Провадження № 2-о/359/134/2025
Справа № 359/2530/25
21 березня 2025 року м. Бориспіль
Суддя Бориспільського міськрайонного суду Київської області Муранова-Лесів І.В., вивчивши заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа : ОСОБА_2 , Служба у справах дітей та сім'ї Бориспільської міської ради Київської області про встановлення факту перебування на утриманні неповнолітньої дитини,-
05 березня 2025 року до Бориспільського міськрайонного суду Київської області надійшла вищезазначена заява, в якій заявник просить : встановити факт перебування неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на утриманні ОСОБА_1 .
Встановлено, що відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про судовий збір» не можливо перевірити зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України (виписка не формується через АСДС).
З поданої заяви вбачається, що ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 є падчеркою заявника та встановлення даного факту необхідно для надання до відповідної державної структури.
Зареєстроване місце проживання заявника ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_1 , що підтверджується інформацією № 1213298 від 19.03.2025 з ЄДДР.
З долучених до заяви документів встановлено, що батько неповнолітньої - ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть Серії НОМЕР_1 .
Вивченням заяви та доданих до неї документів встановлено, що заява не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч. ч. 2, 7 ст. 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: наказного провадження; позовного провадження (загального або спрощеного); окремого провадження. Окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Відповідно до ст. 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Перелік справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення визначено в ст. 315 ЦПК України.
Зокрема, суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
Визначений у ч. 1 ст. 315 ЦПК України перелік фактів, які можуть встановлюватися судом, не є вичерпним, оскільки частиною другою зазначеної статті у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
У частині 4 статті 315 ЦПК України передбачено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, залишає заяву без розгляду.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, згідно з роз'яснень викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо, зокрема, згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян, при цьому має бути з'ясована мета його встановлення; встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлено спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови.
Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети - ні.
При вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов'язаний з'ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу.
Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній.
Наведене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 в справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2020 у справі № 287/167/18-ц (провадження № 14-505цс19) вказано, що «в порядку окремого провадження розглядаються, зокрема, справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян, але тільки якщо воно не пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право і якщо заявник не має іншої можливості одержати або відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах. Заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би факт, що має юридичне значення, але йому в цьому було відмовлено (із зазначенням причин відмови). Вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, зокрема, зобов'язаний з'ясувати питання про підсудність та юрисдикційність, тобто суддя повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо при розгляді заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, визначено, що існує спір про право і справа має розглядатися за правилами того судочинства, за яким подано цю заяву, проте в порядку позовного провадження, то суд залишає заяву без розгляду. У випадку якщо справа підлягає розгляду в порядку іншого судочинства, ніж подано заяву про встановлення факту, що має юридичне значення, то суд відмовляє у відкритті провадження або закриває провадження у справі, якщо провадження у справі було відкрито».
Відповідно до ч.1 ст. 268 СК України мачуха, вітчим зобов'язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу.
Таким чином, у вітчима виникає обов'язок утримувати падчерку та пасинка, які з ним проживають, лише у разі відсутності у нього матері та батька, або вони з поважних причин не можуть надавати належного утримання.
Зі змісту поданої заяви ОСОБА_1 зазначено, що встановлення факту перебування на утриманні ОСОБА_3 йому необхідної для надання до відповідної державної структури.
Разом з такий орган державної влади в якості заінтересованої особи не зазначений, неможливість встановлення факту перебування на утриманні у позасудовому порядку не обґрунтована.
За визначеннями, наведеними в ст.1 Закону України «Про охорону дитинства» багатодітна сім'я - сім'я, в якій подружжя (чоловік та жінка) перебуває у зареєстрованому шлюбі, разом проживає та виховує трьох і більше дітей, у тому числі кожного з подружжя, або один батько (одна мати), який (яка) проживає разом з трьома і більше дітьми та самостійно їх виховує. До складу багатодітної сім'ї включаються також діти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти у закладах загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, - до закінчення закладів освіти, але не довше ніж до досягнення ними 23 років;технічної), фахової передвищої та вищої освіти, - до закінчення закладів освіти, але не довше ніж до досягнення ними 23 років.
