12 травня 2025 р. Справа № 520/7215/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Макаренко Я.М.,
Суддів: Любчич Л.В. , Жигилія С.П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.07.2024, головуючий суддя І інстанції: Григоров Д.В., м. Харків, по справі № 520/7215/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі за текстом також - позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі за текстом також - відповідач, ГУ ПФУ в Харківській області), у якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області від 15.12.2023 р. за номером справи 084750009591 про відмову ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в призначенні пенсії згідно п.4 ч.1 ст.115 закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування";
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Харківській області призначити, нарахувати та виплатити пенсію за віком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із зменшенням пенсійного віку відповідно до п.4 ч.1 ст.115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03 липня 2024 року позовні вимоги задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області від 15.12.2023р. за номером справи 084750009591 про відмову ОСОБА_1 , в призначенні пенсії згідно п.4 ч.1 ст.115 закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Харківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи в колгоспі відповідно до трудової книжки № НОМЕР_1 та врахувати при призначенні пенсії за віком.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії (дата звернення до пенсійного органу - 15.12.2023р.) , з урахуванням висновків суду, що викладені у цьому рішенні.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм матеріального права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.07.2024 по справі № 520/7215/24 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначив, що задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції не врахував, що для призначення дострокової пенсії за віком згідно з п. 4 ч. 1 статті 115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" відсутні підстави, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено обставини, які не оспорено сторонами.
ОСОБА_1 в грудні 2023 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області з заявою про призначення пенсії за віком.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області від 15.12.2023р. №084750009591 було відмовлено ОСОБА_1 призначені пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"; роз'яснено, що до стажу роботи не зараховано: період роботи згідно трудової книжки колгоспника № НОМЕР_1 від 26.04.1983 р. - з 1981 по 2003 рік, оскільки відсутня уточнююча довідка про встановлений мінімум, відпрацьовані вихододні та довідка про реорганізацію, а також прізвище « ОСОБА_2 » на титульній сторінці трудової книжки не відповідає паспортним даним « ОСОБА_3 ». Роз'яснено, що необхідний пенсійний вік становить 55 років; необхідний страховий стаж становить 25 років, а страховий стаж позивача становить 13 років 0 місяців 18 днів.
Позивач, не погодившись із вищевказаним, звернувся до суду з позовом в цій справі.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці. Законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з врахуванням такого періоду. Суд дійшов висновку, що недолік оформлення трудової книжки, а саме зазначення при заповненні 26.04.1983р. трудової книжки колгоспника № НОМЕР_1 від 26.04.1983 р. прізвища " ОСОБА_2 ", не є таким, внаслідок якого неможливо ідентифікувати особу ОСОБА_3 (у тому числі за датою народження, чи періодами роботи у розрізі співставлення даних про сплату роботодавцями страхових внесків) та встановити факт роботи позивача на відповідних посадах у відповідний спірний період часу. Суд визнав необґрунтованими висновки відповідача про неможливість зарахування до стажу роботи позивача період роботи з 1981 по 2003 роки з огляду на наявність в трудовій книжці №0975 від 26.04.1983 р., яка є належним та допустимим доказом підтвердження трудового стажу позивача, всіх необхідних записів про роботу за спірний період. У зв'язку з чим, суд дійшов висновку про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області стосовно не зарахування до страхового стажу позивача спірні періоди роботи в колгоспі відповідно до трудової книжки №0975 від 26.04.1983 р.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі Закон № 1058-IV).
Статтею 1 Закону №1058-ІV встановлено, що пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Згідно з ч. 2 ст. 5 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат.
Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Згідно з ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
З аналізу зазначених норм законодавства вбачається, що до набрання чинності Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а саме до 01.01.2004, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу, в порядку та на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 01.01.2004.
За приписами п. 4 ч. 1 статті 115 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" право на призначення дострокової пенсії за віком мають, зокрема, військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, які брали участь у бойових діях, - після досягнення чоловіками 55 років, жінками - 50 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків і не менше 20 років у жінок.
Зі змісту наведених норм слідує, що умовою для призначення дострокової пенсії за віком для військовослужбовців, які досягли 55 років є наявність страхового стажу не менше 25 років.
Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій і згідно посвідчення серія НОМЕР_2 та Довідки військової частини НОМЕР_3 за №7595 від 12.12.2023 р., має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни учасників бойових дій, а також на момент звернення із заявою про призначення пенсії за віком (15.12.2023) досяг 55 років, що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_4 виданого Куйбишевським РВУ МВС України в Запорізькій області 24.11.2000 року.
