про повернення позовної заяви
12 травня 2025 рокусправа № 380/9149/25
Суддя Львівського окружного адміністративного суду О.Желік, перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень, -
на розгляд до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області із вимогами:
- визнати протиправними та скасувати повідомлення рішення Головного управління ДПС у Львівській області від 02.09.2024 №37813/13-01-24-08;
- визнати протиправними та скасувати повідомлення рішення Головного управління ДПС у Львівській області від 02.09.2024 №37814/13-01-24-08;
- визнати протиправними та скасувати повідомлення рішення Головного управління ДПС у Львівській області від 02.09.2024 №37815/13-01-24-08;
- визнати протиправними та скасувати повідомлення рішення Головного управління ДПС у Львівській області від 02.09.2024 №37816/13-01-24-08.
Ухвалою судді від 08.05.2025 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення в ній недоліків шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду та доказу сплати судового збору.
09.05.2025 від представника позивача - адвоката Огорілка Юрія Володимировича до суду надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, до якої ним долучено квитанцію про сплату судового збору. У вказаній заяві представник позивача як на підставу для поновлення строку звернення до суду посилається на те, що ним від імені позивача подавалась скарга до Державної податкової служби України на податкові повідомлення-рішення, за результатом розгляду якої прийнято рішення про відмову у задоволенні такої від 28.03.2025 (отримано 01.04.2025). Окрім цього представник позивача вказав, що первинно ОСОБА_1 23.04.2025 зверталась із позовною заявою до Львівського окружного адміністративного суду, про те через процесуальні недоліки судом була винесена ухвала про повернення позовної заяви. Відтак представник позивача просить суд поновити позивачу строк звернення до адміністративного суду та відкрити провадження у справі.
Розглянувши подану представником позивача заяву суддя відзначає наступне.
Частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини другої цієї статті, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Таким чином, законодавством регламентовано шестимісячний строк звернення особи до суду за захистом її прав, свобод та законних інтересів, що обумовлено метою досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та дисциплінуванням учасників адміністративного судочинства щодо своєчасної реалізації їх права на суд.
Строк звернення до суду обчислюється за загальним правилом з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені; рішення скероване на її адресу поштовим повідомленням, яке вона відмовилася отримати або не отримала внаслідок неповідомлення відправника про зміну місця проживання; про порушення її прав знали близькі їй особи.
День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів.
Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом, апеляційною чи касаційною скаргами обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом у постановах від 28.03.2018 у справі №809/1087/17, від 22.11.2018 у справі №815/91/18 та від 12.04.2023 у справі №380/14933/22.
Суддя відзначає, що дотримання строку звернення з адміністративним позовом є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах, яка дисциплінує учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, та запобігає зловживанням.
Так, суддя встановила, що позивачем оскаржуються податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Львівській області від 02.09.2024 №37813/13-01-24-08, №37814/13-01-24-08, №37815/13-01-24-08, №37816/13-01-24-08.
Частинами третьою, четвертою статті 122 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Спеціальним нормативно-правовим актом, який встановлює окремі правила та положення для регулювання відносин оподаткування та захисту прав учасників податкових відносин, в тому числі захисту порушеного права в судовому порядку, є Податковий кодекс України (далі - ПК України).
Нормою, яка встановлює порядок оскарження рішень контролюючих органів, є стаття 56 ПК України. З її змісту вбачається, що у платника податків є право розсуду в обранні адміністративного та/або судового порядку оскарження такого рішення після його отримання. Обрання платником податків в першу чергу адміністративного порядку оскарження рішення не виключає можливості надалі звернутися до суду з відповідним позовом, що визнається досудовим порядком вирішення спору. Водночас якщо після отримання рішення контролюючого органу платник податків звертається до суду з позовом, його право на адміністративне оскарження такого рішення втрачається.
Пунктом 56.18 статті 56 ПК України визначено, що з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення.
Пунктом 102.1 статті 102 ПК України встановлено, що контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку. У разі подання платником податку уточнюючого розрахунку до податкової декларації контролюючий орган має право визначити суму податкових зобов'язань за такою податковою декларацією протягом 1095 днів з дня подання уточнюючого розрахунку.
Суддя враховує, що питання строку звернення до адміністративного суду із позовною заявою щодо оскарження податкового повідомлення-рішення не є чітко визначеним.
Так, Верховний Суд у постанові від 03.04.2020 у справі №2540/2576/18 зазначив, зокрема, що строк для звернення платника податків із позовом щодо оскарження податкового повідомлення-рішення до адміністративного суду становить 1095 днів і обчислюється з дня отримання платником податків рішення, що оскаржено.
