09 травня 2025 року Справа № 280/1578/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Максименко Л.Я., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ),
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовною заявою до Військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 , щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 про звільнення, як солдата за призивом з лав Збройних Сил України у запас, відповідно до підпункту “г» пункту другого частини четвертої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу» (через сімейні обставини, а саме батько інвалід ІІ групи);
зобов'язати військову частину НОМЕР_2 розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення, як солдата за призивом з лав Збройних Сил України у запас, відповідно до підпункту “г» пункту другого частини четвертої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок та військову службу» (через сімейні обставини, а саме батько інвалід ІІ групи), з урахуванням висновків суду, а саме - зобов'язання військової частини НОМЕР_2 прийняти рішення про його звільнення за пп."г" п.2 ч.4 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв'язку з наявністю батька із числа осіб з інвалідністю.
В обґрунтування позовних вимог вказує, що подав рапорт про звільнення, як солдат за призивом з лав Збройних Сил України у запас відповідно до підпункту «г» пункту другого частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» (через сімейні обставини, а саме батько інвалід ІІ групи) до командира 3 мінометної бригади батареї 2 механізованого батальйону Військової частини НОМЕР_2 . Однак рапорт не було розглянуто в порядку чинного законодавства, лише резолюція на рапорті - не погоджено у зв'язку із наявністю брата, що і зумовило звернутися до суду за захистом своїх прав. Вказує, що для підтвердження, що рідного брата позивача не має території України були скеровані адвокатські запити до: Державної прикордонної служби України; Центру ДП «Документ», відповіді станом на дату подання позовної заяви не надійшли. Також вказує, що було скеровано адвокатський запит до відповідача з вимогою надання вмотивованої відповіді, щодо розгляду рапорту, відповідь станом на дату подання позовної заяви не надійшло. Вважає дії відповідача протиправними. Тому, просить задовольнити позов.
Відповідач позовну заяву не визнав. У відзиві вх. № 16189 від 07.04.2025 вказує, що батько позивача, ОСОБА_2 відповідно довідки до акта огляду медико - соціальною експертною комісією є інвалідом II групи, (без примітки щодо необхідності здійснення постійного догляду). Вказує, що в абзаці 13 п.З, ч.12, ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» зазначено що звільнення з військової служби можливе за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи. З акту від 16.01.2025 року №384 про обстеження сімейного стану військовослужбовця ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати постійний догляд за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який затверджений Начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 , вбачається що у ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 мається ще один член сім'ї - син ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_4 . Стверджує, що за таких умов звільнення ОСОБА_1 з військової служби - неможливе, оскільки суперечить вимогам пп. «г», п.2, ч.4, ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Просить відмовити у позові.
Ухвалою суду від 10.03.2025 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі №280/1578/25.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно з п. 10 ч.1 ст. 4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 21.06.2024 року №522, солдата за призовом по мобілізації ОСОБА_1 було зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_2 та всіх її видів забезпечення.
ОСОБА_1 подав рапорт про звільнення, як солдат за призивом з лав Збройних Сил України у запас відповідно до підпункту «г» пункту другого частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» (через сімейні обставини, а саме батько інвалід ІІ групи) до командира 3 мінометної бригади батареї НОМЕР_4 механізованого батальйону Військової частини НОМЕР_2 .
Доказів розгляду рапорту в порядку чинного законодавства не надано, наявна лише резолюція на рапорті - "не погоджено у зв'язку із наявністю брата".
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо нерозгляду рапорту та з вимогою зобов'язати відповідача вчинити певні дії, позивач звернувся із вказаною позовною заявою до суду.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Згідно ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи відповідають вони встановленим ч.2 ст.2 КАС України вимогам.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регулюється Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 р. №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Частинами 1, 2 статті 1 Закону №2232-ХІІ визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Частиною 6 статті 2 Закону №2232-ХІІ передбачено види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-IX, було введено воєнний стан. Строк дії Указу та, відповідно, воєнного стану в подальшому продовжено відповідними Указами Президента України.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-ХІІ.
При цьому підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, встановлені у частині 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ та розмежовані з огляду на період застосування: під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану) (пункт 1); під час воєнного стану (пункт 2).
