Іменем України
12 травня 2025 рокум. ДніпроСправа № 640/14718/22
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Басова Н.М., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві (далі - відповідач), в якому просить:
-визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду у місті Києві № 12916-11109/К-02/8-2600/22 від 21.06.2022 про відмову у врахуванні ОСОБА_1 періоду роботи з 01.03.1993 по 31.05.1994 у Виробничому об'єднанні «Дека» до страхового стажу;
-зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду у місті Києві зарахувати ОСОБА_1 період роботи з 01.03.1993 по 31.05.1994 у Виробничому об'єднанні «Дека» до страхового стажу, перерахувати та провести виплату перерахованої пенсії з дати її призначення пенсії, а саме з 28.08.2022.
В обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_1 27.04.2022 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві за призначенням пенсії за віком, через особистий кабінет веб-порталу ПФУ та надав всі необхідні документи.
28.03.2022 позивачу призначено пенсію за віком згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно з розпорядження про призначення пенсії відповідачем не був врахований період роботи з 01.03.1993 по 31.05.1994.
25.05.2022 позивач звернувся до відповідача із заявою з проханням зарахувати період стажу роботи з 01.03.1993 по 31.05.1994 рік та провести відповідний перерахунок пенсії з урахуванням вказаних періодів.
Листом №12916-11109/К-02/8-2600/22 від 21.06.2022 відповідач відмовив у призначенні пенсії, посилаючись на те, що «згідно трудової книжки (у графі 1 записи №20-21) при зарахуванні/звільненні наказ (розпорядження), його дата і номер печатки не проглядаються (в тому числі записи про зарахування/звільнення), тому врахування періоду з 01.03.1993 по 31.05.1994 до страхового стажу за записами трудової книжки не є можливим».
Позивач вважає, що відмова відповідача у зарахуванні вказаних періодів до страхового стажу роботи для нарахування пенсії є неправомірною, тому звернувся до суду з вказаним адміністративним позовом.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 вересня 2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання (у письмовому провадженні).
Відповідачем 18.10.2022 до Окружного адміністративного суду міста Києва надіслано відзив від 04.10.2022 №2600-0903-7/126405, в якому зазначено, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні та одержує пенсію за віком, розмір якої обчислений відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
ОСОБА_1 звернувся із зверненням від 25.05.2022 щодо перерахунку пенсії.
Управління листом від 21.06.2022 №12916-11109/К-02/8-2600/22 надало роз'яснення щодо пенсійного забезпечення позивача.
Відповідач зазначив, що лист управління від 21.06.2022 №12916-11109/К-02/8-2600/22 не є відмовою у здійснені перерахунку пенсії. Зазначеним листом управлінням надано роз'яснення позивачу на подане ним звернення в порядку Закону України «Про звернення громадян». Тим більш, оскаржуваний лист управління «Щодо надання роз'яснення» не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні вимог Кодексу адміністративного судочинства України.
Лист від 21.06.2022 №12916-11109/К-02/8-2600/22 має роз'яснювальний характер, не породжує будь-яких прав та обов'язків для ОСОБА_1 та наданий в порядку Закону України «Про звернення громадян».
Крім того, ОСОБА_1 звернувся із заявою від 21.07.2022 щодо до призначення у зв'язку з наданими додатковими документами.
За принципом екстериторіальності рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області прийнято рішення про відмову в перерахунку пенсії, про що позивача було повідомлено листом Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві від 26.07.2022 2600-0211-8/87818.
Враховуючи викладене, відповідач просив відмовити в задоволенні позовних вимог.
18.10.2022 позивачем до Окружного адміністративного суду міста Києва подано відповідь на відзив, в якій просив задовольнити позовні вимоги.
У зв'язку з ліквідацією Окружного адміністративного суду міста Києва ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2025 року прийнято справу №640/14718/22 до провадження, розгляд справи продовжено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Запропоновано сторонам протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання ухвали надіслати суду через підсистему "Електронний суд" додаткові письмові пояснення по справі та відповідні докази разом з документами, що підтверджують надіслання (надання) іншій стороні копії письмових пояснень та доданих до них документів.
Станом на дату розгляду справи по суті сторонами додаткових пояснень не надано.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 12.05.2025 у задоволенні клопотання Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві про залучення співвідповідача у справі 640/14718/22 відмовлено.
Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102- ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб (стаття 1), який в подальшому був неодноразово продовжений та Указом Президента України від 15 квітня 2025 року №235/2025 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 09 травня 2025 року строком на 90 діб.
Враховуючи дистанційний режим роботи суддів та працівників апарату Луганського окружного адміністративного суду з 02.05.2022, з метою збереження життя і здоров'я та забезпечення безпеки суддів і працівників апарату суду, судом розглянуті матеріали електронної справи.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд дійшов наступного.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 , перебуває на обліку в Головному управління Пенсійного фонду України в м.Києві як отримувач пенсії за віком з 28 березня 2022 року.
При призначенні пенсії позивачу відповідачем не зараховано до страхового стажу період роботи з 01.03.1993 по 31.05.1994 у Виробничому об'єднанні «Дека».
На звернення позивача від 25.05.2022 відповідачем надано відповідь № 12916-11109/К-02/8-2600/22 від 21.06.2022, в якій серед іншого зазначено, що згідно трудової книжки (у графі І записи №20-21) при зарахуванні/звільненні наказ (розпорядження), його дата і номер та печатки не проглядаються (в тому числі записи про зарахування/звільнення), тому врахування періоду з 01.03.1993 по 31.05.1994 до страхового стажу за записами трудової книжки не є можливим.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки (пункт 6 абз. 1 статті 92 Конституції України).
9 липня 2003 року було ухвалено Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин далі - Закон № 1058-ІV), визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Відповідно до статті 1 Закону №1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Абзацом 4 частини третьої статті 4 Закону № 1058-IV передбачено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, серед іншого: пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат.
Згідно з частиною першою статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV визначено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно з частинами першою, другою статті 44 Закону № 1058-IV призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.
Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення. Документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії. Цей строк може бути продовжено за рішенням керівника територіального органу Пенсійного фонду України на строк проведення додаткової перевірки достовірності відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умов їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсію, але не більше ніж на 15 днів (частина п'ята статті 45 Закону № 1058-IV).
Статтею 26 Закону №1058-IV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років.
Згідно паспорта громадянина України ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , 60-ти років позивач досяг 27 березня 2022 року, для призначення пенсії за віком повинен мати 29 років страхового стажу.
Згідно з частинами першою, другою, четвертою статті 24 Закону №1058-ІV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Таким законом є Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-ХІІ (далі - Закон №1788-ХІІ).
Так, згідно зі статтею 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Статтею 62 Закону № 1788-XII встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
На виконання зазначеної норми Закону, Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 затверджено "Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки чи відповідних записів в ній" (в редакції на час виникнення спірних правовідносин далі - Порядок № 637).
Пунктом 1 Порядку встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 зазначеного Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Також згідно із статтею 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Аналіз наведених правових положень свідчить про те, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка. А необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Подібний висновок відображений у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21.01.2020 у справі № 588/647/17.
Як встановлено судом згідно копії трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 від 03.10.1979, в межах спірних періодів наявні такий запис:
-період роботи з 01.03.1993 по 31.05.1994 у Виробничому об'єднанні «Дека» (запис №20 - №21).
Щодо підстав не зарахування відповідачем періоду роботи з 01.03.1993 по 31.05.1994 у Виробничому об'єднанні «Дека» до страхового стажу за записами трудової книжки, суд зазначає наступне.
З 29.07.1993 чинною є Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 № 58 (далі - Інструкція №58).
Пунктом 1.1 Інструкції №58 передбачено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Пунктами 2.3 та 2.4 Інструкції №58 визначено, що записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993". Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до пункту 2.14 Інструкції №58 у графі 3 розділу "Відомості про роботу" як заголовок пишеться повне найменування підприємства. Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу. У графі 3 пишеться: "Прийнятий або призначений до такого-то цеху, відділу, підрозділу, на дільницю, виробництво" із зазначенням його конкретного найменування, а також роботи, професії або посади і присвоєного розряду. Записи про найменування роботи, професії або посади на яку прийнятий працівник, виконуються для робітників та службовців відповідно до найменування професій і посад, зазначених у "Класифікаторі професій".
