Номер провадження 22-ц/821/647/25Головуючий по 1 інстанції
Справа №711/5752/24 Категорія: 308010000 Скляренко В.М.
Доповідач в апеляційній інстанції
Сіренко Ю. В.
06 травня 2025 року
м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів :
Сіренка Ю.В., Гончар Н.І., Фетісової Т.Л.,
секретар: Широкова Г.К.,
учасники справи:
позивач - Львівський національний університет імені Івана Франка;
відповідачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ;
треті особи - ОСОБА_3 (помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ), ОСОБА_4 ;
особи, які подали апеляційні скарги - ОСОБА_1 , представник ОСОБА_2 - адвокат Глущенко Олександр Сергійович,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Черкаси апеляційні скарги ОСОБА_1 та представника ОСОБА_2 - адвоката Глущенка Олександра Сергійовича на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 15 січня 2025 року в справі за позовом Львівського національного університету імені Івана Франка до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням та виселення,
У липні 2024 року Львівський національний університет імені Івана Франка звернувся до Придніпровського районного суду м. Черкаси з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_5 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням та виселення.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що квартира АДРЕСА_1
є державною власністю і на підставі договору купівлі-продажу від 19.11.2013 право власності на таку кватиру зареєстроване за Університетом банківської справи Національного банку України. Відповідний університет реорганізовано шляхом приєднання його до Львівського національного університету ім. І.Франка, внаслідок чого позивач відповідно до наказу Міністерства освіти і науки України від 14.02.2022 № 165 є правонаступником всього майна, прав та обов'язків Університету банківської справи, а діяльність останнього припинена 30.09.2022. 08.12.2023 відокремлений підрозділ «Черкаське навчально-наукове відділення Львівського національного університету ім. І.Франка» було закрито. Відповідачі заселилися у спірну квартиру на підставі ордеру від 26.01.2016, виданого виконавчим комітетом Черкаської міської ради для заселення службового житла двома особами (відповідачами), оскільки останні були працівниками Черкаського інституту банківської справи УБС НБУ за контрактами з 01.09.2014. Окрім відповідачів у спірній квартирі зареєстроване також місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , (з 21.04.2016) та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , (з 09.11.2020), хоча власником службового житла не надавався дозвіл на реєстрацію таких осіб.
31.08.2019 відповідачів було звільнено у зв'язку із закінченням строку трудового договору. 30.04.2020 відповідачам було направлено вимогу про виселення зі службового житла у місячний термін разом з усіма особами, які там проживають, проте відповідач ОСОБА_1 повідомив про необґрунтованість такої вимоги та зазначив, що має намір продовжувати користуватись службовим житлом.
Позивач стверджує, що внаслідок припинення трудових відносин відповідачі втратили право користування службовим житлом, а тому підлягають виселенню зі спірної квартири разом з усіма особами, які з ними проживають.
Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 15 січня 2025 року позовні вимоги Львівського національного університету імені Івана Франка до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_5 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням та виселення, задоволено частково.
Виселено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 .
Стягнуто в рівних частках із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Львівського національного університету імені Івана Франка судовий збір в сумі 3 028 грн, тобто по 1514 грн з кожного.
Мотивуючи прийняте рішення, суд першої інстанції вказав, що можливість отримання особою службового житла прямо пов'язана з її перебуванням у трудових відносинах із підприємством, установою, організацією та наявною у зв'язку з цим потребою проживання за місцем роботи або поблизу нього. Незважаючи на те, що за чинним законодавством України службове житло не належить до житлових приміщень із фондів житла для тимчасового проживання, його використання не має постійного характеру, оскільки обмежується часом перебування особи, якій воно було надане, у трудових правовідносинах із роботодавцем. Відтак, той, хто користується службовим житловим приміщенням, усвідомлює свій обов'язок щодо його звільнення після припинення трудових правовідносин із підприємством, установою, організацією, яка є його власником.
