12 травня 2025 р. Справа № 520/29319/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Спаскіна О.А.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Любчич Л.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.03.2025, головуючий суддя І інстанції: Бідонько А.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 04.03.25 по справі № 520/29319/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з зазначеним позовом та, з урахуванням уточнених позовних вимог, просила суд:
1. Скасувати рішення про відмову в призначенні пенсії № 204450013344 від 20 вересня 2024 року, прийняте відділом призначення пенсій управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України в Івано - Франківській області.
2. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано - Франківській області призначити ОСОБА_1 дострокову пенсію за віком як матері особи з інвалідністю з дитинства, яка виховала її до досягнення шестирічного віку, з 13 вересня 2024 року.
В обґрунтування позову позивач зазначала, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано - Франківській області від 20.09.2024 р., яким відмовлено в призначенні дострокової пенсії за віком як матері особи з інвалідністю з дитинства, яка виховала її до досягнення шестирічного віку є протиправним та таким, що винесено з порушенням норм чинного законодавства України, а тому підлягає скасуванню.
Рішенням Харківського окружного адміністративного судувід 04.03.2025 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано - Франківській області № 204450013344 від 20 вересня 2024 року.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Івано - Франківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13 вересня 2024 року про призначення дострокової пенсії за віком, як матері особи з інвалідністю з дитинства, яка виховала її до досягнення шестирічного віку, з урахуванням правової оцінки, наведеної судом у рішенні.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано - Франківській області витрати зі сплати судового збору, в частині задоволення позовних вимог, в сумі 605 (шістсот п'ять) гривень 60 копійок.
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.
Так в апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що визначальним для призначення дострокової пенсії по досягненню 50-річного віку є саме час встановлення інвалідності дитини - до шестирічного віку, або ж наявність висновку лікарсько-консультативної комісії про те, що така дитина мала дійсні медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення вказаного віку.
Зазначає, що до заяви про призначення пенсії від 29.02.2024 позивачем долучено корінець медичного Висновку від 20.04.1999 № 48, що не відповідає п. 2.18 Порядку.
Враховуючи викладене, на думку апелянта, відмова у призначенні пенсії за віком Головного управління Пенсійного фонду в Харківській області № 204450013344 від 20 вересня 2024 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до пункту 3 частини 1 статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» винесена згідно норм чинного законодавства.
Позивач скористалася своїм правом та надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому зазначає, що інвалідність дитині позивача була встановлена у 1999 році, коли питання документального підтвердження цього статусу було врегульоване по-іншому. Позивач не має змоги надати безпосередньо медичний висновок закладу охорони здоров'я, оскільки відповідно до законодавства станом на 1999 рік, вказаний висновок не видавався на руки батькам дитини, а передавався до відділу соціального забезпечення за місцем проживання батьків (місто Маріуполь).
Тобто, відповідач не може вимагати від позивача документ, який не міг і не може зберігатися у позивача, оскільки інвалідність дитині позивача була призначена ще у 1999 році, а в той час вказані правовідносини регулювалися іншим чином.
Враховуючи вищевикладене, на думку позивача, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про надання позивачем документального підтвердження встановлення статусу дитини - інваліда у віці до 6 років, що передбачено для реалізації права на дострокове призначення пенсії за віком.
На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач, ОСОБА_1 , 13.09.2024 зверталась до управління Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за вислугу років згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення".
За принципом екстериторіальності заяву позивачки розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано - Франківській області та прийнято рішення № 204450013344 від 20 вересня 2024 року, яким відмовлено в призначенні дострокової пенсії за віком у зв?язку з відсутністю необхідного стажу.
Підставою для відмови вказано, що заявницею надано корінець до медичного висновку від 20.04.1999 року , що не відповідає вимогам п. 2.18 Порядку від 25.11.2005 року № 22-1, а також у матеріалах справи відсутні документи, передбачені п. 2.17 Порядку.
Не погоджуючись із відмовою відповідача, вважаючи рішення протиправним, позивач звернулась до суду з відповідним позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем надано належні документи, що підтверджують право на дострокове призначення пенсії за віком як матері дитини- інваліда, якому інвалідність була встановлена до досягнення шестирічного віку.
У зв'язку з чим, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача шляхом визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано - Франківській області № 204450013344 від 20 вересня 2024 року та зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 13 вересня 2024 року про призначення дострокової пенсії за віком, як матері особи з інвалідністю з дитинства, яка виховала її до досягнення шестирічного віку, з урахуванням правової оцінки, наведеної судом у рішенні.
