Справа № 308/4611/25
1-кп/308/554/25
12 травня 2025 року м. Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі головуючого судді ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , обвинуваченого ОСОБА_4 , захисника ОСОБА_5 , потерпілої ОСОБА_6 , розглянувши у підготовчому судовому засіданні кримінальне провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025071030000350 від 13.03.2025 за обвинуваченням за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України,-
До Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області з Ужгородської окружної прокуратури Закарпатської області надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань під №12025071030000350 від 13.03.2025 за обвинуваченням за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України.
У підготовчому судовому засіданні прокурор просив постановити ухвалу про призначення судового розгляду на підставі обвинувального акту, вважаючи, що під час досудового розслідування були дотримані всі вимоги КПК України, підстав для закриття провадження чи повернення обвинувального акту не вбачає, угоди не укладались.
Обвинувачений ОСОБА_4 та його захисник ОСОБА_5 , в судовому засіданні не заперечили проти призначення обвинувального акту до судового розгляду.
Потерпіла ОСОБА_6 в судовому засіданні підтримала позицію прокурора.
Заслухавши думку учасників судового провадження щодо можливості призначення судового розгляду, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що кримінальне провадження підсудне Ужгородському міськрайонному суду Закарпатської області, даний обвинувальний акт відповідають вимогам ст. 291 КПК України, суттєвих порушень вимог ст. 291 КПК України та обставин, які б перешкоджали призначенню провадження до судового розгляду, судом на даний час не встановлено. Суд звертає увагу, що зазначені висновки суду є результатом розгляду обвинувального акту та доданих до нього документів, а не результатом дослідження доказів.
Достатніх підстав для закриття провадження, передбачених пунктами 4-8 частини першої або частиною другою ст. 284 КПК України, судом на даний час не встановлено. Тому суд вважає, що справа підлягає призначенню до судового розгляду.
У підготовчому судовому засіданні будь-яких клопотань, які перешкоджають призначенню судового розгляду, не заявлено. Зазначене судове засідання з урахуванням принципу гласності та відкритості судового провадження слід проводити відкрито, суд підстав для проведення у закритому засіданні на даний час не вбачає.
На підставі викладеного, суд вважає за необхідне закінчити підготовче провадження та призначити судовий розгляд.
У судовому засіданні прокурор підтримав подане ним клопотання про продовження дії запобіжного заходу стосовно обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, у вигляду тримання під вартою без визначення розміру застави на строк до 2-х місяців. Разом із тим, вказав, що в ході досудового розслідування ухвалами слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою із строком застосування до 13.05.2025 року відносно ОСОБА_4 .. Прокурор просив врахувати, що на даний час наявні підстави для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_4 , оскільки ризики, якими керувався суд при обранні вказаного заходу не відпали та не припинили існувати.
Захисник ОСОБА_5 , у судовому засіданні заперечувала проти обрання або продовження строку дії запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_4 , оскільки ризики на які вказує прокурор у клопотанні про обрання запобіжного заходу відсутні. Зазначила, що обвинувачений не має наміру переховуватися від суду.
Обвинувачений ОСОБА_4 підтримав думку свого захисника.
Заслухавши думку учасників судового провадження, подані до суду клопотання, дослідивши матеріали кримінального провадження, суд приходить до наступного висновку.
Суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.
15 березня 2025 року відносно ОСОБА_4 слідчим суддею Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області було обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою до 13.05.2025 року без визначення розміру застави.
Відносно обвинуваченого ОСОБА_4 , слідчим суддею під час досудового розслідування був застосований запобіжний захід у виді тримання під вартою, то на підставі вищенаведених норм суд вважає за необхідне за клопотанням прокурора розглянути питання про доцільність продовження строку тримання під вартою обвинуваченому або ж змінити йому застосований раніше запобіжний захід.
У відповідності до вимог ст. 177 КПК України - метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків. Застосування таких заходів завжди пов'язано із необхідністю запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Підставами застосування запобіжного заходу є обґрунтованість підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення та наявність ризику (ризиків), перелік яких встановлено пунктами 1 - 5 ч. 1 ст. 177 КПК.
