12 травня 2025 рокум. Ужгород№ 260/705/25
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Рейті С.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (далі - відповідач 1, ГУ ПФУ в Закарпатській області), Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі - відповідач 2, ГУ ПФУ у Київській області), в якому просить:
1. Визнати відмову за № 071750015059 від 09.01.2025 року Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області, що полягала у не призначенні пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), за віком - протиправною та зобов'язати Головне управління пенсійного фонду України в Київській області, врахувати трудовий стаж, з якого обраховується пенсія ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за періоди роботи - 23.03.1990 по 15.06.1996 року та зарахування періоду догляду за дітьми до досягнення ними 3- х річного віку.
2. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, нарахувати пенсію ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з моменту виникнення такого права, а саме з 24.12.2025 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 03.01.2025 року позивач звернулася до ГУ ПФУ в Закарпатській області із заявою про призначення пенсії згідно ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та на підтвердження страхового стажу надала визначені Порядком подання та оформлення документи для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 документи.
Рішенням про відмову у призначенні пенсії за № 071750015059 від 09.01.2025 року ГУ ПФУ у Київській області відмовлено в призначенні пенсії за віком згідно ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» через відсутність необхідного страхового стажу.
Зі змісту спірного рішення, що до страхового стажу не зараховано періоди роботи за трудовою книжкою з 23.03.1990 року по 15.06.1996 року, оскільки по батькові заявниці на титульній сторінці трудової книжки « ОСОБА_2 » (рос.) не відповідає паспортним даним « ОСОБА_3 » (рос.), а також, період догляду за дітьми до досягнення ними 3-х річного віку, оскільки в свідоцтвах про народження дітей відсутня відмітка про отримання паспорта.
На думку позивача, такі дії Пенсійного фонду є протиправними, а прийняте ним рішення підлягає скасуванню.
Вважає, що допущення будь-яких помилок чи неточностей при оформленні документів, а саме допущення помилок у написанні прізвища та ім'я, не впорядкованість трудової документації, не передання документів на зберігання до архіву, ліквідація організації, відсутність інших відомостей не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення трудових книжок та бухгалтерських документів на підприємстві, їх зберігання, а тому це не може бути підставою для позбавлення позивачки конституційного права на соціальний захист.
З огляду на викладене та враховуючи, що документи позивачки містять всі необхідні записи про роботу у спірний період, ці записи є належним та допустимим доказом підтвердження трудового стажу.
Ухвалою судді від 04.02.2025 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
14.02.2025 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, зі змісту якого, ГУ ПФУ в Закарпатській області, не погоджується з доводами, викладеними в позовній заяві, виходячи з наступного.
Зазначає, що 03.01.2025 року ОСОБА_1 звернулась із заявою до територіального органу Пенсійного фонду України про призначення пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Розглянувши документи подані для призначення пенсії ОСОБА_1 , Головним управлінням Пенсійного фонду у Київській області (структурного підрозділу, що розглядав заяву позивача за принципом екстериторіальності) встановлено, що загальний страховий стаж відповідно до ст.24 Закону України від 09.07.2003 pоку №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» становить 24 роки 09 місяців 21 день. Наявного стажу роботи є недостатньо для призначення пенсії за віком. Згідно статті 26 Закону України від 09.07.2003 pоку №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особи, мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу роботи з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 років.
У зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу 31 рік, який необхідний позивачці для призначення пенсії Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області прийнято рішення за № 071750015059 від 09.01.2025 року про відмову у призначенні пенсії.
За результатами розгляду заяви про призначення пенсії позивачу встановлено, що під час призначення пенсії за віком до загального страхового стажу не зараховано: періоди роботи за трудовою книжкою з 23.03.1990 року по 15.06.1996 року оскільки по батькові позивачки на титульній сторінці трудової книжки « ОСОБА_2 » (рос.) не відповідає паспортним даним « ОСОБА_3 » (рос.).
Позивач для встановлення факту, належності їй трудової книжки повинна була звернутись із заявою до районного або місцевого суду в порядку окремого провадження.
До стажу позивачці також не враховані періоди догляду за дітьми до трьох років, оскільки у свідоцтвах про народження дітей відсутня позначка про отримання паспорта.
Заяву ОСОБА_1 відповідно до екстериторіальності розподілу єдиної черги завдань розглядало Головне управлінням Пенсійного фонду України у Київській області то Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області позбавлено фактичних та юридичних підстав з приводу надання обґрунтованих пояснень щодо відмови у призначенні пенсії, так як ГУ ПФУ в Закарпатській області не здійснювало розгляд заяви.
Отже, Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області лише повідомило ОСОБА_1 про відмову у призначенні пенсії.
Таким чином, Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області розгляд заяви позивача не здійснювало рішення про відмову не виносилось, а отже і відсутні підстави визначення дій Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області неправомірними.
24.02.2025 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, зі змісту якого, ГУ ПФУ у Київській області, заперечує проти задоволення позовних вимог з огляду на те, що призначити пенсію позивачу немає правових підстав, оскільки відсутній страховий стаж визначений частиною першою статті 26 Закону № 1058, а саме - не менше 31 рік.
