Провадження № 2/641/629/2025 Справа № 645/4724/24
07 травня 2025 року м. Харків
Слобідський районний суд міста Харкова в складі:
головуючого судді Зелінської І.В.,
за участю секретаря Харченко Ю. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» звернулося до суду із позовом про стягнення на свою користь заборгованості із ОСОБА_1 за кредитним договором у розмірі 64 023, 36 грн, судового збору у розмірі 3028 грн та витрат на професійну правову допомогу у розмірі 7100 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 01.07.2013 року між АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 , шляхом акцептування банком пропозиції клієнта (оферти), укладена угода про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії. Ліміт кредитної лінії у розмірі 75 000 грн, процентна ставка 24%, тип процентної ставки фіксований. Обов'язковий мінімальний платіж запропоновано встановити у розмірі 7% від суми загальної заборгованості за кредитною лінією, але не менше 50 грн..
20.12.2021 року між AT «Альфа-Банк» та TOB «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» укладено договір факторингу, на підставі якого відбулося відступлення прав вимоги за кредитним договором до відповідача. Таким чином TOB «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» набуло статусу кредитора за кредитним договором від 01.07.2013 року, укладеним між AT «Альфа-Банк» та ОСОБА_1
АТ «Альфа-Банк» виконав умови кредитного договору та перерахував відповідачу кошти в розмірі 75 000 грн, в свою чергу позичальник не виконав умови кредитного договору щодо повернення кредитних коштів внаслідок чого виникла заборгованість, яка станом на 20.12.2021 року становить 64 023, 36 грн.
Провадження у справі було відкрито та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
В судове засідання представник позивача не з'явився, подав до суду заяву, відповідно до якої просив розглянути справу за відсутності представника позивача, проти ухвалення заочного рішення не заперечував.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку, причини неявки суду не повідомив, заяв про відкладення судового засідання або розгляд справи у його відсутність до суду не надходило, відзив на позов до суду не подав.
Враховуючи, що в справі є достатні дані про права і взаємовідносини сторін, відповідач належним чином повідомлений про місце і час судового засідання, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність відповідача згідно з ч.4ст.223 ЦПК України та, зі згоди позивача, суд ухвалює заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази в їх сукупності, судом встановлені наступні фактичні обставини.
Судом встановлено, що відповідно до анкети-заяви про акцепт Публічної пропозиції ПАТ «Альфа-Банк» на укладення Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб в рамках продукту «Максимум», 01.07.2013 між АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 погоджено ліміт кредитної відновлювальної лінії у розмірі 75 000 грн. та відповідачем обрано категорію картки МС Platinum.
У Анкеті-заяві зазначено, що підписанням цієї заяви відповідач підтверджує, що ця Анкета-заява про акцепт Публічної пропозиції ПАТ «Альфа - Банк» є акцептуванням Публічної пропозиції ПАТ «Альфа - Банк» в розумінні ст. 642 ЦК України, він беззаперечно підтверджує те, що приймає пропозицію банку на оформлення кредитної картки і йому зрозумілі та не потребують додаткового тлумачення всі умови договору, в тому числі умови отримання та обслуговування кредитної картки. Також відповідач засвідчив, що він ознайомився та погоджується із Публічною пропозицією ПАТ «Альфа - Банк» на укладання договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб, яка оприлюднена на інтернет сторінці банку за електронною адресою www.alfabank.com.ua, Правилами користування банківською платіжною карткою, Тарифами ПАТ «Альфа - Банк», які є невід'ємною частиною договору та довідкою про умови кредитування з використанням кредитної картки, а також підтверджує, що всі умови договору, умови отримання та обслуговування кредитної картки, йому зрозумілі та не потребують додаткового тлумачення, свій примірник договору (примірник Публічної пропозиції ПАТ «Альфа Банк», цією Анкети Заяви про акцепт Публічної пропозиції, Правил користування банківською платіжною карткою, Тарифів та Довідки про умови кредитування з використанням кредитної картки та Додатку до договору, що підписується в рамках обслуговування продукту «Максимум») він отримав в день укладення Договору.
Факт отримання кредитних коштів відповідачем підтверджено випискою по особовому рахунку за період з 01.07.2013 року по 08.04.2024 року.
З виписки вбачається, що відповідач активно користувався платіжною карткою Mastercard Platinum, рахунок № НОМЕР_1 , робив покупки, знімав готівку.
20.12.2021 року між АТ «Альфа-Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» було укладено договір факторингу №4, відповідно до умов якого АТ «Альфа-Банк» передало ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» належні йому права вимоги, а ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» прийняло належні АТ «Альфа-Банк» права вимоги до боржників, вказаними у Додатку 1-1.
Згідно пункту 2.2 договору факторингу право вимоги, що відступається згідно даного договору, включає суму заборгованості за основною сумою кредитів, нарахованими процентами, комісіями, пенями та всіма іншими платежами за основними договорами, право на одержання яких належить клієнту.
Відповідно до Акту приймання-передачі Реєстру боржників від 20.12.2021 року до Договору факторингу № 4 від 20.12.2021 року, Клієнт передав, а Фактор прийняв реєстр вимоги боржників клієнта від 20.12.2021 року на компакт-диску. Загальна кількість боржників становить 8951, загальний розмір заборгованості складає: за тілом, нарахованими процентами, комісіями та всіма іншими платежами - 219 557 644,67 грн за штрафними санкціями (неустойкою, пенею) 15 405 651,06 грн..
Відповідно до Додатку 1-1 до Договору факторингу №4 від 20.12.2021 року міститься інформація щодо боржника ОСОБА_1 ..
На виконання умов пункту 4.2 договору факторингу ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» перерахувала кошти клієнту у сумі 12878944 грн., що підтверджується платіжним дорученням №34291 від 20.12.2021 року.
Таким чином, ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» набуло статусу кредитора за кредитним договором від 01.07.2013 року укладеним між АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 ..
Згідно наданого розрахунку заборгованості, у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за кредитним договором, виникла заборгованість відповідача перед позивачем, яка, станом на 20.12.2021 року становить 64 023,36 грн., яка складається із: простроченого тіла кредиту у розмірі 52 950, 81 грн., відсотків за користування кредитом у розмірі 10 196, 89 грн., овердрафту (несанкціонована заборгованість) у розмірі 875, 66 грн.
У наданому розрахунку міститься інформація щодо поточної заборгованості клієнта за тілом кредиту, також наявні відомості про часткове погашення відсотків за користування кредитом.
Наявність заборгованості за кредитним договором зумовила звернення ТОВ «Фінансової компанії «Еліт Фінанс» до суду за захистом своїх прав, спірні правовідносини регулюються Цивільним кодексом України (далі - ЦК України).
Представником позивача подано клопотання поновлення строку на подання доказів та останній просить долучити до матеріалів справи Додаток до Договору про комплексне обслуговування фізичних осіб (в рамках обслуговування продукту «Максимум» від 01.07.2013 року, підписаного Головою правління АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 , в обґрунтування клопотання зазначає, що деякі документи були у віддаленому архіві у м. Харкові, у ТОВ «Фінансова компанія «Еіт Фінанс», у зв'язку із чим, не було можливості надати вказаний доказ разом із позовною заявою.
Суд, дослідивши вказане клопотання дійшов наступного висновку.
Пунктом 2 та пунктом 6 ч. 1 ст. 43 ЦПК України визначено, що учасники справи мають право подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам та користуватися іншими визначеними законом процесуальними правами.
За змістом положень частини другої та четвертої статті 83 ЦПК України, позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Виходячи з положень ч.8 ст.83 ЦПК України, докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадків, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Відповідно до ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим кодексом.
Виходячи з принципу змагальності в цивільному процесі, прав та обов'язків сторін у справі, визначених Цивільним процесуальним кодексом України, суд виключно з ініціативи та в межах доводів сторін може поновити строк звернення до суду за обґрунтованим їх клопотанням.
Тому у разі пропущення строку звернення до суду належить обґрунтувати поважність причин пропущення такого строку.
Норми цивільного процесуального законодавства не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі підстави визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.
Відповідно до ст. 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), щодо якої пропущено строк. Пропуск строку, встановленого законом або судом учаснику справи для подання доказів, інших матеріалів чи вчинення певних дій, не звільняє такого учасника від обов'язку вчинити відповідну процесуальну дію. Про поновлення або продовження процесуального строку суд постановляє ухвалу.
Статтю 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов'язків цивільного характеру.
Зазначена норма гарантує «право на суд», одним з елементів якого є право на доступ до суду, тобто право ініціювати судовий розгляд цивільної справи (див. mutatismutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі за текстом - ЄСПЛ) від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golderv. theUnitedKingdom), заява № 4451/70, § 36).
Так у справі «Delcourt v. Belgium» Європейський суд з прав людини зазначив, що у демократичному суспільстві у світі розуміння Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало меті та призначенню цього положення.
Надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду, не сприяє правовій визначеності, належному здійсненню правосуддя та є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини: від 28 жовтня 1998 року у справі «Перед де Рада Каваніллес проти Іспанії», від 13 січня 2000 року у справі «МірагальЕсколано та інші проти Іспанії», від 08 березня 2017 року у справі «ТОВ «Фріда» проти України»).
Згідно з практикою ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно уникати надто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним.
