20 грудня 2024 року № 320/35003/23
Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Лиска І.Г., розглянувши у м. Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язанням вчинити дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування і виплати в неналежному ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 10.10.2008 року по 14.02.2015 року;
- зобов?язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 10.10.2008 року по 14.02.2015 рік індексацію грошового забезпечення із застосуванням базового місяця (як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення) січень 2008 року, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового грошових винагород та виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44;
???- зобов?язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрат доходів, у зв?язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 10.10.2008 року по 14.02.2015 по день її фактичної виплати - відповідно до Закону України від 19 жовтня 2000 року №2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв?язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів, у зв?язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
В обґрунтування позовних вимог, позивач вказує, що він має право на виплату індексації грошового забезпечення за вказаний період, оскільки положеннями ст.2 Закону України Про індексацію грошових доходів населення та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (далі - Порядок №1078) визначається, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Ухвалою суду відкрито спрощене позовне провадження в даній адміністративній справі без проведення судового засідання.
Відповідач подав відзив, у якому просив відмовити у задоволенні позову.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 , в період з 10.10.2008 по 05.01.2015 проходив військову службу на посадах у військовій частині НОМЕР_1 у військовому званні «майор».
Наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 29.12.2014 року ОСОБА_1 звільнений з військової служби.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 05.01.2015 року №4 (по стройовій частині) ОСОБА_1 з 14.02.21015 виключений із списків особового складу частини, всіх видів забезпечення.
У подальшому, 20.09.2016 майором ОСОБА_1 був укладений контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України, у зв?язку з чим останній, наказом Міністра Оборони України від 30.08.2016 призначений на посаду у військову частину, польова пошта НОМЕР_2 .
01.08.2023 року представник позивача звернувся із адвокатським запитом до військової частини НОМЕР_1 про надання документів та інформації про всі види грошового забезпечення ОСОБА_1 .
18.08.2023 від військової частини НОМЕР_1 позивач отримав лист про надання інформації в якому відповідач повідомив наступне: «про нараховані та виплачені грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги, індексації грошового забезпечення та грошової допомоги при звільненні за 2008 - 2015 роки не можуть бути надані, у зв?язку зі знищенням документів, на підставі закінчення термінів їх зберігання».
Вважаючи бездіяльність суб'єкта владних повноважень щодо не нарахування та не виплати індексації грошового забезпечення протиправною, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, які виникли між сторонами спору, суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частиною 1 статті 2 Закону України Про військовий обов'язок і військову службу №2232-XII від 25.03.1992 (далі - Закон України №2232-ХІІ (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до статті 1-2 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей № 2011-ХІІ від 20.12.1991 (далі - Закон України №2011-ХІІ (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до частин 2, 3 статті 9 Закону України №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України Про індексацію грошових доходів населення №1282-ХІІ від 03.07.1991 (далі - Закон України №1282-ХІІ (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин).
У відповідності до статті 2 Закону України № 1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Відповідно до статті 4 Закону України №1282-ХІІ, індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
Статтею 5 Закону України № 1282-ХІІ встановлено, що підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів.
Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Відповідно до статті 9 Закону України № 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 (далі - Порядок № 1078).
Пунктом 4 Порядку № 1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексується, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Згідно з пунктом 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню: 1) підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів; 2) підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету; 3) об'єднання громадян підвищують розміри оплати праці за рахунок власних коштів; 4) індексація пенсій, страхових виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, щомісячного довічного грошового утримання, що виплачується замість пенсії, інших видів соціальної допомоги провадиться відповідно за рахунок Пенсійного фонду, фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування та коштів державного бюджету.
У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Пунктом 1-1 Порядку №1078 визначено, що обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 №491-IV "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення".
Пунктом 4 Порядку №1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексується, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Тобто, на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язки проводити індексацію заробітної плати у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації.
Слід також зазначити, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці та відповідно до вимог чинного законодавства України, проведення індексації, у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією), є обов'язком для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
З матеріалів справи слідує, що за час проходження служби за період з 10.10.2008 по 14.02.2015 позивачу не проведено нарахування та виплату індексації його грошового забезпечення.
Положеннями Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03 липня 1991 року №1282-XII та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 визначено джерело коштів на проведення індексації.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі Кечко проти України (заява №63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету.
Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства.
Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Отже, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Наведене підтверджується, також практикою Європейського Суду з прав людини, зокрема у справах Ромашов проти України, Шевченко проти України. У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі Лелас проти Хорватії (Lelas v.Croatia), п.74 зазначено, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків.
Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 12.12.2018 року у справі №825/874/17.
Судом враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Також, з аналізу наведених вище норм убачається, що місяць, у якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів), є базовим місяцем при проведенні індексації грошового забезпечення військовослужбовців. Водночас, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, то базовий період не змінюється, а сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 07.11.2007 №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу» (набрала чинності 01.01.2008 та втратила чинність 01.03.2018), якою встановлювались підвищені посадові оклади військовослужбовців.
