Дата документу 01.05.2025 Справа № 333/5553/23
ЗАПОРІЗЬКИЙ Апеляційний суд
Провадження №11-кп/807/388/25Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1
Єдиний унікальний №333/5553/23Суддя-доповідач у 2-й інстанції ОСОБА_2
Категорія: ч.2 ст.307 КК України
01 травня 2025 року м.Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду у складі
головуючого ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участі секретаря ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу прокурора на вирок Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 12 листопада 2024 року, яким
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Запоріжжя, який проживає у АДРЕСА_1 ,
виправдано за недоведенням в його діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.307 КК України,
Відповідно до обвинувального акта, ОСОБА_8 обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення за наступних обставин.
ОСОБА_8 , маючи умисел на незаконне придбання, зберігання та пересилання наркотичних засобів, за попередньою змовою з невстановленими в ході досудового розслідування особами, на території м.Запоріжжя, при невстановлених слідством обставинах, з метою реалізації свого злочинного наміру, в невстановлений слідством час, місце та особи, діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою особистого збагачення та подальшого збуту, незаконно придбав невстановлену кількість, але не менш ніж 0,756 грамів речовини сіро-зеленого кольору рослинного походження, що є особливо небезпечним наркотичним засобом, обіг якого заборонено - канабісом, що знаходилась у двох картонних коробках, в яких знаходились пластівці та полімерний пакет, які, діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою особистого збагачення, незаконно зберігав у невстановленому в ході досудового розслідування місці, з метою подальшого збуту вказаного особливо небезпечного наркотичного засобу.
24.11.2022 року в денний час ОСОБА_8 прибув до відділення ТОВ «Нова пошта» №40, що розташоване за адресою: м.Запоріжжя, вул.Михайла Гончаренка, б.5, де здійснив дві відправки вказаного наркотичного засобу, з яких в результаті проведення негласної слідчої дії «огляд і виїмка кореспонденції» було зроблено зразки, а саме відібрано частини наркотичного засобу з кожної відправки. Тим самим ОСОБА_8 , діючи умисно, з корисливих мотивів, з метою особистого збагачення незаконно збув особливо небезпечний наркотичний засіб - канабіс.
Вказані дії обвинуваченого ОСОБА_8 були кваліфіковані прокурором за ч.2 ст.307 КК, як незаконне придбання, зберігання, пересилання з метою збуту та збут особливо небезпечних наркотичних засобів за попередньою змовою групою осіб.
Під час судового розгляду прокурор змінив обвинувачення та відповідно до наданого прокурором обвинувального акта дії ОСОБА_8 були кваліфіковані за ч.1 ст.307 КК, як незаконне придбання, зберігання, пересилання з метою збуту та збут наркотичних засобів.
Проте суд першої інстанції не взяв до уваги змінене обвинувачення з тих підстав, що обвинувальний акт, наданий прокурором, не містить відомостей про погодження зміни обвинувачення прокурором вищого рівня, не містить обґрунтування прийнятого рішення про зміну кваліфікації та формулювання обвинувачення, а також датований 04.07.2023 року, тобто тією самою датою, що і обвинувальний акт, який надійшов до суду 28.08.2023 року. З цих підстав суд провів судовий розгляд в межах обвинувачення ОСОБА_8 за ч.2 ст.307 КК та виправдав обвинуваченого за недоведенням в його діянні складу даного кримінального правопорушення.