Надто суворе тлумачення судом процесуальних норм позбавляє позивача, або інших учасників справи права доступу до суду, що згідно з прецедентною практикою Європейського Суду з прав людини є порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Отже, враховуючи наведені норми процесуального закону, практику Європейського суду з прав людини, доводи представника позивача, викладені в клопотанні про поновлення строку та долучення до справи доказів та наведені у клопотанні обґрунтування, суд приходить до висновку про можливість поновлення представнику ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» -адвокату Плачинді К. О. процесуального строку для подання доказу та долучення до матеріалів справи Додатку до Договору про комплексне обслуговування фізичних осіб (в рамках обслуговування продукту «Максимум» від 01.07.2013 року, підписаного Головою правління АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 ..
Згідно вказаного Додатку до Договору про комплексне обслуговування фізичних осіб (в рамках обслуговування продукту «Максимум» від 01.07.2013 року, сторонами було погоджено істотні умови договору щодо розміру ліміту відновлювальної кредитної лінії та процентної ставки за користування кредитними коштами.
Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (стаття 509 ЦК України).
За змістом статей626,628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до статей 526, 530, 610, частини першої статті 612 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).
Згідно зі статтею 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 512 ЦК України). Правочинами, на підставі яких відбувається відступлення права вимоги, можуть бути, зокрема, купівля-продаж, дарування, факторинг.
Згідно з частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).
Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року №254(у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
У пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75 установлено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Порядок, періодичність друкування та форма надання виписок (у паперовій/електронній формі) із особових рахунків клієнтів обумовлюються договором банківського рахунку, що укладається між банком і клієнтом під час відкриття рахунку.
Згідно із частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Відповідно до пункту 5 Правил розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, затверджених постановою Правління НБУ від 08.06.2017 №49, банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Таким чином Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації. Тоді як комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до ч.1 та ч.2 ст.11, ч.5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування». Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №496/3134/19, а також постанові Верховного Суду від 29.11.2023 у справі №461/2857/20.
Як передбачено ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Згідно зі ст. 517 ЦК України, первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
За змістом частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно зі статтею 81 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Під час розгляду справи встановлено, що кредитний договір від 01.07.2013 року містить інформацію про суму кредиту, мету кредиту, умови та порядок видачі, строк їх повернення, погашення, розмір відсоткової ставки (річної), відповідальність сторін, вони підписані сторонами, сторони досягли домовленості з усіх істотних умов договору, на момент укладення договору позичальник не заявляв додаткових вимог щодо умов кредитного договору та в подальшому частково виконував його умови, сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним й відповідало їхній внутрішній волі.
Однак, отримавши кошти в кредит, в порушення умов виконання кредитного договору ОСОБА_1 свої зобов'язання по поверненню кредиту і сплаті процентів за користування грошима належним чином не виконав.
ОСОБА_1 отримував кредитні кошти, користувався ними та частково виконував зобов'язання щодо їх повернення, що підтверджується розрахунком заборгованості та випискою.
Матеріали справи в своїй сукупності свідчать про те, що відповідач отримав кредит за договором від 01.07.2013 року, проте не виконав взяті на себе зобов'язання та в добровільному порядку у строки, передбачені кредитним договором, отримані в кредит кошти не повернув, тому наявні підстави для стягнення з нього на користь позивача заборгованості.
Верховний Суд у постанові від 02.10.2020 у справі № 911/19/19 дійшов висновку, що суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань.
Надаючи оцінку доказам пов'язаних із правильністю здійсненого позивачем розрахунку, а також доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується, суд установив наступне.
У справі, що переглядається оферта на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії від 01.07.2013 року не містить умов, які б передбачали щомісячне нарахування розрахунково-касового обслуговування основної картки (щомісячно, від суми заборгованості на кінець РЦ), комісію за обслуговування основної картки, комісію за поповнення в банкоматі, комісію за зняття готівки в банкоматі, за переказ з картки на картку, за зміну ПІН-коду в банкоматі, а також таких додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, як смс-інформування та неустойки (штрафу) .
Проте, зі змісту виписки по рахунку позичальника, яка є первинним бухгалтерським документом убачається, що відповідачу щомісячно нараховувалися та з його рахунку списувалися: розрахунково-касове обслуговування основної картки (щомісячно, від суми заборгованості на кінець РЦ), комісія за обслуговування основної картки, комісія за поповнення в банкоматі, комісія за зняття готівки в банкоматі, за переказ з картки на картку, за зміну ПІН-коду в банкоматі на загальну суму 8 405, 36 грн., а також плата за користування послугою смс-повідомлення на загальну суму 556 грн., неустойка (штраф) у загальному розмірі 800 грн., а всього 9 761, 36 грн..
Наведене є істотним порушенням норм матеріального права, як положень ЦК України щодо свободи договору, так і раніше визначених положень Закону України «Про споживче кредитування».
