ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
12.05.2025Справа № 910/1197/25
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Лобановського 6-В"
до Дочірнього підприємства "Емді Груп (Україна)"
про стягнення 23 532,84 грн.,
Без виклику (повідомлення) представників сторін.
Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Лобановського 6-В" (далі - позивач, ОСББ) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Дочірнього підприємства "Емді Груп (Україна)" (далі - відповідач, Підприємство) про стягнення грошових коштів у загальному розмірі 23 532,84 грн.
В обґрунтування пред'явлених вимог ОСББ вказувало на те, що у Підприємства, як у власника нежитлових приміщень № 1-9 (групи приміщень № 135-136) в будинку № 6-В на вулиці Валерія Лобановського у місті Києві, наявна заборгованість перед ОСББ зі сплати встановлених співвласниками внесків у розмірі 23 532,84 грн., з яких: 10 301,13 грн. - основний борг по внеску з утримання будинку та прибудинкової території, 5 925,10 грн. - основний борг по внеску за електричну енергію, 2 039,66 грн. - основний борг по внеску до ремонтного фонду, 5 137,45 грн. - основний борг по внеску за опалення, 129,50 грн. - основний борг по внеску до фонду благоустрою.
Ухвалою від 05.02.2025 року господарський суд міста Києва відкрив провадження у справі № 910/1197/25 та вирішив здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
03.03.2025 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшов відзив Підприємства від 25.02.2025 року на позовну заяву, в якому відповідач визнав пред'явлені вимоги в частині стягнення з нього 11 648,09 грн., з яких: 9 608,43 грн. - внесок за утримання будинку та прибудинкової території, 2 039,66 грн. - внесок до ремонтного фонду, проте вказав про необґрунтованість інших вимог ОСББ та відсутність підстав для їх задоволення. Так, Підприємство зазначало, що внесок за електричну енергію входить до внеску за утримання будинку та прибудинкової території і додаткової оплати не потребує; між позивачем та відповідачем не укладався договір на постачання теплової енергії, у зв'язку з чим, у відповідача не виник обов'язок зі сплати внеску за опалення; заявлена позивачем до стягнення сума внесків на управління будинків не відповідає тарифу, встановленому загальними зборами ОСББ, тоді як одностороннє підвищення тарифів з боку позивача суперечить умовам укладеного між сторонами договору, відповідно до умов якого зміна тарифів має бути оформлена відповідною додатковою угодою. Також, відповідач вказував про відсутність у нього обов'язку з оплати внеску на фонд благоустрою в сумі 124,50 грн. за листопад та грудень 2024 року.
Крім того, Підприємство зазначало про пропуск позивачем позовної давності за вимогами про стягнення 5 925,10 грн. заборгованості за електричну енергію та 5 137,45 грн. заборгованості за опалення, що утворилась у період з 01.01.2019 року по 31.01.2022 року.
07.03.2025 року через систему "Електронний суд" надійшла відповідь ОСББ від 07.03.2025 на відзив на позовну заяву, в якій останнє навело додаткові аргументи на підтвердження обґрунтованості пред'явленого позову.
Інших заяв, зокрема по суті справи, від сторін до суду не надходило.
Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва
31.05.2019 року співвласниками багатоквартирного будинку № 6-В на проспекті Лобановського в Голосіївському районі міста Києва зареєстровано у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Лобановського 6-В".
Пунктом 1.1 Статуту ОСББ визначено, що останнє створене власниками квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку № 6-В, що розташований за адресою: Україна, 03037, місто Київ, проспект Валерія Лобановського, 6-В, відповідно до Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку".
Відповідно до пункту 2 розділу V Статуту ОСББ співвласник зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати належні внески та платежі.
Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно Підприємство є власником нежитлових приміщень з № 1 по № 9 (групи приміщень № 135-136) (літера А) загальною площею 129,5 м2, що знаходяться за адресою: місто Київ, проспект Валерія Лобановського, 6-В.
23.04.2019 року установчі збори ОСББ ухвалили рішення про затвердження тимчасового кошторису та розмір внеску на утримання будинку та прибудинкової території Об'єднання співвласників багатоквартирного "Лобановського 6-В" у редакції, запропонованій ініціативною групою зі скликання установчих зборів та про самообслуговування будинку (пункт 6 протоколу установчих зборів ОСББ від 23.04.2019 року).
Протоколом заборів співвласників ОСББ від 21.10.2019 року затверджено Методику розрахунку вартості 1 Гкал теплової енергії та вартості 1 м3 гарячої води (пункт 2 протоколу зборів співвласників багатоквартирного будинку від 21.10.2019 року № 2).
