12 травня 2025 рокусправа № 380/22987/24
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої - судді Потабенко В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу,
на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 , відповідач 1), військової частини НОМЕР_1 (далі також - відповідач 2) у якій, із урахуванням збільшених позовних вимогам, просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 11.10.2024 № 251 «Про призов військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації» в частині призову та направлення для проходження військової служби під час мобілізації в особливий період військовозобов'язаного ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , до військової частини НОМЕР_2 - НОМЕР_1 ;
- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 11.10.2024 № 292 в частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 ;
- зобов'язати командира військової частини НОМЕР_1 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 шляхом видання відповідного наказу.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 09.10.2024 ОСОБА_1 , бажаючи реалізувати своє право оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 9 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_4 з комплектом документів для подання заяви щодо оформлення такої відстрочки. Проте, відповідач 1 не здійснив реєстрацію і розгляд вказаної заяви. Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 11.10.2024 №251 на виконання вимог Указу Президента України №65/2022 від 24.02.2022, мобілізаційної Директиви командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_5 » №M-2/т від 23.02.2022, відповідно до Законів України «Про військовий обов'язок і військову службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», «Про правовий режим воєнного стану», позивача наказано призвати та направити для проходження військової служби під час мобілізації, в особливий період військовозобов'язаних до військової частини НОМЕР_2 - НОМЕР_1 . Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №292 від 11.10.2024 солдата ОСОБА_1 , який прибув із ІНФОРМАЦІЯ_4 для проходження базової та фахової підготовки зараховано до списків особового складу, постановлено на всі види забезпечення, та призначено на посаду курсанта, шпк солдат. Враховуючи наведене, вважаючи дії відповідача 1 протиправними, позивач просив суд позовні вимоги задовольнити повністю.
Ухвалою суду від 12.11.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з дня отримання зазначеної ухвали, подати відзив на позовну заяву та всі письмові докази, що підтверджують заперечення проти позову.
Ухвалою суду від 12.11.2024 забезпечено позов шляхом зупинки дії наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 11.10.24 № 251 «Про призов військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації» в частині призову та направлення для проходження військової служби під час мобілізації в особливий період військовозобов'язаного ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , до військової частини НОМЕР_2 - НОМЕР_1 до набрання законної сили рішенням суду у справі №380/22987/24.
Ухвалою від 11.12.2024 суддя залучила як співвідповідача військову частину НОМЕР_1 та прийняла заяву про збільшення позовних вимог.
Відповідач 1 позову не визнав. Подав відзиви на позовну заяву тотожного змісту (вх. №91101 від 10.12.2024, вх. № 91193 від 10.12.2024, вх. № 91365 від 11.12.2024), де зазначив, що позивач не подавав відповідачу заяву на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації. Такий був доставлений у приміщення ІНФОРМАЦІЯ_4 працівниками поліції, які виявили факт надання позивачем підроблених тимчасового посвідчення військовозобов'язаного № НОМЕР_3 від 10.01.2024 на ім'я ОСОБА_1 та листа про отримання відстрочки №6941/2 від 29.04.2024. Таким чином, зважаючи на встановлену законодавством правову регламентацію спірних правовідносин та з урахуванням фактичних обставин справи, відповідач 1 вважає, що, наказ ІНФОРМАЦІЯ_4 від 11.10.2024 №251 в частині, що стосується призову та направлення ОСОБА_1 для проходження військової служби під час мобілізації, в особливий період до військової частини НОМЕР_2 - НОМЕР_1 є таким, що прийнятий на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, та обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Відповідач 2 позову не визнав. Подав відзив на позовну заяву (вх. № 94122 від 23.12.2024), де зазначив, що наказ командира військової частини НОМЕР_1 від №292 від 11.10.2024 є актом індивідуальної дії, оскільки містять індивідуальні приписи, у яких зафіксовані суб'єктивні права та обов'язки адресатів такого акту, а саме стосується позивача - солдата ОСОБА_1 . В абз. 4 п. 1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 23.06.1997 № 2-зп у справі № 3/35-313 вказано, що за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію. Військова служба з моменту її початку покладає на її учасників (військовослужбовця та держави) велике коло взаємних прав та обов'язків матеріального, та фінансового забезпечення військовослужбовця, його соціального захисту, виконання ним безпосередньо покладених на нього службових обов'язків та інше. Окрім цього, з моменту зарахування до списків особового складу військової частини позивачу нараховується та виплачується грошове забезпечення, ведеться облік вислуги років служби у Збройних Силах України, на нього поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців. Після видання наказу командиром військової частини НОМЕР_1 №292 від 11.10.2024 виникли нові правовідносини проходження військової служби, особливості яких визначаються Законом № 2232-ХІІ та Положенням № 1153. Ці накази вже реалізовані, а тому їх скасування без прийняття відповідного рішення про звільнення з військової служби не відновить початковий стан і не призведе до захисту прав та інтересів позивача.