В апеляційній скарзі прокурор просив вирок скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Свої вимоги прокурор мотивував тим, що судом упереджено та неправомірно взято до уваги одні докази та необґрунтовано спростовані інші. Крім того, суд поставив під сумнів обвинувальний акт, яким висунуто обвинувачення ОСОБА_8 . Проте судом не зазначено, яким вимогам кримінального процесуального закону істотно суперечить вказаний документ і розцінюється судом як такий, що не є належною формою висунення зміненого обвинувачення і тому не породжує процесуальних наслідків зміни обвинувачення. При цьому, оскільки законом на стадії судового розгляду не передбачено повноваження суду надавати оцінку обвинувальному акту та відповідності його вимогам ст.ст.110, 291 КПК, зазначена процедура можлива лише на стадії підготовчого судового засідання. Більш того, під час судового розгляду будь-яких сумнівів чи зауважень у сторін чи суду щодо зазначеного процесуального рішення не виникало, сторона захисту відмовилася від відкладення розгляду справи не менше ніж на сім днів для надання можливості підготуватися до захисту проти нового обвинувачення. Крім того, прокурор вищого рівня до суду про відмову у погодженні обвинувачення не звертався, самостійно участь у ньому як прокурор не брав чи участь іншому прокурору не доручав. Таке питання не ставилось ані сторонами, ані судом при розгляді зазначеного кримінального провадження. Більш того, з'ясовано думку сторони захисту стосовно ступеня визнання винуватості та можливості застосування вимог ч.3 ст.349 КПК. Тому суд не мав права продовжувати судовий розгляд в загальному порядку. Крім того, судом не зазначено у якій частині покази ОСОБА_8 викликали обґрунтований сумнів у тому, що він правильно розуміє суть обвинувачення і значення своєї заяви про визнання вини, його допит здійснено у присутності захисника. Обвинувачений з самого початку визнавав вину та не заперечував свою причетність до скоєння збуту наркотичного засобу, проте заперечував наявність кваліфікуючої ознаки попередньої змови. Твердження суду про те, що обвинувачений не зміг чітко вказати у кого і коли він отримав завдання щодо одержання та пересилання посилок, в яких, як виявилось, знаходився наркотичний засіб, в якому місці і скільки він їх зберігав тощо не відповідають дійсності. Адже обвинувачений досить послідовно розповів яким чином він долучився до збуту наркотичних засобів і надав вичерпні відповіді на поставлені йому питання. При цьому поведінка головуючого не свідчила про те, що обвинувачений фактично був позбавлений можливості чітко усвідомити, які саме з його вчинків кваліфіковані стороною обвинувачення як кримінальне правопорушення та надати суду чіткі і вичерпні покази щодо того, що саме він зробив 24.11.2022 року. Суд, ухвалюючи виправдувальний вирок, фактично перебрав на себе функції сторони захисту, виправдовуючи умисні дії обвинуваченого, які останній усвідомлював та до яких критично ставився як до кримінально караних діянь, не заперечуючи свою присутність на фото та відеоматеріалах, отриманих внаслідок проведення НСРД. Також в порушення вимог ч.3 ст.349 КПК суд надав оцінку доказам, на дослідженні яких ніхто зі сторін не наполягав. Доказами, що належать до періоду часу до 24.11.2022 року і до вказаного дня безпосередньо, тобто охоплюються обвинуваченням, є записи з камери відеоспостереження у відділені №40 «Нової Пошти», а також два протоколи про результати НСРД. Обвинувачений факту відправлення двох посилок 24.11.2022 року не заперечував. Проте судом зазначено, що обидва вказані протоколи НСРД показів обвинуваченого не спростовують і взагалі не можуть бути покладені в основу висновку суду про його винуватість, оскільки суду не надано копій ухвал слідчого судді апеляційного суду про надання дозволу на проведення таких слідчих дій. Проте питання про безпосереднє дослідження зазначених ухвал слідчого судді ніким зі сторін, у тому числі і судом не ставилось. Однак зазначене не дозволяє зробити категоричний висновок про те, що не відкриття процесуальних документів, які були підставою для проведення НСРД, саме на стадії закінчення досудового розслідування, слід вважати автоматичною підставою для визнання результатів НСРД недопустимими доказами. Крім того, сторона захисту не демонструвала наміру отримати та ознайомитись з цими ухвалами слідчого судді апеляційного суду ані під час досудового розслідування, ані під час судового розгляду і не посилалася як на формальну підставу для визнання результатів НСРД недопустимими доказами. Більш того, сторона захисту на стадії відкриття матеріалів кримінального провадження не могла не знати про існування ухвал слідчих суддів апеляційного суду про надання дозволу на проведення НСРД, адже посилання на них містяться у відповідних протоколах НСРД, які були відкриті стороні захисту одразу після закінчення досудового розслідування. Під час судового розгляду сторона захисту не діяла активно, не вимагала у сторони обвинувачення відкриття ухвал слідчого судді апеляційного суду і тільки суд з власної ініціативи наголошує на недопустимості протоколів НСРД. Також суд не перевірив чи наявні в діях обвинуваченого ознаки іншого кримінального правопорушення, зокрема передбаченого ч.1 ст.307 КК, оскільки кваліфікуючої ознаки попередньої змови не встановлено, а також факту збуту саме особливо небезпечного наркотичного засобу, обіг якого заборонено, з огляду на зміни, внесені до переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, що і стало підставою для зміни обвинувачення прокурором. Склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.307 КК є менш тяжким, аніж той, що передбачений ч.2 ст.307 КК. Також судом не забезпечено складання досудової доповіді щодо ОСОБА_8 відповідно до вимог ст.314-1 КПК.
