Справа № 302/461/25
Провадження № 2/302/239/25
13 травня 2025 року селище Міжгір'я
Міжгірський районний суд Закарпатської області у складі головуючого судді Готри В. Ю., з участю секретаря судового засідання Царь О. В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк», в інтересах якого діє представник Шкапенко Олександр Віталійович, до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У квітні 2025 року АТ «Акцент-Банк», в інтересах якого діє представник Шкапенко О. В., звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позов обґрунтований тим, що 18 липня 2023 року ОСОБА_1 , будучи клієнтом банку, уклала з АТ «Ацент-Банк» в електронній формі кредитний договір А32VCT155101260889, який складається із заяви клієнта і графіку погашення кредиту, про надання їй кредиту в розмірі 100 000 грн, строком на 60 місяців, тобто до 17.07.2028, зі сплатою 55% річних.
Банк свої зобов'язання за цим договором виконав у повному обсязі, а саме надав відповідачці можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах передбачених кредитним договором, натомість ОСОБА_1 свої зобов'язання належним чином не виконує, у зв'язку з чим у неї станом на 03.04.2025 перед банком виникла заборгованість у розмірі 156 159,64 грн, яка складається із 97 375 грн заборгованості за тілом кредиту та 58 784,23 грн заборгованості за процентами.
Посилаючись на наведені вище обставини, а також на ухилення відповідачкою від виконання своїх зобов'язань, банк просив суд стягнути зі ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором А32VCT155101260889 від 18.07.2023 у розмірі 156 159,64 грн, яка складається із 97 375 грн заборгованості за тілом кредиту та 58 784,23 грн заборгованості за процентами, а також 2 422,40 грн понесених судових витрат по сплаті судового збору.
Ухвалою судді Міжгірського районного суду Закарпатської області від 04.04.2025 відкрито провадження у справі за цим позовом АТ «Акцент-Банк» за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
У відзиві на позов АТ «Акцент-Банк» відповідачка ОСОБА_1 посилалася на безпідставність позовних вимог до неї.
Зазначала, що надані банком виписка і розрахунок заборгованості за кредитом не можуть слугувати доказами для стягнення з неї відповідних сум, оскільки такими доказами можуть бути виключно документи первинної бухгалтерської документації, оформлені згідно з вимогами ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», так як лише первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, є правовою підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій. Проте позивачем не надано суду первинних бухгалтерських документів відносно видачі кредиту та його часткового погашення (платіжні доручення, меморіальні ордери, чеки тощо), а тому і підстав уважати, що розмір заборгованості, що зазначений у розрахунку і довідці, є правильним.
Звертала увагу і на те, що долучений позивачем до позову витяг з Умов і правил надання банківських послуг, не містить її підпису, а відтак АТ «Акцент-Банк» не доведено, що під час підписання заяви позичальника вона була ознайомлена саме з цими Умовами і правилами надання банківських послуг, у тому числі щодо ціни договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальності у вигляді пені і штрафів за порушення термінів виконання договірних зобов'язань. Окрім цього, позивачем під час укладення з нею договору не було дотримано вимог, передбачених ч.2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо повідомлення споживача про всі умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які банк уважав узгодженими.
Стверджувала, що відповідно до вимог ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку із збройною агресією російської федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об'єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об'єкта нерухомості, об'єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля, а також крім кредитних договорів щодо придбання та встановлення фотоелектричних модулів та/або вітрових електроустановок разом із гібридними інверторами та установками зберігання енергії, проценти за якими можуть бути погашені чи компенсовані за рахунок третіх осіб або держави.
З урахуванням наведеного вище просила суд у задоволені позовних вимог АТ «Акцент-Банк» до неї відмовити повністю та закрити провадження у справі.
У відповіді на відзив АТ «Акцент-Банк» посилалося на надуманість доводів відповідачки ОСОБА_1 у відзиві на позов, оскільки остання під розпис була ознайомлена з Умовами і правилами надання банківських послуг до яких приєдналася і зобов'язалася в подальшому регулярно знайомитися зі змінами до них та будучи клієнтом банку скористалася додатковою послугою «Швидка готівка», відповідно до умов якої за допомогою сервісу «А24» уклала в електронній формі з банком додатковий кредитний договір А32VCT155101260889 від 18.07.2023 на суму 100 000,00 грн, строком на 60 місяців та зі сплатою 55% річних, про шо свідчить її простий електронний підпис у вигляді ОТП-паролю про ознайомлення з усіма умовами кредитування. Банківська виписка це сукупний реєстр операцій по відповідному рахунку, а на підтвердження перерахування відповідачці кредитних коштів до позову було додано меморіальний ордер №TR.31468021.27144.70083 від 18.07.2023 зі зазначенням відповідної суми кредиту, яка була їй перерахована, а відтак доводи ОСОБА_1 щодо не надання позивачем таких доказів є безпідставними.
