ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
07.05.2025Справа № 910/1168/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., за участі секретаря судового засідання Зайченко О.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕО ТЕПЛО" (03061, м. Київ, вул. Миронівська, буд. 16, ідентифікаційний код 36854432)
до Бойченка Андрія Сергійовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 )
про стягнення 1 242 966,22 грн,
за участі представників сторін:
від позивача: Максимов М.І.
від відповідача: Тарасова Є.О.
Товариство з обмеженою відповідальністю "ГЕО ТЕПЛО" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Бойченка Андрія Сергійовича про стягнення 1 242 966,22 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов укладеного між сторонами договору підряду № 26/02 від 26.02.2024 позивачем було сплачено на користь відповідача попередню оплату у розмірі 80 % загальної вартості виробу, що склала 369 760,00 грн, однак відповідач своїх зобов'язань за договором не виконав, у зв'язку з чим і виникла вказана заборгованість, яку позивач просить стягнути в судовому порядку. Крім того, позивач нарахував до стягнення з відповідача пеню у розмірі 845 826,00 грн та інфляційні втрати у розмірі 27 380,22 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.02.2025 було прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 05.03.2025.
18.02.2025 через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕО ТЕПЛО" надійшла заява про проведення судових засідань в режимі відеоконференції, у якій заявник суд дозволити участь у режимі відеоконференції у судовому засіданні, призначеному на 05.03.2025, та у всіх наступних судових засіданнях у справі № 910/1168/25.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.02.2025 задоволено заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕО ТЕПЛО" про проведення судових засідань в режимі відеоконференції.
27.02.2025 через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС представником Бойченка Андрія Сергійовича подано відзив на позовну заяву.
04.03.2025 через підсистему "Електронний суд" ЄСІТС представником позивача подано клопотання про відкладення судового засідання.
У судовому засіданні 05.03.2025 судом було проголошено протокольну ухвалу про задоволення клопотання представника позивача та відкладення підготовчого засідання на 26.03.2025.
24.03.2025 через підсистему ЕСІТС "Електронний суд" представником позивача подано відповідь на відзив та заяву на подання доказів на підтвердження понесених судових витрат.
24.03.2025 через підсистему ЕСІТС "Електронний суд" представником Бойченка Андрія Сергійовича подано заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.03.2025 задоволено заяву представника Бойченка Андрія Сергійовича про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
У судовому засіданні 26.03.2025 за клопотанням представника позивача відкладено підготовче засідання на 16.04.2025.
26.04.2025 через підсистему ЕСІТС "Електронний суд" представником позивача подано письмові пояснення щодо обґрунтування пропуску строку на подання до суду відповіді на відзив.
31.03.2025 через підсистему ЕСІТС "Електронний суд" представником Бойченка Андрія Сергійовича подано заперечення на заяву позивача щодо поновлення строків на подання відповіді на відзив.
Судом у судовому засіданні встановлено, що згідно з виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 84763897413 від 03.02.2025, з 31.01.2025 Фізична особа-підприємець Бойченко Андрій Сергійович припинив статус фізичної особи-підприємця, про що було внесено відповідний запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Разом з тим, як вбачається із матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю "ГЕО ТЕПЛО" звернулось до Господарського суду міста Києва з даним позовом до Фізичної особи-підприємця Бойченка Андрія Сергійовича 30.01.2025 року.
У п. 9 ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" встановлено, що фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
Отже, з 31.01.2025 відповідач втратив статус суб'єкта підприємницької діяльності.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 09.10.2019 у справі№127/23144/18 зазначила, що у разі припинення підприємницької діяльності фізичною особою її права та обов'язки за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як за фізичною особою.
У відповідності до ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
У ст. 4 Господарського процесуального кодексу України визначено право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Предметна та суб'єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до ст. 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (наприклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).
Отже, що з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб'єктного складу сторін.
Тобто, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
З огляду на положення частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України, а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб'єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності.
Отже, враховуючи те, що з 31.01.2025 відповідач втратив статус суб'єкта підприємницької діяльності, суд вважає за необхідне вказувати в подальшому найменування відповідача - Бойченко Андрій Сергійович.
