При цьому варто зазначити, що стягнення 3% річних та інфляційних втрат не пов'язується з наявністю в діях відповідача вини, оскільки такі нарахування не є санкціями, а виступають мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, тобто способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (неналежне виконання зобов'язання), а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Отже, положення законодавства, що стосуються саме неустойки (штрафних санкцій), на які посилається апелянт, є не застосовними по відношенню до 3% річних та інфляційних втрат.
Поряд з цим, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19): «господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань» (п. 8.32). Для зменшення нарахованих позивачем сум має бути встановлена очевидна їх неспівмірність, в тому числі обставини того, що наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання.
Обґрунтовуючи висновок щодо можливості судом зменшення відсотків річних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 ЦК України, Велика Палата Верховного Суду виходила із принципу справедливості, добросовісності, розумності, що належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин, враховуючи, що за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення, та зазначила: « 8.40. Щодо суми заборгованості за договором поставки, яка станом на момент звернення з позовом (20 липня 2018 року) складала 98 381 грн 92 коп., сплаченої відповідачем у повному обсязі після відкриття провадження у справі, позивач нарахував 40 4 306,19 грн пені, 30 830,83 грн штрафу, 110 887,30 грн відсотків річних, що разом складає 182 024,32 грн., перевищуючи майже в два рази суму прострочення.
8.41. 3 огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, пені і процентів річних, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання, Велика Палата Верховного Суду вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, обмежити розмір санкцій сумами штрафу і пені, які вже присуджені до стягнення судами попередніх інстанцій, та відмовити у їх стягненні з цих підстав».
Необхідно акцентувати увагу на тому, що у даній постанові Верховний Суд зазначив про можливість зменшення, в даному випадку відсотків річних «за певних умов» та «з урахуванням конкретних обставин справи».
У справі № 902/417/18 до стягнення були пред'явлені сума основного боргу, сума пені, штрафу та відсотків річних, розмір яких за умовами спірного договору було встановлено аж 40%.
Тому, Верховний Суд в даній справі, виходячи із непропорційності наслідків правопорушення, з метою дотримання принципу розумності, балансу інтересів боржника і кредитора, дійшов висновку про необхідність зменшення розміру відсотків річних.
Крім того, в п. 8.33. постанови у справі № 902/417/18 Верховний Суд, обґрунтовуючи свій висновок, зазначив: «Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення».
Натомість відповідно до обставин справи, що розглядається наразі судом, вбачається, що кредитором у справі пред'явлено до стягнення відсотки річних у встановленому законом, ч. 2 ст. 625 ЦК України, мінімальному розмірі - 3%.
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України свідчить, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення (див. висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц).
В свою чергу, у частині другій статті 625 Цивільного кодексу України зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц).
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення суми боргу за договором не припиняє грошового зобов'язання боржника та не звільняє його від наслідків порушення відповідного зобов'язання, кредитор має право на нарахування 3 % річних та інфляційних втрат за весь час прострочення зобов'язання до моменту його фактичного виконання.
У даному випадку АТ КБ “ПриватБанк» було нараховано 3% річних в межах загального строку позовної давності за Договором фінансового лізингу №4К16066ЛИ, а також здійснене інфляційне нарахування, адже боржником не виконувалися зобов'язання за Договором фінансового лізингу №4К16066ЛИ як під час дії договору, так і не було виконано рішення суду, в примусовому порядку під час виконавчого провадження.
Зазначений факт невиконання Боржником своїх обов'язків Божником свідчить про порушення саме ТОВ "КОМПАНІЯ-ПРОСТІР" принципів добросовісності, розумності та справедливості.
В такому разі доводи про надмірність суми компенсаційних нарахувань поряд з сумою основної заборгованості та поглиблення критичності стану боржника, зменшення його здатності до проведення розрахунків зі своїми кредиторами не заслуговують на увагу.
Отже, нараховані банком 3% річних (в розмірі, встановленому законом) та інфляційні втрати не підпадають під дію норм ст. 233 ГК України та 551 ЦК України, а тому клопотання боржника про їх зменшення не підлягає задоволенню.
