12 травня 2025 року
м. Київ
справа №440/18765/23
адміністративне провадження № К/990/12776/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Стрелець Т.Г.,
суддів: Тацій Л.В., Бучик А.Ю.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 09 липня 2024 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2025 року у справі № 440/18765/23 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування висновку, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства внутрішніх справ України, Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення директора Департаменту пенсійних питань та соціального захисту МВС України Т. Андрійчук від 23.08.2023 про відмову у затвердженні висновку про призначення йому одноразової грошової допомоги;
- зобов'язати Міністерство внутрішніх справ України затвердити висновок про призначення йому одноразової грошової допомоги відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції» від 21.10.2015 №850 у зв'язку із встановленням 1 групи інвалідності;
- зобов'язати Ліквідаційну комісію Управління Міністерства внутрішніх справ України в Полтавській області повторно направити Міністерству внутрішніх справ України його заяву від 21.04.2022 з доданими документами для прийняття рішення щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням І групи інвалідності.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 09 липня 2024 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2025 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Як вбачається зі змісту оскаржуваних судових рішень, ОСОБА_1 у період з 1973 року по 1999 рік проходив службу в органах внутрішніх справ на різних посадах внутрішньої служби, що підтверджується довідкою відділу інформаційних технологій УМВС України в Полтавській області від 26.04.2005 №3/63.
Відповідно до архівної довідки Департаменту режимно-секретного та документального забезпечення МВС України від 02.04.2015 №84 у Списку особового складу ВПО УВС Полтавського облвиконкому, відряджених для виконання спецзавдання по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС є відомості стосовно старшого помічника керівника пожежогасіння чергової служби пожежогасіння по МР ОПО майора внутрішньої служби ОСОБА_1 .
Згідно з витягом з архівного документа УМВС України в Полтавській області від 29.11.2021 року №39/Л-56 наказом Управління внутрішніх справ виконкому Полтавської обласної ради народних депутатів від 16.09.1986 року №105 л/с «По особовому складу» вважати прибулим із службового відрядження з виконання спеціальних робіт по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС майора внутрішньої служби ОСОБА_1 /Л-390459/ старшого помічника керівника пожежогасіння чергової служби пожежогасіння по мобілізаційній роботі ВПО УВС. Знаходився в зоні Чорнобильської АЕС з 25 липня по 25 серпня 32 доби, в 3-й зоні 15 діб, в 1-й зоні 17 діб.
Наказом УМВС України в Полтавській області №76 о/с від 10.08.1999 року згідно з Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України позивача звільнено з органів внутрішніх справ за ст. 65 п. «б» (через хворобу у відставку) полковника внутрішньої служби старшого інженера групи військово-мобілізаційної роботи з 14.08.1999. Вислуга років в пільговому обчисленні складає 28 років 05 місяців 12 днів.
За змістом свідоцтва про хворобу №179-С від 27.07.1999 року постановою військово-лікарської комісії УВС Полтавського облвиконкому за розпорядженням УРЛС УМВС України в Полтавській області ОСОБА_1 , 1951 р.н., полковник внутрішньої служби непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку.
За висновком МСЕК за наслідками первинного огляду позивачу встановлено безстроково III групу інвалідності з причини захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС згідно з довідкою серії 7-66 ГВ №0205378 від 05.08.1999 року.
За наслідками повторного огляду МСЕК позивачу встановлено безстроково II групу інвалідності через захворювання, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС згідно з довідкою серії 7-66 ВЛ №0141689 від 27.02.2006 року.
Черговим оглядом МСЕК ОСОБА_1 встановлено І-Б групу інвалідності з 22.12.2021 року за захворюванням, пов'язаним з виконанням службових обов'язків по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС відповідно до довідки серії 12 ААВ №110865 від 12.01.2022 року.
Суд першої інстанції (рішення якого залишено без змін судом апеляційної інстанції) відмовляючи у задоволенні позовних вимог виходив з того, що позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, оскільки повторний огляд, за наслідками якого позивачу було встановлено вищу групу інвалідності, відбувся понад два роки після первинного встановлення інвалідності, тобто між цими подіями минуло понад два роки.