Водночас Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у своїй постанові від 26.11.2020 у справі №500/2486/19 відступив від указаної вище правової позиції та сформулював новий правовий висновок.
Зокрема, у даній постанові Верховний Суд зазначає, що граматичне тлумачення змісту пункту 56.18 статті 56 ПК України дає підстави для висновку, що вказана норма не встановлює процесуальних строків звернення до суду.
Суд зауважив, що аналіз статті 102 ПК України свідчить про те, що після закінчення визначеного у ній строку давності питання вирішення спору, зокрема, щодо правомірності податкового повідомлення-рішення, взагалі не може бути поставлене перед контролюючим органом вищого рівня або судом.
Отже, Верховний Суд вважає, що зазначений у пункті 102.1 статті 102 ПК України строк є саме строком давності, який має матеріально-правову природу, а тому не може бути одночасно і процесуальним строком звернення до суду. Між правовою природою матеріально-правового строку давності в податкових правовідносинах та процесуального строку звернення до адміністративного суду є сутнісна різниця, а тому помилковим є ототожнення їх призначення при використанні.
Таким чином, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, як встановлено частиною першою статті 122 КАС України.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
При цьому при застосуванні висновків Верховного Суду, суди повинні враховувати саме його останню правову позицію.
Як вже зазначалось вище, позивач оскаржує податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Львівській області №37813/13-01-24-08, №37814/13-01-24-08, №37815/13-01-24-08, №37816/13-01-24-08.
Вказані вище податкові повідомлення-рішення прийнято Головним управлінням ДПС у Львівській області 02.09.2024.
До Львівського окружного адміністративного суду позивач звернувся засобами поштового зв'язку 01.05.2025 (згідно штампу відділення поштового зв'язку на конверті), що свідчить про пропуск ним строку звернення до адміністративного суду із відповідними позовними вимогами.
При цьому як на підставу для поновлення строку звернення до суду представник посилається на те, що ним від імені позивача подавалась скарга до Державної податкової служби України на податкові повідомлення-рішення, за результатом розгляду якої прийнято рішення про відмову у задоволенні такої від 28.03.2025 (отримано 01.04.2025). Окрім цього представник позивача вказав, що первинно ОСОБА_1 23.04.2025 зверталась із позовною заявою до Львівського окружного адміністративного суду, проте через процесуальні недоліки судом була винесена ухвала про повернення позовної заяви.
Суддя, оцінюючи поважність описаних представником позивача причин пропуску строку звернення до суду, зазначає наступне.
Зі змісту положень КАС України вбачається, що у ньому, як правило, не визначено граничні межі, у яких адміністративні суди можуть приймати рішення про поновлення строку звернення до суду. Окрім цього, не містить КАС України й конкретних підстав та критеріїв, за якими можливо оцінити поважність причин пропуску відповідного строку.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
У рішенні Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії від 25.01.2000 Європейський суд зазначив про те, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними.
ЄСПЛ у пунктах 37 та 38 рішення від 18.11.2010 у справі Мушта проти України нагадав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, і має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.
У рішенні від 03.04.2008 у справі Пономарьов проти України ЄСПЛ указав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією з таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41).
Таким чином, за практикою ЄСПЛ застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі Перез де Рада Каванілес проти Іспанії від 28.10.1998, заява № 28090/95, пункт 45).
Рішенням Конституційного Суду України №17-рп/2011 від 13.12.2011 визначено, що держава може встановлювати відповідні процесуальні строки, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Верховний Суд неодноразово вказував (зокрема, постанова від 22.04.2020 у справі №811/1664/18), що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства.
Реалізація права позивача на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною поведінкою.
Питання ж поважності причин пропуску строку звернення до суду є оціночним та залежить від доказів, якими підтверджуються обставини та підстави такого пропуску.
Поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.06.2021 у справі №№120/5780/20-а.
Як встановила суддя, представником позивача в інтересах ОСОБА_1 подавалась скарга від 11.10.2024 до Державної податкової служби України на податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Львівській області від 02.09.2024 №37813/13-01-24-08, №37814/13-01-24-08, №37815/13-01-24-08, №37816/13-01-24-08.
Рішенням Державної податкової служби України від 28.03.2025 №8854/16/99-00-06-01-02-06 скаргу від 11.10.2024 залишено без розгляду.
Згідно частини четвертої статті 122 КАС України якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов'язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
Якщо рішення за результатами розгляду скарги позивача на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень не було прийнято та (або) вручено суб'єктом владних повноважень позивачу у строки, встановлені законом, то для звернення до адміністративного суду встановлюється шестимісячний строк, який обчислюється з дня звернення позивача до суб'єкта владних повноважень із відповідною скаргою на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
Порядок оформлення і подання скарг платниками податків та іншими особами та їх розгляду контролюючими органами затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 21.10.2015 №916 (далі - Порядок №916).