Аргументи скаржника цих висновків суду також не спростовують.
Підсумовуючи вищевикладене, апеляційний суд вважає, що господарський суд цілому дійшов правильного висновку в частині визнання грошових вимог кредитора: 1 черга - 6 056,00 грн. (витрати по сплаті судового збору); 4 черга - 1 497 054 834,49 грн. (заборгованість); 6 черга - 469 552 029,20 грн. (пеня), проте помилково не відхилив грошові вимоги з пені в сумі 2117990,55 грн.
Як передбачено п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Згідно ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За приписами ч. 2 цієї статті неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (ч. 4 ст. 277 ГПК України).
З огляду на межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, визначені положеннями ст. 269 ГПК України, та враховуючи все наведене, апеляційну скаргу належить задовольнити частково: ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 07.02.2024 за результатами розгляду заяви конкурсного кредитора АТ КБ "ПРИВАТБАНК" змінити, виклавши її резолютивну частину в наступній редакції:
«Визнати грошові вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д; ідентифікаційний код юридичної особи 14360570) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія-Простір" (49000, місто Дніпро, вулиця Гоголя, будинок 15, кімната 416; ідентифікаційний номер юридичної особи 38214370) на суму:
- 1 черга - 6 056,00 грн. (витрати по сплаті судового збору);
- 4 черга - 1 497 054 834,49 грн. (заборгованість);
- 6 черга - 469 552 029,20 грн. (пеня).
Решту вимог відхилити».
В решті оскаржувану ухвалу належить залишити без змін.
За таких обставин, зважаючи на часткове непідтвердження кредитором своїх вимог до боржника та їх помилкове внесення господарським судом до реєстру вимог кредиторів боржника ТОВ "Компанія-Простір", Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 07.02.2024 у справі №904/6787/23 за підсумками попереднього судового засідання належить змінити, виклавши абзац 1 її резолютивної частини в наступній редакції:
« 1. Визнати Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" кредитором Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія-Простір" у розмірі 93 196,00 грн. витрат на сплату судового збору та авансування винагороди арбітражному керуючому - 1 черга, 1620553830,38 грн. основної заборгованості - 4 черга, 469 552 029,20 грн. пені - 6 черга».
В решті оскаржувану ухвалу належить залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 129, 236, 269, 275, 277, 282 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія-Простір" на ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 07.02.2024 у справі № 904/6787/23 задовольнити частково.
Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 07.02.2024 у справі №904/6787/23 за результатами розгляду заяви конкурсного кредитора АТ КБ "ПРИВАТБАНК" змінити, виклавши її резолютивну частину в наступній редакції:
«Визнати грошові вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д; ідентифікаційний код юридичної особи 14360570) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія-Простір" (49000, місто Дніпро, вулиця Гоголя, будинок 15, кімната 416; ідентифікаційний номер юридичної особи 38214370) на суму:
- 1 черга - 6 056,00 грн. (витрати по сплаті судового збору);
- 4 черга - 1 497 054 834,49 грн. (заборгованість);
- 6 черга - 469 552 029,20 грн. (пеня).
Решту вимог відхилити».
В іншій частині ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 07.02.2024 у справі № 904/6787/23 за результатами розгляду заяви конкурсного кредитора АТ КБ "ПРИВАТБАНК" залишити без змін.
Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 07.02.2024 у справі №904/6787/23 за підсумками попереднього судового засідання змінити, виклавши абзац 1 її резолютивної частини в наступній редакції:
« 1. Визнати Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" кредитором Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія-Простір" у розмірі 93 196,00 грн. витрат на сплату судового збору та авансування винагороди арбітражному керуючому - 1 черга, 1 620 553 830,38 грн. основної заборгованості - 4 черга, 469 552 029,20 грн. пені - 6 черга».
В решті ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 07.02.2024 у справі №904/6787/23 за підсумками попереднього судового засідання залишити без змін.
Видачу наказу на виконання даної постанови доручити Господарському суду Дніпропетровської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови підписано 12.05.2025
Головуючий суддя В.Ф. Мороз
Суддя О.Г. Іванов
Суддя А.Є. Чередко