09 травня 2025 року м. Кропивницький Справа № 340/7151/24
Кіровоградський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Петренко О.С., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Кропивницькому адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1
до відповідача-1: Новоукраїнської міської ради Кіровоградської області, вул. Покровська,70, м. Новоукраїнка, Кіровоградська область,27100
до відповідача-2: виконавчого комітету Новоукраїнської міської ради Кіровоградської області, вул. Покровська,70, м. Новоукраїнка, Кіровоградська область,27100
про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач звернулася до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій, з урахуванням уточнень, просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка виявляється у не здійсненні державного контролю за дотриманням законодавства у сфері містобудівної діяльності щодо розміщення самочинно збудованих споруд (сараїв) на земельній ділянці, яка знаходиться у комунальній власності територіальної громади м. Новоукраїнка, на якій розташовані багатоквартирний будинок АДРЕСА_2 і належні до нього будівлі та споруди, які знаходяться на межі із земельною ділянкою (кадастровий номер - 3521010100:50:222:0017), яка належить ОСОБА_1 та розташована за адресою - АДРЕСА_3 ;
- зобов'язати відповідача звернутись до осіб, які володіють або користуються без дозволу земельною ділянкою, яка знаходиться у комунальній власності територіальної громади м. Новоукраїнка, на якій розташовані багатоквартирний будинок АДРЕСА_2 і належні до нього будівлі та споруди з приписом щодо усунення порушень вимог у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандарті, шляхом знесення або перебудови самочинно збудованих сараїв, які розташовані на земельній ділянці прибудинкової території , яка знаходиться в комунальній власності Новоукраїнської міської ради, на межі земельної ділянки (кадастровий номер - 3524010100:50:222:0017), яка знаходиться в приватній власності позивача та розташована за а адресою - АДРЕСА_3 ;
- зобов'язати відповідача у випадку не виконання припису, звернутись до суду з позовом щодо знесення або перебудови самочинно збудованих споруд (сараїв), які розташовані на земельній ділянці прибудинкової території, яка знаходиться в комунальній власності Новоукраїнської міської ради, на межі земельної ділянки (кадастровий номер 3524010100:50:222:0017), яка знаходиться у приватній власності позивача та розташована за адресою - АДРЕСА_3 .
Ухвалою суду від 09.12.2024року відкрито провадження в справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін (а.с.75).
У відзиві на позов відповідач 1 заперечив щодо задоволення позовних вимог. Зазначає, що на усі звернення позивача було належним чином відреаговано. При цьому зазначивши, що орган державного архітектурно-будівельного контролю не створений при виконавчому комітет Новоукраїнської міської ради, посадові особи виконавчих органів не уповноважені на видачу зазначених у позові приписів (а.с.78-81).
Ухвалою суду від 07.02.2025 року до участі в справі залучено співвідповідача, розгляд справи розпочато спочатку (а.с.100).
Від представника відповідача-2 до суду надійшов відзив, в якому останній вказує, що позовні вимоги є необґрунтованими (а.с.107-110).
Від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив (а.с. 88-89,119-122).
Дослідивши матеріали справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що позивач є власником земельної ділянки (кадастровий номер - 3524010100:50:222:0017), на якій розташований житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями, що знаходиться за адресою - АДРЕСА_3 .
03.04.2024 позивач звернулась до голови Новоукраїнської міської ради з заявою про вирішення питання з благоустрою та розташування сараїв по суміжній межі, що призводить до стікання дощових вод у двір домоволодіння позивача. У вказаному зверненні позивач просила вирішити питання про знесення або перебудову самочинно збудованих сараїв, які знаходяться на земельній ділянці комунальної власності, яка є суміжною земельній ділянці (кадастровий номер - 3524010100:50:222:0017), що перебуває у приватній власності позивача та знаходиться за адресою - АДРЕСА_3 .
На вказане звернення, відповідачем-2 надано відповідь №937/01-29 від 03.05.2024, в якому вказано про відсутність повноважень для вирішення вказаних в заяві питань, оскільки питання щодо знесення самочинно збудованого об'єкту вирішує орган архітектурно-будівельного контролю. Також позивачці запропоновано налагодити добросусідські відносини з власниками чи користувачами самочинно збудованих споруд.