У відповідності до абзацу першого пункту 2 розділу I Порядку №916 цим Порядком визначено процедуру оскарження платниками податків податкових повідомлень-рішень або інших рішень контролюючих органів (далі - рішення), а також податкових повідомлень особі-нерезиденту, визначених підпунктом 14.1.158-1 пункту 14.1 статті 14 розділу І Податкового кодексу України.
Пунктом 1 розділу II Порядку №916 передбачено, що скарги на рішення територіальних органів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, подаються до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику.
Пунктами 1 і 2 розділу ІХ Порядку №916 встановлено, що Контролюючий орган у разі розгляду скарги перевіряє правомірність та обґрунтованість рішення, що оскаржується, та приймає рішення про результати розгляду скарги.
За результатами розгляду скарги контролюючий орган приймає одне з таких рішень:
1) повністю задовольняє скаргу платника податків та скасовує рішення контролюючого органу, яке оскаржується;
2) частково задовольняє скаргу платника податків та в окремій частині скасовує рішення контролюючого органу, яке оскаржується;
3) залишає скаргу без задоволення, а рішення контролюючого органу, яке оскаржується, без змін;
4) зменшує (збільшує) суму грошового зобов'язання.
Під час прийняття цих рішень контролюючий орган має право зменшити (збільшити) суму грошового зобов'язання або податкового боргу, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків та у відповідній частині суми штрафних (фінансових) санкцій.
Таким чином, як видно з наведених правових норм, за результатом розгляду скарги на рішення контролюючого органу (зокрема й податкового органу) приймається одне з перелічених вище рішення: про задоволення скарги повністю або частково, залишення скарги без задоволення, або ж про зменшення суми грошового зобов'язання.
Як видно з вищевказаного рішення Державної податкової служби України від 28.03.2025 №8854/16/99-00-06-01-02-06, подана представником позивача скарга не містила особистого підпису на такій особи, яка відповідну скаргу подала.
У відповідності до пункту 4 розділу VIII Порядку №916 контролюючий орган залишає скаргу без розгляду повністю або частково у разі, якщо: скаргу не підписано особою, яка подала скаргу, чи її представником або до скарги не додано належним чином оформлених та завірених документів, які підтверджують повноваження представника на її підписання.
Суддя відмічає, що обов'язковою умовою застосування частини четвертої статті 122 КАС України є реалізація позивачем процедури адміністративного оскарження, за наслідком якої, як вже було зазначено вище, уповноваженим органом приймається рішення про задоволення скарги (повністю або частково), відмову у її задоволенні, або ж про зменшення суми грошового зобов'язання.
Водночас суддя зазначає, що представником позивача при поданні до Державної податкової служби України скарги від 11.10.2024 не було дотримано вимог Порядку №916, оскільки відповідну скаргу не було підписано ні ним, ні позивачем у справі.
З урахуванням викладеного суддя доходить висновку про недотримання представником позивача встановленої процедури адміністративного оскарження податкових повідомлень-рішень, що, у свою чергу, свідчить про відсутність підстав для застосування частини четвертої статті 122 КАС України.
Представником позивача чи позивачем не наведено обґрунтованих доводів та не надано належних і допустимих доказів на підтвердження наявності у них непереборних та об'єктивних перешкод або труднощів, які не залежали від їх волі та унеможливили своєчасне подання позову.
Таким чином, суддя доходить висновку про неповажність пропуску позивачем строку звернення до суду та відмову в задоволенні заяви про поновлення пропущеного строку.
Відповідно до пункту 9 частини 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачу у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 123 КАС України передбачено, що якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
З урахуванням вищевикладеного, позовна заява підлягає повернення позивачу.
Згідно пункту 2 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі повернення заяви або скарги.
Враховуючи те, що позивачем при подачі позову було сплачено судовий збір в сумі 1211,20 грн., такий підлягає поверненню на її користь з Державного бюджету України.
Керуючись статтями 122, 123, 160, 169, 243, 248 КАС України, суддя, -
відмовити у задоволенні заяви представника позивача про поновлення строку звернення до адміністративного суду.
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень - повернути позивачу.
Повернути ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з Державного бюджету України сплачений згідно платіжної інструкції №0.0.4355283900.1 від 09.05.2025 судовий збір в сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.
Копію ухвали про повернення позовної заяви невідкладно надіслати особі, яка її подала, разом із позовною заявою й усіма доданими до неї матеріалами.
Ухвала судді набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Апеляційна скарга на ухвалу судді подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Желік О.М.