Пунктом 4 Протоколу від 21.10.2019 року № 2 затверджено внесок на утримання будинку та прибудинкової території у розмірі 8,25 грн. за 1 м2 та внесок до ремонтного фонду в сумі 2,25 грн. за 1 м2.
Пунктом 6 Протоколу від 21.10.2019 року № 2 затверджено запропонований правлінням ОСББ Порядок сплати внесків і платежів в ОСББ "Лобановського 6-В".
Згідно з пунктом 4 Порядку сплати внесків і платежів співвласників, відрахувань до резервного та ремонтного фондів в ОСББ, внески сплачуються щомісячно, не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим, якщо інша періодичність і термін сплати не визначені загальними зборами ОСББ.
Пунктом 4 протоколу від 08.12.2019 року № 3 внесено зміни до Методики розрахунку вартості 1 Гкал теплової енергії та вартості 1 м3 гарячої води у будинку за адресою: місто Київ, проспект Валерія Лобановського, 6-В, джерело енергопостачання - газова котельня, що затверджена Протоколом загальних зборів ОСББ від 21.10.2019 року № 2.
Пунктом 5 протоколу від 08.12.2019 року № 3 загальних зборів ОСББ встановлено термін дії тимчасового кошторису, прийнятого протоколом установчих зборів ОСББ від 23.04.2019 року, а саме: до 31.05.2020 року.
Пунктом 3 Протоколу від 27.10.2020 року № 4 зборів співвласників ОСББ затверджено кошторис на 2020-2021 роки.
Пунктом 3 Протоколу від 16.10.2021 року № 6 зборів співвласників ОСББ затверджено кошторис фонду консьєржів у редакції, запропонованій Правлінням та встановлено з 01.11.2021 року внесок до фонду консьєржів у розмірі 200 грн. з кожної квартири будинку.
Пунктом 4 Протоколу від 16.10.2021 року № 6 зборів співвласників ОСББ затверджено у запропонованій правлінням редакції кошторис на управління будинком на 2021-2022 роки та встановлено з 01.11.2021 року щомісячний внесок у розмірі 10 грн. за 1 м2 на управління будинку.
Співвласники зобов'язані сплачувати внески згідно з квитанціями на сплату внесків, сформованими та наданими правлінням Об'єднання, виключно шляхом безготівкового розрахунку на рахунки Об'єднання в банківських установах, зазначені у таких квитанціях (пункт 2 Порядку сплати внесків і платежів співвласників, відрахувань до резервного та ремонтного фондів, затвердженого протоколом № 2 загальних зборів ОСББ від 21.10.2019 року).
Спір у даній справі виник внаслідок неналежного, на думку позивача, виконання відповідачем грошового зобов'язання зі сплати внесків на утримання будинку, у зв'язку з чим у останнього виникла заборгованість у розмірі 23 532,84 грн., з яких: 10 301,13 грн. - основний борг по внеску з утримання будинку та прибудинкової території, 5 925,10 грн. - основний борг по внеску за електричну енергію, 2 039,66 грн. - основний борг по внеску до ремонтного фонду, 5 137,45 грн. - основний борг по внеску за опалення, 129,50 грн. - основний борг по внеску до фонду благоустрою.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
Статтею 13 Конституції України передбачено, що власність зобов'язує.
Частиною 7 статті 41 Конституції України встановлено, що використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Аналогічні приписи викладені у частині 4 статті 319 Цивільного кодексу України.
Власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 322 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 2 статті 382 Цивільного кодексу України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку; спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.
Витрати на утримання спільного майна у багатоквартирному будинку розподіляються між співвласниками пропорційно до їхніх часток співвласника, незалежно від факту використання ними належного їм нежитлового приміщення та спільного майна, а також членства в об'єднанні співвласників багатоквартирного будинку.
Відносини, що виникають у процесі реалізації прав та виконання обов'язків власників квартир та нежитлових приміщень як співвласників багатоквартирного будинку врегульовано Законом України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку".
Пунктами 1, 2, 5, 6 статті 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" визначено, що:
- багатоквартирний будинок - це житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири; у багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об'єктами нерухомого майна;
- допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - це приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення);
- співвласник багатоквартирного будинку - це власник квартири або нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку;
- спільне майно багатоквартирного будинку - це приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія.