Заслухавши доповідь судді, з'ясувавши позицію прокурора, який повністю підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги та наполягав на її задоволенні; обвинуваченого та його захисника, які заперечили проти скарги та просили вирок суду залишити без змін; перевіривши матеріали кримінального провадження і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст.370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 цього Кодексу.
Згідно з п.1 ч.3 ст.374 КПК мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, пред'явленого особі й визнаного судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення. За змістом цієї норми закону в мотивувальній частині виправдувального вироку має бути викладено результати дослідження, аналізу й оцінки доказів у справі, зібраних сторонами обвинувачення та захисту, в тому числі й поданих у судовому засіданні.
Положеннями ст.62 Конституції України і ст.17 КПК передбачено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності винності особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до змісту ст.92 КПК обов'язок доказування покладений на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом.
Як видно з матеріалів кримінального провадження суд першої інстанції у судовому засіданні на виконання вимог кримінального процесуального закону перевірив зібрані на досудовому слідстві докази, на підставі яких ОСОБА_8 було пред'явлене обвинувачення та надав їм належну оцінку.
Спростовуючи пред'явлене ОСОБА_8 обвинувачення, суд навів мотиви, з яких визнав окремі докази недопустимими, і обґрунтовано дійшов висновку про необхідність виправдання обвинуваченого, вказавши у мотивувальній частині вироку відповідні підстави.
Так, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що фактично висунуте ОСОБА_8 обвинувачення ґрунтувалося на двох протоколах, складених за результатами проведення НСРД, а саме на протоколі огляду і виїмки кореспонденції від 24.11.2022 року та на протоколі про результати проведення негласної слідчої (розшукової) дії - зняття інформації з електронних комунікаційних мереж від 13.01.2023 року.
Разом із тим, доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення (ст.86 КПК).
За змістом п.1 ч.2 ст.87 КПК недопустимим є доказ, отриманий при здійсненні процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов.
Згідно зі ст.246 КПК обов'язковим елементом отримання доказів у результаті НСРД є попередній дозвіл уповноважених суб'єктів (слідчого судді, прокурора, слідчого) на їх проведення, який є правовою підставою для цього. Сторона захисту вправі мати інформацію про всі елементи процесуального порядку отримання стороною обвинувачення доказів, які остання має намір використати проти неї в суді. Інакше від самого початку судового розгляду сторона захисту перебуватиме зі стороною обвинувачення в нерівних умовах. Здійснення перевірки доказів на їх допустимість, якщо сторона захисту ставить їх під сумнів, є обов'язком суду, з чого випливає й необхідність дослідження дозволів на проведення НСРД, рішення про необхідність розсекречування яких приймає прокурор.
Відповідно до положень ч.12 ст.290 КПК, якщо сторона кримінального провадження не здійснить відкриття матеріалів, суд не має права допустити ці матеріали як докази у справі.
Як зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 січня 2019 року №13-37кс18 у справі №751/7557/15-к, для доведення допустимості результатів НСРД мають бути відкриті не тільки результати цих дій, а й документи, які стали правовою підставою для їх проведення (клопотання слідчого, прокурора, їх постанови, доручення, ухвала слідчого судді), оскільки за змістом цих документів сторони можуть перевірити дотримання вимог кримінального процесуального закону стосовно НСРД.
Ці документи (процесуальні рішення) є правовою підставою для проведення НСРД з огляду на їх функціональне призначення щодо підтвердження допустимості доказової інформації, отриманої за результатами проведення таких дій, і мають бути перевірені та враховані судом під час оцінки доказів.
