12 травня 2025 р. Справа № 520/35353/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Чалого І.С.,
Суддів: Ральченка І.М. , Катунова В.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції Сліденко А.В.) від 28.01.2025 року по справі № 520/35353/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Харківській області
про скасування правового акту індивідуальної дії суб'єкта владних повноважень,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із позовною заявою, в якій просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області № 2644540-2405-2036-UA63120270000028556 від 29.11.2024 року в частині 10290,95 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що належний заявнику об'єкт нерухомого майна не належить до будівель готельних, будівель офісних, будівель торговельних, а тому не повинен оподатковуватись податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у розмірі 1 % мінімальної заробітної плати станом на 01 січня звітного календарного року за 1 кв м.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 28.01.2025 року по справі № 520/35353/24 позовні вимоги задоволено.
Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від № 2644540-2405-2036-UA63120270000028556 від 29.11.2024 року в частині визначення грошового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у сумі - 10290,95 грн.
Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Позивач відзив на апеляційну скаргу не подав.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.
Сторони про розгляд справи в порядку письмового провадження повідомлені належним чином.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що за нотаріально посвідченим договором від 12.02.2003 р. заявник набув право власності на об'єкта нерухомого майна - нежитлове приміщення № 1 площею 999,9 кв.м. у будівлі літ. А-1 за адресою - місто Харків, провул. Ново-Мирський, 17 (далі за текстом - Об'єкт № 1) та право власності на об'єкта нерухомого майна - нежитлову будівлю літ. А1-2 площею 365,40 кв.м. за адресою - місто Харків, провул. Ново-Мирський, 17 (далі за текстом - Об'єкт № 2).
Ці відомості підтверджуються складеним Комунальним підприємством “Харківське міське бюро технічної інвентаризації» витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 11.03.2003 р. (бланк серії ВАА № 532218) та відомостями Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відносно Об'єкту № 1 та Об'єкту № 2 17.06.2005 р. Комунальним підприємством “Харківське міське бюро технічної інвентаризації» був складений технічний паспорт № 3921 саме на виробничий будинок.
Також судом встановлено, що 31.05.2024 р. без попереднього проведення будь-яких перевірок та без складання жодних письмових документів контролюючим органом - ГУ ДПС у Харківській області відносно майна заявника у вигляді Об'єкту № 1 та Об'єкту №2 було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0797233-2405-2036-UA63120270000028556 про визначення грошового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2023р. у розмірі - 34303,16 грн.
05.11.2024 р. позивачем до контролюючого органу було подано заяву про звірку суми податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за Об'єкт № 1 та за Об'єкт № 2, де викладені власні розрахунки, за якими сума грошового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки має складати - 1143,44 грн.
До обсягу матеріалів названого звернення заявником було включено у тому числі і копія складеного Комунальним підприємством “Харківське міське бюро технічної інвентаризації» відносно Об'єкту № 1 та Об'єкту № 2 17.06.2005р. технічного паспорту від 17.06.2005 р. № 3921.
Рішенням ГУ ДПС у Харківській області від 29.11.2024р. № 6867/20-40-24-05-02 із посиланням на рішення Харківської міської ради від 19.08.2024 р. № 633/24 було скасовано та відкликано податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Харківській області № 0797233-2405-2036-UA63120270000028556 про визначення грошового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2023р. у розмірі - 34303,16 грн.
Листом ГУ ДПС у Харківській області від 06.12.2024 р. № 59418/6/20-40-24-05-11 було фактично відмовлено у проведенні звірки за зверненням позивача від 05.11.2024 р.
Разом з цим, 29.11.2024 р. без попереднього проведення будь-яких перевірок та без складання жодних письмових документів контролюючим органом - ГУ ДПС у Харківській області відносно майна заявника у вигляді загальної площі Об'єкту № 1 та Об'єкту № 2 було прийнято податкове повідомлення-рішення № 2644540-2405-2036-UA63120270000028556 про визначення грошового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2023р. у розмірі - 11434,39 грн.