У підготовчому засіданні 16.04.2025 судом розглянуто клопотання позивача про поновлення строку на подання відповіді на відзив та постановлено ухвалу про відмову у задоволенні клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕО ТЕПЛО" про поновлення строку для подання відповіді на відзив та залишення без розгляду відповіді на відзив Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕО ТЕПЛО".
У судовому засіданні 16.04.2025 судом проголошено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження у справі № 910/1168/25 та призначення її до судового розгляду по суті у судовому засіданні 07.05.2025.
У судовому засіданні 07.05.2025 представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити у повному обсязі, представник відповідача проти вимог заперечувала та просила суд відмовити у позові повністю.
У судовому засіданні 07.05.2025 оголошено вступну та резолютивну частину рішення відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.
26.02.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ГЕО ТЕПЛО" (надалі - замовник, позивач) та Фізичною особою-підприємцем Бойченко Андрієм Сергійовичем (надалі - виконавець, відповідач) укладено договір підряду № 26/02 (надалі - договір), відповідно до умов якого (п.1.1.) виконавець зобов'язаний виготовити, доставити, змонтувати та передати у власність замовнику меблі, а саме: офісні меблі, панелі, кухня (далі - "Виріб"), а замовник зобов'язаний прийняти та сплатити матеріали та роботи по виготовленню, доставці Виробу і монтажу елементів меблевих конструкцій Виробу.
Відповідно до п. 2.1. договору замовлений Виріб виготовляється згідно з специфікаціями (додатки № 1 до даного договору, що є невід'ємною частиною договору), складеної шляхом погоджень з обох сторін та зафіксованої в ескізі (додаток № 1 до даного договору, що є невід'ємною частиною договору) з підписами замовника та виконавця.
Місце доставки і монтажу Виробу: м. Київ, просп. Валерія Лобоновського 4г (п. 2.2. договору).
За умовами п. 3.2. договору всі зміни чи доповнення до Виробів оформлюються окремими замовленнями, оформленими у вигляді додаткових угод до договору з урахуванням додаткових транс портних витрат і монтажних робот згідно з розцінками виконавця, погоджених з замовни ком, з відповідними змінами загальної вартості виробів, згідно п.2.1. даного договору.
У розділі 4 договору визначено обов'язки замовника, зокрема: замовник зобов'язується сплатити виконавцю 80% загальної вартості Виробу у вигляді авансового платежу, що складає 369 760 грн (п. 4.1.); кінцевий розрахунок в розмірі 20% загальної вартості Виробу, що складає 92 440 грн сплачується замовником після підписання акту прийому-передачі виконаних робіт та за умови відсутності претензій з приводу якості виготовлення відповідного Виробу протягом 2-х банківських днів з моменту підписання такого акту (п. 4.2); забезпечити вільні площі для робіт по монтажу Виробу; повідомити про наяв ність і місце розташування електрокабелів, телефонних ліній та інших комунікацій на місці монтажу Виробу, забезпечити можливість підключення електроінструментів до джерела живлення (п. 4.3.).
За умовами п. 5.1. договору виконавець зобов'язаний виготовити, доставити та змонтувати Виріб протягом 25 робочих днів з наступного дня після отримання від замовника авансової оплати вартості Виробу згідно п. 4.1., 4.1.1. Договору та після затвердження конструктиву Виробу.
Відповідно до п. 11.1. даний договір набирає чинності з дня підписання його сторонами і діє до 2025, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором.
У позовній заяві позивачем зазначено, що на виконання умов договору, позивачем було здійснено на користь відповідача 80% загальної вартості Виробу, що відповідно становить 369 760,00 грн, а саме:
29.02.2024 року - платіж на суму 200 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 3419 від 29.06.2024 (призначення платежу - «Часткова оплата за офісні меблі та панелі зг. з Договором №26/02 від 26.02.2024 р., без ПДВ»);
04.03.2024 року - платіж на суму 50 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 3423 від 04.03.2024 (призначення платежу - «Часткова оплата за офісні меблі та панелі зг. з Договором №26/02 від 26.02.2024 р., без ПДВ»):
08.03.2024 року - платіж на суму 50 000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 3431 від 08.03.2024 (призначення платежу - «Часткова оплата за офісні меблі та панелі зг. з Договором №26/02 від 26.02.2024 р., без ПДВ»);
15.05.2024 року - платіж на суму 69 760,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 3451 від 15.05.2024 (призначення платежу - «Часткова оплата за офісні меблі та панелі зг. з Договором №26/02 від 26.02.2024 р., без ПДВ»).
