ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
12.05.2025Справа № 910/2647/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Курдельчука І.Д. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу №910/2647/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Автобас Сервіс» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Дебет Кредит Аутсорсинг», за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Приватного акціонерного товариства «Центральна збагачувальна фабрика «Україна» та Приватного акціонерного товариства «Центральна збагачувальна фабрика «Мирноградська» про визнання недійсними договорів
1. СУТЬ СПОРУ.
1.1. В обґрунтування своїх вимог позивач стверджує, що договори про відступлення права вимоги №5П від 01.08.2024 та №6П від 01.08.2024, за якими у позивача, як у нового кредитора, виник обов'язок сплатити грошові кошти, були укладені всупереч ст. 516 ЦК України та умовам основних договорів.
2. ОБСТАВИНИ СПРАВИ.
2.1. 01.08.2024 між відповідачем, як первісним кредитором, та позивачем, як новим кредитором, укладено договір №5П відступлення права вимоги (далі договір №5П), відповідно до умов якого відповідач відступив, а позивач набув право вимоги, належне відповідачу, і став кредитором за договором про надання послуг № 23/02/06 від 01.02.2023, укладеним між відповідачем та ПрАТ «Збагачувальна фабрика «Україна» (боржник).
2.2. За відступлене право вимоги, новий кредитор зобов'язується сплатити первісному кредитору до 20.08.2024 135 000,00 грн (п. 7 договору № 5П).
2.3. Також 01.08.2024 між відповідачем, як первісним кредитором, та позивачем, як новим кредитором, укладено договір №6П відступлення права вимоги (далі договір №6П), відповідно до умов якого відповідач відступив, а позивач набув право вимоги, належне відповідачу, і став кредитором за договором про надання послуг № 23/02/04 від 01.02.2023, укладеним між відповідачем та ПрАТ «Центральна збагачувальна фабрика «ММирноградська» (боржник).
2.4. За відступлене право вимоги, новий кредитор зобов'язується сплатити первісному кредитору до 20.08.2024 35 000,00 грн (п. 7 договору №6П).
2.5. Умови вказаних договорів №5П та №6П є аналогічними за своїм змістом.
2.6. Згідно з пунктів 10 договорів вони вважаються укладеними і набирають чинності з моменту їх підписання сторонами та скріплення печатками сторін.
2.7. Відповідно до пунктів 11 договорів строк їх дії починає свій перебіг у момент підписання уповноваженими представниками сторін та діє до повного виконання прийнятих на себе сторонами зобов'язань.
2.8. Судом встановлено наявність рішення Господарського суду міста Києва від 24.02.2025 у справі №910/14619/24, яким стягнуто з ТОВ «Автобас Сервіс» на користь ТОВ «Дебет Кредит Аутсорсинг» 170 000, 00 грн (135 000, 00 грн + 35 000, 00 грн) основного боргу за наведеними вище договорами про відступлення права вимоги.
2.9. Втім, станом на момент вирішення даного спору рішення господарського суду у справі №910/146169/24 законної сили не набрало та було оскаржене ТОВ «Автобас Сервіс» до суду апеляційної інстанції.
2.10. У матеріалах справи наявні договори про надання послуг №23/02/06 від 01.02.2023 та №23/02/04 від 01.02.2023 укладені між відповідачем і ПрАТ «Центральна збагачувальна фабрика «Україна» та ПрАТ «Центральна збагачувальна фабрика «Мирноградська», зміст умов яких містить положення про те, що права та обов'язки сторін, передбачені договорами, не можуть бути передані третім особам (п.п 12.1 договорів).
2.11. За наведених обставин, позивачу даній справі стверджує, що відповідач не мав права здійснювати відступлення прав вимог за оскаржуваними договорами, оскільки ті правочини, щодо яких відступалось право вимоги (договори про надання послуг №23/02/06 від 01.02.2023 №23/02/04 від 01.02.2023 укладені між відповідачем і ПрАТ «Центральна збагачувальна фабрика «Україна» та ПрАТ «Центральна збагачувальна фабрика «Мирноградська») до боржників передбачали заборону на передачу прав та обов'яків сторін.
3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ ПОЗИВАЧА. ЗАЯВИ, КЛОПОТАННЯ ПОЗИВАЧА.
