12 травня 2025 рокусправа № 380/7464/25
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гулкевич І.З., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін та проведення судового засідання, за наявними матеріалами (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити дії,-
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовною заявою, в якій просить :
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови у перерахунку та виплаті підвищення до пенсії ОСОБА_1 у розмірі, передбаченому п. "г" ст. 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" із розрахунку 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату підвищення пенсії у розмірі 50% від мінімальної пенсії за віком згідно п. "г" ст. 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" починаючи з 21.01.2025, із врахуванням раніше виплачених сум.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні ПФУ у Львівській області та отримує пенсію за віком. Позивач вважає, що на нього розповсюджується дія Закону №2325-VII і він як особа, що необґрунтовано зазнала політичних репресій, повинен отримувати підвищення до пенсії яке передбачено пунктом "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788-XII у розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком. Однак, відповідач відмовив у здійсненні перерахунку пенсії. Не погодившись із відмовою відповідача у проведення перерахунку підвищення вказаної доплати, - позивач звернувся з даним позовом в суд.
Ухвалою суду від 21.04.2025 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та проведення судового засідання, за наявними матеріалами та відповідачу запропоновано надати суду відзив на позовну заяву у п'ятнадцятиденний строк, з дня отримання цієї ухвали.
Представник відповідача подав відзив на позовну заяву, в якому просить у задоволенні позову відмовити з огляду на наступне. ОСОБА_1 перебуває на обліку в Управлінні та з 31.12.2003 одержує пенсію за віком. Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.03.2016 у справі №876/7390/15 зобов'язано правління Пенсійного фонду України в Личаківському районі м. Львова нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 підвищення до пенсії відповідно до вимог п. "г" ст.77 ЗУ "Про пенсійне забезпечення" в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком , встановленої ч.1 ст.28 "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з 11.06.2014, із врахуванням виплачених сум. Розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, станом на червень 2014 року становив 949,00 грн, відповідно 25% мінімальної пенсії за віком становлять 237,25 грн. Розмір підвищень до пенсії реабілітованим громадянам та членам їх сімей відповідно до пункту "г" ст. 77 Закону 1788, визначався згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 03.01.2002 № 1 "Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету". Згідно з підпунктом "г" пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2002 № 1 "Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету" розрахунок підвищення громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, та членів їх сімей, яких було примусово переселено, здійснювався виходячи із суми 19,91 грн. Тому, розмір такого підвищення з 01.01.2002 по вказаній категорії реабілітованих громадян становив, відповідно 9,96 грн. (19,91 x 50 %) і 4,98 грн. (19,91 x 25 %).
Згідно частини 1 статті 28 Закону України № 1058 мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. У разі виплати застрахованій особі довічної пенсії, передбаченої цим Законом, пенсії або аналогічної виплати, встановленої в інших державах, мінімальний розмір пенсії за віком у солідарній системі встановлюється з урахуванням зазначених сум. Тому, зазначений розмір пенсії за віком не може застосовуватися для обчислення підвищення громадян, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, та членам їх сімей, яких було примусово переселено.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 перебуває на обліку в Головному управлінню Пенсійного фонду України у Львівській області та отримує пенсію за віком.
Згідно довідки про реабілітацію №4/5-10922 від 20.08.1991 ОСОБА_1 було реабілітовано на підставі ст.3 Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій".
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.03.2016 у справі №876/7390/15 зобов'язано правління Пенсійного фонду України в Личаківському районі м. Львова нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 підвищення до пенсії відповідно до вимог п. "г" ст.77 ЗУ "Про пенсійне забезпечення" в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком , встановленої ч.1 ст.28 "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з 11.06.2014, із врахуванням виплачених сум.