За доводами позивача, 19.06.2024 року - є останнім днем, коли відповідачем зобов'язання за Договором мало бути виконане в повному обсязі, однак такі роботи відповідачем виконані не були, а відтак розмір невиконаного зобов'язання становить 369 760,00 грн.
Так, у позовній заяві позивач зазначає, що відсутність підписаного акту прийому-передачі виконаних робіт є підтвердженням факту невиконання відповідачем зобов'язання за договором. Тобто, після здійснення позивачем перерахування на рахунок відповідача суми попередньої оплати, відповідач відмовився виконувати умови договору.
Також позивач зазначає, що 06.01.2025 позивачем було направлено на адресу відповідача повідомлення про відмову від договору підряду та відмову від прийняття простроченого зобов'язання за договором підряду з вимогою про повернення авансу (суми попередньої оплати) в порядку ч. 2 ст. 849 ЦК України, у зв'язку з чим, за твердженнями позивача, сплачений позивачем на користь відповідача авансовий платіж у розмірі 369 760,00 грн підлягає поверненню. Крім того, позивач нарахував до стягнення з відповідача пеню у розмірі 845 826,00 грн в порядку п. 6.5. договору та інфляційні втрати у розмірі 27 380,22 грн.
Відповідач у відзиві на позовну заяву підтвердив факт укладення між сторонами договору підряду 26/02 від 26.02.2024, зазначивши, що вся комунікація стосовно замовлення Виробу, внесення змін до конструкцій здійснювалась відповідачем із представником замовника (ОСОБА_3, моб. НОМЕР_2 ).
За доводами відповідача, з 24 лютого 2024 року по 03 липня 2024 року виконавець вів активну переписку у Телеграмі із представником замовника, зокрема, відбувалось обговорення і погодження конструктиву замовлення, розмірів та інформування стосовно доставки Виробу.
За твердженнями відповідача учасниками велися перемовини щодо затвердження конструктив виробу, оскільки представником замовника активно вносяться правки до конструктиву в загальній групі в телеграм.
В подальшому, 27.05.2025 представник замовника повідомив відповідачу про вологу в приміщенні. З 4 червня до 14 червня 2024 знову вносяться правки до конструктиву виробу в загальній телеграм групі, а починаючи з 05 червня 2024 року замовник перестав відповідати на телефонні дзвінки відповідача і продовжував спілкування в телеграм групі.
У відзиві на позовну заяву, відповідач вказує, що саме замовник не надавав можливості завести всю мебель, зазначавши, що не потрібно робити склад в приміщенні, через це відповідач організовував доставку 2-ма частинами, зокрема: відповідно до заявки на доставку матеріалів 54-0117730 від 27.05.2024, а саме: замовлення 162-696711 від 27.05.2024 (фурнітура, ДСП(9)), 162-696338 від 27.05.2024 (фурнітура), 162-696813 від 27.05.2024, 162-696968 від 27.05.2024 відбулося за адресою м. Київ, просп. Валерія Лобановського 4г - 31.05.2024 та відповідно до заявки на доставку 54-0121368 друга частина доставки матеріалів, а саме: замовлення 162-754073 від 07.06.2024, 162-753972 від 07.06.2024, замовлення 162-759633 від 10.06.2024, замовлення 162-759664 від 10.06.2024 за адресою м. Київ, просп. Валерія Лобановського 4г відбулася 13.06.2024. Про що було попередньо узгоджено з представником замовника.
Відтак, за доводами відповідача, конструктив виробу постійно змінювався (з боку замовника вносились зміни), замовник не забезпечив вчасно площі для робіт та монтажу, не допускав представників виконавця до приміщення для проведення остаточного виконання монтажу виготовлених меблів. Таким чином, як вказує відповідач, неможливість повного виконання робіт спричинена протиправними діями замовника, а тому просить суд відмовити у позові повністю .