Позивач, не погодившись з такою бездіяльністю, звернулася з зазначеним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до вимог частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Тобто, суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
У 2015 році набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо децентралізації повноважень у сфері архітектурно-будівельного контролю та удосконалення містобудівного законодавства".
Зазначеним Законом, зокрема, передбачалась передача функцій та частини повноважень щодо здійснення держархбудконтролю від Державної інспекції архітектурно-будівельного контролю України органам місцевого самоврядування.
Серед повноважень виконавчих органів ради у галузі будівництва, статтею 31 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" №280/97-ВР від 21.05.1997 визначено, зокрема, делеговані повноваження: надання (отримання, реєстрація) документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, здійснення державного архітектурно-будівельного контролю та прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів у випадках та відповідно до вимог, встановлених Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності"; здійснення в установленому порядку державного контролю за дотриманням законодавства, затвердженої містобудівної документації при плануванні та забудові відповідних територій; зупинення у випадках, передбачених законом, будівництва, яке проводиться з порушенням містобудівної документації і проектів окремих об'єктів, а також може заподіяти шкоди навколишньому природному середовищу.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо децентралізації повноважень у сфері архітектурно-будівельного контролю та удосконалення містобудівного законодавства" №320-VIII від 09.04.2015 доповнено ст. 6 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" частиною 3, в якій до органів державного архітектурно - будівельного контролю віднесено виконавчі, органи з питань державного архітектурно - будівельного контролю сільських, селищних, міських рад.
Пунктом 7 частини першої статті 7 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" №3038-VI від 17.02.2011 передбачено повноваження виконавчих органів з питань державного архітектурно-будівельного контролю сільських, селищних, міських рад у сфері містобудівної діяльності та архітектурно-будівельного контролю шляхом надання (отримання, реєстрації), відмови у видачі чи анулювання (скасування) документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів (крім анулювання (скасування) документів, що засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів), зокрема:
- виконавчими органами з питань державного архітектурно-будівельного контролю сільських, селищних, міських рад (крім міських рад населених пунктів, які є адміністративними центрами областей, та міських рад населених пунктів з чисельністю населення понад 50 тисяч) - щодо об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідками (CC1), розташованих у межах відповідних населених пунктів;
- виконавчими органами з питань державного архітектурно-будівельного контролю міських рад населених пунктів, які є адміністративними центрами областей, міських рад населених пунктів з чисельністю населення понад 50 тисяч, структурними підрозділами з питань державного архітектурно-будівельного контролю Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій - щодо об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними (CC1) та середніми (СС2) наслідками, розташованих у межах відповідних населених пунктів;
- центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, через головних інспекторів будівельного нагляду - щодо об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними (CC1), середніми (СС2) та значними (ССЗ) наслідками, розташованих за межами населених пунктів і на території кількох адміністративно-територіальних одиниць, щодо об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з середніми наслідками (СС2), розташованих у межах сіл, селищ та міст (крім міст, які є адміністративними центрами областей, міст з чисельністю населення понад 50 тисяч, міст Києва та Севастополя), а також щодо всіх об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів із значними наслідками (ССЗ), розташованих у межах населених пунктів;
В частині 2 статті 7 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачено, що у разі якщо сільські, селищні, міські ради не утворили виконавчі органи з питань державного архітектурно-будівельного контролю, повноваження таких органів виконує центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, через відповідних головних інспекторів будівельного нагляду, яким є Державна інспекція архітектури та містобудування України відповідно до Положення про неї, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2020 року №1340.
На адвокатський запит, Новоукраїнською міською радою Кіровоградської області надано відповідь № 2611/01-29 від 19.12.2024 р., в якій зазначено про наступні обставини (а.с.90):
1.Будинок АДРЕСА_2 є спільною власністю жителів будинку і знаходиться на обслуговуванні Новоукраїнського ЖКП.
2. Земельна ділянка під будинком та спорудами не виділялася.
3. Документація із землеустрою на земельну ділянку, на якій розташований будинок та належні до нього споруди, не розроблялася, кадастровий номер відсутній.
