номер провадження справи 9/30/25
12.05.2025 Справа № 908/457/25
м.Запоріжжя
За позовом: Військової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_1
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАВОД АГРОФОРМАТ», Запорізька область, м. Оріхів
про стягнення суми 279760,00 грн.
Суддя Боєва О.С.
Без повідомлення (виклику) сторін
До Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Військової частини НОМЕР_1 про стягнення з відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАВОД АГРОФОРМАТ» 279760,00 грн, з яких: сума 269000,00 грн - штраф, 10760,00 грн - пеня.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу від 24.02.2025 здійснено автоматизований розподіл судової справи між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/457/25 та визначено до розгляду судді Боєвій О.С.
Ухвалою господарського суду від 26.02.2025 позовну заяву на підставі ч. 1 ст. 174 ГПК України залишено без руху, позивачу надано строк для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою суду від 10.03.2025, після усунення позивачем недоліків, позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 908/457/25 (номер провадження 9/30/25), постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
12.05.2025 справу розглянуто, за наслідками розгляду справи прийнято рішення.
Предметом розгляду є позовні вимоги, викладені у позовній заяві, які мотивовані порушенням відповідачем зобов'язань за укладеним сторонами Договором №26/11-2 від 26.11.2024, а саме: невиконання зобов'язання щодо поставки товару в обумовлений договором строк (термін) - по 15 грудня 2024 року, у зв'язку із чим позивачем був направлений відповідачу лист від 23.12.2024 № 1705/3435 з повідомленням про розірвання договору відповідно до п. 6.2.1 договору та застосування штрафних санкцій, передбачених п.7.4 договору у розмірі 269000,00 грн. Окрім того, на підставі п.7.2 договору позивачем також нараховано та заявлено до стягнення з відповідача пеню в сумі 10760,00 грн за кожен день прострочення поставки товару - з 16.12.2024 по 23.12.2024 (день розірвання договору). Позов обґрунтований ст.ст. 509, 526, 530, 610, 629, 631, 651 ЦК України та умовами договору.
Відповідач у відзиві, який надійшов до суду 17.03.2025, зазначив, що частково не погоджується із заявленими вимогами, вважає їх надмірними та такими, що мають ознаки каральної функції та можуть призвести до ускладнення подальшої діяльності товариства. Свої заперечення відповідач обґрунтував, зокрема, наступним. За умовами Договору №26/11-2 товариство взяло на себе зобов'язання поставити позивачу товар у строк до 15 грудня 2024 року. Однак, під час укладення Договору ніхто із його сторін не міг передбачити масованість обстрілів та бомбардувань зі сторони російських загарбників саме об'єктів критичної інфраструктури - об'єктів НЕК «Укренерго», що потягло за собою стабілізаційні відключення постачання електроенергії та, як наслідок, неможливість товариства здійснювати свою діяльність, адже для виготовлення обумовленого Договором обладнання необхідно саме електропостачання, а відновлення такого постачання саме в місті Оріхів є не тільки проблематичним з огляду на наявність відповідних запасних частин та обладнання, а й з огляду на проблематичність взагалі прибути фахівцям до міста без забезпечення безпеки їх життю та здоров'ю. Місцем розташування Товариства є місто Оріхів Пологівського району Запорізької області, яке розташоване на відстані 5 км від лінії фронту, а починаючи від літа 2024 року саме цей напрямок - Оріхівський та Гуляйпільський в Запорізькій області піддається масованим обстрілам як ствольною артилерією, РСЗВ, КАБ, ФАБ та БПЛА, так і намаганням військ загарбників штурмувати саме ці напрямки. Воєнні дії на території Запорізької області в цілому та територіальної громади міста Оріхова Пологівського (колишнього Оріхівського) району є загальновідомим фактом , що офіційно знайшов підтвердження в Наказі Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій №75 від 25.04.2022 року (зі змінами станом на час виникнення правовідносин), яким чітко визначено території на яких