Отже слід виснувати, що службове житло надається особі тимчасово, допоки з роботодавцем, який надав це житло, її пов'язують трудові правовідносини. Після їх припинення службове житло має бути повернене роботодавцю для того, щоб у ньому мали можливість проживати інші працівники. Відтак, виселення особи зі службового житла після припинення трудових правовідносин із роботодавцем переслідує легітимну мету.
Суд зазначив, що поведінка відповідача ОСОБА_1 у даному випадку не відповідає засадам добросовісності, оскільки він, знаючи про наявність в нього обов'язку звільнити службове житло (спірну квартиру), бо правові підстави для зайняття такого житла припинилися, свідомо продовжує користуватись таким житлом. При цьому ОСОБА_1 відмовився від переселення у інше житло (гуртожиток), де проживав разом з дружиною в період з 17.09.2014 до 03.02.2016, тобто до моменту заселення у спірну квартиру. Отже відповідач ОСОБА_1 , маючи у приватній власності житло (у м. Суми), не виконав свій обов'язок зі звільнення спірної квартири після припинення трудових відносин з УБС, відмовився від виселення зі спірної квартири в інше житло, в якому проживав до заселення у службове житло, чим створив перешкоди для цільового використання спірної квартири для забезпечення житлом інших працівників УБС в період з вересня 2019 року, а оскільки на теперішній час діяльність філії УБС на території міста Черкаси припинено з 30.12.2023, то відповідач фактично забезпечив існування обставин, за яких має можливість в порушення визначеного законом публічного порядку самовільно займати об'єкт державного житлового фонду всупереч цільового призначення такого об'єкту, як службового житла.
Щодо відповідачки ОСОБА_2 , то суд взяв до уваги, що її право користування спірною квартирою є похідним від права ОСОБА_1 . А право дітей на користування житлом, за загальним правилом, не є самостійним, а походить від права на житло її батьків (право слідування), внаслідок чого дитина має право користуватися тим житлом, яким користуються її батьки.
Разом з тим, за відсутності у відповідачів права на збереження спірного службового жилого приміщення, правомірним способом захисту порушених прав позивача є звернення до суду з позовом про виселення. При цьому, звернення з позовом про визнання осіб такими, що втратили право користування житлом у разі їх виселення з нього, не є необхідним, оскільки особи втрачають право користування спірним житлом безпосередньо у зв'язку з виселенням з нього, таке рішення суду є підставою для внесення відповідних змін до відповідного реєстру територіальної громади, а тому пред'явлення такої позовної вимоги як про визнання особи такою, що втратила права користування жилим приміщенням, не призводить до ефективного захисту порушених прав позивача.
Не погоджуючись з рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 15.01.2025, ОСОБА_1 27.02.2025 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив вказане рішення скасувати за винятком висновку про те, що « ОСОБА_1 має стаж роботи у різних підрозділах УБС понад 10 років, а відтак при виселенні його зі службового житла (спірної квартири) слід враховувати положення ст. 125 ЖК, якою передбачені обмеження щодо виселення певної категорії осіб зі службового житла без надання іншого житлового приміщення», та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу зазначає, що проживання відповідачів у спірній квартирі не порушує прав позивача, оскільки внаслідок реорганізації Університету банківської справи шляхом його приєднання до Львівського національного університету імені Івана Франка виникли правомочності лише щодо передачі спірної квартири у комунальну власність, а будь-яких інших цивільних прав щодо цієї квартири не могло виникнути в силу прямої вказівки закону.
Крім того, скаржник ОСОБА_1 стверджує, що його звільнення з державного вищого навчального закладу відбулося з порушенням норм чинного на момент звільнення законодавства та не може визначатися в якості підстави визнання його таким, що втратив право користування спільною квартирою та виселення з цієї квартири.
Також в апеляційній скарзі вказано, що оскільки ОСОБА_1 має стаж роботи у різних підрозділах Університету банківської справи понад 10 років, позивач мав би зазначити у прохальній частині позовної заяви, до якого саме іншого житла він просить виселити відповідачів, а також додати до позову належні докази, що таке інше житло відповідає встановленим санітарним і технічним вимогам, однак вказаного у позові зазначено не було. Відтак, суд першої інстанції, встановивши наявність підстав для застосування до відповідачів норми ст. 125 ЖК України щодо недопустимості виселення без надання іншого житла, помилково не застосував цю норму, ухваливши рішення про виселення відповідачів без надання іншого житла.