4. Земельна ділянка, на якій розміщується житловий будинок по АДРЕСА_4 і належні до нього господарські будівлі і споруди, перебуває у комунальній власності Новоукраїнської міської ради.
5. Проектна документація на гаражі та інші споруди, розташовані на прибудинковій території не розроблялася.
6. Звернення ОСОБА_1 від 03.04.2024 року № С-46/01.01-06 було розглянуто та надано відповідь з роз'ясненнями.
7. Перевірка законності розміщення господарських будівель на прибудинковій території по АДРЕСА_4 не здійснювалася в зв'язку з відсутністю в штаті виконавчого комітету Новоукраїнської міської ради органу державного архітектурно-будівельного контролю.
8. Дозволів на проведення робіт з благоустрою для влаштування місць для тимчасового зберігання автомобілів мешканцям будинку АДРЕСА_4 виконавчим комітетом не надавалося.
9. Будівлі гаражів, які знаходяться на прибудинковій території будинку АДРЕСА_4 відповідають нормативно правовим актам на забудову, оскільки були збудовані та передані в користування комплексно з будинком, проте господарські споруди у дворі зведені стихійно з підручних матеріалів і конструкцій, не відповідають жодним нормативно правовим актам та Генеральному плану.
10.Зазначено, що порядок демонтажу тимчасових споруд на території Новоукраїнської ТГ не затверджувався.
Як встановлено судом, що на момент виникнення спірних правовідносин, орган державного архітектурно-будівельного контролю не створений при виконавчому комітеті Новоукраїнської міської ради, що потягнуло за собою відсутність здійснення державного контролю за дотриманням законодавства у сфері містобудівної діяльності щодо розміщення самочинно збудованих будівель та споруд, що порушує права позивача.
При цьому, з відповіді на відзив (зв.бік а.с.122), долученої до матеріалів справи, судом встановлено, що відповідачем частково виконано вимоги шляхом встановлення осіб, власників або користувачів господарських споруд та проведено огляд прибудинкової території чотириквартирного житлового будинку по АДРЕСА_2 , предметом якого було господарські споруди, розміщені на межі з земельною ділянкою по АДРЕСА_3 . За результатом проведеного огляду встановлено, що ОСОБА_2 проведено роботи по демонтажу дерев'яних господарських споруд . При цьому, виявлена металева споруда, яка знаходиться на межі ділянок та перебуває у незадовільному стані, демонтаж якої неможливо провести, оскільки власники даної споруди тривалий час перебувають за кордоном. Позивач вказує, що відповідач не вчинив жодних дій для демонтажу вказаної споруди.
Суд, надаючи оцінку вказаним твердженням позивача, вказує наступне.
Відповідно до ч. 5 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
Згідно зі ст. 25 Закону України "Про місцеве самоврядування" сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
Відповідно до п. п. 1 п. "а" ст. 29 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать: власні (самоврядні) повноваження: управління в межах, визначених радою, майном, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад.
Приписами ст. 30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження, зокрема, облік відповідно до закону об'єктів нерухомого майна незалежно від форми власності та подання необхідних відомостей до бази даних національного фонду будівель відповідно до Закону України "Про енергетичну ефективність будівель".
Згідно положень ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме та нерухоме майно. Від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності органи місцевого самоврядування.
Підставою набуття права комунальної власності є передача майна комунальним громадам безоплатно державою, іншими суб'єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.
Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування, та розпорядження об'єктами права комунальної власності.
Майнові операції, які здійснюються органами місцевого самоврядування з об'єктами права комунальної власності, не повинні ослаблювати економічних основ місцевого самоврядування, зменшувати обсяг та погіршувати умови надання послуг населенню.
Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад, передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.
Відповідно до статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державній реєстрації прав підлягають - право власності.
Статтею 12 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що Державний реєстр прав, серед іншого, повинен містити відомості про взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.
Положеннями п. 85 постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що державний реєстратор за результатом прийнятого рішення щодо взяття на облік безхазяйного нерухомого майна вносить до спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості. Датою та часом взяття на облік безхазяйного нерухомого майна вважаються дата та час реєстрації відповідної заяви, за результатом розгляду якої державним реєстратором прийнято рішення щодо взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.