3.1. Предметом даного позову є визнання недійсними з моменту укладення договору відступлення права вимоги №5П від 01.08.2024 та договору відступлення права вимоги №6П від 01.08.2024, укладених між ТОВ «Дебет Кредит Аутсорсинг» та ТОВ «Автобас Сервіс».
3.2. Юридичними підставами позову є статті 203, 215, 216, 512, 514, 516, 525, 526, 626, 628, 629 ЦК України, ст. 193 ГК України.
3.3. Фактичними підставами позову є невідповідність умов оскаржуваних договорів вимогам цивільного законодавства.
3.4. Позивач під час розгляду справи подав клопотання про долучення документів, про відкладення судового засідання.
4. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ ВІДПОВІДАЧА. ЗАЯВИ, КЛОПОТАННЯ ВІДПОВІДАЧА.
4.1. Відповідач проти задоволення позову заперечив та вказав, що ним визнаються обставини укладення оскаржуваних договорів про відступлення прав вимоги; оригінали оскаржуваних договорі наявні у позивача, що підтверджується змістом цих договорів; волевиявлення позивача на укладення оскаржуваних договорів, окрім їх підписання, підтверджується долученою до відзиву перепискою представників сторін електронною поштою; договори укладені у повній відповідності з вимогами ч. 1 ст. 516 ЦК України; пов'язаність між собою позивача, третьої особи-1 та третьої особи-2.
4.2. До суду від відповідача надійшли письмові пояснення в яких відповідач повідомив суд про те, що директор відповідача не зможе прибути у судове засідання 29.04.2025 за станом здоров'я.
5. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ ТРЕТІХ ОСІБ. ЗАЯВИ, КЛОПОТАННЯ ТРЕТІХ ОСІБ.
5.1. Третя особа-1 подала клопотання про визнання причин пропуску строку на подання письмових пояснень поважними та встановлення додаткового строку для надання пояснень у справі.
5.2. Третя особа-2 письмових пояснень щодо позову не надала, про розгляд справи повідомлена належним чином, що підтверджується повідомленням про доставлення процесуального документа до електронного кабінету особи.
6. ІНШІ ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ.
6.1. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.03.2025 залишено позовну заяву без руху, встановлено строк та спосіб усунення недоліків позовної заяви.
6.2. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.03.2025 прийнято позовну заяву до розгляду і відкрито провадження у справі, вирішено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін та призначено судове засідання з викликом на 22.04.2025, залучено до участі у справі третіх осіб.
6.3. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.04.2025 відмовлено відповідачу у задоволенні заяви про поновлення строку на подання відзиву, продовжено відповідачу з ініціативи суду процесуальний строк для надання відзиву на позовну заяву до 14.04.2025.
6.4. Судове засідання 22.04.2025 відкладено на 29.04.2025. Ухвалою суду від 22.04.2025 викликано у судове засідання 29.04.2025 керівника позивача та відповідача, а у разі зміни керівника з часу укладення спірних договорів, - осіб, які підписали спірні договори.
6.5. Судове засідання 29.04.2025 відкладено на 08.05.2025, у зв'язку з неявкою осіб, явка яких визнана обов'язковою.
6.6. У судове засідання 08.05.2025 з'явились позивач, директор позивача, який підписував оскаржувані договори (Олег Марченко), відповідач та керівник відповідача (Вірич О.О.).
6.7. У судовому засіданні 08.05.2025 суд заслухав усні пояснення присутніх учасників справи та повідомив про те що засідання з викликом завершені та суд переходить до розгляду справи по суті без виклику учасників, розгляд справи відбудеться 12.05.2025.
6.8. Пояснення керівника позивача яким було підписано спірні договори про те, що він не пам'ятає щоб їх підписував не спростовують а) їх укладення і б) подальше визнання і виконання. Доказів втрати печатки юридичної особи якою скріплений підпис керівника позивача та неналежності йому підписів суду не надано. Водночас і доказів притягнення керівника позивача до відповідальності за їх укладення не представлено. Разом з тим керівник, який підписував угоди, знайомився і досліджував докази, подані позивачем разом із позовом, вже у засіданні, тому суд звернув увагу, що представник позивача, адвокат не підготував викликану особу для надання пояснень для належного виконання вимог п.5 ч.1 ст.42 ГПК України.
7. ПЕРЕЛІК ОБСТАВИН, ЯКІ Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.
