ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
12.05.2025Справа № 910/11929/24
Суддя Господарського суду міста Києва Нечай О.В., розглянувши без виклику сторін (без проведення судового засідання) у спрощеному позовному провадженні матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергія Карпат" (Україна, 03040, м. Київ, вул. Васильківська, буд. 1; ідентифікаційний код: 32270093)
до Державного підприємства "Гарантований покупець" (Україна, 01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 27; ідентифікаційний код: 43068454)
про стягнення 36 597,17 грн
Товариство з обмеженою відповідальністю "Енергія Карпат" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Державного підприємства "Гарантований покупець" (далі - відповідач) про стягнення 36 597,17 грн, з яких 20 993,51 грн заборгованості, 11 909,21 грн інфляційних втрат та 3 694,45 грн 3 % річних.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за Договором № 5828/01 від 22.12.2009.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.10.2024 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та серед іншого встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.
21.10.2024 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
24.10.2024 позивачем сформовано в системі "Електронний суд" відповідь на відзив, яку 24.10.2024 зареєстровано в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".
28.10.2024 позивачем сформовано в системі "Електронний суд" заяву про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, яку 28.10.2024 зареєстровано в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".
31.10.2024 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.
14.11.2024 позивачем сформовано в системі "Електронний суд" додаткові пояснення, які 15.11.2024 зареєстровано в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".
15.11.2024 відповідачем сформовано в системі "Електронний суд" заперечення на заяву про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, які 15.11.2024 зареєстровано в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".
02.12.2024 відповідачем сформовано в системі "Електронний суд" клопотання про зупинення провадження у справі, яке 02.12.2024 зареєстровано в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".
05.12.2024 позивачем сформовано в системі "Електронний суд" заперечення на клопотання про зупинення провадження у справі, які 05.12.2024 зареєстровано в автоматизованій системі "Діловодство спеціалізованого суду".
Розглянувши клопотання відповідача про зупинення провадження у справі, суд дійшов висновку про відсутність підстав для його задоволення, з огляду на повернення Великою Палатою Верховного Суду справи № 922/444/24 відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду, а також винесення Верховним Судом постанови від 19.03.2025 у справі № 922/444/24.
Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Будь-яких заперечень від відповідача проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до суду не надходило.
Частиною восьмою статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
22.12.2009 між Державним підприємством "Енергоринок" (ДПЕ) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Енергія Карпат" (ВАД) було укладено Договір №5828/01 (далі - Договір), відповідно до умов якого ВАД зобов'язується продавати, а ДПЕ зобов'язується купувати електроенергію, вироблену ВАД, та здійснювати її оплату відповідно до умов Договору.
30.06.2019 було укладено Додаткову угоду №81/01 до Договору, якою погоджено замінити в преамбулі Договору слова "Державне підприємство "Енергоринок" на слова "Державне підприємство "Гарантований покупець" та замінити статті 1-10 Договору статтями 1-8 в новій редакції.
31.03.2020 було укладено Додаткову угоду №957/01/20 до Договору, якою викладено статті 11-7 Договору в новій редакції.
Згідно з п. 1.1 Договору (тут і надалі в редакції Додаткової угоди від 31.03.2020 №957/01/20) за цим договором продавець за "зеленим" тарифом зобов'язується продавати, а гарантований покупець зобов'язується купувати всю відпущену електричну енергію, вироблену продавцем за "зеленим" тарифом та здійснювати її оплату відповідно до умов цього договору та законодавства України, у тому числі Порядку купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел, затвердженого постановою НКРЕКП від 26 квітня 2019 року № 641 (далі - Порядок), або Порядку продажу та обліку електричної енергії, виробленої споживачами, а також розрахунків за неї, затвердженого постановою НКРЕКП від 13 грудня 2019 року № 2804 (далі- Порядок продажу електричної енергії споживачами).
Відповідно до п. 2.2 Договору купівля-продаж електричної енергії за цим Договором здійснюється за умови членства продавця за "зеленим" тарифом в балансуючій групі гарантованого покупця.