Згідно з пунктом 4.1 Інструкції №58, у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Щодо зазначеного недоліку у записі в трудовій книжці позивача, то суд звертає увагу, що працівник не може відповідати за правильність та повноту заповнення трудової книжки, а тому вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист в частині розрахунку пенсії.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, що наведена у постановах від 25.04.2019 у справі № 593/283/17 та від 30.09.2019 у справі № 638/18467/15-а, формальні неточності в документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для обмеження органами пенсійного фонду в реалізації особою конституційного права на соціальний захист та призначення пенсії.
Отже, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а тому й не може впливати на його особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі №677/277/17.
Відтак, суд зауважує, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудових книжок чи іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по віку, що в повній мірі узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові №687/975/17 від 21.02.2018.
Суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Відповідач не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Аналогічну позицію викладено в постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі №754/14898/15-а.
З урахуванням викладеного, виходячи з того, що в трудовій книжці позивача дійсно допущені роботодавцем правила заповнення трудової книжки, однак з наявних в ній записів можливо встановити період страхового стажу позивача, суд дійшов висновку про наявність підстав для зарахування періоду роботи позивача з 01.03.1993 по 31.05.1994 у Виробничому об'єднанні «Дека» до страхового стажу.
Щодо посилання відповідача на те, що зарахування вищевказаних періодів до страхового стажу можливо у разі надання підтверджуючих документів (довідок, виписок із наказів тощо), суд зазначає, що доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо спірних періодів роботи відповідачем не надано. При цьому, позивач жодним чином не впливає на дотримання порядку заповнення трудової книжки та не може нести негативні наслідки за окремі недоліки у внесених в ній записах.
Крім того, частиною першою статті 101 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Таким чином, при виникненні у відповідача сумнівів щодо права позивача на отримання пенсії, відповідач має право перевіряти достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Отже, витребування та перевірка додаткових документів і довідок є правом пенсійного органу. Однак, відповідач таким правом на скористувався. Неможливість пенсійного органу скористатися правом на перевірку зазначених у трудовій книжці відомостей не може бути підставою для обмеження права пенсіонера на отримання належної пенсії.
Вказана правова позиція узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною ним у постановах від 22.05.2018 у справі № 439/1148/17, від 03.10.2018 у справі № 235/2873/17, від 27.02.2018 у справі № 681/813/17, від 22.05.2018 у справі № 683/977/17, від 10.07.2018 у справі № 709/1360/17.
Разом з тим суд зазначає, що лист-роз'яснення відповідача № 12916-11109/К-02/8-2600/22 від 21.06.2022 не є рішенням суб'єкта владних повноважень, а є лише відповіддю на звернення позивача від 25.05.2022.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 05.04.2005 (заява № 38722/02)).
Отже, ефективний засіб правого захисту в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 № 21-87а13.
Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 КАС України в разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Відтак, суд, враховуючи встановлені обставини справи, дійшов висновку, що належним та ефективним способом захисту з урахування наведеного є:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не зарахування до страхового стажу позивача під час призначення пенсії періодів роботи з 01.03.1993 по 31.05.1994 згідно відомостей трудової книжки серії НОМЕР_2 ;
-зобов'язати відповідача зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи з 01.03.1993 по 31.05.1994 згідно відомостей трудової книжки серії НОМЕР_2 та здійснити перерахунок та виплату пенсії з дати призначення пенсії, тобто з 28.03.2022, із врахуванням раніше виплачених сум.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що відповідач не довів правомірності своїх дій / бездіяльності, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню з обранням належного способу захисту порушених прав.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При зверненні до суду із позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 992,40 грн.
Оскільки позов фактично задоволено з корегуванням способу захисту порушених прав, тому суд дійшов висновку про відшкодування на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 992,40 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 9, 77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві (код ЄДРПОУ: 42098368, місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд.16) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 під час призначення пенсії періоду роботи з 01.03.1993 по 31.05.1994 згідно відомостей трудової книжки серії НОМЕР_2 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 01.03.1993 по 31.05.1994 згідно відомостей трудової книжки серії НОМЕР_2 та здійснити перерахунок та виплату пенсії з дати її призначення, тобто з 28.03.2022, із врахуванням раніше виплачених сум.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 992 (дев'ятсот дев'яносто дві) гривнi 40 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Н.М. Басова