вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
12.05.2025м. ДніпроСправа № 904/5406/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ковальська Бетон", м. Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юрвіт-2014", м. Нікополь, Дніпропетровська область
про стягнення суми основної заборгованості у розмірі 112 388,24 грн., пені у розмірі 25 890,83 грн., 10% річних у розмірі 9 024,66 грн. та інфляційної складової у розмірі 7 258,86 грн.
Суддя Ніколенко М.О.
Без участі представників сторін.
РУХ СПРАВИ.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Ковальська Бетон" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юрвіт-2014" про стягнення суми основної заборгованості у розмірі 112 388,24 грн., пені у розмірі 25 890,83 грн., 10% річних у розмірі 9 024,66 грн. та інфляційної складової у розмірі 7 258,86 грн.
Ухвалою суду від 16.12.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити спрощене провадження у справі. Справу № 904/5406/24 ухвалено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.
ЩОДО ПОДАНОГО ВІДПОВІДАЧЕМ КЛОПОТАННЯ ПРО РОЗГЛЯД ЦІЄЇ СПРАВИ В СУДОВОМУ ЗАСІДАННІ З ВИКЛИКОМ СТОРІН.
Відповідач заявив клопотання про розгляд цієї справи в судовому засіданні з викликом сторін. В обґрунтування поданого клопотання відповідач зазначив, що долучені позивачем до позову розрахунки штрафних санкцій є неінформативними, зокрема, на містять відомостей щодо часткових оплат відповідача.
Також відповідач вказав, що у нього є сумніви щодо достовірності первинних, долучених до матеріалів справи. Вказана обставина, на думку відповідача, повинна бути з'ясована в ході розгляду справи при дослідженні оригіналів письмових доказів, долучених позивачем до поданої позовної заяви.
Згідно ст. 12 ГПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Відповідно до ст. 247 Господарського процесуального кодексу України, у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Згідно з частиною 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, для цілей цього Кодексу малозначними справами є:
1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
За критерієм ціни позову цю справу слід віднести до справ ціна позову в яких не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (загальний розмір вимог складає 154562,59 грн.).
Статтею 247 Господарського процесуального кодексу України визначено, що при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Доводи про те, що під час розгляду справи необхідно дослідити письмові докази та розрахунки позовних вимог, долучені до матеріалів справи, не вказують на якусь особливу складність цієї справи. Під час спрощеного провадження сторони мали можливість висловити свою думку навести свої доводи та міркування з цього приводу. А суд має можливість і зобов'язаний надати оцінку таким доводам та документам, що є в справі.
Таким чином, цю справу слід віднести до малозначних справ, а характер спірних правовідносин та предмет доказування у цій справі не вимагають розгляду справи у загальному провадженні. Разом з тим, задоволення клопотання відповідача призведе до невиправданого збільшення строків розгляду справи.
Пунктом 1 частини 4 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що якщо відповідач в установлений судом строк подасть заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, суд залежно від обґрунтованості заперечень відповідача може постановити ухвалу про залишення заяви відповідача без задоволення.
Враховуючи викладене, заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Юрвіт-2014" про розгляд цієї справи в судовому засіданні з викликом сторін слід залишити без задоволення.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ ПОЗИВАЧА.
Позивач зазначив, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ковальська Бетон" (надалі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Юрвіт-2014" (надалі - покупець) було укладено договір поставки фігурних елементів мостіння № КБ/ФО 2023/07/049 від 25.07.2023 (надалі - договір).
Пунктом 1.1 договору передбачено, що постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупцю товар на умовах цього договору, а покупець зобов'язується прийняти та своєчасно оплатити фігурні елементи мостіння (надалі - товар), в асортименті та за цінами, передбаченими у видаткових накладних або специфікації (додатку), які є невід'ємною частиною цього договору.
Відповідно до п. 5.1 договору, ціна товару визначається за взаємною згодою сторін і зазначається у видаткових накладних. На момент підписання договору ціна товару за взаємною згодою сторін може зазначатися в додатку № 1 (специфікації), який є невід'ємною частиною цього договору. В разі додаткових поставок за цим договором ціни на товар вказуються в наступних додатках, які після підписання представниками сторін та скріплення їх печатками складають невід'ємну частину цього договору.
