Справа № 204/1266/25
Провадження № 2/204/1654/25
49006, м. Дніпро, проспект Лесі Українки 77-б тел. (056) 371 27 02, inbox@kg.dp.court.gov.ua
24 березня 2025 року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська в складі:
головуючої судді Дубіжанської Т.О.
за участю секретаря Єфімової А.О.
розглянувши у порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Державного підприємства «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» про стягнення заборгованості по заробітній платі та компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, -
У січня 2025 року до суду надійшла позовна заява, у якій позивач просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість по заробітній платі у сумі 177 201 грн. та компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати у розмірі 39 075,53 грн.
В обґрунтування позову, позивач вказав на те, що у період з 18.12.1981 року по 29.07.2024 року останній знаходився у трудових відносинах із ВО «ПМЗ ім.О.М. Макарова». 29.07.2024 року ОСОБА_1 був звільнений за власним бажанням. Під час знаходження позивача у трудових правовідносинах із відповідачем, з боку останнього була нарахована, але не виплачена заробітна плата станом на 23.01.2025 року у розмірі 177 201 грн. Крім того, позивач вважає, що відповідач повинен сплатити йому компенсацію втрати частини заробітної плати за несвоєчасну її виплату у розмірі 39 075 грн. 53 коп., у зв'язку з чим, позивач вимушений звернутися до суду із зазначеною позовною заявою.
Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 4 лютого 2025 року у справі відкрито спрощене позовне провадження, без повідомлення (виклику) сторін. Сторонам було направлено копію ухвали від 04.02.2025 року, а також відповідачу було направлено копію позовної заяви із додатками.
21.02.2025 року представник відповідача ВО «ПМЗ ім.О.М. Макарова» Новак К.А., надала до суду відзив, в якому зазначила, що відповідач заявлені позовні вимоги не визнає у повному обсязі та просить відмовити у задоволені позовних вимог. Вказує, що причиною несвоєчасної виплати є факт наявності обставин, що істотно ускладнюють своєчасну виплату грошових коштів, а саме той факт, що ДП ВО «ПМЗ ім. О.М. Макарова» перебувало та перебуває і зараз в тяжкому економічному стані, що спричинено фінансовою кризою в країні, розірвання контрактів з Російською Федерацією, які складали питому вагу в загальній кількості, великі фінансові збитки. Просить врахувати ситуацію, яка склалася внаслідок війни, і поставила завод на межу виживання, оскільки наявна заборгованість з вересня 2020 року по заробітній платі працівникам складає понад 130,5 млн. гривень, відсутність обігових коштів, одноденний режим роботи на протязі 2019-2023 років. При цьому підприємство має врахувати не тільки інтереси окремого працівника, але й інтереси інших працівників, забезпечити можливість функціонування підприємства. Крім того, вказує на пропущення строків звернення до суду. Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності просив не стягувати з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку. Крім того, позивач зазначив, що розрахунок суми компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати проведено з порушенням законодавства, оскільки в розрахункових листах на ім'я позивача при нарахуванні заробітної плати окремим рядком визначається розмір такої компенсації (код 329), який буде виплачений робітнику одночасно з виплатою заробітної плати.. На підтвердження вищевказаного надає: довідку про заборгованість по заробітній платі, копії наказів підприємства, копії розрахункових листів.
Вивчивши та дослідивши письмові матеріали справи у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, у зв'язку з наступним.
Відповідно до ст. 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Частиною 2 ст. 233 КЗпП України визначено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, працівник має право звернутися до суду у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116 КЗпП України).
Згідно ст. 238 КЗпП України при розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи (стаття 235), орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком.
Судом встановлено, що сторонами не заперечується, про те, що згідно записів в трудовій книжці, заповненої 21.07.1977 року на ім'я ОСОБА_1 , останній перебував у трудових відносинах з ДП «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова»: 18.12.1981 року - прийнятий на роботу учеником збиральника клепальника в цех №74 (Наказ № 5973 від 17.12.1981 року); 29.07.2024 року - звільнений за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП (Наказ № 588-к від 29.07.2024 року)» (а.с. 5-8).