7.1. З урахуванням предмету позовних вимог, їх юридичних та фактичних підстав, суд визначає, що перелік обставин, які є предметом доказування у справі, становлять обставини, від яких залежить відповідь на такі ключові питання:
- Чи наявні підстави для визнання недійсними договорів відступлення права вимоги?
7.2. У відповідності до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно позивач має довести наявність обставин, що дають ствердну відповідь на ключові питання, а відповідач негативну.
8. ВИСНОВОК СУДУ ПРО ВІДСУТНІСТЬ ПІДСТАВ ДЛЯ ВИЗНАННЯ НЕДІЙСНИМИ ДОГОВОРІВ.
8.1. Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. Згідно зі статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
8.2. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені положеннями статті 203 ЦК України, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
8.3. У той же час недодержання особою при вчиненні правочину наведених вимог є правовою підставою для визнання його недійсним в силу приписів статті 215 ЦК України у судовому порядку.
8.4. Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
8.5. Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
8.6. Суперечність договору актам законодавства, як підстава його недійсності, повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним договором (чи його частиною) імперативного припису законодавства чи укладення певного договору всупереч змісту чи суті правовідносин сторін.
8.7. Відносини, що виникли між сторонами у даній справі, регулюються главами 47, 49, 73 ЦК України. Зокрема, загальні підстави та порядок заміни кредитора у зобов'язанні визначені статтею 512 ЦК України, в силу якої кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
8.8. Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ст. 513 ЦК України).
8.9. Згідно зі 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
8.10. Відступлення права вимоги (цесія) за своєю суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором. Договір відступлення права вимоги може бути як безоплатним, так і оплатним.
8.11. Таким чином відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину, при цьому заміна кредитора саме у зобов'язанні допускається протягом усього часу існування зобов'язання, якщо це не суперечить договору та не заборонено законом.
8.12. Згідно зі ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків.
8.13. Зі змісту наведеної статті вбачається, що за загальним правилом заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, оскільки це не впливає на характер, обсяг і порядок виконання ним своїх обов'язків, не погіршує становище боржника та не зачіпає його інтересів. Однак сторони мають право додатково врегулювати порядок заміни кредитора у договорі.
8.14. При цьому суд враховує, що приписами ст. 6 та 627 ЦК України закріплено право сторін на свободу договору та врегулювання правовідносин на власний розсуд, а частина 1 ст. 516 ЦК України визначає право сторін на встановлення договором іншого порядку заміни кредитора в зобов'язанні.
8.15. Судом встановлено, що відповідно до пунктів 12.1 договорів про надання послуг №23/02/06 від 01.02.2023 та №23/02/04 від 01.02.2023, укладених між відповідачем і ПрАТ «Центральна збагачувальна фабрика «Україна» та ПрАТ «Центральна збагачувальна фабрика «Мирноградська», права та обов'язки сторін, передбачені договорами, не можуть бути передані третім особам.
8.16. Під час розгляду цієї справи господарський суд враховує принципи "естопель" та "заборони суперечливої поведінки".
8.17. Доктрина "естопель" бере походження з англосаксонської системи права і базується на принципах добросовісності і послідовності. За своєю природою це прояв загального принципу недопустимості зловживання правом. Сторона, яка вчиняє дії або робить заяви у спорі, що суперечать тій позиції, яку вона займала раніше, не повинна отримати перевагу від своєї непослідовної поведінки.
8.18. Доктрина римського права "venire contra factum proprium" (принцип заборони суперечливої поведінки) базується на римській максимі "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці.
8.19. Суд звертає увагу на те, що поведінка позивача не відповідає принципу естопель і доктрині venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки). У судовій практиці принцип добросовісності охоплює естопель та заборону суперечливої поведінки (venire contra factum proprium). Естопель правовий принцип, згідно з яким сторона позбавляється права без розгляду питання по суті висувати певні заперечення або заяви, які явно розходяться з її початковим поведінкою. Принцип заборони суперечливої поведінки (venire contra factum proprium) базується на правилі, що ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці. Принцип «естопель», зокрема, застосовано в практиці Європейського суду з прав людини («Хохліч проти України», заява № 41707/98; «Рефаг парті зі (Партія добробуту) Туреччини та інші проти Туреччини», заяви №№ 41340/98, 41342/98, 41344/98), він підлягає застосуванню і українськими судами.
