ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
12.05.2025Справа № 910/1498/25
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпро"
про стягнення 2 473,26 грн.,
Без виклику (повідомлення) представників сторін.
Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва" (далі - позивач, Підприємство) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпро" (далі - відповідач, Товариство) грошових коштів у загальному розмірі 2 473,26 грн., з яких: 2 213,60 грн. - основний борг за договором про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій від 31.01.2014 року № 320, 80,77 грн. - пеня, 112,50 грн. - інфляційні втрати, 66,39 грн. - 3 % річних.
Ухвалою від 12.02.2025 року господарський суд міста Києва відкрив провадження у справі № 910/1498/25 та вирішив здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Згідно з частиною 4 статті 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.
За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Так, враховуючи відсутність у відповідача електронного кабінету, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України копія ухвали від 12.02.2025 року про відкриття провадження у справі № 910/1498/25 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в позовній заяві та у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 02160, місто Київ, Харківське шосе, будинок 8.
Проте, вищевказане відправлення № 0610230281834 підприємством поштового зв'язку вручене відповідачу не було з посиланням на його відсутність за наведеною адресою.
Відповідно до пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв'язку вимог Правил надання послуг поштового зв'язку, суд вважає, що у разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернуто підприємством зв'язку, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Сам лише факт не отримання заявником кореспонденції, якою суд з додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу.
Суд також звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на дійсні адреси є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. При цьому, отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника.
Отже, суд належним чином виконав свій обов'язок щодо повідомлення відповідача про розгляд справи.
При цьому, суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою господарського суду міста Києва від 12.02.2025 року, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва
31.01.2014 року між Комунальним підприємством "Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва" (виконавець) та Товариством (споживач) був укладений договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій № 320 (далі - Договір), предметом якого було надання виконавцем послуг з утримання будинку та прибудинкової території (далі - послуги) у житловому будинку № 17 на вулиці Ентузіастів у місті Києві, в якому знаходиться нежиле приміщення загальною площею 26,90 м2, яке займає споживач, а останній, у свою чергу, зобов'язався забезпечувати своєчасну оплату послуг за встановленим тарифом у строк та на умовах, що передбачені цим Договором.
Враховуючи зміну балансоутримувача майна на підставі розпорядження Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 13.02.2015 року № 61 "Про організаційно-правові заходи, пов'язані з виконанням рішення Київради від 09.10.2014 р. № 270/270 "Про удосконалення структури управління житлово-комунальним господарством міста Києва", 01.04.2015 року між Комунальним підприємством "Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва" (первісний виконавець), Підприємством (новий виконавець) та Товариством (споживач) був укладений договір про заміну сторони в договорі про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.
За умовами пунктів 1-3 означеного правочину первісний виконавець передає, а новий виконавець набуває всіх прав та приймає на себе виконання всіх зобов'язань первісного виконавця за Договором, з моменту набрання чинності цим договором. Споживач надає свою згоду на заміну первісного виконавця на нового виконавця в Договорі. Споживач, первісний виконавець та новий виконавець погоджують, що договір про заміну сторони в Договорі набуває чинності з 01.04.2015 року.
Отже, з 01.04.2015 року сторонами Договору стали Підприємство та Товариство.
Слід також зазначити, що 04.09.2015 року між Підприємством та Товариством була укладена додаткова угода до договору про заміну сторони в Договорі, в якій сторони дійшли згоди викласти цей правочин у новій редакції.
Так, за умовами договору про заміну сторони в Договорі (тут і далі в редакції додаткової угоди від 04.09.2015 року) предметом цього договору є забезпечення виконавцем надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій орендарю (суборендарю, власнику) нежитлового приміщення у житловому будинку (гуртожитку) № 17 по вулиці Ентузіастів у місті Києві, а споживачем - забезпечення своєчасної оплати таких послуг за встановленим тарифом у строк та на умовах, що передбачені цим договором.
За умовами пунктів 2, 3 договору виконавець надає послуги відповідно до затвердженого (погодженого) розпорядженням органу самоврядування тарифу, його структури, періодичності та строків надання послуг (Додаток № 1, Додаток № 2).
Розмір щомісячної плати за надані послуги з урахуванням ПДВ на дату укладення договору становить 58,19 грн.
Згідно з пунктами 4-6 означеного правочину розрахунковим періодом є календарний місяць. Послуги оплачуються в безготівковій формі. Плата вноситься на розрахунковий рахунок виконавця, який зазначений у рахунку-фактурі, не пізніше 25-го числа поточного місяця.