Згідно з п. 2.3 Договору виробник за "зеленим" тарифом зобов'язується продавати, а гарантований покупець зобов'язується купувати всю відпущену електричну енергію виробника в точках комерційного обліку електричної енергії генеруючих одиниць виробника за встановленим йому "зеленим" тарифом з урахуванням надбавки до тарифу.
Умовами пунктів 2.4, 2.5 Договору передбачено, що продавець за "зеленим" тарифом продає гарантованому покупцю електричну енергію відповідно до Порядку, якщо продавець є виробником за "зеленим" тарифом, за тарифами, величини яких, для кожної генеруючої одиниці за "зеленим" тарифом встановлені Регулятором, у національній валюті України. Вартість електричної енергії, купленої гарантованим покупцем у продавця за "зеленим" тарифом у розрахунковому місяці, визначається відповідно до глави 10 Порядку або глави 6 Порядку продажу електричної енергії споживачами на підставі тарифів, встановлених НКРЕКП для кожної генеруючої одиниці.
Згідно з розділом 3 Договору, обсяг фактично проданої та купленої електричної енергії визначається відповідно до положень глави 8 Порядку або глави 5 Порядку продажу електричної енергії споживачами на підставі даних обліку, наданих гарантованому покупцю адміністратором комерційного обліку відповідно до глави 7 Порядку або глави 4 Порядку продажу електричної енергії споживачами.
Розрахунок за куплену гарантованим покупцем електроенергію здійснюється грошовими коштами, що перераховуються на поточний рахунок продавця за "зеленим" тарифом, з урахуванням ПДВ.
Оплата електричної енергії, купленої гарантованим покупцем у продавців за «зеленим» тарифом у розрахунковому місяці, оплата продавцем за «зеленим» тарифом частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії гарантованого покупця, формування актів купівлі-продажу електричної енергії та актів приймання-передачі частки відшкодування вартості врегулювання небалансу електричної енергії гарантованого покупця здійснюються згідно з главою 10 Порядку (пункт 3.3 Договору в редакції Додаткової угоди від 26.02.2021 № 869/01/21).
Позивач зазначає, що ним, на виконання умов Договору, у жовтні 2021 року передано відповідачу електричну енергію обсягом 134 980 кВт*год, вартістю 594 306,14 грн з ПДВ, про що свідчить Акт купівлі-продажу електроенергії від 31.10.2021.
09.09.2022 НКРЕКП прийнято Постанову № 1117 "Про затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ДП "ГАРАНТОВАНИЙ ПОКУПЕЦЬ" у січні - травні, липні, жовтні 2021 та у лютому - червні 2022", якою затверджено розмір вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ДП "Гарантований покупець" у жовтні 2021 - 2280276616,66 грн (без ПДВ).
Позивач зазначає, що оскільки постанова НКРЕКП від 09.09.2022 № 1117 оприлюднена 12.09.2022, остаточний розрахунок з позивачем із забезпечення йому 100% оплати відпущеної електричної енергії за жовтень 2021 повинен був бути здійснений відповідачем у строк до 15.09.2022 включно. Натомість відповідачем було здійснено розрахунок за передану в жовтні 2021 року електричну енергію частково, у розмірі 573 312,63 грн.
З огляду на те, що відповідач не виконав зобов'язання з розрахунку за придбану у жовтні 2021 року електричну енергію у повному обсязі, а в іншій частині порушив строки виконання грошового зобов'язання, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 20993,51 грн, інфляційні втрати в розмірі 11909,21 грн та 3% річних у розмірі 3694,45 грн.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина перша статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
В силу статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов'язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов'язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов'язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін (стаття 526 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону України «Про ринок електричної енергії» учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладається, зокрема, двосторонній договір купівлі-продажу електричної енергії (двосторонній договір).
Двосторонній договір - це договір купівлі-продажу електричної енергії, укладений між двома учасниками ринку поза організованими сегментами ринку, крім договору постачання електричної енергії споживачу (п. 17 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ринок електричної енергії).