Спірні відносини між сторонами виникли з підстав того, що при звільненні позивача розрахунок з ним не проведено.
Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Згідно ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (справа «Суханов та Ільченко проти України») «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання» / «правомірне очікування» стосовно ефективного здійснення права власності.
Відповідно до частини 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Аналіз норм ст. ст. 47, 116 КЗпП України, Закону України «Про оплату праці» свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, тощо) належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Така правова позиція викладена в поставах Верховного Суду України № 6-1395цс16 від 26.10.2016 року, № 6-788цс16 від 14.12.2016 року, № 6-2912цс16.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Судом з урахуванням вказаної норми надається оцінка доводів позивача в частині обґрунтування вимог про стягнення з відповідача заборгованості по заробітній платі в заявленому розмірі.
Про надання відомостей щодо нарахованої і виплаченої зарплати вказано в ст. 110 КЗпП і ст. 30 Закону України «Про оплату праці» - при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; б) розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; в) сума заробітної плати, що належить до виплати.
Як вбачається з довідки ДП «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод імені О.М. Макарова» Вих.№74/12 від 23.01.2025 року, ОСОБА_1 нарахована, але не виплачено заробітної плати за травень 2021 року - 5299 грн.; за червень 2021 року - 6123 грн.; за липень 2021 року - 7763 грн.; за серпень 2021 року - 6461 грн.; за вересень 2021 року - 7304 грн.; за жовтень 2021 року - 7343 грн.; за листопад 2021 року - 8065 грн.; за грудень 2021 року - 5019 грн.; за січень 2022 року - 1887 грн.; за лютий 2023 року - 5158 грн.; за березень 2023 року - 8698 грн.; за квітень 2023 року - 7569 грн.; за липень 2023 року - 7901 грн.; за серпень 2023 року - 4727 грн.; за грудень 2023 року - 6427 грн.; за січень 2024 року - 8924 грн.; за лютий 2024 року - 9456 грн.; за березень 2024 року - 9456 грн.; за квітень 2024 року - 6568 грн.; за травень 2024 року - 9021 грн.; за червень 2024 року - 2630 грн.; за липень 2024 року - 35382 грн., а всього сума невиплаченої заробітної плати становить 177 201 грн.
Крім того, відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає, що дійсно підприємство заборгувало заробітну плату позивачу у розмірі 177 201 грн., про що надано довідку вих. № 74/17 від 18.02.2025 року.
За таких обставин, суд приходить до переконливого висновку, що з Державного підприємства «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод ім.О.М.Макарова» на користь ОСОБА_1 слід стягнути нараховану, але не виплачену заробітну плату, у розмірі 177 201 грн., а отже позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Посилання відповідача у своєму відзиві на тяжкий фінансовий стан, та у зв'язку з цим неможливість своєчасного розрахунку, суд не бере до уваги, оскільки відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», сама по собі відсутність коштів у роботодавця, відсутність фінансово-господарської діяльності не виключає його відповідальності на підставі статті 117 КЗпП України. Таке ж роз'яснення надав і Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22.02.2012 року № 4-рп/2012 у справі щодо офіційного тлумачення положень ст. 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.
Таким чином, суд вважає за необхідне допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати в межах суми платежу за один місяць.
Що стосується вимог про стягнення з відповідача компенсації втрати частини заробітку за несвоєчасну виплату заробітної плати, суд зазначає наступне.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Приписами ч. 1 ст. 24 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Аналогічні положення має ч. 1 ст. 115 Кодексу законів про працю України.
Згідно з вимогами ст. 34 Закону України «Про оплату праці», компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
Нормами ст. 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» визначено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
У статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. При цьому, під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії або щомісячне довічне грошове утримання; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення).
Згідно довідки Державного підприємства «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» від 23.01.2025 року № 74/12 та довідки від 18.02.2025 року 74/17, за період з травня 2021 року по липень 2024 року позивачу не виплачена заробітна плата у сумі 177 201 грн., і станом на день ухвалення рішення позивачу не виплачена.
