ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
16.04.2025Справа № 910/10936/23 (755/8723/22)
За зустрічною позовною заявою ОСОБА_1
до ОСОБА_2
про визнання недійсним Попереднього договору про укладення договору купівлі-продажу квартири від 20.12.2019
в межах справи № 910/10936/23
Суддя Івченко А.М.
Представники: відповідно до протоколу
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25.10.2023 справу № 755/8723/22 передано до Господарського суду міста Києва.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.02.2024 справу № 910/10936/23 (755/8723/22) передано судді Івченко А.М.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.02.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання); роз'яснено учасникам справи, що відповідно до частини 7 статті 252 Господарського процесуального кодексу України клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву; запропоновано відповідачу у строк протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали про відкриття провадження надати суду: - відзив на позов, складений з урахуванням вимог ст. 165 ГПК України, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на чинне законодавство та докази, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення, якщо такі докази не надані позивачем; - докази направлення відзиву позивачу; запропоновано позивачу у строк протягом п'яти днів з дня отримання відзиву на позов надати суду відповідь на відзив на позов, а також докази направлення відповіді на відзив відповідачу; визначено відповідачу строк для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом п'яти днів з дня отримання відповіді на відзив; попереджено відповідача, що у разі ненадання відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи (ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України). При цьому, якщо докази не можуть бути подані разом з відзивом з об'єктивних причин, відповідач повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (ч. 3, 4 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України); зобов'язано сторін негайно повідомити суд у разі сплати (часткової) відповідачем заборгованості, яка є предметом даного спору.
29.03.2024 від відповідача надійшов відзив.
29.03.2024 від ОСОБА_1 надійшов зустрічний позов.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.04.2024 залишено зустрічну позовну заяву без руху та надано строк у десять днів, з дня вручення ухвали про залишення заяви без руху, для усунення недоліків, а саме, надати суду докази сплати судового збору у розмірі 7 627,06 грн.
05.04.2024 від позивача надійшла заява про усунення недоліків, до якої не додано доказів сплати судового збору. До заяви додано повторно клопотання про відстрочення сплати судового збору.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.04.2024 повернуто зустріну позовну заяву ОСОБА_1 .
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.07.2024 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено; ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.04.2024 року у справі № 910/10936/23 (755/8723/22) скасовано; справу № 910/10936/23 (755/8723/22) направлено до Господарського суду міста Києва для вирішення питання про відстрочення чи відмову у відстроченні сплати судового збору за подання зустрічної позовної заяви до ухвалення судового рішення у справі № 910/10936/23 (755/8723/22), відкриття чи відмову у відкритті провадження у справі, повернення без розгляду або залишення без руху зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 від 26.03.2024 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження; призначено розгляд справи на 11.09.24; запропоновано відповідачу у строк протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали про відкриття провадження надати суду: - відзив на позов, складений з урахуванням вимог ст. 165 ГПК України, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на чинне законодавство та докази, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення, якщо такі докази не надані позивачем; - докази направлення відзиву позивачу; запропоновано позивачу у строк протягом п'яти днів з дня отримання відзиву на позов надати суду відповідь на відзив на позов, а також докази направлення відповіді на відзив відповідачу; визначено відповідачу строк для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом п'яти днів з дня отримання відповіді на відзив; попереджено відповідача, що у разі ненадання відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи (ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України). При цьому, якщо докази не можуть бути подані разом з відзивом з об'єктивних причин, відповідач повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (ч. 3, 4 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України); зобов'язано сторін негайно повідомити суд у разі сплати (часткової) відповідачем заборгованості, яка є предметом даного спору; клопотання позивача про відстрочення сплати судового збору задоволено; відстрочено позивачу сплату судового збору до ухвалення судового рішення по справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.09.2024 відкладено розгляд справи на 16.10.24.
16.10.2024 судове засідання не відбулося.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.10.2024 призначено розгляд справи на 06.11.24.
06.11.2024 від позивача надійшло клопотання про відкладення.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.11.2024 відкладено розгляд справи на 22.01.25.
22.01.2025 від позивача надійшло клопотання про закриття підготовчого провадження та призначення до розгляду по суті.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.01.2025 закрито підготовче провадження з розгляду заяви ОСОБА_1 про визнання недійсним Попереднього договору про укладення договору купівлі-продажу квартири від 20.12.2019 в межах справи № 910/10936/23; призначено розгляд заяви до розгляду по суті на 26.02.25.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.02.2025 відкладено розгляд справи на 16.04.25.
В судовому засіданні представники надали пояснення по суті та виступили із промовами у судових дебатах.
Судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позови, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
Як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 просить суд визнати недійсним Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири від 20.12.2019 року р.н. 2770 з дати його укладення, укладений між відповідачем та позивачем т застосувати наслідки недійсності Попереднього договору про укладення договору купівлі-продажу квартири від 20.12.2019 2770.
Між позивачем та відповідачем було укладеного Попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири 20.12.2019 року р.н. 2770, згідно якого ОСОБА_1 у строк до 30.08.2020 зобов'язується передати у власність квартиру ОСОБА_2 з укладенням договору купівлі-продажу, а ОСОБА_2 зобов'язується прийняти і оплатити квартиру АДРЕСА_1 Києво-Святошинського району Київської області, по вулиці Райдужна, під № 62 (шістдесят два) та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергії), у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та Основним договором.