За приписами частин 1, 2 статті 5 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників; спільне майно багатоквартирного будинку не може бути поділено між співвласниками, і такі співвласники не мають права на виділення в натурі частки із спільного майна багатоквартирного будинку.
Таким чином, відповідач як власник відповідного нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку, є співвласником спільного майна такого будинку, у т.ч. конструкцій будинку, допоміжних приміщень багатоквартирного будинку (колясочних, комор, сміттєкамер, горищ, підвалів, шахт і машинних відділень ліфтів, вентиляційних камер та інших підсобних і технічних приміщень), обладнання будинку тощо, яке не може бути виділено в натурі тощо, навіть у випадку, якщо відповідач фактично не користується ними. Разом із тим, як співвласник такого майна, відповідач має нести витрати на утримання відповідного майна, у т.ч. опалення місць загального користування, втрат тепла пропорційно до його частки тощо.
Отже, саме на власника майна покладається обов'язок утримувати та належно експлуатувати спільне майно у багатоквартирному будинку.
У пункті 2 розділу V Статуту ОСББ передбачено, що співвласник зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати належні внески та платежі.
Відповідно до частини 4 статті 4 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" основна діяльність об'єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов'язань, пов'язаних з діяльністю об'єднання.
За змістом статті 10 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" вищим органом управління об'єднання є загальні збори співвласників, до виключної компетенції яких, зокрема, належить затвердження кошторису, балансу об'єднання та річного звіту; визначення порядку сплати, переліку та розмірів внесків і платежів співвласників. За результатами розгляду питань, віднесених до компетенції загальних зборів, приймається рішення, яке може бути оскаржено в судовому порядку.
У разі відмови співвласника сплачувати внески і платежі на утримання та проведення реконструкції, реставрації, поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна об'єднання або за його дорученням управитель має право звернутися до суду (стаття 13 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку").
Відповідно до статті 15 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" співвласник зобов'язаний, зокрема виконувати обов'язки, передбачені статутом об'єднання; виконувати рішення статутних органів, прийняті у межах їхніх повноважень; своєчасно і в повному обсязі сплачувати належні внески і платежі.
З аналізу наведених положень Цивільного кодексу України та Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" вбачається, що законодавцем на власників як житлових приміщень, так і нежитлових приміщень покладено обов'язок з утримання спільного майна багатоквартирного будинку, невиконання певною особою обов'язку із утримання спірного будинку та його прибудинкової території (тобто, належного такій особі на праві спільної сумісної власності майна).
Обов'язок утримання зазначеного майна виникає у співвласників багатоквартирного будинку безпосередньо з актів цивільного законодавства, зокрема, статті 322 Цивільного кодексу України та частини 2 статті 7 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку".
При цьому, витрати на утримання спільного майна у багатоквартирному будинку, витрати на оплату комунальних послуг (централізованого опалення) щодо нього входять до складу витрат на управління багатоквартирним будинком та, за загальним правилом, розподіляються між співвласниками пропорційно до їхніх часток співвласника, незалежно від факту використання ними належної їм квартири (нежитлового приміщення) та спільного майна, а також членства в ОСББ.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22.02.2018 року в справі № 910/13182/17.
Судом враховано правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 06.07.2018 року в справі № 910/582/17, стосовно того, що законодавством, в будь-якому випадку (незалежно від встановлення строків сплати внесків і платежів у статуті) покладено на співвласника обов'язок своєчасної сплати відповідних платежів, які є щомісячними.
Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог кодексу, актів законодавства, а при відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Чинним на момент виникнення спірних правовідносини законодавством України встановлено обов'язок співвласника брати участь в утриманні спільного майна багатоквартирного будинку.
Такого висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постанові від 15.05.2019 року в справі № 761/10136/16-ц.
Верховний Суд у постанові від 06.07.2018 року № 910/582/17 зазначив, що обов'язок утримання майна виникає у співвласників багатоквартирного будинку безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Суд зауважує, що укладення між відповідачем та ОСББ договору про надання послуг від 03.05.2019 року не нівелює обов'язку відповідача, як співвласника багатоквартирного будинку, виконувати чинні рішення загальних зборів, зокрема щодо сплати внесків та платежів, у зв'язку з чим рішення загальних зборів ОСББ, у тому числі про визначення переліку та розміру витрат на управління багатоквартирним будинком, є обов'язковими для Підприємства, яке в силу прямої норми закону несе тягар утримання належного йому майна та зобов'язане виконувати прийняті відповідно до Статуту ОСББ рішення. У разі відмови співвласника сплачувати встановлені внески і платежі об'єднання має право звернутися до суду (частина 6 статті 13 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку", частина 1 статті 17 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку").
