12 травня 2025 року
м. Київ
справа № 640/19270/22
адміністративне провадження № К/990/17134/25
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Білак М.В., перевіривши касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Лисенко Ганни Олександрівни на рішення Київського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2025 року у справі №640/19270/22 за позовом ОСОБА_1 до Національного антикорупційного бюро України про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Національного антикорупційного бюро України, у якому просив:
- скасувати наказ № 1367-н від 30 вересня 2022 року про застосування до ОСОБА_1 , Детектива відділу детективів по виявленню неправомірної вигоди та незаконного збагачення Управління аналітики та обробки інформації, дисциплінарного стягнення у вигляді догани за вчинення дисциплінарних проступків на підставі пункту 5 частини другої статті 65 Закону України «Про державну службу» згідно пунктів 1, 2 Витягу з Висновку Дисциплінарної комісії Національного антикорупційного бюро України від 23 вересня 2022 року № 84;
- скасувати наказ № 1368-н від 30 вересня 2022 року про застосування до ОСОБА_1 , Детектива відділу детективів по виявленню неправомірної вигоди та незаконного збагачення Управління аналітики та обробки інформації, дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення за вчинення дисциплінарних проступків на підставі пункту 9 частини другої статті 65 Закону України «Про державну службу» згідно пункту 3 Витягу з Висновку Дисциплінарної комісії Національного антикорупційного бюро України від 23 вересня 2022 року № 84;
- скасувати наказ № 1380-н «Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 » від 04 жовтня 2022 року та наказ № 1450-н від 17 жовтня 2022 року «Про внесення змін до наказу від 04 жовтня 2022 року № 1380-н «Про припинення державної служби та звільнення», якими припинено державну службу та звільнено ОСОБА_1 17 жовтня 2022 року з посади Детектива відділу детективів по виявленню неправомірної вигоди та незаконного збагачення Управління аналітики та обробки інформації, за вчинення дисциплінарного проступку, передбаченого пунктом 9 частини другої статті 65 Закону України «Про державну службу»;
- поновити ОСОБА_1 на державній службі в Національного антикорупційного бюро України на посаді Детектива відділу детективів по виявленню неправомірної вигоди та незаконного збагачення Управління аналітики та обробки інформації 17 жовтня 2022 року;
- стягнути з Національного антикорупційного бюро України на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в розмірі 2693,67 грн, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань згідно статті 54 Закону України «Про державну службу», середній заробіток за час неповного розрахунку при звільненні у розмірі 42 699,30грн;
- стягнути з Національного антикорупційного бюро України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період за період з 18 жовтня 2022року по 04 листопада 2022 року в розмірі 42699,30 грн, з урахуванням збільшення на день прийняття рішення.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2024 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2025 року, адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Національного антикорупційного бюро України №1367-н від 30 вересня 2022 року про застосування до ОСОБА_1 , Детектива відділу детективів по виявленню неправомірної вигоди та незаконного збагачення Управління аналітики та обробки інформації, дисциплінарного стягнення у вигляді догани за вчинення дисциплінарних проступків на підставі пункту 5 частини другої статті 65 Закону України «Про державну службу» згідно пунктів 1, 2 Витягу з Висновку Дисциплінарної комісії Національного антикорупційного бюро України від 23 вересня 2022 року № 84. У задоволенні решти адміністративного позову відмовлено.
Справа судом першої інстанції розглянута за правилами загального позовного провадження.
22 квітня 2025 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Лисенко Ганни Олександрівни на рішення Київського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2025 року у справі №640/19270/22. Заявник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій у частині відмовлених позовних вимог, ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Дослідивши подану касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для її повернення з наступних підстав.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
За правилами частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Враховуючи положення процесуального закону необхідно зазначити, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.