Позивач вказав, що виконав умови договору, з липня 2023 року по грудень 2023 року здійснював регулярну поставку відповідачу партій товару. Зокрема, за накладними № 5/28698 від 20.12.2023 на суму 34 356,65 грн., № 5/28701 від 20.12.2023 на суму 26 451,66 грн., № 5/28954 від 22.12.2023 на суму 78 237,71 грн. позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 139 046,02 грн.
Пунктом 5.3 договору визначено, що покупець здійснює оплату товару шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті України на поточний рахунок постачальника протягом 7 днів з дати поставки товару.
Позивач наполягає на тому, що, з урахуванням п. 5.3 договору, строк виконання відповідачем зобов'язання з оплати поставленого товару є таким, що настав.
Однак, відповідач, за твердженням позивача, порушив свої зобов'язання за договором та не оплатив поставлений товар у встановлені строки.
Позивач вказав, що направив на адресу відповідача претензію № 74/КБ-24 від 03.06.2024 про сплату заборгованості за поставлений товар.
Позивач повідомив, що після отримання цієї претензії, 01.08.2024 покупцем було здійснено часткове погашення наявної у нього заборгованості перед постачальником за спірним договором на суму 70 000 грн.
Позивач зазначив, що з оплачених коштів 26 657,79 грн. постачальником було зараховано в якості часткової оплати за товар, поставлений за накладною № 5/28698 від 20.12.2023, решта сплачених коштів була спрямована постачальником в рахунок погашення заборгованості покупця за попередніми партіями товару.
За таких обставин, за розрахунком позивача, у Товариства з обмеженою відповідальністю "Юрвіт-2014" утворилась заборгованість перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Ковальська Бетон" у розмірі 112 388,24 грн.
За порушення відповідачем строків виконання грошового зобов'язання, позивачем було нараховано до сплати пеню у розмірі 25 890,83 грн., 10% річних у розмірі 9 024,66 грн. та інфляційну складову у розмірі 7 258,86 грн.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ЗАПЕРЕЧЕНЬ ВІДПОВІДАЧА.
Відповідач надав до суду відзив, у якому заперечив проти задоволення позовних вимог за таких обставин.
Відповідач наполягає на тому, що, з урахуванням пунктів 5,3, 10.1 договору, строк оплати поставленого товару - 31.12.2024.
Відповідач вважає, що у даному випадку мало місце саме прострочення кредитора. А саме, позивачем було виписано видаткові накладні на поставлений товар тільки 09.04.2024. Оскільки відповідач отримав накладні лише в квітні 2024 року, оплатити товар за цим накладними до 31.12.2024 покупець не міг.
За таких обставин, на думку відповідача, строк оплати поставленого товару є таким, що не настав. Відтак, і нарахування позивачем пені, 10% річних та інфляційної складової є безпідставним.
Також відповідач зауважив, що позивачем під час здійснення нарахування пені не було враховано вимог ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.
ПЕРЕЛІК ОБСТАВИН, ЯКІ Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.
Предметом цього судового розгляду є вимоги позивача про стягнення суми основної заборгованості за договором поставки фігурних елементів мостіння № КБ/ФО 2023/07/049 від 25.07.2023 у розмірі 112 388,24 грн., пені у розмірі 25 890,83 грн., 10% річних у розмірі 9 024,66 грн. та інфляційної складової у розмірі 7 258,86 грн.
Для правильного вирішення цього спору необхідно встановити, які саме правовідносини склались між сторонами, які взаємні права та обов'язки виникли між сторонами (чи був поставлений позивачем товар, на яку суму; в які строки і якому розмірі поставлений товар мав бути оплачений), чи мало місце порушення будь-яких зобов'язань (чи був оплачений відповідачем поставлений товар), які саме зобов'язання порушені боржником, яке право чи інтерес кредитора порушено, які наслідки порушення зобов'язань боржником.
ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ.