Разом з тим, скаржник зазначає, що позивачу було достовірно відомо, що у спірній квартирі фактично проживають та зареєстровані чотири особи, однак всупереч цьому позивачем пред'явлено позовні вимоги лише до ОСОБА_1 та до ОСОБА_2 , тобто позов пред'явлено не до всіх належних відповідачів, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.
Скаржник також вказує, що суд першої інстанції обґрунтував оскаржуване рішення з посиланням на інформаційну довідку про наявність у відповідачів іншого житла, у долученні якої до матеріалів справи було відмовлено позивачу ухвалою цієї ж судді. Тобто висновки суду першої інстанції ґрунтуються на недопустимих доказах.
27.02.2025 на адресу Черкаського апеляційного суду від представника ОСОБА_2 - адвоката Глущенка О.С. надійшла апеляційна скарга на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 15.01.2025, в якій останній, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив вказане рішення скасувати за винятком висновку про те, що « ОСОБА_1 має стаж роботи у різних підрозділах УБС понад 10 років, а відтак при виселенні його зі службового житла (спірної квартири) слід враховувати положення ст. 125 ЖК, якою передбачені обмеження щодо виселення певної категорії осіб зі службового житла без надання іншого житлового приміщення», та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.
Доводи, викладені в апеляційній скарзі, є аналогічними доводам апеляційної скарги ОСОБА_1 .
Разом з тим, у даній апеляційній скарзі ОСОБА_6 заявляє попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які ОСОБА_2 понесла та очікує понести у зв'язку із розглядом справи в суді апеляційної інстанції, зокрема 2271,00 грн судового збору та 10 000,00 грн витрати на професійну правничу допомогу.
14.04.2025 через систему «Електронний суд» та 15.04.2025 засобами поштового зв'язку до Черкаського апеляційного суду від Львівського національного університету імені Івана Франка надійшли відзиви на апеляційні скарги, в яких позивач просить рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 15.01.2025 залишити без змін, а скарги - без задоволення.
У відзиві зазначено, що матеріалами справи підтверджено правонаступництво Львівського національного університету імені Івана Франка щодо прав та обов'язків Університету банківської справи. Зокрема, відповідно до Наказу Міністерства освіти і науки України № 165 від 14.02.2022 «Про реорганізацію університету», здійснено реорганізацію Університету банківської справи та Черкаського навчально-наукового інституту Університету банківської справи шляхом їх приєднання до Львівського національного університету імені Івана Франка. Окрім того, відповідно до п. 2 вказаного наказу, Львівський національний університет імені Івана Франка є правонаступником всього майна, прав та обов'язків Університету банківської справи. З урахуванням зазначеного, відмова відповідачів звільнити квартиру та продовження їх проживання і користування квартирою порушує інтереси позивача.
Сторона позивача у відзиві також вказує, що ОСОБА_1 , маючи у приватній власності житло (у м. Суми), не виконав свій обов'язок зі звільнення спірної квартири після припинення трудових відносин з УБС, відмовився від виселення зі спірної квартири в інше житло, в якому проживав до заселення у службове житло та яке було запропоноване УБС для проживання відповідачам. Окрім того, відповідач фактично забезпечив існування обставин, за яких має можливість в порушення визначеного законом публічного порядку, самовільно займати об'єкт державного житлового фонду всупереч цільового призначення такого об'єкту, як службового житла.
ІНФОРМАЦІЯ_4 третя особа ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 25.02.2025.
Заслухавши доповідача, учасників справи, які з'явилися в судове засідання, та їх представників, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів доходить таких висновків.