Згідно положень статті 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу чи особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. В кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою може оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув'язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв'язками з державою, у якій його переслідують та міжнародними контактами.
Відповідно до рішення ЄСПЛ від 10.02.2011 року по справі «Харченко проти України» (Заява N 40107/02) питання про те, чи є тривалість тримання під вартою обґрунтованою, не можна вирішувати абстрактно. Воно має вирішуватися в кожній справі з урахуванням конкретних обставин, підстав, якими національні органи мотивували свої рішення, та належно задокументованих фактів. Таке, що продовжується, тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують правило поваги до особистої свободи (див., серед інших джерел, рішення у справі "Лабіта проти Італії" (980_009 ) (Labita v. Italy), [GC], N 26772/95, п. 153, ECHR 2000-IV).
Судом приймається до уваги наявність обґрунтованої підозри про вчинення обвинуваченим, інкримінованого злочину, за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років, яке у відповідності до ст.12 КК України відноситься до тяжкого злочину.
Перевіряючи доводи прокурора на предмет наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, суд приходить до висновку про наявність підстав вважати, що з огляду на обставини кримінального провадження та тяжкість інкримінованого обвинуваченим правопорушення, на даний час існує ризики того, що обвинувачений ОСОБА_4 може переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків та потерпілого у кримінальному провадженні. Будь-яких даних про зменшення чи відсутність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, для застосування стосовно обвинуваченого ОСОБА_4 більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою в судовому засіданні не встановлено.
Суду не надано достатньо доказів обставин, які свідчать про наявність необґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим кримінального правопорушення та наявність підстав вважати, що ОСОБА_4 залишаючись на волі, не буде ухилятись від суду, не надано доказів погіршення його стану здоров'я та доказів на підтвердження міцності його соціальних зв'язків в місті постійного проживання, належних доказів про репутацію, майновий стан.
Суд вважає, що небезпека переховування обвинуваченого ОСОБА_4 здається явно переконливою.
Крім того, на переконання суду, наявні підстави для продовження строку тримання обвинуваченому ОСОБА_4 під вартою, що обумовлено необхідністю судового розслідування у кримінальному провадженні, необхідності проведення ряду процесуальних дій на даний час та відсутністю на даний час підстав для зміни запобіжного заходу з триманням під вартою на більш м'який запобіжний захід. Доводи сторони захисту їх не усувають і не спростовують.
При вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою суд також враховує засаду верховенства права, закріпленої у ст. 8 КПК, та практику Європейського суду з прав людини (далі Суд), яка у відповідності до вимог ч. 2 зазначеної статті підлягає обовязковому застосуванню під час кримінального провадження.
Так, у п. 219 рішення у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року (заява № 42310/04) Суд зазначив, що питання про те, чи є тривалість тримання під вартою розумною, не можна вирішувати абстрактно. Наявність підстав для залишення обвинуваченого під вартою слід оцінювати в кожній справі з урахуванням її особливостей. Продовжуване тримання під вартою може бути виправданим заходом у тій чи іншій справі лише за наявності чітких ознак того, що цього вимагає справжній інтерес суспільства, який, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважує інтереси забезпечення права на свободу. Подальше існування обґрунтованої підозри у вчиненні затриманою особою злочину є обов'язковою і неодмінною умовою (sine qua non) належності її продовжуваного тримання під вартою. Але зі спливом певного часу така підозра перестає сама по собі бути виправданням для позбавлення особи свободи і судові органи повинні вмотивовувати свої рішення про продовження тримання її під вартою іншими підставами (див. рішення у справі «Яблонський проти Польщі», N 33492/96, п. 80, від 21 грудня 2000 року). Крім того, такі підстави мають бути чітко зазначені національними судами і аргументи «за» і «проти» звільнення з-під варти не повинні бути «загальними й абстрактними» (див. рішення у справах «Іловецький проти Польщі», N 27504/95, п. 61, від 4 жовтня 2001 року, та «Смирнова проти Росії», NN 46133/99 і 48183/99, п. 63, ECHR 2003-IX).
Суд вважає, що твердження прокурора, щодо того що тяжкість можливого покарання може спонукати обвинуваченого переховуватися від суду заслуговує на увагу. Таке твердження узгоджується з практикою ЄСПЛ, зокрема у справі «Ілійков проти Болгарії», в якому зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.
