вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"12" травня 2025 р. м. Київ Справа № 911/2787/23
м. Київ, вул. С. Петлюри, буд. 16/108
Господарський суд Київської області
без виклику (повідомлення) сторін
Господарський суд Київської області, одноособово, у складі судді Саванчук С.О., розглянув матеріали справи
за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк"
01001, місто Київ, вулиця Грушевського, будинок 1-Д, код ЄДРПОУ 14360570
адреса для листування: 49094, місто Дніпро, вулиця Набережна Перемоги, будинок 50
до Фізичної особи-підприємця Шехова Дмитра Станіславовича
АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1
про стягнення заборгованості
Обставини справи:
До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява (вх. №2382/23 від 08.09.2023) Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до Фізичної особи-підприємця Шехова Дмитра Станіславовича про стягнення заборгованості.
Разом з позовною заявою до Господарського суду Київської області від позивача надійшла заява про отримання процесуальних документів в електронному вигляді (вх. №2332/23 від 08.09.2023) та клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження (вх. №17084/23 від 08.09.2023).
Позовні вимоги обґрунтовані наявністю заборгованості у відповідача перед позивачем відповідно до Анкети - заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг від 17.05.2016.
Судом встановлено, що позовна заява і додані до неї документи відповідають вимогам статей 162, 164, 172, частині 5 статті 174, статті 175 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до частини 3 статті 12 Господарського процесуального кодексу України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи, а згідно з пунктом 1 частини 5 цієї статті малозначними справами є, зокрема, справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" встановлено, що на 1 січня 2023 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 2684,00 гривень.
За позовною заявою Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" заявлена до стягнення заборгованість у розмірі 83602,50 грн., отже, дана справа є малозначною в розумінні пункту 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, не відноситься до категорій справ, що не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження відповідно до частини 4 статті 247 Господарського процесуального кодексу України, та підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Зважаючи на вказане, суд дійшов висновку про прийняття позовної заяви до розгляду, відкриття провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та розгляд справи без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 21.09.2023 прийнято позовну заяву (вх. №2382/23 від 08.09.2023) Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до Фізичної особи-підприємця Шехова Дмитра Станіславовича про стягнення заборгованості до розгляду та відкрито провадження у справі №911/2787/23 у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, встановлено сторонам справи строки подання заяв по суті справи.
Копія ухвали Господарського суду Київської області від 21.09.2023 направлялась судом сторонам справи: позивачу - через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" та доставлена до його електронного кабінету 21.09.2023, відповідачу - 25.09.2023 рекомендованим листом з повідомленням про вручення засобами поштового зв'язку АТ «Укрпошта», на адресу, вказану у позовній заяві, яка відповідає адресі місцезнаходження за відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та вручена відповідачу 03.10.2023, про що свідчить відмітка на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення №0600048337918.
Згідно із частиною 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
З урахуванням положень пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, відповідач належним чином повідомлений про розгляд цієї справи 03.10.2023.
Відповідач не скористався наданим йому частинами 1, 2, 4 статті 161 Господарського процесуального кодексу України правом на подання відзиву на позовну заяву, вимоги та доводи позивача не спростував.
Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до частин 4, 5 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку із розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписав повне рішення без його проголошення; датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
За результатами розгляду матеріалів справи, дослідження та оцінки усіх наданих суду доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд
встановив:
17.05.2016 Фізичною особою-підприємцем Шеховим Дмитром Станіславовичем підписано заяву на відкриття поточного рахунку та Заяву про приєднання до банківських послуг і правил.
Позивач стверджує, що цією заявою відповідач приєднався до «Умов та правил надання банківських послуг» (далі - Умови), тарифів банку, що розміщені на сайті http://privatbank.ua, які разом із заявою складають Договір банківського обслуговування № б/н від 17.05.2016 (далі - договір) та взяв на себе зобов'язання виконувати умови договору.
Згідно із договором відповідачу в електронному вигляді, через встановлені засоби електронного зв'язку, встановлено кредитний ліміт на поточний рахунок № НОМЕР_2 .
Відповідно до довідки позивача №60517CSG0S0HM від 29.08.2023 про розміри встановлених кредитних лімітів Фізичній особі-підприємцю Шехову Дмитру Станіславовичу на поточний рахунок № НОМЕР_2 встановлено кредитний ліміт у сумі 65000,00 грн.
