Дата документу 21.04.2025 Справа № 314/138/23
Єдиний унікальний № 314/138/23 Головуючий в 1 інст. ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/807/426/25 Доповідач в 2 інст. ОСОБА_2
Категорія: ч. 2 ст. 111 КК України
21 квітня 2025 року м. Запоріжжя
Судова колегія з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду в складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
за участі прокурора ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції зв'язку),
захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 (в режимі відеоконференції),
розглянувши в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Запорізького апеляційного суду кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на вирок Вільнянського районного суду Запорізької області від 26 листопада 2024 року, яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець смт. Чернігівка Чернігівського району Запорізької області, громадянин України, обіймав посаду старшого інспектора - чергового чергової частини Чернігівського ВП Бердянського ВП ГУНП в Запорізькій області, зареєстрований та проживаючий за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий,
визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України та йому призначено покарання у вигляді 15 років позбавлення волі з конфіскацією майна.
На підставі ст. 55 КК України позбавлено права обіймати посади в органах державної влади (у тому числі правоохоронних) та місцевого самоврядування на строк 3 роки.
На підставі ст. 54 КК України позбавлено спеціального звання «капітан поліції».
Запобіжний захід до набрання вироком законної сили залишено у вигляді тримання під вартою.
Строк відбування покарання постановлено рахувати з моменту фактичного затримання.
Долю речових доказів вирішено відповідно до ст. 100 КПК України, -
Вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, за наступних обставин.
Наказом Головного управління Національної поліції в Запорізькій області № 18 о/с від 07.11.2015 ОСОБА_7 призначено на посаду старшого інспектора - чергового Черніговського ВП Бердянського ВП ГУ НП в Запорізькій області.
12.01.2021, у зв'язку з реорганізацією ОСОБА_7 переведено на посаду старшого інспектора - чергового чергової частини ВП № 1 Бердянського РВП ГУ НП в Запорізькій області.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів», правоохоронні органи - це органи прокуратури, Національної поліції, служби безпеки, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, Національне антикорупційне бюро України, органи охорони державного кордону, Бюро економічної безпеки України, органи і установи виконання покарань, слідчі ізолятори, органи державного фінансового контролю, рибоохорони, державної лісової охорони, інші органи, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції.
Наказом № 712 о/с від 23.05.2022 на підставі п. 6 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» ОСОБА_7 звільнено зі служби в Національній поліції України.
Таким чином, до 23.05.2022 обвинувачений ОСОБА_7 являвся службовою особою - працівником правоохоронного органу.
Згідно зі ст. 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Відповідно до ст. 18 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський зобов'язаний: неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва; поважати і не порушувати прав і свобод людини; надавати невідкладну, зокрема домедичну і медичну, допомогу особам, які постраждали внаслідок правопорушень, нещасних випадків, а також особам, які опинилися в безпорадному стані або стані, небезпечному для їхнього життя чи здоров'я; зберігати інформацію з обмеженим доступом, яка стала йому відома у зв'язку з виконанням службових обов'язків; інформувати безпосереднього керівника про обставини, що унеможливлюють його подальшу службу в поліції або перебування на займаній посаді.
Поліцейський на всій території України незалежно від посади, яку він займає, місцезнаходження і часу доби в разі звернення до нього будь-якої особи із заявою чи повідомленням про події, що загрожують особистій чи публічній безпеці, або в разі безпосереднього виявлення таких подій зобов'язаний вжити необхідних заходів з метою рятування людей, надання допомоги особам, які її потребують, і повідомити про це найближчий орган поліції.
Відповідно до ст. 63 Закону України «Про Національну поліцію» ОСОБА_7 присягнув на вірність Українському народові та зобов'язався, усвідомлюючи свою високу відповідальність, вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права і свободи людини, честь держави, з гідністю нести високе звання поліцейського та сумлінно виконувати свої службові обов'язки.
Водночас ОСОБА_7 складеної ним присяги не дотримався та в умовах, коли Український народ героїчно протистоїть російському агресору, у порушення вимог ст.ст. 1, 2, 17 Конституції України, ст.ст. 2, 63 Закону України «Про Національну поліцію», зрадив Українській державі та всьому Українському народові, вчинивши злочин проти основ національної безпеки України за наступних обставин.
Так, 24.08.1991 Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалено «Акт проголошення незалежності України», яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990 вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах. Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.
