Справа № 358/644/25 Провадження № 3/358/299/25
06 травня 2025 року м. Богуслав
Суддя Богуславського районного суду Київської області Романенко К.С., розглянувши матеріали справи про адміністративне правопорушення, що надійшли з батальйону № 2 полк патрульної поліції в місті Біла Церква та Білоцерківському районі ДПП Національної поліції України про притягнення до адміністративної відповідальності:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: згідно відповіді № НОМЕР_1 від 28.04.2025 щодо реєстрації особи в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків: особу неможливо однозначно ідентифікувати,
за ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, -
Водій ОСОБА_1 16 квітня 2025 року о 00 годині 25 хвилин по вул. Тараса Шевченка, 1 в с. Медвин, Білоцерківського району Київської області, керував транспортним засобом «ВАЗ 21011», реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 , в стані алкогольного сп'яніння. Огляд на стан алкогольного сп'яніння зі згоди водія проводився у встановленому законом порядку на місці зупинки транспортного засобу із застосуванням спеціального технічного приладу «Drager 0346», проба позитивна 2,70 проміле, тест 1464. Своїми неправомірними діями ОСОБА_1 порушив вимоги п.2.9 «а» Правил дорожнього руху України, за що відповідальність передбачена ч.1 ст. 130 КУпАП.
Особа, щодо якої складеного протокол про адміністративне правопорушення - ОСОБА_1 в судове засідання, призначене на 25.04.2025 о 09.00 та 06.05.2025 о 09.15 не з'явився, хоч належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується матеріалами справи.
Суд вжив усіх необхідних заходів щодо повідомлення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності про час і місце судового розгляду, однак він не з'явився та доказів про поважність причин своєї неявки до суду не надав.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Розумність тривалого судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 10 липня 1984 року у справі «Гінчо проти Португалії» передбачив, що держави - учасниці Ради Європи зобов'язані організовувати свою правову систему таким чином, щоб забезпечити додержання положень п.1 ст. 6 Конвенції та вимог щодо судового розгляду упродовж розумного строку. При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. Слід зазначити, що Європейський суд у своїх рішеннях наголошує на тому, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. Кожна з сторін, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу цікавитись провадженням у її справі.
В ст. 129 Конституції України закріплено конституційний припис, згідно якого, розгляд справ в судах відбувається відкрито, що, в свою чергу, гарантує особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, своєчасно дізнатись як про результати судового розгляду, так й отримати копію судового рішення з метою оскаржити постанову суду у встановлений законом строк.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» стала практика Європейського суду з прав людини є частиною національного законодавства та обов'язкова до застосування судами як джерело права.
Відповідно до принципу диспозитивності, на якій неодноразово наголошує Європейський суд з прав людини у своїх рішення, особи, які беруть участь у справі, мають можливість вільно розпоряджатися своїми матеріальними та процесуальними правами на власний розсуд.
Вказаний принцип надає кожному учаснику процесу можливість самостійно розпоряджатися наданими йому законом процесуальними правами, в тому числі і правом брати участь в судових засіданнях.
Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 року у справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
В рішенні Європейського суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» наголошено, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Отже, особа має цікавитись ходом справи та результатами окремих судових засідань, використовувати засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Аналіз наведених норм дає суду підстави дійти висновку, що наведене положення відповідає практиці Європейського суду з прав людини, і не може автоматично вважатись порушенням п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а неявка особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, суд розцінює як спосіб уникнути відповідальності. Крім цього ОСОБА_1 достеменно знав про складання відносно нього протоколу про адміністративне правопорушення та розгляд його судом, що підтверджується підписом останнього в протоколі про адміністративне правопорушення, тому суд вважає можливим розгляд справи проводити у відсутність ОСОБА_1 , який не повідомив про причину неявки та не подав будь - яких заяв.
Суд, дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, долучений до справи відеозапис нагрудної камери інспектора патрульної поліції (боді-камери), дійшов наступних висновків.
Згідно ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до ст. 280 КУпАП, суд при розгляді справи зобов'язаний з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні.
Відповідно до вимог пункту 2.9 (а) Правил дорожнього руху України водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Крім того, у ч. 1 ст. 130 КУпАП визначено перелік діянь, що містять склад цього адміністративного правопорушення, зокрема, відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, тобто суб'єктом правопорушення визнається особа, яка керує транспортним засобом, незалежно від того, чи має вона на це право, а керування транспортним засобом слід розуміти як виконання функцій водія під час руху такого засобу.
Відповідно до вимог п.6 розділу 1 Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, огляд на стан сп'яніння проводиться: поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом (далі - спеціальні технічні засоби); лікарем закладу охорони здоров'я (у сільській місцевості за відсутності лікаря - фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту, який пройшов спеціальну підготовку).
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 266 КУпАП огляд водія (судноводія) на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків.
Як вбачається з даних, що містяться в п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» від 23.12.2005 року № 14, судам слід ураховувати, що відповідальність за ст. 130 КУпАП несуть особи, які керують транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції. Стан сп'яніння встановлюють шляхом огляду правопорушника, який проводять згідно з Інструкцією про порядок направлення громадян для огляду на стан сп'яніння в заклади охорони здоров'я та проведення огляду з використанням технічних засобів.
Відповідно до вимог ст. 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У рішенні по справі «О' Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати (далі Суд) постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
Як убачається з матеріалів справи про адміністративне правопорушення, вина особи, що притягається до адміністративної відповідальності у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП повністю доведена, у розумінні ст. 251 КУпАП, належними та допустимими доказами, а саме:
- протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 301779 від 16.04.2025, який складений у максимальній відповідності з вимогами ст. 256 КУпАП та містить необхідні у ньому відомості, зокрема щодо дати, часу, місця та способу вчинення самого адміністративного правопорушення, яке призвело до порушення ПДР України;
Відповідно до цього ж протоколу, ОСОБА_1 було роз'яснено його права, передбачені ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП, про що свідчить його підпис в протоколі про адміністративне правопорушення.
