Справа № 517/285/25
Провадження № 2/517/110/2025
12 травня 2025 року с-ще Захарівка
Захарівський районний суд Одеської області в складі:
головуючого судді Тростенюка В.А.,
секретаря судових засідань Грабової І.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в с-щі Захарівка Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних позовних вимог: Служба у справах дітей Захарівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області про встановлення юридичного факту
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить встановити факт самостійного виховання та утримання батьком ОСОБА_1 дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що позивач з відповідачкою перебували у зареєстрованому шлюбі та мають двох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
02 жовтня 2024 року рішенням суду було розірвано шлюб між сторонами та визначено місце проживання малолітніх дітей разом з батьком за адресою: АДРЕСА_1 .
Вказує, що аліменти на утримання дітей позивач з матері не стягує, оскільки він з колишньою дружиною має усну домовленість, яку досягнуто під час розірвання шлюбу. А саме, що після розірвання шлюбу ОСОБА_1 самостійно займається вихованням їхніх спільних дітей, оскільки діти залишаються проживати разом з ним, а відповідач звільняється від обов'язку щодо виховання та утримання їхніх спільних дітей.
Позивач здійснює самостійне виховання та утримання своїх неповнолітніх дітей, керуючись найкращими інтересами дітей, забезпечуючи всі потреби, створюючи умови для гармонійного розвитку, докладаючи максимум зусиль, аби виховання і догляд відповідали їх бажанням та індивідуальним потребам.
Зазначає, що факт самостійного виховання та утримання дітей, про встановлення якого просить позивач, необхідний йому для підтвердження права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.
Ухвалою Фрунзівського районного суду Одеської області від 24.03.2025 провадження у справі № 517/285/25 відкрито та розгляд справи вирішено проводити в порядку загального позовного.
Ухвалою суду від 02 травня 2025 року у прийнятті заяви відповідача ОСОБА_2 про визнання ОСОБА_2 позовних вимог ОСОБА_1 , третя особа без самостійних позовних вимог: Служба у справах дітей Захарівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області про встановлення юридичного факту відмовлено.
Ухвалою суду від 02 травня 2025 року підготовче провадження по даній цивільній справі № 517/285/25 закінчено та призначено вказану справу до розгляду по суті.
У судове засідання позивач не з'явився, до матеріалів справи додав клопотання, в якому вказав, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі, просить суд розглядати справу без його участі (а.с. 69).
Відповідачу судове засідання не з'явилася до матеріалів справи додала заяву, в якій вказала, що позовні вимоги визнає в повному обсязі та не заперечує проти їх задоволення, просить суд розглядати справу без її участі (а.с. 61).
Представник служби у справах дітей Захарівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області у судове засідання не з'явився, попередньо надавши до суду заяву, в якій просить суд розглядати справу за його відсутності у зв'язку з відрядженням. Позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить їх задовольнити (а.с. 68).
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, заслухавши сторони, дослідивши матеріали справи, всебічно та в повному обсязі проаналізувавши всі обставини справи, належність та допустимість доказів, приходить до наступних висновків.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Згідно ст. 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є: свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.
Згідно зі ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Положеннями ст. 12 ЦПК України передбачено наступне. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
За правилами ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Обставини справи, відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Обґрунтованим є рішення ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, 29 квітня 2011 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб. Від шлюбу у сторін народилося двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 (а.с. 25, 28).
02 жовтня 2024 року заочним рішенням Фрунзівського районного суду Одеської області було розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та визначено місце проживання малолітніх дітей разом з батьком за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 20).
Згідно витягів з реєстру територіальної громади від 31.01.2025 року малолітні діти: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 26, 29).
Згідно довідки Росіянівського старостинського округу Роздільнянського району Одеської області від 31.01.2025 року № 14, ОСОБА_1 зареєстрований і проживає за адресою: АДРЕСА_1 . До складу сім'ї входять: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 33).