Відмовляючи у позовній вимозі про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Івано - Франківській області призначити ОСОБА_1 дострокову пенсію за віком як матері особи з інвалідністю з дитинства, яка виховала її до досягнення шестирічного віку, з 13 вересня 2024 року, суд виходив з того, що вирішення питання призначення пенсії є виключною компетенцією органів пенсійного фонду.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позову з наступних підстав.
Відповідно ч. 2 до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 22 Конституції України, права і свободи людини та громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються й не можуть бути скасовані. Під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту й обсягу наявних прав і свобод.
Відповідно до ст. 46 Конституції України за громадянами закріплено право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року № 1058-IV (в подальшому - Закон № 1058-IV) пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону № 1058-IV право на призначення дострокової пенсії за віком мають, зокрема, жінки, які народили п'ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до зазначеного віку, після досягнення 50 років та за наявності страхового стажу не менше 15 років. При цьому до числа осіб з інвалідністю з дитинства належать також діти з інвалідністю віком до 16 років.
Згідно абз. 4 п. 3 розд. VIII «Прикінцеві положення» Закону України № 1058-IV жінки, які народили п'ятеро або більше дітей і виховали їх до шестирічного віку, і матері інвалідів з дитинства, які виховали їх до цього віку, мають право на призначення дострокової пенсії за віком, але не раніше ніж за 5 років до досягнення пенсійного віку, передбаченого ст. 26 цього Закону, за наявності не менше 15 років страхового стажу. При цьому до числа інвалідів з дитинства належать також діти-інваліди віком до 16 років.
Отже, право на дострокову пенсію за віком мають, зокрема, матері, які народили та виховали дитину - інваліда з дитинства до шестирічного віку (після досягнення матір'ю 50 років та за наявності не менше 15 років страхового стажу).
Крім того, однією з обов'язкових умов для призначення дострокової пенсії за віком є виховання до шестирічного віку саме дитини-інваліда з дитинства.
Загальний підхід до змістовного наповнення поняття особа з інвалідністю на момент виникнення спірних відносин установлювався ст. 2 Закону України № 875-XII, а також ст. 1 Закону України від 06 жовтня 2005 року за № 2961-IV «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» (далі - Закон № 2961-IV). Зокрема, такий статус могла мати особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, унаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Згідно абз. 3 ст. 1 Закону України № 2961-IV дитина-інвалід особа віком до 18 років (повноліття) зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, унаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 травня 2019 року у справі №330/2181/16-а підтримала правовий висновок Верховного Суду України у постанові від 27 травня 2014 року у справі №21-133а14 щодо дострокового призначення пенсії за віком, згідно з яким мати дитини-інваліда має право на призначення дострокової пенсії за віком, але не раніше ніж за 5 років до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону №1058-IV, у тому разі, якщо дитина, яку вона виховує, визнана дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку. Якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення нею шестирічного віку, або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, мати цієї дитини має право на отримання зазначеної пенсії лише у разі наявності висновку ЛКК, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 травня 2019 року у справі №330/2181/16-а наголосила на тому, що визначення терміну інвалід з дитинства не міститься ані в Законі №875-ХІІ, ані в Законі Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю. При цьому за змістом абзацу другого пункту 26 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року №1317, інвалідність з дитинства розглядається як причина інвалідності. Згідно з пунктом 14 цього Положення причинний зв'язок інвалідності з хворобами, перенесеними у дитинстві, установлюється за наявності документів лікувально-профілактичних закладів, що свідчать про початок захворювання або травму, перенесену до 18-річного віку.
За висновком Великої Палати Верховного Суду у наведеній постанові для призначення пенсії на підставі Закону №1058-IV має значення не факт установлення інвалідності, а термін (момент) настання інвалідності у дитини, що повинен мати місце протягом періоду життя дитини з моменту народження і до інвалідності у дитини до досягнення шестирічного віку, оскільки виховання дитини-інваліда у віці до шести років створює для жінки більше перешкод для участі у суспільно-корисній діяльності, наслідком якої є отримання заробітної плати і страхового стажу, що зумовлюється сплатою страхувальником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Непрямим підтвердженням цього є встановлена частиною шостою статті 179 Кодексу законів про працю України можливість надання жінці в обов'язковому порядку відпустки без збереження заробітної плати у разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку. Натомість за відсутності медичних показань до догляду за дитиною жінка не матиме можливості перебувати у такій відпустці і має прийняти рішення про вихід на роботу або припинення трудових відносин з роботодавцем.