Таким чином, з огляду на введення в Україні військового стану та зважаючи на вид військової служби, яку проходить позивач, підстави звільнення його з військової служби визначені у пункті 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ, зокрема, пп. “г» - через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
При цьому, п. 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ визначено, що під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах, під час дії воєнного стану, зокрема - необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Тобто, що вищезазначені положення передбачають, що під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби, зокрема, саме у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи.
Відповідно до частини 7 статті 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України врегульований Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153 (зі змінами) (далі - Положення № 1153).
Відповідно до абзаців 2 та 3 пункту 12 Положення №1153, право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Згідно із пунктом 225 Положення №1153, звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Згідно з п. 233 Положення військовослужбовці, які бажають звільнитись з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
10.04.2009 Міністром оборони України видано наказ №170 «Про затвердження Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» (надалі - Положення №170), який визначає механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153. У відповідності до п.12.1, 12.11 Положення №170, звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення.
Перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.
Через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», подаються: копія аркуша бесіди; копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років); документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин (пункт 5 Додатку 19 до Інструкції).
З матеріалів справи встановлено, що з метою звільнення з військової служби на підставі пп. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-ХІІ, позивач звернувся із відповідним рапортом з доданими до нього документами.
Наказом Міністерства оборони України №531 від 06.08.2024, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07.08.2024 за №1214/42559, затверджений Порядок організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України (надалі - Порядок №531), який набрав чинності 08.08.2024. Порядок №531 визначає механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду, прийняття та повідомлення рішення за результатами розгляду рапортів військовослужбовців у Міністерстві оборони України (далі - Міноборони), Збройних Силах України (далі - Збройні Сили) та Державній спеціальній службі транспорту.
Відповідно до пункту 2 розділу І Порядку №531 з питань, пов'язаних з виконанням обов'язків військової служби, а також особистих питань військовослужбовець звертається з рапортом до безпосереднього командира (начальника), а у разі якщо він не може вирішити порушені у рапорті питання, - до наступного прямого командира (начальника).
За правилами пунктів 1, 2 розділу ІІ Порядку №531 рапорти подаються в усній та письмовій (паперовій або електронній) формах. Військовослужбовець має право усно рапортувати за допомогою технічних засобів комунікації. Усні рапорти розглядаються негайно, але не пізніше ніж у строки, для розгляду рапортів у паперовій формі, визначені пунктом 9 розділу III цього Порядку.
Особливості подання та розгляду рапортів у паперовій формі регламентовані розділом ІІІ Порядку №531, а особливості подання та розгляду рапортів в електронній формі - розділом ІV Порядку №531.
Згідно з пунктами 1, 2, 3, 4, 5 розділу ІІІ Порядку №531 у рапорті у паперовій формі військовослужбовець вказує: найменування посади командира (начальника), якому адресується рапорт; заголовок "Рапорт"; суть порушеного питання; перелік доданих до рапорту документів або їх копій (за потреби); найменування займаної посади; військове звання, власне ім'я та прізвище; дату; особистий підпис. Командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції. Резолюція повинна містити відомості, визначені у додатку 1 до цього Порядку, а саме: погоджено або не погоджено (зазначається правова підстава та обґрунтування) посада безпосереднього командира (начальника), військове звання, підпис, ім'я прізвище; погоджено або не погоджено (зазначається правова підстава та обґрунтування) посада прямого командира (начальника), військове звання, підпис, ім'я прізвище; погоджено або не погоджено (зазначається правова підстава та обґрунтування) посада прямого командира (начальника), військове звання, підпис, ім'я прізвище.
Непогодження рапорту безпосереднім та/або прямими командирами (начальниками) не перешкоджає подальшому руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, та прийняття рішення по суті рапорту.
Відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою. Якщо для прийняття рішення по суті рапорту недостатньо наданих військовослужбовцем інформації або документів, безпосередній або прямий командир (начальник) військовослужбовця, уповноважений приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, може не погодити рапорт, зазначивши вичерпний перелік підстав та документів (копій документів), які необхідно додати до рапорту для вирішення його по суті. Командиру (начальнику), уповноваженому приймати рішення стосовно порушеного у рапорті питання, забороняється відмовляти у задоволенні рапорту у разі, якщо до рапорту не додано документів, які є або повинні бути в розпорядженні відповідного командира (начальника).