У законодавстві, що діяло до 01.01.2004, зокрема, у ч.1,2 ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі Закон № 1788-ХІІ) передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю. Отже, законодавець передбачив зарахування до страхового стажу періоду роботи та членства у колгоспі і визначив для цього певні умови та порядок. Так, за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, то враховується час роботи за фактичною тривалістю, якщо ж виконував встановлений мінімум трудової участі або не виконував з поважних причин, то зараховується весь період роботи.
За змістом положень статті 62 Закону № 1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок №637).
Пунктом 1 Порядку №637 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до п. 3 зазначеного Порядку у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Отже основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку № 637.
Відповідно до пп. 2 п. 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, до заяви про призначення пенсії, серед іншого, додаються документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637.
Аналіз норм чинного законодавства дозволяє зробити висновок, що необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Таким чином, додаткові документи для підтвердження стажу роботи вимагаються лише у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Як вбачається з матеріалів справи, рішення пенсійного органу щодо відсутності у позивача необхідного страхового стажу для призначення дострокової пенсії за віком ґрунтуються, у тому числі, на твердженні про те, що надана трудова книжка колгоспника серії № НОМЕР_1 від 26.04.1983р. не є належним підтвердження стажу особи, оскільки містить недоліки в оформленні.
Зокрема, період роботи з 1981 по 2003 роки не зараховано, оскільки прізвище « ОСОБА_2 » на титульній сторінці трудової книжки не відповідає паспортним даним « ОСОБА_3 ».
Щодо не зарахування до страхового стажу періодів роботи на підставі трудових книжок, що оформлені з допущенням недоліків, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до пункту 1 Основних положень про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 21 квітня 1975 року №310 (далі Основні положення), основним документом про трудову діяльність членів колгоспу є трудова книжка колгоспника.
Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу (п. 2 Основних положень).
До трудової книжки колгоспника, зокрема, вносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Основних Положень).
Згідно з п. 6 Основних положень, всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.
Приписами п. 13 Основних положень встановлено, що відповідальність за організацію робіт по веденню, обліку, зберіганню та видачі трудових книжок покладається на голову колгоспу.
Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання і видачу несе спеціально уповноважена правлінням колгоспу особа.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть відповідальність у відповідності до статуту та правилами трудового розпорядку колгоспу, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
З аналізу наведених норм слідує, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок колгоспника на голову колгоспу або уповноважену правлінням колгоспу особу, а тому, слід дійти висновку, що недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для колгоспника, а отже, й не може впливати на його особисті права, зокрема, шляхом позбавлення особи права на включення відповідного періоду роботи (відображеного в трудовій книжці з певними недоліками) до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.
Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію, викладену, зокрема, у постановах від 28.02.2018 у справі № 428/7863/17 та від 16.04.2020 у справі №159/4315/16-а про те, що певні недоліки в заповненні трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії. Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи організації, і не може мати негативні наслідки для особи, яка звернулася за пенсією.
Однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Відповідач не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Крім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 24.05.2018 по справі № 490/12392/16-а, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
ЄСПЛ також наголошує на особливій важливості принципу "належного урядування", зокрема, у справі "Лелас проти Хорватії" (заява № 55555/08) - держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу" (пункт 74).
Таким чином, такі обставини як наявність допущених роботодавцем недоліків під час заповнення трудових книжок (трудовій книжці колгоспника № НОМЕР_1 - на титульній сторінці зазначене прізвище « ОСОБА_2 » не відповідає паспортним даним « ОСОБА_3 », є формальним, не є таким, внаслідок якого неможливо ідентифікувати особу ОСОБА_3 (у тому числі за датою народження, чи періодами роботи у розрізі співставлення даних про сплату роботодавцями страхових внесків) та встановити факт роботи позивача на відповідних посадах у відповідний спірний період часу, а також не може бути підставою для обмеження особи у реалізації її права на соціальний захист.
Враховуючи вище зазначене, колегія суддів вважає безпідставними посилання відповідача на недоліки, допущені роботодавцем при оформленні трудової книжки позивача №0975 від 26.04.1983 р., а саме її титульної сторінки. При цьому колегія суддів враховую те, що доводів стосовно невірного здійснення самих записів про періоди роботи позивача пенсійним органом не наведено.
Враховуючи викладене, колегія суддів прийшла до висновку, що зазначені недоліки в оформленні титульної сторінки трудової книжки не можуть бути належною підставою для неврахування періоду роботи з 1981 по 2003 роки, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах. Такі дані є формальністю та не впливають на зміст самих записів.