Положеннями статей 1 та 2 Основного Закону України - Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою, унітарною державою, суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
Відповідно до ч. 1 ст. 17, ч. 1 ст. 65 Конституції України захист незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України є справою всього Українського народу та обов'язком громадян України, а на території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом.
Статтями 132, 133 Конституції України визначено, що територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості і соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій. До системи адміністративно-територіального устрою України входить АР Крим, області, зокрема, Запорізька область, а також райони, міста, райони у містах, селища і села.
Згідно з вимогами ст.ст. 72, 73 Конституції України питання про зміну території України вирішуються виключно всеукраїнським референдумом, який призначається Верховною Радою України або Президентом України відповідно до їхніх повноважень, встановлених Конституцією, та проголошується за народною ініціативою на вимогу не менш як трьох мільйонів громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш як у двох третинах областей і не менш як по сто тисяч підписів у кожній області.
Всупереч нормам міжнародного гуманітарного права президент Російської Федерації (далі - РФ) ОСОБА_9 , а також інші невстановлені на цей час досудовим розслідуванням представники влади РФ, діючи всупереч вимогам п.п. 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994, принципам Заключного акту Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 та вимогам ч. 4 ст. 2 Статуту ООН і Декларацій Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй від 09.12.1981 № 36/103, від 16.12.1970 № 2734 (XXV), від 21.12.1965 № 2131 (XX), від 14.12.1974 № 3314 (XXIX), спланували, підготували і розв'язали агресивну війну та воєнний конфлікт проти України, а саме віддали наказ на вторгнення підрозділів збройних сил РФ на територію України.
Так, 24.02.2022, на виконання вищевказаного наказу, військовослужбовці збройних сил РФ, шляхом збройної агресії, з погрозою застосування зброї та її фактичним застосуванням, незаконно вторглись на територію Україну через державні кордони України в Автономній республіці Крим, Донецькій, Луганській, Харківській, Херсонській, Миколаївській, Сумській, Чернігівській, інших областях та здійснили збройний напад на державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об'єкти, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, та здійснили часткову окупацію території України, чим вчинили дії з метою зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, що продовжується по теперішній час та призводить до загибелі значної кількості людей та інших тяжких наслідків.
Згідно з Указом Президента України ОСОБА_10 № 64/2022 від 24.02.2022, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, який в подальшому неодноразово продовжено.
Згідно з вимогами ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Після початку агресивної війни проти України з використанням підпорядкованих підрозділів і військовослужбовців збройних сил РФ було тимчасово взято під контроль Бердянський район та частину інших населених пунктів на території Запорізької області з державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, іншими об'єктами, які на даний час контролюються та утримуються російськими військами.
З метою встановлення і зміцнення окупаційної влади та недопущення контролю Української влади на територіях населених пунктів Запорізької області, які на даний час контролюються та утримуються російськими військами, представниками РФ з числа своїх громадян та місцевого населення Запорізької області були сформовані підрозділи силового блоку, які виконують функції правоохоронних органів, тим самим вчиняють діяння на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України.
У свою чергу, ОСОБА_7 , будучи громадянином України, перебуваючи на посаді старшого інспектора - чергового чергової частини ВП № 1 Бердянського РВП ГУ НП в Запорізькій області, маючи достатній рівень освіти, спеціальних знань і життєвого досвіду для розуміння факту захоплення та подальшого утримання РФ території смт Чернігівка Бердянського району Запорізької області та інших населених пунктів Запорізької області, усвідомлюючи проведення активної підривної діяльності проти України представниками спецслужб, правоохоронних та інших органів державної влади РФ, бажаючи допомогти окупаційній адміністрації РФ та зробити свій особистий внесок для утворення та функціонування на території Запорізької області та, зокрема, смт Чернігівка Бердянського району Запорізької області системи органів державної влади РФ, у тому числі правоохоронної, з метою становлення і зміцнення окупаційної влади та недопущення контролю Української влади, в порушення вимог ст. 65 Конституції України, якою передбачено обов'язок громадян України щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, у період часу з 04.04.2022 до 04.05.2022 (більш точного часу в ході проведення досудового розслідування встановити не виявилось за можливе) в період проведення військових дій на території Запорізької області, використовуючи теоретичні знання і практичні навики, отримані в Україні, перейшов на бік ворога, надавши добровільну згоду на співпрацю з окупаційною владою РФ, усвідомлюючи, що у період збройного конфлікту, в умовах воєнного стану, вказане шкодить суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України.