Відповідно до пункту 20 наведеного правочину останній набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2015 року. У разі, коли за місяць до закінчення дії цього договору однією із сторін не заявлено у письмовій формі про розірвання договору або необхідність його перегляду, цей договір вважається продовженим на черговий календарний рік.
У Додатку № 2 до вказаного договору встановлено тариф за 1 м2 загальної площі приміщення за місяць без ПДВ у розмірі 1,8025 грн.
У той же час, суд звертає увагу на те, що з 01.03.2020 року тариф та структура тарифу на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій було змінено відповідно до наказу Підприємства від 03.02.2020 року № 45 "Про порядок відшкодування витрат за утримання та обслуговування нежитлових приміщень", а розмір щомісячної плати Товариства за надані Підприємством послуги протягом спірного у даній справі періоду становив 138,35 грн. на місяць.
Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань за вищенаведеним договором, зокрема, протягом травня-липня 2022 року, у жовтні 2022 року та протягом 2023 року свідчить відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення виконавцем своїх зобов'язань за цією угодою.
З матеріалів справи також вбачається, що 31.12.2023 року між Дніпровською районною в місті Києві державною адміністрацією (як орендодавцем), Підприємством (як балансоутримувачем) та Товариством (як орендарем) був складений акт повернення орендованого майна, за яким Товариство внаслідок припинення 31.12.2023 року договору оренди нерухомого майна від 30.04.2008 року повернуло, а балансоутримувач з відома орендодавця прийняв зі строкового платного користування відповідача нерухоме майно площею 26,9 м2, що знаходиться у місті Києві на вулиці Ентузіастів, 17.
У позовній заяві Підприємство вказувало на те, що Товариство всупереч взятим на себе зобов'язанням покладений на нього обов'язок зі своєчасної оплати наданих йому протягом травня-липня 2022 року, у жовтні 2022 року та протягом 2023 року послуг за договором виконало неналежним чином, заборгувавши таким чином 2 213,60 грн. (138,35 грн. * 16 місяців).
Листом від 22.10.2024 року № 103/45-4153 Підприємство звернулося до Товариства з претензією щодо сплати наявної у відповідача заборгованості за послуги з утримання будинку та прибудинкової території у розмірі 2 213,60 грн. з долученням до неї відповідного акту звірки взаєморозрахунків.
Зважаючи на залишення Товариством цієї претензії без задоволення, Підприємство звернулося до господарського суду міста Києва з означеним позовом про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 2 213,60 грн., а також сум пені та компенсаційних виплат, нарахованих внаслідок несвоєчасного проведення розрахунків.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з урахуванням такого.
Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
З огляду на встановлену статтею 204 Цивільного кодексу України презумпцію правомірності правочину, суд приймає договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій як належну підставу для виникнення у сторін взаємних цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (частина 1 статті 903 Цивільного кодексу України).
Згідно з пунктом 5 частини 2 статті 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" індивідуальний споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Стаття 610 Цивільного кодексу України передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).
Під виконанням зобов'язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов'язків, що є змістом зобов'язання.
Невиконання зобов'язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов'язання, а неналежним виконанням є виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Враховуючи те, що загальна сума основного боргу Товариства, яка складає 2 213,60 грн., підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про відсутність чи погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог Підприємства до Товариства про стягнення вказаної суми боргу.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем покладеного на нього обов'язку щодо своєчасної оплати наданих позивачем послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, Підприємство також просило суд стягнути з Товариства 3 % річних у розмірі 66,39 грн., нарахованих на суму основного боргу в розмірі 2 213,60 грн. у період з 01.01.2023 року по 31.12.2023 року, а також 112,50 грн. інфляційних втрат, нарахованих на означену суму боргу протягом наведеного періоду згідно з наданим позивачем розрахунком.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Оскільки нараховані позивачем суми інфляційних втрат у розмірі 112,50 грн. та 3 % річних у сумі 66,39 грн. є арифметично правильними та відповідають приписам чинного законодавства, тоді як відповідачем контррозрахунку наведених компенсаційних виплат надано не було, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог Підприємства про стягнення з відповідача нарахованих компенсаційних виплат у вищевказаних розмірах, у зв'язку із чим, такі вимоги підлягають задоволенню.