На заяви позивача від 21 січня 2025 року про перерахунок пенсії та встановлення підвищення пенсії, як репресованій особі, яку у подальшому було -реабілітовано - на 50% мінімальної пенсії за віком та перерахунку стажу відповідно до пункту "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення", Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області, зокрема листом від 04 лютого 2025 року повідомлено, на виконання постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.03.2016 №876/7390/15 позивачу з 11.06.2014 встановлено підвищення до пенсії у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком згідно з пунктом "г" статті 77 Закону 1788. Оскільки, розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, на 11.06.2014 становив 949,00 грн, розмір підвищення до пенсії становить 237,25 грн (949,00 грн х 25 %).
Розмір пенсійної виплати позивача на 01.01.2025 становить 9451,71 грн, а саме:
8404,04 грн - основний розмір пенсії;
354,42 грн - доплата за 33 років понаднормового стажу;
237,25 грн - підвищення репресованим (рішення суду); '
456,00 грн - компенсаційні виплата 75-річним.
Рішенням суду від 28.03.2016 у справі №876/7390/15 зобов'язань проводити перерахунки пенсії-надбавки реабілітованим у зв'язку зі зміною прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, на Головне управління не покладено.
Не погоджуючись із позицією відповідача та його відповіддю щодо відмови позивачу у виплаті підвищення до пенсії, як особі, яка зазнала політичних репресій із розрахунку 50% мінімальної пенсії за віком, вважаючи такі дії протиправними та такими, що порушують його права, позивач звернувся до суду за їх захистом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Нормою ст. 1 Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" (в редакції, чинній на час реабілітації позивача) визначено вважати реабілітованими осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі "двійками", "трійками", особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР "Про кримінальну відповідальність за державні злочини" від 25 грудня 1958 року, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону.
Визнати реабілітованими також громадян, засуджених за:
- антирадянську агітацію і пропаганду за статтею 7 Закону СРСР "Про кримінальну відповідальність за державні злочини" від 25 грудня 1958 року і статтею 62 Кримінального кодексу України (2001-05, 2002-05) в редакціях до прийняття Закону Української РСР від 28 жовтня 1989 року "Про затвердження Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 14 квітня 1989 року "Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Української РСР";
- поширення завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад, тобто за статтею 187-1 Кримінального кодексу України;
- порушення законів про відокремлення церкви від держави і школи від церкви, посягання на особу та права громадян під приводом справляння релігійних обрядів, якщо вчинені дії не були поєднані з заподіянням шкоди здоров'ю громадян чи статевою розпустою.
Дія цієї статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами (ст. 1 доповнено ч. 3 згідно із Законом №2353-12 від 15.05.1992).
Підлягають реабілітації також особи, щодо яких з політичних мотивів застосовано примусові заходи медичного характеру.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" № 2325-VIII від 13.03.2018 (далі - Закон №2235) внесено ряд суттєвих змін до зазначеного Закону.
Так, серед іншого, змінена назва закону на: "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", а також викладено в новій редакції преамбулу та ст. ст. 1, 3, 6 Закону №962-ХІІ, визнано такою, що втратила чинність Постанову Верховної Ради України "Про тлумачення Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні" (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., № 15, ст. 88).
Зміни набули чинності 05.05.2018.
Зазначений перелік надав значно ширшого тлумачення поняттю репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, та розширив коло осіб, до яких можуть бути застосовано пільги передбачені Законом №962-ХІІ.
За визначеннями, наведеними у статті 1-1 цього Закону:
репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом;
вислання - примусове виселення особи з місця її проживання з встановленням заборони на проживання у визначеній місцевості або примусове виселення чи переселення особи з місця її проживання в іншу місцевість або за межі СРСР;
заслання - примусове переміщення особи з місця її проживання з обов'язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення;
члени сім'ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім'єю були пов'язані спільним побутом.