Після цього ОСОБА_7 з власної ініціативи добровільно розпочав «службу» в підпорядкуванні окупаційної адміністрації РФ, завдаючи шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України.
В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 вважає вирок суду незаконним, необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню у зв'язку з істотним порушенням вимог матеріального та процесуального права.
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що ОСОБА_7 не брав участь в судовому розгляді, був позбавлений можливості скористатися своїми правами, у тому числі брати безпосередню участь в розгляді та обирати захисника на власний розсуд. Також він не направляв до суду першої інстанції заяв або клопотань щодо визначеності його правової позиції.
Крім того, суд першої інстанції повинен був критично віднестись до сукупності наданих стороною обвинувачення доказів.
Зокрема, жоден з допитаних свідків достеменно не знає складу сім'ї обвинуваченого та його матеріальний стан, не володіє інформацією про те, чи не чинився на нього тиск окупаційною владою.
Також невідомо, хто саме з посадових осіб окупаційної влади спілкувався з ОСОБА_7 , не надано жодного письмового доказу його працевлаштування у новоствореному на окупованій території правоохоронному органі.
Вважає, що докази у вигляді відомостей із соціальних мереж не можуть бути належними та допустимими, оскільки не надано інформації щодо адміністраторів телеграм каналів, абонентів мереж зв'язку, а походження інформації сумнівне.
Натомість, всі свідки підтвердили, що ОСОБА_7 працював саме в правоохоронному органі створеному окупаційною владою та виконував виключно поліцейські функції. Інформації щодо його участі у незаконних військових формуваннях немає, доказів участі в каральних операціях мирного населення не надано.
Звертає увагу, що відсутність відомостей щодо сімейного стану ОСОБА_11 , стану здоров'я членів сім'ї, можливістю виконання ним своїх батьківських обов'язків та матеріального становища не дає суду об'єктивної інформації, що свідчить про наявність розумного сумніву доведеності його вини.
За таких обставин, стороною обвинувачення не доведено факт добровільності зайняття ОСОБА_7 посади в незаконних правоохоронних органах, а сам факт військової агресії, знаходження ОСОБА_7 на окупованій території, вкрай тяжка економічна ситуація вже є доказом перебування особи під психологічним тиском, що впливає на її волевиявлення.
Просить вирок скасувати та ухвалити новий, яким визнати ОСОБА_7 невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, та виправдати у зв'язку з недоведеністю наявності в його діях складу цього злочину.
Заслухавши доповідь судді, захисника обвинуваченого, який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги захисника, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі і провівши судові дебати, колегія суддів вважає, що остання не підлягає задоволенню, з таких підстав.
Кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 розглядалось у суді першої інстанції у порядку, передбаченому главою 24-1 Особливості спеціального досудового розслідування кримінальних правопорушень КПК України.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 323 КПК України судовий розгляд у кримінальному провадженні щодо злочинів, зазначених у частині другій статті 297-1 цього Кодексу, може здійснюватися за відсутності обвинуваченого (in absentia), якщо стосовно нього уповноваженим органом прийнято рішення про передачу його для обміну як військовополоненого та такий обмін відбувся.
За наявності таких обставин за клопотанням прокурора, до якого додаються матеріали про те, що обвинувачений знав або повинен був знати про розпочате кримінальне провадження, суд постановляє ухвалу про здійснення спеціального судового провадження стосовно такого обвинуваченого.
Процедури «in absentia» припускають деякий відступ від загальних правил кримінального процесу. Особливе значення при цьому надається питанню про забезпечення прав відсутнього в залі судового засідання підсудного. У прецедентній практиці Європейського Суду з прав людини були вироблені критерії, яким має відповідати таке провадження.
При цьому Суд у своїх рішеннях неодноразово наголошував на необхідності забезпечення процесуальних прав і гарантій осіб, що беруть участь у кримінальному процесі.
До таких прав, що підлягають безумовному дотриманню, насамперед, відносяться: право бути присутнім під час розгляду справи, право на захисника, право бути вислуханим, право оскаржити заочний вирок.
Так, у рішенні «Медєніца проти Швейцарії» Європейський Суд з прав людини зазначив, що існування процедури заочного кримінального провадження не викликає заперечень лише за умови, що при цьому дотримуються гарантії, що забезпечують права людини, закріплені Конвенцією.