Також у відзиві відповідачем зазначено, що позовні вимоги в якості підстав для стягнення сплачених у якості попередньої оплати коштів за договором, позивач зазначив, що відповідачем не були виготовлені та встановлені меблеві вироби, з огляду на що позивач звернувся до відповідача з повідомленням про розірвання договору і повернення сплачених коштів, проте цим самим позивач вводить в оману суд, оскільки достовірно знає про поставку та монтаж меблевих виробів у приміщення за адресою: м. Київ, просп. Валерія Лобановського 4г, на підтвердження вищенаведеного відповідачем надано скріни повідомлення із загального чату телеграм із замовником та замовлення на доставку.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 1 ст. 638 Цивільного кодексу України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини 2 статті 628 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Головна відмінність договору підряду від договору поставки/купівлі-продажу полягає в тому, що предметом першого є робота підрядника та її матеріалізований результат, а предметом другого - майно, що підлягає передачі у власність покупцю.
Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № 26/02 від 26.04.2024, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є змішаним договором з елементами договору поставки та договору підряду.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч.1 ст. 837 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (ч. 2 ст. 837 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 846 Цивільного кодексу України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов'язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.
Так у п. 1.1. договору сторонами визначено, що виконавець зобов'язаний виготовити, доставити, змонтувати та передати у власність замовнику меблі, а саме: офісні меблі, панелі, кухня (далі - "Виріб"), а замовник зобов'язаний прийняти та сплатити матеріали та роботи по виготовленню, доставці Виробу і монтажу елементів меблевих конструкцій Виробу.
У п. 2.1. договору визначено, що замовлений Виріб виготовляється згідно з специфікаціями (додатки № 1 до даного договору, що є невід'ємною частиною договору), складеної шляхом погоджень з обох сторін та зафіксованої в ескізі (додаток № 1 до даного договору, що є невід'ємною частиною договору) з підписами замовника та виконавця.
Однак, суд зазначає, що матеріалами справи не підтверджено, що сторонами підписано додаток № 1 до договору, яким би визначено характеристики Виробу.
Щодо відсутності підписання додатку № 1 до договору не заперечувалося сторонами у судовому засіданні при розгляді справи по суті.
В той же час, з матеріалів справи вбачається, що на виконання умов п. 4.1. договору позивачем перераховано на рахунок відповідача грошові кошти у сумі 369 760,00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями № 3419 від 29.06.2024 на суму 200 000,00 грн, № 3423 від 04.03.2024 на суму 50 000,00 грн, № 3431 від 08.03.2024 на суму 50 000,00 грн та № 3451 від 15.05.2024 на суму 69 760,00 грн.
Судом встановлено, що умовами договору п. 5.1. сторонами обумовлено, що виконавець зобов'язаний виготовити, доставити та змонтувати Виріб протягом 25 робочих днів з наступного дня після отримання від замовника авансової оплати вартості Виробу згідно п. 4.1., 4.1.1. договору та після затвердження конструктиву Виробу.
В той же час, суд відзначає, що матеріали справи не містять жодних доказів щодо затвердження сторонами конструктиву Виробу у спосіб визначений, умовами договору, зокрема п.1.2. та 3.2., що також не заперечується сторонами.
З огляду на що, суд критично оцінює доводи позивача що 19.06.2024 - є останнім днем, коли відповідачем зобов'язання за договором мало бути виконане в повному обсязі, оскільки позивачем здійснено вирахування строку виходячи лише з моменту оплати авансу, в той же час не враховано таку обов'язкову умову - як затвердження конструктиву Виробу.
З матеріалів справи вбачається, що листом від 06.01.2025 б/н позивач, у зв'язку з не виконанням відповідачем взятих на себе за договором зобов'язань, керуючись правом, передбаченим ст. 849 Цивільного кодексу України, повідомив відповідача про припинення дії договору.
Так, згідно з приписами ст. 849 Цивільного кодексу України замовник має право у будь-який час перевірити хід і якість роботи, не втручаючись у діяльність підрядника.
Якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.
Якщо під час виконання роботи стане очевидним, що вона не буде виконана належним чином, замовник має право призначити підрядникові строк для усунення недоліків, а в разі невиконання підрядником цієї вимоги - відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення роботи іншій особі за рахунок підрядника.
Замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору.