Згідно ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
03.01.2025 року ОСОБА_1 звернулася із заявою про призначення пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 pоку № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
За принципом екстериторіальності вказану заяву було розглянуто ГУ ПФУ у Київській області, рішенням якого за № 071750015059 від 09.01.2025 року позивачу відмовлено в призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
Зі змісту вказаного рішення, страховий стаж позивача складає 24 роки 09 місяців 21 день. До страхового стажу не зараховано періоди роботи за трудовою книжкою з 23.03.1990 року по 15.06.1996 року, оскільки по батькові заявниці на титульній сторінці трудової книжки « ОСОБА_2 » (рос.) не відповідає паспортним даним « ОСОБА_3 » (рос.), а також, період догляду за дітьми до досягнення ними 3-х річного віку, оскільки в свідоцтвах про народження дітей відсутня відмітка про отримання паспорта.
Вважаючи відмову в призначенні пенсії протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом про визнання такої протиправною та зобов'язання призначити їй пенсію.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 року (далі - Закон №1058-IV).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV встановлено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 років.
За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески; страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше, надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Частинами першою - третьою статті 24 Закону № 1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності) та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з частиною четвертою вказаної статті періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Слід зазначити, що до набрання чинності Законом № 1058-IV стаж роботи для призначення пенсії регламентувався Законом України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII від 05.11.1991 року (далі - Закон № 1788-XII).
Види трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію, визначені статтею 56 Закону № 1788-XII.
Так, частиною 1 статті 56 Закону № 1788-XII встановлено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
До стажу роботи зараховується також, зокрема будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.
Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Згідно з пунктом 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Документи можуть бути подані в електронному вигляді з накладенням електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису.
Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 1 січня 2004 року.
Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно з положеннями Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 року № 162, до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по-батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди. Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення (пункти 2.2., 2.3. Інструкції).
Згідно з пунктом 2.11. Інструкції № 162 після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник власним підписом засвідчує правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалась трудова книжка.
Відповідно до пункту 18 Постанови Міністрів СРСР від 06.09.1973 року № 656 "Про трудові книжки працівників та службовців" відповідальність за організацію робіт щодо ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, закладу, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, яка призначається наказом (розпорядженням) керівника підприємства, закладу, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну відповідальність, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 року № 162, не застосовується із прийняттям Наказу Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.1993 року № 58, яким затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі - Інструкція № 58).
Згідно з пунктом 1.2. Інструкції № 58 трудові книжки раніше встановленого зразка обміну не підлягають.
За приписами пунктів 2.11. 2.13. Інструкції № 58 відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.
Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім'я, по батькові і дату народження виконується власником або уповноваженим ним органом за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім'я та по батькові тощо) і з посиланням на номер і дату цих документів.
Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 року № 301 "Про трудові книжки працівників" встановлено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Аналіз наведених положень законодавства свідчить, що страховий стаж підтверджується записами в трудовій книжці, і лише у випадку їх відсутності - встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи та архівними установами, зокрема довідками, які містять відомості про періоди роботи.
Предметом спору у цій справі є рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 09.01.2025 року № 071750015059, яким відмовлено в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу (а.с.17-18).
Вказане рішення обґрунтоване тим, що аналіз наданих документів показує, що страховий стаж ОСОБА_1 становить 24 роки 09 місяців 21 день, якого недостатньо для призначення пенсії за віком. При цьому до страхового стажу не враховано період роботи за трудовою книжкою з 23.03.1990 року по 15.06.1996 року, оскільки по батькові заявниці на титульній сторінці трудової книжки « ОСОБА_2 » (рос.) не відповідає паспортним даним « ОСОБА_3 » (рос.), а також, період догляду за дітьми до 3-х років, оскільки відсутня відмітка про отримання паспорту.
Надаючи правову оцінку мотивам, покладеним в основу спірного рішення, суд виходить з такого.
Судом встановлено, що на титульному аркуші трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 від 09.08.1984 року прізвище, ім'я, по батькові працівника зазначено російською мовою « ОСОБА_1 ». Згідно з паспортом серії НОМЕР_3 прізвище, ім'я, по батькові позивача вказано як « ОСОБА_1 ».
За загальним правилом відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій ця трудова книжка належить, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Водночас працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства, тому вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист в частині призначення пенсії за віком.
Суд зауважує, що трудова книжка позивача містить всі необхідні записи про роботу у спірний період, а саме відомості про підприємство, дату прийняття позивача на посаду, назву цієї посади, дані про реквізити наказів про прийняття на роботу та звільнення з роботи; ці записи є належним та допустимим доказом підтвердження трудового стажу позивача.
У свою чергу згідно з вимогами статті 101 Закону № 1788-XII органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Отже, правом вимагати додаткові документи від підприємств, організацій і окремих осіб наділені лише органи, що призначають пенсії, а не особи, яким призначається пенсія. У разі сумніву або розбіжностей в документах, які враховуються при обчисленні пенсії, відповідач має вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також у необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
При цьому відповідачем не надано до суду належних та допустимих доказів на підтвердження звернення до підприємств, у яких працював позивач, або архівних установ для отримання відомостей щодо спірних періодів роботи позивача.