Велика Палата Верховного Суду вказала на недоцільність висновку Касаційного адміністративного суду про тлумачення поняття інвалід з дитинства як статус дитини-інваліда, який ця дитина набуває по досягненню нею 18 років; при вирішенні питання про наявність права на призначення дострокової пенсії матері враховується не тлумачення поняття інваліда з дитинства, а момент настання медичних показань для встановлення інвалідності.
Верховний Суд від зазначеного висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах не відступав (наприклад, постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 13 грудня 2021 року у справі №336/2781/17-а).
Процедура звернення особи за призначенням пенсії регламентована Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі - Порядок № 22-1).
Відповідно до абз. 11 пп. 5 п. 2.1 розділу II Порядку № 22-1 передбачено, що при призначенні пенсії згідно з абзацом першим пункту 3 частини першої статті 115 Закону до заяви про призначення пенсії додаються такі документи: документи про народження дитини, виховання її до шестирічного віку, про визнання дитини заявника особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю.
Так, п. 2.17 Порядку 22-1 встановлено, що при призначенні пенсій жінкам, які народили п'ятеро або більше дітей і виховали їх до шестирічного віку, матерям осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до шестирічного віку, а також, у разі відсутності матері або за її згодою, чоловікам, які здійснювали виховання п'ятьох або більше дітей чи дитини з інвалідністю, факт народження дитини встановлюється на підставі свідоцтва про народження, а її виховання до зазначеного віку - на підставі свідоцтва про народження чи паспорта дитини. У разі смерті дитини подається свідоцтво про смерть.
Згідно з п. 2.18 розділу ІІ Порядку № 22-1 встановлено, що визнання особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладу охорони здоров'я, посвідченням одержувача допомоги, довідкою органу, що призначає допомогу, про період призначення допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною з інвалідністю після досягнення шестирічного віку або особою з інвалідністю з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою вісімнадцятирічного віку (висновок про час настання інвалідності).
Як вбачається з матеріалів справи, позивачу відмовлено у призначенні дострокової пенсії за віком відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону №1058-ІV у зв'язку з ненаданням документів, передбачених пунктом 2.18 Порядку 22-1, а саме для дитини інвалідність якої встановлено до 6 років виписки з акта огляду в МСЕК, медичниго висновку закладу охорони здоров'я, посвідченням одержувача допомоги, довідкою органу, що призначає допомогу, про період призначення допомоги.
З досліджених матеріалів справи, колегією суддів встановлено, що відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_1 є матір'ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
На підтвердження обставин наявності у дитини інвалідності встановленої до 6 років позивач надала корінець до медичного висновку №48 на дитину інваліда з дитинства у віці до 16 років від 20 жовтня 1999 року.
Так, із дослідженого висновку встановлено, що він наданий на дитину ОСОБА_2 , 18 лютого 1994 року. На момент видачі відповідного медичного висновку 20 жовтня 1999 року дитині позивача у справі, було повних 5 років. Відповідно до змісту медичного висновку, висновок діє до 18 лютого 2010 року, дата переогляду січень 2010 року (тобто рік, у якому дитині мало виповнитися 16 років).
В оскаржуваному рішення пенсійний орган вказав, що зазначений корінець до медичного висновку №48 відсутній в п. 2.18 Порядку як документ, що підтверджує встановлення інвалідності дитині у віці до 6 років.
Натомість, колегія суддів не погоджується з зазначеними доводами відповідача, з огляду на наступне.
Наданий корінець до медичного висновку є належним документом, що підтверджує встановлення інвалідності дитині у віці до 6 років, і відповідно до діючого законодавства на момент його видачі (1999 рік) є невід'ємною частиною медичного висновку, який зберігається на руках у батьків дитини, а інша частина (сам медичний висновок) зберігається у відділі соціального забезпечення (місто Маріуполь).
Так, відповідно до наказу Міністерства охорони здоров'я України № 175 від 05.12.1991 року «Про Перелік медичних показань та Порядок видачі медичних висновків дітям - інвалідам з дитинства віком до 16 років» (у редакції що діяв на час виникнення правовідносин, Далі - Порядок №175), в розділі 2 Переліку включені патологічні стани, які призводять до значного обмеження життєдіяльності, соціальної дезадаптації, повної неспроможності до самообслуговування при різко виражених необоротних порушеннях функцій органів та Медичний висновок на інвалідів при таких захворюваннях та патологічних станах видається одноразово до 16-літнього віку.