Ключове значення в цьому випадку відіграє повідомлення особи про порушене проти неї кримінальне провадження, яке мало бути здійснено відповідно до процесуальних і матеріальних вимог, що гарантують ефективне здійснення її прав, при тому, що неясна і неофіційна інформація є недостатньою (справа «Сейдовіч проти Італії»).
Відповідно до вимог статті 297-5 КПК України, повістки про виклик підозрюваного у разі здійснення спеціального досудового розслідування надсилаються за останнім відомим місцем його проживання чи перебування та обов'язково публікуються в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора.
З моменту опублікування повістки про виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора підозрюваний вважається належним чином ознайомленим з її змістом.
У цьому провадженні вказаних вимог було дотримано як під час досудового розслідування, так і під час судового розгляду, а також апеляційного провадження, що стороною захисту не заперечується та не спростовано.
Зокрема, повістка про виклик обвинуваченого ОСОБА_7 в судове засідання суду апеляційної інстанції була опублікована у ЗМІ загальнодержавної сфери розповсюдження «Урядовий кур'єр» випуск №79 (8004) від 17.04.2025 року, сторінка 13; повідомлення про дату, час та місце розгляду провадження також розміщено на офіційному веб-сайті Судової влади.
Згідно з вимогами ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене судом згідно з нормами матеріального права, з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу, тобто кожний доказ повинен бути оціненим з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
На переконання колегії суддів, суд першої інстанції під час розгляду даного кримінального провадження ретельно дослідив зібрані по справі докази в їх сукупності, надав цим доказам належну юридичну оцінку, правильно встановив фактичні обставини справи та обґрунтовано визнав ОСОБА_7 винуватим у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України.
Як зазначено вище, судовий розгляд зазначеного провадження здійснювався за відсутністю обвинуваченого у спеціальному судовому провадженні, рішення про проведення якого було належним чином вмотивоване, є законним та обґрунтованим.
У зв'язку з цим обвинувачений ОСОБА_7 не був допитаний судом в якості обвинуваченого по суті висунутого йому обвинувачення.
Разом з тим, судом при проведенні спеціального судового провадження були виконані вимоги, передбачені статтею 297-5 КПК України.
Захист обвинуваченого за призначенням здійснював фахівець в галузі права - адвокат ОСОБА_8 .
У ході судового розгляду кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 111 КК України судом були досліджені численні письмові докази, які є релевантними та допустимими відповідно до вимог КПК України.
Їх зміст вказує на обставини вчинення інкримінованого злочину, характеризує особу обвинуваченого та підтверджує добровільність його співпраці з окупаційною адміністрацією рф.
Зокрема, досліджено:
Ідентифікаційні дані обвинуваченого. Із витягу з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків (т. 2, а.с. 47-51) встановлено, що ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянином України, уродженцем смт Чернігівка Запорізької області, має паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , виданий 28.01.2002 року.
Цей документ підтверджує належність ОСОБА_7 до громадянства України, що має принципове значення для встановлення обов'язку вірності державі відповідно до ст. 1 Закону України «Про громадянство України» та ст. 65 Конституції України.
Докази служби в Національній поліції України. Згідно з копіями послужного списку, трудової книжки та наказів (т. 2, а.с. 59-68), встановлено, що ОСОБА_7 проходив службу в органах внутрішніх справ з 18.11.2002, а після реформування - у Національній поліції України. Він обіймав посаду старшого інспектора - чергового чергової частини ВП № 1 Бердянського РВП ГУНП у Запорізькій області, мав спеціальне звання капітана поліції.
Ці дані свідчать про його належну фахову підготовку, доступ до службової інформації, володіння тактичними навичками та вміннями правоохоронця, що набули згодом кримінального значення після переходу на бік ворога.
Наказом №712 о/с від 23.05.2022 року, виданим на підставі п. 6 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію», ОСОБА_7 звільнено зі служби в поліції. Причиною звільнення стало систематичне невиконання службових обов'язків, пов'язане з його неприбуттям до нового місця дислокації, визначеного у зв'язку з тимчасовою окупацією.