Втім, підвищення тарифних ставок (окладів) військовослужбовцям після 01.01.2008 і до 01.03.2018, не відбувалося.
При цьому збільшення у січні 2016 року щомісячної грошової винагороди не є підвищенням тарифних ставок (окладів), що є підставою для визначення базового місяця при проведенні індексації грошового забезпечення військовослужбовців. Крім того, щомісячна додаткова винагорода військовослужбовцям не є постійною величиною, а з 01.03.2018 скасована взагалі, відповідно, така складова грошового забезпечення не впливає на розмір індексації грошового забезпечення.
Таким чином, нарахування індексації має здійснюватися до наступного підвищення розміру посадового окладу військовослужбовця, яке, як встановлено судом, відбулось у березні 2018 року, на підставі наказу Міністерства оборони України від 01.03.2018 №90 «Про встановлення тарифних розрядів осіб офіцерського складу Збройних Сил України».
Отже, доводи позивача про те, що базовими місяцями при проведенні індексації грошового забезпечення є, зокрема, січень 2008 року є обґрунтованими.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що оскільки індексація грошових доходів позивача передбачена нормами законодавства, відповідачем не нарахована та не виплачена, а відповідач не надав відповідних доказів для спростування цього факту, а отже бездіяльність суб'єкта владних повноважень у проведенні таких виплат з підстав відсутності фінансових ресурсів бюджетів є протиправною.
При цьому судом враховано, що постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (набрала чинності 01.03.2018) переглянуте грошове забезпечення військовослужбовців, відповідно, базовим місяцем для індексації грошового забезпечення є березень 2018 року.
Щодо строку звернення до адміністративного суду з даним позовом, суд зауважує на роз'ясненні Конституційного Суду України у рішенні від 15.10.2013 №8-рп/2013 (справа щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону України Про оплату праці), згідно якого під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 Кодексу, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.
Аналогічну за змістом правову позицію щодо незастосування до спірних відносин будь-яких строків звернення до суду висловлено також Верховним Судом, зокрема, у своїй постанові від 26.11.2019 у справі №340/184/19.
Отже, враховуючи встановлені судом обставини справи, виходячи з правового регулювання спірних відносин та наявних у матеріалах справи доказів, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 10.10.2008 по 14.02.2015 та про зобов'язання військову частину нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 10.10.2008 по 14.02.2015 з урахуванням січня 2008 як базового місяця. Відтак, позов підлягає задоволенню в цій частині позовних вимог.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням встановлених строків нарахування та виплати індексації грошового забезпечення суд зазначає таке.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон №2050-ІІІ).
Згідно зі статтями 1, 2 Закону №2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Отже, дія зазначеного Закону поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності й господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), і стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України та які (відповідні доходи) не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення)).
Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону №2050-ІІІ компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (зокрема грошового забезпечення). Своєю чергою компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку та підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Пункти 1, 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі - Порядок №159) відтворюють положення Закону №2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
За змістом ст. 7 Закону №2050-ІІІ відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.
Суд зазначає, що необхідною умовою для звернення до суду з позовом про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їхньої виплати є звернення особи до підприємства, установи або організації із заявою про виплату відповідної компенсації на підставі Закону №2050-ІІІ та Порядку №159, за наслідками розгляду якої власник чи уповноважений ним орган (особа) може (1) або задовольнити таку заяву та виплатити відповідну компенсацію, (2) або відмовити у її виплаті. А тому тільки в разі відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію особа набуває право на звернення до суду з позовом про зобов'язання у судовому порядку виплатити відповідну компенсацію.
Вказане повністю узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 09.06.2021 по справі №240/186/20
З огляду на те, що у цій справі ОСОБА_1 не звертався до відповідача із заявою про виплату компенсації відповідно до Закону №2050-ІІІ та Порядку №159, а відповідач не відмовляв позивачу у виплаті відповідної компенсації, то право позивача ще не порушено в цій частині і вимоги в цій частині є передчасними.
Ч.1,ст. 73 КАС України встановлено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно із частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.1 ст.77 КАС України).
Згідно статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Всупереч наведеним вимогам відповідач не надав суду достатніх беззаперечних доказів щодо правомірності оскаржуваних дій.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог частково та вважає їх такими, що підлягають задоволенню частково.
Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до ст. 139 КАС України. Позивач звільнений від сплати судового збору.
Керуючись статтями 9,14,73,74,75,76,77,78,90,143, 242-246,250,255 КАС України, суд,-
Адміністративний позов - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування і виплати в неналежному ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 10.10.2008 року по 14.02.2015 року.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 10.10.2008 року по 14.02.2015 рік індексацію грошового забезпечення із застосуванням базового місяця (як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення) січень 2008 року.
У задоволенні решти позову - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лиска І.Г.