ведуться воєнні (бойові) дії. Товариство не надало позивачу відповідний сертифікат Торгово-промислової палати, що і не передбачено умовами розділу 8 Договору, однак, діючи добросовісно та маючи на меті в досудовому порядку вирішити спірне питання щодо вчасного виконання своїх зобов'язань, звернулось з відповідним листом до позивача щодо відстрочення поставки товару. Дійсно такий лист було надіслано за сплином п'яти днів від обумовленого кінцевого строку поставки товару, відтак нарахування пені в розмірі 0,1 відсотка вартості товару є цілком справедливим покаранням в даній ситуації. Вимога стягнення з відповідача штрафу в розмірі 269 000,00 грн в даному випадку набуває ознак каральної функції та має бути розцінено судом як надмірний тягар для суб'єкта господарської діяльності, який здійснює свою діяльність не тільки під час дії воєнного стану, а й в безпосередній близькості до лінії фронту, більш того майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання відповідачем певних зобов'язань, як то виплату заробітної плати своїм працівникам, сплати податків тощо, буде невиправдано обтяжливим і навіть непосильним. При вирішенні даного спору суд має право, визначене статтею 233 Господарського кодексу України, зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. В діях відповідача відсутня будь-яка вина у невиконанні умов Договору, а розірвання договору є ініціативою саме позивача, яка була висловлена ним за спливом всього 8 днів від кінцевої дати поставки товару. Жодних негативних наслідків для позивача невиконання Договору товариством не настало - адже мови про це в позові і не ведеться. Просив відмовити в задоволенні вимоги про стягнення суми 269000,00 грн штрафу. У відзиві також зазначено, що відповідач уклав 29.10.2024 Договір про надання правової (правничої) допомоги №29/10/24; орієнтовний розрахунок судових витрат, які відповідач очікує понести складаються з оплати правової допомоги адвоката становлять 10000,00 грн, документальне підтвердження оплати якої буде надано суду в порядку та строки, визначені ч. 8 ст. 129 ГПК України.
У відповіді на відзив, яка надійшла до суду 19.03.2025, позивачем зазначено, зокрема, про наступне. Відповідач не вживав жодних дій щодо вчасного повідомлення про неможливість виконання зобов'язань. Позивач вважає поведінку відповідача такою, що не відповідає принципам добросовісності. Відповідач зловживає обставинами місця реєстрації, як підставою звільнення від відповідальності. При цьому, фактичною адресою відповідача є: 69011, м. Запоріжжя, Архангельський провулок, 1а. Щодо негативних для позивача наслідків невиконання відповідачем зобов'язання у строк передбачений Договором, позивач зазначив, що предметом укладеного договору була закупівля за державні кошти мобільного лазне-прального комплексу безпосередньо для індивідуального прання особистих речей та миття особового складу підрозділів у польових умовах. Військова частина НОМЕР_1 є розпорядником коштів 3 рівня, що надає їй право здійснювати закупівлю товарів/робіт/послуг для військових частин (підрозділів), які перебувають на забезпеченні. Підставою для укладання спірного Договору і була нагальна потреба військової частини, яка виконує бойові (спеціальні) завдання на визначеній смузі відповідальності. У зв'язку з невиконанням відповідачем взятих зобов'язань, позивач вимушений був розірвати спірний Договір, для підготовки та організації процедури закупівлі у встановленому Законом порядку. Тобто взяті кредиторські зобов'язання (державні кошти) позивач мав би або зняти, шляхом оплати за поставлений товар у встановлений Договором строк, або розірвати Договір для укладання іншого, який в свою чергу через процедуру відкритих торгів необхідно організувати та провести. Посадовими особами військової частини НОМЕР_1 складено рапорт щодо необхідності повторного укладання договору на закупівлю товару, який, в свою чергу, відповідачем в строк не поставлено, що підриває обороноздатність підрозділів Збройних Сил України, які чинять опір в тому числі і на ділянці фронту, на якому безпосередньо зареєстрований відповідач.