Згідно ст. 373 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону. Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.
Відповідно до ст. 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно. Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням. Правові наслідки самочинної забудови, здійсненої власником на його земельній ділянці, встановлюються статтею 376 цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 376 ЦК України обумовлено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Отже, поняття самочинного будівництва визначається через сукупність його основних ознак, за наявності яких об'єкт нерухомості може бути визнаний самочинним, зокрема якщо такий об'єкт: 1) збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; 2) збудований без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Положеннями ч. 4 та 7 ст. 376 ЦК встановлено, що якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.
У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.
Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.
Статтею 38 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17.02.2011 № 3038-VI "Про регулювання містобудівної діяльності" (далі - Закон № 3038-VI, в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що у разі виявлення факту самочинного будівництва об'єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису.
У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об'єкта та компенсацію витрат, пов'язаних з таким знесенням.
За рішенням суду самочинно збудований об'єкт підлягає знесенню з компенсацією витрат, пов'язаних із знесенням об'єкта, за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) таке самочинне будівництво.
У разі неможливості виконання рішення суду особою, яка здійснила таке самочинне будівництво (смерть цієї особи, оголошення її померлою, визнання безвісно відсутньою, ліквідація чи визнання її банкрутом тощо), знесення самочинно збудованого об'єкта здійснюється за рішенням суду за рахунок коштів правонаступника або за рішенням органу місцевого самоврядування за рахунок коштів місцевого бюджету та в інших випадках, передбачених законодавством.
Виконання рішення суду, що набрало законної сили, щодо знесення самочинно збудованого об'єкта здійснюється відповідно до Закону України "Про виконавче провадження".
Відповідно до положень ст. 41 Закону № 3038-VI державний архітектурно-будівельний контроль - сукупність заходів, спрямованих на дотримання замовниками, проектувальниками, підрядниками та експертними організаціями вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт.
Пунктом 9 Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2011 № 553 (далі - Порядок № 553) визначено, що державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється у присутності суб'єктів містобудування або їх представників, які будують або збудували об'єкт будівництва.
Під час здійснення державного архітектурно-будівельного контролю фіксування процесу проведення перевірки здійснюється з використанням фото, аудіо- та відеотехніки.
У разі виявлення факту самочинного будівництва об'єкта, щодо якого неможливо встановити суб'єкта містобудування, який будує чи збудував такий об'єкт, перевірка проводиться із залученням представників органів місцевого самоврядування та органів Національної поліції. Документи, оформлені за результатами такої перевірки, надсилаються до відповідного органу Національної поліції для встановлення особи суб'єкта містобудування.
Згідно з п. 11 Порядку № 553 посадові особи органів державного архітектурно-будівельного контролю під час здійснення державного архітектурно-будівельного контролю мають право, зокрема: 1) безперешкодного доступу до місць будівництва об'єктів та до об'єктів, що підлягають обов'язковому обстеженню; 2) складати протоколи про вчинення правопорушень, акти перевірок та накладати штрафи відповідно до закону; 3) у разі виявлення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил, містобудівних умов та обмежень, затвердженого проекту або будівельного паспорта забудови земельної ділянки видавати обов'язкові для виконання приписи щодо: усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил; зупинення підготовчих та будівельних робіт. Підготовчі та будівельні роботи, які не відповідають вимогам законодавства, будівельним нормам, стандартам і правилам, містобудівним умовам та обмеженням, затвердженому проекту або будівельному паспорту забудови земельної ділянки, виконуються без набуття права на їх виконання, підлягають зупиненню до усунення порушень законодавства у сфері містобудівної діяльності; 4) проводити перевірку відповідності виконання підготовчих та будівельних робіт вимогам будівельних норм, стандартів і правил, затвердженим проектним вимогам, рішенням, технічним умовам, своєчасності та якості проведення передбачених нормативно-технічною і проектною документацією зйомок, замірів, випробувань, а також ведення журналів робіт, наявності у передбачених законодавством випадках паспортів, актів та протоколів випробувань, сертифікатів та іншої документації; 8) отримувати в установленому законодавством порядку від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, фізичних осіб інформацію та документи, необхідні для здійснення державного архітектурно-будівельного контролю; 11) здійснювати фіксування процесу проведення перевірки з використанням фото, аудіо- та відеотехніки.