Не погодившись з судовими рішенням першої та апеляційної інстанцій, позивач направив до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 09 липня 2024 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2025 року у справі №440/18765/23, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Ухвалою Верховного Суду від 08 квітня 2025 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення її недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції обґрунтування підстав касаційного оскарження передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України (із зазначенням відповідного пункту) у взаємозв'язку з частиною п'ятою статті 328 КАС України.
На виконання вимог ухвали Верховного Суду від 08 квітня 2025 року скаржником подано доповнення до касаційної скарги, в яких зазначено, що справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для заявника.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши зміст оскаржуваного судового рішення, доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для відмови у відкритті касаційного провадження з огляду на наступне.
Відповідно до статті 129 Конституції України до основних засад судочинства належить забезпечення апеляційного перегляду справи. Касаційне оскарження судового рішення допускається лише у визначених законом випадках.
Частиною першою статті 13 КАС України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За змістом пункту 3 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), підлягають касаційному оскарженню у виключних випадках, перелік яких передбачений підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Суд першої інстанції розглянув дану справу за правилами спрощеного позовного провадження.
Пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Доведення вищезазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
Підставами касаційного оскарження скаржник зазначає пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України. Заявник вказує, що викладені в касаційний скарзі обставини обґрунтовують необхідність відступлення від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 15 січня 2024 року у справі №240/4317/23, від 10 грудня 2020 року у справі № 696/575/17, від 30 березня 2021 року у справі № 817/1599/18 та від 04 жовтня 2023 року у справі №380/18083/22, від 11 вересня 2024 року у справі № 440/5984/20 стосовно обмеження дворічним строком права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, оскільки вказані висновки є дискримінаційними по відношенню до позивача та колишніх військовослужбовців по лінії МВС поряд з військовослужбовцями інших силових структур, яким виплата одноразової грошової допомоги не обмежена строком.
Крім того, в обґрунтування права на касаційне оскарження скаржник зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для заявника.
Втім, зміст доводів касаційної скарги в сукупності з відображеними в судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій обставинами справи не дають підстав для висновку про наявність у даному випадку обставин, наведених у підпункті «а» пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України, оскільки скаржником не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Стосовно доводів касаційної скарги в частині посилань на підпункт «в» пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України, колегія суддів вважає, що посилання скаржника на те, що справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для заявника є необґрунтованим, оскільки такі посилання з означеним у скарзі предметом спору не містять обґрунтованих фактичних передумов для віднесення справи до категорії суспільно або винятково значимих.
Касаційна скарга в частині наведених у ній обґрунтувань вимог до суду касаційної інстанції містить лише детальний виклад фактичних обставин справи, цитування норм права, що регулюють спірні правовідносини та посилання на підстави непогодження з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій щодо встановлених обставин справи та застосування нормативно-правових актів.
Верховний Суд звертає увагу на те, що можливість відкриття касаційного провадження у малозначних справах залежить виключно від обставин конкретної справи: її значення для формування єдиної правозастосовчої практики; неможливості спростування особою, яка подає касаційну скаргу, обставин, встановлених оскаржуваним судовим рішенням, при розгляді іншої справи; значного суспільного інтересу справи чи її виняткового значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; помилкового віднесення судом справи до категорії справ незначної складності.
Таким чином, оскільки оскаржуване судове рішення прийняте у справі незначної складності, а передбачені пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України виняткові обставини відсутні і належні обґрунтування щодо їх наявності не наведено, тому у відкритті касаційного провадження у даній справі слід відмовити.
Крім того слід зауважити, що суди попередніх інстанцій ухвалили оскаржувані судові рішення відповідно до висновків Верховного Суду викладених у постановах від 10 грудня 2020 року у справі №696/575/17, від 14 квітня 2021 року у справі № 2340/3024/18, 15 лютого 2022 року у справі №300/2476/19, від 07 липня 2022 року у справі №640/23897/20, від 04 квітня 2022 року у справі №120/3220/19-а та від 24 травня 2023 року у справі №340/4643/20, від 15 січня 2024 року у справі №240/4317/23, від 10 грудня 2020 року у справі № 696/575/17, від 30 березня 2021 року у справі № 817/1599/18 та від 04 жовтня 2023 року у справі №380/18083/22, від 11 вересня 2024 року у справі № 440/5984/20.