Під час перевірки касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у якості підстав касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на пункти 1 та 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
В обґрунтування пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України заявник зазначає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували:
- норму пункту 9 частини другої статті 65 Закону України «Про державну службу» без врахування правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 14 січня 2021 року по справі №815/3843/17, від 16 жовтня 2020 року по справі №807/906/16, від 12 червня 2023 року по справі №380/1256/21 та дійшли помилкового висновку про доведеність законності звільнення позивача;
- норму статті 67 та статті 74 Закону України «Про державну службу» без врахування правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 25 червня 2020 року по справі №826/4714/17, від 30 січня 2025 року по справі №400/3493/23, від 26 травня 2022 року по справі №300/3980/20, від 31 березня 2021 року по справі №813/2640/18, від 21 листопада 2024 року по справі №200/5091/21, від 21 червня 2024 року по справі №160/25710/21 та не встановили співмірність обраного заходу дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з державної служби відносно поставленого у вину порушення;
- норми Інструкції про порядок проведення службового розслідування стосовно працівників НАБУ, затвердженого наказом Директора НАБУ від 23 жовтня 2015 року №4 із подальшими змінами (далі - Інструкція) та частини п'ятої статті 74 Закону України «Про державну службу» без врахування правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 08 липня 2020 року по справі №П/811/1036/16, від 20 травня 2020 року по справі №П/811/636/17 у результаті чого дійшли помилкового висновку про дотримання строків накладення дисциплінарного стягнення.
Верховний Суд зазначає, що умовою для перегляду судом касаційної інстанції судових рішень в адміністративних справах з указаної підстави є їхня невідповідність викладеному у постанові Верховного Суду висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
Суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності не можна визнати як подібність правовідносин.
Невідповідність правозастосовному висновку Верховного Суду (висловленому за наслідками розгляду (іншої) справи у касаційному порядку) матиме місце тоді, коли суд (суди) попередніх інстанцій, розглядаючи справу за схожих предмета спору, підстав позову, обставин справи та правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо суті заявлених вимог, застосувавши норму права по-іншому, аніж це роз'яснив суд касаційної інстанції (в іншій подібній справі).
При встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду на які посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Перевіряючи доводи, наведені заявником у касаційній скарзі, Суд приходить до висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки заявником не обґрунтовано подібність правовідносин у цій справі та у зазначених скаржником справах.
Суд звертає увагу, що посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
При цьому, Суд зазначає, що формальне посилання скаржника на постанови Верховного Суду (зокрема, і цитування окремих абзаців постанов) не може вважатись належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Верховний Суду зауважує, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.
З огляду на викладене, Суд вважає безпідставними посилання заявника на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
В обґрунтування пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України заявник зазначає, що Верховний Суд не вирішував питання дотримання строків накладення дисциплінарного стягнення на підставі Інструкції та її взаємозв'язку із нормами Закону України «Про державну службу»; не вирішував питання можливості суб'єкта, що проводить службове розслідування, вийти за визначені наказом про його проведення межі із власної ініціативи; щодо продовження строку службового розслідування у НАБУ згідно Інструкції шляхом проставлення електронної резолюції. Також зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо оцінки розрахункових листків та табелів обліку робочого часу за умов, коли вони суперечать пізніше складеним довідкам роботодавця.
Слід зауважити, що при поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначена скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно.
Отже, зі змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України слідує, що вказана підстава спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню адміністративними судами під час вирішення спору.
Лише посилання на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Аналізуючи зміст касаційної скарги, Судом установлено, що заявник, стверджуючи про відсутність висновку Верховного Суду, не зазначає конкретну норму права, застосування якої потребує висновку Верховного Суду, не конкретизує, який, на його думку, правовий висновок повинен бути висловлений у цій справі та який, одночасно, відсутній у рішеннях Верховного Суду та як відповідні норми права необхідно застосовувати, на думку скаржника, а також не обґрунтував необхідність такого висновку (усунення колізії, визначення пріоритету між нормами, тлумачення норми, т.і.) у взаємозв'язку з посиланням на обставини справи.
З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованим посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Верховний Суд зазначає, що доводи касаційної скарги зводяться до викладення обставин справи, цитування нормативно правових актів, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
Верховний Суд звертає увагу заявника, що на стадії відкриття касаційного провадження касаційній суд не перевіряє законність і обґрунтованість судових рішень, а перевіряє касаційну скаргу на предмет дотримання особою, яка її подає, вимог щодо форми і змісту касаційної скарги, а також дотримання строків реалізації права на касаційне оскарження.
Пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Отже, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.
Керуючись статтею 248, пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України,
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Лисенко Ганни Олександрівни на рішення Київського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2024 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2025 року у справі №640/19270/22 за позовом ОСОБА_1 до Національного антикорупційного бюро України про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя М.В. Білак