Отже, позивач, права якого порушені відповідачем, має право на стягнення з відповідача як роботодавця на його користь компенсації втрати частини заробітку у зв'язку з порушенням строків його виплати.
Відповідно до вимог ст. 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Так, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (стаття 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати»).
Відповідно до вимог п. 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем здійснено розрахунок компенсації саме у порядку визначеному вимогами вимог п. 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, у зв'язку з чим суд доходить висновку, що наданий позивачем розрахунок компенсації є арифметично вірним, а доводи відповідача такими, що спростовані матеріалами справи.
Надаючи оцінку доводам представника відповідача щодо відсутності підстав для стягнення компенсації, оскільки в розрахункових листах на ім'я позивача при нарахуванні заробітної плати окремим рядком визначений розмір такої компенсації (код 329), яка буде виплачена робітнику одночасно з виплатою заробітної плати, суд до уваги їх не бере та відхиляє як безпідставні.
Наведенний висновок суду ґрунтуються на тому, що розмір компенсації може бути визначений виключно на момент виплати робітнику заборгованості по заробітній платі у зв'язку з порушенням строків її виплати, що відповідає положенням ст. 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», та виключно у випадку, якщо строк її виплати заробітної плати був порушений. Отже, з наведеного очевидним є висновок про те, що на момент нарахування заробітної плати робітнику, роботодавець не може визначати розмір такої компенсації, оскільки невідомо, коли заробітна плата буде виплачена і чи буде порушений строк її виплати, а від строку затримки виплати заробітної плати залежить і розмір компенсації втрати частини заробітку у зв'язку з порушенням строків її виплати.
При цьому, суд вважає за потрібне зазначити наступне.
За роз'ясненнями, наведеними в п. 6 Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24 грудня 1999 року, задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішення розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню.
Відповідно до п.п. 14.1.48 п. 14.1 ст. 14 ПКУ компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв'язку з відносинами трудового найму згідно із законом, для цілей оподаткування податком на доходи фізичних осіб прирівнюються до заробітної плати та оподатковуються за ставкою, визначеною п. 167.1 ст. 167 ПКУ (18 відсотків).
Сума компенсації включається до фонду оплати праці того місяця, в якому фактично проводиться її нарахування та виплата у відповідності п.п. 1.6.2 п. 1.6. розд. І Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 року № 5.
Оскільки справляння і сплата прибуткового податку та інших обов'язкових платежів з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Таким чином суд, визначаючи компенсацію втрати частини заробітку, попередньо не відраховує з його складу ПДФО, а залишає виконання цього обов'язку роботодавцю, оскільки відповідно до ст. 18 ПК України, суди не належать до складу податкових агентів платника податку.
Таким чином, суд вважає вимоги позивача в частині стягнення з відповідача суми компенсації втрати частини заробітку у зв'язку з порушенням строків його виплати підлягають задоволенню у розмірі 39 075 грн. 53 коп., з відрахування з цієї суми передбачених законом обов'язкових податків та зборів при виплаті.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.
Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору за позовними вимогами про стягнення заборгованості по заробітній платі та стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір за подачу позову у розмірі 2162 грн. 77 коп.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 2, 19, 44, 47, 115, 116, 233, 238 КЗпП України, ст. ст. 4, 12, 13, 19, 76-81, 133, 141, 258, 259, 263-265, 274-279, 430 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Державного підприємства «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» (адреса: м. Дніпро, вул. Криворізька, буд.1, код ЄДРПОУ 14308368) про стягнення заборгованості по заробітній платі та компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати - задовольнити.
Стягнути з Державного підприємства «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у розмірі 177 201 грн., компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати у розмірі 39 075 грн. 53 коп., з відрахування з цієї суми передбачених законом обов'язкових податків та зборів при виплаті, а всього стягнути суму у розмірі 216 276 грн. 53 коп.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення нарахованої але не виплаченої заробітної плати в межах суми платежу за один місяць.
Стягнути з Державного підприємства «Виробниче об'єднання Південний машинобудівний завод ім. О.М. Макарова» на користь держави судовий збір у розмірі 2162 грн. 77 коп.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Т.О. Дубіжанська