Отже, у статті 849 Цивільного кодексу України передбачено три окремі (самостійні) підстави для відмови замовника від договору підряду, а саме:
- підрядник несвоєчасно розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим (частина 2);
- очевидність для замовника невиконання роботи належним чином та невиконання підрядником у визначений замовником строк вимоги про усунення недоліків (частина 3);
- відмова замовника від договору до закінчення робіт з виплатою підрядникові плати за виконану частину робіт та відшкодуванням збитків, завданих розірванням договору (частина 4).
Відповідно, правові наслідки відмови замовника від договору підряду на підставі статті 849 Цивільного кодексу України є різними.
Правовий аналіз частин другої та четвертої статті 849 Цивільного кодексу України дозволяє дійти висновку про те, що вони встановлюють дві окремі (самостійні) підстави для відмови замовника від договору підряду та, відповідно, різні правові наслідки такої відмови.
Так, частиною 2 цієї статті передбачено право замовника на відмову від договору підряду лише за наявності конкретно визначеної законодавством умови, коли підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим. При цьому, наслідком такої відмови є виникнення саме у замовника права вимагати відшкодування збитків з підрядника.
Натомість частина четверта зазначеної статті встановлює безумовне право замовника відмовитися від договору, але з обов'язком саме замовника виплатити підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувати підряднику збитки, завдані розірванням договору.
Як наголошує Верховний Суд, зокрема у постанові від 29.01.2020 року в справі № 904/5265/18, для правильного вирішення спорів про стягнення невикористаної частини авансу як наслідку відмови замовника від договору підряду судам необхідно достовірно встановити правомірність відмови замовника від договору, а також обставини того, на підставі якої саме частини статті 849 Цивільного кодексу України чи умови договору замовник відмовився від договору підряду.
Так, правильне застосування частин статті 849 Цивільного кодексу України має вирішальне значення для правильного вирішення подібних спорів, оскільки пов'язане не тільки з різним обсягом доказування, а і з різними правовими наслідками таких дій, тому законність відмови замовника від договору підряду на підставі частини другої статті 849 Цивільного кодексу України у випадку недоведеності порушень умов договору підряду зі сторони підрядника не може "виправдовуватись" безумовним правом замовника відмовитися від договору підряду на підставі її частини четвертої.
З долученого до матеріалів справи повідомлення від 06.01.2025 вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю "ГЕО ТЕПЛО", користуючись правом, передбаченим статтею 849 Цивільного кодексу України, повідомляє, що відмовляється від договору підряду, від прийняття простроченого зобов'язання а також повернення авансового платежу. З тексту повідомлення слідує, що позивач користується правом ч. 2 ст. 849 Цивільного кодексу України, зазначивши при цьому, що у строк до 19.06.2024 включно так і на момент звернення з даним повідомленням роботи виконавцем так і не були виконані.
У позовній заяві в якості нормативно-правової підстави для обґрунтування позову щодо стягнення з відповідача авансу в розмірі 369 760,00 грн позивач посилався на частини першу та другу статті 849 Цивільного кодексу України.
Так, позивач вказував на те, що зі сторони відповідача має місце порушення умов договору, оскільки роботи не виконані взагалі, акт приймання-передачі виконаних робіт сторонами не підписано, що є підтвердженням факту невиконання відповідачем зобов'язань за договром та підставою для примусового стягнення з відповідача суми авансу в розмірі 369 760,00 грн.
Проте, суд оцінює такі твердження позивача критично, оскільки для стягнення усієї суми авансу на підставі частини 2 статті 849 Цивільного кодексу України суду необхідно встановити конкретно визначені законодавством умови, коли підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим.
У той же час, як зазначено вище, матеріали справи не містять жодних доказів того, що сторонами виконано п. 2.1. договору, а саме: відсутність специфікацій (додатки до договору), складеної шляхом погоджень з обох сторін та зафіксованої в ескізі щодо Виробу а також відсутні докази щодо затверджено конструктиву Виробу, що в свою чергу свідчить про неможливість встановлення перебігу строку виконання робіт, враховуючи умови п. 5.1. договору.