Відповідачем у період з 17.05.2016 по 27.08.2023 здійснювалось часткове погашення кредиту, що підтверджується випискою по рахунку.
Позивач стверджує, що, станом на 28.08.2022, заборгованість відповідача за кредитним договором № б/н від 17.05.2016 становить 83602,50 грн та складається з 62687,50 грн - заборгованість за кредитом, 15004,65 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом, 5910,35 грн - заборгованість по комісії за користування кредитом.
Детальний розрахунок заборгованості наявний у матеріалах справи, не заперечений та не спростований відповідачем.
Позивач стверджує, що оскільки зобов'язання за кредитним договором позичальником належним чином не виконується, то він звернувся з даним позовом до суду про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором.
За результатом розгляду справи суд дійшов таких висновків.
Предметом даного позову виступає майнова вимога позивача як банку про стягнення з відповідача як клієнта заборгованості за кредитним договором, що включає суму тіла кредиту, проценти за користування кредитом та комісію за користування кредитом.
Відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Таким чином, до предмету доказування у даній справі належать обставини укладання позивачем та відповідачем кредитного договору шляхом підписання відповідачем заяви про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг та наявність відповідного розміру заборгованості і прострочення відповідачем зобов'язань з повернення грошових коштів.
Позивач підтверджує власну позицію такими доказами:
- анкета-заява про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг;
- заява на відкриття рахунку;
- витяг з «Умов та правил надання банківських послуг»;
- довідка про розміри встановлених кредитних лімітів;
- розрахунок заборгованості за договором № б/н від 17.05.2016;
- виписка по рахунку НОМЕР_3 за період з 17.05.2016 по 27.08.2023.
Відповідач, як зазначено вище, відзиву на позовну заяву та будь-яких доказів на підтвердження власної позиції суду не надав.
Статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За статтями 77, 78 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Відповідно до змісту статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частин 1, 2 статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 638 Цивільного кодексу України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини 1 статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 2 статті 1054 Цивільного кодексу України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми є нікчемним (стаття 1055 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною 1 статті 633 Цивільного кодексу України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Цивільного кодексу України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання, його умови розроблює підприємець (у даному випадку - Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк").
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 Цивільного кодексу України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) приєднується лише до тих умов, з якими він ознайомлений.
Відповідно до частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором (частина 1 статті 1049 Цивільного кодексу України).
За відомостями позивача, не спростованими та не запереченими відповідачем, на підставі поданих до банку Анкети - заяви про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг та заяви на відкриття рахунку, які були підписані між банком та позичальником, банк здійснив кредитування відповідача шляхом проведення відповідних платежів за рахунок кредитних коштів у межах встановлених для відповідача лімітів.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач скористався кредитними коштами, проте, не виконав у повному обсязі свого зобов'язання з повернення кредиту, що підтверджується виписками по рахунку, що надані позивачем до матеріалів справи .
За приписами статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За змістом статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 2 статті 614 Цивільного кодексу України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Відповідно до частин 3 та 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
За таких обставин, обов'язок доведення факту повноти та своєчасності повернення кредитних коштів закон покладає на позичальника.
Відповідачем не спростоване фактичне користування кредитними коштами, що підтверджується випискою за його рахунками, яка міститься в матеріалах та є належним доказом наявності заборгованості відповідача за тілом кредиту, що відповідає пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 №75, та узгоджується з правовою позицією, висловленою у постанові Верховного Суду від 16.09.2020 у справі №200/5647/18-ц, аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.04.2021 у справі №759/11453/20.
Відповідачем не надано суду доказів повернення позивачу 62687,50 грн заборгованості за кредитом та не спростований розмір цієї заборгованості.
Разом з тим, суд зазначає, що позивачем не надано належних і допустимих доказів погодження між сторонами у письмовому вигляді строків повернення кредитних коштів або вжиття ним заходів в порядку, встановленому частиною 2 статті 530 чи частини 1 статті 1049 Цивільного кодексу України.
Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку та в повному обсязі АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 Цивільного кодексу України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд дійшов висновку, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №342/180/17.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення в примусовому порядку суми непогашеного тіла кредиту в розмірі 62687,50 грн.