Із матеріалів справи судом встановлено, що відповідно до нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 19.11.2013, укладеного між ОСОБА_7 (Продавець) та Університетом банківської справи Національного банку України (м. Київ) (далі також УБС) в особі директора Черкаського інституту банківської справи Університету банківської справи Національного банку України (м. Київ) Дмитренка Миколи Гавриловича (Покупець), останній набув у власність квартиру за адресою: АДРЕСА_2 загальною площею 51,1 кв.м, житловою площею 29,4 кв.м (т. 1 а.с. 8-13). Вказане підтверджується також витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності серії ЕА № 933446 від 19.11.2013 (т. 1 а.с. 12-13).
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, сформованої 26.01.2024, власником квартири по АДРЕСА_2 є Університет банківської справи Національного банку України (м. Київ) (т. 1 а.с. 14-15).
Наказом Міністерства освіти і науки України № 165 від 14.02.2022 реорганізовано:
- Університет банківської справи (код ЄДРПОУ 34716922) шляхом його приєднання до Львівського національного університету імені Івана Франка (код ЄДРПОУ 02070987);
- Черкаський навчально-науковий інститут Університету банківської справи (код ЄДРПОУ ВП 34818759) шляхом приєднання до Львівського національного університету імені Івана Франка.
Вказаним наказом встановлено, що Львівський національний університет імені Івана Франка є правонаступником всього майна, прав та обов'язків Університету банківської справи та використовує у своїй діяльності ліцензії на надання освітніх послуг, видані цьому закладу освіти до переоформлення ліцензії в установленому законодавством порядку (т. 1 а.с. 16-18).
Згідно з актом приймання-передачі цілісного майнового комплексу Університету банківської справи до Львівського національного університету імені Івана Франка від 07.09.2022, зокрема пп. 4.8.1 п. 4.8 вказаного акта Львівського національного університету імені Івана Франка передається квартира за адресою: АДРЕСА_2 , загальна площа 51,1 кв.м, житлова площа 29,4 кв.м (т. 1 а.с. 22-49).
З 01.09.2003 відповідач ОСОБА_1 працював на різних посадах у різних підрозділах Університету банківської справи (раніше Українська академія банківської справи). 31.07.2014 був звільнений з Севастопольського інституту банківської справи УБС НБУ (м. Київ) у зв'язку зі скороченням штату працівників (т. 1 а.с. 116-124).
З 20.10.2007 відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають між собою у шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 (т. 1 а.с. 109).
Відповідно до архівного витягу з наказу № 96-к від 01.09.2014, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 01.09.2014 було прийнято на посади науково-педагогічних працівників Черкаського інституту банківської справи УБС за контрактом на п'ять років з 01.09.2014 по 31.08.2019 (т. 1 а.с. 57-58, 61-64).
Відповідно до п. 1.1. Витягу з протоколу засідання Вченої ради Черкаського навчально-наукового інституту ДВНЗ Університет банківської справи № 5 від 31.12.2015, Вченою радою було ухвалено клопотати перед адміністрацією щодо надання ОСОБА_1 та його сім'ї службового приміщення на час виконання ними обов'язків (т. 1 а.с. 54-56).
Протоколом № 13 спільного засідання адміністрації профспілкового комітету Черкаського навчально-наукового інституту ДВНЗ «Університет банківської справи» від 31.12.2015 ухвалено надати службове житлове приміщення - 2-х кімнатну квартиру по АДРЕСА_2 (жилою площею 29,4 кв.м, загальною площею 51,1 кв.м) працівникові інституту, доценту кафедри правознавства, кандидату юридичних наук ОСОБА_1 , 1979 р.н., на сім'ю у складі двох осіб ( ОСОБА_1 як одержувач житла, дружина - ОСОБА_2 , 1985р.н.) (т. 1 а.с. 66).
Рішенням виконавчого комітету Черкаської міської ради № 76 від 26.01.2016 затверджено рішення спільного засідання адміністрації та профспілкового комітету Черкаського навчально-наукового інституту ДВНЗ «Університет банківської справи» (протокол від 31.12.2015 № 13) про надання двокімнатної квартири АДРЕСА_3 , як службової, працівникові інституту, доценту кафедри правознавства, кандидату юридичних наук ОСОБА_1 , 1979 р.н., на сім'ю у складі двіх особи (він, дружина - ОСОБА_2 , 1985р.н.) (т. 1 а.с. 67).