У матеріалах службового розслідування, проведеного ГУНП в Запорізькій області (т. 2, а.с. 70-98), зазначено, що ОСОБА_7 у порушення наказу №282 від 04.04.2022 року не прибув до місця нової дислокації в м. Запоріжжя, не став на облік, не повідомив керівництво про своє місцезнаходження, чим порушив вимоги ст. 18 і 64 Закону України «Про Національну поліцію», Присягу працівника поліції та Дисциплінарний статут. Встановлено також, що, всупереч присязі, він надав згоду на співпрацю з окупаційною владою РФ та почав виконувати службові функції на користь утвореного нею «правоохоронного органу», використовуючи знання й повноваження, набуті в українських структурах.
Рапорти працівників ДВБ НП України (т. 2, а.с. 34-35) та Державного бюро розслідувань (т. 2, а.с. 31-32) містять інформацію про факт переходу ОСОБА_7 на бік окупаційної влади. Указано на його активну участь у функціонуванні незаконно створеного правоохоронного органу в смт Чернігівка, зокрема виконання завдань з патрулювання, контролю об'єктів, участі в обшуках та адміністративно-оперативній діяльності.
За клопотанням слідчого ДБР ОСОБА_12 (т. 2, а.с. 143-145), погодженим прокурором ОСОБА_13 та відповідної ухвали слідчого судді Запорізького апеляційного суду (т. 2, а.с. 152) було надано дозвіл на зняття інформації з електронних комунікаційних мереж щодо мобільного номера, який використовував ОСОБА_7 ( НОМЕР_2 ).
Протоколи результатів НСРД від 10.06.2022 та 06.07.2022 (т. 2, а.с. 157-159, 161) містять стенограми розмов, зафіксованих у ході НСРД. Встановлено, що ОСОБА_7 обговорював обшуки на окупованій території, порядок дій з вилученими речовими доказами, облаштування службових приміщень та зберігання службових речей, координацію дій з іншими особами, наближеними до окупаційної влади. Ці розмови є прямим підтвердженням його участі в забезпеченні діяльності незаконного правоохоронного органу, з відповідними функціями та компетенцією, з якою він працював у поліції України.
Оптичний носій із записами було долучено до матеріалів справи, відтворено в судовому засіданні. Записи підтверджують участь ОСОБА_7 у поточній роботі незаконного органу, погодження оперативних дій, обговорення службових питань, а також виявляють його функціональну інтегрованість у структуру так званої «народної міліції».
Отже, сукупність досліджених доказів поза розумним сумнівом підтверджує наявність у діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 Кримінального кодексу України, - державної зради, що проявилася у переході на бік ворога та сприянні діяльності незаконно створених правоохоронних органів, підконтрольних державі-агресору.
Вказаний факт підтверджується сукупністю детальних, узгоджених між собою показань свідків, безпосередньо допитаних у судовому засіданні суду першої інстанції, які перебували з ОСОБА_7 у службових відносинах у Відділенні поліції №1 Бердянського районного управління поліції із дислокацією в смт Чернігівка Запорізької області станом на 24.02.2022 року, тобто на момент початку повномасштабної збройної агресії з боку Російської Федерації.
Свідки послідовно і в деталях описали обставини окупації відповідної території, дії керівництва поліції та особового складу, а також поведінку ОСОБА_7 , що дає суду підстави вважати ці показання достовірними та такими, що підтверджують вину обвинуваченого.
Зокрема, свідок ОСОБА_14 , який на той момент обіймав посаду начальника Відділення поліції №1 Бердянського РВП ГУНП в Запорізькій області, вказав, що після початку повномасштабного вторгнення російських військ адміністративна будівля відділення була зачинена, особовий склад збирався у визначеній точці збору, комунікація здійснювалася за спеціальною схемою. За його показаннями, вже на кінець березня 2022 року до всього особового складу, включно з ОСОБА_7 , було офіційно доведено наказ керівництва ГУНП про евакуацію до м. Запоріжжя у строк до 15.04.2022 року. Сам ОСОБА_14 03.04.2022 виїхав до м. Запоріжжя. Натомість ОСОБА_7 , як прямо зазначив свідок, відмовився виїжджати, мотивуючи свої дії наявністю родичів у м. Донецьк. За словами Сопіна, обвинувачений мав реальну можливість залишити окуповану територію, оскільки мав у користуванні особистий автомобіль.