При цьому, судом враховане те, що за змістом позовної заяви позивач посилається як на підставу повернення коштів те, що відповідно до пункту 3.2.1.2.3.4. Умов банк має право при порушенні клієнтом будь-якого із зобов'язань, передбаченого Умовами, змінити умови кредитування - вимагати від клієнта дострокового повернення кредиту, сплати відсотків за його користування, виконання інших зобов'язань за кредитом у повному обсязі, а пунктом 3.2.1.4. Умов затверджений порядок розрахунків, за користування кредитом в період з дати виникнення дебетового сальдо на поточному рахунку клієнта при закритті банківського дня клієнт виплачує проценти, виходячи з процентної ставки, розмір якої залежить від строку користування кредитом (диференційована процентна ставка) і цей пункт визначає порядок розрахунків відсотків.
Проте, як вказано судом вище - умови договору підтверджені позивачем наданим суду витягом з «Умов та правил надання банківських послуг», який, по-перше, не містить дати редакції Умов, витяг з яких надано суду, а, по-друге, витяг починається з пункту 3.18., відтак, зміст вищенаведених позивачем умов щодо порядку повернення кредиту та розрахунку процентів, які погоджені відповідачем, суд встановити з наданих суду доказів не може.
Щодо заявлених банком позовних вимог про стягнення з відповідача 15004,65 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом, 5910,35 грн. - заборгованість по комісії за користування кредитом, суд зазначає таке.
Судом встановлено, що у заяві позичальника від 17.05.2016 процентна ставка не зазначена.
Обґрунтовуючи своє право вимоги в частині стягнення процентів банк посилається на витяг з "Умов та правил надання банківських послуг", копія якого долучена позивачем до позовної заяви.
Як вказано судом вище, вказаний витяг невідомої редакції Умов та не містить усіх частин Умов, що визначають порядок розрахунку процентної ставки, також матеріали справи не містять доказів того, що саме в редакції Умов, з яких здійснений цей витяг, відповідач ознайомився і погодився з Умовами та правилами надання банківських послуг, підписуючи заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в АТ КБ «ПриватБанк».
Поточна редакція Умов на сайті позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що враховано, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 11.03.2015 (провадження №6-16цс15) та не спростовано позивачем у даній справі, крім того, редакції Умов, станом на період спірних правовідносин з моменту підписання відповідачем Анкети - заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг (17.05.2016) до кінцевої дати нарахування позивачем процентів (28.08.2023) на сайті банку відсутні.
Також судом враховано, що період нарахування процентів та диференційовану процентну ставку, що застосовано до відповідача при розрахунку позовних вимог у цій справі, позивач зазначає лише у таблиці - розрахунку, що додана до позовної заяви, зміст якої, з огляду на неприпустимо дрібний шрифт для складання документів ділового обороту - не сприймається людським оком, що погіршується поганим друком документа, що наданий суду у паперовому вигляді, при цьому, з огляду на положення статті 74 Господарського процесуального кодексу України, зважаючи на те, що позивач свідомо надав такий розрахунок суду та не міг не розуміти неможливість встановлення його змісту звичайним шляхом візуального сприйняття, у суду відсутні повноваження на витребування інших розрахунків чи додаткових доказів, ніж надані позивачем.
Відповідно до ДСТУ 4163:2020 «Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів», встановлено таке.
Відповідно до пункту 1.1. ДСТУ 4163:2020 цей стандарт поширюється на організаційно-розпорядчі документи незалежно від носія інформації (далі - документи), зокрема на: організаційні (положення, статути, посадові інструкції, штатні розписи тощо); розпорядчі (постанови, рішення, накази, розпорядження); інформаційно-аналітичні (акти, довідки, доповідні записки, пояснювальні записки, службові листи тощо) документи, створювані в результаті діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, установ, підприємств, організацій та інших юридичних осіб (далі - юридична особа) незалежно від їхнього функціонально- цільового призначення, рівня і масштабу діяльності та форми власності.
За пунктом 1.2. цей стандарт установлює: склад реквізитів документів; вимоги до змісту та місця розташування реквізитів у документах; вимоги до бланків та оформлення документів; вимоги до виготовлення документів.
Згідно з пунктом 1.3. вимоги цього стандарту щодо оформлення реквізитів можуть бути поширені на всі класи уніфікованих систем документації.