На підставі рішення № 76 від 26.01.2016 виконавчим комітетом Черкаської міської ради було видано ОСОБА_1 ордер № 071539 серії А від 26.01.2016, в якому також зазначено склад сім'ї, а саме дружина - ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 65).
Відповідачі з 06.02.2016 мають зареєстроване місце проживання у квартирі АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 104-105). Крім того, з 21.04.2016 у вказаній кватирі також зареєстрований батько відповідача ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 _(т. 1 а.с. 106, 107).
Наказом Черкаського навчально-наукового інституту ДВНЗ «Університет банківської справи» № 33-к від 27.08.2019 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звільнено 31.08.2019 у зв'язку із закінченням строку трудового договору, згідно з п. 2 ст. 36 КЗпП України (т. 1 а.с. 59-60).
У зв'язку з припиненням трудових відносин, ДВНЗ «Університет банківської справи» направлено ОСОБА_1 лист «Вимога щодо виселення у зв'язку із припиненням права користування службовим приміщенням» від 30.04.2020 № 01-015/359, в якій зазначено про необхідність у місячний строк виселитися зі службового житлового приміщення з усіма особами, які там проживають (т. 1 а.с. 68-69).
У відповідь на вказаний лист від 30.04.2020 № 01-015/359, ОСОБА_1 листом від 05.06.2020 повідомив ректора ДВНЗ «Університет банківської справи» про необґрунтованість висунутої вимоги, невідповідність її вимогам чинного законодавства, невиправдане втручання у приватну сферу особи та про намір продовжувати користуватись службовою квартирою (т. 1 а.с. 167).
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , виданого 31.10.2020,
ІНФОРМАЦІЯ_3 у відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народилася донька ОСОБА_5 (т. 1 а.с. 108), яка з 09.11.2020 також зареєстрована та фактично проживає разом з відповідачами у спірній квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується витягом з Реєстру територіальної громади від 05.08.2024 (т. 1 а.с. 113).
17.05.2021 Університет банківської справи направив відповідачу ОСОБА_1 лист № 01-015/412, в якому повторно зазначив, що квартира АДРЕСА_1 , в якій проживає сім'я ОСОБА_1 , належить на праві власності Університету банківської справи, є службовою та була надана відповідачу для проживання на час виконання трудових обов'язків. Трудові відносини між Університетом банківської справи та ОСОБА_1 припинені, а відтак ОСОБА_1 зобов'язаний звільнити службову квартиру разом з членами сім'ї. Водночас, Університет банківської справи запропонував ОСОБА_1 для проживання разом із сім'єю на вибір кімнати в гуртожитку № НОМЕР_4 Черкаського навчально-наукового інституту (вул. Чиковані, 17, м. Черкаси) площею 18 кв.м, 17 кв.м.
У вказаному листі Університет банківської справи вимагав виселення ОСОБА_1 разом з сім'єю зі службової квартири та зняття з реєстрації в строк до 01.07.2021 (т. 1 а.с. 168).
У відповідь на лист Університету банківської справи № 01-015/412, ОСОБА_1 повідомив листом від 22.06.2021 ректора Університету банківської справи про необґрунтованість висунутої вимоги, невідповідність її вимогам чинного законодавства та про намір продовжити користуватись службовою квартирою (т. 1 а.с. 169).
Вказані вище обставини сторонами не заперечуються.
Відповідно до листа Департаменту «Центр надання адміністративних послуг» Черкаської міської ради від 16.11.2023 № 18529-01-10, станом на 16.11.2023 за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровані такі особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 (т. 1 а.с. 73).
Оскільки відповідачі в добровільному порядку відмовляються звільнити спірну квартиру, в яку заселились як у службове житло, то позивач звернувся до суду з даним позовом.
Між сторонами існує спір, який виник з житлових правовідносин щодо порядку користування службовим житлом, який регулюється нормами Житлового кодексу України (далі ЖК).
Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.