Ці показання підтверджуються показаннями свідка ОСОБА_15 , який на той час був помічником чергового у тому ж підрозділі. Він також підтвердив факт окупації Чернігівки у кінці лютого 2022 року та надання наказу про евакуацію до 15 квітня 2022 року. Свідок зазначив, що особовий склад продовжував тимчасово виконувати обов'язки у цивільному одязі, проте згодом був чіткий наказ на евакуацію. Власович особисто пропонував ОСОБА_7 поїхати разом із ним, однак отримав відмову. Зі слів місцевих мешканців він дізнався, що ОСОБА_7 залишився на окупованій території та згодом почав працювати у незаконно створеному підрозділі так званої "народної міліції" на посаді чергового.
Аналогічні показання надав і свідок ОСОБА_16 , який також працював у згаданому відділенні на посаді поліцейського сектору реагування. Він чітко підтвердив, що на початку березня 2022 року збирались збори особового складу, де було доведено наказ про виїзд. ОСОБА_7 також був присутнім на зборах, однак заявив, що "залишається". ОСОБА_16 вказав, що ОСОБА_7 мав транспортний засіб і жодних об'єктивних перешкод для евакуації не було. Водночас після цього стало відомо, що ОСОБА_7 почав співпрацювати з окупаційною адміністрацією, обійнявши посаду в незаконно створеному правоохоронному органі.
Свідок ОСОБА_17 , яка обіймала посаду заступника начальника з превентивної діяльності того ж підрозділу, показала, що наказ про евакуацію до м. Запоріжжя був чітко оголошений керівництвом та забезпечений усіма необхідними засобами, зокрема пальним. Свідок зазначила, що сама особисто виїхала 5 квітня 2022 року разом із родиною, а ОСОБА_7 залишився, не пояснивши причин. Вона підкреслила, що у нього була як технічна можливість виїзду, так і паливо, яке надав начальник відділення. Зі слів місцевих мешканців свідку стало відомо, що ОСОБА_7 одразу погодився на співпрацю з окупаційною владою.
Таким чином, суд визнає показання усіх зазначених свідків достовірними, правдивими та такими, що перебувають у внутрішній узгодженості один з одним.
Сукупний зміст цих свідчень підтверджує факт добровільного залишення ОСОБА_7 на тимчасово окупованій території, його відмову евакуюватися попри пряму вказівку та створені умови для безпечного виїзду, а також подальше працевлаштування до незаконно створеного органу окупаційної влади, що безпосередньо вказує на його свідомий перехід на бік ворога та участь у діяльності підконтрольного державі - агресору органу, чим підтверджується склад злочину, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України.
Свої висновки суд належним чином вмотивував в оскаржуваному вироку та з цими висновками повністю погоджується колегія суддів.
Всі доводи сторони захисту, які є аналогічними тим, що викладені в апеляційній скарзі захисника, були перевірені судом першої інстанції та на ці доводи надана аргументована та змістовна відповідь у вироку.
Зокрема, колегія суддів вказує, що доводи захисника ОСОБА_8 про незаконність та необґрунтованість вироку суду, істотні порушення норм матеріального та процесуального права, які начебто мали місце при ухваленні вироку, є безпідставними та не знайшли свого підтвердження під час перегляду в апеляційному порядку вказаного кримінального провадження.
Згідно з матеріалами кримінального провадження та текстом вироку, суд першої інстанції діяв відповідно до положень Кримінального процесуального кодексу України, Конституції України, а розгляд кримінального провадження за відсутності обвинуваченого здійснювався з дотриманням усіх вимог спеціального судового провадження «in absentia».
Доводи захисника про те, що обвинувачений був позбавлений права на захист та обрання захисника за власним вибором, спростовуються матеріалами кримінального провадження та вироком суду.
ОСОБА_7 був належно повідомлений про повідомлення йому про підозру через офіційні джерела - публікацію в газеті «Урядовий кур'єр» та на сайті Офісу Генерального прокурора, що відповідає вимогам ст.ст. 135, 136, 278 КПК України.
У зв'язку із ухиленням обвинуваченого від явки до органів досудового розслідування і до суду, для захисту його прав та інтересів було призначено захисника - адвоката ОСОБА_8 згідно з дорученням Регіонального центру безоплатної вторинної правової допомоги.
Адвокат брав активну участь у розгляді справи, заявляв клопотання, здійснював допит свідків, виступав у судових дебатах, що свідчить про належну реалізацію права обвинуваченого на захист.
Фактичне небажання ОСОБА_7 брати участь у процесі не може розцінюватися як порушення його прав.