За пунктом 1.4. стандарт визначає склад і зміст постійної інформації реквізитів для організаційно-розпорядчих документів незалежно від носія інформації.
Відповідно до пункту 7.2. для друкування текстів документів потрібно використовувати гарнітуру Times New Roman та шрифт розміром 12- 14 друкарських пунктів. Допустимо використовувати шрифт розміром 8- 12 друкарських пунктів для друкування реквізитів «Довідкові дані про юридичну особу», «Код юридичної особи», «Відомості про виконавця документа», виносок, пояснювальних написів до окремих елементів тексту документа тощо. Для друкування реквізиту «Назва виду документа» можна використовувати розріджений шрифт розміром 14- 16 друкарських пунктів.
З огляду на вищевказані вимоги ДСТУ 4163:2020 «Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів» розрахунок позовних вимог, що складений позивачем розміром шрифту, що значно менший за встановлений та не сприймається людським оком - не може бути врахований судом.
Суд вважає, що у цьому випадку, також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 Цивільного кодексу України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» у період з часу виникнення спірних правовідносин (17.05.2016) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (08.09.2023), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов та правил у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що матеріали справи не містять підтверджень, що підписуючи заяву на приєднання, відповідач ознайомився саме з цією редакцією Умов та правил надання банківських послуг, яку банк надав суду, розумів їх і погодився з ними, а також те, що вказані документи, на момент погодження відповідачем, взагалі містили умови, зокрема щодо строків повернення отриманих кредитних коштів та збільшення процентної ставки.
Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №342/180/17.
За таких обставин, без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у заявах домовленості сторін щодо строків повернення кредитних коштів, наданий банком витяг з Умов не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.
Наданий позивачем витяг з "Умов та правил надання банківських послуг" з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт має свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг - це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем банк дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк.
За вказаних обставин, позовні вимоги про стягнення 15004,65 грн заборгованості по процентам за користування кредитом та 5910,35 заборгованості по комісії за користування кредитом задоволенню не підлягають як такі, обрахунок яких не підтверджено узгодженими сторонами умовами договору.
Також судом враховане таке.
19.08.2024 відповідачем припинено підприємницьку діяльність, про що внесений відповідний запис № 2003470060002002009 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Згідно зі статтею 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
Відповідно до статті 52 Цивільного кодексу України фізична особа-підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
За змістом статей 51, 52, 598-609 Цивільного кодексу України, статей 202-208 Господарського кодексу України, статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» у випадку припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця (із внесенням до Реєстру запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов'язання (господарські зобов'язання) за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за зобов'язаною особою, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.
Відтак, зобов'язання Фізичної особи-підприємця Шехова Дмитра Станіславовича за кредитним договором б/н від 17.05.2016 залишились за відповідачем як за фізичною особою.
При цьому, якщо стороною господарського спору є громадянин, який мав статус суб'єкта підприємницької діяльності, але під час розгляду справи втратив цей статус, то зміна статусу, що відбулася після відкриття провадження у справі, не зумовлює наслідків у вигляді зміни підвідомчості такої справи і відповідно - закриття провадження у ній, оскільки на час відкриття господарським судом такого провадження її розгляд належав до юрисдикції цього суду.
Близькі за змістом висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі №916/559/17.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, в частині стягнення з відповідача 62687,50 грн заборгованості за кредитом.
Розподіл судових витрат.
За статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням сплати позивачем судового збору в мінімальному розмірі і вищевказані висновки суду про те, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, судовий збір покладається на відповідача повністю - у розмірі 2684,00 грн.
Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-79, 86, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
1. Позов (вх. №2382/23 від 08.09.2023) Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до Фізичної особи-підприємця Шехова Дмитра Станіславовича про стягнення заборгованості задовольнити частково.
2. Стягнути з Шехова Дмитра Станіславовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (01001, місто Київ, вулиця Грушевського, будинок 1-Д, код ЄДРПОУ 14360570) 62687,50 грн (шістдесят дві тисячі шістсот вісімдесят сім гривень п'ятдесят копійок) заборгованості за кредитом та 2684,00 грн (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири гривні) витрат зі сплати судового збору.
3. У задоволенні іншої частини позову відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне рішення суду складено 12.05.2025.
Суддя С.О. Саванчук