Наведені вище обставини дають достатні підстави вважати про наявність ризику втечі з метою ухилення від кримінальної відповідальності та переховування від суду.
Таким чином, є підстави вважати, що перебуваючи на волі, обвинувачений ОСОБА_4 з метою ухилення від кримінальної відповідальності зможе переховуватися від суду, знаючи та намагаючись уникнути відповідальності за вчинене діяння, усвідомлюючи наслідки в разі визнання його винними у вчинені вище вказаного злочину.
Натомість суд вважає доведеним, що на наданому етапі розгляду справи існують ризики передбачені ч.1 ст. 177 КПК України, що в свою чергу є підставою для продовження обвинуваченим строку тримання під вартою.
Характер та фактичні обставини інкримінованого ОСОБА_4 кримінального правопорушення свідчать про підвищену суспільну небезпеку.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшують ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» від 26 липня 2001 року Європейським судом з прав людини зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.
Щодо доводів захисника обвинуваченого про те, що ОСОБА_4 не має наміру переховуватися від суду, то суд зауважує, що ОСОБА_4 перебував під вартою з моменту його затримання та до цього часу. Таким чином, наведені доводи не можуть бути підставою вважати, що ризик переховування обвинуваченого на даний час відсутній.
Окрім того, суд вважає, що на час розгляду клопотання про продовження обвинуваченому строків тримання під вартою, існує ризик щодо незаконного впливу на свідків та потерпілу. Так, на разі у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_4 , призначено підготовче судове засідання. На даний час свідків у кримінальному провадженні у судовому засіданні не були допитані. Відтак, на переконання суду, існує об'єктивна реальність ризику можливого тиску обвинувачених на свідків та потерпілу.
При встановленні наявності ризику впливу на свідків, слід враховувати, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав від свідків під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч.4 ст. 95 КПК України). За таких обставин ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
Суд вважає, що прокурором в підготовчому судовому засіданні доведено існування ризиків передбачених ст.177 КПК України.
З врахуванням сукупності викладених обставин щодо тривалості перебування обвинуваченого під вартою, даних про особу обвинуваченого, в силу характеру інкримінованого обвинуваченому діяння та одночасної потреби у проведенні судом дій, спрямованих на встановлення всіх обставин кримінального правопорушення, суд вважає за доцільним продовження терміну тримання обвинуваченому ОСОБА_4 під вартою.
Будь-яких даних про зменшення чи відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, для зміни стосовно обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжного заходу із тримання під вартою на більш м'який запобіжний захід, судом не встановлено. Переконливих доказів на підтвердження обставин, які б вказували на зменшення або зникнення ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які приймались до уваги при обранні ОСОБА_4 запобіжного заходу суду не надано.
Крім того, стороною захисту не надано будь-яких доказів на підтвердження того, що ризик переховування обвинуваченого ОСОБА_4 , а також ризик його впливу на інших учасників процесу, або взагалі перестали існувати, або зменшилися настільки, що й такий запобіжний захід як інший не пов'язаний із позбавленням волі здатний їм запобігти, а тому підстав для зміни застосованого до обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на інший не пов'язаний із позбавленням волі суд не вбачає. А застосування більш м'яких запобіжних заходів особисте зобов'язання, особиста порука, домашній арешт та застава, будуть недостатньо ефективними запобіжними заходами для запобігання ризикам порівняно із взяттям під варту.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що відсутні підстави для зміни запобіжного заходу на більш м'який.
Судом приймається до уваги наявність обґрунтованої підозри про вчинення обвинуваченим тяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 8 років, наявність суспільного інтересу в встановленні істини по справі.
Окрім того, суд бере до уваги особу обвинуваченого ОСОБА_4 , його соціальні зв'язки, стан здоров'я, офіційно дітей на утриманні не має, раніше не притягався до кримінальної відповідальності, останній офіційно не одружений, майновий стан його залишається незадовільним, оскільки він ніде не працює, має на утриманні одну неповнолітню дитину.