8.20. Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 травня 2018 року у справі № 449/1154/14 визначено, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
8.21. У ст. І.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права закріплено, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
8.22. Одним із способів захисту добросовісної сторони є принцип естопелю: особа втрачає право посилатися на будь-які факти на обґрунтування своїх домагань, якщо його попередня поведінка свідчила про те, що вона дотримується протилежної позиції.
8.23. Обов'язкові умови для застосування естопелю: (a) виникнення довіри в іншої сторони має стосуватися особи, якій протиставляється естопель; (b) виникнення обґрунтованої довіри у добросовісної сторони; (c) очевидна несправедливість підриву довіри.
8.24. a) виникнення довіри в іншої сторони має стосуватися особи, якій протиставляється естопель. Довіра добросовісної сторони має стати результатом попередньої поведінки недобросовісної сторони, здатної сформувати таку довіру (наприклад, будь-яких заяв, обіцянок, фактичної поведінки, що формує в іншої сторони обґрунтовані очікування, у тому числі й бездіяльності).
8.25. (b) виникнення обґрунтованої довіри у добросовісної сторони У добросовісної сторони мають виникнути певні очікування щодо подальшої поведінки іншої особи. Сторона має розумні підстави для того, щоб покладатися на поведінку контрагента.
8.26. (с) очевидна несправедливість підриву довіри. Сама собою суперечлива поведінка не заборонена. Заборона суперечливої поведінки не покликана покарати особу, яка діє суперечливо. Право блокується через очевидну несправедливість, що в конкретних ситуаціях може виникати в результаті суперечливої поведінки.
8.27. (Добросовісність поведінки у практиці ЄСПЛ 1) рішення у справі «Лінгенс проти Австрії» від 08 липня 1986 року, заява № 9815/82, п. 46; 2) рішення у справі «Фрессо і Руар проти Франції» від 21 січня 1999 року, заява № 29183/95, п. 55; 3) рішення у справі «Карабет та інші проти України» від 17 січня 2013 року, заяви №№ 38906/07 і 52025/07, п. 276)
8.28. Відповідно до висновку, сформульованого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 у справі № 147/66/17, добросовісність - це певний стандарт поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (пункт 55 постанови). Принцип добросовісності передбачає, що сторони повинні діяти добросовісно під час реалізації їхніх прав і передбаченого договором та/або законом виконання їхніх обов'язків (пункт 60 постанови). Введення у цивільне законодавство принципу добросовісності є заходом, спрямованим на зміцнення моральних засад цивільно-правового регулювання. Саме з позиції моральності слід підходити до оцінки поведінки суб'єкта права як добросовісного або недобросовісного (пункт 61 постанови).
8.29. Згідно з висновком Верховного Суду, сформульованим у постанові від 16.02.2022 у справі № 914/1954/20, суди мають враховувати принцип добросовісності - стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина заборони суперечливої поведінки, в основі якої лежить принцип добросовісності, базується на римській максимі: ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, та, що не відповідає попереднім заявам або поведінці однієї сторони, за умови, що інша розумно на них покладається.
8.30. За змістом частини другої статті 13 Цивільного кодексу України недобросовісна поведінка однієї особи, яка полягає у вчиненні дій, що можуть у майбутньому порушити права інших осіб, є формою зловживання правом. Сутність зловживання правом полягає у недобросовісному вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб'єктивного цивільного права, зокрема всупереч меті останнього. Заборона зловживання правом по суті випливає з властивості рівнозваженості, закладеної у принципі юридичної рівності учасників цивільних правовідносин. За змістом приписів Цивільного кодексу України поняття "добросовісність" ототожнюється з поняттям "безвинність", а "недобросовісність" - з виною. За діяння, якими завдано шкоду внаслідок недобросовісної поведінки, може наступати відповідальність (наприклад, на підставі частини третьої статті 39 Цивільного кодексу України). Оскільки настання відповідальності, за загальним правилом, пов'язується з виною, то такі діяння є винними (див. висновок сформульований Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 04.09.2020 у справі № 311/2145/19).
8.31. У постанові від 08.05.2018 у справі № 910/1873/17 Верховний Суд вказав, що принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб'єктів при виконанні своїх юридичних обов'язків і здійсненні своїх суб'єктивних прав. У суб'єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб'єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов'язків. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.
