12 травня 2025 року м. Житомир справа № 240/22143/24
категорія 112010203
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Приходько О.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, у якій позивачка просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати з 23 вересня 2024 року підвищення до пенсії як непрацюючій пенсіонерці, яка проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (надалі - Закон № 796-XII);
- зобов'язати відповідача провести з 23 вересня 2024 року нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючій пенсіонерці, яка проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-XII, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, встановлених на 01 січня календарного року.
Заявлені позовні вимоги позивачка обґрунтовує безпідставністю відмови відповідача у нарахування та виплаті щомісячної доплати до пенсії за проживання на радіоактивно забрудненій території відповідно до статті 39 Закону № 796-XII за судовим рішенням у справі № 240/10195/20 з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04 квітня 2024 року у справі № 240/19227/21 із застосуванням розрахункової величини "прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року".
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (у письмовому провадженні).
Відповідач позов не визнав. У відзиві на позовну заяву насамперед акцентує на тому, що позивачка вже зверталась із вимогами щодо нарахування та виплати щомісячної доплати до пенсії за проживання на радіоактивно забрудненій території відповідно до статті 39 Закону № 796-XII й у справі № 240/10195/20 судом ухвалено рішення 26 квітня 2021 року, яке виконується відповідачем. Пояснює, що до 01 травня 2024 року на виконання цього судового рішення відповідачем нараховувалось до виплати підвищення до пенсії позивачки у розмірі 13400,00 грн, однак, з набранням чинності Законом України від 09 листопада 2023 року № 3460-IX "Про Державний бюджет України на 2024 рік" (надалі - Закон № 3460-IX) ця доплата нараховується у розмірі 3200,00 грн відповідно до положення щодо розміру мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1600 грн.
Розглянувши доводи та заперечення сторін, з'ясувавши усі обставини справи, перевіривши їх дослідженими доказами, суд зазначає таке.
Суд встановив, що рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2021 року у справі № 240/10195/20 визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо нарахування та виплати із 17 липня 2018 року підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючій пенсіонерці, яка проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-XII та зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити із 17 липня 2018 року нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 , як непрацюючій пенсіонерці, яка проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-XII, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
Це рішення суду набрало законної сили 27 травня 2021 року.
На виконання вказаного рішення суду відповідачем проведено перерахунок підвищення до пенсії позивачки за проживання на території радіоактивного забруднення у розмірі двох мінімальних заробітних плат згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік. Ці обставини сторонами не заперечуються, а тому не є спірними.
3 01 січня 2024 року при перерахунку пенсії відповідачем для обчислення підвищення до пенсії відповідно до статті 39 Закону № 796-ХІІ у розмірі, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік), визначеному судовим рішенням, застосовано розмір мінімальної заробітної плати, визначений у частині другій статті 8 Закону № 3460-IX - як розрахункову величину для обчислення виплат за рішеннями суду - 1600 грн.
Приводом звернення до суду із заявленими вимогами стала незгода позивачки із застосуванням розрахункової величини для визначення розміру присудженої доплати (підвищення) до пенсії за статтею 39 Закону № 796-ХІІ, що склала з 01 січня 2024 року 3200 грн. Ініціювавши новий спір позивачка наполягає, що застосування мінімальної заробітної плати суперечить висновкам Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04 квітня 2024 року у справі № 240/19227/21, тому просить захистити право на спірну доплату у розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Надаючи правову спірним правовідносинам сторін суд враховує таке.
Відповідно до статті 39 Закону № 796-ХІІ (у редакції, чинній до 01 січня 2015 року), громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: - у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; - у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; - у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
28 грудня 2014 року прийнятий Закон України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" (далі - Закон № 76-VIII), який набрав чинності 01 січня 2015 року, підпунктом 7 пункту 4 Розділу І якого внесені зміни до Закону № 796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.