Згідно з частиною першою статті 66 Закону України «Про ринок електричної енергії» купівлю-продаж електричної енергії за двосторонніми договорами здійснюють виробники, електропостачальники, оператор системи передачі, оператори систем розподілу, трейдери, гарантований покупець та споживачі.
Згідно статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичних та інших ресурсів через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму їх використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. Вказані положення кореспондуються з положеннями статті 275 Господарського кодексу України. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.
Розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію (частини 6, 7 статті 276 Господарського кодексу України).
Відповідно до частини 2 статті 65 Закону України «Про ринок електричної енергії» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) гарантований покупець здійснює оплату електричної енергії, купленої за "зеленим" тарифом та за аукціонною ціною, за фактичний обсяг відпущеної електричної енергії на об'єктах електроенергетики, що використовують альтернативні джерела енергії (а з використанням гідроенергії - вироблену лише мікро-, міні- та малими гідроелектростанціями), на підставі даних комерційного обліку, отриманих від адміністратора комерційного обліку, у порядку та строки, визначені відповідними договорами.
Пунктом 10.4 розділу 10 Порядку № 641 (в редакції чинній станом на вересень 2022) визначено, що після отримання від продавця акта купівлі-продажу протягом трьох робочих днів з дати оприлюднення рішення Регулятора щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці, гарантований покупець здійснює остаточний розрахунок з продавцем із забезпеченням йому 100 % оплати відпущеної електричної енергії попереднього розрахункового періоду (місяця) з урахуванням авансових платежів.
Як встановлено судом, постанова НКРЕКП від 09.09.2022 № 1117 оприлюднена 12.09.2022, тому остаточний розрахунок з позивачем із забезпечення йому 100% оплати відпущеної електричної енергії за жовтень 2021 повинен був бути здійснений відповідачем у строк до 15.09.2022 року включно.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З огляду на викладене, строк виконання зобов'язання відповідача з оплати придбаної у позивача за «зеленим» тарифом електричної енергії у жовтні 2021 року є таким, що настав.
Враховуючи заперечення відповідача суд зазначає, що у постанові від 21.06.2024 у справі № 910/4439/23, де предметом розгляду були аналогічні за суттю правовідносини, Верховний Суд зазначив, що Наказ № 206, як і попередній Наказ № 140, ніяким чином не обмежує право позивача як виробника електричної енергії за "зеленим" тарифом на отримання повної вартості проданої електричної енергії, встановленої укладеним сторонами в справі договором, а також не змінює терміни виникнення та виконання грошових зобов'язань гарантованого покупця щодо проведення остаточних розрахунків за договором та згідно з пунктом 10.4 Порядку № 641.
У відносинах між гарантованим покупцем та виробниками електричної енергії за «зеленим» тарифом, які виникли у період до введення воєнного стану в України та до прийняття Міністерством енергетики України наказів № 140 та № 206, а також у правовідносинах, які виникли під час дії воєнного стану в Україні (особливого періоду у розумінні положень статті 16 Закону України «Про ринок електричної енергії») строк виконання грошового зобов'язання гарантованого покупця у розмірі 100 % оплати за поставлену електричну енергію за «зеленим» тарифом визначається виключно умовами двостороннього договору та Порядку № 641, при цьому сума коштів, що підлягають сплаті за поставлену електричну енергію, має обраховуватися з урахуванням положень, викладених у наказах № 140 та № 206.
Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 30 Закону України «Про ринок електричної енергії» виробник має право на своєчасне та у повному обсязі отримання коштів за продану електричну енергію відповідно до укладених договорів на ринку електричної енергії та за допоміжні послуги.
Згідно з пунктом 8 частини 9 статті 65 Закону України «Про ринок електричної енергії» підприємство зобов'язане сплачувати своєчасно та повному обсязі за електричну енергію, куплену у виробників, яким встановлено «зелений» тариф, а також у виробників, які за результатами аукціону набули право на підтримку.