Позивач подав додаткові пояснення (вх. № 2958 від 14.01.2025), де зазначив, що доводи відповідача 1 щодо неподання заяви з підтверджувальними документами щодо підстав для звільнення від мобілізації спростовуються показами свідка ОСОБА_2 , яка є дружиною позивача і яка зазначила, що після мобілізації ОСОБА_1 саме працівники ІНФОРМАЦІЯ_4 повернули папку з документами щодо відстрочки, які позивач мав при собі на момент проведення мобілізаційних заходів. Таким чином, зазначені вище обставини підтверджують наявність у позивача в момент перебування в ІНФОРМАЦІЯ_6 відповідної заяви та належних відповідно до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 року № 560 (далі - Порядок № 560) документів, що свідчить про звернення позивача з вказаною заявою за реалізацією свого права на оформлення відстрочки, встановленого п. 9 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Водночас, відповідач 1, як суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого належить вирішення питання щодо прийняття вказаного пакету документів та прийняття рішення про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, безпідставно відмовив у їх прийнятті чим порушив право позивача за захистом якого останній звернувся до суду.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Оскільки відсутні обґрунтовані клопотання будь-якої зі сторін про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі факти, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Суд встановив, що 09.10.2024 ОСОБА_1 , бажаючи реалізувати своє право оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 9 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_4 з комплектом документів для подання заяви щодо оформлення такої відстрочки.
09.10.2024 військово-лікарською комісією при ІНФОРМАЦІЯ_7 проведено медичний огляд позивача, за результатами якого його визнано придатним до військової служби.
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 11.10.2024 №251 на виконання вимог Указу Президента України №65/2022 від 24.02.2022, мобілізаційної Директиви командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_5 » №M-2/т від 23.02.2022, відповідно до Законів України «Про військовий обов'язок і військову службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», «Про правовий режим воєнного стану», позивача наказано призвати та направити для проходження військової служби під час мобілізації, в особливий період військовозобов'язаних до військової частини НОМЕР_2 - НОМЕР_1
Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №292 від 11.10.2024 солдата ОСОБА_1 , який прибув із ІНФОРМАЦІЯ_4 для проходження базової та фахової підготовки зараховано до списків особового складу, постановлено на всі види забезпечення, та призначено на посаду курсанта, шпк солдат.
Вважаючи, що прийняття вказаних наказів було здійснено з порушенням встановленого порядку, протиправно, позивач звернувся з позовом до суду.
При вирішенні спору, суд застосовує такі норми права.
Частиною д2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом. Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи органом місцевого самоврядування, їх посадовою особою дій у межах компетенції, але не передбаченим способом, у не передбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Частинами 1-4 ст. 17 Конституції України визначено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом. Збройні Сили України та інші військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності.
Відповідно до ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон №2232-ХІІ).
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Згідно з ч. 7 ст. 1 Закону №2232-XII виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
Згідно з ч. 10 ст. 1 Закону №2232-XII громадяни України які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані: прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України для оформлення військово-облікових документів (посвідчень про приписку до призовних дільниць, військових квитків, тимчасових посвідчень військовозобов'язаних), приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до ч. 6 ст. 2 Закону №2232-XII одним з видів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Згідно із статтею 1 Закону України Про оборону України від 6 грудня 1991 року №1932-XII особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій; воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 №389-VIII (далі - Закон №389-VIII) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-IX, було введено воєнний стан. Строк дії Указу в подальшому продовжено відповідними Указами Президента України (№ 133/2022 від 14.03.2022, № 259/2022 від 18.04.2022, № 341/2022 від 17.05.2022, № 573/2022 від 12.08.2022, № 757/2022 від 07.11.2022, №58/2023 від 06.02.2023, №254/2023 від 01.05.2023, №451/2023 від 26.07.2023, №734/2023 від 06.11.2023, №50/2024 від 05.02.2024, №271/2024 від 08.05.2024, №469/2024 від 23.07.2024, №704/2024 від 28.10.2024, №26/2025 від 14.01.2025) з 08 лютого 2025 року строком на 90 діб.
Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» оголошено загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII (далі - Закон №3543-ХІІ).
Згідно із ст.1 Закону №3543-ХІІ мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
В силу абз. 2 ч. 1 ст. 22 Закону №3543-ХІІ визначено, що громадяни зобов'язані, зокрема, з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.
Під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту) (ч.3 ст. 22 Закону №3543-ХІІ).
Поряд з цим, ст. 23 Закону №3543-ХІІ передбачені підстави для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Зокрема, п. 9 ч. 3 ст. 23 Закону №3543-ХІІ передбачено, що призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають зайняті постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною та/або своїми батьком чи матір'ю (батьком чи матір'ю дружини (чоловіка), якщо вона сама потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, померла (загинула), визнана зниклою безвісти або безвісно відсутньою, оголошена померлою, і батько чи мати дружини не має інших працездатних членів сім'ї, які зобов'язані та можуть здійснювати за ними догляд), які за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, чи рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи потребують постійного догляду.
Механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - військовий облік) центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами (далі - державні органи), органами місцевого самоврядування, органами військового управління (органами управління), військовими частинами (підрозділами) Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, підприємствами, установами та організаціями, закладами освіти, закладами охорони здоров'я незалежно від підпорядкування і форми власності (далі - підприємства, установи та організації) визначено постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487, якою затверджено Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Порядок №1487).
Відповідно до п. 2 Порядку №1487 військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов'язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов'язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Підпунктом 8 п. 1 Порядку №1487 передбачено, що призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні, зокрема, особисто повідомляти в семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну персональних даних, зазначених у статті 7 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів», а також надавати зазначеним органам документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених у статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі - Порядок №560).
За п. п. 56-57 Порядку №560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов'язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі:
голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу);
члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров'я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).
Для розгляду питань надання військовозобов'язаним, які перебувають на військовому обліку в розвідувальних органах, СБУ, відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період наказами керівників відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіонального органу СБУ утворюються відповідні комісії. Надання військовозобов'язаним відстрочок комісіями, утвореними в розвідувальних органах, СБУ, здійснюється відповідно до цього Порядку.
Відповідно до п. 58 Порядку №560 за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов'язаного підлягає обов'язковій реєстрації.
Відповідно до п. 60 Порядку №560 комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.
Комісія зобов'язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв'язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.
У разі позитивного рішення військовозобов'язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.
У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.
До ухвалення комісією рішення військовозобов'язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації надається на строк дії відповідних законних підстав, але не більш як на строк проведення мобілізації, встановлений Указом Президента України. У разі продовження строку проведення мобілізації перевірка підстав у військовозобов'язаного на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, крім підстав, зазначених у пункті 2 частини першої, пунктах 3, 4, 5 частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», здійснюється за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Додатком 5 до Порядку №560 затверджено перелік документів, що подаються військовозобов'язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у ст. 23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
З урахуванням зазначеного, військовозобов'язані повинні особисто повідомляти в семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну персональних даних та надавати зазначеним органам документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.
Відповідно до п. 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154 (далі - Положення №154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах.
Пунктом 7 Положення №154 встановлено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах Казначейства.
Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя.
З метою забезпечення виконання завдань та визначених функцій районних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у їх складі утворюються структурні підрозділи (відділи, відділення, групи, служби), які провадять діяльність відповідно до положення про структурний підрозділ районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, що затверджується керівником районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Згідно з п. 8 Положення №154 завданнями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених обов'язків є виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації .
Пунктом 9 Положення №154 встановлено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань: оформлюють та видають військово-облікові документи призовникам, військовозобов'язаним та резервістам; розглядають звернення військовослужбовців, працівників та членів їх сімей, а також громадян з питань, що належать до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а також ведуть прийом громадян, які звертаються із зазначених питань, видають необхідні довідки та інші документи.
Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя, крім виконання функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення координують та здійснюють контроль за діяльністю підпорядкованих територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, контролюють дотримання ними вимог законодавства, виконання наказів і директив Верховного Головнокомандувача Збройних Сил, наказів і директив Міноборони, Міністра оборони, Головнокомандувача Збройних Сил, Генерального штабу Збройних Сил та інших органів військового управління (п. 10 Положення №154).
Відповідно до п. 11 Положення №154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.
З урахуванням зазначеного, відповідач 1, як суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого належить вирішення питання щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, після отримання від позивача заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та документів, які, на його думку, підтверджують таке права, повинен був прийняти певне рішення за наслідком їх розгляду, адже відстрочка/відмова у відстрочці передбачає її письмове оформлення.
Однак, суд зазначає, що обов'язку центру комплектування та соціальної підтримки розглянути надані військовозобов'язаним документи про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації обов'язково має передувати факт звернення такого військовозобов'язаного із відповідною заявою та пакетом підтверджуючих документів.
Водночас, матеріали справи не містять жодних доказів того, що позивач звертався до ІНФОРМАЦІЯ_4 із заявою (поштою чи особисто) про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Так, позивачем не подано суду навіть тексту заяви про надання відстрочки, а також доказів доставлення та реєстрації у відповідача 1, як от поштового відправлення з описом того, які саме документи і коли направлялись, відмітки про реєстрацію вхідної кореспонденції тощо.
Згадка про те, що позивачем нібито подавалась документи про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації міститься лише в протоколі допиту свідка ОСОБА_3 від 11.10.2024 в кримінальному провадженні № 12024142290000204 від 09.10.2024 за ознаками ч. 4 ст. 358 КК України. Так, свідок ОСОБА_3 , зазначив, що зі слів чергового чергової частини ІНФОРМАЦІЯ_4 він дізнався про те, що ОСОБА_4 надав документи про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.
Однак, коли і в який спосіб і за яких обставин - невідомо.
Відповідно до ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Водночас, встановлений ст. 77 КАС України обов'язок суб'єкта владних повноважень обов'язок довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності не звільняє позивача від обов'язку надати докази на підтвердження обставин, на які він покликається.
Однак, позивачем належними та допустимими доказами не доведено, що він у встановлений спосіб звертався до ІНФОРМАЦІЯ_4 із заявою про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.
Судом не беруться до уваги доводи представника відповідача 1 про можливе вчинення позивачем кримінального проступку, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України щодо виготовлення підробленого тимчасового посвідчення військовозобов'язаного № НОМЕР_3 від 10.01.2024 на ім'я ОСОБА_1 та листа про отримання відстрочки №6941/2 від 29.04.2024 громадянином ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 , жителем АДРЕСА_1 , оскільки такі доводи не можуть бути предметом дослідження в цій справі та не стосуються предмета і підстав адміністративного позову.
Відповідно до ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
На підставі наведеного, суд дійшов висновку, що відсутність належним чином підтвердженого факту звернення ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_4 із відповідною заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації виключає протиправність рішення суб'єкта владних повноважень - наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 11.10.2024 № 251 «Про призов військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації» в частині призову та направлення для проходження військової служби під час мобілізації в особливий період військовозобов'язаного ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , до військової частини НОМЕР_4 .
Крім того, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 8 ст. 4 Закону №3543-ХІІ з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
Згідно з п. 6 Порядку №560 призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації, на особливий період здійснюється у строки та в обсягах, визначених мобілізаційними планами, мобілізаційними директивами (розпорядженнями) Головнокомандувача Збройних Сил або Генерального штабу Збройних Сил.
Призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації, на особливий період включає:
оповіщення резервістів та військовозобов'язаних про виклик до районного (об'єднаного районного) територіального центру комплектування та соціальної підтримки чи його відділу, міського (районного у містах, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу СБУ або відповідного підрозділу розвідувальних органів України;
прибуття резервістів та військовозобов'язаних до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіонального органу СБУ або відповідного підрозділу розвідувальних органів, уточнення своїх персональних даних, внесення відповідних змін у військово-облікові документи та до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів;
проходження резервістами та військовозобов'язаними медичного огляду для визначення придатності до військової служби;
перевірку підстав щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення;
документальне оформлення призову на військову службу під час мобілізації;
відправлення призваних громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період до місць проходження військової служби.