З акту обстеження матеріально-побутових умов сім'ї від 04.03.2025 року вбачається, що діти ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 проживають разом з батьком, відвідують школу та дитячий садок, отримують повноцінне виховання та матеріально забезпечені (а.с. 31-32).
З довідки Росіянівського старостинського округу Роздільнянського району Одеської області від 04.03.2025 року № 45 вбачається, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 не проживає за місцем реєстрації з 2023 року (а.с. 34).
Відповідно довідки КЗ «Росіянівський ліцей» Захарівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області від 03.03.2025 року № 27, ОСОБА_3 , 02 березня 2016 року навчається в 3 класі цього закладу (а.с. 37).
Згідно характеристики вищевказаного закладу відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , остання характеризується позитивно. Батько ОСОБА_1 бере активну участь у житті дитини, регулярно відвідує батьківські збори, забезпечує високий рівень навчання дитини. Мати, ОСОБА_2 із дитиною не спілкується, з сім'єю не проживає. У вихованні дитини участі не бере. З класним керівником на зв'язок не виходить, на батьківські збори не з'являється (а.с 35).
Діти ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 знаходяться під наглядом у сімейного лікаря КП «Захарівський ЦПМСД», що підтверджується довідками № 180, 181 від 03.03.2025 року КП «Захарівський ЦПМСД» Захарівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області(а.с. 38-39).
Згідно характеристики Росіянівського старостинського округу Роздільнянського району Одеської області відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , останній характеризується позитивно. ОСОБА_1 проживає разом з двома неповнолітніми дітьми у власному будинку (а.с. 36).
У відповідності до довідки Росіянівського старостинського округу Роздільнянського району Одеської області від 04.03.2025 року № 42, на утриманні та вихованні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 перебувають діти: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 40).
З відомостей Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела та суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору від 03.03.2025 року вбачається, що доходи ОСОБА_1 за 4 квартал 2024 року становлять - 3 200 000 грн. (а.с. 41-42).
Згідно з п. 1 ч. 1, ч. 2 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення фактів, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Відповідно до ч.1 ст. 319 ЦПК України у рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.
У пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» судам роз'яснено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право, чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.
Для розгляду справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, роз'яснено, що в порядку окремого провадження розглядаються, зокрема, справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян, але тільки якщо воно не пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право і якщо заявник не має іншої можливості одержати або відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення; встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Аналогічні висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 569/7589/17 (провадження № 14-560цс18).
Отже, встановлення юридичного факту за рішенням суду безпосередньо породжує певні юридичні наслідки, тобто, від встановлення факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих прав громадян.
Верховний Суд України у листі від 01.01.2012 року «Судова практика розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення» звертав увагу судів, що чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: 1. Факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення, оскільки один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети - ні.
Питання регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (ст. 1 СК України).
Згідно з ч. 1 ст.121 СК України права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому ст.ст. 122,125 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого ч.5 ст. 157 цього Кодексу.
Права та обов'язки батьків щодо виховання дитини передбачені ст.ст. 150-151 СК України.
За приписами ч. 2 ст. 150 СК України, батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Згідно з ч. 2, 5 ст. 157 СК України той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.
Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Відповідно до ст.155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Відмова батьків від дитини є неправомірною, суперечить моральним засадам суспільства.
Крім того, ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка недосягла десяти років, визначається за згодою батьків; місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини; якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
Таким чином, за змістом наведених норм чинного законодавства, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.
Отже, при встановленні факту самостійного виховання дитини батьком фактично встановлюється юридичний факт, у силу якого обсяг прав матері обмежується або припиняється.
З матеріалів справи вбачається, що позивач обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що малолітні діти проживають разом із ним, знаходиться на його утриманні і вихованні.
Разом з тим, в силу ст.141 СК України проживання одного з батьків окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини. Позивач не надав суду доказів, що в питанні виховання чи утримання малолітніх дітей, матір умисно ухиляється від виконання цих обов'язків чи реалізації прав.