Згідно з частиною четвертої статті 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Відповідно до частини першої статті 109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом.
Згідно з ч. 1 ст. 118 ЖК України (у редакції статті на час спірних правовідносин), службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв'язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.
Незважаючи на те, що за чинним законодавством України службове житло не належить до житлових приміщень із фондів житла для тимчасового проживання, його використання не має постійного характеру, оскільки обмежується часом перебування особи, якій воно було надане, у трудових правовідносинах із роботодавцем. Відтак, той, хто користується службовим житловим приміщенням, усвідомлює свій обов'язок щодо його звільнення після припинення трудових правовідносин із підприємством, установою, організацією, яка є його власником.
Як передбачено ч. 2 ст. 121 ЖК України (у редакції статті на час спірних правовідносин), службові жилі приміщення надаються за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації, правління колгоспу, органу управління іншої кооперативної та іншої громадської організації.
Відповідно до ч.ч 1, 3 ст. 122 ЖК України (у редакції статті на час спірних правовідносин), на підставі рішення про надання службового жилого приміщення виконавчий комітет районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення у надане службове жиле приміщення. Форма ордера встановлюється Радою Міністрів Української РСР.
Згідно з п. 59 Переліку категорій працівників, яким може бути надано службові приміщення (стаття 119 ЖК України, постанова від 04 лютого 1988 року № 37), службове жиле приміщення може бути надано науково-педагогічним та науковим працівникам державних вищих навчальних закладів III - IV рівня акредитації та наукових, науково-виробничих установ.
Статтею 124 ЖК України передбачено, що робітники і службовці, які припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення.
Особливість права користування службовим житлом полягає в тому, що це право обмежується часом. Особа, яка користується службовим житлом, знає, що після припинення її правовідносин з роботодавцем вона зобов'язана звільнити надане ним житлове приміщення.
Проживання у службовому житлі після припинення трудових правовідносин з роботодавцем не свідчить про законність його використання особою, якій воно було надане на час існування вказаних правовідносин.
Положення статті 125 ЖК України визначають випадки коли певних осіб не може бути виселено з службових жилих приміщень без надання іншого жилого приміщення, зокрема осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років (абзац третій зазначеної статті).
Судом апеляційної інстанції встановлено, що з урахуванням відсутності у ОСОБА_1 за місцем роботи у м. Черкаси житла для постійного проживання, він, як науково-педагогічний працівник Черкаського навчально-наукового інституту УБС, був забезпечений службовим житлом на склад сім'ї дві особи на час виконання ним обов'язків за контрактом, підписаним на п'ять років, а саме з 01.09.2014 до 31.08.2019.
Під час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанції факт того, що спірна квартира має статус службової і знаходиться в оперативному управлінні та на балансі позивача, є безспірним.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, виходив з того, що відповідач ОСОБА_1 , маючи у приватній власності житло (у м. Суми), не виконав свій обов'язок зі звільнення спірної квартири після припинення трудових відносин з УБС, відмовився від виселення зі спірної квартири в інше житло, в якому проживав до заселення у службове житло, чим створив перешкоди для цільового використання спірної квартири для забезпечення житлом інших працівників УБС в період з вересня 2019 року, а оскільки на теперішній час діяльність філії УБС на території міста Черкаси припинено з 30.12.2023, то відповідач фактично забезпечив існування обставин, за яких має можливість в порушення визначеного законом публічного порядку самовільно займати об'єкт державного житлового фонду всупереч цільового призначення такого об'єкту, як службового житла.
Колегія суддів вважає загалом правильним висновок суду першої інстанції щодо необхідності виселення відповідачів зі спірного службового житла, однак не погоджується з деякими мотивами та обґрунтуваннями, наведеними в оскарженому судовому рішенні.
Так, в оскаржуваному рішення районний суд надав оцінку доводам відповідача ОСОБА_1 щодо незаконності припинення трудових відносин останнього з Черкаським ННІ УБС, зазначаючи про їх необґрунтованість.