Протокол підписаний особою, яка його склала, та безпосередньо ОСОБА_1 . Крім того, будь-яких зауважень або заперечень на цей протокол на дії працівників поліції ОСОБА_1 в протоколі не вказав.
- роздруківкою тесту на алкоголь газоаналізатора Drager «Alcotest 7510» ARLM 0346 від 16.04.2025, тест № 1464, згідно якого результат тестування ОСОБА_1 становить 2,70 % проміле, що перевищує допустиму норму;
- актом огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів - газоаналізатора Drager «Alcotest 7510», в якому зазначено результат пройденого огляду з показником 2,70 %, який підписаний власноруч ОСОБА_1 в графі з результатами згоден;
- копією постанови від 16.04.2025 про накладення адміністративного стягнення в сумі 3400 грн. по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху не в автоматичному режимі серії ЕНА № 4510709 відносно ОСОБА_1 , який порушив вимоги п.2.9.в ПДР, за що відповідальність передбачена ч.2 ст.126 КУпАП;
- розпискою ОСОБА_2 від 16.04.2025 про зобов'язання доставити автомобіль ВАЗ 2111, д.н.з. НОМЕР_3 за адресою: с. Медвин, вул. Шевченка, 99 та не допускати (не передавати) керування автомобілем;
- відеозаписами з нагрудної камери поліцейського 466761, 476683 від 16.04.2025.
На підставі наведеного, відповідно до вимог ст. 252 КУпАП, суд, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, приходить до висновку про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП.
Вирішуючи питання про обрання ОСОБА_1 виду адміністративного стягнення суддя, враховує вимоги ст. 23 КУпАП, які передбачають, що адміністративні стягнення є мірою відповідальності і застосовуються з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчинення нових правопорушень, як самим правопорушником, так і іншими особами.
Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що в діях ОСОБА_1 наявний склад правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, а саме - керування транспортними засобами у стані алкогольного сп'яніння, у зв'язку з чим він підлягає адміністративній відповідальності. Допущене ОСОБА_1 порушення правил дорожнього руху є грубим та потенційно небезпечним як для самої особи, яка керує транспортним засобом, що є джерелом підвищеної небезпеки, так і для інших учасників дорожнього руху, тяжкість ймовірних наслідків.
При цьому, суд враховує, що в рішенні у справі «О? Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати (далі Суд) постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16.10.2008) Європейський суд вказав, що при призначенні покарання для того, щоб втручання (вилучення спеціального права) вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити особистий надмірний тягар для особи.
Також, як у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09.06.2005), так і в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24.03.2005), Європейський суд з прав людини зазначив, що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значним, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу законності і воно не було свавільним.
Враховуючи характер правопорушення, ступінь вини ОСОБА_1 , яка повністю доведена у судовому засіданні, особу правопорушника, який є водієм, наявні дані про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності, ступінь її вини, обставини, що пом'якшують та обтяжуються відповідальність, вважаю за необхідне накласти на ОСОБА_1 адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.
Відповідно до ст. 40-1 КУпАП, ст. 4 ЗУ «Про судовий збір», у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення справляється судовий збір у розмірі 0,2 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 605,60 грн, який підлягає стягненню з правопорушника на користь держави.
Керуючись ст. ст. 23, 33, ч. 1 ст. 130, ст.ст. 251, 252, 266, 283-285 КУпАП, суддя, -
ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та піддати адміністративному стягненню у вигляді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 17 000 (сімнадцять тисяч) грн. з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік (отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м. Київ/21081300, код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37955989, Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), Код банку отримувача (МФО): 899998, Рахунок отримувача: UА 488999980313030149000010001, Код класифікації доходів бюджету: 21081300).
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП: згідно відповіді №1327114 від 28.04.2025 щодо реєстрації особи в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків: за особу неможливо однозначно ідентифікувати, на користь держави судовий збір в сумі 605 (шістсот п'ять) гривень 60 копійок (Стягувач: Державна судова адміністрація України, вул.Липська, 18/5, м. Київ, 01601, Отримувач коштів: ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106; код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 37993783; банк отримувача - Казначейство України (ЕАП); рахунок отримувача - UA908999980313111256000026001; код класифікації доходів бюджету - 22030106).
Відповідно до ст. 307 КУпАП, штраф має бути сплачений порушником не пізніше як через п'ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, а в разі оскарження постанови - не пізніше як через п'ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.
На підставі ст. 308 КУпАП у разі несплати правопорушником штрафу у вищезазначений строк постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до відділу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом. У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується подвійний розмір штрафу та витрати на облік зазначених правопорушень.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Постанова може бути оскаржена порушником, його представником чи захисником, потерпілим або його представником, протягом десяти днів з дня винесення постанови, шляхом подачі апеляційної скарги до Київського апеляційного суду через Богуславський районний суд Київської області.
Строк пред'явлення постанови до виконання три місяці.
Відсутність у постанові в справі про адміністративні правопорушення, як виконавчому документі, у розумінні Закону України «Про виконавче провадження», відомостей про реєстраційний номер облікової картки платника податків та його паспортні дані, згідно постанови Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 471/283/17-ц (провадження №61-331св18), у розрізі ст. 18 указаного Закону, не є підставою для повернення державним виконавцем виконавчих документів без прийняття до виконання (відмови у відкритті виконавчого провадження).
Головуючий: суддя К. С. Романенко