З 04 лютого 2016 року Законом України "Про внесення зміни до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі Закон № 987-VIII), який згідно з Розділом ІІ "Прикінцеві положення" набрав чинності з 01 січня 2016 року, внесено до Закону № 796-ХІІ статтю 39 такого змісту: "Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України".
Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Конституційний Суд України у Рішенні від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 вказав, що обмеження чи скасування Законом №76-VIII пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, фактично є відмовою держави від її зобов'язань, передбачених статтею 16 Конституції України, у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Приписи статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов'язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон № 76-VIII у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом № 796-ХІІ, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
У Рішенні Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 установлено порядок його виконання щодо застосування статей 53 і 60 Закону № 796-ХІІ у редакціях, чинних до внесення змін Законом №76-VIII, проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону № 796-ХІІ вказане Рішення не містить.
Таким чином, з 17 липня 2018 року відновила дію редакція статті 39 Закону № 796-ХІІ, яка була чинною до 01 січня 2015 року (тобто в редакції від 09 липня 2007 року). Ця редакція статті за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону № 987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом № 987-VIII, а саме: 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов'язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів.
Сукупність наведених норм дає підстави для висновку, що з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 відновлено право на отримання доплати непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, а саме у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18 березня 2020 року у зразковій справі № 240/4937/18 зробила висновок щодо співвідношення норм статті 39 Закону № 796-XII (у редакції, дія якої відновлена відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018) та статті 39 (у редакції Закону № 987-VIII) з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018.
У цій постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що з 17 липня 2018 року відновила дію редакція статті 39 Закону № 796-ХІІ (яка була чинною до 01 січня 2015 року) і ця редакція за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону № 987-VIII, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням статті 39 Законом № 987-VIII. Відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта статті 39 Закону № 796-ХІІ до внесення змін Законом № 76-VIII спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 01 січня 2016 року статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 987-VIII. І ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та статті 6 КАС України) у частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав.
Разом з тим, 06 грудня 2016 року було прийнято Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" № 1774-VIII, що набрав чинності 01 січня 2017 року (надалі - Закон № 1774-VIII).
Тобто, на момент ухвалення рішення в справі № 240/10195/20 (26 квітня 2021 року), цей Закон набрав чинності.
Велика Палата Верховного Суду вирішуючи у справі № 240/19227/21 виключну правову проблему стосовно того, чи може прожитковий мінімум застосовуватись як розрахункова величина для визначення розміру підвищення (доплати) до пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, право на яку визначено статтею 39 Закону № 796-ХІІ, у постанові від 04 квітня 2024 року виснувала, що норма пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1774-VIIІ (в частині інших виплат, щодо яких не застосовується мінімальна заробітна плата як розрахункова величина) поширюється на підвищення (доплату) до пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, а відтак розмір підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ (у редакції, яка діяла до 01 січня 2015 року) встановлюється із застосуванням як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня відповідного календарного року, а не мінімальної заробітної плати.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог у цій справі суд виходить з того, що за змістом обґрунтувань та доводів позивачки суду належить встановити, якого результату позивачка прагне досягнути внаслідок вирішення цього спору.
Тому суд не оминає того, що рішенням суду у справі № 240/10195/20, яке набрало законної сили 27 травня 2021 року, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області з 17 липня 2018 року нарахувати та виплатити підвищення до пенсії ОСОБА_1 відповідно до статті 39 Закону № 796-XII у розмірі, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
Тобто, право позивачки на нарахування та отримання доплати до пенсії відповідно до статті 39 Закону № 796-XII відновлене та захищене постановленим судовим рішенням по суті заявленого спору, яке набрало законної сили, та яким чітко визначено спосіб захисту прав та інтересів позивачки щодо спірної доплати.
У Рішенні від 18 червня 2020 року № 5-р(ІІ)/2020 Конституційний Суд України зазначив, що "однією з вимог принципу верховенства права (правовладдя) є вимога юридичної визначеності (як принцип) . Принцип юридичної визначеності є істотно важливим у питаннях дієвості верховенства права (правовладдя)" (абзац перший підпункту 2.1.1 підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини).