21.03.2025 до суду від відповідача надійшло заперечення на відповідь на відзив, в якому зазначено в т.ч. наступне. Відповідачем дійсно було допущено невиконання умов Договору поставки №26/11-2 від 26 листопада 2024 року, однак керівник товариства намагався владнати дане питання спочатку в телефонному режимі і на думку відповідача поставка товару із затриманням в декілька днів (з урахуванням поточної ситуації) не призвела б до суттєвого порушення прав позивача на отримання товару. Відповідач запевняв, що на протязі декількох днів після передбаченого кінцевого строку поставки, товар все ж буде доставлений, просив з порозумінням поставитись до цього. Більш того, й лист-повідомлення від 20 грудня 2024 року був направлений позивачеві саме для письмового підтвердження відтермінування строку поставки (як було висловлено в телефонній розмові з керівництвом позивача, що має бути письмовий документ). Проте, для товариства стало несподіванкою отримання листа від позивача з іншим (ніж очікувалось) змістом, а саме - про розірвання договору. В своїй поведінці позивач зазначає, як необхідно було отримати обумовлений договором товар, при цьому не погодившись всього на декілька днів продовжити кінцевий строк поставки товару та отримати його в обумовленій комплектації, обравши при цьому інший шлях для отримання такого товару - адже проведення нових торгів, укладення іншого договору та його виконання займе набагато більше часу ніж поставка товару відповідачем з порушенням строку в декілька днів за вже укладеним договором. Відтак, з вчинених дій позивача можливо зробити лише один висновок - позивач не отримав ніяких збитків від невчасної поставки товару і не намагався зробити хоч якісь кроки для недопущення таких збитків (навіть можливих), як то узгодити новий строк поставки. Товариство здійснює свою господарську діяльність в місті Оріхові і намагаючись здійснювати її в поточних реаліях вимушене йти на такі дії, як зазначати у договорах додаткову адресу товариства, проте саме в місті Оріхів знаходяться виробничі потужності, саме там залишились робітники, яких відповідач намагається забезпечити роботою. Відповідачем допускалось, що виконувати свої зобов'язання буде складно, однак масованість обстрілів передбачити неможливо. Товариство не заперечує факт невчасної поставки обумовленого товару, однак діяло саме з максимально можливим дотриманням інтересів позивача для успішного завершення договору та поставки товару.
24.03.2025 до суду від позивача надійшли додаткові пояснення у справі (документ сформований в системі «Електронний суд» 21.03.2025).
Розглянувши матеріали справи, суд
26.11.2024 між Військовою частиною НОМЕР_1 (Замовник, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЗАВОД АГРОФОРМАТ» (Постачальник, відповідач у справі) укладено Договір № 26/11-2 (далі - Договір), за умовами якого Постачальник зобов'язався у 2024 році поставити Замовникові товар - Мобільний лазне-пральний комплекс (код згідно з Державним класифікатором ДК 021:34220000-5 Причепи, напівпричепи та пересувні контейнери), зазначені в Специфікації (Додатку №1), а Замовник - прийняти і оплатити такі товари. Ціна цього Договору становить 1345000,00 грн з ПДВ. Невід'ємною частиною цього Договору є: Додаток № 1 Специфікація, Додаток № 2 Комплектація (п.п. 1.1, 3.1, 13.1 Договору).
В Специфікації (Додаток № 1 до Договору) визначено: найменування товару - Мобільний лазне-пральний комплекс; кількість - 1 шт.; ціна товару з ПДВ - 1345000,00грн.
Оплата за поставлений товар здійснюється протягом 30 робочих днів з дня його отримання. Днем отримання товару вважається день підписання сторонами або їх уповноваженими представниками видаткової накладної (п. 4.2. Договору).
Згідно з п.п. 5.1, 5.2 Договору, строк (термін) поставки (передачі) товарів: з моменту укладання договору по 15 грудня 2024р. Місце поставки (передачі) товарів: м.Дніпро, в/ч НОМЕР_1 .