Що стосується процесуальних документів, які мають гриф секретності, то за змістом статей 85, 92, 290 КПК прокурор - процесуальний керівник зобов'язаний під час досудового розслідування заздалегідь ініціювати процедуру їх розсекречення одночасно з результатами НСРД і забезпечити відкриття цих документів на етапі закінчення досудового розслідування.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду постановою від 16 жовтня 2019 року у справі №640/6847/15-к (провадження №13-43кс19) уточнила висновки щодо застосування норми права, зроблені раніше у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у провадженні №13-37кс18, акцентувавши увагу на тому, що сторона обвинувачення повинна вживати необхідних і достатніх заходів для розсекречення матеріалів, які стали процесуальною підставою для проведення НСРД, з метою їх надання стороні захисту, і виконувати в такий спосіб вимоги щодо відкриття матеріалів іншій стороні відповідно до ст.290 КПК.
Разом із тим Велика Палата Верховного Суду констатувала, що якщо сторона обвинувачення не вживала необхідних і своєчасних заходів, спрямованих на розсекречення матеріалів, які стали процесуальною підставою для проведення НСРД і яких немає в її розпорядженні, то в такому разі має місце порушення норм ст.290 КПК.
Якщо відповідні процесуальні документи сторона обвинувачення отримала після передачі обвинувального акта до суду, то вона зобов'язана здійснити їх відкриття згідно з ч.11 ст.290 КПК.
Як вбачається з матеріалів цього кримінального провадження, стороною обвинувачення не були відкриті стороні захисту і не надані суду під час судового розгляду в суді першої інстанції ухвали слідчого судді апеляційного суду про дозвіл на проведення НСРД відносно ОСОБА_8 , що позбавило суд можливості перевірити законність та обґрунтованість проведення зазначених НСРД. Матеріали справи також не містять клопотання прокурора про розсекречення ухвал слідчого судді про надання дозволу на проведення НСРД.
Під час апеляційного розгляду прокурором на спростування висновків суду в цій частині та на підтвердження доводів і вимог апеляційної скарги такі ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення НСРД також надані не були. Жодних клопотань, в тому числі і про відкладення апеляційного розгляду задля можливого розсекречення таких ухвал і надання їх апеляційному суду, прокурором не заявлялося. При цьому прокурор будь-яких доповнень до апеляційного розгляду не мав, вважав за можливе закінчити з'ясування обставин та перевірки їх доказами та перейти до судових дебатів без надання і дослідження ухвал слідчого судді про надання дозволу на проведення НСРД.
Отже, виходячи із такої позиції прокурора, колегія суддів констатує, що у цьому кримінальному провадженні стороні захисту в порядку, передбаченому ст.290 КПК, не були відкриті процесуальні документи, які стали підставою для проведення НСРД, їх не було розсекречено і протягом судового розгляду. В ході апеляційного розгляду справи прокурор також не надав дані ухвали. А тому колегія суддів повністю погоджується із висновком суду першої інстанції про недопустимість як доказів протоколу огляду і виїмки кореспонденції від 24.11.2022 року та протоколу про результати проведення негласної слідчої (розшукової) дії - зняття інформації з електронних комунікаційних мереж від 13.01.2023 року.
Що стосується наданих прокурором протоколу обшуку від 18.04.2023 року, проведеного за місцем проживання ОСОБА_8 , висновку експерта №СЕ-19/108-23/5620-НЗРПАП щодо вилученої під час цього обшуку речовини сіро-зеленого кольору та протоколу огляду предмету від 05.05.2023 року, відповідно до якого було оглянуто вилучений під час обшуку у ОСОБА_8 мобільний телефон, то суд першої інстанції цілком правильно виходив з того, що зазначені докази не стосуються подій, які є предметом розгляду у цьому провадженні відповідно до висунутого обвинувачення. Ці докази жодним чином не підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню у цьому кримінальному провадженні, а відтак не є належними в розумінні ст.85 КПК.
Також прокурором було надано в якості доказу винуватості ОСОБА_8 оптичний диск, наданий на запит слідчому ТОВ «Нова пошта», на якому міститься відеозапис з камери відеоспостереження відділення «Нової пошти» від 24.11.2024 року, на якому зафіксовано факт відправки ОСОБА_8 двох посилок.