Відповідно до пункту 4 Попереднього договору про укладення договору купівлі - продажу квартири від 20.12.2019 року р.н. 2770 при укладанні цього договору на підтвердження намірів сторін відповідач передала, а позивач прийняв суму авансу в розмірі 306 604,00 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.04.2024 у справі № 910/10936/23 (755/8723/22) позов ОСОБА_2 задоволено повністю, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 428 203,69 грн, яка складається з основного боргу у розмірі 306 604,00 грн, інфляційного збільшення боргу у розмірі 104 286,69 грн, 3% річних 17 313,00 грн та судовий збір у розмірі 4 282,04 грн.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.08.2024 у справі № 910/10936/23 (755/8723/22) рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2024 року у справі № 910/10936/23 (№ 755/8723/22) змінено в частині 3% річних, присудивши до стягнення в цій частині 16 525,08 грн; в решті вимог в цій частині 3% річних - відмовлено; в частині інфляційних втрат, присудивши до стягнення 102 242, 46 грн інфляційних втрат; в решті вимог в цій частині інфляційних втрат - відмовлено. В решті рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2024 року у справі №910/10936/23 (№ 755/8723/22) - залишено без змін.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуваний договір був укладений без створення фондів фінансування будівництва, що суперечить ст. 4 ЗУ "Про інвестиційну діяльність".
Відповідно Позивач, вважає, що даний договір підлягає визнанню недійсним на підставі ч. 1 ст. 215 ЦК України та ч. 1 ст. 203 ЦК України.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Стаття 14 ГПК України визначає принцип диспозитивності господарського судочинства та встановлює, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Верховний Суд зазначає, що відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.
Згідно зі статтею 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 цього ж Кодексу.
Нікчемний правочин є недійсним у силу прямої вказівки закону за фактом наявності певної умови (обставини). Натомість оспорюваний правочин ЦК імперативно не визнає недійсним, допускаючи можливість визнання його таким у судовому порядку на вимогу однієї зі сторін або іншої заінтересованої особи, якщо в результаті судового розгляду буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину в порядку, передбаченому процесуальним законом.
При цьому оспорюваний правочин є вчиненим, породжує юридично значущі наслідки, обумовлені ним, й у силу презумпції правомірності правочину за статтею 204 ЦК України вважається правомірним, якщо не буде визнаний судом недійсним.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з частиною першою статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ГПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа не вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Особа, яка звертається до суду з позовом вказує у позові власне суб'єктивне уявлення про її порушене право та/або охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі, щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
Оцінка предмета заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (такий правовий висновок Верховного Суду викладений у постановах від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 22.09.2022 у справі № 924/1146/21, від 06.10.2022 у справі № 922/2013/21, від 17.11.2022 у справі № 904/7841/21).
ЦК України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, шляхом укладання правочинів суб'єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб'єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам.
Таким чином, при вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.
Одним із способів захисту цивільних прав та інтересу є визнання правочину недійсним (пункт 2 частини другої статті 16 ЦК України).
Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є:
пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину;
встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.
Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, не спрямована на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи не полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі.
Свобода договору, яка передбачає, що сторони є вільними в укладенні договору, визначенні умовами договору, і свобода підприємницької діяльності, яка полягає у самостійному здійсненні без обмежень будь-якої підприємницької діяльність, не забороненої законом, є ключовими засадами цивільного права та господарського права, закріпленими у статтях 3, 627 ЦК України, статтях 6, 43 Господарського кодексу України. Визнання договору недійсним за позовом третьої особи, не сторони договору, а тільки особою за довіреністю, є суттєвим втручанням зазначені принципи і порушений інтерес особи має бути таким, що вимагає такого втручання і таке втручання має бути єдиним можливим способом виправлення правової ситуації.
Отже, крім учасників правочину (сторін договору), позивачем у справі про визнання недійсним правочину може бути будь-яка заінтересована особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 387/515/18.
Водночас у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020 у справі № 761/26815/17 міститься висновок про те, що недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу, як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.
Таким чином, у господарському провадженні особами здійснюється реалізація права на захист їх цивільних прав за допомогою способів захисту.
Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.
При цьому відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові (така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19).
Поряд з цим у названих постановах Верховного Суду також відзначено, що у разі з'ясування обставин відсутності порушеного права позивача (що є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові), судам не потрібно вдаватись до оцінки спірного правочину на предмет його відповідності положенням законодавства.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Суд встановив, що Відповідач про нікчемність правочину не заявляла, будь-яких позовних заяв з питань визнання такого договору недійсним не подавала, відповідно такий договір вважає дійсним.
Позивач не довів належними доказами підстави визнання недійсності правочину, не подав засвідчену копію оспорюваного Попереднього договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 1 ст. 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Як вже було встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 19.04.2024 у справі № 910/10936/23 (755/8723/22) та Постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.08.2024 у справі № 910/10936/23 (755/8723/22), саме позивачем ОСОБА_1 не було виконано умови Попереднього договору від 20.12.2019 року р.н. 2770, на підставі чого, платіж, переданий ОСОБА_2 за Попереднім Договором ОСОБА_1 , є авансом та підлягає поверненню ОСОБА_2 в розмірі 306 604 грн 00 коп.
Таким чином, Позивачем не було доведено, що його права та обов'язки були якимось чином порушені під час укладення Попереднього договору про укладення договору купівлі-продажу від 20.12.2029 р.н. 2770.
У зв'язку з відсутністю обґрунтованих та достатньо переконливих доказів порушення прав чи обов'язків Позивача в рамках зазначеного договору, суд приходить до висновку, що його вимоги не мають підстав для задоволення.
На підставі вищевикладеного, позовна заява є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
Крім того, суд вважає за доцільне стягнути з позивача на користь Державного бюджету України витрати зі сплати судового збору в розмірі 3028,00 грн.
Керуючись ст. 129, 232, 233, 236-241 ГПК України, суд -
1. Відмовити в задоволенні позову повністю.
2. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) в дохід Державного бюджету України 3028,00 грн. судового збору.
4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.
5. Копію рішення направити учасникам провадження у справі про банкрутство.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено: 12.05.2025
Суддя А.М.Івченко