Не погодившись з прийнятим контролюючим органом податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду першої інстанції із вищевказаними позовними вимогами.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов до висновку, що під час розгляду справи контролюючим органом у порядку ч. 2 ст. 77 КАС України не доведено правомірності та обґрунтованості визначення суми грошового зобов'язання, шляхом обчислення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки саме за ставкою за ставкою 1% мінімальної заробітної плати за 1 кв.м. об'єкту нерухомого майна (67,00 грн.).
Надаючи оцінку спірним правовідносинам з урахуванням доводів сторін та висновків суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, які виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України.
Положеннями ст. 265 Податкового кодексу України визначено, що податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.
Згідно з пп. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 Податкового кодексу України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
При цьому, об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (пп. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України), а базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (пп. 266.3.1 п. 266.3 ст. 266 Податкового кодексу України).
Відповідно до пп. 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 Податкового кодексу України база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Отже, можливість визначення бази оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості на підставі інших документів, ніж тих, що підтверджують право власності на такий об'єкт, Податковим кодексом України не передбачена.
Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (пп. 266.6.1 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України).
Згідно з п. 10.3 ст. 10 Податкового кодексу України питання щодо встановлення податку на майно, в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, вирішують місцеві ради в межах повноважень.
Відповідно до пп. 266.5.1. п. 266.5 ст. 266 Податкового кодексу України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Положеннями пп. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 Податкового кодексу України визначено, що податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються платнику податку контролюючим органом у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).
Згідно з Додатком № 1 до рішення 11 сесії Харківської міської ради 7 скликання Про місцеві податки і збори у місті Харкові від 22.02.2017 за № 542/17 ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об'єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб встановлюються у відсотках до мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. м бази оподаткування.
Так, пунктом 5 зазначеного вище Додатку № 1 встановлено ставки податку для об'єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються у таких розмірах: 1) будівлі готельні - 1 відсоток; 2) будівлі офісні - 1 відсоток; 3) будівлі торговельні - 1 відсоток; 4) гаражі - 0,1 відсотка; 5) до 01.01.2019 року - будівлі промисловості та склади 0,25 відсотка, в подальшому підпункт 5 пункту 5 додатку 1 виключений згідно з рішенням 23 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 28.11.2018 р. № 1284/18 набрав чинності з 01.01.2019 р. 6) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки) - 1 відсоток; 7) господарські (присадибні) будівлі - 0 відсотків; 8) інші будівлі - 0,1 відсотка.
Отже, ставка податку встановлена в залежності від цільового призначення об'єкта нерухомості, який перебуває у власності особи.
Згідно з пп. 266.7.1 п. 266. 7 ст. 266 Податкового кодексу України обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості виходячи із загальної площі кожного з об'єктів нежитлової нерухомості та відповідної ставки податку.
Відповідно до п. 14.1.129-1 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі, їх складові частини, що не є об'єктами житлової нерухомості. До об'єктів нежитлової нерухомості відносяться: а) будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку; б) будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей; в) будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування; г) гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки; ґ) будівлі промислові та склади; д) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки); е) господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо; є) інші будівлі.
Класифікацію будівель залежно від їх функціонального призначення наведено у Державному класифікаторі будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженому та введеному в дію наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року № 507, чинний з 01 січня 2001 року (далі - ДК 018-2000).
Відповідно до вказаного ДК 018-2000 об'єктами класифікації є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.