Так, відповідно до додатку № 1 до наказу Міністерства охорони здоров'я України від 5 грудня 1991 р. № 175 пункту 14 розділу І патологічних станів, які дають право на отримання соціальної пенсії на строк до досягнення 16-літнього віку, відносяться патологічні стани, які виникають при відсутності або вираженій недорозвиненості (уродженій або здобутій) життєво важливих органів (легень, печінки, шлунково-кишкового тракту, нирок. сечового міхура), що призводять до стійкого порушення функцій.
Відповідно до Порядку № 175 від 5 грудня 1991 року медичний висновок оформлюється за підписом головного лікаря дитячого лікувально-профілактичного закладу або його заступника по медичній частині та лікаря відповідного профілю, що представляє дитину лікувально-контрольній комісії; завіряється круглою печаткою і в 3-денний строк направляється в міський (районний) відділ соціального забезпечення за місцем проживання батьків, (опікуна) дитини-інваліда.
Тобто, Порядком № 175 передбачено, що сам медичний висновок зберігається у відділі соціального забезпечення за місцем проживання батьків.
Між іншим форма і медичного висновку, і самого корінця до медичного висновку на той час була затверджена додатком № 3 до наказу Міністерства охорони здоров'я України від 5 грудня 1991 р. № 175.
На руки батькам (опікуну) видавалася довідка, яка підтверджує, що медичний висновок на їх дитину направлений до відділу соціального забезпечення - корінець до медичного висновку, що був наданий позивачем.
Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що позивачем надано документальне підтвердження встановлення статусу дитини - інваліда у віці до 6 років, що передбачено для реалізації права на дострокове призначення пенсії за віком, і така умова позивачем виконана та документальна підтверджена.
Крім того, колегія суддів враховує, що листом Головного управління Пенсійного фонду в Донецькій області від 11.11.2024 року підтверджено, що ОСОБА_1 перебувала на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі м. Маріуполь Донецької області та з листопада 1999 року по 17.02.2010 року отримувала соціальну пенсію по інвалідності на дитину з інвалідністю до 16 років ОСОБА_2 , 18.02.1994 року
Таким чином, позивачем надано належні документи, що підтверджують право на дострокове призначення пенсії за віком як матері дитини-інваліда, якому інвалідність була встановлена до досягнення шестирічного віку.
Також в частині доводів апеляційної скарги щодо неналежності корінця медичного висновку, слід вказати наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 74 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідачем належних доказів недійсності документу, зокрема як то рішення або вироку суду не надав, а отже зазначені обставини є припущеннями та не можуть бути взяті колегією суддів до уваги.
До того ж, корінець медичного висновку завірений належним чином з відтисками печаток медичної установи.
Щодо ненадання позивачем інших документів передбачених п. 2.17 Порядку, а саме свідоцтво про народження, паспорт, колегія суддів зазначає наступне.
Пунктом 1.8 Порядку 22-1 передбачено, у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис (у разі подання заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія таке повідомлення надсилається особі через електронний кабінет користувача вебпорталу або засобами Порталу Дія). Якщо документи будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата реєстрації заяви на вебпорталі або засобами.
З наведеного чітко вбачається, що орган Пенсійного фонду під час розгляду заяви про призначення пенсії у випадку ненадання всіх необхідних документів, не повинен відмовляти в призначенні пенсії, а має здійснити активні дії щодо повідомлення заявника про необхідність подання документів, яких не вистачає.
А тому ненадання всіх необхідних документів до заяви про призначення пенсії, які передбачені пунктом 2.18 Порядку № 22-1, може бути підставою для відмови в призначення пенсії лише у випадку коли заявника письмово повідомлено про те, які документи необхідно подати додатково, та такі документи не були подані протягом трьох місяців.
Та обставина, що відповідач під час приймання документів не повідомили про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, не може нівелювати обов'язок органу, що призначає пенсію, під час прийняття рішення вчинити дії, що передбачені пунктом 1.8 Порядку № 22-1.
Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області № 204450013344 від 20 вересня 2024 року, яким відмовлено в призначенні дострокової пенсії за віком ОСОБА_1 є протиправним.
Разом з тим, з метою повного та належного захисту прав позивача необхідно зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано - Франківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13 вересня 2024 року про призначення дострокової пенсії за віком, як матері особи з інвалідністю з дитинства, яка виховала її до досягнення шестирічного віку, з урахуванням правової оцінки, наведеної судом у рішенні.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Як зазначено в п. 58 рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.03.2025 по справі № 520/29319/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.А. Спаскін
Судді О.В. Присяжнюк Л.В. Любчич