Отже, з огляду на вказані вище норми, подання рапорту "по команді" означає направлення його в порядку підпорядкування прямому командиру, який після розгляду та погодження передає його своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання, і так далі до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті.
Відповідно до пункту 241 Положення №1153 накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин.
З матеріалів справи, як було вказано вище, судом встановлено, що позивач звернувся до відповідача через безпосереднього свого командира з відповідним рапортом про звільнення з військової служби на підставі пп."г" п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-XII, у зв'язку наявністю батька з інвалідністю ІІ групи.
Втім, відповідачем фактично не надані належні докази розгляду у встановленому порядку уповноваженим суб'єктом рапорту позивача, а також інформування позивача військовою частиною НОМЕР_2 про результати розгляду його рапорту належним чином. Зокрема, із наданих відповідачем документів, видно що накладено резолюцію на рапорт позивача "встановленим порядком", однак не виконано вимоги до оформлення резолюції (рішення) до рапорту військовослужбовця, визначені у додатку 1 до Порядку №531, а саме не зазначено правову підставу та обґрунтування відмови у погодженні рапорту позивача чи його задоволення.
З аналізу наявних у справі матеріалів, можна дійти висновку, що фактично наразі рапорт позивача командиром військової частини НОМЕР_2 не розглянутий по суті.
В контексті наведеного, оцінюючи доводи сторін суд зауважує, що з огляду на приведені законодавчі приписи, за результатом розгляду рапорту військовослужбовця про його звільнення з військової служби посадові особи, які мають право на його звільнення з військової служби, зобов'язані видати наказ по особовому складу про звільнення такого військовослужбовця з військової служби чи надати обґрунтовану відмову у задоволенні рапорту.
Таким чином, зважаючи на викладене, суд доходить висновку щодо наявності протиправної бездіяльності з боку відповідача щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 .
Водночас, за таких обставин, суд вважає передчасними вимоги про зобов'язання відповідача прийняти рішення про звільнення з військової служби позивача, оскільки рапорт позивача є нерозглянутим належним чином.
Відтак, з урахуванням викладеного, зважаючи на те, що у спірному випадку відповідачем допущено протиправну бездіяльність у формі не розгляду належним чином у встановленому законом порядку рапорту позивача, суд доходить висновку, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача у даному випадку є зобов'язання відповідача розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення його з військової служби по суті, та прийняти відповідне вмотивоване рішення.
Згідно з частиною 1 та 2 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Щодо витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Частинами першою та другою статті 16 КАС України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до вимог статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі “Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі “Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі “Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі “Меріт проти України» заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Судом встановлено, що позивачем з метою отримання правничої допомоги 07.01.2025 укладено договір з адвокатським об'єднанням «Насонова, Жовніренко та Партнери» в особі голови об'єднання Насонової Марини Сергіївни та підписано додаткову угоду №1 від 19.02.2025.
Згідно акту приймання-передачі послуг від 06.02.2025 адвокатом надано послуги зі складання та направлення адвокатських запитів, складання та подання позовної заяви загальною вартістю 14000 грн.
Оплата послуг за договором підтверджується платіжною інструкцією № 3134 від 07.01.2025.
Суд зауважує, що у постановах Верховного Суду у справі № 905/1795/18 та у справі №922/2685/19 визначено, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Дослідивши подані докази суд доходить висновку що з урахуванням часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт (послуг), характеру спору у справі, часткове задоволення позову, розмір витрат на правничу допомогу, який підлягає відшкодуванню позивачу у співмірності до наданих послуг становить 4000,00 грн.
Згідно з ч.3 ст.139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
У зв'язку із викладеним, витрати на правничу допомогу у розмірі 4000 (чотири тисячі) грн. підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_2 .
Керуючись статтями 2, 77, 139, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії, - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 про звільнення з лав Збройних Сил України на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» за сімейними обставинами шляхом прийняття вмотивованого рішення.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 розглянути по суті рапорт ОСОБА_1 про звільнення з лав Збройних Сил України на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» за сімейними обставинами, та прийняти відповідне вмотивоване рішення.
В іншій частині вимог, - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 4000 (чотири тисячі) грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_2 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 09 травня 2025 року.
Суддя Л.Я. Максименко