Статтею 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27.12.1991 року у всіх діях відносно дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними або приватними інституціями, які займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється найкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно із ст. 18 Конвенції про права дитини, батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини.
Згідно з ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Як передбачено ст.ст. 76, 77 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до ст.ст. 79, 80 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Як встановлено ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Сімейним кодексом України чітко встановлено, що сімейні права та обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі (ч. 1 ст. 14, ч. 1 ст. 15 СК України). Разом із тим, в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), котрі мають бути підтверджені виключно цивільно-правовими актами (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім), та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб'єктністю, такі права та обов'язки припиняються, та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.
Констатації заявником обставини, що він самостійно виховує та утримує дітей, та відсутність заперечень з боку іншого з батьків, не є достатньо для доведення дійсного перебування дітей тільки на вихованні та утриманні одного з батьків, оскільки до такої категорії відносяться особи, які є батьками дитини (дітей) відповідного віку і виховують дитину, яка позбавлена можливості виховання іншим з батьків внаслідок об'єктивних обставин. Це стосується випадків коли інший з батьків дитини помер, безвісно відсутній, позбавлений батьківських прав щодо дитини, ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків або не здатен їх виконувати в силу об'єктивних обставин, а не з метою штучного створення підстави.
Верховний Суд неодноразово висловлював позицію про недопустимість учасниками судового розгляду використовувати окреме провадження з метою «створення» преюдиційних фактів.
Суд звертає увагу, що обоє батьків зобов'язані однаковою мірою брати участь у вихованні та утриманні своєї дитини.
Водночас, якщо мати не позбавлена батьківських прав і відсутнє будь-яке рішення органу опіки і піклування щодо встановлення режиму спілкування із дитиною та участі батька та матері в її вихованні, що має місце у цій справі, мати у будь-який час має право і обов'язок брати участь у вихованні дитини.
Так, надані суду докази лише свідчать про факт проживання малолітніх дітей разом з батьком, що ніким не заперечується, однак жодним чином не підтверджують факту ухилення матері від участі у вихованні дітей та їх утриманні.
Жодних доказів того, що будь-яка особа порушує, не визнає чи оспорює права позивача, як і про те, що є обґрунтовані фактами ризики їх порушення, невизнання чи оспорювання, а також документів, які б підтверджували існування складнощів в отриманні соціальних пільг та гарантій позивачем суду не надано, як і не надано доказів відповідної відмови компетентних органів у вирішенні зазначених ним у позові питань за відсутності судового рішення. При цьому суд вважає, що факт самостійного виховання позивачем дітей може бути підставою (обставиною), яка підлягає доведенню під час розгляду судової справи про захист конкретних прав чи свобод позивача і не потребує додаткового попереднього його встановлення судом.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що встановлення факту самостійного виховання дітей зумовлене, зокрема, підтвердженням права позивача на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Окреме проживання батьків та встановлення місця проживання дітей із позивачем, що включає в себе обов'язок батька щодо утримання та виховання дітей, не доводять факт відсутності участі матері у вихованні дітей.
На думку суду, встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком дітей не породжує ті юридичні наслідки, про які зазначено у заяві, та від встановлення судом таких фактів не залежить виникнення, зміна особистих прав позивача як батька, про які він зазначив у позові.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку що у задоволенні позовних вимог слід відмовити у зв'язку з необґрунтованістю.
Питання щодо розподілу судового збору суд вирішує відповідно до вимог статті 141 ЦПК України.
Керуючись статтями 12, 13, 81, 141, 142, 259, 263-265, 268, 354, 355 ЦПК України, статтями 121, 141, 150, 157, 160, 164 СК України, суд
В задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних позовних вимог: Служба у справах дітей Захарівської селищної ради Роздільнянського району Одеської області про встановлення юридичного факту - відмовити.
Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Одеського апеляційного суду через Захарівський районний суд шляхом подачі апеляційної скарги.
Суддя: