Справа № 206/6956/24
Провадження №2/190/385/25
(заочне)
02 травня 2025 року м.П»ятихатки
П'ятихатський районний суд Дніпропетровської області
в складі головуючого судді Фирси Ю.В.,
за участю секретаря Гук С.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. П'ятихатки цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ» звернулись до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, вказуючи, що 17 березня 2021 року між ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «Авіра груп» укладено кредитний договір № 24513 про надання фінансового кредиту, який відповідачем було підписано електронним підписом, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора, що був надісланий на номер мобільного телефону відповідача. Позикодавець зобов'язувався передати позичальнику у власність грошові кошти у сумі 1500 грн., строком на 18 днів починаючи з 17.03.2021 року, зі сплатою стандартної процентної ставки 2,5 %, в день або 912,5 % річних. 17.02.2022 року між ТОВ «ФК «Авіра груп» та ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» укладено Договір факторингу №02-17/02/2022 за яким, ТОВ «ФК «Авіра груп» відступає ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» право вимоги до боржників, в тому числі за кредитним договором № 24513. Відповідно до реєстру боржників від 17.02.2022 року станом на 25.06.2024 року ОСОБА_1 має заборгованість за кредитним договором № 24513 в сумі 8925 грн., з яких 1500 грн. - прострочена заборгованість за кредитом, 7425 грн. - заборгованість за простроченими відсотками, яку просять стягнути з відповідача в примусовому порядку. Крім того, просять стягнути з відповідача сплачений ними судовий збір у розмірі 2442,40 грн.
Позивач ТОВ «ФК «КЕШ ТУ ГОУ» свого представника в судове засідання не направили, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, представник позивача Пархомчук С.В. подав до суду заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримують в повному обсязі і на підставах викладених в позовній заяві. Крім того, просить стягнути з відповідача понесені ними витрати на правничу допомогу в розмірі 10500 грн..
Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, інформація про виклик у справі відповідача розміщувалася судом на його офіційній сторінці веб-порталу судової влади України, причину неявки до суду не повідомила /а.с.65/.
Таким чином, оскільки відповідач у судове засідання не з'явилась, про місце, дату та час судового розгляду справи була сповіщена належним чином, про причини неявки суд не повідомила, не надала заяву про розгляд справи за її відсутності, не скористалась правом надання заперечень проти позову, у зв'язку з чим суд за згодою позивача вирішує справу в порядку заочного розгляду на підставі наявних у справі доказів.
За таких обставин, оскільки сторони в судове засідання не з'явились, про час і місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином, суд вважає, що судове засідання можливо провести без їх участі, на підставі наявних у справі доказів, без фіксування судового засідання технічними засобами, що буде відповідати вимогам ч. 2 ст. 247 ЦПК України.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.
17 березня 2021 року між ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «Авіра груп» укладено кредитний договір №24513 про надання фінансового кредиту, який відповідачем було підписано електронним підписом, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора, що був надісланий на номер мобільного телефону відповідача. Позикодавець зобов'язувався передати позичальнику у власність грошові кошти у сумі 1500 грн., строком на 18 днів починаючи з 17.03.2021 року, зі сплатою стандартної процентної ставки 2,5 %, в день або 912,5 % річних /а.с. 20-23/.
Кредитний договір від 17 березня 2021 року № 24513 підписано сторонами в електронній формі, зокрема ОСОБА_1 - одноразовим ідентифікатором AV2659.
Факт перерахування 17 березня 2021 року грошових коштів ОСОБА_1 підтверджено ТОВ «Платежі онлайн», яке надає послуги з переказу коштів без відкриття рахунків, листом від 21 травня 2024 року про переказ на картку НОМЕР_1 грошових коштів в розмірі 1500 гривень, транзакція № 31599-32030-07493/а.с.47/.
17.02.2022 року між ТОВ «ФК «Авіра груп» та ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» укладено Договір факторингу №02-17/02/2022 за яким, ТОВ «ФК «Авіра груп» відступає ТОВ «ФК КЕШ ТУ ГОУ» право вимоги до боржників, в тому числі за кредитним договором № 24513 /а.с. 39-46/.
Згідно реєстру боржників від 17.02.2022 року, станом на 25.06.2024 року ОСОБА_1 має заборгованість за кредитним договором № 24513 в сумі 8925 грн., з яких 1500 грн. - прострочена заборгованість за кредитом, 7425 грн. - заборгованість за простроченими відсотками /а.с. 32-33/.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (статті 626, 628 ЦК України).
За змістом статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Верховний Суд у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 2-6315/11 (провадження № 61-23326св18) звернув увагу на те, що невід'ємною складовою правильної правової кваліфікації судами спірних договірних відносин є визначення правової природи договору, який є основою їх виникнення.
Виходячи зі змісту статті 640 ЦК України, залежно від моменту виникнення цивільних прав і обов'язків у сторін договору, законодавець розрізняє договори консенсуальні і реальні.
Консенсуальний договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України кредитний договір - це договір, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір за своєю юридичною природою є консенсуальним.