Відтак, аналіз ст. ст. 38, 41 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" і ст. 376 ЦК України свідчить, що орган державного архітектурно-будівельного контролю за наявності обставин, передбачених абз. 1 ч. 1 ст. 38 цього Закону (у разі виявлення факту самочинного будівництва об'єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою), уповноважений та зобов'язаний видати припис про усунення порушень, у тому числі шляхом знесення самочинного збудованого об'єкта особі, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або є його правонаступником. Цей припис є обов'язковою передумовою для можливості контролюючого органу на звернення до суду на підставі абз. 2 ч. 1 ст. 38 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" у зв'язку з його невиконанням.
При цьому як припис про усунення порушень вимог містобудівного законодавства так і вимога про знесення самочинного будівництва повинна стосуватись особи, яка здійснила (здійснює) таке будівництво.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 24.07.2024 у справі № 420/6837/18.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.11.2018 у справі № 826/12372/17 за наслідками аналізу змісту частини 1 статті 38 та пункту 3 частини 4 статті 41 Закону № 3038-VI, статті 376 Цивільного кодексу України дійшла наступного висновку:
"…орган державного архітектурно-будівельного контролю у разі виявлення факту самочинного будівництва об'єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, уповноважений видати припис про усунення порушень, у тому числі шляхом знесення самочинного збудованого об'єкта. Цей припис є обов'язковою передумовою для можливості контролюючого органу на звернення до суду на підставі ч. 1 ст. 38 вказаного Закону у зв'язку з його невиконанням".
Аналогічний правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.12.2018 у справі № 826/7203/17.
У постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 822/2149/18 Верховний Суд дійшов наступного висновку:
"…У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об'єкта та компенсацію витрат, пов'язаних з таким знесенням.
Можливість перебудови і усунення наслідків самочинного будівництва перевіряється на стадії виконання припису про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів. Невиконання припису без поважних причин може свідчити про неможливість перебудови або небажання особи, яка здійснила самочинне будівництво, усувати його наслідки.
В інших випадках самочинного будівництва, зокрема, (1) якщо нерухоме майно збудоване або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або (2) без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи (3) належно затвердженого проекту, стаття 376 Цивільного кодексу України не ставить можливість знесення об'єкта самочинного будівництва в залежність від можливостей його перебудови.
Натомість правове значення має позиція власника (користувача) земельної ділянки, а також дотримання прав інших осіб. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина 4 статті 376 ЦК України).
В цьому випадку знесення самочинного будівництва можливе без попереднього рішення суду про зобов'язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову. Це є логічним та виправданим, оскільки такі види самочинного будівництва, безперечно, не можуть бути приведені до легітимного стану шляхом перебудови.
…Натомість, для висновку про задоволення позову у цьому випадку визначальним та достатнім є той факт, що відповідач здійснив будівництво без документів, що дають право на це, і без належно затвердженого проекту та не виконав вимоги зобов'язального припису, яким вимагалось усунути виявлені порушення".
У постанові Верховного суду від 14.02.2022 у справі № 826/7203/17 суд зробив висновок, що державний архітектурно-будівельний контроль здійснюється у присутності суб'єктів містобудування або їх представників, які будують або збудували об'єкт будівництва, а у разі виявлення факту самочинного будівництва об'єкта, щодо якого неможливо встановити суб'єкта містобудування, який будує чи збудував такий об'єкт, перевірка проводиться із залученням представників органів місцевого самоврядування та органів внутрішніх справ. Документи, оформлені за результатами такої перевірки, надсилаються до відповідного органу внутрішніх справ для встановлення особи суб'єкта містобудування.
Припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для його добровільного виконання може бути видано лише особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво.
Саме до особи, яка здійснила (здійснює) будівництво, може бути звернено вимоги позову органу державного архітектурно-будівельного контролю про знесення самочинно збудованого об'єкта з подальшою компенсацію цієї особою витрат, пов'язаних з таким знесенням.