Зазначало і те, що у пункті 9 заяви клієнта А32VCT155101260889 від 17.07.2023 зазначено номер картки клієнта на який було зараховано кредитні кошти, де з виписки по картці НОМЕР_1 вбачається використання цих кредитних коштів.
За таких обставин просило суд позовні вимоги АТ «А-Банк» задовольнити.
Представник позивача у судове засідання не з'явився повторно, хоча був повідомлений належним чином про дату, час і місце розгляду справи, однак безпосередньо в позовній заяві та додатках до неї у клопотанні, а також у відповіді на відзив просив розгляд справи провести без його участі.
Відповідачка ОСОБА_1 також у судове засідання не з'явилася повторно, хоча повідомлялася належним чином про дату, час і місце розгляду справи, проте подала до суду заяву від 14.04.2025, в якій просила розгляд справи провести за її відсутності.
За положенням ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
З огляду на наведене вище суд уважає за можливим розглянути цю справу за відсутності сторін за наявними матеріалами, які є достатніми для ухвалення законного та обґрунтованого рішення суду.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі обставини у справі та об'єктивно оцінивши у сукупності докази, які мають значення для справи, суд зазначає таке.
Судом установлено, що 23 липня 2023 року між сторонами було укладено в електронній формі кредитний договір на підставі заяви ОСОБА_1 про надання послуги «Швидка готівка» № А32VCT155101260889, за умовами якого відповідачці надано кредит у розмірі 100 000 грн на платіжну картку НОМЕР_1 , строком на 60 місяців із 18.07.2023 по 18.07.2028, зі сплатою 55% річних (а.с.14-17).
Також у матеріалах справи наявні підписані в електронній формі ОСОБА_1 запевнення клієнта до Договору надання банківських послуг та паспорт споживчого кредиту «Швидка готівка» (а.с.10-13).
Як видно з меморіального ордеру №TR.31468021.27144.70083, позивачем було надано ОСОБА_1 18.07.2023 кредит у розмірі 100 000 гривень (а.с.19).
Відповідачка ОСОБА_1 узяті на себе зобов'язання за цим договором у повному обсязі не виконувала, внаслідок чого у неї перед позивачем виникла заборгованість станом на 03 квітня 2025 року в розмірі 156 159,64 грн, яка складається із 97 375 грн заборгованості за тілом кредиту та 58 784,23 грн заборгованості за процентами, що стверджується відповідним розрахунком заборгованості (а.с.18), випискою по кредиту (а.с.20, 21) та доданою до відповіді на відзив випискою по картці відповідачки про зарахування їй 18.07.2023 на платіжну картку НОМЕР_1 кредитних коштів у розмірі 100 000,00 грн, якими вона активно користувалася і частково погашала, востаннє 15.02.2024 у сумі 5 000,00 грн, що спростовує твердження ОСОБА_1 про не отримання нею цього кредиту та необізнаності з умовами кредитування, які вона неодноразово на протязі тривалого часу виконувала.
Так, за правилом ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, установлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Згідно з пунктом 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України).
Абзац другий ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Особливості укладання договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
У пункті 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір уважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Згідно з ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах.
За правилами ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору (ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлюється законом.
Відповідно до ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Пунктом 1-1 ч. 1 ст. Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов'язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, установлених договором, а споживач (позичальник) зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, установлених договором.
За користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами або законом про банки і банківську діяльність. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. (ст. 536 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (ч. 1 ст. 625 ЦК України).
Судження відповідачки про те, що надані банком виписка і розрахунок заборгованості за кредитом не можуть слугувати доказами для стягнення з неї відповідних сум, оскільки такими доказами можуть бути виключно документи первинної бухгалтерської документації, оформлені згідно з вимогами ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», так як лише первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, є правовою підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, проте позивачем не надано суду первинних бухгалтерських документів відносно видачі кредиту та його часткового погашення (платіжні доручення, меморіальні ордери, чеки тощо), а тому і підстав уважати, що розмір заборгованості, що зазначений у розрахунку і довідці, є правильним, на переконання суду є голослівним. Оскільки позивачем до матеріалів справи додано меморіальний ордер №TR.31468021.27144.70083 від 18.07.2023 про зарахування відповідачці на платіжну картку НОМЕР_1 кредитних коштів у розмірі 100 000,00 грн, якими вона активно користувалася, та виписка по рахунку клієнта є тим документом, який підтверджує факт видачі коштів клієнта так як є тим документом, який відповідає законодавству про бухгалтерський облік та фінансову звітність, а тому може бути належним та допустимим доказом, який підтверджує наявну заборгованість позичальника, що відповідає правовим висновкам Верховного Суду, зокрема, у постановах від 30.11.2022 у справі № 214/6975/15-ц, від 25.11.2022 у справі № 1512/2-214/11, від 21.09.2022 у справі № 381/1647/21 тощо, які враховуються судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України.