Конституційний Суд України виходить із того, що додержання принципу остаточності судового рішення (res judicata) є надважливим для забезпечення поваги до суду, його рішень та дієвості всієї системи правосуддя в державі, керованій правовладдям.
"Res judicata", - вирішена справа (res judicata pro veritate habetur! судове рішення слід визначати за істину) означає остаточність рішення суду, яке набрало чинності і не може бути переглянуте. Принцип res judicata визнано на міжнародному рівні та зафіксовано, в тому числі, у пункті 1 статті 44 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Принцип остаточності рішення є складовою частиною верховенства права.
Право на справедливий судовий розгляд повинно тлумачитися з урахуванням принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна із сторін не має права домагатися перегляду остаточного й обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи й постановлення нового рішення.
В свою чергу, ініційована позивачкою у цій справі, по суті, зміна розрахункової величини, яка враховується пенсійним органом при нарахуванні доплати до пенсії відповідно до статті 39 Закону № 796-ХІІ на виконання судового рішення у справі № 240/10195/20, з мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум для працездатних осіб, шляхом нового позовного провадження не відповідає принципу правової визначеності та остаточності судового рішення.
Зміна судової практики судами та формування нових правозастосовчих підходів не може розглядатись як форма "законотворчості".
Верховний Суд у постанові від 27 січня 2022 року (справа № 160/11673/20) виснував: "Зміна судової практики, що відбулася після ухвалення судами остаточного рішення, не повинна порушувати принцип правової визначеності та стабільності правового регулювання, чинного на час розгляду справи судами попередніх інстанцій".
Тож винесення Великою Палатою Верховного Суду постанови від 04 квітня 2024 року у справі № 240/19227/21 з правовими висновками щодо необхідності застосування розрахункової величини "прожиткового мінімуму для працездатних осіб" не утворило нових норм права чи фактичних обставин, що можуть слугувати підставами позову, а лише розтлумачило вже існуючі норми.
Своєю чергою, зміна судової практики як і формулювання нових підходів у правозастосуванні не є обставиною, яка утворює нову підставу звернення до суду з позовом щодо того ж предмета.
Зі змісту рішення щодо перерахунку пенсії позивачки від 15 квітня 2024 року 918160162796 вбачається, що пенсійним органом нараховується та виплачується позивачці доплата до пенсії відповідно до статті 39 Закону №796-ХІІ на виконання судового рішення у справі № 240/10195/20 у присудженому за судовим рішенням розмірі. Тобто, відповідач продовжує виконувати судове рішення, яке набрало законної сили, що свідчить про відсутність підстав стверджувати про допущення ним протиправної бездіяльності, з приводу якої позивачкою заявлено вимоги у цьому спорі.
Отже, право позивачки на нарахування та отримання доплати до пенсії відповідно до статті 39 Закону № 796-ХІІ вже відновлене за захищене постановленим судовим рішенням у межах справи № 240/10195/20, яке набрало законної сили та яким чітко визначено спосіб захисту прав та інтересів позивачки. Правових підстав змінювати розрахункову величину при нарахуванні та виплаті доплати до пенсії у порядку статті 39 Закону №796-ХІІ на виконання судового рішення, яке набрало законної сили, у відповідача наразі немає.
За наведеного правового регулювання спірних відносин у цій справі, перевіривши в межах доводів позовної заяви оскаржувану бездіяльність відповідача на відповідність приписам частини другої статті 2 КАС України, суд вважає, що поведінка відповідача у межах спірних у цій справі правовідносин відповідає критеріям законності та обґрунтованості, добросовісності та розумності, а тому позов задоволенню не підлягає.
Відповідно до статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 6-9, 77, 90, 139, 242-246, 255, 257, 263, 295, 297 КАС України, суд,
вирішив:
Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Ольжича, 7, м. Житомир, 10003, код ЄДРПОУ 13559341) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.Г. Приходько
12.05.25