Відповідальність за оформлення та ведення трудової книжки покладено на роботодавця. Трудова книжка оформлюється при першому прийнятті особи на роботу та при подальшому працевлаштуванні на інше місце роботи обміну не підлягає.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає протиправним рішення відповідача щодо неврахування періоду роботи до страхового стажу із зазначених підстав.
При цьому, колегія суддів зазначає, що відповідачем ані до суду першої, ані апеляційної інстанцій не надано жодних доказів, які б спростовували достовірність записів трудової книжки позивача, зокрема, в частині спірного періоду роботи, як і не надано доказів того, що такі записи є сфальсифікованими або мають ознаки підроблення.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Відповідач не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 по справі №754/14898/15-а.
Посилання відповідача на те, що не може бути зараховано період роботи в колгоспі з 1981 по 2003 роки без уточнюючої довідки про встановлений мінімум, відпрацьовані трудодні та про реорганізації колгоспу, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки в трудовій книжці колгоспника № НОМЕР_1 від 26.04.1983 р. є відомості про встановлений мінімум трудової участі в громадському господарстві та його виконання позивачем за період з 1981 по 2003 рік, які завірені підписами осіб підтверджуючих запис та печаткою колгоспу.
Колегія суддів звертає увагу, що ненадання до пенсійного органу інших документів, зокрема, уточнюючих довідок підприємства (колгоспу), позивач обґрунтовує тим, що архіви підприємства залишилися на тимчасово окупованій території України, а тому отримати уточнюючі довідки не має можливості.
Враховуючи вище зазначене, колегія суддів вважає наведені обставини прийнятними та такими, що свідчать про об'єктивну неможливість ОСОБА_1 надати відповідачу будь-які уточнюючі довідки, враховуючи при цьому, що трудова книжка позивача містить всі необхідні записи.
Колегія суддів звертає увагу, що відповідач, стверджуючи про необхідність надання позивачем додаткових документів (окрім трудової книжки) на підтвердження наявності необхідного страхового стажу, проте не вчинив жодних дій, спрямованих на отримання останніх, хоча відповідне право передбачено приписами пункту 4.2 Порядку №22-1 (орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі).
Разом з цим, відповідач, не вживши жодного із вказаних заходів для з'ясування обставин щодо тривалості страхового стажу позивача, переклав фактично на нього тягар доведення правдивості чи достовірності даних, зазначених у його трудовій книжці, чим позбавили можливості належним чином реалізувати право на пенсійне забезпечення.
Крім того, колегія суддів зауважує, що відповідно до практики Верховного Суду зазначеної в постановах від 28 серпня 2018 року у справі № 175/4336/16-а, від 25 вересня 2018 року у справі № 242/65/17, відсутність у відповідача можливості здійснити перевірку відомостей на підприємстві, яке знаходиться на непідконтрольній українській владі території, не може бути підставою для відмови особі у реалізації наявного у нього права на пенсійне забезпечення.
Соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.
Тобто, в розрізі даної справи та за умови підтвердження трудового стажу, як громадянин України, позивач наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних підстав.
Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Однак, відповідач як суб'єкт владних повноважень правомірності оскаржуваного рішення від 15.12.2023 про відмову в призначенні дострокової пенсії за віком ОСОБА_1 належним чином не довів.
Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що відповідач безпідставно не зарахував до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи в колгоспі з 1981 по 2003 роки зазначеного в трудовій книжці позивача №0975 від 26.04.1983 р.
Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про зарахування до стажу роботи позивача період роботи з 1981 по 2003 роки з огляду на наявність в трудовій книжці №0975 від 26.04.1983 р., яка є належним та допустимим доказом підтвердження трудового стажу позивача, всіх необхідних записів про роботу за спірний період.
Отже, спірне рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області прийнято не на підставі та не у спосіб, що визначені законодавством України, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому вказане рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги відповідача висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Колегія суддів наголошує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, що виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких обираючи спосіб захисту порушеного права слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менш, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява №38722/02)).
Отже, «ефективний засіб правого захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.
Враховуючи, що відповідачем протиправно винесене рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області стосовно не зарахування до страхового стажу позивача період з 1981 по 2003 рік, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи в колгоспі відповідно до трудової книжки № НОМЕР_1 та врахувати при призначенні пенсії за віком.
Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Колегія суддів вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.07.2024 року по справі № 520/7215/24 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача.
Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.07.2024 по справі № 520/7215/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Я.М. Макаренко
Судді Л.В. Любчич С.П. Жигилій