Також у пунктах 87-90 постанови Верховного Суду від 04 вересня 2024 року у справі № 426/4264/19 (провадження № 61-7310св24) виснувано, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», згідно з якою підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75. Виписка з рахунку особи, яка відповідає зазначеним вимогам та надана відповідно до вимог закону, є документом, який може бути доказом і який суду необхідно оцінити відповідно до вимог цивільного процесуального закону при перевірці доводів про реальне виконання кредитного договору. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18, від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц, від 26 травня 2021 року у справі № 204/2972/20, від 13 жовтня 2021 року у справі № 209/3046/20, від 01 червня 2022 року у справі № 175/35/16-ц.
Із приводу твердження відповідачки про необхідність застосування до спірних правовідносин у цій справі вимог ч. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», що військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку із збройною агресією російської федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, суд зазначає таке.
Так, відповідачкою 23.04.2025 подано до суду свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_2 , з якого видно про реєстрацію 03.02.2024 за актовим записом № 90 шлюбу між нею та ОСОБА_2 , внаслідок чого вона змінила своє прізвище зі « ОСОБА_3 » на « ОСОБА_4 », а також додано безтермінове посвідчення її чоловіка ОСОБА_2 як учасника бойових дій серії НОМЕР_3 від 22.06.2021.
У постанові Верховного Суду від 04 вересня 2024 року у справі № 426/4264/19 (провадження № 61-7310св24), від 15 липня 2020 року у справі № 199/3051/14 (провадження № 61-10861св18) викладено правовий висновок про перелік необхідних документів доведеності статусу особи, яка має право на пільги, визначені пунктом 15 частини третьої статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей», який полягає у тому, що для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21 серпня 2014 року № 322/2/7142.
Такими документами є: військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки, або довідка про призов військовозобов'язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резервістів - витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною. На вказані пільги мають право лише мобілізовані позичальники.
На переконання суду, матеріали справи не містять відповідних документів як доказів звільнення відповідачки (починаючи з 18.05.2024 як дружини, тобто з часу набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11.04.2024
№ 3633-IX) від нарахування процентів (позивачем пеня і штраф не нараховувалися) за користування кредитом у розумінні вимог пункту 15 ч. 3 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей».
Надана відповідачкою копія посвідчення її чоловіка ОСОБА_2 серії НОМЕР_3 від 22.06.2021 є документом, що підтверджує наявність у нього статусу учасника бойових дій та права на пільги відповідно до положень Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Водночас цей закон не містить норм, які б звільняли позичальницю-відповідачку від процентів за користування кредитом у зв'язку з наявністю в її чоловіка статусу учасника бойових дій.
Отже, судом не встановлено наявність у відповідачки права на пільги згідно із пунктом 15 ч. 3 ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей», оскільки відповідачкою не надано до суду доказів, у тому числі документів, визначених листом Міністерства оборони України від 21 серпня 2014 року № 322/2/7142, які б звільняли її як дружину ОСОБА_2 від нарахування процентів за користування кредитом.
Частиною першою ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Як кореспондують частини перші ст. 16 ЦК України, ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Згідно з ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (ч. 1 ст. 13 ЦПК України) суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи
Положеннями ч. 1 ст. 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (ст. 129 Конституції України).
Відповідно до частини 3 ст. 12, частин 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, окрім випадків установлених Законом, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Виходячи із висновків Європейського Суду з прав людини, викладених у рішенні у справі «Бочаров проти України» від 17.03.2011 (п. 45), «Суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom). Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів (див. рішення у справі «Салман проти Туреччини» (Salman v. Turkey, заява № 21986/93, п. 100, ECHR 2000-VII).
Отже, з огляду на наведене вище суд доходить висновку, що позивач довів поза розумним сумнівом належними, допустимими, достовірними, а в їх сукупності та взаємозв'язку між собою достатніми доказами свою вимогу, а відтак позов підлягає до задоволення повністю.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до ч. 1, пункту 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.
За таких обставин з відповідачки ОСОБА_1 слід стягнути на користь позивача АТ «Акцент-Банк» понесені останнім у справі судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 422,40 гривень (а.с.1).
Керуючись статтями 76-81, 89, 142, 259, 263-265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд
Позов Акціонерного товариства «Акцент-Банк», в інтересах якого діє представник Шкапенко Олександр Віталійович, до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.
Стягнути зі ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Акцент-Банк» заборгованість за кредитним договором А32VCT155101260889 від 18.07.2023 у розмірі 156 159 (сто п'ятдесят шість тисяч сто п'ятдесят дев'ять) гривень 64 копійки, яка складається із 97 375 грн заборгованості за тілом кредиту та 58 784,23 грн заборгованості за процентами, а також 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок понесених судових витрат по сплаті судового збору.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складено та підписано 13 травня 2025 року.
Учасники справи:
Позивач Акціонерне товариство «Акцент-Банк», місцезнаходження: вул. Батумська, 11 м. Дніпро;
Відповідачка ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
Суддя В. Ю. Готра