При цьому, суд погоджується з наведеними у відзиві запереченнями Підприємства щодо безпідставності нарахування внеску на утримання будинку в розмірі 1 626,39 грн. у листопаді та грудні 2024 року, оскільки відповідно до пункту 7 протоколу від 21.09.2024 року № 7 загальних зборів ОСББ внесок до фонду управління будинку з 01.11.2024 року складав 10 грн. за 1 м2 площі житлових та нежитлових приміщень та становив для відповідача 1 295,00 грн.
З урахуванням наведеного, суд вважає обґрунтованим та таким, що підлягає до стягнення з відповідача розмір основного боргу по внеску з утримання будинку та прибудинкової території в сумі 9 608,43 грн., тоді як у стягненні 692,70 грн. заборгованості по вказаному внеску слід відмовити.
Також, суд не вбачає правових підстав для стягнення з відповідача 5 925,10 грн. заборгованості по внеску за електричну енергію, що утворилась за період з вересня по грудень 2021 року, оскільки позивач належними доказами не довів наявності у відповідача обов'язку зі сплати відповідних внесків за вказаний період. Суд критично оцінює наведені ОСББ у відповіді на відзив посилання на рішення співвласників ОСББ від 21.09.2024 року, оформлені протоколом № 7, про встановлення внеску до фонду управління будинку, нарахування за вивіз ТПВ та електричну енергію для забезпечення функціонування, оскільки такі внески вказаним рішенням були затверджені тільки з 01.11.2024 року та не можуть бути ретроспективно застосовані до правовідносин, що виникли між сторонами у справі до вказаної дати.
З урахуванням наведених підстав, суд погоджується із запереченнями Підприємства щодо відсутності правових підстав для стягнення з відповідача 5 925,10 грн. заборгованості по внеску за електричну енергію, що утворилась за період з вересня по грудень 2021 року, та відмовляє у задоволенні позовних вимог у цій частині.
Судом встановлено, що рішенням загальних зборів співвласників ОСББ, що відбулись 21.09.2024 року та оформлені протоколом № 7, встановлено з 01.11.2024 року внесок до фонду благоустрою в розмірі 0,50 грн. за м2, у зв'язку з чим у відповідача, як власника нежитлових приміщень площею 129,5 м2, виник обов'язок зі сплати на користь позивача щомісячного внеску на благоустрій у сумі 64,75 грн. за листопад та грудень 2024 року.
За таких обставин, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення з Підприємства заборгованості по внеску до фонду благоустрою та стягнення з відповідача на користь ОСББ 129,50 грн. заборгованості за вказаним внеском.
Також, пунктом 2.8 Правил нарахування за показниками лічильників теплової енергії та лічильників гарячого тепловодопостачання, затверджених протоколом загальних зборів ОСББ від 21.10.2019 року № 2, визначено, що від загального обсягу будинкового приладу обліку віднімаються обсяги теплової енергії, що спожита на підігрів гарячої води, підігрів рушникосушарників, опалення квартир без приладів обліку за внеском на м2, опалення квартир/нежитлових приміщень з тепловими лічильниками. Решта Гкал розподіляється між співвласниками житлових приміщень за площею, що відображається як витрати на опалення місць загального користування.
Рішенням загальних зборів співвласників багатоквартирного будинку від 08.12.2019 року, оформленим протоколом № 3, вказаний пункт 2.8 Правил нарахування за показниками лічильників теплової енергії та лічильників гарячого тепловодопостачання доповнено пунктом 2.8.1 такого змісту : "Співвласники щомісяця, в останній тиждень звітного місяця, передають поточні показники лічильників гарячого водопостачання та теплової енергії для здійснення нарахувань за ними".
Вказаним рішенням загальних зборів співвласників багатоквартирного будинку пункт 2.10 Правил нарахування за показниками лічильників теплової енергії та лічильників гарячого тепловодопостачання викладено в наступній редакції: "Щомісячне нарахування витрат тепла в квартирах/нежитлових приміщеннях, що не обладнані тепловими приладами обліку щодо яких відсутні відомості про повірку, встановлення пломб та/або відсутні показники за розрахунковий період здійснюється як для квартир/нежитлових приміщень без лічильників (за внеском на м2)".