Проте обвинувачений ОСОБА_8 під час судового розгляду і не заперечував ані факту його перебування у зазначений час у відділенні пошти, ані факту відправки ним двох посилок, а будь-яких інших обставин цей відеозапис не доводить.
Отже за наведених обставин колегія суддів повністю погоджується із належно вмотивованими висновками суду першої інстанції про те, що у цьому кримінальному провадженні сторона обвинувачення не довела за допомогою належних та допустимих доказів наявності в діях обвинуваченого ОСОБА_8 складу інкримінованого йому кримінального правопорушення.
В своїй апеляційній скарзі прокурор стверджував про безпідставне визнання судом недопустимими доказами протоколів, складених за результатами проведення НСРД. При цьому прокурор виходив з того, що питання про безпосереднє дослідження ухвал слідчого судді про надання дозволу на проведення НСРД ніким не ставилось, а сторона захисту не демонструвала наміру отримати та ознайомитися з цими ухвалами.
Проте колегія суддів критично ставиться до таких заперечень. Адже невідкриття матеріалів сторонами в порядку ст.290 КПК є окремою підставою для визнання таких матеріалів недопустимими як доказів. Відкриттю в обов'язковому порядку підлягають і матеріали, які є правовою підставою проведення таких дій, що забезпечить можливість перевірки стороною захисту та судом допустимості результатів таких дій як доказів. При цьому процесуальний закон не покладає на сторону захисту подавати будь-які клопотання щодо такого відкриття, такий обов'язок відкрити матеріали, а саме процесуальні документи щодо проведення негласних слідчих дій, покладається на сторону обвинувачення.
Що стосується посилання прокурора у скарзі на те, що сторона захисту не могла не знати про існування ухвал слідчого судді про надання дозволу на проведення НСРД, оскільки посилання на ці ухвали містяться у відповідних протоколах, то вказане не звільняло прокурора від обов'язку вжити необхідні і достатні заходи для розсекречення матеріалів, які стали процесуальною підставою для проведення НСРД, з метою їх надання стороні захисту на виконання вимог ст.290 КПК.
Більш того, та обставина, що сторона захисту не вимагала у сторони обвинувачення відкрити ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення НСРД, не звільняло суд від обов'язку перевірити дотримання вимог кримінального процесуального закону стосовно НСРД, зокрема наявність попереднього дозволу на проведення таких дій. А тому доводи прокурора про те, що суд з власної ініціативи дійшов висновку про недопустимість матеріалів НСРД, не є прийнятними.
В своїй апеляційній скарзі прокурор також стверджував про те, що суд безпідставно не прийняв до уваги обвинувальний акт щодо ОСОБА_8 зі зміненим обвинуваченням в порядку ст.338 КПК, про що прокурор наводив ряд доводів.
Перевіряючи такі доводи прокурора колегія суддів виходить з того, що за наслідками судового розгляду суд першої інстанції визнав недопустимими надані стороною обвинувачення докази, через що визнав невинуватим ОСОБА_8 у незаконному придбанні, зберіганні, пересиланні з метою збуту та збуті наркотичних засобів та виправдав його. Тобто фактично суд дійшов висновку про недоведеність наявності в діях обвинуваченого складу злочину взагалі, зокрема і наявності будь-яких кваліфікуючих ознак цього злочину. Відтак, сама по собі та обставина, що суд не прийняв до уваги обвинувальний акт зі зміненим обвинуваченням за ч.1 ст.307 КК, в даному випадку не може позначитися на правильності та обґрунтованості висновків суду першої інстанції.
Що стосується аргументів прокурора у скарзі про те, що суд не перевірив наявності в діях обвинуваченого іншого кримінального правопорушення, зокрема передбаченого ч.1 ст.307 КК, то такі доводи також не ставлять під сумнів законність прийнятого судом рішення. Адже надані стороною обвинувачення докази в обґрунтування винуватості ОСОБА_8 були визнані судом недопустимими, а відтак суд у будь-якому випадку не міг посилатися на них при ухваленні судового рішення за будь-яким обвинуваченням, чи то за ч.1 ст.307 КК, чи то за ч.2 ст.307 КК.
