Іменем України
12 травня 2025 рокум. ДніпроСправа № 640/6669/22
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Качанок О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України, з такими вимогами:
- визнати протиправною бездіяльність Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 04.05.2017;
- зобов'язати Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 04.05.2017.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 13.05.2022 відкрито провадження у справі, вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).
Позовну заяву обґрунтовано тим, що полковник запасу ОСОБА_1 проходив військову службу в Збройних Силах України, звільнений у запас з посади заступника начальника Головного оперативного управління Генерального штабу ЗСУ відповідно до статті 26, підпункту «б» (за станом здоров'я) Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та виключений зі списків особового складу Генерального штабу згідно наказу начальника Генерального штабу - Головнокомандувача ЗС України від 04.05.2017 № 83.
У 2015 році позивачу встановлено статус учасника бойових дій.
Під час проходження військової служби позивач не використовував додаткову відпустку як учасник бойових дій за 2015 рік, 2016 рік, 2017 рік, передбачену Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», грошову компенсацію не отримував.
На день звільнення позивача з військової служби в запас Фінансове управління ГШ ЗСУ, яке проводило з ним всі фінансові розрахунки під час проходження військової служби і при звільненні в запас, не нарахувало та не виплатило позивачу грошову компенсацію невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2017 роки, передбачену Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення позивача з військової служби - 04.05.2017.
Після звільнення позивача з військової служби в запас він звернувся 31 січня 2022 року з заявою до Фінансового управління ГШ ЗСУ щодо нарахування та виплати йому грошової компенсації невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 04.05.2017.
Однак, Фінансове управління ГШ ЗСУ у своєму листі-відповіді від 16.02.2022 № 305/393 відмовило у зазначеній виплаті грошової компенсації, зазначивши, що додаткові відпустки як учаснику бойових дій не надаються з березня 2014 року і по даний час.
Позивач вважає таку бездіяльність відповідача протиправною.
Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду.
Відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог, про що 07.07.2022 надав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог, з огляду на таке.
Додаткова відпустка, яку надають учасникам бойових дій та інвалідам війни, не належить до категорії щорічних і надається понад щорічні основну й додаткові відпустки, відповідно на цей вид відпустки не поширюється обмеження щодо максимальної тривалості щорічних відпусток. Ця відпустка надається з урахуванням святкових і неробочих днів, а у разі невикористання не переноситься на наступний календарний рік, не продовжується у разі хвороби працівника, не ділиться на частини й не замінюється грошовою компенсацією.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення окремих питань мобілізації та соціального захисту громадян України, які підлягають звільненню з військової служби під час особливого періоду або у зв'язку з оголошенням демобілізації» від 18.03.2015 № 259-VІІІ відповідні категорії осіб отримали право на зазначену вище додаткову відпустку починаючи з 2015 року, адже тривалість такої відпустки не залежить від відпрацьованого часу. Вона надається в календарному році при підтвердженні статусу учасника бойових дій чи інваліда війни.
Зважаючи на вищенаведені норми додаткова відпустка учасникам бойових дій, інвалідам війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» надається за календарний рік незалежно від наявності стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку. При цьому, зважаючи на те, що така відпустка не є щорічною, то і компенсації при звільненні вона не підлягає.
На виконання приписів пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» адміністративну справу № 640/6669/22 передано на розгляд до Луганського окружного адміністративного суду, яким прийнято справу до свого провадження та продовжено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Також Луганським окружним адміністративним судом було запропоновано надати суду письмові пояснення та/або заяву у разі зміни фактичних обставин по даній справі, вибуття, необхідності залучення або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, а також в разі врегулювання спору на даний момент.
Письмових пояснень або заяв щодо вказаних обставин від сторін не надходило.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд встановив такі обставини справи.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , є учасником бойових дій, що підтверджується паспортом громадянина України, карткою фізичної особи - платника податків та посвідченням учасника бойових дій серії НОМЕР_2 від 08.01.2015.
Згідно з витягом з наказу начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України від 04.05.2017 № 83 о/с «По стройовій частині» полковника ОСОБА_1 , звільненого наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 25 березня 2017 року № 202 у запас за підпунктом «б» (за станом здоров'я), відповідно до частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з урахуванням вимог частини восьмої цієї ж статті з правом носіння військової форми одягу, з 04 травня 2017 року виключити зі списків особового складу, всіх видів забезпечення. Вислуга років у Збройних Силах: календарна - 31 рік 09 місяців, пільгова - 32 роки 05 місяців. Виплатити премію за особистий внесок у загальні результати служби в розмірі 350 відсотків посадового окладу, надбавку за виконання особливо важливих завдань у розмірі 50 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років, надбавку за роботу в умовах режимних обмежень у розмірі 20 відсотків до посадового окладу, щомісячну додаткову грошову винагороду в розмірі 60 відсотків місячного грошового забезпечення за період з 01 по 04 травня 2017 року. Щорічну основну відпустку за 2017 рік не використав. Грошову допомогу для оздоровлення за 2017 рік отримав. Відповідно до пункту 14 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», виплатити грошову компенсацію за 45 днів невикористаної щорічної основної відпустки. Матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2017 рік, отримав. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393, виплатити одноразову грошову допомогу у зв'язку зі звільненням за 31 календарний рік.