8.32. Таким чином, поведінка та дії управнених та зобов'язаних сторін (позивача та відповідача) повинні відповідати принципу добросовісності та сутності чесної ділової практики, будуватися на взаємоповазі та дотриманні інтересів усіх учасників цих відносин.
8.33. З матеріалів справи вбачається, що оскаржувані правочини з відступлення прав вимоги підписані зі сторони позивача 01.08.2024. Правочинами покладено обов'язок позивача сплатити первісному кредитора плату за відступлені права вимоги. У судовому засіданні 08.05.2025 директор позивача, діючий на момент підписання спірних договорів, повідомив суд що не пам'ятає обставини підписання ним оскаржуваних договорів. Натомість, до матеріалів справи сторонами не надано доказів втрати печатки підприємства та ініціювання відповідних кримінальних проваджень, як за фактом підробки документів, так і за фактом викрадення печатки. Клопотання про призначення почеркознавчої експертизи до суду від сторін не надходило.
8.34. Враховуючи принцип вірогідності доказів, суд дійшов висновку що має місце обставина підписання позивачем спірних договорів про відступлення прав вимоги.
8.35. Під час розгляду справи встановлено, що наприкінці листопада 2024 року, у зв'язку з несплатою позивачем грошових коштів за відступлені права вимоги, ТОВ «Дебет Кредит Аутсорсинг» ініційовано до господарського суду спір щодо позивача про стягнення 170 000, 00 грн (справа №910/14619/24).
8.36. Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.02.2025 у справі №910/14619/24, стягнуто з ТОВ «Автобас Сервіс» на користь ТОВ «Дебет Кредит Аутсорсинг» 170 000, 00 грн (135 000, 00 грн + 35 000, 00 грн) основного боргу за наведеними вище договорами про відступлення права вимоги. Втім, станом на момент вирішення даного спору рішення господарського суду у справі №910/146169/24 законної сили не набрало та було оскаржене ТОВ «Автобас Сервіс» до суду апеляційної інстанції.
8.37. В межах справи №910/14619/24 позивачем подавався зустрічний позов про визнання недійсними договорів про відступлення прав вимоги, який, ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.02.2025, повернуто.
8.38. В подальшому, у березні 2025 року, позивач звернувся до суду з розглядуваним позовом в межах даної справи.
8.39. Таким чином, позов у цій справі було подано позивачем вже після того, як відповідач звернувся із позовом у справі № 910/14619/24 щодо стягнення заборгованості за договором № 5П та договором № 6П про відступлення права вимоги.
8.40. З матеріалів справи вбачається, наявність активної участі позивача у переговорах щодо укладення з відповідачем договору № 5П та договору № 6П, що підтверджується скріншотами електронного листування, які наявні у матеріалах справи. Крім того, уповноваженим представником позивача, який проводив переговори щодо укладення з відповідачем оскаржуваних договорів, є та ж особа, що представляла третю особу-2 під час переговорів щодо укладення з відповідачем договору № 3П від 01.05.2024 відступлення права вимоги ( ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ), що також підтверджується скріншотом пересилки листа третьої особи-2 відповідачу.
8.41. Верховний Суд неодноразово зазначав, що листування шляхом надіслання електронних листів уже давно стало частиною ділових звичаїв в Україні, а здійснення електронної переписки як усталеного звичаю ділового обороту в Україні, що не вимагає договірного врегулювання, визнається цивільним звичаєм за ст. 7 ЦК (постанови Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №914/2505/17 та 13.10.2021 у справі №923/1379/20).
8.42. Чинним законодавством визначені випадки, коли використання електронного підпису є обов'язковим і за відсутності такого підпису документ не буде вважатися отриманим від певної особи. Але ці випадки не охоплюють комерційне, ділове чи особисте листування електронною поштою між приватними особами (якщо інше не встановлено домовленістю між сторонами). У таких відносинах презюмується, що повідомлення є направленим тим, хто зазначений як відправник електронного листа чи хто підписав від свого імені текст самого повідомлення. Отже, відсутність кваліфікованого електронного підпису на повідомленні не свідчить про те, що особу неможливо ідентифікувати з достатнім ступенем вірогідності як відправника такого повідомлення, направленого електронною поштою, тобто поширювача інформації.