Однак, колегія суддів вважає, що такі доводи відповідача в цілому не заслуговують на увагу та не можуть бути враховані при розгляді спору по суті, оскільки предметом даного спору є виселення відповідачів зі службового житла у зв'язку з закінченням дії контракту, і матеріали справи не містять доказів звернення ОСОБА_1 до суду з позовом про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, як і не містять рішення суду за результатом розгляду трудового спору.
Відтак, при вирішенні даного спору суд не вдається до з'ясування законності звільнення відповідача. Тому доводи скаржників в цій частині суд апеляційної інстанції відхиляє.
Крім того, у рішенні суд першої інстанції вказав, що ОСОБА_1 має стаж роботи у різних підрозділах УБС понад 10 років, а відтак при виселенні його зі службового житла (спірної квартири) слід враховувати положення ст. 125 ЖК, якою передбачені обмеження щодо виселення певної категорії осіб зі службового житла без надання іншого житлового приміщення.
Судова колегія погоджується з висновком суду щодо наявності більш ніж 10-річного стажу роботи ОСОБА_1 урізних підрозділах УБС, однак апеляційний суд вважає помилковим судження місцевого суду щодо необхідності врахування положення ст. 125 ЖК України у цьому випадку.
Так, як зазначалося вище, положення ст.125 ЖК України чітко регламентує, що без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у статті 124 цього Кодексу, не може бути виселено, зокрема осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років.
Як встановлено з матеріалів справи Вченою радою Черкаського навчально-наукового інституту ДВНЗ Університет банківської справи, згідно з протоколом № 5 від 31.12.2015, було ухвалено клопотати перед адміністрацією щодо надання ОСОБА_1 та його сім'ї службового приміщення на час виконання ними обов'язків (т. 1 а.с. 54-56). Протоколом № 13 спільного засідання адміністрації профспілкового комітету Черкаського навчально-наукового інституту ДВНЗ «Університет банківської справи» від 31.12.2015 ухвалено надати службове житлове приміщення працівникові інституту, доценту кафедри правознавства, кандидату юридичних наук ОСОБА_1 на сім'ю у складі двох осіб (т. 1 а.с. 66). Рішенням виконавчого комітету Черкаської міської ради № 76 від 26.01.2016 затверджено рішення спільного засідання адміністрації та профспілкового комітету Черкаського навчально-наукового інституту ДВНЗ «Університет банківської справи» (протокол від 31.12.2015 № 13) про надання двокімнатної квартири АДРЕСА_3 , як службової, працівникові інституту, доценту кафедри правознавства, кандидату юридичних наук ОСОБА_1 на сім'ю у складі двох особи (т. 1 а.с. 67).
З огляду на викладене, судова колегія висновує, що установою, яка надала ОСОБА_1 службове жиле приміщення, є саме Черкаський навчально-науковий інститут ДВНЗ Університет банківської справи, який до його передачі з управління Національного банку до сфери управління Міністерства освіти і науки, найменувався Черкаським інститутом банківської справи Університету банківської справи Національного банку України, директором якого на підставі договору купівлі-продажу від 19.11.2013 було придбано спірну двокімнатну квартиру (т. 1 а.с. 8-10), і з яким ОСОБА_1 01.09.2014 підписав контракт терміном на 5 років (т. 1 а.с. 61-64).
Отже, враховуючи викладені вище обставини, аналізуючи положення ст. 125 ЖК України, апеляційний суд вважає, що застосування вказаної статті було б можливим за умови наявності у ОСОБА_1 не менш як десяти років стажу роботи саме в Черкаському підрозділі системи УБС, зокрема Черкаському інституті банківської справи УБС Національного банку України (пізніше реорганізований в Черкаський навчально-науковий інститут ДВНЗ Університет банківської справи), тобто в установі, яка надала відповідачу та його сім'ї службове жиле приміщення.
Відтак, беручи до уваги, що ОСОБА_1 був прийнятий на посаду доцента кафедри правознавства до Черкаського інституту банківської справи Університету банківської справи Національного банку України за контрактом 01.09.2024 та був звільнений з вказаної посади 31.08.2019 у зв'язку з закінченням строку трудового договору (п. 2 ст. 36 КЗпП України), стаж роботи відповідача в установі, яка надала йому службове жиле приміщення, складає 5 років, що, своєю чергою, унеможливлює застосування гарантій, закріплених у ст. 125 ЖК України.