Відповідно до пп. 6.3.1, 6.3.5 п. 6.3 Договору, Постачальник зобов'язаний забезпечити поставку товарів у строки, встановлені цим Договором; належно виконувати умови цього Договору.
В пп. 6.2.1 п. 6.2 Договору визначено, що Замовник має право достроково в односторонньому порядку розірвати цей Договір у разі невиконання зобов'язань учасником або з інших причин, які не дозволяють виконати зобов'язання.
В п. 12.1 Договору визначено, що останній набирає чинності з дати підписання договору та діє до 31.12.2024р.
Позивачем до позовної заяви, в т.ч. додано копію гарантійного листа ТОВ «ЗАВОД АГРОФОРМАТ» № 3 від 29.10.2024, адресованого Військовій частині НОМЕР_1 (арк.с. 12), в якому відповідачем надавались гарантії, зокрема, щодо: наявності товару, що постачається, в повному обсязі відповідно до вимог документації; зобов'язання поставити товар у визначені договором терміни; згоди з проектом договору та остаточною редакцією викладеною замовником.
Листом-повідомленням від 20.12.2024 ТОВ «ЗАВОД АГРОФОРМАТ» повідомив Військову частину НОМЕР_1 про відтермінування виконання Договору № 26/11-2, а саме - неможливість поставки лазне-пересувного комплексу у строк до 15 грудня 2024 року з підстав незалежних від товариства, що зумовлено агресією з боку Російської Федерації та введенням воєнного стану. Вказаний лист згідно з відбитком вхідного штемпеля на ньому, був отриманий позивачем 20.12.2024 (арк.с. 13).
23.12.2024 Військова частина НОМЕР_1 направила ТОВ «ЗАВОД АГРОФОРМАТ» лист-повідомлення від 23.12.2024 № 1705/3435 про розірвання Договору № 26/11-2 від 26.11.2024 відповідно до п. 6.2.1 його умов, а також про застосування штрафних санкцій, передбачених п.7.4 Договору у розмірі 269000,00 грн (20% від 1345000,00 грн), які позивач просив перерахувати у семиденний строк від дня отримання цього повідомлення про розірвання договору на зазначені у листі платіжні реквізити Військової частини НОМЕР_1 (арк.с. 14-18).
У зв'язку з несплатою відповідачем штрафу у добровільному порядку позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з ТОВ «ЗАВОД АГРОФОРМАТ» суми 269000,00 грн штрафу, а також пені в сумі 10760,00 грн, нарахованої на підставі п.7.2 Договору за кожен день прострочення поставки товару - з 16.12.2024 по 23.12.2024, за яким відкрито провадження у даній справі № 908/457/25.
Проаналізувавши фактичні обставини справи, оцінивши представлені докази, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову, виходячи з наступного.
Статтями 11, 509 Цивільного кодексу України визначено, що підставою виникнення зобов'язань (цивільних прав та обов'язків) є, зокрема, договір. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст.626 ЦК України).
Приписами ст. 629 цього Кодексу встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних вимогах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 2 ст. 193 ГК України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Укладений сторонами Договір № 26/11-2 від 26.11.2024 за своєю правовою природою є договором поставки.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 1 ст. 662, ч. 1 ст. 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено: якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 598, ст. 599 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, які визначені змістом зобов'язання (ст. 610 ЦК України).
З положень ч. 1 ст. 611 ЦК України слідує, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; сплата неустойки.
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Відповідно до статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з п. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
В силу приписів статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частиною 2 статті 231 ГК України, зокрема, визначено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: - за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Згідно з п. 7.1 укладеного сторонами Договору, у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за Договором сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України та Договором.
Так, в пункті 7.2. Договору визначено, що за порушення строків поставки товарів з Постачальника стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості невчасно поставленого товару за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
За невиконання (неналежне виконання) умов договору, у тому числі відмову від виконання договору Постачальник сплачує Замовнику штраф у розмірі 20 відсотків від ціни договору (п.7.4 Договору).
Згідно з умовами п. 5.1. Договору, відповідач повинен був поставити товар позивачу з моменту укладення договору по 15 грудня 2024.