Він вважається укладеним з моменту досягнення згоди між сторонами щодо всіх істотних умов договору.
Істотними умовами кредитного договору, які визначені законом, є предмет, сума, строк повернення, розмір процентів за користування кредитними коштами.
Частиною другою, третьою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» від 03 вересня 2015 року № 675-VIII (далі - Закон № 675-VIII)
Згідно з пунктами 6, 12 частини першої статті 3 Закону № 675-VIII електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому, одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону № 675-VIII).
Згідно із частиною шостою статті 11 Закону № 675-VIII відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону № 675-VIII у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону № 675-VIII визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно з статтю 2 Закону України «Про захист персональних даних» персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути ідентифікована; суб'єкт персональних даних - фізична особа, стосовно якої відповідно до закону здійснюється обробка її персональних даних; згода суб'єкта персональних даних - будь-яке документоване, зокрема, письмове, добровільне волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки.
Частиною п'ятою статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.
Відповідно до частини шостої статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» не допускається обробка даних про фізичну особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
У частині першій статті 11 Закону України «Про захист персональних даних» встановлено, що підставою виникнення права використання персональних даних є, зокрема, згода суб'єкта персональних даних на обробку його персональних даних; дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень; укладення та виконання правочину, стороною якого є суб'єкт персональних даних або який укладено на користь суб'єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб'єкта персональних даних.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідачка через особистий кабінет на веб-сайті кредитодавця подала заявку на отримання кредиту за умовами, які вважала зручними для себе, підтвердила умови таких, після чого позикодавці надіслали їй за допомогою засобів зв'язку на вказаний нею номер телефону (міститься в реквізитах договору та додаткової угоди) одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який відповідачка використала для підтвердження підписання кредитного договору.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що без здійснення вказаних дій відповідачкою кредитний договір не був би укладений сторонами, а тому цей правочин відповідно до Закону № 675-VIII вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідачки.
Також відповідачкою не надано належних доказів укладення договорів від її імені іншою особою за відсутності її волевиявлення.
Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, наведених у постанові від 04 грудня 2023 року у справі № 212/10457/21 (провадження № 61-6066 св 23).
Встановлені фактичні обставини у справі свідчать про те, що ОСОБА_1 взяті на себе зобов'язання не виконала, у передбачений в договорі строк грошові кошти (суму кредиту) та нараховані проценти за користування кредитом у повному розмірі не повернула, унаслідок чого виникла заборгованість.
Враховуючи диспозитивність цивільного судочинства та принцип змагальності, наданий позивачем реєстр боржників, та те, що відповідач в добровільному порядку не виконує взяті на себе зобов'язання договором від 17 березня 2021 року № 24513 внаслідок чого існує заборгованість у розмірі 8925 грн, яка не погашена, суд дійшов висновку щодо обґрунтованості заявлених вимог.
Щодо вимоги про стягнення правової допомоги суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких за частиною 3 статі 133 ЦПК належать витрати на професійну правову допомогу, які за змістом статті 137 ЦПК несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Приписами статті 141 ЦПК України визначено: розмір витрат, які сторона сплатила у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Суд звертає увагу, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути спів мірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, тому обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, а суд при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу повинен надати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких відповідач має заперечення.
Частиною 3 статті 141 ЦПК України закріплено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи.
ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Аналогічна правова позиція була викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року по справі №755/9215/15-ц.
Як вбачається з матеріалів справи, понесені позивачем витрати на правничу допомогу в розмірі 10500 грн підтверджуються: довіреністю, актом про отримання правової допомоги з детальним розрахунком понесених витрат на правничу допомогу, рахунком та платіжною інструкцією про оплату послуг за правничу допомогу згідно з договором в сумі 10500 грн.
Отже, з огляду на зазначені норми права, правову позицію Великої Палати Верховного Суду та встановлені обставин справи, суд дійшов переконання, що вимоги про відшкодування витрат позивача на правничу допомогу підлягають задоволенню, оскільки вони пов'язані з розглядом справи, розмір яких є обґрунтованим за відсутності клопотання відповідача про зменшення їх розміру, а також при цьому були дотримані критерії розумності їх вартості.
Відповідно до ст. 141 ЦПК з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір в розмірі 2442,40 гривень.
Керуючись ст.ст. 247, 263-265, 273, 279, 280-281 ЦПК, суд,
Позов товариства з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ФК КЕШ ТУ ГОУ» (04080 м.Київ, вул. Кирилівська, 82 оф. 7 ЄДРПОУ 42228158) - 8925 (вісім тисяч дев'ятсот двадцять п'ять гривень) 00 коп. заборгованості за кредитним договором № 24513 від 17 березня 2021 року, з яких 1500 грн. - прострочена заборгованість за кредитом, 7425 грн. - заборгованість за простроченими відсотками, сплачений судовий збір у розмірі 2442,40 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 10500 (десять тисяч п'ятсот) грн.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Головуючий суддя Ю.В. Фирса