Також відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження того, що спірні записи у трудовій книжці є недійсними та недостовірними.
Суд зауважує, що із змісту трудової книжки позивача НОМЕР_2 від 09.08.1984 року слідує, що остання містить відомості про періоди роботи позивача, починаючи з 01.09.1982 року по 26.07.1998 року, тоді як розрахунок стажу позивача у розмірі 24 років 09 місяців 21 день органом Пенсійного фонду здійснено виключно без урахування періоду з 23.03.1990 року по 15.06.1996 року.
Водночас згідно з пунктом 1 Порядку №637 трудова книжка є основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік).
Отже, суд приходить до висновку, що обрахунок страхового стажу гр. ОСОБА_1 у розмірі 24 років 09 місяців 21 день здійснено відповідачем 2 без дотримання вимог законодавства та без урахування документів, поданих позивачем разом із заявою про призначення пенсії.
Стосовно не зарахованого відповідачем періоду догляду за дітьми до 3-х років, оскільки відсутній паспорт дитини, суд бере до уваги таке.
В силу вимог пункту ж) частини 3 статті 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується також час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.
Посилання відповідача на відсутність паспорту дитини, як підстави для відмови у зарахуванні до стажу роботи позивача часу догляду за дитиною до досягнення трирічного віку, не обґрунтовані нормами законодавства та є безпідставними.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 09.01.2025 року № 071750015059 не ґрунтується на вимогах законодавства, прийняте без урахування усіх істотних обставин, а тому підлягає визнанню протиправним та скасуванню.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання ГУ ПФУ в Закарпатській області призначити позивачу пенсію за віком, суд зазначає наступне.
Вирішення питань щодо призначення пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» відноситься виключно до компетенції органів Пенсійного фонду України.
У зв'язку з викладеним, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про призначення позивачу пенсії за віком, не підлягають до задоволення оскільки в разі задоволення таких суд фактично перебере на себе повноваження відповідача щодо призначення пенсії, що відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», що відноситься виключно до компетенції органів Пенсійного фонду України, що не відповідатиме завданню адміністративного судочинства.
Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
У разі наявності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта прийняти рішення конкретного змісту є втручанням у дискреційні повноваження.
Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював позицію з цього питання, згідно якої національні суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об'єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (пункт 157 рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); пункт 44 рішення у справі «Брайєн проти Об'єднаного Королівства» (Bryan v. the United Kingdom); пункти 156-157, 159 рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); пункти 47-56 рішення у справі «Путтер проти Болгарії» (Putter v. Bulgaria № 38780/02).
Слід також зазначити, що законодавець передбачив обов'язок суду зобов'язати суб'єкта владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього, тому втручання у повноваження вказаного органу виходить за межі завдань адміністративного судочинства, виходячи з предмету даного позову.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у справі № 826/20369/14 (постанова від 13.11.2018 року).
Суд звертає увагу, що відповідно до абзацу 2 частини четвертої статті 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта і владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
При цьому, суд не може перебирати на себе компетенцію суб'єктів владних повноважень (у цьому конкретному випадку пенсійного органу) та досліджувати документи, яким не надавалась оцінка, а також встановлювати на їх основі наявність чи відсутність права на призначення пенсії.
Відповідно до приписів частини 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, суд відповідно до частини 5 статті 242 КАС України враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 07.03.2018 у справі № 233/2084/17, відповідно до якої вирішення питання призначення пенсії є виключною компетенцією Пенсійного фонду, а тому належним способом захисту прав позивача є зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву про призначення пенсії, а не зобов'язання відповідача призначити таку пенсію.
Згідно висновків Верховного Суду від 08.02.2024 року у справі №500/1216/23 дії зобов'язального характеру щодо призначення пенсії має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, яким у цьому випадку є ГУ ПФУ у Київській області.
Враховуючи протиправність рішення ГУ ПФУ у Київській області від 09.01.2025 року № 071750015059, у суду є всі підстави для зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати до страхового стажу позивача періоди трудової діяльності з 23.03.1990 року по 15.06.1996 року, а також, період догляду за дітьми до досягнення ними 3-х річного віку, та повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком від 03.01.2025 року, з урахуванням висновків суду.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За таких обставин, беручи до уваги всі надані сторонами докази в їх сукупності, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 5, 19, 77, 243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (Закарпатська область, м. Ужгород, пл. Народна, 4 код ЄДРПОУ 20453063), Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (Київська область, м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, буд. 10 код ЄДРПОУ 22933548), про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 09.01.2025 року № 071750015059.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди трудової діяльності з 23.03.1990 року по 15.06.1996 року, а також, період догляду за дітьми до досягнення ними 3-х річного віку, та повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком від 03.01.2025 року, з урахуванням висновків суду.
4. В задоволенні інших позовних вимог - відмовити.
5. Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 255 КАС України, та може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення.
СуддяС.І. Рейті