Вказаний висновок є пріоритетним при вирішенні даного спору та є самостійною підставою для прийняття рішення про необхідність виселення відповідачів зі службової квартири.
При цьому, колегія суддів враховує, що на момент розгляду даної справи ОСОБА_1 працює у Сумському державному університеті, а також бере до уваги наявність у відповідача на праві власності 1/3 квартири, розташованої у м. Суми, що ОСОБА_1 не заперечувалося.
З урахуванням викладеного вище в сукупності, апеляційний суд погоджується з твердженнями суду першої інстанції, що поведінка відповідача ОСОБА_1 , у даному випадку, не відповідає засадам добросовісності, оскільки останній, знаючи про наявність в нього обов'язку звільнити службове житло (спірну квартиру), бо правові підстави для зайняття такого житла припинилися, свідомо продовжує користуватись таким житлом, тобто займає об'єкт державного житлового фонду всупереч цільовому призначенню такого об'єкта, як службового житла.
Оскільки спірна квартира, яка є службовим жилим приміщенням та перебуває на балансі позивача, на час вирішення спору займається відповідачами без належної правової підстави, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції щодо неможливості, у даному випадку, застосування принципу правомірних очікувань, а саме збереження за відповідачами житла для проживання, оскільки останні заселилися у спірне житло тимчасово, маючи змогу розуміти, що їх право на проживання у службовому житлі обмежується часом перебування у трудових відносинах.
Апеляційний суд висновує, що застосування такого заходу, як виселення відповідачів із зайнятого ними житлового приміщення державного житлового фонду, є таким, що здійснюється згідно із законом, переслідує легітимну мету, а також є необхідним та пропорційним заходом втручання у права відповідачів.
Посилання скаржників на те, що проживання відповідачів у спірній квартирі не порушує прав позивача, оскільки внаслідок реорганізації Університету банківської справи шляхом його приєднання до Львівського національного університету імені Івана Франка виникли правомочності лише щодо передачі спірної квартири у комунальну власність, а будь-яких інших цивільних прав щодо цієї квартири не могло виникнути в силу прямої вказівки закону, жодним чином не впливає на правомірність висновків про відсутність у відповідачів правової підстави для проживання в спірному житловому приміщенні після закінчення п'ятирічного строку дії контракту.
Щодо доводів скаржника про незазначення позивачем в позові всіх належних відповідачів, колегія суддів вказує, що таким обставин суд першої інстанції надав правомірну оцінку, зазначивши, що право дітей на користування житлом, за загальним правилом, не є самостійним, а походить від права на житло її батьків (право слідування), внаслідок чого дитина має право користуватися тим житлом, яким користуються її батьки. Підстав для відступу від вказаного висновку суду першої інстанції колегія суддів не вбачає.
Апеляційний суд також звертає увагу, що за відсутності у відповідачів права на збереження спірного службового жилого приміщення, правомірним способом захисту порушених прав позивача є звернення до суду з позовом про виселення. При цьому, звернення з позовом про визнання осіб такими, що втратили право користування житлом у разі їх виселення з нього, не є необхідним, оскільки особи втрачають право користування спірним житлом безпосередньо у зв'язку з виселенням з нього, таке рішення суду є підставою для внесення відповідних змін до відповідного реєстру територіальної громади, а тому пред'явлення такої позовної вимоги як визнання особи такою, що втратила права користування жилим приміщенням, не призводить до ефективного захисту порушених прав позивача.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Глущенка Олександра Сергійовича задовольнити частково.
Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 15 січня 2025 року в справі за позовом Львівського національного університету імені Івана Франка до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням та виселення, змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
В решті рішення суду залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.
Повний текст постанови складено 12 травня 2025 року.
Судді Ю.В. Сіренко
Н.І. Гончар
Т.Л. Фетісова