Відповідно до статті 1-2 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" №962-XII від 17.04.1991 (зі змінами і доповненнями) реабілітованими визнаються особи: які до 24 серпня 1991 року були обвинувачені або яким було призначено покарання за рішенням позасудового органу незалежно від діяння або мотивів обвинувачення чи призначення покарання; стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів; стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено недоведеність вини таких осіб у скоєнні злочину або адміністративного правопорушення; які до 24 серпня 1991 року були арештовані, перебували під вартою і яким було пред'явлено обвинувачення за статтями законодавчих актів, передбачених пунктами 1-5, за законодавчими актами, передбаченими пунктами 6-14, за діяння, передбачені пунктами 15-22 статті 3 цього Закону, якщо справи проти таких осіб були припинені під час слідства, попереднього (досудового) слідства або закриті за відсутності події злочину, відсутності складу злочину, недоведеності участі особи у вчиненні злочину; стосовно яких до 24 серпня 1991 року за рішенням іншого репресивного органу були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за недонесення (неповідомлення) про вчинення або підготовку до вчинення іншою особою діяння, за яке законодавством, що діяло до 24 серпня 1991 року, було передбачено кримінальну або адміністративну відповідальність, за умови що особа, якій призначено покарання за вчинення або підготовку до вчинення такого діяння, була реабілітована в установленому порядку.
За нормами статті 1-3 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" №962-XII від 17.04.1991 (зі змінами і доповненнями) потерпілими від репресій визнаються: 1) чоловік або дружина репресованої особи, який/яка на момент здійснення репресії перебували у шлюбі з репресованою особою; 2) діти репресованої особи, у тому числі усиновлені, які у віці до 18 років залишилися без батька, матері (усиновлювача) внаслідок здійснення репресій проти батька, матері (усиновлювача) або які народилися не пізніше ніж через 10 місяців з дня арешту батька, матері, або які народилися у місці позбавлення волі, на засланні, висланні під час перебування репресованої особи у місці позбавлення волі, на засланні, висланні, залишення репресованої особи для роботи у таборах Народного комісаріату внутрішніх справ у становищі вільнонайманого без права виїзду з прикріпленням до районів табору-будівництва, закріплення репресованої особи за будівництвом згідно з директивою Народного комісара внутрішніх справ та Прокурора СРСР від 29 квітня 1942 року №185, або які народилися у матері, яку було примусово безпідставно поміщено до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, під час перебування матері у такому психіатричному закладі, або які у віці до 18 років перебували, незалежно від тривалості, у спецприймальниках чи розподільниках, спеціальних будинках малюка чи дитячих будинках репресивних органів, або які внаслідок здійснення репресії проти батька, матері були примусово позбавлені імен, включаючи родові імена; 3) інші особи, які на момент здійснення репресії спільно проживали, були пов'язані спільним побутом з репресованою особою або перебували на утриманні репресованої особи.
Статтею 4 Закону №962-XII передбачено поновити реабілітованих в усіх громадянських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей.
Суд зазначає, що ОСОБА_2 має статус члена сім'ї репресованої особи та є потерпілим від репресій в розумінні статті 1-3 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", проте не вважається репресованою особою.
В межах спірних правовідносин суд не ставить під сумнів право позивача на пільги та компенсації, встановлені Законом України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", про наявність яких зазначає позивач, однак вказує, що позивач не належить до категорії репресованих осіб, а є членом сім'ї репресованої особи.
Згідно з пунктом "г" частини першої статті 77 Закону №1788-XII призначені пенсії підвищуються громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до пункту 6 Розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення". Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Підпунктом 2 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян" №654 від 16.07.2008 визначено, що з 01.09.2008 репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 гривні.
Стаття 28 Закону "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" визначає розмір мінімальної пенсії за віком, який встановлений в розмірі прожиткового мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність, визначеного законом.
Прожитковий мінімум, відповідно до вимог ч. 1 ст. 2 Закону України "Про прожитковий мінімум" від 15.07.1999 №966-XIV, застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної пенсії за віком.
Розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, встановленими ст. 28 Закону "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", згідно з якою, мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом.
Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких було примусово переселено, слід керуватися нормами Закону України "Про пенсійне забезпечення", який має вищу юридичну силу, а не підп. 2 п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 №654 "Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян", зважаючи на те, що останній звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить наведеним нормам Закону.
Аналогічна правова позиція сформована Верховним Судом в постановах від 10.10.2018 у справі № 446/1549/16-а, від 27.11.2018 у справі № 446/1515/16-а та від 06.02.2019 у справі № 446/1848/16-а.
Аналізуючи співвідношення підп. 2 п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 № 654 та п. "г" ст. 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення", суд виходить з пріоритетності застосування до спірних правовідносин положень Закону України "Про пенсійне забезпечення", як нормативно-правового акту вищої юридичної сили.
З матеріалів справи встановлено, що позивач був виселений на спецпоселення у віці 2 років та перебував там саме як є член сім'ї (дитина) та в подальшому визнана реабілітованою. Позивачу видано посвідчення серії НОМЕР_1 , яким підтверджено право на пільги і компенсації, встановлені Законом України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років".
Оскільки позивач виселений саме як є член сім'ї (дитина) репресованої особи, яку було примусово виселлено на спецпоселення, тоді як матеріали справи не містять доказів, які би вказували, що саме до позивача була застосована репресія в розуміння норм Закону № 962-XII, тому суд вважає, що позивач має право на перерахунок підвищення до пенсії відповідно до п. "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" - у розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком, виходячи з мінімального розміру пенсії за віком, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Між тим суд встановив згідно даних Єдиного державного реєстру судових рішень, що Личаківський районний суд м. Львова постановою від 10.06.2015 у справі № 463/6625/14-а позов задовольнив. Зобов'язав управління пенсійного фонду України в Личаківському районі м. Львова встановити ОСОБА_1 з 01 січня 2014 року підвищення до пенсії як реабілітованому громадянину в розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до п. "г" ст. 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" , виходячи з мінімального розміру пенсії за віком, встановленого ч.1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.03.2016 №876/7390/15 апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Личаківському районі м. Львова на постанову Личаківського районного суду м. Львова від 10.06.2015 у справі №463/6625/14-а задоволено частково. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Личаківському районі м. Львова про зобов'язання встановити підвищення до пенсії, за період з 01.01.2014по 10.06.2014 включно, -залишено без розгляду. Визнано протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в Личаківському районі м. Львова щодо невиплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії відповідно до вимог п. "г" ст.77 ЗУ "Про пенсійне забезпечення" в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком, встановленої вимогами ч.1 ст.28 "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".Зобов'язано правління Пенсійного фонду України в Личаківському районі м. Львова нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 підвищення до пенсії відповідно до вимог п. "г" ст.77 ЗУ "Про пенсійне забезпечення" в розмірі 25% мінімальної пенсії за віком , встановленої ч.1 ст.28 "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з 11.06.2014, із врахуванням виплачених сум.
Вищенаведене не заперечується сторонами.
На виконання вищевказаного рішення відповідач встановив підвищення до пенсії у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком згідно з пунктом "г" статті 77 Закону №1788. Оскільки, розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, на 11.06.2014 становив 949,00 грн, розмір підвищення до пенсії становить 237,25 грн (949,00 грн х 25 %).
Отже, на думку суду, відсутні протиправні дії пенсійного органу, щодо встановлення надбавки до пенсії у розмірі 50 відсотків від мінімальної пенсії, адже позивачу відповідно до наведених вище норм законодавства належить 25 % надбавки від мінімальної пенсії , і таку позивач отримає внаслідок виконання судового рішення. Тому права позивача не є порушеними.
Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єктів владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат, пов'язаних з розглядом справи, не встановлено, питання про розподіл судових витрат не вирішується.
Керуючись ст. ст. 242-246, 250, 257-262 КАС України, суд, -
ухвалив:
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення через Львівський окружний адміністративний суд, а у разі реєстрації офіційної електронної адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
СуддяГулкевич Ірена Зіновіївна