У розділі 1 ДК 018-2000 наведено визначення, згідно з яким: споруди - це будівельні системи, пов'язані з землею, які створені з будівельних матеріалів, напівфабрикатів, устаткування та обладнання в результаті виконання різних будівельно-монтажних робіт; будівлі - це споруди, що складаються з несучих та огороджувальних або сполучених (несуче-огороджувальних) конструкцій, які утворюють наземні або підземні приміщення, призначені для проживання або перебування людей, розміщення устаткування, тварин, рослин, а також предметів; інженерні споруди - це об'ємні, площинні або лінійні наземні, надземні або підземні будівельні системи, що складаються з несучих та в окремих випадках огороджувальних конструкцій і призначені для виконання виробничих процесів різних видів, розміщення устаткування, матеріалів та виробів, для тимчасового перебування і пересування людей, транспортних засобів, вантажів, переміщення рідких та газоподібних продуктів та ін.
Визначення приналежності будівлі до того чи іншого класу проводиться на підставі документів, що підтверджують право власності, з урахуванням класифікаційних ознак та функціонального призначення об'єкта нерухомості згідно з ДК 018-2000.
При цьому, ДК 018-2000 використовується у даному випадку не для визначення ставок оподаткування, а виключно для визначення статусу нежитлового приміщення, яке не зазначено у реєстрі прав на нерухоме майно, але визначено у технічній документації будівлі.
Вказаний висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 31.01.2018 у справі № 822/2624/16.
З матеріалів справи судом встановлено, що за нотаріально посвідченим договором від 12.02.2003 р. заявник набув право власності на об'єкта нерухомого майна - нежитлове приміщення № 1 площею 999,9 кв.м. у будівлі літ. А-1 за адресою - місто Харків, провул. Ново-Мирський, 17 (далі за текстом - Об'єкт № 1) та право власності на об'єкта нерухомого майна - нежитлову будівлю літ. А1-2 площею 365,40 кв.м. за адресою - місто Харків, провул. Ново-Мирський, 17 (далі за текстом - Об'єкт № 2).
Ці відомості підтверджуються складеним КП “Харківське міське бюро технічної інвентаризації» витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 11.03.2003 р. (бланк серії ВАА № 532218) та відомостями Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відносно Об'єкту № 1 та Об'єкту № 2 17.06.2005 р. КП “Харківське міське бюро технічної інвентаризації» був складений технічний паспорт № 3921 на виробничий будинок.
Відповідно до Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України 24 травня 2001 року № 127 (у редакції наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 26 липня 2018 № 186, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 10 липня 2001 р. за № 582/5773 (яка діяла на момент виготовлення технічного паспорту від 17.05.2005 р.), ця Інструкція визначає механізм проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна всіх форм власності, що здійснюють суб'єкти господарювання, і діє на всій території України.
В п. 2 Розділу І Інструкції № 127,зокрема, визначено, що виробничі будинки - будинки цехів і споруди, у яких виробляють продукцію, а нежитлове приміщення (група нежитлових приміщень) - сукупність нежитлових приміщень, які мають сполучення між собою та окремий вихід на сходову клітку, коридор або земельну ділянку чи прилеглу територію і є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин.
Також, в п. 2 Розділу І Інструкції № 127 визначено, що технічний паспорт - документ, що складається на основі матеріалів технічної інвентаризації об'єкта нерухомого майна, містить основні відомості про нього (місцезнаходження (адреса), склад, технічні характеристики, план та опис об'єкта, ім'я/найменування власника/замовника, відомості щодо права власності на об'єкт нерухомого майна, відомості щодо суб'єкта господарювання, який виготовив технічний паспорт тощо) та видається замовнику.
Відповідно до пп. 5, 6 п. 1 підрозділу 1 Розділу ІІ Інструкції № 127 до об'єктів, що підлягають технічній інвентаризації та на які складаються інвентаризаційні справи і технічні паспорти, належать (завершені та незавершені будівництвом): будинки і споруди громадського та виробничого (в тому числі сільськогосподарського) призначення та їх комплекси; нежитлові приміщення (групи нежитлових приміщень).
Згідно з пп. 1, 13 п. 1 підрозділу 4 Розділу ІІ Інструкції № 127 будинки і споруди громадського та виробничого (в тому числі сільськогосподарського) призначення та їх комплекси поділяються на основні групи, зокрема: адміністративні будинки, офіси та офісні приміщення (пп. 1); виробничі будівлі (пп. 13).