Проте, як свідчать матеріали справи, у вказаний строк зобов'язання з поставки позивачу товару відповідач не виконав, повідомивши позивача листом від 20.12.2024 (отриманий позивачем 20.12.2024) про неможливість поставки товару у визначений договором термін з незалежних від нього причин, які зумовлені збройною агресією Російської Федерації, посилаючись на масовані обстріли та бомбардування зі сторони російських загарбників, що потягло стабілізаційні відключення електроенергії та, як наслідок, неможливість Товариства здійснювати свою діяльність, виготовлення обумовленого договором обладнання.
Позивач, в свою чергу, листом від 23.12.2024 № 1705/3435 повідомив ТОВ «ЗАВОД АГРОФОРМАТ» про розірвання договору відповідно до умов п.6.2.1 Договору та вимагав сплатити штрафні санкції за допущене порушення умов Договору щодо поставки товару у визначений Договором строк.
На підставі умов п. 7.2 та п. 7.4 Договору позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача пеню в розмірі 10760,00 грн за кожен день прострочення поставки товару - з 16.12.2024 по 23.12.2024 та штраф в розмірі 269000,00 грн (20% від ціни Договору).
Відповідач факт невиконання умов договору в частині поставки товару у визначений договором строк не заперечив, як то слідує зі змісту відзиву на позовну заяву та заперечення на відповідь на відзив. При цьому зазначив, що вважає, що в даній ситуації нарахування пені в розмірі 0,1 відсотка вартості товару є цілком справедливим покаранням, а вимога про стягнення штрафу в розмірі 269 000,00 грн набуває ознак каральної функції та має надмірний тягар для відповідача, та з посиланням на визначене статтею 233 Господарського кодексу України право суду зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог про стягнення суми 269000,00 грн штрафу.
Враховуючи встановлений факт порушення відповідачем зобов'язання щодо поставки товару в обумовлений договором строк, суд вважає позовні вимоги про стягнення пені, нарахованої за період з 16.12.2024 по 23.12.2024, доведеними та обґрунтованими. Розрахунок заявленої до стягнення суми пені здійснений позивачем правильно.
Таким чином, позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача суми 10760,00 грн пені судом задовольняються.
Вирішуючи спір в частині заявленої до стягнення суми штрафу, суд враховує, що неустойка має подвійну правову природу - є одночасно способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником. Завданням неустойки, як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності, є одночасно забезпечення дисципліни стосовно виконання зобов'язання (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання.
Відповідно до положень ч.ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Положеннями статті 617 ЦК України, які кореспондуються зі статтею 218 ГК України, передбачено можливість звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо сторона договору доведе, що таке порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили (надзвичайних обставин).
Так, за змістом наведених норм права, у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
В п.п. 8.1., 8.2. Договору № 26/11-2 від 26.11.2024 визначено, що сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладення договору та виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна тощо). Сторона, що не може виконувати зобов'язання за цим Договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом п'яти днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі.
До форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) належать обставини визначені у частині другій ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні».
У свою чергу надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості. Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам.
Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов'язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п.38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них, як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання.
Зазначене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18, від 30.11.2021 у справі № 913/785/17, від 25.01.2022 у справі №904/3886/21.
При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 73, ч. 1 ст. 74, ч. 2 ст. 76 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
У даному випадку відповідач не довів суду наявності виняткових обставин, які можуть бути підставою для звільнення його у повному обсязі від відповідальності у вигляді штрафу та відсутність своєї вини у порушенні зобов'язання.
При цьому, слід зазначити, що Договір №26/11-2 укладений сторонами 26.11.2024, тобто вже під час дії введеного в Україні воєнного стану, і приймаючи на себе зобов'язання з поставки товару та укладаючи договір на визначених ним умовах, відповідач мав об'єктивну можливість оцінити усі ризики, передбачити та врахувати настання усіх можливих негативних наслідків, пов'язаних з обставинами, на які він посилається, а позивач в свою чергу правомірно розраховував отримати товар не пізніше обумовленого у договорі строку. Лист від 20.12.2024 про неможливість поставки товару у визначений договором кінцевий термін (15.12.2024) відповідач надав позивачу вже зі спливом цього строку.