8.43. Більш того, щодо електронних доказів широко застосовується й доктрина "листа у відповідь". Якщо доведено, що лист чи повідомлення було відправлено певній особі, то повідомлення, яке є відповіддю, вважатиметься автентичним без додаткових доказів. Адже малоймовірно, що хтось окрім цієї особи, може отримати та відповісти на повідомлення з урахуванням його змісту, обговорюваних деталей (постанова Верховного Суду від 03.08.2022 у справі №910/5408/21).
8.44. Таким чином, твердження позивача про наявність в пункті 12.1 кожного з основних договорів заборони на відступлення права вимоги про сплату грошових коштів за надані послуги, яке було здійснено за договором № 5П та договором № 6П, є недобросовісним, оскільки не відповідає його попереднім діям, адже відповідно до попередніх переговорів між позивачем та відповідачем щодо укладення оскаржуваних договорів, позивач брав активну участь щодо укладення таких договорів, натомість наразі оспорює такі правочини. Крім того, питання щодо недійсності договорів постало після ініціювання спору про стягнення з позивача грошових коштів, що вказує на непослідовну поведінку сторони.
8.45. З матеріалів справи вбачається, що кінцевим бенефіціаром позивача є ОСОБА_2 , а кінцевим бенефіціаром третьої особи-1 та третьої особи-2 є ОСОБА_3 .
8.46. При цьому ОСОБА_2 була разом з ОСОБА_3 співзасновниками (учасниками) Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрдонінвест» (код за ЄДРПОУ 30775586), акціонера третьої особи-1 (99,9933% акцій) та третьої особи-2 (100% акцій). Зазначене підтверджується витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та інформацією з єдиного інформаційного масиву даних про емітентів цінних паперів https://smida.gov.ua/, які наявні у матеріалах справи.
8.47. Пов'язані особи, як про це свідчить пп. 14.1.159 Податкового кодексу України, - це юридичні та/або фізичні особи, відносини між якими можуть впливати на умови чи економічні результати їх діяльності чи діяльності осіб, яких вони представляють.
8.48. Також поняття пов'язаної особи наведено у п.п. 3.2 п.3 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 23 "Розкриття інформації щодо пов'язаних сторін, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 303 від 18.06.2001р., зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23 червня 2001р.за N 539/5730 (далі -Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 23), в якому зазначено, що пов'язаними сторонами вважаються підприємства і фізичні особи, які прямо або опосередковано здійснюють контроль над підприємством або суттєво впливають на його діяльність, а також близькі члени родини такої фізичної особи.
8.49. Перелік пов'язаних сторін визначається підприємством враховуючи сутність відносин, а не лише юридичну форму (превалювання сутності над формою). Відносини між пов'язаними сторонами це, зокрема, відносини: материнського (холдингового) і його дочірніх підприємств; спільного підприємства і контрольних учасників спільної діяльності; підприємства-інвестора і його асоційованих підприємств; підприємства і фізичних осіб, які здійснюють контроль або мають суттєвий вплив на це підприємство, а також відносини цього підприємства з близькими членами родини кожної такої фізичної особи; підприємства і його керівника та інших осіб, які належать до провідного управлінського персоналу підприємства, а також близьких членів родини таких осіб.
8.50. Вищевикладене свідчить про пов'язаність між собою позивача, третьої особи-1 та третьої особи-2, та є додатковим свідчення того, що укладення договору № 5П та договору № 6П повною мірою відповідало намірам позивача, так і тлумаченню положень основних договорів про надання послуг в контексті відсутності жодних заборон на передачу відповідних прав вимоги від відповідача до позивача.
8.51. Суд наголошує, що позивачем не доведено порушення його прав та не надано доказів наявності підстав для визнання договорів недійсними.
8.52. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Аналогічна правова позиція викладена в постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.
8.53. З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.
8.54. Підсумовуючи наведене, суд у повному обсязі відмовляє в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Автобас Сервіс».
9. СУДОВІ ВИТРАТИ.
9.1. Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується статтею 129 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином витрати позивача зі сплати судового збору покладається на позивача у зв'язку з відмовою у задоволенні позову.
На підставі викладеного, керуючись статтями 1, 4, 13, 73, 74, 76-79, 86, 123, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд
В позові відмовити. Судові витрати залишити за позивачем.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 12.05.2025
Суддя Ігор Курдельчук