Суд зауважує, що витрати на утримання спільного майна у багатоквартирному будинку, витрати на оплату комунальних послуг (централізованого опалення) щодо нього входять до складу витрат на управління багатоквартирним будинком та, за загальним правилом, розподіляються між співвласниками пропорційно до їхніх часток співвласника, незалежно від факту використання ними належної їм квартири (нежитлового приміщення) та спільного майна, а також членства в ОСББ.
Аналогічні висновки містяться в постанові Верхового Суду від 22.02.2018 року в справі № 910/11312/17.
З урахуванням наведеного, в силу вищевказаних рішень загальних зборів співвласників багатоквартирного будинку у відповідача, як співвласника багатоквартирного будинку, виник обов'язок з відшкодування ОСББ вартості теплової енергії, незалежно від укладення договору, у зв'язку з чим суд визнає обґрунтованими та задовольняє вимоги ОСББ про стягнення з відповідача 5 137,45 грн. заборгованості по внеску за опалення.
Крім того, з урахуванням положень пункту 4 протоколу № 2 загальних зборів співвласників ОСББ від 21.10.2019 року, суд визнає обґрунтованими та задовольняє вимоги позивача про стягнення з Підприємства 2 039,66 грн. заборгованості по внеску до ремонтного фонду.
Щодо заяви Підприємства про застосування строків позовної давності суд зазначає таке.
Зважаючи на встановлену судом недоведеність позовних вимог ОСББ про стягнення 5 925,10 грн. основного боргу по внеску за електричну енергію, суд не вбачає підстав для застосування до позовних вимог строку позовної давності в цій частині.
Щодо інших вимог суд зазначає, що статтею 256 Цивільного кодексу України визначено що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до частини 1 статті 260 Цивільного кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.
Загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).
Позивач просив стягнути з відповідача 5 137,45 грн. основного боргу за опалення, що відповідно до наданого ОСББ розрахунку утворився у період з 01.05.2020 року по 31.12.2024 року.
За наявними у матеріалах справи документами, ОСББ звернулось до суду з даним позовом 31.01.2025 року.
Разом із тим, постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" (із наступними змінами і доповненнями) з 12.03.2020 на всій території України установлено карантин, дію якого неодноразово продовжено.
Законом України від 30.03.2020 № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину". Означений Закон України від 30.03.2020 № 540-IX набрав чинності 02.04.2020 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 року на всій території України відмінено карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Отже, строк дії карантину в Україні закінчився 30.06.2023 року.
Водночас, Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІX, в Україні введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався.
На час розгляду спору в даній справі правовий режим воєнного стану в Україні не скасований.
Відповідно до пункту 19 "Прикінцевих та Перехідних положень" Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
З урахуванням наведеного вище, суд дійшов висновку про те, що позивачем заявлено вимоги в межах строків позовної давності, у зв'язку з чим заява Підприємства про застосування строків позовної давності задоволенню не підлягає.
Інші доводи відзиву Підприємства взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду.
Згідно з частиною 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
Підприємством не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження повної та вчасної сплати спірних сум заборгованості.
За таких обставин, оскільки, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував відповідні грошові обов'язки, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з урахуванням наведеного.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Щодо витрат позивача на оплату професійної правничої допомоги у даній справі в розмірі 7 000 грн., суд зазначає таке.
Згідно з частинами 1, 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат та пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Положеннями статті 16 Господарського процесуального кодексу України визначено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості: ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
У попередньому орієнтовному розрахунку судових витрат у позовній заяві ОСББ зазначало, що витрати останнього на правничу допомогу складають 7 000,00 грн.
Разом із тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
За змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем до матеріалів справи долучено копію укладеного між ним (клієнт) та адвокатом Шевчуком Дмитром Ігоровичем договору про надання юридичних послуг від 26.07.2024 року № 23/24 (далі - Договір № 23/24), за умовами якого адвокат за завданням клієнта зобов'язується здійснювати захист, представництво або надавати інші види правової допомоги клієнту, що полягає у представництві (діяти від імені та в інтересах клієнта) інтересів клієнта в органах державної влади та місцевого самоврядування, установах, організаціях та інших юридичних особах як приватного, так і публічного права, перед службовими особами, громадянами, іноземцями, особами без громадянства, правоохоронних органах, органах досудового розслідування та суду всіх рівнів, органах виконавчої служби; складанні заяв, запитів, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також сприяння їх відновленню у разі порушення; наданні клієнту правової інформації, консультації та роз'яснень з правових питань; участь у слідчих діях, судових засіданнях з представництва інтересів клієнта.