Щодо доводів захисника про те, що суд мав критично поставитися до доказів обвинувачення, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції у вироку ретельно проаналізував кожен доказ відповідно до вимог ст. 94 КПК України.
Були безпосередньо досліджені письмові матеріали справи, результати негласних слідчих (розшукових) дій, допитані свідки, зокрема ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , які вказали на добровільну співпрацю ОСОБА_7 з окупаційною владою.
Свідки підтвердили, що ОСОБА_7 відмовився від евакуації, мав можливість залишити окуповану територію, але самостійно залишився в смт. Чернігівка та працював у незаконно створеному правоохоронному органі.
Його діяльність включала виконання поліцейських функцій в інтересах окупаційної адміністрації рф, що є формою сприяння державі-агресору.
Безпідставними є твердження апеляційної скарги про те, що докази з соціальних мереж є неналежними та недопустимими.
Вирок суду ґрунтується не виключно на даних соціальних мереж, а ґрунтується на сукупності доказів, в тому числі відомостях, отриманих при проведенні НСРД на підставі ухвал слідчого судді Запорізького апеляційного суду відповідно до вимог КПК України.
Докази отримані у передбаченому законом порядку і є допустимими.
Не заслуговують на увагу і доводи про те, що обставини майнового становища обвинувачення, чи складу його сім'ї свідчать про психологічний тиск.
Як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_7 діяв добровільно, проявляв ініціативу у взаємодії з представниками окупаційної адміністрації, самостійно здійснював заходи з організації охорони громадського порядку в інтересах окупаційної влади.
Ніяких доказів, що підтверджують факт безпосереднього тиску або погроз з боку окупаційної адміністрації, стороною захисту не надано.
Сам факт наявності війни, окупації або складної економічної ситуації не звільняє громадянина України від обов'язку діяти відповідно до Конституції України, а обвинуваченого, також і Присяги поліцейського, не переходити на бік ворога та не сприяти державі-агресору.
Конституційний обов'язок захищати незалежність і територіальну цілісність України не допускає компромісів.
Щодо доводів про відсутність доказів працевлаштування ОСОБА_7 у новостворених органах, колегія суддів зазначає, що співпраця обвинуваченого з окупаційною адміністрацією встановлена не формальним працевлаштуванням, а сукупністю об'єктивних фактичних даних: виконанням функцій чергового, участю в оглядах місць подій, управлінні транспортом, доступом до речових доказів, координацією дій із іншими представниками незаконного органу.
З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України.
Вирок суду є законним, обґрунтованим, постановленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а апеляційна скарга захисника ОСОБА_8 є безпідставною, такою, що спрямована заперечення фактичних обставин кримінального провадження, які були належним чином перевірені і оцінені судом першої інстанції у відповідності до принципу змагальності сторін і безсторонності судового розгляду.
З урахуванням вищезазначеного, розглянувши кримінальне провадження з дотриманням положень ч. 1 ст. 337 КПК України, в межах висунутого обвинувачення, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ, наданий стороною обвинувачення, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, обґрунтовано вважав зазначені докази належними, допустимими, достовірними та в сукупності - достатніми для прийняття рішення про винуватість обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.
Покарання обвинуваченому призначено з дотриманням вимог ст. 65 КК України, з урахуванням ступеню тяжкості та фактичних обставин вчиненого кримінального правопорушення, підвищеної суспільної небезпеки та особи винного тощо.
Свої висновки в частині призначеного покарання суд також належним чином вмотивував у вироку.
Підстав для пом'якшення покарання обвинуваченому колегія суддів не убачає.
Колегія суддів вважає, що в апеляційній скарзі захисника не наведено переконливого обґрунтування на спростування висновків суду, викладених у вироку, а тому вказана скарга задоволенню не підлягає.
Порушень кримінального процесуального закону, які тягнуть зміну чи скасування вироку суду першої інстанції, при апеляційному розгляді не встановлено.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу захисника залишити без задоволення, а вирок Вільнянського районного суду Запорізької області від 26 листопада 2024 року - без змін.
На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 414, 418, 419, КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 залишити без задоволення.
Вирок Вільнянського районного суду Запорізької області від 26 листопада 2024 року відносно ОСОБА_7 за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту оголошення.
Касаційна скарга на ухвалу може бути подана протягом трьох місяців з дня її оголошення безпосередньо до Верховного Суду.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4