Позивач звернувся до відповідача із заявою від 31.01.2022, в якій, серед іншого, просив нарахувати та виплатити йому грошову компенсацію невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2017 роки.
Листом від 16.02.2022 № 305/393 відповідач повідомив, що відповідно до Закону України «Про відпустки» та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не передбачено порядку перенесення на інший період або продовження додаткової відпустки учасникам бойових дій, тому невикористана у поточному році така відпустка на наступний рік не переноситься. У зв'язку з набранням законної сили постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 № 620/4218/18 Міністром оборони України було прийнято рішення від 14.11.2019 № 177709/3 виплачувати грошову компенсацію за відповідним рапортом військовослужбовця при його звільненні з військової служби на підставі наказу командира (начальника).
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Закон України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлює державні гарантії права на відпустки працівників, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
Статтею 4 Закону № 504/96-ВР передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня соціального захисту окремих категорій ветеранів війни» від 14.05.2015 № 426-VIII, який набрав чинності 06.06.2015, внесено зміни, зокрема до Кодексу Законів про працю України (доповнено статтею 77-2) та Закону України «Про відпустки» (доповнено статтею 16-2).
Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР, учасникам бойових дій, інвалідам війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина перша статті 24 Закону № 504/96-ВР).
Аналогічні положення містяться в частині першій статті 83 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначає Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-ХІІ (далі - Закон № 3551-ХІІ).
Відповідно до статті 5 Закону № 3551-XII (в редакції чинній на момент набуття позивачем статусу учасника бойових дій) учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
За приписами пункту 19 частини першої статті 6 Закону № 3551-XII (в редакції чинній на момент набуття позивачем статусу учасника бойових дій), учасниками бойових дій визнаються військовослужбовці (резервісти, військовозобов'язані) та працівники Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці, працівники Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції, а також працівники підприємств, установ, організацій, які залучалися та брали безпосередню участь в антитерористичній операції в районах її проведення у порядку, встановленому законодавством.
З матеріалів справи встановлено, що позивач має статус учасника бойових дій з січня 2015 року.
Згідно з пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону № 3551-XII (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Також відповідно до статті 77-2 Кодексу Законів про працю України учасникам бойових дій, інвалідам війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Водночас, відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-XII, у редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно з статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до абзацу першого пункту 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів (пункт 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ).
Згідно з пунктом 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації та під час дії воєнного стану припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки учасникам бойових дій, що передбачена статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Однак, Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Отже, у разі невикористання вищевказаної додаткової відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Таким чином, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки».
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пункту 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.
Саме така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у зразковій справі № 620/4218/18.
Окрім того, Верховний Суд у постанові від 22 грудня 2021 року № 640/21771/20 додатково зазначив, що у наступному календарному році, в тому числі, і за умови, що він є роком звільнення, військовослужбовці мають право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток, незалежно від часу набуття права на такі відпустки, оскільки відпустки за попередні роки, також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з військовослужбовцями, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.
Подібні правові висновки також викладено в постанові Верховного Суду від 08 лютого 2023 року у справі № 420/9834/22.
Як вже встановлено судом та підтверджується відповідачем, позивачу додаткова відпустка із збереженням грошового забезпечення (заробітної плати) як учаснику бойових дій за 2015, 2016 та 2017 роки не надавалась, компенсація при його звільненні за невикористані дні такої відпустки не виплачувалась.
Відтак, відповідачем було допущено відповідну протиправну бездіяльність.
За даних обставин, виплаті належить компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016 та 2017 роки.
При цьому, розрахунок суми компенсації за невикористані дні відпустки покладається на відповідача.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
З урахуванням зазначеного суд не надає оцінку іншим доводам сторін, оскільки вони не мають суттєвого впливу на рішення суду за результатами вирішення цього спору.
За встановлених в цій справі фактичних обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити.
Згідно з пунктом першим частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року № 3674-VI, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Тож, питання про розподіл судових витрат зі сплати судового збору відповідно до вимог статті 139 КАС України судом не вирішується, оскільки позивач від сплати судового збору звільнений, а щодо відшкодування інших судових витрат вимог не заявлено.
Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України (ідентифікаційний код 22990368, місцезнаходження: м. Київ, просп. Повітряних Сил, буд. 6) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Фінансового управління Генерального штабу Збройних Сил України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016 та 2017 роки.
Зобов'язати Фінансове управління Генерального штабу Збройних Сил України нарахувати і виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2016 та 2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.М. Качанок