За умовами пункту 2.1 Договору № 23/24 останній набуває чинності з дати його підписання та діє до виконання сторонами взятих на себе по ньому зобов'язань.
Згідно з пунктом 3.1 Договору № 23/24 вартість послуг щодо предмету даного Договору є договірною та встановлюється в актах виконаних робіт та погоджується сторонами шляхом їх підписання.
У додатку № 2 від 27.01.2025 до Договору № 23/24 його сторони погодили обсяг та вартість послуг, які надаватимуться адвокатом клієнтові та вказали, що адвокат надає клієнтові правову (правничу) допомогу у справі за позовом ОСББ до Підприємства про стягнення заборгованості за утримання будинку та прибудинкової території, ремонтного фонду та фонду консьєржів; вартість послуг адвоката становить 7 000,00 грн.
Частиною 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У додатковій постанові від 19.02.20/20 у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Отже, відповідно до частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суд має право за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, але лише у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті, яка, зокрема встановлює, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справ. При цьому, для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката недостатньо лише клопотання сторони. У такому разі на сторону покладається також обов'язок доведення неспівмірності витрат.
Згідно з частинами 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у частині 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України.
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (пункт 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїс-Матеос проти Іспанії" від 23.06.1993 року).
Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
Водночас, беручи до уваги принцип змагальності, який знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частини 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, суд, який вирішує питання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, має надавати оцінку тим обставинам, щодо яких є заперечення у клопотанні іншої сторони, а також її доказам невідповідності заявлених до відшкодування витрат критеріям співмірності. Окрім того, суд, виконуючи вимоги щодо законності і обґрунтованості судового рішення, має чітко зазначити, яка з вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України була не дотримана при визначенні розміру витрат на оплату послуг адвоката, оскільки лише з цих підстав можна зменшити розмір витрат, який підлягає розподілу між сторонами.
Разом із тим, від відповідача клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката та заперечень стосовно розміру заявлених витрат на правничу допомогу, понесених позивачем у зв'язку із розглядом справи № 910/1197/25, не надходило.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 Господарського процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям. Таких доказів або обґрунтувань, у тому числі розрахунків, які свідчили б про неправильність розрахунку витрат або про неналежність послуг адвоката до справи, відповідач не надав.
Підсумовуючи викладене вище, враховуючи відсутність заперечень Підприємства щодо суми заявлених витрат на професійну правничу допомогу, які складають 7 000,00 грн. та, в свою чергу погоджені позивачем у додатку № 2 від 27.01.2025 року до Договору № 23/24, не доведення відповідачем суду належними та допустимим доказами обставин, які свідчать про наявність підстав для зменшення розміру адвокатських витрат, та які безпосередньо вказані у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України (складність справи та виконані адвокатом роботи (надані послуги); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони, в тому числі вплив вирішення справи на репутацію сторони або публічний інтерес до справи), суд дійшов висновку, що заявлений позивачем розмір витрат є обґрунтованим, розумним, співмірним зі складністю справи, обсягом виконаної адвокатом роботи, а з матеріалів справи вбачається, що надані адвокатом послуги надані в межах розгляду та задля розгляду даної справи, що за своєю сукупністю є підставою для їх відшкодування відповідачем пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про те, що обов'язок з відшкодування заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 031,49 грн. покладається на відповідача.
Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Дочірнього підприємства "Емді Груп (Україна)" (49089, Дніпропетровська область, місто Дніпро, вулиця Брестська, будинок 20; код ЄДРПОУ 31384898) на користь Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку "Лобановського 6-В" (03037, місто Київ, проспект Валерія Лобановського, будинок 6-В; код ЄДРПОУ 43030866) 9 608 (дев'ять тисяч шістсот вісім) грн. 43 коп. заборгованості по внеску з утримання будинку та прибудинкової території, 2 039 (дві тисячі тридцять дев'ять) грн. 66 коп. заборгованості по внеску до ремонтного фонду, 5 137 (п'ять тисяч сто тридцять сім) грн. 45 коп. заборгованості по внеску за опалення, 129 (сто двадцять дев'ять) грн. 50 коп. заборгованості по внеску до фонду благоустрою, 2 176 (дві тисячі сто сімдесят шість) грн. 48 коп. витрат по сплаті судового збору, а також 5 031 (п'ять тисяч тридцять одну) грн. 49 коп. витрат на професійну правничу допомогу.
3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.
5. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
6. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 12.05.2025 року.
Суддя В.С. Ломака