12 травня 2025 року
м. Київ
справа № 360/324/24
адміністративне провадження № К/990/25430/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Мацедонської В.Е.,
суддів - Білак М.В., Желєзного І.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження, як суд касаційної інстанції
касаційну скаргу адвоката Каверіна Сергія Миколайовича, який діє в інтересах ОСОБА_1
на ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2024 року (суддя Борзаниця С.В.)
та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2024 року (суддя-доповідач Блохін А.А., судді: Гаврищук Т.Г., Гайдар А.В.)
у справі № 360/324/24
за позовом ОСОБА_1 до Окремого контрольно-пропускного пункту " ІНФОРМАЦІЯ_1 " Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, -
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Окремого контрольно-пропускного пункту " ІНФОРМАЦІЯ_1 " Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) (далі - відповідач), у якому просив:
- визнати протиправними дії Окремого контрольно-пропускного пункту " ІНФОРМАЦІЯ_1 " Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ), які полягають у застосуванні із січня 2023 року по травень 2023 року включно, розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, при нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, підйомної допомоги, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв'язку із проходженням військової служби;
- зобов'язати Окремий контрольно-пропускний пункт " ІНФОРМАЦІЯ_1 " Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 із січня 2023 року по травень 2023 року включно, грошового забезпечення, допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, підйомної допомоги, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв'язку із проходженням військової служби, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року, відповідно.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2024 року позовну заяву залишено без руху та запропоновано позивачу протягом 10 календарних днів з дня отримання даної ухвали надати суду: уточнену позовну заяву, оформлену з дотриманням вимог статей 160, 161 КАС України; заяву про поновлення строку звернення до суду із зазначенням обставин, які можуть бути враховані судом, як поважні, для поновлення пропущеного строку із наданням відповідних доказів; належним чином засвідчені копії паспорту та довідки про присвоєння ідентифікаційного номеру.
На виконання ухали суду від 08 квітня 2024 року представником позивача подано заяву, в якій зазначено, що позивачем дотримано строк звернення до суду.
Ухвалою суду першої інстанції від 16 квітня 2024 року розглянуто заяву представника позивача та продовжено строк для усунення недоліків позовної заяви на 5 (п'ять) календарних днів з дня отримання даної ухвали суду шляхом подання заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду з обґрунтуванням та документальним підтвердженням наявності поважних причин пропуску строку звернення до суду з позовною заявою.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2024 року, залишеною без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2024 року, позовну заяву повернуто позивачу на підставі пунктів 1, 9 частини четвертої статті 169 КАС України.
Приймаючи спірну ухвалу, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачем заявлені вимоги щодо сум, нарахованих та виплачених йому під час проходження військової служби, а не пов'язаних з його звільненням.
При цьому, вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що мають застосовуватись положення ст. 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці.
Між тим, суди зауважили, що позиція представника позивача щодо необхідності застосовувати положення статті 116 КЗпП України є помилковою, оскільки зміст частини другої зазначеної статті свідчить про заявлення спору щодо усіх сум, нарахованих працівникові при звільненні, станом на дату звільнення, а не сум, нарахованих та виплачених під час періоду перебування на роботі (службі).
Окрім того, суди попередніх інстанцій вказали, що день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.
Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Доказами того, що особа знала про можливе порушення своїх прав є, зокрема, умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.
В даному випадку, отримуючи грошове забезпечення та будучи достовірно обізнаним з розміром виплачених сум, позивач мав можливість дізнатися про порушення його прав з підстав, викладених у позові, та своєчасно звернутися з цим позовом, однак позивач не навів жодної об'єктивної підстави стосовно неможливості його звернення до відповідача для з'ясування складових отриманих сум грошового забезпечення.
На підставі наведеного суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що строк звернення до суду слід обчислювати саме з дати отримання грошового забезпечення (у період січень - травень 2023 року).
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та відзиву на касаційну скаргу
На адресу Верховного Суду надійшла касаційна скарга адвоката Каверіна Сергія Миколайовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , у якій скаржник просить скасувати ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2024 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2024 року, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
На обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник вказує на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норми права (статті 233 КЗпП України в редакції Закону України № 2352-ІХ від 01 липня 2022 року).