Отже, положення ч. 1 ст. 38 Закону №3038-VI встановлює перелік юридичних фактів, які обумовлюють виникнення у органу державного архітектурно-будівельного контролю повноваження на пред'явлення позову про знесення самочинно збудованого об'єкта та компенсації витрат, пов'язаних з таким знесенням.
Зокрема, пред'явленню органом державного архітектурно-будівельного контролю позову передують такі дії:
1) виявлення факту самочинного будівництва об'єкта;
2) визначення такого об'єкту як такого, що його перебудова з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб є неможливою;
3) внесення припису про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності;
4) встановлення факту невиконання припису протягом встановленого строку.
Тобто, тягар доказування наявності вказаних фактів та умов покладається на суб'єкті владних повноважень, що звертається до суду, а їх перевірка покладена на суд.
Зверненню суб'єкта владних повноважень з адміністративним позовом про зобов'язання знести самочинне будівництва передує саме наявність вищезазначених обставин.
У постанові від 21.10.2020 у справі № 420/228/19 Верховний Суд висловив правові позиції про те, що залежно від ознак самочинного будівництва особи, зокрема, органи місцевого самоврядування, можуть вимагати від особи, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво, знесення самочинно збудованого об'єкта або проведення перебудови власними силами або за її рахунок; приведення земельної ділянки в попередній стан або відшкодування витрат. При цьому знесення самочинного будівництва можливе добровільно особою, яка його здійснила (здійснює), а також, за наявності для цього підстав, примусово, однак лише за рішенням суду, зокрема, ухваленим за позовом відповідного органу місцевого самоврядування та у разі неможливості здійснити перебудову такого будівництва.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного суду України, від 19.11.2014 № 6-180цс14, від 24.06.2015 № 6-381цс15 та Верховного Суду від 17.07.2018 у справі № 820/3183/16, від 06.03.2019 у справі № 814/2645/15, від 29.01.2020 у справі № 822/2149/18.
Суд звертає увагу й на те, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою, яка передбачена законом, і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладено у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі № 804/6104/14 та від 06.03.2019 у справі № 810/5680/15.
З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що позивачка, пред'являючи позов про зобов'язання відповідача здійснити знесення самовільно збудованої споруди (гаража) обрала неналежний спосіб захисту порушеного права, оскільки з таким позовом може звернутися виключно суб'єкт владних повноважень. Тому позов цій частині не підлягає задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Право на звернення до суду та способи судового захисту передбачено ст. 5 КАС України. Так, ч. 1 наведеної статті Кодексу встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Згідно ч. 2 ст. 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 2 ст. 9 КАС України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За змістом ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Підсумовуючи вищевикладене, заявлені позовні вимоги частково знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є частково обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про часткове задоволення адміністративного позову.
Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст.77-79, 90, 132, 134, 139, 243-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд,
Позов ОСОБА_1 до Новоукраїнської міської ради Кіровоградської області, виконавчого комітету Новоукраїнської міської ради Кіровоградської області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Новоукраїнської міської ради та виконавчого комітету Новоукраїнської міської ради, яка виявилась у не здійсненні державного контролю за дотриманням законодавства у сфері містобудівної діяльності щодо розміщення самочинно збудованих споруд (сараїв) на земельній ділянці, яка знаходиться у комунальній власності територіальної громади м. Новоукраїнка, на якій розташовані багатоквартирний будинок №24 по вул. Гіталова у м. Новоукраїнка Кіровоградської області і належні до нього будівлі та споруди, які знаходяться на межі із земельною ділянкою (кадастровий номер - 3521010100:50:222:0017), яка належить ОСОБА_1 та розташована за адресою - АДРЕСА_3 .
В задоволені решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Новоукраїнської міської ради Кіровоградської області (код ЄДРПОУ - 36734770) судовий збір у сумі 302,80 грн.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань виконавчого комітету Новоукраїнської міської ради (код ЄДРПОУ - 04055127) судовий збір у сумі 302,80 грн.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, передбачені ст. 255КАС України.
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного тексту.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду О.С. ПЕТРЕНКО