В доводах апеляційної скарги податковий орган послався на те, що ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа -підприємець, види діяльності - КВЕД 46.90 - (основна) неспеціалізована оптова торгівля, КВЕД 46.18 - діяльність посередників, що спеціалізується в торгівлі іншими товарами, КВЕД 46.76 - оптова торгівля іншими проміжними продуктами, а також те, що ОСОБА_1 є засновником підприємства ТОВ «Завод Еластомер» (код ЄДРПОУ 31633702).
Так, відповідач посилається на те, що відповідно до ІКС «Податковий блок» ОСОБА_1 у 2023 році перебував платником єдиного податку 2 групи та згідно поданої податкової декларації платника єдиного податку від 28.02.2024 отримав дохід за 2023 рік від неспеціалізованої оптової торгівлі в сумі 5409857,33 грн. Також вказує, що ОСОБА_1 є засновником підприємства ТОВ «Завод Еластомер» (код ЄДРПОУ 31633702), що зареєстроване за адресою пров. Новомирський, буд. 17, м. Харків та здійснює діяльність з виробництва інших гумових виробів (основний КВЕД 22.19), неспеціалізована оптова торгівля (КВЕД 46.90), а адреса місця розташування ТОВ «Завод Еластомер» збігається з адресою розташування спірного об'єкту нерухомості.
На підставі наведеного вважає, що ці обставини підтверджують факт приналежності зазначених нежитлових будівель, що є у власності позивача ОСОБА_1 , до будівель торговельних, до яких застосовується ставка податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у розмірі 1 відсотку від мінімальної заробітної плати.
Надаючи оцінку цим доводам відповідача, колегія суддів зазначає, що відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 31.01.2018 у справі № 822/2624/16, ДК 018-2000 використовується для визначення статусу нежитлового приміщення, від якого залежить ставка податку для об'єктів нежитлової нерухомості, яке не зазначено у реєстрі прав на нерухоме майно, але визначено у технічній документації на об'єкт нерухомого майна.
Враховуючи те, що відомості з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно та наявна в матеріалах справи копія технічного паспорта визначають споруди (їх частки), які належать на праві власності позивачу як виробничий будинок, нежитлову будівлю (нежитлове приміщення), суд вважає, що в розумінні рішення 11 сесії Харківської міської ради 7 скликання «Про місцеві податки і збори у місті Харкові» від 22.02.2017 № 542/17, вказана нежитлова будівля (виробничий будинок) відноситься до категорії «інші будівлі» (пп. 8 п. 5 Додатку 1 до рішення) за ставкою 0,1 відсотка від розміру мінімальної заробітної плати.
При цьому, колегія суддів зазначає, що за висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 20.10.2020 у справі № 822/2972/13-а, від 15.12.2020 у справі № 826/4847/15 та від 25.05.2021 у справі № 823/1147/16, від 21.11.2024 у справі № 480/5208/23 саме відповідач у межах реалізації покладених на нього функцій уповноважений отримувати у порядку, визначеному законодавством, інформацію, пов'язану з обчисленням та сплатою податків, зборів, платежів, здійснення контролю за яким покладено на контролюючі органи.
В межах спірних правовідносин податковим органом не надано належних доказів та не наведено обставин, які б спростовували вказане та доводили приналежність зазначених об'єктів нерухомості до іншого типу, відмінного від зазначеного вище, а тому колегія суддів погоджується із загальним висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Зважаючи на результати апеляційного перегляду оскарженого судового рішення та положення статті 139 КАС України, у справі відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат зі сплати судового збору.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст. 327, ч. 1 ст. 329 КАС України.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.01.2025 року по справі № 520/35353/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)І.С. Чалий
Судді(підпис) (підпис) І.М. Ральченко В.В. Катунов