В свою чергу, відповідачем на спростування доводів позивача, долучено до відзиву на позовну заяву скріни переписки представників сторін у месенджері телеграм, згідно яких вбачається що сторонами погоджувалися конструктиви виробу (з боку замовника вносились часто зміни), замовник не забезпечив вчасно площі для робіт та монтажу (повідомлення про вологість у приміщенні), не допускав представників виконавця до приміщення для проведення остаточного виконання монтажу виготовлених меблів, тощо.
Також відповідачем долучено до матеріалів справи заявки на доставку матеріалів 54-0117730 від 27.05.2024, а саме: замовлення 162-696711 від 27.05.2024 (фурнітура, ДСП(9)), 162-696338 від 27.05.2024 (фурнітура), 162-696813 від 27.05.2024, 162-696968 від 27.05.2024 відбулося за адресою м. Київ, просп. Валерія Лобановського 4г - 31.05.2024 та відповідно до заявки на доставку 54-0121368 друга частина доставки матеріалів, а саме: замовлення 162-754073 від 07.06.2024, 162-753972 від 07.06.2024, замовлення 162-759633 від 10.06.2024, замовлення 162-759664 від 10.06.2024 за адресою м. Київ, просп. Валерія Лобановського 4г відбулася 13.06.2024.
Вказані доводи відповідача щодо часткового виконання робіт та доставку виробів, жодним чином не спростовані позивачем.
Водночас суд зауважує щодо суперечливості поведінки позивача, оскільки у позовній заяві та у листі повідомленні про відмову від договору, ТОВ «ГЕО Тепло» зазначає, що зі сторони відповідача має місце порушення умов договору, оскільки роботи не виконані взагалі, в той же час у при розгляді справи по суті представником позивача зазначено, що надані відповідачем докази щодо виготовлення та поставки виробів не свідчать про виконання робіт на суму 369 760,00 грн, а також зазначив, про право замовника в порядку ст. 849 ЦК України на відмову від договору у будь-який час до закінчення роботи.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium міститься принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. (постанови Верховного Суду від 08.06.2022 у справі №910/9397/20, від 10.04.2019 у справі №390/34/17).
При цьому, в статті 2, 13 Господарського процесуального кодексу України закріплений принцип змагальності господарського судочинства, відповідно до якого кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") наголошено, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". …Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.12.2020 у справі №904/1103/20 та від 25.06.2020 у справі №924/266/18.
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
У даному аспекті слід зазначити, що за результатом оцінки наданих сторонами доказів, цілком вірогідним є факт про часткове виконання умов договору сторін, з боку позивача щодо сплати авансового платежу та збоку відповідача щодо виготовлення та поставки виробів.
Суд зазначає, що позивач як особа, яка вважає, що її право порушено самостійно визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги. Проте, обов'язок надання правового аналізу заявлених вимог, доказів на їх підтвердження та спростування доводів учасників справи, покладений на господарський суд.
При цьому, обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача про яке ним зазначається в позовній заяві здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі №924/233/18, від 19.09.2019 у справі №924/831/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18.
Разом із тим, частиною 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Позивач не надав суду будь-яких доказів на спростування доказів щодо виконання договору відповідача в частині виготовлення та поставки виробів, при цьому, будь-яких клопотань про призначення експертизи з метою встановлення дійсного обсягу виконаних відповідачем робіт та їх вартості сторонами заявлено не було.
Згідно зі статтею 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З огляду на наведене вище, та враховуючи, що матеріали справи не містять погоджених сторонами специфікацій та затверджено конструктиву Виробу, що в свою чергу свідчить про неможливість встановлення як обсягу робіт так і строку виконання робіт, суд дійшов висновку про неможливість стягнення з відповідача на користь позивача усієї сплаченої позивачем суми авансового платежу за договором.
За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕО ТЕПЛО" про стягнення з відповідача 369 760,00 грн авансу є недоведеною та задоволенню не підлягає.
Враховуючи висновки суду про відсутність підстав для стягнення на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЕО ТЕПЛО" авансу в розмірі 369 760,00 грн, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 845 826,00 грн та інфляційні втрати у розмірі 27 380,22 грн, які є похідними від вимоги про стягнення авансу.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати позивача зі сплати судового збору та професійну правничу допомогу покладаються на останнього, у зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст. 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст складено 12.05.2025
Суддя Пукшин Л.Г.