Суд відзначає, що заборгованість відповідача безпосередньо пов'язана з електричною енергією, придбаною в жовтні 2021 року, тобто до запровадження на території України воєнного стану, а тому його заперечення є безпідставними.
Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.
Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Матеріалами справи підтверджується факт отримання відповідачем електричної енергії вартістю 594 306,14 грн, а також факт часткової оплати ним отриманої електроенергії у розмірі 573 312,63 грн.
Оскільки відсутність повної оплати поставленої за Договором електричної енергії підтверджується матеріалами справи, позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 20 993,51 грн визнається судом обґрунтованою.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Здійснивши власний розрахунок нарахувань, передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, суд встановив, що стягненню з відповідача підлягають інфляційні втрати в розмірі 10 073,49 грн та 3% річних у розмірі 3 674,55 грн.
Відповідачем, у свою чергу, заявлено клопотання про зменшення розміру 3% річних.
Згідно з ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому належить взяти до уваги ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; а також не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
При цьому, інфляційні втрати та відсотки річних не мають характеру штрафних санкцій, а виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора, у зв'язку із знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та користування цими коштами.
Такі правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 та від 22.02.2022 у справі № 924/441/20.
Так, у постанові Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 зазначено, що стягнення інфляційних і процентів річних, передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди.
Інфляційні нарахування на суму боргу та три проценти річних, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року в справі № 703/2718/16-ц.
Заходи відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України, не є неустойкою чи штрафними санкціями, тому не можуть бути зменшені судом на підставі статті 233 Господарського кодексу України, статті 551 Цивільного кодексу України.
Аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 03.04.2020 у справі № 920/653/19 та від 31.01.2022 у справі № 910/15116/18.
При цьому, згідно висновків Верховного Суду, викладених у постанові 18.03.2020 у справі № 902/417/18, зменшено може бути розмір таких відсотків річних, а не нараховані суми таких відсотків.
Крім того, в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2024 у справі №922/444/24, до вирішення якої відповідач просив зупинити провадження у даній справі, зазначено, що судова практика в частині порядку нарахування 3 % річних є сталою, а позиція застосована у справі № 902/417/18 (в частині нарахованих відсотків річних) не може бути застосована судами як «загальна практика» при розгляді в інших справах питання зменшення розміру відсотків річних, нарахованих на підставі приписів статті 625 Цивільного кодексу України на рівні мінімально визначеного розміру трьох процентів.
Так, в питанні підстав для зменшення розміру штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд вирішує це питання на власний розсуд з огляду на конкретні обставини, якими обумовлене таке зменшення (пункт 47 ухвали Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2024 у справі № 922/444/24).
Великою Палатою Верховного Суду справу № 922/444/24 повернуто відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.
Зазначене спростовує заперечення відповідача та є підставою для відмови у зменшенні нарахованих позивачем 3 % річних за клопотанням відповідача.
Для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання особа повинна довести: наявність обставин непереборної сили; їх надзвичайний характер; неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; причинний зв'язок між цими обставинами і понесеними збитками. Для звільнення від відповідальності сторона також повинна довести неможливість альтернативного виконання зобов'язання.
Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 01.10.2020 у справі №904/5610/19.
Доводи відповідача про існування форс-мажорних обставин не підтверджено належним доказами, що свідчить про їх необґрунтованість.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").
Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено часткову обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають заборгованість у розмірі 20993,51 грн, інфляційні втрати в розмірі 10073,49 грн та 3% річних у розмірі 3674,55 грн.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Відповідно до частин 1, 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Витрати позивача по сплаті судового збору в розмірі 3 028,00 грн, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 2 874,47 грн. Решта сплаченого судового збору в розмірі 153,53 грн залишається за позивачем.
Щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 3659,72 грн суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Водночас, за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу адвоката позивачем надано належним чином засвідчені копії Договору про надання правничої допомоги №01/08-2024/ЕК від 01.08.2024 та Додаткової угоди №1 до нього, Акту про надання послуг від 25.10.2024 на суму 3 659,72 грн та опис робіт (наданих послуг) від 25.10.2024.