Виходячи з приписів ч. 1 ст. 42 Господарського кодексу України відповідач, як суб'єкт господарювання, здійснює господарську діяльність на власний ризик.
Якщо обидві сторони правочину є суб'єктами господарської діяльності (професійними комерсантами, підприємцями), стандарти усвідомлення ризиків при вчиненні відповідного правочину є іншими, ніж у випадку, якщо б стороною правочину були дві фізичні особи, або суб'єкт господарювання та пересічний громадянин. Стандарт розумної та обачливої поведінки комерсанта набагато вищий, порівняно зі стандартом пересічної розумної людини (подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.01.2021 у справі №910/17876/19).
У разі здійснення господарської діяльності суб'єкт має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється ним на власний ризик, здійснювати власний комерційний розрахунок щодо наслідків здійснення відповідних дій, самостійно розраховувати ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій та самостійно приймати рішення про вчинення (чи утримання від вчинення) таких дій.
Отже невиконання стороною прийнятих на себе зобов'язань має наслідком визначену відповідальність, яку сторони передбачили при укладенні договору, а тому наслідки невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором та пов'язані із цим ризики покладаються на нього.
З огляду на викладене, враховуючи встановлений факт порушення відповідачем зобов'язання щодо строку поставки товару, суд вважає позовні вимоги позивача про стягнення штрафу правомірними, доведеними та обґрунтованими.
Судом перевірено наведений у позовній заяві розрахунок заявленої до стягнення суми штрафу, нарахованого у відповідності до умов п. 7.4. Договору у розмірі 20% ціни договору (1345000,00 грн), який становить суму 269000,00 грн, та встановлено, що його здійснено арифметично правильно.
Водночас, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.
Суд враховує, що неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного зобов'язання та не може становити непомірний тягар для божника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 04.02.2020 по справі № 918/116/19.
Згідно зі статтею 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
За приписами ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Правовий аналіз ч. 1 ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду, при цьому повинні враховуватись певні обставини, які в своїй сукупності утворюють винятковість.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України), господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20).
Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності та розумності. Наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18.
Вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд оцінює ступінь виконання зобов'язання, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, наслідки порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання) тощо.
Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру штрафних санкцій, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України) та засадах господарського судочинства, визначених ст. 2 ГПК України.
Верховний Суд неодноразово наголошував у своїх постановах, що визначення конкретного розміру, на який зменшуються належні до сплати штрафні санкції, належить до дискреційних повноважень суду. При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшення розміру належних до сплати штрафних санкцій, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність), має забезпечити баланс інтересів сторін та з дотриманням правил статті 86 ГПК України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності, з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
Такі висновки викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20.10.2021 у справі №910/8396/20, від 08.10.2020 у справі № 904/5645/19, від 14.04.2021 у справі №922/1716/20, від 05.03.2019 у справі № 923/536/18; від 10.04.2019 у справі №905/1005/18, від 06.09.2019 у справі № 914/2252/18, від 30.09.2019 у справі №905/1742/18, від 14.07.2021 у справі № 916/878/20.
Також Верховний Суд у поставі по справі № 911/2269/22 зазначив, що висновок про індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, виключає формування єдиних (для вирішення спорів про стягнення неустойки) критеріїв та алгоритму визначення підстав для зменшення розміру неустойки та критеріїв для встановлення розміру.
Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, свідчать про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.
Вищенаведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2024 у справі № 911/952/22.
Верховний Суд у постанові від 29.05.2023 у справі № 904/907/22 дійшов висновку, що норма частини 3 статті 551 ЦК України передбачає дві умови для зменшення розміру неустойки, а саме: (1) якщо він значно перевищує розмір збитків, (2) наявність інших обставин, які мають істотне значення. Водночас тлумачення частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов'язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.