НОРМИ ПРАВА, ЯКІ ЗАСТОСУВАВ СУД. ПОЗИЦІЯ СУДУ.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ковальська Бетон" (надалі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Юрвіт-2014" (надалі - покупець) було укладено договір поставки фігурних елементів мостіння № КБ/ФО 2023/07/049 від 25.07.2023 (надалі - договір).
Відносини, що виникли між сторонами у справі на підставі цього договору, є господарськими зобов'язаннями, тому, згідно зі ст. 4, 173-175 і ч. 1 ст.193 ГК України, до цих відносин мають застосовуватися відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України.
Згідно з п. 10.1 договору, цей договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і скріплення печатками і діє до 31.12.2024.
Пунктом 1.1 договору передбачено, що постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупцю товар на умовах цього договору, а покупець зобов'язується прийняти та своєчасно оплатити фігурні елементи мостіння (надалі - товар), в асортименті та за цінами, передбаченими у видаткових накладних або специфікації (додатку), які є невід'ємною частиною цього договору.
Відповідно до п. 5.1 договору, ціна товару визначається за взаємною згодою сторін і зазначається у видаткових накладних. На момент підписання договору ціна товару за взаємною згодою сторін може зазначатися в додатку № 1 (специфікації), який є невід'ємною частиною цього договору. В разі додаткових поставок за цим договором ціни на товар вказуються в наступних додатках, які після підписання представниками сторін та скріплення їх печатками складають невід'ємну частину цього договору.
Статтею 193 ГК України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону та інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Приписи частини 7 статті 193 Господарського кодексу України та статті 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами статті 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.
Згідно зі статтею 202 Господарського кодексу України та статтею 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.
Позивач виконав умови договору, з липня 2023 року по грудень 2023 року здійснював регулярну поставку відповідачу партій товару. Зокрема, за накладними № 5/28698 від 20.12.2023 на суму 34 356,65 грн., № 5/28701 від 20.12.2023 на суму 26 451,66 грн., № 5/28954 від 22.12.2023 на суму 78 237,71 грн. позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 139 046,02 грн.
Пунктом 5.3 договору визначено, що покупець здійснює оплату товару шляхом перерахування грошових коштів в національній валюті України на поточний рахунок постачальника протягом 7 днів з дати поставки товару.
З урахуванням п. 5.3 договору, строк виконання відповідачем зобов'язання з оплати поставленого товару:
- за накладною № 5/28698 від 20.12.2023 на суму 34 356,65 грн. настав 27.12.2023;
- за накладною № 5/28701 від 20.12.2023 на суму 26 451,66 грн. настав 27.12.2023;
- за накладною № 5/28954 від 22.12.2023 на суму 78 237,71 грн. настав 29.12.2023.
Заперечення відповідача про те, що строк виконання ним свого зобов'язання з оплати товару не настав внаслідок прострочення кредитора судом до уваги не приймаються, оскільки за умовами договору строк оплати покупцем товару починає відлік саме від моменту отримання ним товару від постачальника.
Слід зауважити, що відповідач не заперечив проти факту отримання ним спірних партій товару саме 20.12.2023 та 22.12.2023. Крім того, підписавши акт звіряння взаємних розрахунків від 09.04.2024 відповідач підтвердив факт виникнення у нього кредиторської заборгованості у розмірах 34 356,65 грн., 26 451,66 грн. та 78 237,71 грн. саме 20.12.2023 та 22.12.2023.
Однак, відповідач порушив свої зобов'язання за договором та не оплатив поставлений товар у встановлені строки.
Позивач направив на адресу відповідача претензію № 74/КБ-24 від 03.06.2024 про сплату заборгованості за поставлений товар.
Після отримання цієї претензії, 01.08.2024 покупцем було здійснено часткове погашення наявної у нього заборгованості перед постачальником за спірним договором на суму 70 000 грн.
З оплачених коштів 26 657,79 грн. постачальником було зараховано в якості часткової оплати за товар, поставлений за накладною № 5/28698 від 20.12.2023, решта сплачених коштів була спрямована постачальником в рахунок погашення заборгованості покупця за попередніми партіями товару.