За п. 63 Порядку №560 військовозобов'язані, які звернулися до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки з заявою про надання відстрочки, до прийняття рішення відповідною комісією не направляються для проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби.
У разі ухвалення комісією рішення про відмову у наданні відстрочки військовозобов'язаний, який підлягає призову на військову службу під час мобілізації, направляється на медичний огляд для визначення придатності до військової служби.
Військовозобов'язані, у яких строк дії відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не завершився, на медичний огляд не направляються, крім випадків, коли військовозобов'язані приймаються на військову службу за контрактом.
Позивач на обґрунтування позовних вимог у вказаній частині зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_2 повинен був перевірити наявність у нього права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, однак не вчинив належних дій.
Відповідно до ч. 11 ст. 38 Закону №2232-XII призовники, військовозобов'язані, резервісти в разі зміни їх сімейного стану, стану здоров'я, адреси місця проживання (перебування), освіти, місця роботи, посади зобов'язані особисто в семиденний строк повідомити про такі зміни відповідні органи, де вони перебувають на військовому обліку, у тому числі у випадках, визначених Кабінетом Міністрів України, через центри надання адміністративних послуг та інформаційно-телекомунікаційні системи.
Згідно з п.п. 8 п. 1 Порядку №1487 призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні особисто надавати в семиденний строк органам, у яких вони перебувають на військовому обліку документи, що підтверджують право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених у статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Згідно з п. 1 Положення №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Відповідно до положень п. 9 Положення №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, зокрема здійснюють заходи щодо призову громадян на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, та на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Згідно з п. 11 Положення №154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.
Тобто, з метою ведення районними територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки спеціального обліку військовозобов'язаних, резервістів, які мають право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на останніх покладено обов'язок із своєчасного повідомлення органу, в якому вони перебувають на військовому обліку, про зміну їх сімейного стану, стану здоров'я, адреси місця проживання (перебування), освіти, місця роботи і посади.
Отже, право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, особливого періоду, кореспондує з обов'язком військовозобов'язаного дотримуватися правил військового обліку, зокрема щодо своєчасного повідомлення органу про наявність підстав для відстрочки.
Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.01.2024 у справі №280/6033/22 та від 11.04.2024 у справі №520/7954/22.
Як вже встановлено судом, доказів звернення до ІНФОРМАЦІЯ_4 із заявою про надання відстрочки позивач не надав.
При цьому, оспорюваний наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 11.10.2024 № 251 «Про призов військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації» в частині призову та направлення для проходження військової служби під час мобілізації в особливий період військовозобов'язаного ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , до військової частини НОМЕР_4 , є індивідуальним актом.
Пунктом 19 ч. 1 ст. 4 КАС визначено, що індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
За владно-регулятивною природою всі юридичні акти поділяються на правотворчі, правотлумачні (правоінтерпретаційні) та правозастосовні. Нормативно-правові акти належать до правотворчих, а індивідуальні - до правозастосовних.
Індивідуально-правові акти як результати правозастосування адресовані конкретним особам, тобто є формально обов'язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб'єктів; містять індивідуальні приписи, у яких зафіксовані суб'єктивні права та/чи обов'язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов'язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі.
В абз. 4 п. 1 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 23.06.1997 № 2-зп у справі № 3/35-313 вказано, що за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.
У п. 5 рішення Конституційного Суду України від 22.04.2008 № 9-рп/2008 в справі № 1-10/2008 вказано, що при визначенні природи "правового акта індивідуальної дії" правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що "правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)" стосуються окремих осіб, "розраховані на персональне (індивідуальне) застосування" і після реалізації вичерпують свою дію.
Суд звертає увагу на приписи п. п. 4-7 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008), відповідно до яких громадяни, які вступили на військову службу за контрактом або за призовом, складають Військову присягу на вірність Українському народу в порядку, визначеному Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України. Громадяни, які проходять військову службу, є військовослужбовцями Збройних Сил України (далі - військовослужбовці). Статус військовослужбовця підтверджується документом, що посвідчує особу. Форма та порядок його видачі встановлюються Міністерством оборони України.
Початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом № 2232-XII. Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.
Частина 3 ст. 24 Закону № 2232-XII передбачає, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до п. 12 Положення № 1153/2008 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.
Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
З наведеного суд дійшов до висновку, що оскаржуваний наказ є актом індивідуальної дії, тобто актом одноразового застосування, станом на час вирішення справи такий вичерпав свою дію внаслідок мобілізації позивача та направлення його для проходження військової служби. Після видання спірного наказу виникли нові правовідносини проходження військової служби, особливості яких визначаються Законом № 2232-XII та Положенням № 1153/2008.
Даними актами законодавства не передбачено звільнення з військової служби шляхом скасування наказів про призов.
У питанні скасування акту індивідуальної дії разового застосування, який вичерпав свою дію фактом його виконання, Верховний Суд має сталу та послідовну позицію, відповідно до якої такий акт не може бути скасованим після його виконання через порушення гарантій стабільності суспільних відносин та принципу правової визначеності (зокрема, таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 12.05.2021 у справі № 9901/286/19, від 08.09.2021 у справі № 816/228/17, Касаційний адміністративний суд у рішеннях від 14.07.2021 у справі № 9901/96/21, від 27.10.2022 у справі № П/9901/97/21).
Виходячи із зазначених в даних судових рішеннях Верховного Суду правових висновків та екстраполюючи їх на правовідносини, які досліджуються у справі, що розглядається, суд зазначає, що скасування після їх реалізації та вичерпання своєї дії оскаржуваного позивачем акту індивідуальної дії про його призов та призначення до військової частини порушить стабільність публічно-правових відносин та принцип правової визначеності.
Відтак, у задоволенні вимоги про визнання протиправним та скасування наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 11.10.2024 № 251 «Про призов військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації» в частині призову та направлення для проходження військової служби під час мобілізації в особливий період військовозобов'язаного ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , до військової частини НОМЕР_2 - НОМЕР_1 слід відмовити.
Як наслідок, слід відмовити і у похідних позовних вимогах про визнання протиправним та скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 11.10.2024 № 292 в частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та про зобов'язання командира військової частини НОМЕР_1 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 шляхом видання відповідного наказу.
Суд також зазначає, що у спірних правовідносинах основним предметом спору є право позивача на належну процедуру його призову на військову службу під час мобілізації, яке включає в тому числі його право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації. А з огляду на встановлені судом обставини, обраний позивачем спосіб захисту не є ефективним, оскільки відновлення порушеного права повинно відбуватися в межах спірних правовідносин, відповідно, за участю їхніх учасників.
Водночас зобов'язання військової частини НОМЕР_1 звільнити позивача з військової служби виходить за межі правовідносин між ним та ІНФОРМАЦІЯ_8 щодо порядку його призову на військову службу під час мобілізації.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 05.02.2025 у справі №160/2592/23.
У контексті вказаного варто наголосити, що процедура призову військовозобов'язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу.
Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 06.09.2005; п. 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18.07.2006; п. 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10.02.2010; п. 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994, п. 29).
При цьому, суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (п. п. 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позову.
В зв'язку з відмовою позивачу у задоволенні позову, судові витрати покладаються на позивача і розподілу не підлягають.
Згідно з ч. 1 ст. 157 КАС України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.
Оскільки позивачу відмовлено у задоволенні позову, заходи забезпечення позову необхідно скасувати.
Згідно з ч. 6 ст. 157 КАС України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо відмови у задоволенні позову заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним судовим рішенням.
Керуючись ст. ст. 2, 6-9, 19-20, 22, 25-26, 73-77, 90, 139, 143, 241-246, 255, 257-258, 293, 295, п.п. 15.5 п.15 розділу VII “Перехідні положення» КАС України, суд
у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Судові витрати в цій справі стягувати не належить.
Скасувати заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 12.11.2024, про зупинення дії наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 11.10.2024 № 251 «Про призов військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації» в частині призову та направлення для проходження військової служби під час мобілізації в особливий період військовозобов'язаного ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , до військової частини НОМЕР_2 - НОМЕР_1 до набрання законної сили рішенням суду у справі №380/22987/24.
Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складений 12.05.2025.
СуддяПотабенко Варвара Анатоліївна