Посвідчення батьків багатодітної сім'ї та дитини з багатодітної сім'є надається у Порядку, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 2010 р. № 209.
В цьому зв'язку суд звертає увагу, що відповідно до п. 3-2 Порядку до заяви для оформлення посвідчення батьків багатодітної сім'ї та посвідчення дитини з багатодітної сім'ї додаються, зокрема: у разі реєстрації повторного шлюбу та проживання із дітьми від попереднього шлюбу - один із документів, що підтверджують факт виховання дитини одним із батьків (копія рішення суду із зазначенням місця проживання дитини з одним із батьків після розірвання шлюбу; витяг з реєстру територіальної громади, що підтверджує відомості про місце проживання заявника та дитини, у паперовій або електронній формі; копія судового наказу/рішення суду про стягнення аліментів, у якому зазначено місце проживання дитини; копія висновку служби у справах дітей про підтвердження місця проживання дитини для її тимчасового виїзду за межі України; копія акта обстеження умов проживання, виданого службою у справах дітей; копія довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи; копія рішення суду про позбавлення батька чи матері батьківських прав, визнання батька (матері) недієздатним (недієздатною), безвісти відсутнім (відсутньою); копія свідоцтва про смерть батька чи матері; копія свідоцтва про народження дитини - у разі внесення до актового запису цивільного стану змін у зв'язку з усиновленням такої дитини).
Отже, серед зазначених рішень суду - рішення суду про встановлення факту перебування на утриманні неповнолітньої дитини відсутнє.
Зважаючи на положення чинного законодавства, зокрема абз.5 п. 2 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» підставою для звільнення від військової служби під час воєнного стану є - перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.
Разом із з цим положення ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» не містять вимоги щодо встановлення факту перебування на утриманні дітей військовослужбовця у судовому порядку.
Таким чином, чинне законодавство не виключає можливості встановлення цієї обставини на підставі відповідних даних щодо складу сім'ї військовозобов'язаного (свідоцтв про народження, свідоцтва про одруження, довідки про склад сім'ї, свідоцтва про смерть рідного батька дитини, інформації про доходи, тощо).
Отже, сам факт звернення заявника до суду може свідчити про наявність публічно-правового спору у зв'язку (або ж у разі) призову заявника на військову службу.
Відповідно, за своїм предметом та можливими правовими наслідками вимога про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні заявника пов'язана з публічно-правовими відносинами заявника з державою щодо права на звільнення з військової служби, тому ця вимога не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
За предметом та можливими правовими наслідками цей потенційний спір може існувати у сфері публічно-правових відносин, а отже, підлягає вирішенню у порядку адміністративного судочинства. Відповідачем у такому спорі є державний орган, до компетенції якого належить звільнення особи від мобілізації, предметом оскарження може бути відповідне рішення про мобілізацію, відмову у звільненні від військової служби.
Таким чином, даний спір не підлягає розгляду в порядку окремого провадження, а тому у відкритті провадження необхідно відмовити.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 186, 258-261, 293, 315 ЦПК України, суддя
Відмовити у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 , Служба у справах дітей та сім'ї Бориспільської міської ради Київської області про встановлення факту перебування на утриманні неповнолітньої дитини.
Роз'яснити заявникові, що розгляд питання віднесено до юрисдикції адміністративного суду, та що у разі спору щодо звільнення заявника від обов'язку, або для підтвердження визначеного чинним законодавства права заявника, такий спір підлягає розгляду за територіальною юрисдикцією Київським окружним адміністративним судом.
Копію даної ухвали направити заявнику разом з заявою та доданими документами. Копію заяви залишити при справі.
На ухвалу суду може бути подана апеляційна скарга до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів, який обчислюється з її дня підписання.
Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, ухвала суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження, або прийняття ухвали суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: І. В. Муранова-Лесів