Крім того, зважаючи на неналежне виконання Товариством своїх грошових зобов'язань зі своєчасної оплати наданих позивачем послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій за договором, Підприємство також просило суд стягнути із споживача 80,77 грн. пені, нарахованої із застосуванням ставки у розмірі 0,01 % річних на прострочену суму основного боргу в розмірі 2 213,60 грн. у період з 01.01.2023 року по 31.12.2023 року.
Згідно з частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Положеннями статті 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Одним із різновидів господарських санкцій, які застосовуються до правопорушника у сфері господарювання, є штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (стаття 230 Господарського кодексу України).
За змістом частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 552 Цивільного кодексу України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.
Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.
Згідно зі статтями 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до частини 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Підпунктом 3 пункту 11 та підпунктом 5 пункту 10 договору передбачено, що у разі несвоєчасного внесення споживачем плати за надані послуги виконавець має право нараховувати пеню в розмірі, встановленому договором, а споживач зобов'язаний у разі несвоєчасного внесення платежів сплачувати пеню в розмірі відповідно до пункту 8 договору.
За умовами пункту 7 договору за несвоєчасне внесення плати із споживача стягується пеня відповідно до чинного законодавства, яка нараховується, починаючи з 1-го числа наступного місяця за розрахунковим.
Проте у договорі (в редакції, що діяла після 04.09.2015 року) сторони не погодили конкретного розміру пені, яка підлягає застосуванню до споживача в разі порушення ним грошових зобов'язань.
Суд звертає увагу позивача на положення статті 547 Цивільного кодексу України, за якими правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі та, у разі недодержання письмової форми, є нікчемним.
У той же час, у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які свідчать про письмове погодження сторонами конкретного розміру пені за несвоєчасну оплату наданих за договором послуг.
Судом також враховано, що згідно з частиною 1 статті 26 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги споживач зобов'язаний сплатити пеню в розмірі, встановленому в договорі, але не вище 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу.
Наведеною нормою передбачено не конкретний розмір (ставка) пені, що підлягає застосуванню до споживача, а обмеження такого розміру, який має бути встановлений саме в укладеному між сторонами договорі.
Більше того, дія частини 1 статті 26 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" була зупинена відповідно до Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) " від 17.03.2020 року № 533-IX, який набрав чинності 18.03.2020 року.
Відповідно до підпункту 4 пункту 3 розділу ІІ Прикінцеві положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 17.03.2020 року № 530-ІХ, що набрав чинності 17.03.2020 року, на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється, зокрема, нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 року № 651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про безпідставність вимог позивача про стягнення пені, нарахованої, зокрема, за період з 01.01.2023 по 01.08.2023, тобто на період дії карантину (та протягом 30 днів з дня його відміни).
Крім того, відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Означеною нормою передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Судом враховано, що за умовами пункту 7 Розділу IX Прикінцевих положень Господарського кодексу України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Вказаний пункт був введений в дію на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020 року № 540-IX, який набрав чинності з 02.04.2020 року.
Зважаючи, що карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, діяв до 01.07.2023 року, дія Закону України від 30.03.2020 року № 540-IX фактично надавала можливість нараховувати штрафні санкції більше, ніж за шість місяців.
Однак, після відміни з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 року на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, дія Закону України від 30.03.2020 року № 540-IX продовжена не була.
За таких обставин, суд додатково зазначає про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача пені, нарахованої поза межами встановленого частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України строку, зокрема, за період після 01.08.2023 року та до 31.12.2023 року.
Відтак, у задоволенні вимог Підприємства про стягнення з Товариства пені у загальному розмірі 80,77 грн. слід відмовити.
Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.
Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження вчасної оплати спірної суми заборгованості.
Оскільки відповідач неналежним чином виконував взяті на себе грошові обов'язки, позовні вимоги Підприємства, з урахуванням вищенаведених обставин, підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпро" (02160, місто Київ, Харківське шосе, будинок 8; код ЄДРПОУ 30466639) на користь Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва" (02002, місто Київ, вулиця Челябінська, будинок 9-Г; код ЄДРПОУ 39606435) 2 213 (дві тисячі двісті тринадцять) грн. 60 коп. основного боргу, 66 (шістдесят шість) грн. 39 коп. 3 % річних, 112 (сто дванадцять) грн. 50 коп. інфляційних втрат, а також 2 929 (дві тисячі дев'ятсот двадцять дев'ять) грн. 11 коп. судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.
4. У задоволенні вимог Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпро" 80 (вісімдесят) грн. 77 коп. пені відмовити.
5. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
6. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 12.05.2025 року.
Суддя В.С. Ломака