Доводи апеляційної скарги прокурора про те, що суд, в порушення вимог ч.3 ст.349 КПК, надав оцінку доказам, на дослідженні яких ніхто зі сторін не наполягав, не можуть вважатися обґрунтованими. Адже з матеріалів кримінального провадження вбачається, що обвинувачений ОСОБА_8 під час судового розгляду фактично не визнав свою винуватість у вчиненні злочину, оскільки заперечив свою обізнаність про вміст посилок, які він відправив, зокрема про наявність в них наркотичного засобу, а також заперечив умисел на збут наркотичних засобів. А тому з огляду на таку позицію обвинуваченого суд першої інстанції дійшов цілком обґрунтованого висновку про відсутність в даному випадку підстав для застосування положень ч.3 ст.349 КПК, а тому правомірно дослідив усі надані сторонами докази.
Посилання прокурора у скарзі на ту обставину, що обвинувачений під час судового розгляду повністю визнав свою винуватість та не заперечував свою причетність до скоєння збуту наркотичного засобу, суперечать встановленим судом обставинам і показам обвинуваченого. При цьому прокурор у скарзі не ставив питання про те, що викладені судом у вироку покази обвинуваченого, не відповідають тим, які були надані ним в судовому засіданні. Більш того, покази, надані обвинуваченим під час судового розгляду, не були спростовані прокурором.
У противагу доводам прокурора колегія суддів не вбачає жодних підстав вважати, що суд першої інстанції перебрав на себе функції сторони захисту, оскільки, як видно з матеріалів провадження, суд вирішував у цьому кримінальному провадженні лише ті питання, що віднесені до його повноважень кримінальним процесуальним законом. При цьому прокурор не був позбавлений можливості довести перед судом переконливість та обґрунтованість власних тверджень і доводів щодо висунутого обвинувачення.
На переконання колегії суддів, та обставина, що обвинувачений не заперечував своєї присутності у відділенні Нової Пошти і відправки ним двох посилок, автоматично не свідчить про те, що він усвідомлював вчинення ним саме кримінально караних діянь, як на цьому наголошував прокурор у скарзі.
Не вбачаються переконливими доводи апеляційної скарги прокурора про упереджене та неправомірне взяття судом до уваги одних доказів та необґрунтоване відхилення інших. Адже зміст мотивувальної частини вироку свідчить про те, що оцінка доказів проведена судом з дотриманням вимог статей 85, 86, 94 КПК та судом наведено переконливі мотиви, з яких було відкинуто докази обвинувачення. При цьому сама по собі незгода прокурора з наданою судом першої інстанції оцінки доказам сторони обвинувачення не може свідчити про упередженість суду під час оцінки доказів. Конкретних аргументів, які могли би вказувати на небезсторонність суду в цьому кримінальному провадженні, апеляційна скарга не містить.
В апеляційній скарзі прокурор також вказував на порушення судом першої інстанції положень ст.314-1 КПК у зв'язку з тим, що не вирішувалося питання про надання органом пробації досудової доповіді.
Надаючи оцінку таким доводам прокурора, колегія суддів виходить з того, що за приписами статей 314 та 314-1 КПК доручення органу пробації скласти досудову доповідь є правом суду, яке обмежується винятковими випадками, коли складання такої досудової доповіді є обов'язковим. Разом з тим, складання досудової доповіді щодо ОСОБА_8 не було обов'язковим, при цьому учасниками судового провадження перед судом вказане питання не порушувалось.
З огляду на викладене, доводи прокурора про порушення судом норм процесуального права у зв'язку з тим, що не було складено досудову доповідь щодо ОСОБА_8 , є безпідставними.
Підсумовуючи викладене колегія суддів вважає, що наведені в апеляційній скарзі прокурора мотиви незгоди з судовим рішенням не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не ставлять під сумнів їх законність і вмотивованість. Тому підстави для задоволення апеляційної скарги прокурора відсутні.
Вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_8 відповідає вимогам ст.ст.370, 373 і 374 КПК. Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би безумовною підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, колегія суддів не встановила.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.407, 418, 419 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення.
Вирок Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя від 12 листопада 2024 року щодо ОСОБА_8 в цій справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з часу її проголошення.
Головуючий суддяСуддяСуддя
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4