12 травня 2025 року
м. Київ
справа №120/3422/24
адміністративне провадження № К/990/17000/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Білак М.В.,
суддів: Желєзного І.В., Мацедонської В.Е.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 25 липня 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2025 року у справі №120/3422/24 за позовом ОСОБА_1 до Ямпільської міської ради Могилів-Подільського району Вінницької області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
У березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Ямпільської міської ради Могилів-Подільського району Вінницької області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 25 липня 2024 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2025 року, відмовлено у задоволенні позовних вимог.
Справа розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження.
22 квітня 2025 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 25 липня 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2025 року у справі №120/3422/24. Заявник просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю, справу передати на новий розгляд до Вінницького окружного адміністративного суду.
На підставі аналізу доводів касаційної скарги та доданих до неї матеріалів, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з таких підстав.
Положеннями пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України та статті 14 Закону України від 30 вересня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» гарантовано право особи на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Водночас пунктом 2 частини п'ятої цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Наведене означає, що положеннями пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України передбачено можливість перегляду, як виняток, судового рішення, що не підлягає касаційному оскарженню судом касаційної інстанції у разі, якщо заявником зазначені випадки, передбачені підпунктами «а» - «г» цієї норми та викладені підстави, визначені частиною четвертою статті 328 КАС України.
Як вбачається з рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 25 липня 2024 року, зазначену справу судом розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, а відтак вона може бути оскаржена до Верховного Суду лише за наявності обставин, наведених у підпунктах «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Доведення зазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності або розглянутих в порядку спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
Верховний Суд відзначає, що, визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України випадки, є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.
Оскаржуючи судове рішення у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, позивач зазначає про наявність виняткових обставин, передбачених у підпункті «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України. Зокрема, позивач стверджує, що справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для нього.
Верховний Суд звертає увагу скаржника, що вжите законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.
Касаційна скарга не містить доводів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет спору у цій справі стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв.
Щодо виняткового значення, Суд враховує, що для кожної із сторін справа, в якій він є учасником має виняткове значення, оскільки спірні правовідносини, що склались, потребують судового втручання.
Разом з тим, скаржник повинен довести, що спірні правовідносини є винятковими та такими, що без судового захисту можуть призвести до незворотних наслідків.
Проте, доводи заявника в цій частині не підтверджені належними доказами та не обґрунтовані обставинами, які б виділяли вимоги позивача у цій справі в якусь особливу категорію спорів, тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції.
Таким чином, подана касаційна скарга не містить належним чином обґрунтованих випадків, зазначених у пункті 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, які могли б слугувати підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі.
Щодо посилання позивача на не застосування судами першої та апеляційної інстанцій правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2019 року у справі №326/1062/16-а, що за змістом відповідає пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, колегія суддів зазначає таке.
Суд касаційної інстанції звертає увагу заявника, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі цього пункту є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Верховний Суд зауважує, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права. Обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
Перевіряючи доводи, наведені заявником у касаційній скарзі, Суд приходить до висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки заявником лише зазначено про постанову Верховного Суду, проте не зазначено конкретну норму права (пункт, частина, стаття), яку на його думку, застосовано судами попередніх інстанцій всупереч висновків Верховного Суду щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, а також не обґрунтовано подібність правовідносин у цій справі та у зазначених заявником справах.
Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
При цьому, Суд зазначає, що формальне посилання скаржника на постанови Верховного Суду (зокрема, і цитування окремих абзаців постанов) не може вважатись належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Верховний Суду зауважує, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.
З огляду на викладене, Суд вважає безпідставними посилання заявника на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Також у тексті касаційної скарги заявник посилається на постанови Верховного Суду від 01 грудня 2020 року у справі №326/1062/16-а, від 20 вересня 2019 року у справі №606/2381/15-а, від 25 листопада 2020 року у справі №308/10757/16-а, однак такі посилання викладає без взаємозв'язку із підставами касаційного оскарження судових рішень, які зазначені у частині четвертій статті 328 КАС України.
Фактично доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, цитуванням норм законодавства, переоцінки доказів та неповного з'ясування обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій, що виключає можливість перегляду судового рішення з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Ямпільської міської ради Могилів-Подільського району Вінницької області №25 від 01 грудня 2020 року «Про реорганізацію сільських рад шляхом приєднання, що увійшли до складу Ямпільської міської територіальної громади" розпочато процедуру реорганізації сільських рад шляхом приєднання до Ямпільської міської ради Безводнівської сільської ради, Бушанської сільської ради, Великокісницької сільської ради, Гальжбіївської сільської ради, Дзигівської сільської ради, Довжоцької сільської ради, Качківської сільської ради, Клембівської сільської ради, Михайлівської сільської ради, Петрашівської сільської ради, Писарівської сільської ради, Порогівської сільської ради, Русавської сільської ради, Северинівської сільської ради, Слободо-Підлісівської сільскої ради, Цекинівської сільської ради.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача, оскільки ним не наведено обґрунтованих мотивів і не надано відповідних доказів, яким чином спірне рішення порушує його суб'єктивні права або інтереси.
Зокрема, суди зазначили, що у спірному випадку позивачем не наведено обґрунтування негативного впливу оскаржуваного рішення на його конкретні, реальні, індивідуально виражені права, свободи чи інтереси.
Позивач не вказав, як саме оскаржуване рішення порушує його права, та у чому полягають об'єктивні перешкоди у фактичній реалізації позивачем його прав та свобод унаслідок прийняття зазначеного рішення.
При цьому суди зауважили, що позивачем як у позовній заяві, так і у апеляційній скарзі наведено норми Конституції, Законів України, практики Європейського суду та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, проте у позовній заяві відсутнє обґрунтування реального порушення оскаржуваним рішенням прав позивача, підтверджене відповідними доказами.
Позивач не довів, що внаслідок прийняття спірного рішення він позбавлений можливості здійснити, реалізувати свої права повністю чи частково, чи таким рішенням створюються перешкоди для їх реалізації.
Доказів того, що спірне рішення спричинило суттєвий та реальний негативний вплив саме на позивача, і він дійсно зазнав шкоди, матеріали справи не містять.
Слід також зазначити, що суди попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішень керувались висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 01 вересня 2022 року у справі №520/16518/20, від 17 лютого 2020 року у справі №697/835/17, від 20 лютого 2019 року у справі №522/3665/17, від 13 серпня 2020 року у справі №369/3756/16-а, від 22 серпня 2019 року у справі №288/1557/16-а, від 04 грудня 2019 року у справі №524/6344/16-а.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є найвищим судом у системі судоустрою України, забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначений процесуальним законом.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 328, 333 КАС України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 25 липня 2024 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2025 року у справі №120/3422/24 за позовом ОСОБА_1 до Ямпільської міської ради Могилів-Подільського району Вінницької області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
Судді М.В. Білак
І.В. Желєзний
В.Е. Мацедонська