Натомість, суд установивши факт існування між сторонами не виконаних позичальником кредитних зобов'язань, із огляду на позицію Верховного Суду, сформовану у справі №204/7787/21 від 11.09.2024, за якої суд у будь-якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду не має сумніву, вважає наявними підстави для стягнення з позичальника на користь кредитора заборгованість за кредитним договором у розмірі 54 262 грн. що складається із: 43 189, 45 (52 950, 81- 9 761, 36) грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 10 196,89 грн. - заборгованість по відсоткам за користування кредитом та 875,66 грн. - овердрафт (несанкціонована заборгованість).
Таким чином стягненню із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» підлягає заборгованість за кредитним договором в розмірі 54 262 грн..
У задоволенні позовних вимог ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» до ОСОБА_1 в іншій частині, слід відмовити.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу позивача у сумі 7100 грн., суд зазначає наступне.
За приписами ст.15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 ч. 3ст. 2 ЦПК України). Відповідно до ст.1 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
На підставі п. 1 ч. 3 ст.133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу. Судові витрати на правничу допомогу - це фактично понесені стороною і документально підтверджені витрати, пов'язані з наданням цій стороні правової допомоги адвокатом або іншим спеціалістом в галузі права при вирішенні цивільної справи в розумному розмірі з урахуванням витраченого адвокатом часу. Згідно з ч. 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони. За ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3ст. 137 ЦПК України).
Нормою ч. 8 ст.141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою або тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст.137 та ч. 8 ст.141 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 зауважила, на тому, які докази, є необхідними для компенсації витрат на правничу допомогу: «…На підтвердження цих обставин (складу та розміру витрат) суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування витрат».
Верховним Судом в постанові від 06.03.2019 року у справі №922/1163/18 було зроблено такий правовий висновок: «Згідно ст. 30 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначається в договорі про надання правової допомоги.
Відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару не дає, як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару. Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру таабо порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Наведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі №199/3939/18-ц та у постанові від 09.06.2020 року у справі № 466/9758/16-ц, у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18.
Судом встановлено, що 05.10.2023 року між адвокатом Макєєвим В. М. та ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» укладено договір про надання правової (правничої) допомоги № 05-10/23, в якому визначено, що вартість послуг адвоката встановлюється з розрахунку, що ціна однієї години затраченого адвокатом часу на надання послуг становить 1 000 грн. без ПДВ. Конкретні суми до оплати наводяться у Акті приймання - передачі наданих послуг, надісланому адвокатом та погодженому із клієнтом.
Згідно акту приймання - передачі наданих послуг №1 від 07.02.2024 року вбачається, що адвокатом надано клієнту юридичні послуги, а саме: надання первинної консультації, правовий аналіз наявних документів у замовника, правової ситуації із застосуванням відповідного законодавства, правових висновків ВС та ЄС з прав людини, підготовка та подання позовної заяви. Загальний затрачений час становить 3,1 години вартістю 7 100 грн..
Матеріали справи містять копію платіжної інструкції №3602 від 29.07.2024 року, згідно якої платник ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» перерахувало адвокату Литвиненко О. І. грошові кошти у розмірі 9 200 грн. як оплата згідно договору №03-07/24 про надання правничої допомоги від 03.07.2024 року.
Таким чином, позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження сплати коштів в розмірі 7 100 грн. за договором про надання правової (правничої) допомоги № 05-10/23 від 05.10.2023 року, зокрема, не надано відповідної квитанції, або платіжного доручення чи будь-якого іншого розрахункового документу, що зареєстрований у встановленому порядку, що свідчать про оплату послуг з надання правничої допомоги та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки та ін.), які б засвідчували факт того, що ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» дійсно понесло витрати на правничу допомогу.
З огляду на зазначене, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні вимог про стягнення витрат на правову допомогу у розміпі 7100 грн., оскільки понесення таких витрат не підтверджено належними доказами.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З матеріалів справи убачається, що під час звернення до суду із позовом позивачем сплачено 3 028 грн..
З урахуванням того, що позовні вимоги ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» підлягають частковому задоволенню, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за подачу позовної заяви у розмірі 2 573, 80 грн..
Керуючись ст.4,10 - 13,76 - 81, 141,263 - 265,268,273, 280-283, 354, 355 ЦПК України,
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» заборгованість за кредитним договором від 01.07.2013 року у розмірі 54 262 (п'ятдесят чотири тисячі двісті шістдесят дві) грн..
В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» судовий збір у розмірі 2 573 (дві тисячі п'ятсот сімдесят три) грн. 80 (вісімдесят) коп..
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення може бути оскаржене позивачем або третьою особою в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс», ЄДРПОУ 40340222, місце знаходження: м. Київ, пл. Солом'янська, буд. 2.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , останнє відоме зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Повне судове рішення складено 12.05.2025 року.
Суддя І.В.Зелінська