Також позивач вказує, що нормативне регулювання строку звернення до суду, визначене частиною другою статті 233 КЗпП України, містить пряме посилання на статтю 116 КЗпП України, якою передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Окрім того, частина 2 статті 233 КЗпП України для визначення початку перебігу строку звернення до суду вказує на факт, за наявності якого розпочинається перебіг тримісячного строку - «у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений статтею 116 КЗпП України строк виплатити не оспорювану ним суму.
Отже, стаття 116 КЗпП України зобов'язує на день звільнення виплатити всі суми
заробітної плати за весь час існування правовідносин працівника і роботодавця, а у разі спору про їх розміри, працівник має право звернутись до суду у строки, визначені ч. 2 ст. 233 КЗпП України.
Відповідно до частини третьої статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Отже, як зазначає скаржник, грошове забезпечення, що належить військовослужбовцю і своєчасно не виплачено йому або виплачено в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього.
На думку скаржника, відповідач на день видання наказу від 22 січня 2024 року №30-ос про виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу та всіх видів забезпечення мав здійснити виплати за всіма видами належного позивачу грошового забезпечення, у тому числі і такого, яке нараховувалось та виплачувалось позивачу у період із січня по травень 2023 року в меншому, ніж належало розмірі, яке і є предметом позову.
Покликання судів попередніх інстанцій на те, що строк звернення до суду слід обчислювати з дати отримання грошового забезпечення (у період січень - травень 2023 року), на думку скаржника, є помилковим, оскільки по-перше, виходячи з принципу «належного врядування» військовослужбовець, який отримує грошове забезпечення, динаміка зміни розмірів якого є постійною, виходить з презумпції, що розмір грошового забезпечення і порядок його нарахування здійснено відповідно до закону; по-друге, військовослужбовець не має розумних причин сумніватися у добросовісності дій органів військового управління і не повинен щомісяця уточнювати суми належних виплат та їх складові за видами, перевіряти правильність застосування механізму чи формули розрахунку грошового забезпечення, відсоткове значення надбавок, доплат, винагород чи премії, а у разі виявлення порушень щомісячно звертатись до суду, оскільки спеціальними нормами унормовано порядок та строки звернення до суду у разі порушення законодавства про оплату праці (ст.116, ч. 2 ст. 233 КЗпП України).
Правом подати відзив на касаційну скаргу в порядку статті 338 КАС України відповідач не скористався, що відповідно до вказаної статті не перешкоджає перегляду рішень судів попередніх інстанцій за наявними в справі матеріалами.
Рух касаційної скарги
Ухвалою Верховного Суду від 22 липня 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою адвоката Каверіна Сергія Миколайовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2024 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2024 року у справі №360/324/24 за позовом ОСОБА_1 до Окремого контрольно-пропускного пункту " ІНФОРМАЦІЯ_1 " Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії.
05 серпня 2024 року адміністративна справа надійшла до Верховного Суду.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу справи між суддями (у зв'язку із обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Губської О.А.) визначено такий склад колегії: головуючий-суддя - Мацедонська В.Е., судді: Білак М.В., Желєзний І.В.
Ухвалою від 08 травня 2025 закінчено підготовчі дії у справі та призначено касаційну скаргу до розгляду в порядку письмового провадження з 09 травня 2025 року.
Нормативне регулювання та оцінка Верховного Суду
Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить із такого.
Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина перша статті 341 КАС України).
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
На стадії касаційного провадження спірним у цій справі є виключно питання дотримання позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом.
Так, процесуальна природа та призначення строків звернення до суду зумовлюють при вирішенні питання їх застосування до спірних правовідносин необхідність звертати увагу не лише на визначені в нормативних приписах відповідних статей загальні темпоральні характеристики умов реалізації права на судовий захист - строк звернення та момент обчислення його початку, але й природу спірних правовідносин щодо захисту прав, свобод та інтересів, у яких особа звертається до суду.
Визначення строку звернення до адміністративного суду в системному зв'язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб'єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв'язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень.
Надаючи оцінку доводам касаційної скарги щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права при вирішенні питання дотримання позивачем строків звернення до суду із цим позовом, колегія суддів виходить із такого.
За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Положеннями статті 122 КАС України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
На стадії касаційного провадження спірним є питання дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом, предметом якого є порушення відповідачем законодавства про оплату праці та невиплата в повному обсязі належного грошового забезпечення.
Між тим, положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).
Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України, зокрема, частиною другою цієї статті (в редакції, яка набула чинності з 19 липня 2022 року) установлено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Отже, до правовідносин у цій справі застосуванню підлягають норми частини другої статті 233 КЗпП України (в редакції, яка набула чинності з 19 липня 2022 року), які, в свою чергу, передбачають тримісячний строк звернення до суду з позовом про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні.
При цьому, перебіг такого строку слід розраховувати з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Висновок судів попередніх інстанцій з приводу того, що не підлягають застосуванню положення статті 116 КЗпП України, оскільки зміст частини другої зазначеної статті свідчить про заявлення спору щодо усіх сум, нарахованих працівникові при звільненні, станом на дату звільнення, а не сум, нарахованих та виплачених під час періоду перебування на роботі (службі), колегія суддів уважає помилковим, з огляду на таке.
Нормативне регулювання строку звернення до суду визначене у частині другій статті 233 КЗпП містить пряме посилання на статтю 116 КЗпП України, якою передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
Таким чином, стаття 116 КЗпП України зобов'язує на день звільнення виплатити всі суми заробітної плати за весь час існування правовідносин працівника і роботодавця, а у разі спору про їх розміри, працівник має право звернутись до суду у строки визначені ч. 2 ст. 233 КЗпП України.
Отже, відповідач на день видання наказу від 22 січня 2024 року № 30-ос «Про виключення ОСОБА_1 із списків особового складу та всіх видів забезпечення» мав здійснити виплати за всіма видами належного позивачу грошового забезпечення, у тому числі і такого, яке нараховувалось та виплачувалось позивачу у період із січня по травень 2023 року, якщо воно було в меншому, ніж належало розмірі.
З обґрунтувань апеляційної та касаційної скарг убачається, що відповідачем ані в день виключення позивача зі списків особового складу, ані в день виплати грошового забезпечення всупереч вимогам статті 116 КЗпП України не вручено позивачу письмово повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні).
Вказане зумовило представника позивача звернутися із адвокатським запитом, у якому останній просив, зокрема, надати інформацію та документи:
- копію особистих карток (архівні відомості) грошового забезпечення за період проходження військової служби та перебування на грошовому забезпечені у в/ч НОМЕР_1 протягом 2022-2024 років, а у разі їх відсутності виготовити їх з електронної бази системи бухгалтерського обліку;
- інформацію про нараховане та фактично виплачене (утримане) грошове забезпечення та інші виплати із зазначенням видів та дати його виплати при виключені зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
У відповідь на адвокатський запит, відповідач листом від 20 лютого 2024 року №09/1245-24-Вих надіслав позивачу запитувані документи, зокрема, архівні відомості особистої картки грошового забезпечення за 2023 рік.
Відповідно до архівних відомостей особистих карток грошового забезпечення ОСОБА_1 за 2023 рік, позивачу визначено посадовий оклад та оклад за військовим званням із січня 2023 року, виходячи із прожиткового мінімуму станом на 01 січня 2018 року.
У свою чергу, із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням упродовж служби позивачу у період із січня 2023 року по травень 2023 року здійснювалося нарахування та виплата у відповідному відсотковому відношенні як постійних, так і одноразових видів грошового забезпечення із застосуванням для визначення грошового забезпечення розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.
Отже, саме з дати отримання листа від відповідача від 20 лютого 2024 року №09/1245-24-Вих позивач дізнався, що йому не нараховано та не виплачено всіх належних сум грошового забезпечення.
Проте ні суд першої інстанції, ні суд апеляційної інстанції вказані докази не дослідив та не надав їм належної оцінки.
З огляду на викладене, колегія суддів уважає, що висновки судів попередніх інстанцій про повернення позовної заяви є передчасними, а тому касаційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції - скасуванню, з направленням справи для продовження розгляду до Луганського окружного адміністративного суду.
Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
На підставі викладеного касаційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції - скасуванню, із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Судові витрати
З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність підстав, наведених у статті 139 КАС України, судові витрати не розподіляються.
Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Суд
Касаційну скаргу адвоката Каверіна Сергія Миколайовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити.
Ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2024 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 13 червня 2024 року скасувати, а справу № 360/324/24 направити до Луганського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В.Е. Мацедонська
Судді М.В. Білак
І.В. Желєзний