За таких обставин, у Товариства з обмеженою відповідальністю "Юрвіт-2014" утворилась заборгованість перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Ковальська Бетон" у розмірі 112 388,24 грн.
А отже, позовні вимоги про стягнення суми основного боргу у розмірі 112 388,24 грн. є обґрунтованими.
Також згідно з п. 6.3. договору, в разі несвоєчасного внесення покупцем належної плати за поставлений товар, крім передплати, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, а також 10% річних від простроченої суми. Нарахування пені за цим договором не припиняється через шість місяців з дня, коли відповідне зобов'язання має бути виконане.
Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
На підставі пункту 6.3. договору позивач нарахував пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за загальний період з 27.12.2023 по 28.10.2024 у розмірі 25 890,83 грн.
Щодо періоду нарахування позивачем пені слід зазначити про таке.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Як було вказано вище, п. 6.3. договору передбачено, що нарахування пені за цим договором не припиняється через шість місяців з дня, коли відповідне зобов'язання має бути виконане.
А отже, позивачем правомірно здійснюється нарахування пені поза межами шестимісячного періоду, передбаченого ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені суд встановив, що позивачем неправильно визначено періоди прострочення виконання відповідачем грошових зобов'язань. Так, як було вказано вище, строк виконання відповідачем зобов'язання з оплати поставленого товару:
- за накладною № 5/28698 від 20.12.2023 на суму 34 356,65 грн. настав 27.12.2023;
- за накладною № 5/28701 від 20.12.2023 на суму 26 451,66 грн. настав 27.12.2023;
- за накладною № 5/28954 від 22.12.2023 на суму 78 237,71 грн. настав 29.12.2023.
Статтею 253 ЦК України встановлено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За розрахунком суду:
- пеня на суму боргу 7 968,68 грн. (залишок заборгованості за накладною № 5/28698 від 20.12.2023) за період з 28.12.2023 по 28.10.2024 становить 1 776,06 грн.;
- пеня на суму боргу 26 451,66 грн. за період з 28.12.2023 по 28.10.2024 становить 6 102,19 грн.;
- пеня на суму боргу 78 237,71 грн. за період з 30.12.2023 по 28.10.2024 становить 17 920,21 грн.
Всього: 25 798,46 грн.
За таких обставин, позовні вимоги про стягнення пені є обґрунтованими у розмірі 25 798,46 грн.
Згідно ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошових зобов'язань на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 відсотка річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як було вказано вище, пунктом 6.3. договору, сторони встановили інший розмір процентів річних, ніж передбачено ст. 625 ЦК України.
Позивач нарахував відповідачу до сплати 10% річних у розмірі 9 024,66 грн. за загальний період з 27.12.2023 по 28.10.2024 та інфляційну складову у розмірі 7 258,86 грн. за загальний період (фактично) з січня по жовтень 2024 року.
Перевіривши розрахунки 10% річних суд встановив, що позивачем було неправильно визначено період прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання.
Крім того, позивачем неправильно розраховано загальну суму 10% річних. Так, відповідно до наданого позивачем розрахунку, суми 10% річних за прострочення виконання відповідачем грошових зобов'язань за кожною з накладних становлять 645,81 грн., 2 218,86 грн. та 6 519,99 грн. Що загалом становить 9 384,66 грн., а не 9 024,66 грн., як вказано позивачем.
За розрахунком суду:
- 10% річних на суму боргу 7 968,68 грн. (залишок заборгованості за накладною № 5/28698 від 20.12.2023) за період з 28.12.2023 по 28.10.2024 становить 643,70 грн.;
- 10% річних на суму боргу 26 451,66 грн. за період з 28.12.2023 по 28.10.2024 становить 2211,61 грн.;
- 10% річних на суму боргу 78 237,71 грн. за період з 30.12.2023 по 28.10.2024 становить 6498,55 грн.
Всього: 9 353,86 грн. Тобто, тобто суму в більшому розмірі, ніж заявлено позивачем до стягнення.
Частиною 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України визначено, що при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог. Тому, вимоги позивача про стягнення 10% річних слід задовольнити в заявленому розмірі - 9 024,66 грн.
Розрахунок інфляційної складової виконаний позивачем правильно, коректно враховує періоди прострочення та відповідає вимогам чинного законодавства.
А отже, вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційної складової у розмірі 7258,86 грн. є обґрунтованими.
ЩОДО КЛОПОТАННЯ ВІДПОВІДАЧА ПРО ВИТРЕБУВАННЯ У ПОЗИВАЧА ОРИГІНАЛІВ ПИСЬМОВИХ ДОКАЗІВ.
Відповідач заявив клопотання про витребування від позивача оригіналів всіх письмових доказів, долучених до позову.
В обґрунтування поданого клопотання відповідач вказав, що має сумніви стосовно електронних копій письмових доказів, наданих позивачем. Оскільки такі документи мають різні підписи представника та відтиски печатки Товариства з обмеженою відповідальністю "Юрвіт-2014".
Відповідно до ч. 6 ст. 91 ГПК України, якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу.
Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Насамперед слід звернути увагу на те, що норма ч. 6 ст. 91 ГПК України передбачає можливість, а не обов'язок суду витребування оригіналів письмових доказів від сторони у разі наявності сумнівів у інших учасників справи стосовно цих доказів.
Так, відповідач не заперечив проти факту отримання ним спірних партій товару зазначеною позивачем вартістю. Підписавши акт звіряння взаємних розрахунків від 09.04.2024 відповідач підтвердив факт виникнення у нього кредиторської заборгованості у розмірах 34 356,65 грн., 26451,66 грн. та 78 237,71 грн. Відповідач здійснив часткову оплату поставленого товару у відповідь на претензію позивача. При цьому, відповідач не надсилав позивачу заперечень проти виставленої ним претензії щодо розмірів заборгованості, підстав її виникнення тощо.
Також відповідач і не надав до суду інших екземплярів накладних, за якими був поставлений спірний товар.
Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначено, що “надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. рішення у справах “Zubac v. Croatia», “Beles and Others v. the Czech Republic», №47273/99, пп. 50-51 та 69, та “Walchli v. France», № 35787/03, п. 29). При цьому, ЄСПЛ провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Натомість надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя. У такий спосіб здійснюється “право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати “вирішення» спору судом (рішення у справі “Kutic v. Croatia», заява №48778/99, пункт 25). Рішеннями ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має “застосовуватися на практиці і бути ефективним». Для того щоб право на доступ було ефективним, особа “повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права» (рішення у справах “Bellet v. France» та “Nunes Dias v. Portugal“). Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) може позбавити заявників права звертатися до суду (рішення ЄСПЛ у справі “Perez de Rada Cavanilles v. Spain“).
За таких обставин, заявляючи клопотання про витребування від позивача всіх оригіналів всіх письмових доказів, долучених до позову, відповідач вдається до надмірного формалізму, метою якого не є встановлення дійсних обставин справи.
А отже, у задоволенні клопотання відповідача про витребування від позивача всіх оригіналів всіх письмових доказів, долучених до позову, - слід відмовити.
ЩОДО КЛОПОТАННЯ ВІДПОВІДАЧА ПРО ЗМЕНШЕННЯ ПЕНІ, 10% РІЧНИХ ТА ІНФЛЯЦІЙНОЇ СКЛАДОВОЇ, ЗАЯВЛЕНИХ ДО СТЯГНЕННЯ.
Відповідач заявив клопотання про зменшення заявлених позивачем до стягнення пені, 10% річних та інфляційної складової.
В обґрунтування поданого клопотання відповідач послався на те, що:
- дата оплати основного боргу не настала та, відповідно, кінцева дата оплати - до 31.12.2024;
- позивачем було виписано видаткові накладні на поставлений товар тільки 09.04.2024. Оскільки відповідач отримав накладні лише в квітні 2024 року, оплатити товар за цим накладними до 31.12.2024 покупець не міг;
- порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин.