Колегія суддів зазначає, що Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав у постанові від 22 жовтня 2020 року у справі №711/1837/18 відступив від висновку, викладеного у постанові від 13 лютого 2018 року у справі № 808/1866/16 та інших постановах, у яких містився висновок про те, що пункт 4 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 №850 (далі - Порядок № 850) не містить жодних застережень щодо неможливості проведення виплати грошової допомоги у разі встановлення особі після спливу дворічного терміну іншої групи інвалідності чи більшого відсотку втрати працездатності та сформував такі правові висновки:
«(1) із втратою чинності з 07.11.2015 Законом України від 20.12.1990 № 565-XII «Про міліцію» (далі - Закон №565-XII) право на отримання одноразової грошові допомоги за працівниками міліції збереглось відповідно до пункту 15 розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580-VII і здійснюється в порядку та на умовах, визначених Порядком № 850;
(2) Закон № 565-XII, що діяв до набрання чинності Законом № 580-VII, так само як і Закон № 580-VII не містять положень щодо можливості отримання відповідною категорією осіб одноразової грошової допомоги у більшому розмірі з урахуванням раніше виплаченої суми;
(3) положення щодо отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі у зв'язку із встановленням працівникові міліції під час повторного огляду вищої групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, чи зміни причини інвалідності (виплату різниці у розмірах одноразової грошової допомоги) визначається за законодавством, що діє на день повторного огляду та міститься виключно у пункті 4 Порядку № 850;
(4) передбачені пунктом 4 Порядку № 850 обмеження права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі дворічним строком після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, чи зміни причини інвалідності застосовуються починаючи з 31.10.2015 - з дня набрання чинності вказаним Порядком;
(5) зазначений дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, чи зміни причини інвалідності незалежно від дати, коли їх встановлено вперше до 31.10.2015 чи після.»
Отже, оскільки положення Закону № 565-XII втратили чинність, а за колишніми працівниками міліції збереглося лише право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги, зокрема у зв'язку із встановленням інвалідності за певних обставин, яке може бути реалізовано через механізм, визначений Порядком № 850, то до відносин, які виникли у цій справі слід застосувати строк, обмежений положеннями пункту 4 вказаного Порядку двома роками, який обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності.
При цьому, вказані положення пункту 4 Порядку № 850 встановлюють обмеження дворічним строком не лише для зміни групи інвалідності або ступеня втрати працездатності, а також і для зміни причини інвалідності.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що повторний огляд, за наслідками якого позивачу було встановлено вищу групу інвалідності, відбувся понад два роки після первинного встановлення інвалідності.
Таким чином, враховуючи правове регулювання спірних правовідносин, передбачене пунктом 4 Порядку № 850, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вірного висновку, що права на отримання одноразової грошової допомоги позивач не має.
Водночас, скаржник у касаційній скарзі фактично порушує питання щодо переоцінки обставин, встановлених судами попередніх інстанцій, а також надання переваги одним доказам перед іншими та висловлює незгоду з ухваленими рішеннями судами попередніх інстанцій та правовими висновками Верховного Суду у спірних правовідносинах, що саме по собі не є достатньою підставою для відступу від сформованої правової позиції.
Суд звертає увагу, що необхідність відступу від висновку, викладеного в раніше ухвалених постановах Верховного Суду, має виникати з певних визначених об'єктивних причин і такі причини повинні бути чітко визначені та аргументовані скаржником при посиланні на пункт 2 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду можуть бути, зокрема, зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж винесення рішення Європейського суду з прав людини, висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань, необхідність забезпечити єдність судової практики у застосуванні норм права тощо.
Таким чином, покликання скаржника на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу відкриття касаційного провадження є безпідставним та не приймаються до уваги Судом.
Оцінивши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що скаржником не доведено існування обставин, визначених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Згідно пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Враховуючи те, що касаційна скарга подана на рішення у справі незначної складності, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, без наведення обґрунтованих підстав для касаційного оскарження передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою слід відмовити.
На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 328, 333, 359 КАС України, Верховний Суд,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 09 липня 2024 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2025 року у справі №440/18765/23.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала у спосіб її надсилання до суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач Т. Г. Стрелець
Судді А. Ю. Бучик
Л. В. Тацій