Суд вважає наявні ризики вчинення ОСОБА_4 іншого кримінального правопорушення, враховуючи доводи прокурора про те, що стосовно ОСОБА_4 до суду направлено обвинувальний акт за обвинуваченням у вчиненні іншого кримінального правопорушення.
При обранні запобіжного заходу 15 березня 2025 року судом було належно оцінено та враховано ризики передбачені п.1, п.3 та п.5 ч. 1 ст. 177 КПК України, знайдено їх обґрунтованими та обрано запобіжний захід саме у вигляді тримання під вартою, на даний час вказані ризики своєї актуальності не втратили та виправдовують подальше тримання обвинуваченого ОСОБА_4 під вартою.
Слід зазначити, що в матеріалах кримінального провадження будь-яких даних про неможливість перебування ОСОБА_4 під вартою відсутні, інших документів, що підтверджують неможливість перебування обвинувачених в умовах СІЗО, суду не представлено.
Безперечно, судом взято до уваги наявність у обвинуваченого постійного місця проживання, однак, за наявності прямо передбачених ст. 177 КПК України ризиків для даного кримінального провадження, саме запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є найбільш прийнятним за вказаних умов, і навіть з урахуванням виключності такого заходу забезпечення кримінального провадження, він повністю відповідає як вимогам нині діючого КПК України, так і обставинам даного кримінального провадження.
Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 183 КПК України підстави для зміни запобіжного заходу на більш м'який, чи визначення розміру застави при продовженні дії запобіжного заходу на теперішній час - відсутні.
Прокурор подав клопотання про продовження дії запобіжного заходу в вигляді тримання під вартою, оскільки такий захід вже обраний.
Таке продовження строку тримання обвинуваченому ОСОБА_4 під вартою не суперечить вимогам ст.5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки по справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а підстав для застосування більш м'якого запобіжного заходу судом не вбачається.
З урахуванням наявних ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, суд дійшов висновку, що більш м'який запобіжний захід крім тримання під вартою, обвинуваченому ОСОБА_4 , буде недостатнім для забезпечення кримінального провадження.
Окрім цього за п. 1 ч. 4 ст. 183 КПК України суд, постановляючи ухвалу про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, може не визначати розмір застави, зокрема щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.
З огляду на те, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину із застосуванням насильства щодо потерпілої, суд не вбачає підстав для застосування застави, як альтернативного триманню під вартою запобіжного заходу.
Окрім того потерпілою було заявлено клопотання про скасування арешту, накладеного на майно а саме грошові кошти, який був накладений ухвалою слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області у даному кримінальному провадженні від 26 березня 2025 року.
Потерпіла в судовому засіданні підтримала подане клопотання.
Сторона захисту не заперечувала проти задоволення клопотання про арешт майна.
Прокурор заперечив проти задоволення клопотання про арешт майна, вказуючи, що грошові кошти мають значення у кримінальному провадженні як речові докази.
Згідно ч. 1 ст. 174 КПК України арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Суд дослідивши клопотання про скасування арешту майна вважає його передчасним та таким що не підлягає задоволенню в підготовчому судовому засіданні, оскільки вказані грошові кошти є речовим доказом.
Керуючись ст.ст. 314, 334 КПК України, суд, -
Призначити кримінальне провадження внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №12025071030000350 від 13.03.2025 за обвинуваченням за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, до судового розгляду у відкритому судовому засіданні на 20.05.2025 року на 14 годину 00 хвилин.
Продовжити строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обраного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у кримінальному провадженні за №12025071030000350 від 13.03.2025 за обвинуваченням за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК України, без визначення застави, але не більше ніж на 60 днів, а саме по 02.06.2025 року включно.
В задоволенні клопотання потерпілої ОСОБА_6 про скасування арешту майна відмовити.
У судове засідання викликати учасників судового провадження.
Роз'яснити учасникам провадження про їх право ознайомлення з матеріалами кримінального провадження на підставі їх письмового клопотання.
Ухвала може бути оскаржена до Закарпатського апеляційного суду через Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в частині застосування запобіжного заходу протягом п'яти днів з дня її проголошення, в іншій частині протягом 7 днів з дня її проголошення.
Суддя Ужгородського
міськрайонного суду ОСОБА_1