Зменшення неустойки (штрафу, пені) є протидією необґрунтованому збагаченню однією зі сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення штрафу спрямоване на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладенні договору, монопольного становища контрагента на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 925/577/21.
Таким чином, на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч. 1 ст. 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі й з власної ініціативи, має право зменшити розмір неустойки (штрафу, пені) до її розумного розміру (такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 925/577/21).
Отже, суд зауважує, що наявність у кредитора можливості стягувати надмірні грошові суми як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Зменшення неустойки (штрафу, пені) є протидією необґрунтованого збагачення однією зі сторін за рахунок іншої, відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.
Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного зобов'язання та не може становити надмірний тягар для нього і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Також суд повинен встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення.
Враховуючи комплексний характер цивільно-правової відповідальності, під співрозмірністю суми неустойки у результаті порушення зобов'язань, закон допускає виплату кредитору такої компенсації його витрат, які будуть адекватними й співрозмірними з порушеним інтересом.
Оцінивши у сукупності доводи сторін щодо нарахування штрафу, викладені у заявах по суті, суд дійшов до висновку про зменшення розміру штрафу.
При цьому, судом зокрема враховано наступне: 1) предметом укладеного договору була закупівля за державні кошти товару (мобільного лазне-прального комплексу), необхідного для індивідуального прання особистих речей та миття особового складу підрозділів у польових умовах, а підставою для укладання договору - нагальна потреба військової частини, яка виконує бойові (спеціальні) завдання на визначеній смузі відповідальності; 2) вартість непоставленого відповідачем товару становить 1 345 000, 00 грн; 3) відповідач гарантував поставку вже наявного в нього товару з моменту укладення договору; 4) Договір №26/11-2 укладений сторонами 26.11.2024, тобто вже під час дії введеного в Україні воєнного стану, і приймаючи на себе зобов'язання з поставки товару та укладаючи договір на визначених ним умовах, відповідач мав об'єктивну можливість оцінити усі ризики, передбачити та врахувати настання усіх можливих негативних наслідків; 5) неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за подібними договорами не є першим (справи № 908/3073/24, № 908/2759/24).
Поряд з цим, судом також прийнято до уваги значний розмір штрафу, а також те, що в матеріалах справи відсутні докази того, що для позивача мали місце збитки у зв'язку із порушенням відповідачем зобов'язання з поставки товару.
На підставі викладеного, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, дотримуючись балансу інтересів обох сторін, суд дійшов до висновку про наявність підстав для зменшення розміру штрафу на 30%, стягнувши з відповідача штраф в розмірі 188300,00 грн.
Зменшення суми штрафу на 30 % від заявленої в позові, з урахуванням обставин справи, не звільняє відповідача від господарської відповідальності, однак є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання взятих на себе зобов'язань.
На підставі викладеного, позов задовольняється судом частково.
Витрати зі сплати судового збору відповідно до положень статті 129 ГПК України покладаються на відповідача повністю, оскільки спір виник внаслідок неправильних дій відповідача.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАВОД АГРОФОРМАТ», код ЄДРПОУ 42825708 (70504, Запорізька область, м. Оріхів, вул. Лесі Українки, буд. 34) на користь Військової частини НОМЕР_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ) суму 10760 (десять тисяч сімсот шістдесят) грн 00 коп. пені та суму 188300 (сто вісімдесят вісім тисяч триста) грн 00 коп. штрафу.
У задоволенні іншої частини позову - відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАВОД АГРОФОРМАТ», код ЄДРПОУ 42825708 (70504, Запорізька область, м. Оріхів, вул. Лесі Українки, буд. 34) на користь Військової частини НОМЕР_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 ) суму 3357 (три тисячі триста п'ятдесят сім) грн 12 коп. витрат зі сплати судового збору.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення складено та підписано 12.05.2025.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено впродовж двадцяти днів з дня складання повного судового рішення у порядку, встановленому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя О.С. Боєва