Згідно до ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України, у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Частиною 3 ст. 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню з відповідача, суд оцінює, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини неналежного виконання або невиконання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Велика Палата Верховного Суду у постановах від 18 квітня 2023 року у справі № 199/3152/20 та від 03 жовтня 2023 року у справі № 686/7081/21 зробила правовий висновок про те, що, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних за час прострочення грошового зобов'язання.
При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов'язання неустойка, у такому випадку, перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі №913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі № 917/791/18.
В обґрунтування клопотання про зменшення розміру пені та 10% річних відповідач не навів жодних виняткових обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Статтею 42 ГК України, яка кореспондується положеннями з ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про підприємництво», визначено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Майновий стан відповідача є наслідком його господарської діяльності, а також, наслідком його власного комерційного розрахунку та ризику. Введення ж з 24.02.2022 на усій території України воєнного стану вплинуло на господарську діяльність не тільки відповідача, а й позивача.
Нарахування ж інфляційних втрат на суму боргу входить до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України, від 26.04.2017 у справі № 3-1522гс16.
А тому, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу.
Відповідно, можливість зменшення судом інфляційних втрат на суму боргу положеннями ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України не регулюється та жодним іншим нормативним актом не передбачена.
За таких обставин, беручи до уваги інтереси обох сторін, суд не вбачає підстав для зменшення розміру пені, 10% річних та інфляційної складової.
ПЕРЕЛІК ДОКАЗІВ, ЯКИМИ СТОРОНИ ПІДТВЕРДЖУЮТЬ АБО СПРОСТОВУЮТЬ НАЯВНІСТЬ КОЖНОЇ ОБСТАВИНИ, ЯКА Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.
Обставини, на які посилається позивач, доводяться договором № КБ/ФО 2023/07/049 від 25.07.2023 (том 1 а.с. 13 - 15), актом звіряння від 09.04.2024 (том 1 а.с. 11), накладними (том 1 а.с. 11 - 12), претензією з доказами направлення (том 1 а.с. 16).
ВИСНОВКИ СУДУ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ.
За результатами розгляду справи суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити у частині стягнення суми основної заборгованості у розмірі 112 388,24 грн., пені у розмірі 25798,46 грн., 10% річних у розмірі 9 024,66 грн. та інфляційної складової у розмірі 7 258,86 грн.
Органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.05.2025 у справі № 904/5406/24 здійснювати нарахування пені на суму боргу в розмірі 112 388,24 грн. з 29.10.2024 до моменту виконання рішення суду у даній справі за формулою: С х розмір подвійної облікової ставки НБУ на день прострочення х Д : 100, де: С - сума непогашеної заборгованості; Д - кількість днів прострочення.
У задоволенні позовних вимог про стягнення пені у розмірі 92,37 грн. слід відмовити.
РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.
Відповідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору за подання позову слід розподілити пропорційно задоволених позовних вимог.
Керуючись положеннями Господарського Кодексу України, Цивільного кодексу України, ст. 73, 74, 123, 129, 232, 233, 236-241, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Юрвіт-2014" (місцезнаходження: 53200, Дніпропетровська область, м. Нікополь, вул. Героїв Чорнобиля, буд. 74; ідентифікаційний код: 39456812) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ковальська Бетон" (ідентифікаційний код: 44774074; місцезнаходження: 04074, м. Київ, вул. Резервна, буд. 8) суму основної заборгованості у розмірі 112 388,24 грн., пеню у розмірі 25 798,46 грн., 10% річних у розмірі 9 024,66 грн., інфляційну складову у розмірі 7 258,86 грн. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 026,19 грн.
Органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.05.2025 у справі № 904/5406/24 здійснювати нарахування пені на суму боргу в розмірі 112 388,24 грн. з 29.10.2024 до моменту виконання рішення суду у даній справі за формулою: С х розмір подвійної облікової ставки НБУ на день прострочення х Д : 100, де: С - сума непогашеної заборгованості; Д - кількість днів прострочення.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Відмовити у задоволенні позовних вимог про стягнення пені у розмірі 92,37 грн.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення може бути оскаржено в порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України, протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складений та підписаний 12.05.2025.
Суддя М.О. Ніколенко