Дослідивши умови Договору про надання правничої допомоги №01/08-2024/ЕК від 01.08.2024 та Додаткової угоди №1, суд встановив, що гонорар адвоката сторони визначили у фіксованому розмірі - 3659,72 грн, які підлягають сплаті клієнтом на користь адвокатського об'єднання протягом 30 календарних днів з дня набрання законної сили рішенням суду першої інстанції.
Згідно з Актом про надання послуг від 25.10.2024 адвокатським об'єднанням надано, а позивачем прийнято правничу допомогу в межах цієї справи вартістю 3 659,72 грн.
Відповідно до положень статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Судом враховано, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю; суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Частиною шостою статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З матеріалів справи вбачається, що докази на підтвердження розміру понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката було надіслано на адресу відповідача.
Відповідачем заявлено клопотання про зменшення розміру витрат позивача на правничу допомогу адвоката до 1,00 грн, у зв'язку тим, що заявлена до стягнення сума понесених витрат є надмірно великою та необґрунтованою. Також відповідач зазначив, що адвокат позивача - Волощук П.Ю. вже неодноразово звертався до суду з аналогічними вимогами до відповідача та надавав тотожні послуги у цій категорії спорів.
Суд зауважує, що відмова у відшкодуванні витрат на правову допомогу є правом суду, а не обов'язком, реалізація якого є наслідком доведення стороною, яка заявляє клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, обставин необґрунтованості (неспівмірності зі складністю справи, затраченим часом, ціною позову тощо) заявленого розміру судових витрат на професійну правничу допомогу.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою - сьомою та дев'ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та, відповідно, не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.
При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію стосовно того, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (див., зокрема, постанови Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18, від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у рішенні в справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
У постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.
У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.
З огляду на викладене, суд не приймає заперечення відповідача щодо надання представником позивача - адвокатом Волощуком П.Ю. аналогічних послуг в інших справах, оскільки адвокат не позбавлений права представляти інтереси клієнтів в межах інших судових справ. Окрім того, суд враховує, що в межах інших справ за участі представника позивача є спори щодо інших предметів та з інших підстав, що вимагає підготовку нових заяв по суті справи та збору доказів щодо спірних правовідносин.
Оцінивши в порядку статті 86 Господарського процесуального кодексу України надані позивачем докази на підтвердження понесених судових витрат, суд, керуючись статтями 74 - 79 названого Кодексу, вважає їх належними, допустимими та такими, що підтверджують витрати на професійну правничу допомогу.
Приймаючи до уваги викладене, з огляду на предмет позову, характер спірних правовідносин, складність справи, а також обсяг та зміст наданих адвокатом послуг, суд дійшов висновку, що заявлені витрати на професійну правничу допомогу є обґрунтованими та підлягають відшкодуванню позивачеві пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 3474,16 грн. Інша частина витрат позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 185,56? грн покладається на позивача.
Керуючись статтями 129, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного підприємства "Гарантований покупець" (Україна, 01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 27; ідентифікаційний код: 43068454) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергія Карпат" (Україна, 03040, м. Київ, вул. Васильківська, буд. 1; ідентифікаційний код: 32270093) заборгованість у розмірі 20993 (двадцять тисяч дев'ятсот дев'яносто три) грн 51 коп., інфляційні втрати в розмірі 10073 (десять тисяч сімдесят три) грн 49 коп., 3% річних у розмірі 3674 (три тисячі шістсот сімдесят чотири) грн 55 коп., витрати по сплаті судового збору в розмірі 2874 (дві тисячі вісімсот сімдесят чотири) грн 47 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3474 (три тисячі чотириста сімдесят чотири) грн 16 коп.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Витрати по сплаті судового збору в розмірі 153,53 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 185,56 грн покласти на позивача.
5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи подається у порядку та строк, визначені статтями 254, 256 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 12.05.2025
Суддя О.В. Нечай